Храм, який зберіг свій голос

19 вересня 2012, 08:28 | Калейдоскоп-дайджест | 0 |   | Код для блогу |  | 

Василь НЕЇЖМАК

"Україна молода", 11 вересня 2012

На міжнародному фестивалі церковного дзвону за «мотузкову клавіатуру» ставали знані майстри й імпровізовані «народні оркестри»

Днями на оспіваній Гоголем Диканщині відбувся вже традиційний, третій міжнародний фестиваль церковного дзвону «Диканські передзвони–2012». Як і раніше, тривав він два дні. Спершу — в Свято–Троїцькому храмі села Великі Будища, оновлення якого завершують уродженці цих місць, знані меценати й водночас ініціатори та головні рушії згаданого фестивального проекту Микола і Тетяна Швеці. А наступного дня ті ж таки два десятки дзвонарів з України, Росії та Білорусі демонстрували свою майстерність у Свято–Миколаївському храмі Диканьки. Та, оскільки минулого року наша газета вже розповідала про диканську частину фесту, тепер є нагода зосередитися на дійстві в колишньому козацькому сотенному містечку Великі Будища.

Попри те, що на свято музики й духовності сюди приїхало не набагато менше гостей, ніж згодом у сусідній райцентр, вийшло воно більш камерним, «домашнім», і не лише тому, що частина селян слухала воістину божественні звуки дзвонів безпосередньо зі своїх садиб. Найповажнішим серед них вони нагадали їхні дитинство та юність, коли на молитви й урочисті події земляків скликали дзвони шести (!) сільських церков. Із них до наших днів «дожила» тільки Свято–Троїцька — пустки на місці інших тут означили пам’ятними хрестами. Одна з бабусь у розмові з власкором «УМ» зазначила: в неї й досі мурашки бігають по шкірі при згадці, як плакала, коли войовничі безбожники посилали її з роботи прибирати залишки церкви у центрі села...

Тож була глибока символіка в тому, що першими ударили у дзвони фестивалю разом його наймолодша учасниця Іванна Фіщук та її землячка, старійшина місцевої церковної громади Лідія Ставкова. За словами Лідії Юхимівни, вона щаслива від того, що дожила до часів, коли на верхівки наших дзвіниць підіймають дзвони, а не скидають їх звідти, як це робилося повсюди ще зовсім недавно. Якщо більшість українських учасників фесту приїхали на нього вже не вперше, то з Росії й Білорусі прибули переважно «новачки». Однак особлива атмосфера дійства дозволяла їм почуватись тут, «як удома»: ділитися секретами майстерності, жартувати, експериментувати.

Одним із таких експериментів став «Богородичний російсько–український передзвін» у виконанні Тетяни Трефілової з Єкатеринбурга та Ірини Звягольської з Великих Будищ. Перша з них — набагато досвідченіша дзвонарка. Тож особливо хвилювалася наша Ірина. Надто вже відповідальна така «гра в чотири руки», коли просто не маєш права підвести партнера. Часу ж на репетиції було обмаль. Тому руками відтворювали роботу за своєрідною «мотузковою клавіатурою» вже й перед самісіньким виходом до «інструмента». Зрештою, все вийшло чудово! Тож одержали не лише бурхливі оплески глядачів, а й найщиріші слова подяки маестро — незмінного художнього керівника та головного режисера фестивалю, відомого російського дзвонаря з Архангельська Володимира Петровського.

Його віртуозне виконання стало своєрідним «десертом»–апофеозом фесту й водночас майстер–класом для молодших колег. До речі, пан Володимир повідомив журналістам про те, що організатори фестивалю мають намір уже в найближчому майбутньому розширити його рамки. Щоб там знаходилися час та місце і для влаштування справжніх майстер–класів, і для осмислення феномену церковного дзвону науковцями, священнослужителями, і для «дитячої» програми тощо. Бо ж варто було бачити, як палали від захоплення очі дітлахів і дорослих, коли після завершення офіційної частини дійства Володимир Петровський запросив до «наземних» дзвонів усіх охочих і почав тими «народними оркестрами» диригувати...

Подружжя Швеців уже призвичаїло глядачів і до своїх «неформатних» фестивальних родзинок. Цього року такою родзинкою стало запрошення провідного соліста московського Великого театру, народного артиста Росії, знаного у світі тенора Олега Кулька. Народився він в Іркутську, але також має українське коріння (його мати й зараз живе у Полтаві), навчався у Київській консерваторії. Спеціально до цього фестивалю пан Олег вивчив одну з найвідоміших пісенних молитов «Аве Марія». Її та інші твори у виконанні майстра, як кажуть, «на ура» приймали вдячні глядачі спочатку на імпровізованій сцені перед Свято–Троїцьким храмом, а потім у Будинку культури Великих Будищ і на подвір’ї «гоголівської» церкви у Диканьці.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Моніторинг ЗМІ

    Останні коментарі

    • velovs@ukr.net | 25 вересня 2018, 11:59

      "Найбільший акцент організатори весь час робили саме на вдячності за врожай. Часто зі сцени лунали слова про те, що День подяки – традиційне для України свято, і що українці з давніх давен

    • velovs@ukr.net | 25 вересня 2018, 11:11

      "Отця Петра наприкінці запитали, чи у дискусіях у соціальних мережах він, так би мовити, піддається тому, аби його переконали. «Я вислуховую кожного, намагаюся зрозуміти думки інших, але у своїх

    • velovs@ukr.net | 25 вересня 2018, 10:50

      А отут ще одна інфа про перебіг різних цікавих і важливих подій Всеукраїнського Дня подяки Богові, що відзначався у центрі Києва 23

    • velovs@ukr.net | 25 вересня 2018, 10:18

      Р. S. Разом з тим. Після того, як у вересні 1939 р. у Європі вибухнула - розв'язана Гітлером і Сталіном - ІІ світова війна, було зрозуміло, що, зокрема, (тоді) незалежні країни Балтії - майже напевно

    • velovs@ukr.net | 25 вересня 2018, 08:13

      Щодо цієї "єресі папізму" то тут, мабуть, варто послатися, зокрема, на глибинну духовну сутність Свята трьох святителів, яке Східна Церква відзначає в один день із 1076 року. Опісля того,

    Популярні статті місяця