Христос – наша Пасха
У ці дні християни східної традиції переживають Страсті Христові, Його велику відкупну жертву задля нашого спасіння та готуються до Світлого празника Воскресіння Господнього, яке ми також називаємо Пасхою.
Як розповідає “Пошті” керівник духовно-пасторального відділу Українського католицького університету, доктор біблійного богослов’я о. Юрій Щурко, пасхальні події включають дуже багато нюансів, які ми не можемо передати просто одним якимось тлумаченням поняття пасхи, бо багато біблійних подій одна одну доповнюють і разом творять те спасенне таїнство, через яке Господь діє в історії.
“Мусимо розуміти, що ми маємо велику панораму, суть якої зводиться до одного – вказати як сильно Бог нас любить, – каже о. Юрій. – Саме слово “пасха” (в єврейській мові “песах”) означає “проходить повз”. Цей термін пов’язує надзвичайну діяльність Божу в контексті десятої кари, яка була наслана на Єгипет – смерть усіх первенців єгипетських. Перші дев’ять кар показують вищість Бога і Його абсолютну перевагу над ідолами Єгипту. Через них Бог показує, що усі вони є просто силами природи. Натомість ця десята кара мала показати, що Бог має владу над життям”.
Три виходи
Зі слів співрозмовника, у ширшому розумінні слово “пасха” пов’язане з виходом. Вона започатковує тему, яка в подальшій історії спасіння розвивається з новими акцентами, щораз з більшою силою, з більш універсальним увиразненням.
Перша пасха є частиною великої події виходу, яка є настільки важливою, що про неї говорять чотири книги П’ятикнижжя. Цей вихід стає прототипом другого надзвичайно великого виходу, який має місце в історії Ізраїля в часі Вавилонського полону. З Єгипту вони вийшли жменькою рабів, щоб увійти в обіцяну землю, з Вавилону вони знову повертаються в обіцяну землю вже як народ. Третій вихід здійснює Христос, сходячи до Аду і виводячи усіх – не просто Ізраїль по плоті, але всіх тих, хто є Божими дітьми, всіх тих, кого Господь призначив і передбачив, як каже ап. Павло, “щоби ми були святі і непорочні в любові”.
Впродовж Великого посту на богослужіннях читали книги Буття і Приповідки, протягом Страсного ж тижня слухаємо читання з книги Йова про наше терпіння і про те, як Господь може звільнити від нього і Книгу виходу, бо це стало прообразом чогось більшого.
“У книзі Єзикиліїла, де йдеться про долину кісток, Господь питає пророка “Чи оживуть оці кості, сину чоловічий?”, на що пророк відповідає: “Ти знаєш”. Ми інтерпретуємо цей текст як свідчення про воскресіння. Ізраїль це розумів як відновлення народу, повернення з полону”, – каже о. Юрій.
Старозавітна пасха
За словами священика, сама пасха у Старому Завіті – це помазання одвірків, що означає перехід ангела смерті повз них. Інші обряди, які ізраїльтяни повинні виконати, мають вказати на поспіх, яким супроводжується їхнє приготування. Тому словом “пасха” окреслюємо ціле таїнство виходу з Єгипту.
У багатьох місцях Біблії ягня є уособленням невинності, смиренності, особливо у дальшій перспективі. В самому обряді пасхи агнця беруть як тварину, яку має спожити одна сім’я, тому кості його не ламають, бо не можна його розділяти. Це є те, що необхідно спожити цілою родиною. Якщо родина є замала, треба покликати сусідів, об’єднатися. Через те “кість Його не буде поламана”, як каже євангеліст Іван, його не можна ділити. Навколо цього агнця об’єднуються ті, хто має рушити в дорогу. Участь у пасхальній трапезі могли брати тільки обрізані, що означало їх приналежність до вибраного народу. Гіркі зела символізують їх гірке життя в Єгипті.
До обряду пасхи також належить споживання опрісноків. У контексті пасхи вони означають поспішність. Зі слів бібліста, ці символи – і заколення ягняти, і споживання опрісноків – були відомі і практикувалися у євреїв ще до Мойсея. Вони належали до їх весняних святкувань: свята приплоду овець і нового врожаю ячменю. Кров’ю ягнят змащували одвірки, щоб відігнати демона пустелі Азазела, а перед споживанням нового врожаю вся стара закваска вичищалася (у пізнішій традиції вона означала тління, гниття). А оскільки для отримання нової закваски потрібен час, то в жертву Богові з вдячності за новий урожай приносили прісний хліб, його ж споживали самі. Тому у ширшому контексті, вже в равіністичній традиції у часи Ісуса, опрісноки сприймалися як символ чистоти.
Ці давні зрозумілі символи стали основою нової традиції. В контексті пасхи через Мойсея Господь відкриває нове значення ягняти і опрісноків – порятування від ангела-месника та поспіху, готовності вийти в дорогу, і чистоти.
“Тема жертви в контексті пасхи стоїть поза загальною розповіддю, це значення проявляється, коли йдеться про жертву у храмі. Жертва вказує на те, що ми хочемо увійти у зв’язок з Богом, виявити свою залежність від Нього. У язичників вона ще мала за мету задобрити бога. Це значення євреї відкидали, натомість був ще той аспект, що тварина була замісна, вона приносилася в жертву за людину”, – розповідає о. Юрій.
Коли не могли принести ягня, то брали інших тварин, птахів, наприклад горлиць. На голову жертви клали руку, щоби вказати, що ця жертва приноситься за того, хто жертвує, їй передається все те, що є недоброго, через що він має вмерти, але ця тварина вмирає за жертводавця.
Пасха нетлінна
Як зазначає о. Юрій, усі ці моменти набувають нового, глибшого значення в Новому Завіті. Бо ми бачимо, що Тайна вечеря виповнює все те, чого прообразом і прототипом є старозавітна пасха. Всі три синоптичні Євангелія говорять, що тайна вечеря була пасхальною вечерею, де Ісус сам стає Агнцем. Тому Ісус бере на вечері хліб у руки каже, що це є Він сам.
“Тема пасхи і виходу накладається. Тому євангеліст Іван каже, що Ісус іде, щоб сповнити вихід. Ми в наших текстах, за словами ап. Павла, кажемо, що Христос є наша Пасха. Але Він, будучи нашою Пасхою, дозволяє нам перейти від смерті до життя, не тільки від рабства до свободи. Він стає нашим Ягням, і Його дорогоцінною кров’ю, а “не тлінним золотом і сріблом”, як каже ап. Петро, ми є викуплені”, – додає співрозмовник.
Коли наступає повнота часу, все у Ньому здійснюється і віднаходить нове повне значення. Старозавітна пасха, вавилонський вихід – прообрази одного великого Виходу і однієї великої Пасхи, однієї великої Жертви і принесення одного невинного Ягняти, Слуги Господнього.
Новий Союз
Як розповідає бібліст, книга Виходу має дві головні теми – виходу і союзу з Богом. Пасха у Старому Завіті відбувається, щоби відбувся союз з Богом на Синаї, де твориться народ, який має бути з Богом. У перспективі Нового Завіту Пасха стає Новим Союзом, про який говорив Єремія.
“Ця Пасха від смерті до життя стає Новим Союзом, угодою, що підтримує наші стосунки з Богом. І коли ця Пасха відбувається у житті Ісуса, то через нашу єдність із ним ми також переживаємо цю Пасху від смерті до життя, від гріха і рабства до слави і синівства дітей Божих. Новий Союз укладений у серці, а не записаний на скрижалях. Ісус стає нашим Агнцем, кров’ю котрого ми є відкуплені і захоронені від смерті. На Тайній вечері Він своє Тіло і Кров дав нам на спасіння. Все те, що відбувалося з тваринами в жертві, відбувається в Ісусі. Раніше це мало значення порятунку дочасного, у Ісусі воно набуває виміру вічного. Все, що відбувалося у Старому Завіті, стосувалося Його, і було лише пробразами”, – каже о. Юрій.
Покликані до святості
За словами о. Юрія, старозавітний контекст говорить нам, що Бог є вірний і справедливий. Він створив світ і людину, щоб вона жила Його життям, але людина відійшла від Нього. Ще в раю Він сказав до диявола: “Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш намагатися вп’ястися йому в п’яту” (Бут 3:15) і це означає, що від того моменту Господь робив усе можливе і неможливе, щоби нас привести до єдності з собою.
“Пасха і союз у Старому Завіті стають прообразами подій Пасхи і Союзу, який відбудеться через Ісуса, щоби нас з Богом поєднати. Але, щоби це все відбулося в Ісусі мав пройти час нашого виховання, мали статися події, які би допомагали нам розуміти дію Бога в історії, щоб ми звикли, що Він є Той, котрий спасає, Той, котрий нас відкуплює і за нас заступається. І якщо у Старому Завіті пасха і вихід мають дочасні форми, то у Новому Завіті вони набувають виміру вічності. Старозавітні події вказують, що Божим бажанням від початку було давати нам все, тільки ми не все могли прийняти. Коли людство стало дорослішим, Бог відкрив, що найбільше рабство – це смерть. Потрібен був час, щоб ми доросли до цього виміру вічності”, – каже бібліст.
Він розповідає, що перша пасха відбувалася, коли ще люди не мали поняття вічності. Для них Господь здійснив таку пасху, яку вони могли зрозуміти, врятував їх фізичне життя, потім знову врятував їх від рабства. Для Ізраїля важко було зрозуміти, що Ісус прийшов як Месія, вони чекали визволення від політичних систем, а Ісус сказав, що найбільший ворог не Рим, а Сатана.
“Коли людство відкрилося на вищі речі, Він показав, що Його воля є наше освячення, наша інакшість, щоби ми жили Його життям. “Я прийшов, щоб мали життя, і щоб подостатком мали його” (Ів 10: 10). Ті старозавітні свідчення вказують, що воля Божа завжди була однакова, “Христос вчора і навіки той самий”, каже апостол Павло. Бог є Альфа і Омега, початок і кінець, і Він так полюбив світ, що Сина свого дав, Він діяв в історії багаторазово і багатьма способами, а в кінці через Свого Сина”, – наголошує о. Юрій.
