Емілія Ерліх – «тихий герой» понтифікату Івана Павла ІІ

28 грудня 2015, 17:22 | Калейдоскоп-дайджест | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Анатолій Бабинський

«Кана» №12, 2015 / CREDO, 28 грудня 2015

В історії великих подій чи особистостей завжди присутні ті, про кого ширший загал знає мало або й не знає взагалі. Це можуть бути як ті, хто долучився своєю працею до великих винаходів у науці, так і ті, хто своїм служінням, часто ризикуючи власним життям, рятував від смерті інших людей.

Емілія Ерліх – «тихий герой» понтифікату Івана Павла ІІ

ХХ століття давало чимало приводів для такого «тихого героїзму». Ще одним прикладом такої непоміченої увагою загалу є ті, хто працював поруч із великими людьми свого часу. І своїм служінням долучався до їхньої великої мети. Приміром, сьогодні багато людей знають про той вклад, який святий Папа Іван ХХІІІ зробив для звільнення із совєтського ГУЛАГу Патріарха Йосифа Сліпого. Проте далеко не кожен назве імена Нормана Казенса, американського журналіста і довірену особу президента Джона Кеннеді, чи домініканського монаха Фелікса Морліона, які зі свого боку виконали чималу працю у цій справі. Життєпис Емілії Ерліх, монахині-урсулянки, належить саме до таких історій «тихих героїв». Її постать буде цікавою для читача ще й тому, що її непомітне для загалу життя протікало біля, без перебільшення, великого життя великого Героя – святого Івана Павла ІІ.

Емілія Ерліх

Єврейсько-американська полька

16 грудня 2006 року в Кракові померла 82-літня монахиня – Емілія Ерліх. Польська преса не надто гучно повідомила, що ця черниця була видатною біблісткою, викладачем Святого Письма в Краківській семінарії та англійської мови в Ліцеї сестер-урсулянок у Познані. Також повідомлення містили інформацію про те, що вона працювала в Римі для Ватиканського радіо та готувала різні матеріали для Папи Івана Павла ІІ. Мабуть, найяскравішим моментом цих некрологів було те, що сестра Емілія 1994 року була секретарем-помічником Синоду єпископів Католицької Церкви. Ця згадка навіть пересічного читача може наштовхнути на думку, що ця монахиня відігравала в житті Церкви непересічну роль. Ми знаємо таких відомих монахинь ХХ століття, як Фаустина Ковальська чи мати Тереза з Калькутти, але про цю жінку не знаємо майже нічого.

То хто ж така Емілія Ерліх, яка, однак, однією з перших отримала запрошення на зустріч із Каролем Войтилою після його обрання єпископом Рима? Констанція Христина Ерліх, як звали сестру Емілію в миру, народилась у Львові 1924 року, в сім’ї Людвіга Ерліха та Франциски Сейф з дому Лоутонів. Батько Христини, уродженець Тернополя, був сином Арнольда Ерліха та Флори Бернштейн. Дідусь Христини, Арнольд, правник, був засновником адвокатської канцелярії в Скалаті (нині – Підволочиський район Тернопільської області), членом повітової ради, а також бурмістром цього міста. Помер Арнольд Ерліх у Львові 1935 року, де й був похований.

Його син Людвіг пішов стопами батька і після закінчення школи в Тернополі вивчав право у Львівському університеті. Згодом він продовжив своє навчання в університетах Галле, Берліна, Оксфорді та Університеті Берклі в США. Саме у США він познайомився зі своєю майбутньою дружиною – Францискою Сейф. Незважаючи на те, що міс Франциска була англіканкою (і залишилася нею до кінця життя), шлюб вони взяли в Нью-Йоркській римо-католицькій катедрі святого Патрика. Згодом сім’я перебралася до Львова, де Людвіг Ерліх обіймав високі посади при університеті, викладав у Празі, Яссах та Лондоні. А у 1927–1928 роках був суддею ad hoc при Постійному міжнародному трибуналі справедливості в Гаазі. Після війни, під час якої батько Христини навіть побував у німецькому полоні, сім’я Ерліхів опинилася в Кракові. Там професор Ерліх отримав посаду керівника кафедри міжнародного права і директора Інституту політичних наук та співпрацював із Міжнародним трибуналом у Нюрнберзі. Помер у Кракові 1968 року.

Емілія Ерліх – «тихий герой» понтифікату Івана Павла ІІ

Друге ім’я – Констанція – Христина отримала в честь своєї бабусі по маминій лінії. Франциска Сейф так і не вивчила польської мови, а все життя спілкувалася з чоловіком та дітьми англійською. Проте для Крисі, як її називали близькі, це мало позитивний ефект, оскільки вона змогла досконало опанувати англійську і згодом вчила неї Кароля Войтилу. Марія Жевуська, гімназійна приятелька Христини Ерліх, згадує, як Крися одного разу сказала про своє походження: «Мати – протестантка з Америки, батько – католик єврейського походження. Де є моя батьківщина, моя релігія, моя родина?»

З гімназійної лави – у концтабір

Сьогодні не відомо, чи ще дід Христини, Арнольд, чи вже його син Людвіг прийняв католицизм, але Крисю виховували у католицькій вірі, вона відвідувала гімназію урсулянок (нині це Львівська загальноосвітня школа №28). ІІ Світова війна розлучила родину Ерліхів: мати як громадянка США потрапила у краківську в’язницю Монтелюпіх, батько працював у польському антинацистському підпіллі, брат Анжей перебував у селі біля Перемишля, а Крися – у домі своєї подруги Марії Жевуської (Єзерської) у Варшаві. Під час однієї з облав Христина Ерліх була заарештована і потрапила до концтабору Майданек, біля Любліна. З Майданеку її викупив батько Марії Жевуської. В цей час на волю вийшла і мати. Польська Армія Крайова відбила в німців кілька в’язнів, серед них і батька Христини. Проте на цьому стосунки з німецькою окупаційною владою у Крисі не закінчилися. Під час серпневого Варшавського повстання 1944 року вона знову потрапила у полон. Це було в монастирі урсулянок, до якого Христина Ерліх вирішила вступати після Майданека.

Емілія Ерліх – «тихий герой» понтифікату Івана Павла ІІ

Таким чином вона знайшла відповідь на своє запитання: де є її батьківщина, релігія та родина? «Католицька Церква є моя батьківщина, моя релігія і моя родина», – згадує про це Марія Жевуська. Після арешту Крисю з кількома сестрами відправляють до розподільчого концтабору Бітігхайм у Німеччині. Проте по дорозі туди в її житті стається дуже важлива подія: 15 серпня у потязі з арештованими вона стає постулянткою Ордену сестер-урсулянок (Римської Унії). У таборі Бітігхайм сестри провели близько місяця. Настоятелька звернулася до австрійської провінціалки урсулянок, і та домоглася звільнення польських монахинь і розподілу їх по різних монастирях. Крися потрапила до Вроцлава, проте й на цьому не закінчилися її випробування. Під час Варшавського повстання поранення зазнав молодший брат Анжей Ерліх. Христина думала, що він загинув. Тому після прибуття до Вроцлава вона написала листа матері, в якому йшлося про те, що вона готова залишити монастир заради родини, якщо звістка про брата виявиться правдою. Але сумна новина не підтвердилась, і Крися провадила своє монаше життя далі.

Науковий злет

Родина Ерліхів змогла зустрітися лише по закінченні війни 1945-го. Хоч батько й мати не надто були прихильними до життєвого вибору Христини, вона таки залишилася у монастирі. У цей час вона також вступає до Ягеллонського університету, де мала нагоду вивчати філософію у Романа Інгардена, одного з чільних представників феноменології. У цьому ж університеті після війни працює її батько. Комуністична влада з підозрою ставилася до Людвіга Ерліха, особливо через його контакти з Католицькою Церквою, проте міжнародна слава була для нього імунітетом від звільнення з роботи. Після його смерті 1968 року представники влади попередили, що поховання Людвіга Ерліха на алеї визначних постатей можливе лише у випадку «світського похорону». Проте родина на це не згодилась, а поховальну процесію очолив сам єпископ Кароль Войтила. Поруч із ним ішла скромна монахиня – сестра Емілія Ерліх.

Емілія Ерліх – «тихий герой» понтифікату Івана Павла ІІ

Емілія Ерліх володіла непересічними розумовими здібностями, це відзначали вже її викладачі з Ягеллонського університету. Тож згодом після магістерських студій із філософії вона здобула докторат з біблістики. Саме біблійні студії стали її головною науковою стихією, і згодом вона написала низку книг у цій царині. У свій «краківський» період вона також викладала в Катехитичному інституті, де ближче познайомилася з Каролем Войтилою. І, як вже було згадано, допомагала йому краще опанувати англійську мову. Її статті на різні біблійні теми відзначали як сміливі і надзвичайно оригінальні, позначені глибокою ерудицією. Цей непересічний ум не міг не помітити один із найоригінальніших польських богословів і філософів того часу – Войтила. Саме тому значну частину життя сестра проведе поруч із ним як його близький помічник, допомагаючи у справах «ума», зокрема у сфері біблістики.

«Додаткова голова» Папи

Коли завершився конклав кардиналів 1978-го і вірні в очікуванні представлення нового глави Вселенської Церкви перебували на площі святого Петра, сестра Емілія також була серед них. Вона молилася, щоб тим, хто зараз вийде привітати народ Божий, не виявився краківський кардинал. Коли стало зрозуміло, що це таки Войтила, вона зблідла. Хтось запитав сестру, в чому справа чи, можливо, він поганий? «Ні, – відповіла Емілія, – він аж надто хороший». Джордж Вайґель, біограф Папи Івана Павла ІІ, подає кумедну історію про те, як у монастирі урсулянок у Римі одна монахиня плакала, що обрали не «її» кардинала, а Емілія, натомість, заливалася сльозами, бо обрали «її». Один із дослідників філософської думки Івана Павла ІІ о. Даріуш Купчек, ОР, від якого я вперше почув про цю особу, розповідав, що коли Папа мав заплановану зустріч, до прикладу, з якимсь богословом, то сестра Емілія сідала і перечитувала основні твори цієї особи. І після цього подавала коротке резюме понтифіку. Якщо він мав запитання, то згодом вони мали зустріч, і вона з’ясовувала йому всі ці моменти.

Емілія Ерліх – «тихий герой» понтифікату Івана Павла ІІ

Емілія Ерліх часто була додатковими очима і вухами Папи Івана Павла ІІ. Вона цікавилася новими книгами, статтями і так само готувала для нього короткі записки, на основі яких він обирав, що варто прочитати самому. Тут допомагало знання мов: окрім латини, греки і арамейської Емілія володіла англійською, французькою та італійською.

Також вона редагувала тексти, які Папа виголошував на площі Святого Петра під час «Ангелусів» та загальних аудієнцій по середах. Сестра Емілія була однією з тих, хто готував інформаційну частину візитів Папи Івана Павла ІІ, щоб він добре орієнтувався в ситуації та історії тих країн, до яких вирушав. Працювала над матеріалами для енциклік, зокрема готувала біблійний матеріал для них. Разом із Терезою з Калькутти працювали в редакційній комісії «Листа до жінок» (1995).

На основі цих фактів о. Адам Бонєцкий, колишній головний редактор польського журналу Tygodnik Powszechny, говорить, що сестра Емілія належала до тих, «які, будучи малознаними, зробили важливий внесок у велич понтифікату Івана Павла ІІ». Сестра Емілія також впорядковувала твори самого Івана Павла ІІ. Власне невдовзі після свого понтифікату він запросив її до Ватикану і запитав, чи не могла б вона взятися за справу впорядкування його поезії. Попри це все, сестра Емілія Ерліх, яка цілковито присвятила себе допомозі понтифіку, залишилася надзвичайно скромною особою, з аскетичною настановою до власного життя.

Наприкінці 90-х років сестру збила в Римі машина. Вона не загинула, проте надалі працювати наповну вже не могла, і лікарі порадили повернутися до Кракова. А згодом у неї проявилася хвороба Альцгеймера. Останні роки свого життя сестра Емілія прожила в Кракові, мужньо переносячи страждання, як і той, із ким пропрацювала значну частину свого життя. Безперечно, Папа мав дуже багато різних співпрацівників, оскільки таке служіння вимагає надлюдських ресурсів. Кожен із них заслуговує на нашу увагу. Сестра Емілія не залишила книгу спогадів, окрім великого стелажу різних матеріалів нотаток для потреб понтифіка, які колись стануть доступними для досліджень. А поки що бодай короткий опис скромного життя пригадує нам про таких «тихих героїв», яким була вона.

У цій публікації використано матеріали зі статті Александри Кліх «Papiez ˙ i zakonnica» (Gazeta Wyborcza) та книги Джорджа Вайґеля «Свідок надії».

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Моніторинг ЗМІ

    Останні коментарі

    • Zenia | 17 вересня 2019, 23:30

      В том и беда, что исповедоваться на родном языке и своему соотечественнику украинцам не позволяют русские оккупанты. Ты что, оккупант, читать не умеешь? :))

    • Zenia | 17 вересня 2019, 23:28

      Підтримую! :)

    • Zenia | 17 вересня 2019, 23:27

      Все їм храмів мало...

    • Zenia | 17 вересня 2019, 23:26

      Молодці!

    • Zenia | 17 вересня 2019, 23:19

      Хай серед своїх перевірять, в них таке часто трапляється.)))

    Популярні статті місяця