Релігія любові
Кандидат церковно-історичних наук Сергій Башинський — про значення духовних шкіл та християнської етики як предмета
Духовна недільна школа при церкві Святого Миколая (Притиска) УПЦ КП працює для дорослих уже чотири роки; з дітьми там працюють, iз певними перервами, десь років два. Її керівник — кандидат церковно-історичних наук Сергій Башинський, викладач християнської етики. Наша розмова про те, для чого ходити у церкву і що є таїнства.
Все життя можна проходити в храм і не стати християнином
— Чи більшість слухачів лекцій — тi, хто прийшли на початку заснування школи і навчаються до цього часу?
— Так, є люди, з якими ми починали і які до сьогодні з нами. У міру того, як розносилася інформація за принципом сарафанного радіо, тобто радили своїм знайомим і нашим прихожанам, кількість слухачів збільшувалася. Відповідно більша частина з них стали постійними відвідувачами. Десь рокiв півтора тому ми робили спільний проект iз Києво-Могилянською академією. Запустили курс «Відкриваючи християнство». Це була не недільна школа, а такий собі апробаційний захід, щоби дати можливість людям, які взагалі ще не є воцерковленими, які перебувають у пошуку, отримати відповіді на запитання, чи є Бог, чи варто у Нього вірити? На цьому курсі було до п’ятдесяти людей, більша частина з них залишилася з нами. Після невеликої перерви ми зробили продовження таких навчань, почали торкатися глибоких тем. У такому режимі ми працювали майже два роки.
— Ходять до вас молодь, студенти чи люди старшого віку?
— Якщо говорити про недільну школу, то це переважно категорія все-таки старших людей, які мають літургійний досвід, тобто які системно ходять у храм. Таких людей приблизно 85%. Недільна школа зараз займається безпосередньо вивченням Біблії. Якщо говорити про курс, який проходить у нас у середу, там, навпаки, молода вікова категорія переважає. Це десь 23 роки і старші.
Питання, навіщо ходити в храм, чи є Бог узагалі, чи розумно у Нього вірити, чому недостатньо молитися дома? — в принципі цікаві для кожного. У храм потрібно ходити у першу чергу тому, що у храмі є таїнства. А таїнства — це те, заради чого у світ прийшов Христос, тобто Він прийшов до нас не нову книжку дати — Новий Заповіт, а насамперед для того, щоб дати таїнства. Найголовнішим iз них є Євхаристія, тобто Причастя. Відповідно людина поза храмом не має можливості повною мірою долучитися до цього. Це є Євхаристія у першу чергу. Ну і, зрозуміло, сповідь, яка цьому передує.
Отже, що зробив Христос? Він дав кожній людині можливість стати вільною від гріха. На рівні своєї природи і своєї фізіології, навіть так можна сказати. А це можливо яким чином? Зціливши цю природу. Тому що гріх — це хвороба. Яка частково набувається у нас упродовж нашого життя. Але, що ще трагічніше, передається з покоління у покоління.
— Якщо людина — віруюча і ходить у церкву, чи можна тоді вважати, що вже цього достатньо і що перед Богом вона чиста чи, так би мовити, чистіша, ніж інші?
— Недостатньо. Чому? Все життя можна проходити в храм і не стати християнином. Власне, ми повинні пам’ятати, що християнство — це не якесь віровчення, а у першу чергу це спосіб життя. Відповідно, я можу знати Біблію напам’ять, ходити щонеділі без пропусків до храму, натомість у моєму серці любові не збільшиться ні на грам. А християнство — це релігія любові. Найголовніша заповідь, яку дав Христос людям — це, в першу чергу, заповідь любові до ближніх і до Бога.
Досвід церкви
— Ще було сказано: вивчайте Біблію і розмірковуйте. Чи може людина сама, без спеціаліста, духовника вивчити Святе письмо?
— Для того щоб краще зрозуміти біблійні тексти, потрібно звернутися до джерел, праць, досвіду людей, які їх зрозуміли і які в них розбираються. Хто ці люди — це ті, які реалізували все те, що сказано в Біблії, у своєму житті. Коротко кажучи, це ті люди, кого церква називає святими. Опираючись на їхній досвід, ми можемо дійти до певного розуміння того, що в Біблії сказано.
Ключем до розуміння Біблії також слугує знання єврейських звичаїв. Чому? Тому що авторами книг Святого Писання були люди — вихідці з iзраїльського народу. Так само кожна з цих книг має свого адресата, писалася в якийсь проміжок часу і в якихось історичних реаліях. Враховуючи всі ці моменти, можна спростити собі процес пізнання Біблії. Важливе значення має знання мов, якими була написана Біблія. Наприклад, існує проблема перекладів, різний підхід до перекладу. Приміром, коли Христос говорить: «Я є хліб життя», то у Біблії китайською мовою це: «Я є рис життя».
Є таке поняття як культурологічний переклад, тобто спрощення певних, скажімо, біблійних норм, точніше тез, до культурних норм суспільства, для якого ця Біблія перекладається. Якщо подивитись на ікони Ефіопської церкви, Японської церкви і Української. Здається, та сама Богородиця, Ісус Христос, але ж є відмінність у зображенні кольору тіла та розрізу очей. Точно такі методи можуть застосовуватися й у перекладі Біблії. І дуже важливо, щоб це не спотворило сам зміст. Щоб такому спотворенню запобігти, потрібно глибоко знати мови і користуватися порадами тих, хто на цьому розуміється. Знову ж таки, це є не що інше, як досвід церкви. Наприклад, якщо взяти саму розповідь про створення світу єврейською мовою, коли йдеться про дні творіння, стоїть слово «йом» — яке дослівно на нашу мову не перекладається як слово «день», тому що у нашому розумінні день — це 24 години. Натомість ми знаємо, що небесні світила були створені не одразу, а на третій, четвертий дні творіння світил. Відповідно, в оригіналі єврейською мовою стоїть слово «йом», яке перекладається як «проміжок часу». Отже, навіть знання лише одного цього фактора дає нам певне розуміння і певне спростування того, що ті речі, про які сьогодні говорить наука, вони ні в якому разі не заперечують Біблію, а, навпаки, дають наукове обґрунтування того, про що в Біблії написано простою мовою.
— Чому проста людина повинна повірити в те, що все, про що описано в Біблії, це є правда, істина?
— Я можу сказати просто: не вірити Біблії може тільки нерозумна людина. Тому що Біблія підтверджується сьогодні іншими науками дуже багато разів. Ті археологічні знахідки, розкопки підтверджуються в інших, небіблійних історичних списках. Тобто хтось не вірить у Христа і комусь недостатньо того, що сказано у Біблії. Так, будь ласка, про Христа згадують і небіблійні письменники, в тому числі іудеї, які не були зацікавлені в Його популяризації, — вони згадують і Христа, і християнство. Відома праця Іосифа Флавія — iудейські древності, в тому числі листування римських правителів того часу. Христос є реальною історичною особою, про яку є відповідні історичні записи, окрім біблійних свідчень. Якщо брати історію країн Сходу, Персії, Вавилонії тощо, то одне з джерел, які нам рекомендують викладачі на навчанні, а я навчаюся заочно в університеті іменi Т. Г. Шевченка, — це є Біблія, тому що в Біблії описуються походи, наприклад, війни Аратаксеркса, Дарія, Кіра.
Коли ми говоримо про такі речі: вірити чи не вірити, тут важливо те, що у християнському світі є надзвичайно велика кількість людей, які те, що сказано у Біблії, перевірили. Опираючись на досвід цих людей, ми можемо бути впевненими у своїй вірі. У Біблії сказано: блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать. От, будь ласка, хочете Бога побачити — працюйте над собою. Біблія пропонує вам шлях, як переконатися в тому, є Бог чи немає. Біблія є дійсно істинною книгою і є ключем до розуміння Божого світу, Його промислу щодо нас.
Дороговкази на шляхах
— За будь-яку неправду, за зло рано чи пізно людина отримує якісь неприємні наслідки в житті. Чи варто вірити, що коли хтось пішов проти закону Бога, то потім це чи на дітях, чи на внуках якось відобразиться?
— Божі заповіді — це вічний закон відносин між Богом і людиною та між людиною і людиною. Це те ж саме, що дороговкази на автошляхах. Для того щоб не заблукати, треба користуватися якимись вказівниками. У нашому житті це заповіді Божі. Якщо людина проявляє щодо Бога відповідний непослух, свавілля — свою волю ставить пріоритетнішою за волю Божу — це називається у християнстві гріхом.
За своєю суттю гріх є руйнівний, тобто гріх руйнує в першу чергу людину, яка його творить. Яким чином? Насамперед як особистість. Руйнуються внутрішній спокій і рівновага зсередини. Руйнується цілісність особистості. Людина опиняється в стані, коли її тіло хоче одного, а душа і внутрішній світ — іншого. Крім цього, руйнуються взаємозв’язок і гармонія людини та світу, який її оточує, в тому числі ближні наші, навіть на роботі.
Наслідки гріха для нас є неминучі. Але рiч у тім, що якщо говорити про порушення законів у матеріальному світі — то ми можемо одразу бачити їх наслідки. Приміром, людина перейшла дорогу на червоне світло — її збив автомобіль. Тобто є факт порушення i є наслідок. Натомість, якщо говорити про порушення законів духовних, то ці наслідки ми можемо бачити не одразу. Наприклад, якийсь чоловік когось пограбував, а на наступний день у нього зламалася рука. Ні, так не буває. Але гріх має наслідки. Й особливо погано, коли людина порушує закони системно. Тоді для людини ці наслідки неминучі й для суспільства в цілому.
Спосіб життя без Бога в кінцевому результаті призводить до того, що немає порядку в сім’ї, є велика кількість злочинів, аборти. А в загальному підсумку це для людини означає — вона є нещасливою. Немає особистого щастя в шлюбi, в коханні. Натомість є егоїзм і бажання використати когось іншого, навіть на підсвідомому рівні — хочу, щоб мене любили. А треба, щоб я когось любив, щоб я щось комусь віддав. Якщо людина виховується змалечку споживачем — вона виростає, зустрічає такого самого споживача. Вони сходяться. І що один одному дадуть? Абсолютно нічого. В кінцевому результаті таке безбожне життя призводить до розладів у стосунках сімейних, до розладу стосунків батьків та дітей.
Взяти, наприклад, молодь — безвідповідальні зв’язки породжують не лише аборти, а й хвороби, які, між іншим, можуть бути не лише венеричними. Є ще дуже велика кількість інших хвороб, від яких так само довго можна лікуватися, і не факт, що будеш здоровий і чи не вплине це на функцію дітонародження. Проблема також і на духовному рівні — люди зневіряються у коханні — інститут сім’ї втрачає цінність. Молодь, а особливо дівчата, думають: раз не склалися стосунки з одним, потім з другим хлопцем, значить, від неї, крім сексу, вони нічого більше не хочуть. І тоді втрачається інтерес до сімейного щастя. Реальність досить страшна. Прикладів можна дуже багато наводити.
— Як ви гадаєте, скільки часу треба, щоб у суспільстві відбулися зміни на краще?
— Це питання саме по собі є дуже складним і багатогранним. Можна сказати, що уже навіть сьогодні, Богу дякувати, в нас, у незалежній Україні, уже підростає нове покоління людей, яке до віку формування, створення сімей, створення бізнесу, своєї справи не зазнало практики комуністичної влади. Це дає можливість, незважаючи на загальний моральний занепад, усе ж пробиватися маленьким промінчикам світла. Ми живемо у вільній країні, де є доступ до всього, у тому числі знань. Можна сподіватися, що шляхом логічного розмірковування, шляхом розумових якихось вправ, аналітичного мислення дійсно кожна людина за певний проміжок часу може прийти до розуміння того, що Бог є! Цікавитись, шукати відповіді на свої запитання, це перший такий плюс у нашій сучасній українській свідомості.
У першу чергу ми повинні з’ясувати кілька моментів: Бог нікого не силує своєю любов’ю. Людина добровільно повинна зробити цей вибір: чи бути з Богом, чи впустити Його у своє життя?! Ми також повинні розуміти, що люди не повинні сприймати священиків як тих, котрі візьмуть усіх за руку і приведуть у Царство Небесне. Такими ілюзіями ми не повинні жити. Якщо говорити про введення вивчення християнської етики у школах — звичайно, це дуже необхідно і це дуже потрібно. Але виникає багато суміжних запитань. Наприклад, чи готова церква забезпечити належними кадрами викладання цього предмета? Якщо ні, то це може закінчитися, навпаки, ще більшою катастрофою.
Із 2008 року я є членом ГО «Духовна сила», яке в Києві в межах Печерського району займається викладанням по школах предмета «Християнська етика». Ця організація має багато напрямів благодійної діяльності. Один із пріоритетних — це саме викладання християнської етики. Маючи певний досвід викладання цього предмета у школах, я можу сказати, що який сенс вивчати з дітьми детально Біблійну історію, вимагати від них знання дат, імен тощо в хронології, адже, якщо предмет закінчився, ці діти, які на уроках були чемними, на всі запитання правильно відповідали, — на перерві один в одного жбурляють рюкзаками, галасують, ображають, заздрять, інколи навіть можуть один в одного щось поцупити...
Але якщо чітко пояснювати, що саме означає бути християнином, як виконувати заповіді, що хоче від нас Бог, то відбувається багато позитивних змін.
Людмила КИРИЧЕНКО
