Чому хресні ходи з Почаївською іконою Богоматері популярні й тисячолюдні? — інтерв’ю митрополита Ніфонта

7 вересня 2013, 16:49 | Калейдоскоп-дайджест | 0 |   | Код для блогу |  | 

Наталія Малімон

"Православіє в Україні", 2 вересня 2013

У багатьох волинських родинах живуть перекази про родичів, які пішки, не зважаючи на відстань, ходили на прощу в Почаїв. Навіть по кілька разів у рік. Ходили помолитися за рідних перед чудотворною іконою Божої Матері. Ходили й у спокуту за скоєні гріхи, по дорозі обмірковуючи їх, каючись, а у Почаєві припадали до святинь і просили прощення та благословення.

Власне до Бога кожного веде своя дорога, але містечко Почаїв з Великої Волині вже немало століть є духовним центром Західної України, а після Києво-Печерської Лаври – другим  православним центром в Україні. Це почалося ще з середини XIV століття, відколи на Святій Почаївській горі у природній печері поселилося двоє сподвижників, і якогось літнього дня перед одним із них на вершині гори у вогняному стовпі постала Матінка Божа...

Ікона Богоматері, котра отримала назву Почаївської і визнана чудотворною, у тутешньому монастирі з'явилася 1597 року. Несучи до неї свої молитви, ми мало задумуємося, що вона, власне, дуже малого розміру: всього 30 на 25 сантиметрів. Ми найперше відчуваємо силу та благодать святого образу.

Традиція хресних ходів у Православ'ї дуже давня. Але надто рідко святині на зразок чудотворного Почаївського образу Богоматері, котрий є національним надбанням, залишають те місце, де опинилися по волі Божій. На Волині Матінка Почаївська за останні 20 років – уже втретє, завдяки авторитету в Українській Православній Церкві митрополита Волинського і Луцького Ніфонта.

Чому хресні ходи з чудотворним образом такі багатолюдні? Що несуть у своїх душах Божій Матінці з Почаєва люди, бо навіть посеред ночей у волинських  селах до храму прикластися до святого образу було не протовпитися? Заради чого і сьогодні люди пішки долають десятки кілометрів із Волині до Почаєва? Про це – наша розмова з владикою Ніфонтом.

– Традиція хресних ходів у Православній Церкві дуже давня, вони були традиційними і особливо масовими до революції 1917 року, – каже він. – Ще з XIX століття піше паломництво до святинь Почаєва  започаткували, наприклад, на Хмельниччині. За Радянської влади ходили по 10 – 14 чоловік, пробиралися лісами та полями, перед розпадом Радянського Союзу ці групи вже становили і півсотні, й сотню людей. А нині у Почаїв звідси ідуть кількатисячні хресні ходи. Я також знав на Волині віруючих людей, які ходили молитися на Святу Гору. Коли служив у Рудці-Козинській, то була жіночка на ім'я Домна з Тихотина: вона залишилася вдовицею і понад 30 (!) разів ходила пішки у Почаїв на прощу. Розказувала, що також мусила ховатися у дорозі від занадто цікавих...

Слава Богу, ця добра справа пішого паломництва відновлюється і в нас на Волині.

– І починали її студенти Волинської духовної семінарії?

– Починали понад 20 років тому... У перший тиждень Петрівського посту наші семінаристи – рюкзаки на плечі, з палатками та відрами, аби готувати їжу на вогнищі, вирушають у цю нелегку путь. Віднедавна почали приєднуватися і світські віруючі люди.

Спочатку ходили невеликими групками по 8 – 10 чоловік, але обов'язково зі священиком. Тепер пішли масово, у цьому році вже 150 чоловік взяли на себе духовний подвиг пішої прощі. У селах на шляху слідування їх уже й чекають, зустрічають церковним передзвоном. Звичайно, втома, але наші волинські паломники уже знають, як розподіляти сили, долають за день 20 – 25 кілометрів. Де молебень служать, де на Літургію потрапляють... У Почаїв приходять оновлені. Така проща для людей дуже пам'ятна.

– Люди знають, що буде важко фізично, але все-одно ідуть. Чому?

– В останній прощі найстаршими були дві 74-річні жіночки, а наймолодшою – семирічна дівчинка. І всі дійшли. Були дочка з мамою, остання, маючи понад 70 років, ішла зігнута, з двома паличками, але саме вона надихала інших, часто молодших і здоровіших паломників. Сходяться люди різні, але за час прощі стають однією сім'єю. Якраз у паломництві людина оцінює своє минуле, іде не кудись, а іде до святині.

Бувають різні і випробовування, і спокуси, але у прощі людина переносить їх, можна сказати, натхненно, бо має благодатну мету: дійти до великої святині. Звичайно, роздумує і над своїми гріхами, молиться: “Господи, прости і очисти!”.

Таке духовне випробовування Господь приймає, а коли у Почаєві людина ще висповідається і причаститься Тайн Христових, душа очищається. Паломники розказують, що стають після прощі зовсім іншими людьми. Але повертаються до дрібних мирських справ і буває, що душа засмічується, й знову прагне очищення. Тому часто піша проща у житті віруючої людина – перша, але не єдина, бо хочеться іти у святі місця знову і знову.  Її до цього ніхто не змушує, це ж труд який! Але після нього Господь дає велику радість.

 крестный ход вПочаев

– Яким було ваше перше паломництво у Почаїв?    

– Я бував у Почаєві ще досить молодим, до армії, коли жив у Галиній Волі. Тоді, за Радянської влади, молоді люди на службі Божій у храмах обителі мусили... ховатися. От стоїмо в Успенському храмі і чуємо, що шукають молодь... Добре, що людей багато, то ми присідали, сідали на сумки, а жіночки нас заступали, затуляли своїми спідницями...  Якщо ж виловлювали, то читали мораль, виховували, а могли мати й неприємності за місцем навчання чи праці.

Богоборча влада прагнула, аби у храми ходили тільки старі люди, мовляв відімруть, а з ними і віра відімре. Пам'ятаю, що першого разу у Почаєві мене вразили монахи, коли вийшли посеред храму і заспівали так, що аж душа мліє... Познайомився тоді з хлопцем з Рівненської області, і ночували з іншими паломниками у храмі Похвали Божої Матері. Міліція і там усіх перевіряла, то ми з ним сховалися за однією великою іконою.

Вранці встали, паломників уже нема, ми до дверей: зачинені. Вилізли аж через другий поверх, який з'єднує храм з покоями намісника. Але таке натхнення було від цих поїздок на Святу Гору! Організовували їх богомільні жіночки з мого села Галина Воля. Вже коли знав дорогу, то і сам їздив.

Були такі часи, пам'ятаю, що одного року приїхали на день вшанування Почаївської ікони Богоматері, а назад... не мали, як вибратися, бо влада не відправила у рейс жодного автобуса! Кілька тисяч людей пішки з Почаєва ішли у Кременець, а далі добиралися, як хто міг. Але і це перешкодою не ставало, люди їхали до святинь звідусіль.

Уже як став я ієромонахом і приїжджав у Лавру, братія щоразу просила, аби я вночі служив. Служив акафісти, молебні, проповіді говорив... Повно-повно народу завжди було, моляться собі, таке натхнення і благодать відчував!

– Чудотворна Почаївська ікона Богоматері з хресним ходом на Волині вже втретє за останні 20 років. А чи відбувалися такі хресні ходи і раніше?

 – Як свідчить історія, такий хресний хід з чудотворною Почаївською іконою відбувся, коли відзначали 900-ліття встановлення Волинської православної єпархії. Тоді з Почаєва ікону урочисто несли у Володимир-Волинський. Супроводжували хресний хід військові, у місцях розташування частин його зустрічали залпами зі зброї. Чудотворному образу виявляли велику шану, і було це у 1892 році.

Господь так дав, що у 1992 році я був призначений на Волинську єпархію, це був час розколу, все було таке розбурхане. І Господь дав думку: дати сюди ікону Почаївську. Мене підтримав Блаженніший Митрополит Володимир. Ми склали графік і по всій Волині пішки, хресними ходами ішли з іконою. Не передати відчуттів, які тоді володіли і священнослужителями, і монашеством, і парафіянами. Такий підйом духу був! Стільки народу!.. Це було щось вражаюче.

Правда, тоді брати з Руху не пустили чудотворну ікону в Іваничівський, Локачинський та Горохівський райони. Попередили, що будуть, як кажуть, ексцеси, і я вночі терміново мусив міняти маршрут хресного ходу. Ікона ж пройшла всю Волинь, скрізь були відслужені молебні, відбувалося дуже багато чудес, згадую про це – і знову вражаюся Божій силі. У містах, райцентрах виходили десятки тисяч людей.

Пам'ятаю, що у Нововолинську від початку міста до Низкинич, у монастир ми ішли шість годин! Такий натовп людей був, що швидше хресний хід рухатися просто не міг. З Ковели у Володимир-Волинський дійшли, а далі не можливо пробитися, маса народу! Господь дав такий дощ проливний, що людей трохи розігнав і ми змогли рухатися далі, до Успенського собору.

Почаевская икона Богородицы

Минуло з тих пір 20 років, чимало  учасників того хресного ходу вже дуже постаріли або відійшли з цього світу. Виросло покоління, котре часом мало що знає про православні святині, та прагне шукати спасіння у Господа.  А ще у цьому році відзначали 1025 років Хрещення Русі та 20 років минуло, як була ікона у нас.

Цього разу під час хресного ходу чудотворний образ з Почаєва обійшов 340 наших парафій. Люди дуже натхненні! Це зміцнення духу, віри. Пригадую, коли у 1992 році хресний хід не пустили у три волинські райони, то до Нового року у мене на столі вже лежало три заяви з проханням... дати Почаївську ікону у три пропущені райони. Бо “люди бунтують”.

Звичайно, взимку я не міг вивести хресний хід на сніг, треба було чекати весни чи літа. А що ж сталося? Коли ікону не пустили в Іваничівський, Горохівський та Локачинський райони, через якийсь час у них почався падіж худоби. Спочатку у колгоспах, потім і в господарів. Люди вирішили, що це Господь вразумляє їх за те, що образили таку святиню.

10 травня  якраз день пам'яті святителя Стефана, єпископа Володимир-Волинського, у 1994 році було якраз 900-річчя з дня його смерті. Я приурочив до цієї дати повторне пришестя на Волинь чудотворної Почаївської ікони, тоді ж з нею відвідати і ті райони, в які не пустили раніше. 

Під час цьогорічного хресного ходу чудотворна ікона побувала у Волинській обласній державній адміністрації. Це вперше в Україні вона була в такій поважній установі. 400 працівників змогли прикластися до образа, попросити помочі і сили духу. Опісля чудотворна була доставлена в обласну клінічну лікарню. 836 чоловік тут підійшло до ікони. Було відслужено молебень. Ікона побувала в усіх лікарняних закладах Луцька, та навіть у виправному закладі у Цумані. Люди натішилися святим образом, і слава Богу за це.

крестный ход в Почаев

– Звичайно і сьогодні кожному було б добре зібрати фізичні сили і здійснити пішу прощу у Почаїв. Бодай поїхати в обитель, у якій стільки святинь. Та не всім це з різних причин вдається. А тут така ікона – і сама приходить до людей!

–  Хресні ходи з чудотворними іконами – у давній традиції Православної Церкви. Люди відчувають величезний підйом духу, благодать, зміцнення своєї віри. Я пригадую 1993 рік, коли у Мильцях у Старовижівському районі ми відкривали чоловічий монастир. Монастир вже діяв, але там ще жили і підопічні інтернату для престарілих, які багато років займали корпуси колишньої обителі.

Згадую, поставили стола просто на тротуарчику перед храмом, поставили ікону Почаївську... І прийшла висока, досить старшого віку жіночка. Встала на коліна перед іконою, взялася руками за кіот і каже: “Мати Божа! Я коли була молода, то сама ходила у Почаїв до тебе. А коли стара стала і мої діти ще й віддали мене сюди, я стала одинока... То Ти з Почаївської гори прийшла мене потішити!” Розумієте, як людина просто розмовляє з Божою Матір'ю, перед іконою – як до живої говорить. Це вражало.

А скільки є людей, котрі через бідність свою матеріальну чи, частіше, духовну і душевну не можуть зібратися у Почаїв, який так від Волині близько. У Луцьку чудотворна ікона побувала в усіх храмах, в усіх установах лікарняних. Підійшов, хто тільки хотів. Звичайно, тільки один Бог знає, і Матінка Божа, що людина несе у своєму серці. Але Господь усе це чує і багатьом людям є оновлення душі, натхнення, є чудо, хоч маленьке, але людина його відчула.

Тому і потрібні такі хресні ходи. Після того, як чудотворна Почаївська ікона побувала у нас на Волині 20 років тому,  вона вже побувала і в Америці, і в інших країнах світу.

Проте і на Волині не поменшало тих, котрі прагнуть помолитися перед таким святим образом. Розказували мені священики, що бували ситуації, коли хресний хід з чудотворною  у деякі сільські церкви міг потрапити тільки серед ночі. І о другій годині, й о третій...

Здавалося, хто уночі прийде? А виявилося, що саме уночі в селі люди у храм пішли ще краще, ніж у день. Вдень щось стараються вхопити для зими, а вночі, казали, раз на вік можна в не поспати заради такої зустрічі з Божою Матінкою з Почаєва. Тьма людей побувала, несли дітей навіть грудних, везли у колясках інвалідів і вели стареньких. Несуть свою і радість, і свою журбу.

Я дивився збоку тут, в обласній лікарні, як підходили люди до святого образа, цілували його, сльози витирали. Щось ще вони кажуть у думках Божій Матері?.. На щось ще сподіваються?.. І по вірі їхній їм буде.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Моніторинг ЗМІ

    Останні коментарі

    • velovs@ukr.net | 16 вересня 2019, 11:19

      Владика Борис Гудзяк: «...інколи можна кривду виправляти (особливо якщо вона кривдить інших), її ігнорувати не можна». --------- Дуже схоже, що нинішня ситуація в Україні, а особливо результати

    • velovs@ukr.net | 16 вересня 2019, 11:04

      Р. Р. S. Між іншим, тогочасний геноцид в Руанді був спрямований не лише на масове знищення етнічної меншини тутсі, а й проти багатьох тих людей з народу хуту, які притримувалися поглядів, більш

    • velovs@ukr.net | 16 вересня 2019, 10:15

      Р. S. До речі, як відомо, під час масштабного нищівного геноциду, вчиненого 1994 р. в Руанді тодішнім тамтешнім диктаторським режимом, очільники й функціонери якого походили з народу хуту, над

    • velovs@ukr.net | 16 вересня 2019, 09:43

      "ПАПА НЕ ПЕРЕСТАЄ МОЛИТИСЯ ЗА ПРИПИНЕННЯ ВІЙНИ В УКРАЇНІ". --------- "Продовжує молитися", водночас (по суті, на догоду кривавому кремлівському агресору і загарбнику) - жодним

    • Михаил | 15 вересня 2019, 19:39

      Рыжий Зоря, как всегда врет, выдаёт желаемое за действительное, и не дружит с головой и юриспруденцией. С его пту-шным образованием очень сложно понять, что такое обеспечительные меры, накладываемые

    Популярні статті місяця