Рукотворний дух Різдва
Наближаються зимові свята — Новий рік і Різдво, і всі ми сушимо голову, як привітати наших близьких і далеких. Пам’ятаю, у моєму дитинстві рідні купували на пошті або в кіоску «Союздрук» купу листівок — дітям дозволялося вибирати, і ми всією сім’єю сідали писати привітання. Напевно, тому вітальна листівка в мене асоціюється з веселими окатими зайцями чудового радянського художника Володимира Зарубіна. Але все це були листівки новорічні — різдвяних у радянський час, зрозуміло, не друкували. Кажуть, навіть зберігати в себе вдома старі або іноземні різдвяні листівки було небезпечно. Ще пам’ятаю, як десь у 1980-х, на новорічних листівках багато хто після слів «вітаємо з Новим роком!» почав несміливо додавати «...і Різдвом»...
Одна з перших у світі різдвяних листівок з’явилася в Англії завдяки серу Генрі Коулу, який згодом став першим директором усесвітньо відомого лондонського Музею Вікторії та Альберта. Макет і малюнок створив художник Джон Хорслі. На листівці, видрукуваній літографським способом, із ручним розписом зображено сім’ю з трьох поколінь, яка зібралася за святковим столом. Із загального тиражу листівок 1843 року 1 тис. примірників у всьому світі залишилося тільки 10 штук.
Є й інша версія, відповідно до якої перші різдвяні листівки з’явилися у вітрині книгарні в Шотландії 1841 року. Не так уже й важливо, яка з версій правдива, але немає сумніву, що перша поштова листівка з’явилася саме з нагоди Різдва. Однак сам звичай вітати одне одного з допомогою записок із привітаннями виник іще раніше. Так,
2000 років тому в Китаї напередодні свята господар вивішував біля дверей торбинку з написом «Вибачте, що не можу прийняти особисто». Він це робив для того, щоб у перший день нового року всі ті, з ким не зміг побачитися, залишили свої візитні картки зі святковими побажаннями.
У середньовічній Європі прообразом листівок заведено вважати досить популярні тоді гравюри й літографії на теми Різдва. Пізніше європейці почали надсилати одне одному листи з різдвяними й новорічними привітаннями, нерідко мальованими від руки. Діти наприкінці грудня готували такі листи батькам — тож батьки могли оцінити успіхи своїх нащадків у каліграфії та малюванні.
Коли ж мода на різдвяні листівки прийшла до нас, в Україну? 1898 року російська Громада святої Євгенії за акварельними малюнками петербурзьких художників видала серію різдвяних листівок з десяти штук накладом 10 тис. примірників. Серед них була листівка із зображенням запорозького козака, автором якої був сам Ілля Рєпін. Цю листівку й вважають першою українською різдвяною листівкою, хоча в нашому розумінні її й складно назвати різдвяною, оскільки на ній немає якихось святкових елементів — тільки козак із люлькою і місце для побажань.
Над створенням перших українських листівок із різдвяною тематикою працювали такі художники, як Осип Курилас, Олена Кульчицька, Святослав Гординський, Мирон Левицький. Улюблений мотив перших різдвяних листівок — українська коляда, і це зрозуміло, оскільки дійство таке гарне й виразне, що само проситься на папір. Листівки почали з’являтися одна за одною — адже Різдво в Україні — одне з найшанованіших, найяскравіших і найвеселіших свят. Його відзначали три дні — тут і Святвечір у колі сім’ї, і ходіння в гості до дідусів, бабусь і хрещених батьків із гостинцями, і колядки, і неодмінний вертеп... Ну а тим, до кого далеко йти в гості, звичайно, відправляли листівки з добрими побажаннями здоров’я, багатства, веселих свят. На вітальних листівках традиційно зображували символи свята — різдвяну зірку, ясла зі Святим немовлям на сіні, Марію з Ісусом, янголів, пастухів, Йосипа і волхвів, а також тварин — вола, віслюка, овець...
У радянський час ті, в кого листівки залишилися в «запасі», іноді ризикували й відправляли їх, зрозуміло, у запечатаних конвертах (!), своїм близьким. Іноді користувалися іноземними листівками, додаючи від руки український текст привітань. Ненадовго з’явилися українські різдвяні листівки тільки під час Другої світової війни — їх друкували українські повстанці. А от в еміграції друкування різдвяних листівок не припинялося — вони не тільки нагадували українським емігрантам про батьківщину, а й використовувалися для збирання коштів на боротьбу за незалежність України.
Нині паперові листівки представлено в нас неймовірно широко. Щоправда, їх трохи потіснила електронна пошта — мальовані електронні привітання зручні, гарні, а головне — долітають до адресата за секунди. Але є листівки, які з кожним роком стають дедалі популярнішими. Вони — особливі, унікальні, бо не надруковані великим накладом на залізному обладнанні, а з любов’ю створені людськими руками — теплими, живими, вмілими. Всі ці ялинки, зірочки, сніжинки, які іноді вишиті вручну, вирізані з паперу, ваблять погляд, заворожують і зворушують серце своєю щирістю. І відразу викликають симпатію до своїх творців. Із деякими з них — сестрами Наталею і Тетяною Катриченко та Лесею і Юлією Анусіними — ми й поговорили про мистецтво створення різдвяних листівок.
«Перша наша листівка з’явилася років п’ять тому, — розповідає Наталя Катриченко. — Просто одного дня набридло все те, що було представлено в магазинах (були або дуже врочисті листівки — а-ля радянського часу, або дуже жартівливі, і ці листівки були «конвеєрними»). З одного боку, був великий вибір листівок, а з іншого — при цьому величезному виборі ми з друзями примудрялися «перетинатися»: бували випадки, коли дарували одне одному практично однакові. Схотілося зробити щось особливе, щоб від цієї листівки променилося тепло».
Творчість для сестер Катриченко — хобі, але вони не виключають, що хобі може перерости у професію: «Попит на листівки handmade є. І нині він зростає. Люди хочуть дарувати близьким щось особливе, а не магазинне, не штамповане. Однак якщо в усьому світі ручна робота нині цінується дорожче, то в нас, навпаки, люди дивуються цінам на листівки, зроблені вручну. Вони не замислюються над тим, що на виготовлення однієї листівки майстер може витратити кілька годин... У нас замовляли листівки в Канаду. Там українська діаспора до всього українського ставиться по-особливому. І для них листівка ручної роботи — це не якесь маленьке доповнення до подарунка. Це сам подарунок! Оригінальний, український!».
Сестри Анусіни працюють у творчій майстерні «Грушка» і викладають народні етнічні ремесла (виготовлення ляльок, художній розпис, писанкарство тощо). У своїх роботах вони часто використають приємні на дотик природні матеріали. Ці матеріали також можуть підходити до ідеї конкретної листівки.
Як і Н.Катриченко, Леся проти обмеження фантазії: «Іноді, порушивши закон живопису, отримуєш цікавий і несподіваний результат. І заради таких моментів хочеться продовжувати працювати й знаходити нові рішення».
«Наша творчість — це улюблена справа, — розповідає Леся Анусіна. Щоранку хочеться скоріше прокинутися й почати працювати. Сьогодні можемо розписувати скриньки, а завтра взятися за виготовлення свічок, а післязавтра працювати з вовною. Спочатку ми самі довго вчилися й пізнавали секрети різних ремесел. Цьому присвятили не один рік свого життя й тепер із величезним задоволенням ділимося своїми знаннями з охочими. А попит на речі, зроблені руками, є й завжди буде, — впевнена рукодільниця. — У цьому немає жодних сумнівів. Те, що зроблено людиною, неможливо порівняти з тим, що робить машина. Ми з сестрою беремося за роботу тільки в доброму настрої, з усмішкою на обличчі й молитвою у серці. Взявши річ, виготовлену майстром, завжди відчуєш настрій, емоції та особливу енергетику. З такими речами важко розстатися, часто вони стають нашими улюбленими».
Я дивлюся на листівки майстринь і раптом знову згадую дитинство. Справді, найближчим людям, тим більше мамі, в дитинстві ми ніколи не даруємо купованих листівок — тільки зроблені своїми руками малюнки, листівки, аплікації. Бо хочеться здивувати. Потішити. Хочеться, щоб людина відчула тепло твоїх рук, серця, твою любов. Те, чого ніде не знайдеш, не купиш; те, що є тільки в тебе. Невже з роками це бажання кудись зникає? Навряд чи, скоріше, ми просто забуваємо про такий доступний і зворушливий спосіб прояву любові, як потішити своїх близьких виготовленими власноруч різдвяними листівками. Які, може, й не такі вишукані, як у справжніх рукодільниць, але несуть щирий дух Різдва...
Ольга Майська
