Безворотня втрата із присмаком кохання

19 червня 2019, 18:03 | Калейдоскоп-дайджест | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Ірина Гах

"Збруч", 15 червня 2019

13 травня цього року довелося поїхати до Славського. Причиною цієї подорожі була незрозуміла ситуація, яка розгорталася довкола стінописів Модеста Сосенка у відомій церкві Успення Пресвятої Богородиці. Архітектурна споруда є добре відомою, неодноразово згадана у різних публікаціях, які дотичні до церковної образотворчої культури першої половини ХХ ст. Побачивши інтер’єр храмової споруди, закладений риштуваннями, неочікувано відкрила абсолютно новий бік людського невігластва: мешканці Славського під безпосереднім керівництвом людини, яка називала себе парохом церкви, збивали цінний стінопис першого десятиліття ХХ ст.

Зупинити процес було неможливо…

До цих трагічних подій фрески церкви Успення асоціювалися із зовсім іншою історією, яку у мистецьких колах десятиліттями передавали із уст в уста, аж поки в архівах не було віднайдено листи, які прояснили події, що відбувалися сто років тому — на поч. ХХ ст., коли Модест Сосенко із помічником Юліаном Буцманюком розписували стіни нової мурованої церкви в мальовничому карпатському селі Славське:

«Во ім‘я правди – в ім‘я справедливості пишу се письмо і клянусь Богом, що пишу всю правду… Як Вашій Екселенції відомо вже, років тому п’ять пізнався я з Паном Сосенком – котрий мене дуже зобов’язав для себе тим, що офірувався мені на час курсу зимового визичити грошей – котрі опісля мав я відробити, малюючи з П.Сосенком церкву в Славську…» – такими словами починався лист молодого студента Краківської академії мистецтв Юліана Буцманюка до митрополита Андрея (Шептицького), де, у тому часі мало кому відомий автор стінопису каплиці покрови Пресвятої Богородиці церкви оо. Василіян у Жовкві розповідав історію, яка на доволі довгий час «зіпсувала» репутацію Буцманюка і призупинила співпрацю художника із оо.Василіянами.

Молодих талановитих митців – М. Сосенка та Ю. Буцманюка зблизила спільна робота над стінописом у церкві села Конюхи (Бережанщина): творча праця в мальовничому селі започаткувала дружбу молодих людей, практично зробивши однодумцями щодо вирозуміння та творення тогочасного церковного стінопису. Ще молодий та мало досвідчений  в мистецьких питаннях Буцманюк був захоплений Сосенком-художником, тією творчо вирозумілою атмосферою, що панувала у процесі співпраці, талантом і сміливістю нового товариша.

Із початком роботи в Славському Сосенко був вже достатньо знаним художником, що успішно завершив навчання у Краківській академії мистецтв (1896–1900), упродовж двох років відвідував студії Академії мистецтв у Мюнхені (1900–1902). При суттєвій фінансовій підтримці митрополита Андрея був на творчому стажуванні у Парижі, подорожував по Святій Землі (Палестина, Греція, Єгипет).

Із переїздом до Львова та по кількох вдало завершених проектах декларувався одним із найшанованіших молодих художників, якими опікувався  митрополит Андрей, що отримував замовлення від Церкви і мав можливість багато працювати творчо, особливо в галузі монументального мистецтва.

 «...Відданий цілою душею ідеї пристосування наших церков відповідно до сьвятости місця, а узагальнюючи при тім питоменности нашого обряду і народні добутки, забрався по довших студіях до реальної праці, а вислідом є пристроєні ним церкви в Плужниках, Підберізцях, Славську, Рикові, Конюшках і Печинїжині... Сосенко при мальованю узгляднувши структури, приноровив відповідно орнамент, а удержавши гармонію красок надав цілій будівлї легкости....

Через Сосенка силою дійсности мусить вступити наше занедбане церковне малярство, деправоване лїтами витворами чужинців, на нову фазу відродження ті розвою...»

(Руслан, 1911)   

 

Церква Успення Пресвятої Богородиці у Славському. Початок ХХ сторіччя

Працюючи над спільними проектами із Сосенком, для себе Буцманюк вирішив, що монументальне мистецтво буде виокремленою справою його майбутньої творчої діяльності. З легкої руки старшого товариша-наставника, а також і моральної та частково фінансової підтримки митрополита Андрея, він розпочав навчання в одному з найпрестижніших мистецьких закладів Центральної Європи – Краківській академії мистецтв, де протягом 1908-1914 років навчався практично у тих самих художників-педагогів, що й свого часу Сосенко: Леона Вичулковського, Йосифа Мегоффера, Яцека Мальчевського, Дембіцького, Теодора Аксентовича.

1906 року, ще до початку робіт в Карпатах, Модест одружився із молодшою на 12 років, дуже вродливою молодою жінкою – Михайлиною Ляйтер, яка супроводжувала чоловіка у часи його праці над замовленнями. 

Модест та Михайлина Сосенки

В Славському Буцманюк мешкав поруч із родиною Сосенків, допомагав  Модестові працювати над стінописом у церкві Успення Пресвятої Богородиці  і практично щоденно спілкувався із його родиною.

«..Будучи сталим гостем паньства Сосенків, я відразу завважив, що межи п. Сосенками панує стале напруження – стале взаємне невдоволення. П.Сосенко пояснював мені се тим, що п.Сосенкова є гістеричка, тай закидав своїй жінці дуже терпкі і гидкі втрость річи, тай жалував нераз передомною, представляючи себе, яко офіру судьби….»

(З листа Буцманюка до Митрополита Андрея Шептицького)

Буцманюк бачив, що подружні стосунки між Модестом та Михайлиною були постійно напруженими, що призводило до «незліченних сварок»: «...я був свідком нераз дуже бридких сцен межи панством Сосенками,  та я всерівно стояв на стороні п. Сосенка ...та у всьому винуватив я п. Сосенкову...». Молодому і мало досвідченому в сімейних відносинах Буцманюкові було важко розібратися, що відбувалося між чоловіком і дружиною, хоча у конфліктних витуаціях, свідком яких він неодноразово був, завжди підтримував сторону Модеста: «… я впросто ненавидів сеї женщини, котра сьому нещасливому чоловікові нищила життя і [як] сам п. Сосенко твердив, була моральною причиною єго злиднів…».

Молода та вродлива Михайлина, як «справжня» жінка, доволі довго шукала можливості заприятелювати із Буцманюком та «схилити» його «на свій бік». Спостерігаючи за творчими успіхами Буцманюка-портретиста (художник намалював портрет родички Сосенків), вона «пішла» на хитрощі і попросилася до молодого художника «в модельки». Коли Модест побачив портрет дружини «кисті» Буцманюка «...зробив дуже бридку авантуру п.Сосенковій за се, що сьміла мені позувати та й зі мною обійшовся нечемно...». Зараз важко сказати, що відбулося з чоловіками, між якими «стала» жінка, але за доволі короткий час Буцманюк – з доброго друга та співробітника, став ненависним ворогом. Взаємні звинувачення, неодноразові з’ясування стосунків, невдоволення, ревнощі, двосторонні претензії призвели не лише до розриву співпраці та дружби, але посіяли відкрите протистояння між двома художниками. Ми не маємо достовірних даних щодо звинувачень Модеста Сосенка у подружній зраді дружини, але справа набрала доволі гучного розголосу в мистецьких і церковних колах, що доволі сильно вдарило по репутації Буцманюка: не зважаючи на «відмінно» реалізований стінопис каплиці Пресвятої Богородиці церкви Пресвятого Серця Ісуса в Жовкві, дозволу на продовження співпраці із Василіянами він не отримав.

Інтер'єр церкви Успення Пресвятої Богородиці у Славському. Початок ХХ сторіччя

Без сумніву, митрополиту Андрею було відомо про все, що коїлося у родині Сосенків, і, маючи на меті якнайкраще вирішити делікатну проблему, яка набрала публічності щодо вияснення стосунків між чоловіками на рівні «сатисфакції гонорової» в суді, вирішив самостійно розставити «усі крапки» у цій делікатній історії. Він запропонував Юліану Буцманюку стипендію на подорож до Мюнхена для продовження студій у майстерні Франца Штуки, щоб перспективний молодий художник був подалі від родини Сосенків. Молодий, із малим життєвим досвідом Буцманюк повернувся до Кракова, щоби продовжити навчання, та дуже болісно й тяжко пережив розрив професійно-товариських стосунків із Сосенком, про що, зокрема, писав у листах до Шептицького: «Послідні часи та взглядно добрі люде увзлились на мене, не тільки на моє житє і на се, що кажда людина цінного має, на мою честь, котрої в життю мені ніхто навіть нікчемний не смів нарушити. Я, правда, переборов і то, та доказав,  що честь моя чиста та що нікчемним не потрафлю бути».

Фрагмент стінопису церкви у Славському. Початок ХХ сторіччя

Буцманюк любив і поважав Сосенка, був щиро вдячний за випозичені на навчання гроші, за безцінний досвід щодо практики у творенні стінопису, за все, що отримав від дійсно високопрофесійного художника: «…Я не знати що, був би зробив для сего чоловіка – шкіру був би дав здерти за нього…»

За короткий час Буцманюк зрозумів, що зробив велику помилку, щиро каявся, і добре усвідомлював мудрий вчинок митрополита Андрея, який порятував його від великої біди.

«Ваша екселенціє! Сповняючи бажання Вашої Ексцеленції, пишу сі стрічки. От-то півторарічній карі-неволі, по довгих муках душі і серця, я опинився на волі, живу знова своїм світом, чую, що вишарпані крила врастає знова пір'я, і що знов я здіймусь до лету.

А здавалось мені вже, був час, що уже мене вже нема рятунку. Я стояв на краю могили своїх мрій, щоб похоронити і цю мрію послідну.

А так тяжко, так тяжко було з нею розтаватись. Ще хоть часок, хоть днину-годину прожити з нею!

Ей віддав я свої молоді літа, для неї подоптав і багато у свойому житті, для неї став і нуждарем, бо любив її дуже. А однак розстатись було треба, бо помимо всіх моїх зусиль, сил не ставало. Занадто добре я розумію штуку і за часто повторяв я собі, що ліпше бути добрим шевцем як кепським малярем.

І дивувались добрі люди,  чого я журюся – чого я хочу, не раз брали мене за умово хорого, они добрячи не могли мене ніяк зрозуміти, хотяй часто співав я їм, що і на краю сьвіта піду зі своєю журбою, бо жив я тай не лишив сліда за собою.

Та ось-коли зневіра вже зовсім огорнула мене, коли я став вже сьпівати жальні похорони, сталось чудо! Добрі руки воскресили мене до нового життя.

І ось – я бачу знова сонце ясне, що розсвітлює мою душу, чую знову у грудях силу до життя і до праці».

(Краків, 1913)

Початок Першої світової розставив усе на свої місця: Юліан Буцманюк пішов у Січові Стрільці, став одним із активних дописувачів Пресової Кватири, фоторепортером, одним із тих, хто зафіксував у світлинах  та живописних творах величну сторінку історії Українського Війська початку ХХ сторіччя.

Незважаючи на погане здоров'я, Модест Сосенко залишив дружину і також пішов на війну, що призвело до тяжких наслідків: після довгої хвороби художник помер у палатах Святоюрської гори, практично «на руках» у Митрополита. Чи не найкращим доказом великої втрати для української образотворчості, що сталася із смертю Модеста Сосенка, є рядки, написані його сучасниками: «Відійшов від нас так же тихо, незамітно і скромно, як перед тим з‘явився між нами. Відійшов від нас чоловік великої простоти і ніжности, якої в буденщині нашій так мало. Відійшов чоловік з великим жаром діяльної любови до людства і всякої живини взагалі, що так мало отсего тепла любови від других зазнав у житті. Відійшов він туда, де правда, доброта, простота, любов всевладно царюють, де всім нам після тернистого шляху земного життя так легко буде відпочати у злуці із всесвітом…» — написав у 1920 році Іларіон Свєнціцький, перший директор Національного музею у Львові.

У пам'ять про події, що відбувалися у Славському, та велику тугу за втраченою дружбою, Ю.Буцманюк 1920 року створив символічний живописний твір – «Смерть художника».

"Смерть художника". Юліан Буцманюк. 1920 р.

Модест Сосенко прожив коротке, але яскраве життя. Воно було однаково виповнене успіхами та величними досягненнями у творчих напрацюваннях, вагомим мистецьким спадком, який ввів художника у ранг митців, що започаткували та розвинули новітні напрямки національної образотворчості. Він мав велике щастя були шанованим митрополитом Андреєм та під його патронатом зробити дуже багато для розвитку церковної культури І пол. ХХ ст.

Він запізнав справжні людські пристрасті із вродливою, але «не його» жінкою. Мабуть,  саме тому, нехтуючи можливістю не бути покликаним до війська (із-за слабкого здоров’я), із розпачу та зневіри пішов на війну…

Місцеві мешканці гарного мальовничого карпатського села на чолі із парохом о. Качмарським сто років тому, в короткий час проведення ремонтно-оздоблювальних робіт інтер'єру єдиної храмової споруди, спостерігали правдиві пристрасті любові, які супроводжували творення вишуканого стінопису. Сто років тому ані священнику, ані селянам й не приходило на думку, що прийде час і їхні нащадки візьмуть у руки сокири, кийки, лопати і зіб'ють фрескове малярство поч. ХХ ст. зі стін церкви Успення Пресвятої Богородиці, знищуючи шедеври стінопису відомих та шанованих митців в історії України — Модеста Сосенка та Юліана Буцманюка. Внуки та правнуки тих, хто був світком творення шедевральних мистецьких пам'яток та перебіг правдивих людських пристрастей по-варварськи, безжально та цинічно зруйнували не лише окрасу села – високий витвір монументального церковного мистецтва, але й пам'ять, історію, гідність…

Втраченого не повернеш… Стінопис та достойні імена митрополита Андрея, Модеста Сосенка, Василя Нагірного, Юліана Буцманюка, Івана Левинського, о. Качмарського вже ніколи не будуть асоціюватися із славним селом Славське. Сучасні мешканці із особою, що називалася парохом в Славському, назавжди обезчестили себе ганьбою перед власними нащадками, громадянами України, історією нашої не лише національної, але й європейської культури...

В публікації використані цитати листів Б.Буцманюка до митрополита Андрея (Шептицького)

Горішня знимка — гора сміття, на яке перетворився стінопис церкви Успення  Пресвятої Богородиці у Славському

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Моніторинг ЗМІ

    Останні коментарі

    • barni | 21 серпня 2019, 22:45

      Хотілося б запитати вл.Макарія, як він "працював" з московськими попами, адже кількість парафій, яка йому підпорядковувалась, до ОБ"ЄДНАННЯ, все зменшувалась і зменшувалась! Поділіться

    • barni | 21 серпня 2019, 22:34

      Я, не про реставрацію, а про життя. Родина моєї дружини з "так званих переселенців". на зорі українського становлення (за п. В.Чорновола) мати моєї дружини поїхала в те село де народилась.

    • barni | 21 серпня 2019, 22:17

      "людина повинна свідчити Христа тим, які Його потребують" Як на мене то це просто ЖАХ !!! Свідчити про Христа тим хто його не потребує це НАЙПЕРШЕ І НАЙГОЛОВНІШЕ ДЛЯ

    • lerer10225@com.ua | 21 серпня 2019, 19:00

      Zenia Ви правильно сказали, підтримую... Московити нахабні, злі, лицемірні і хитрі, християнськими чеснотами в них і не пахне... Їх церква - це церква одурманення легковірних людей для збереження і

    • enzian | 21 серпня 2019, 13:37

      На жаль, вони повернуться.

    Популярні статті місяця