Крізь призму часу

01.08.2014, 08:40
Крізь призму часу - фото 1
«Воїн» — так називається виставка народної картини й ікони, яка триває у Музеї Івана Гончара

«Воїн» — так називається виставка народної картини й ікони, яка триває у Музеї Івана Гончара

Мистецтво близьке аудиторії тоді, коли прив’язане до реального часу. У зв’язку з подіями на сході України — ідея створення тематичної експозиції.

св. Юрій«Зараз, коли у нас триває війна, ми вирішили зробити виставку, присвячену воїну-захиснику Вітчизни (від воїнів Духовної Січі — образи Архангела Михаїла, Юрія Змієборця, Покрови Божої матері, а далі продовжується низкою картин на теми народних пісень, прощання козака з дівчиною, очікування на козака, повернення з війни). Ми говоримо про воїна-захисника, не абстрактного воїна, тобто людей, які захищають свою країну. Тому наша виставка є великим пошануванням чоловікам і молодим хлопцям, які зараз відстоюють нашу рідну землю», — коментує Тетяна ПОШИВАЙЛО, заступник генерального директора з науково-просвітницької роботи Музею І. Гончара.

У експозиції представлено давні народні ікони з різних регіонів. Переважно такі образи відтворювали на полотні чи дереві, проте існують і зображення на склі, здійснені гуцульськими майстрами. У них домінують блакитний, помаранчевий і зелений кольори, помітна примітивізація анатомічної будови тіла, наявність прикрас з квітів й орнаментів. Кахлі на релігійну тематику — так само характерне явище для гуцульського регіону, переважно це косівська кераміка.

Серед образів найбільш поширеним був лик святого Юрія Змієборця. На виставці представлено кілька таких ікон, серед яких «Святий Юрій Змієборець» кінця XVIII — початку ХІХ століття з Київщини й «Святий Юрій Змієборець» кінця ХІХ століття з Гуцульщини.

— Образ Юрія Змієборця або ж Георгія Побідоносця певним чином є міфологізованим, — розповідає молодший науковий співробітник музею Дмитро ІДРІСОВ. — Взагалі святий Георгій жив у IV столітті у Римській імперії, був солдатом, і вбили його за наказом імператора Діоклетіана під час Великих гонінь християн у Римі. Легенда про святого походить зі сходу, вона набула поширення і на наших теренах, тому що перегукується з українським фольклором. Одному зі східних міст (за однією версією, це була Сирія чи Ліван, за іншою — Грузія, тому що в Грузії цей святий так само шанований) загрожувала страшенна істота, яка їла мешканців цього міста. Одного разу з’явився на білому коні святий Юрій і  списом вбив гада і врятував місто. Цей сюжет перегукується з відомим фольклорним образом героя-воїна на білому коні, який  рятує дівчину і вбиває жахливого звіра...

Гуцульська ікона цього ж святого відрізняється від більш традиційного київського зображення. Юрій Змієборець на скляній іконі посміхається, дівчину зображено у вигляді принцеси, хоча поширеними в цій традиції були і зображення простої української дівчини, яку рятує святий від змія.

Ікони Покрови Пресвятої Богородиці були поширеними у XVIII столітті, найбільше — в козацтві. Козаки день Покрови започаткували як своє свято.

Народну традицію створення картин відкриває полотно-копія картини Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану», що називається «Запорожці». Автор цієї картини — Панас Ярмоленко, відомий народний художник, який жив на початку ХХ століття в Переяславі.

Середина ХХ століття — це час розквіту народних картин, авторами були народні художники і продавали свої картини для селян, які розміщували їх у своїх хатах. Також був попит на певні сюжети, часто присвячені народним пісням або художнім творам, серед яких: «Одарка та Іван»   — полотно за мотивами пісні Петра Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», «Ярина» Ярини Ярмоленко, на сюжет із поеми Т. Шевченка «Невольник», «Ой на горі вогонь горить...» та «Куди їдеш, від’їжджаєш, сизокрилий орле» — створені за однойменними народними піснями. Дуже поширеним був образ козака й дівчини, негативний персонаж пісні міг ставати в інтерпретації художника позитивним героєм.

Серед робіт 1950—1980 рр. помітно вирізняється полотно 2003 р. — «Косогон Микита», створене Марією Косогон, матір’ю юнака, який повернувся з війни сліпим. Невеликий часовий проміжок, що розділяє нас і час створення картини, змушує ще раз задуматися про трагічність часу, в якому ми живемо.

В основі фонду музею і презентованої експозиції є колекція Івана Макаровича Гончара. Народні картини зібрано переважно теперішнім його директором Петром Гончаром. А своєрідним продовженням виставки «Воїн», яку можна побачити до 1 вересня, є полотна козаків Мамаїв, що належать до постійної експозиції музею.

Наталія ВУЙТІК

"День", 30 липня 2014