«Найдовша проща людини — від голови до серця…»

20.11.2018, 14:40
«Найдовша проща людини — від голови до серця…» - фото 1
Розмова з отцем-дияконом Андрієм Делісандру, колишнім керівником паломницького центру

Розмова з отцем-дияконом Андрієм Делісандру, колишнім керівником паломницького центруАндрій Делісандру. Фото Юрія Сколоздри

Андрій Делісандру. Фото Юрія Сколоздри

Кожна людина хоча б раз у житті має приїхати помолитися на Святу Землю, — та не завжди наші бажання і прагнення збігаються з фінансовими можливостями. Чим відрізняється паломництво від туризму, куди варто поїхати українцям, якщо хочеться вирушити на прощу, — ці та інші запитання кореспондент «Високого Замку» поставила колишньому керівнику паломницького центру «Рафаїл», а тепер — отцю-диякону Андрієві Делісандру.

— Свята Земля — єдине і неповторне у світі місце, куди кожен паломник мав би хоча б раз у житті поїха­ти. Звісно, це дорого, не всі можуть собі дозволити. Єдиний час у році, коли про­щі на Святу Землю дешев­ші, — у вересні, коли в Укра­їну приїжджають хасиди на єврейський Новий рік — Рош Ха-Шана.

— Середня ціна паломни­цтва на Святу Землю, якщо ми говоримо про виліт зі Львова, бо це має значення, — від 825−875 доларів. У вересні, коли євреї відзначають Рош Ха-Шана, — 650 доларів. Але ми не можемо говорити про ве­ресень наступного року і про­гнозувати ціни на авіаквитки наперед. Цього року авіаквит­ки були на 10−25 доларів до­рожчими, аніж два роки тому. А готелі на 30−40 доларів по­дорожчали порівняно з мину­лим роком. Чому так вийшло? Бо минулого року відзначали 150 років Фатіми, куди поїха­ло дуже багато католиків, два роки тому Папа Римський був у Кракові — теж усі їхали, у Люр­ді відзначали річницю — теж люди поїхали… Відповідно на Святу Землю було менше ви­їздів, тому ціни були нижчи­ми. Цього року максимально поїхали паломницькі центри усього світу на Святу Землю, був великий наплив туристів і паломників, тому ціни зросли на 30−40%. Якщо наступного року людей поїде менше, ціна, правдоподібно, впаде.

— У конференц-залі готе­лю Єрусалима, під час по­дорожі, ми слухали роз­повіді учасників нашого паломництва. Вразило те, як люди отримували мож­ливість сюди приїхати. По­дружня пара дуже хотіла побувати на Святій Землі, але це виглядало нереаль­но за фінансовими спро­можностями. Проте взяла участь у конкурсі, оголоше­ному паломницьким цен­тром, і чудо сталося: Наталя виграла конкурс і отримала можливість поїхати. В іншої паломниці з нашої групи чо­ловік переживав, що не від­пустять з роботи, але по­дружжя вирішило, що коли не відпускатимуть з роботи, він напише заяву на звіль­нення…

— Два роки тому у групі були прочани, які продали бичка, корову і таки зібрали гроші, щоб поїхати на Святу Землю. Для них це було дуже важли­во, тому люди зважилися на рішучий крок. На кордоні у Тель-Авіві їх тримали довго, бо руки у них спрацьовані, ви­дно, що люди працюють фі­зично. Перевіряли, чи не ма­ють вони намірів залишитися в Ізраїлі на роботу нелегаль­но. До того ж паспорт новий, чистий, видно, що не подоро­жували раніше, відповідно, мі­граційна служба Ізраїлю мала багато питань до них, проте таки пропустили. Коли я побачив цих людей вперше, теж відра­зу подумав, що хочуть їхати в Ізраїль, щоб там залишитися на роботу, але порозмов­лявши з ними, зрозу­мів, що люди живуть вірою у Бога, чоловік у церкві дякує, дружи­на його побожна жін­ка. Водночас є люди, які фінансово можуть собі дозволити поїхати. Мож­ливо, варто відмовитися від комфортабельного відпочинку у Єгипті, Туреччині… Одна жін­ка зізналася, що збирала гро­ші на шубу, а потім подумала: «Нащо мені та шуба?» — і ви­користала гроші на поїздку до Святої Землі.

— Кожне паломництво — дорога нелегка, тому слід налаштуватися на те, що можливі перешкоди, труд­нощі. Наша подорож поча­лася із затримки авіарейсу у Києві, а згодом — паспорт­ного контролю у Тель-Авіві, де нас протримали до піз­ньої ночі упродовж 10 годин. А на ранок ми після таких випробувань, відпочивши всього 2−3 години, вже їха­ли автобусом до храмів…

— Але зауважимо, що ви їха­ли у Рош Ха-Шана — велике єв­рейське свято, Новий рік — в Ізраїлі особливі перевірки у цей час.

— На паспортному контро­лі тримали навіть монахинь. Здавалося б, чого?

— Тому, що зловмисники мо­жуть перевдягнутися у черне­чий одяг. Ізраїльські спецслуж­би підготовлені, професійні і перевіряють усіх, кого можуть запідозрити.

— На Святій Землі обід у ресторані, у якому приго­щають «рибою святого Пе­тра», коштував двадцять до­ларів. Не всі люди захотіли піти і скуштувати рибу…

— Зазвичай ми намагаємо­ся такого уникати у палом­ницьких виїздах. Для нас дуже важливою є спільнота. У неді­лю в церкві поруч стоять діти, пенсіонери, люди заможні і ті, хто не має грошей взагалі… Це — спільнота, яка завжди була і є у церкві. Хтось хоче п’ятизірковий комфортабель­ний готель, а інший каже, що це нереально дорого, хтось буде дуже задоволений, а хтось буде дуже нарікати — так було завжди, є і буде. Для нас, як для спільноти, дуже важли­во переживати однакові духо­вні враження і мати однако­ві фізичні навантаження. Для нас важливо знайти серед­нє між побажаннями палом­ників, яке відповідатиме за ціною і вимогами. Тобто «ці­на-якість» має влаштовувати і тих, хто більш заможний, і тих, хто менше.

— У паломницькій подоро­жі пріоритет — духовність…

— Так, але це не означає, що ми маємо ночувати по 10 чо­ловік у кімнаті і чекати у чер­зі в душ. Людина має фізично відпочивати, відновлюватися, щоб мати силу багато ходи­ти. Дуже погано, коли є підряд два нічні переїзди. Яке б це не було святе місце, людина хоче виспатися. Психологічно не може сприйняти всю інфор­мацію, якщо не відпочила фі­зично. Бувало, що отці проси­ли паломництво за мінімальну ціну, бо паломники не мали можливості оплатити більше. Тому ми змушені були роби­ти два нічні переїзди підряд, щоб вкластися за ціною. Не повірите, люди приїхали ша­лено задоволені, попри вто­му, дуже сильно пережили це паломництво. Вважаю, що пік паломництв на Святу Землю, до Рима, Фатіми, Люрду ще не настав. Як тільки по­кращиться економічна ситуація в Україні, а я вірю, що такий момент настане, набагато біль­ше людей захоче поїха­ти у паломництва. Бо направду основна про­блема у нашій країні — фінансова спромож­ність людей. Бажання є, але не завжди є мож­ливості.

— Ви організову­єте подорожі не лише для українців — тих, які живуть в Україні, а й для тих, хто за кордоном. У нашій групі були люди з Канади, укра­їнці, котрі вирішили подо­рожувати з українським па­ломницьким центром.

— Будь-яка людина з різних кутків світу може взяти участь у нашому паломництві, і на­самперед тому, що з України дешевше. У США можуть бути більші очікування, вищі вимо­ги, бо переважна частина з них хоче покращені чотиризіркові або п’ятизіркові готелі, за які вони готові заплатити. Ми не­щодавно повернулися зі Свя­тої Землі, куди їздили з гру­пою прочан із Чикаго. Це була моя перша подорож з «амери­канською» групою, і вже бачи­мо, що саме треба відкоригу­вати. Насамперед подорож на сім ночей для них заважка, бо є зміна часу під час перельоту — вісім годин переліт. Потрібно робити програму на 9−10 днів мінімально, щоб люди мали час адаптуватися в інших клі­матичних умовах і часовому поясі.

— У нашій паломниць­кій групі були люди літньо­го віку, яким не раз ставало погано, вони міряли тиск, просили допомоги лікаря. Чи варто таким людям їхати у паломництво? Можливо, хай би їхали їхні діти, котрі молодші і фізично сильніші?

— Вважаю, що Бог нам дав розум, і ми маємо його засто­совувати завжди. Якщо лю­дина має якісь негаразди зі здоров’ям, мусить насампе­ред проконсультуватися з лі­карем, чи вона може вирушати у подорож, яку вона вибрала для паломництва. Рекоменда­цію лікаря прийняти за основу. Бо життя і здоров’я є дарами від Бога. Були моменти, коли ми відмовляли людям, але як церковна інституція ми не мо­жемо відмовляти. Церква при­ймає усіх. Ми не можемо від­мовити людині брати участь у паломництві, бо їй 70 років. Ін­коли вона може ліпше почува­тися, аніж молода. Наш рекорд — жінка, яка мала 88 років. Її не хотіли страхувати. Але вона піднялася пішки на Везувій. Вона їхала із сином-лікарем, якому було 55 років, та донь­кою. Діти контролювали її стан здоров’я. Ми просили їх напи­сати, що вони беруть відпові­дальність за здоров’я мами на себе. Син-лікар нам сказав, що коли ми їм відмовимо, то мама зляже, і для неї це буде більша проблема. А потім, піс­ля подорожі, телефонував і ка­зав, що та поїздка мамі дода­ла дуже багато сил. Бачите, ми не можемо однаково дивитися на усіх. Це неправильно. Наше завдання — зрозуміти кожну людину індивідуально.

— Хто не має фінансової можливості поїхати у прощу за кордон, може вирушити у паломницькі місця в Украї­ні? Ви організовуєте палом­ництва в Україні?

— Так, ми розпочали програ­му паломництв в Україні, тому, гадаю, кожен паломник може підібрати для себе те, до чого лежить душа і є можливості.

— Як ви вважаєте, куди по­трібно у паломництво поїха­ти обов’язково?

— Найдовша дорога людини — дорога одного ліктя: від голо­ви до серця. Тому насамперед кожен з нас повинен відбувати прощу до свого власного сер­ця. Як це робити? Комусь до­статньо щонеділі бути у церкві, хтось має молитовне правило, коли молиться певними мо­литвами постійно, а ще хтось вирушає у закордонну про­щу. Найбільший пріоритет для кожного з нас — неустанно від­кривати Бога у своєму серці і дати Йому можливість діяти у нас і в нашому житті. Проща не є конечною для спасіння, вона може бути корисною, але є люди, які досягають святос­ті, ходячи у неділю на Службу Божу і молячись вдома. Вар­то починати з прощі до себе, до своїх прагнень, до своїх пи­тань, до своїх радостей і смут­ків, бо за ними криється щось набагато важливіше.

Розмовляла Ірина Кушинська

"Високий Замок", 10 листопада 2018