Єднаючи віру з наукою
Андрій Топачевський розказав «Дню» про знаковий твір, який він писав понад два десятиліття
Книгу «З Божого саду. Рослини і тварини у Святому Письмі» відомого публіциста, письменника і кіносценариста Андрія ТОПАЧЕВСЬКОГО, Українським товариством охорони природи представлено на здобуття Шевченківської премії в номінації «Публіцистика і журналістика». Це художньо-пізнавальне видання отримало схвальні відгуки і критики відзначають, що тема біблійних істот у культурологічному, українознавчому аспекті досі була нерозпочатою, неосвітленою. Письменники, літературознавці та історики схильні вважати, що автор книги «З Божого саду. Рослини і тварини у Святому Письмі» вперше у вітчизняній публіцистиці здійснив ґрунтовний, метафоричний аналіз Нового і Старого Завітів, запропонувавши оригінальне трактування біблійних образів, гармонійно поєднавши їх з науковими відкриттями в сучасній ботаніці й зоології.
— Андрію Олександровичу, ваша книга, в якій біблійні істоти згадані в сакральному значенні, вийшла друком у Національному видавництві дитячої літератури «Веселка». Як гадаєте, цей твір викличе інтерес до Святого Письма у сучасної молоді, яка сьогодні, на жаль, більше цікавиться гаджетами, аніж книгами?
— Думаю, що не лише юний, а й дорослий читач бодай раз у житті має ознайомитися зі змістом Книги книг — Біблією, яка є безцінним джерелом знань. Можливо, автентичний текст Нового і Старого Завітів для когось виявиться складним для сприйняття. Тому пропоную власне бачення прочитаного у Святому Письмі, намагаючись розтлумачити, що насправді намагались донести до читача творці Біблії понад два тисячоліття тому і згодом, у Новому Завіті. Інший аспект, на якому хочу окремо наголосити: молодій людині необхідно регулярно читати, а не лише водити пальцем по сенсорному екрану смартфона. Коли розум сприймає друкований на папері текст, уява малює образні картини наче ілюстрації до нього. Тобто є креативна дія, а відтак пам’ять людська не втрачається, а розвивається. Саме книга, а не комп’ютерні ігри, має формувати світогляд у юного за віком хлопця чи дівчини.
— У книзі ви виступаєте в трьох іпостасях — як публіцист, популяризатор та біолог, демонструючи при цьому відмінне знання предмета дослідження. На вашу думку, що єднає сучасну науку з релігією?
— Я вбачаю в Біблії, в жодному разі, не релігійну книгу. Це історична книга, яка першою потрапила на очі наших предків. Згадаймо Євангеліє із Пересопниці 1561 року як перший переклад українською («народною», як тоді вважалося) мовою. На ньому присягають президенти України, хоча не всі вони віруючі. Тут доречно навести слова Пантелеймона Куліша, який був одним із перших перекладачів Святого Письма сучасною українською мовою: «Я атеїст, що знає тільки Бога, а чорта і святих не визнає». Що він мав на увазі? Пантелеймон Куліш мислив синкретично. А синкретизм, як відомо, поєднує непоєднуване, тим самим наближаючи нас до розуміння істини; так-от, він цим висловом доводить, що Біблія не заперечує науку і, відповідно, наука — Біблію. Це два крила, які тримають нас на цьому світі. І що далі розвивається наука, то більше маємо доказів креативного походження Всесвіту. Згадаймо вчення Дарвіна про походження видів, яке було визнане католиками ще в 1950-х роках. З іншого боку, наука й досі не може пояснити виникнення Всесвіту. Матерія, простір безмежно стискаються і розширюються. Якщо ми віримо в те, що матерія, яку бачимо, створена трансцендентною силою, то її можна називати або Богом, або ще якось по-іншому. При цьому залишається лише одна константа — час. За Біблією лише він лінійний і безперервний. Це — грандіозне відкриття авторів Книги книг.
Єпископський килимок «ОРЕЛ». Київ, собор св. Володимира
— Яким перекладом Біблії ви послуговувались у процесі написання книги? Адже існує кілька редакцій тексту Святого Письма українською літературною мовою.
— Це були Біблії в перекладі Івана Огієнка та Івана Хоменка. В їхніх редакціях були враховані помилки попередників, зокрема в перекладі Івана Нечуя-Левицького, Пантелеймона Куліша та Івана Пулюя 1903 року. Наприклад, у так званому синодальному перекладі російською, в Євангелії від Матвія є вислів: не гнівайся без причини (даремно) на ближнього свого. А хто ж визначатиме причину гніву? Християнин взагалі не дає волі гніву. Цю недоладність помітив ще Лев Толстой, виклавши власне неприйняття згадуваного твердження, доданого візантійцями ще в IV ст. на сторінках книги «У чому моя віра» 1884 року видання. Його аргументи виявилися вагомими, і вже в наступних редакціях Біблії, зосібна української, додаток «даремно» зник. Такі ключові деталі, по-перше, дають змогу визначити вік перекладу Біблії, а по-друге, свідчать про його якість.
Дві Марії біля гробу Ісуса. Оксамитова пелена 1689 р. із Київщини. На окрайці зрортими нитками вишиті квіти і плоди гранатника
— Книга «З Божого саду. Рослини і тварини у Святому Письмі» складається із 94 новел про таємниці біблійних істот, де є пізнавальні описи більш ніж 200 дерев і трав, звірів і птахів. Чимало рослин і тварин, описаних вами, опинилися під загрозою зникнення через погіршення екологічної ситуації в Україні, про що свідчать наукові дослідження і записи в Червоних книгах. Чому в українців таке зневажливе ставлення до матінки-природи?
— Мабуть, тому, що українська політична еліта та її виборець, на жаль, і досі демонструють незрілість, навіть більше, виявляють короткозорість у розв’язанні пекучої проблеми — збереження основних природних ресурсів: повітря, води, землі, а ще — фауни і флори. В одній зі столичних газет вийшла моя стаття, в якій ішлося про те, як сто років тому виник «зелений» рух на захист природи України, але він внаслідок різних причин так і не став загальнонародним ні за часів радянщини, ні в роки відновленої державної незалежності. Крім того, в публікації зазначені причини, які призвели до плачевного стану навколишнього природного середовища. Тут і корупція у вищих ешелонах державної влади, і відсутність у Верховній Раді політичної партії екологічного спрямування, і непослідовність в ухваленні урядом законодавчих актів щодо охорони довкілля й запобігання його забрудненню. Всі ці недоліки можна поступово подолати, якщо держава системно розв’язуватиме нагальні екологічні проблеми, стимулюватиме громадський природоохоронний рух на всій території країни, жорстко контролюватиме виконання підприємцями чинного законодавства, спрямованого на захист біосфери. Альтернативи цьому процесу я не бачу.
— Ви автор сценаріїв двох десятків документальних і науково-просвітницьких фільмів, зокрема: «Іду до тебе, птах», «До чистої криниці», «Ті, що живуть поруч», «Посміхніться вовку», «Чи повернеться чорний лелека», «Зоряний час Либеді» та ін. Уже навіть із самих назв стає зрозуміло, що всі вони мають екологічну проблематику, яка й досі не втратила актуальності...
— Загалом у моєму кінематографічному доробку налічується сімнадцять кінострічок, знятих на Українській студії хронікально-документальних фільмів і Київській студії науково-популярних фільмів у 1970-х, 1980-х і 1990-х роках. Ви справедливо зауважили, що в них переважає природоохоронна тематика. Але мій дебютний фільм, який вийшов на широкі екрани майже півстоліття тому, присвячений легендарній постаті в українській літературі, дитячому письменнику, педагогу і критику Олександру Копиленку. До речі, він ще в 1930-х роках видав збірку оповідань для дітей «У лісі», де захопливо змалював свої спостереження у природі за звірами і птахами.
Тарас Головко
