Шаріат у Карпатах: кримські татари в бойківському селі

13.05.2015, 13:41
Шаріат у Карпатах: кримські татари в бойківському селі - фото 1
Рік тому до карпатського селища Бориня, що за 160 км від Львова, під самим польським кордоном, приїхали незвичні для цих країв новосели: бородаті серйозні чоловіки, що не п'ють алкоголю, і стримані, оточені юрбами дітей жінки в хіджабах.

Родина Абдаррахмаана і Діляри сповідує консервативну течію ісламу, прибічників якої серед кримських татар мало Рік тому до карпатського селища Бориня, що за 160 км від Львова, під самим польським кордоном, приїхали незвичні для цих країв новосели: бородаті серйозні чоловіки, що не п'ють алкоголю, і стримані, оточені юрбами дітей жінки в хіджабах.

З анексованого Росією Криму сюди, остерігаючись релігійних переслідувань, перебралися чотири кримськотатарських родини, що сповідують салафізм – консервативну течію сунітського ісламу, яку часто порівнюють з ваххабізмом.

Салафіти стверджують, що практикують іслам у первісному, вільному від історичних нашарувань вигляді – тому, який у цю релігію заклав пророк Магомет.

За даними німецької розвідки, серед усіх ісламських рухів у світі салафізм нині розвивається найшвидше.

Донедавна всі прибулі родини жили в гуртожитку, куди їх поселила місцева влада. Але на початку травня одна сім'я святкувала новосілля.

Абдаррахмаан з дружиною Ділярою і п’ятьма дітьми, наймолодше з яких народилося півроку тому вже в Карпатах, переїхали до тісного, зате власного двокімнатного будинку з невеликим городом. Придбати його за три тисячі доларів допомогли доброчинці.

Абдаррахмаан проводить гостей через кухню, де біля електроплити порається дружина, а на землі бавляться діти, і запрошує до чистої світлої кімнати без меблів. Уздовж стін акуратно розстелено матраци, а в кутку лежать складені і накриті речі. Розповідає, що днями сам збив з дощок кухонного стола і тепер планує змайструвати багатоярусні ліжка для дітей.

Поки що вся родина спить на підлозі. У цій же кімнаті виконують намаз – щоденні мусульманські молитви.

Будинком і подвір'ям сновигають діти, найстаршому з яких, Мухаммедові, одинадцять років. Вони час від часу заходять до кімнати і лащаться до батька.

Коли настає час обідати, діти з жінками сідають за стіл у кухні, а чоловіки, серед яких ще двоє кримських татар, що приїхали в гості зі Львова, всідаються колом на підлозі у кімнаті.

Господар дому розповідає, що працює на місцевому лісовому господарстві, де платять трохи більше 1,5 тисячі гривень на місяць. Багатодітна родина переселенців отримує також соціальну допомогу від держави.

Абдаррахмаан говорить швидко, неголосно, пильно дивлячись в очі. Іноді посміхається щирою, майже дитячою посмішкою, після якої бородате обличчя знову набуває звиклої серйозності. На життя жодним словом не скаржиться.

Татарській родині сподобалося в Карпатах. Сім'я не планує повертатися до Криму

Татарській родині сподобалося в Карпатах. Сім'я не планує повертатися до Криму

Менше розпусти

"Нас тут усе влаштувало. Поруч ліс, чиста вода. Та й без грошей в місті важко. Особливо коли багато дітей", - пояснює Абдаррахмаан свій вибір на користь Борині, а не, приміром, Львова. Каже, що його родині потрібно лише, щоб поруч були лікарня і школа та щоб можна було провести інтернет.

До школи, щоправда, діти мусульман не ходять. Чотирикласник Мухаммед навчається екстерном за допомогою інтернету під наглядом батьків. У школі з'являється лише, щоб скласти іспити. Так само планують робити і з молодшими дітьми, коли ті підростуть. Спочатку директор школи був проти такого рішення батьків, але через райвідділ освіти сім'ї вдалося відстояти своє право навчати дітей вдома, розповідає мати, Діляра.

Зі шкільних предметів 11-річному Мухаммеду подобається природознавство. Українська мова поки що дається важко

Зі шкільних предметів 11-річному Мухаммеду подобається природознавство. Українська мова поки що дається важко

Діляра каже, що вдома її діти вчитимуться краще, ніж у школі

Діляра каже, що вдома її діти вчитимуться краще, ніж у школі

Батько пояснює таке рішення: "Мені так легше з вихованням, бо я не можу вгледіти за всім, що відбувається в школі. Там дитина може набратися і лайки, і різних шкідливих звичок, які тут дозволені. А я живу за релігією, мені деякі речі заборонені: курити, лаятися, різні тусовки з дівчатами".

При цьому рівень моральності місцевих жителів Абдаррахмаана більш ніж задовольняє: "І моральність тут вища, і злодійства нема, і перелюб не так поширений. Може, є алкоголізм, але це вже шкідлива звичка. А такої розпусти, як я спостерігав у Криму, такого тут нема".

"Тут не так, як у Росії, де взяли і відділили духовну сферу життя від світської, - продовжує батько, під Росією маючи на увазі також і Крим. - Тут навпаки, все тісніше. А в ісламі взагалі не можна це розділяти. В ісламі живуть саме за шаріатом. А тут люди ближчі до тих законів, які були послані на землю до Корану".

Домашньою технікою і одягом допомагають доброчинні організації, в тому числі з Польщі

Домашньою технікою і одягом допомагають доброчинні організації, в тому числі з Польщі

Плітки про мечеть

Абдаррахмаан пояснює, що його родина теж живе за шаріатом – правилами, які витікають з Корану і з життєпису пророка Магомета. Ці закони регулюють майже всі сфери життя правовірного мусульманина: від побутових потреб до судочинства і духовних практик.

Господар дому каже, що нині через ЗМІ багато людей асоціюють іслам з тероризмом. "Через це люди зразу ставляться до ісламу з осторогою, потихеньку підкрадаються, дізнаються про цю релігію. Але нічого, ми пояснюємо, що ми не бомба якась, ми нормальні люді", - каже він. Теракти в неісламських країнах називає підлістю, яка псує імідж ісламу в світі.

Попри світоглядну різницю, стосунки з місцевими жителями, за словами Абдаррахмаана, в нього складаються добре. Мусульманські чоловіки готові допомогти самотнім бабусям по господарству, а ті віддячують - хто чим може, наприклад, молоком. Але визнає: "критичні випадки" бувають.

Найменший в родині - шестимісячний Абдулмуіз - народився вже в Карпатах

Найменший в родині - шестимісячний Абдулмуіз - народився вже в Карпатах

Каже, що місцеві жителі самі накручують ситуацію і пускають чутки, начебто боринські мусульмани планують звести мечеть.

"У нас нема такої можливості, - розмірковує Абдаррахмаан. - Тут нема території ісламу, щоб втілювати шаріатський закон, щоб будувати мечеті, закликати до хутб (хутба – мусульманська проповідь. – Ред.), просвіщати суспільство. Для цього потрібен ісламський держапарат, а його тут нема". І додає: зрештою, приїжджі не хочуть провокувати корінних жителів на агресію.

"Міжрелігійні тертя, може, і є, - зізнається Абдаррахмаан. - Але ми намагаємося якось показати, що це теж релігія, заснована на законі, і яка має таку саму силу, яку мала б і ваша релігія, якби ви дотримувалися її так, як ми".

"Не бути білов воронов"

Щоб дізнатися, що думають про своїх нових односельців корінні жителі Борині, далеко ходити не треба.

На центральні площі селища, навпроти зачиненої в післяобідній час греко-католицької церкви, четверо старших чоловіків п'ють за столиком пиво. Позираючи на храм, з гордістю кажуть, що в Борині кого лише нема: і греко-католики, і православні різних конфесій, і римокатолики, і баптисти. "У нас навіть татари є", - хвалиться дебелий чоловік з короткою стрижкою.

Перша хвиля відгуків про нових сусідів сповнена ввічливої приязні: працьовиті і не п'ють: "що ні, то ні". А отже, "най сі жиют, як хотять".

Але через хвилину з'являється те саме міжрелігійне тертя, про яке згадував Абдаррахмаан. Чоловіки заводяться на тему, яку, судячи з їхніх слів, у селі обсмоктали до кісточок: сусіди бачили, як на самий Великдень татари працювали на вулиці, кололи дрова і рили канави. "То люди підходили і їм казали", - каже літній сухорлявий чоловік, тримаючись за пляшку з пивом на столі. І розповідає, що коли в середині 1970-х років служив в Азербайджані, на мусульманські свята навчання і тяжкі роботи у війську не велися, щоб не гнівити місцеве населення.

На захист татар стає жінка, що саме вийшла з крамниці поруч: "Говорити собі хай говорять чи по-руски, чи по-українськи, яка мені різниця? Аби були людьми".

Та сухорлявий вставляє своє: "Але не бути білов воронов".

Бориня - селище Турківського району на Львівщині, за кілька кілометрів від кордону з Польщею

Бориня - селище Турківського району на Львівщині, за кілька кілометрів від кордону з Польщею

Мирний тон розмови перебиває новий персонаж, що саме підійшов з пляшкою пива в руках – кремезний Міша, статурою і поведінкою схожий на Сашка Білого. Він кричить, що служив у Афганістані, і лайкою дає зрозуміти, що сварився з татарськими чоловіками і що не хоче бачити в своєму селі мечеті.

"Я на своїй землі виріс, а мене – пух! – копає ногою повітря – да?", - кричить Міша.

Старший чоловік у потертому піджаку, який досі сидів мовчки, тихо додає:

- В деякій мірі він прав, бо вони точно наших людей мають за ніщо.

- А чому ви так думаєте?

- Бо я вам так говорю.

- А ви знайомі з ними, говорили?

- Мені не треба з ними говорити. Я виджу по їхній поведінці.

Татарська родина купила цей будинок у місцевого депутата

Татарська родина купила цей будинок у місцевого депутата

Микита, чоловік у новому костюмі, який саме надійшов, почувши галас, відразу згадує кадри з теленовин, на яких бойовики "Ісламської держави" розстрілювали християн.

Побачивши, що його точка зору почута, "афганець" Міша трохи заспокоївся.

На запитання, чим йому так допекли татари, каже: "Ви нічого не зрозумієте ніколи. Щоб зрозуміти, треба з ними бути. Це ті, що зовсім по-інакшому живуть".

Чоловік у новому костюмі додає: "Ми собі живемо своїми умовами. Якщо ти хочеш сюди приїхати, то жий нашими умовами".

Дідусь у старому піджаку підтакує: "Як ти в гості приходиш, то робиш так, як хазяїн тобі каже, а не так, як ти хочеш".

На цьому тема татар різко вичерпується і розмова легко переходить на будівництво чиєїсь нової хати, біля якої ще треба звести гараж, а в ставок пора заселяти карасів.

За кілька хвилин до компанії підходить наш водій, щоб розпитати про дорогу на Львів. Він теж - кримський татарин, але гладко поголений і україномовний. Чоловіки, жваво сперечаючись і перебиваючи один одного, намагаються допомогти йому підказками.

"Іхсан"

Абдаррахмаан знає, що боринцям не подобається, коли він працює на християнські релігійні свята, але каже, що ця заборона його як мусульманина не стосується. "Якщо я вас усіх зберу, як одного, і скажу: "станьте мусульманами, робіть так, як я", ви ж почнете повставати, правда? А чому ви мене примушуєте? – заочно відповідає він на докори сусідів. - У релігії нема примусу. У мене є своє право. Я роблю дозволені речі".

"Іноді бувають критичні випадки, а так, ми в принципі завжди знаходили спільну мову", - примирливо каже він.

Такі родини, як салафіти, що осіли в Борині – скоріше виняток серед татар-переселенців, пояснює Ернест Абкелямов, лідер кримськотатарської громади Львівщини. Більшість татар, що переїхали на Галичину, дотримуються значно поміркованіших форм ісламу, а деякі взагалі живуть повністю світським життям.

Пан Абкелямов - історик за фахом, поет, голова львівського мусульманського осередку "Іхсан", що по-арабськи означає досконалість або щирість. До Львова разом з родиною перебрався рік тому. Розповідає, що нині на Львівщині живуть близько 2000 кримських татар, а загалом мусульман лише в обласному центрі набереться 5-6 тисяч. Частина з них приїхали ще за радянських часів з центральноазійських республік, частина – колишні студенти з мусульманських країн, які облаштувалися в цьому місті.

"Ми хочемо інтегруватися, але ми боїмося асиміляції", - каже Ернест Абкелямов. Релігія – це те, що найдужче об’єднує татар за межами Криму, і те, що може захистити їх від повного злиття з місцевим населенням, а отже від стирання національної пам'яті, пояснює він.

Ернест Абкелямов переїхав до Львова рік тому, відразу після анексії Криму

Ернест Абкелямов переїхав до Львова рік тому, відразу після анексії Криму

"Ми розуміємо, що ми тут на правах гостей. Ми не нав’язуємо свою думку. Ми не підносимо свою культуру і релігію вище іншої культури. Ми знайомимося з культурою Львова", - веде далі пан Абкелямов.

Він сидить у офісі "Іхсану" – квартирі біля Оперного театру, яку кримські татари винаймають за власні гроші. В двох кімнатах працюють активісти: організовують мистецькі виставки, зустрічі, помагають одновірцям знайти роботу, житло чи вирішити проблеми з документами. Третя кімната – місце для молитви.

Ернест Абкелямов говорить обережно, дипломатично і розповідає, як охоче помагають і співчувають переселенцям львів'яни, в тому числі інтелігенція й духовенство. Розповідає про свої часті розмови на релігійну тему з греко-католицьким священиком, в якого знімає квартиру.

"У нас нема ніяких перепон. Розмова м'яка, доступна, зрозуміла. На трохи вищому рівні є певні відмінності. У мене своє, у нього – своє, хоча дуже легко говорити навіть на гострі теми з такими людьми", - каже пан Абкелямов.

Все ж він визнає, що частина львів’ян налаштовані агресивно проти кримських татар: "Це боязнь, що прийде щось чуже і зруйнує певні цінності, в яких він жив. Є страх, і люди намагаються захиститися. Це проскакує в газетах, коментарях, соцмережах".

Коли розмова заходить про те, чи хочуть місцеві мусульмани мати у Львові мечеть, лідер "Іхсану" каже, що це було б добре, але поки що у переселенців є нагальніші потреби, та й місцева громада не готова до цього.

Найбільшою нагородою для Ернеста Абкелямова та тисяч його одновірців була б не мечеть у Львові, а повернення до Криму. Але татари готуються до песимістичного варіанту.

"На все воля Божа. А раптом це триватиме п’ять, десять, двадцять років, і ми залишимося тут назавжди, і наші діти житимуть тут? - запитує голова татарської громади. - Наші діти вже говорять галицьким діалектом".

Олег Карп'як

"BBC Україна", 12 травня 2015 року