Молодь в Америці не встидається бути українцями

19 квітня 2011, 15:33 | Калейдоскоп-дайджест | 0 |   | Код для блогу |  | 

Вероніка САВРУК, Дмитро НАКОНЕЧНИЙ

"Дивен світ"/"Жива вода", №5, 2011

Можливо, через рух «колеса історії», одні люди народжуючись в одній країні, проживають чи радше доживають свій вік в іншій. Для декого це може бути Божий поклик, інших спонукатимуть політичні чи економічні чинники. Проте прагнення досліджувати свої джерела «таємничо полонить їхні серця» навіки.

Саме із такою людиною, о. Іваном Кащаком, ми зустрілись під час семінару «УГКЦ у Північній Америці (історія та виклики сучасності)», який відбувався у стінах Українського Католицького Університету.

- Отче, Українська земля подарувала світовій спільноті безліч своїх талановитих дітей. Не останнє місце у цьому «благодійному» списку займають Сполучені Штати Америки. Чого шукали та що знайшли наші емігранти у цих краях?

Кожна людина шукає у житті свободу і радість. Саме цього українці шукають в Америці. Ще у 1914 році соціолог Бачинський, котрий досліджував еміграцію в США, писав: вони поїхали до Америки за грошима, але знайшли там дещо більше – повагу та свободу, і це їм принесло радість. На мою думку, це покоління не пропало для України, бо людина знемагає лише, коли немає свободи та радості, адже душа не може бути скутою. І нічого у цьому світі не може протистояти свободі.

- Яким є релігійне, зокрема церковне життя «українців Америки»?

У США Церкви працюють активніше, ніж у Європі. Уряд нам не допомагає і не перешкоджає. До того ж, люди самі добровільно обирають Церкву, вони відкриті до співпраці. Натомість у Європі, як на мене, існує більша настороженість щодо релігії.

Про нашу Церкву знають небагато, бо нас мало, але нами цікавляться. Ось порівняйте – у США римо-католиків є 60 млн., а усіх східних – не більше мільйона. Колись було більше, але люди розпорошилися. Політична еміграція занадто наголошувала на українстві Церкви, тому вона перетворювалася на етнічну і політичну, стаючи закритою для інших. Якщо Церква хоче жити, вона мусить бути зрозумілою. Владики, священики та вірні мають передавати усім дух відкритості, служити для інших. Щоб люди, приходячи до нашої парафії, почували себе комфортно. Не творити певне своє середовище, в яке іншим зась, бо ми так боїмося загубити своє українство. Часто ми є також дуже критичними один одного у самій Церкви. Ми не творимо Україну в Америці, але якщо ми занедбуємо проповідування Євангеліє, і не можемо відповідати на потреби молоді, наших парафіян, то станемо непотрібним музеєм. Така ситуація є і досі у окремих українських громадах.

Як на мене, Греко-Католицька Церква як і будь-яка інша має бути відкритою не лише для українців. Деякі люди знаходять у наших маленьких спільнотах Бога, їм подобається наш затишок, східна традиція. Наше завдання – проповідувати Євангеліє та бути актуальним, щоб люди знаходили там Бога.

Водночас ще однією із перешкод активного розвитку нашої церковної структури є географія. Не всі українці можуть щонеділі добиратися до Церкви близько трьох годин.

- Хоча американське суспільство «багатомовне», проте офіційною залишається англійська. Якою мовою ви проповідуєте Боже слово?

Зазвичай ми проповідуємо тією мовою, у якій є потреба. Хоча деякі священики у богослужіннях навіть вживають церковнослов'янську. На парафії усі читання у нас англійською, але сама служба українською. На моїй попередній парафії було дві служби – українською та англійською. Також є Богослужіння іспанською. Зазначу, що тепер іспанці є найбільшою нацменшиною в США.

- Колись у телеефірі з'являлась телепрограма «Вікно в Америку», через яку нам пропонувалось поглянути на Америку з іншого боку. Яким для українців в Америці є «вікно в Україну»?

Молодь дуже активно цікавиться Україною, зокрема користаючи із сучасних засобів комунікації таких як Інтернет, скайп тощо. Певна частина літніх людей, що менш використовують сучасні технології, мають застарілі уявлення про Україну – ніби час тут застив, немає техніки тощо. Схожий стереотип існує і про США, де нібито усі багаті та заможні. Також хочу підкреслити, що молодь в Америці не встидається бути українцями, для них це певний ексклюзив. Деякі навіть приїжджають сюди, бо Україна жива, і світ рухається.

- Яким, на Ваш погляд, є міжконфесійне життя в Україні?

Думаю, що міжконфесійна боротьба поволі щезне. Я дуже гордий, що Блаженніший Любомир і Святослав кажуть: «моє діло не йти проти них, а іти за Христом». Ми повинні шанувати інші конфесії. Наша історія має багато прикрих випадків. Але релігія не має ставати причиною ворожнечі між людьми. Мені було дуже прикро, коли греко-католиків не пускали до Києва. Церковна спільнота, яка не поводиться по-християнськи, не має майбутнього. Я не вірю в теорію: одна релігія – сильна держава. Має бути свобода релігії та совісті. Щоб православний, католик чи протестант з гордістю казали: «Я українець», тоді є сильна держава.

- Повертаючись до наших суспільних реалій. Скажіть, будь ласка, чи існують відмінності у розвитку молоді в обох країнах?

Молодь зазвичай єднає музика та бажання бути разом, у цьому вони схожі будь-де. Однак мені прикро, що українці слухають забагато іноземної музики. Я б хотів, щоб сучасна українська музика розвивалася, вам потрібно більше творчості – не імітувати Захід, а творити своє, щоб музика була актуальною і цікавою, відповідала на суспільні потреби.

- Отче, ви проводите реколекції (духовні науки) в Україні та в США? Яка особливість цих «навчань»?

Дуже часто люди забувають, що вірити це одна річ, а пояснити, у що ти віриш – зовсім інше. Віра сама собою є даром Божим. Але науки про Бога треба вчитися: працювати, читати, спілкуватися. Люди часом думають, що Церква і релігії є надто строгі. Проте це помилка. Церква немає ніякої кари за гріхи – ми покарані не через гріх, але гріхом. Господь має для нас лише лік. Ми самі себе караємо, коли грішимо.

Реколектант сам обирає метод для духовних навчань – це може бути музика або фільми, щоб полегшити сприйняття. Тут звісно найважливіше – дія Святого Духа. Але релігія потребує критичного аналізу, який застосовують в науці. Як приклад, я розповідаю про Благовіщення – коли ангел прийшов до Пречистої Діви Марії, яка на той час, за словами біблістів мала 16-17 років. Задумаймося, як Бог шанує нашу природу: Всевишній сотворитель Всесвіту перед молодою дівчиною має прохання і так шанує нашу волю, що через ангела питає «Чи ти б мене послухала?». А вона не розуміючи питання, збентежено запитує: «Як це може бути?».

Тисячу питань не творять жодного сумніву. Тому треба мати критичний погляд. Не варто лукавити перед Богом, коли нам погано. Якщо нам не подобається погода чи дратують певні речі, ми можемо щиро про сказати Богові. Треба, щоб молитва і Бог відповідали реальностям – не творити ікону на мертвому дереві, але написали Його закон на живе тло нашого серця. Ми можемо визнавати перед Богом, що нам подобається, а що ні.

- Це ваш перший Великий піст та Великдень на теренах України. Поділіться своїми думками з цього приводу?

Так, я вперше святкуватиму Великдень в Україні. Важливо пам'ятати, що Бог є Богом можливостей. Дивімося вперед, треба забути різні нитки терпіння в історії, які ми пережили. Ми не є молодою країною і новонаверненими людьми – ми маємо довголітню історію, тому є не гіршими від інших народів. Усі кажуть: «ми дозріваємо» – чи ми ще за тисячу років не дозріли? Ми є найбільшою країною в Європі – не треба ні до кого бути ворожим, але шанувати свою гідність, історію, і ті світлі моменти, які ми можемо творити. У нас є світле майбутнє, це для мене є сенсом Воскресіння.

Довідка

о. Іван Кащак народився у повоєнній Польщі, виростав в Йонкерс, штат Нью-Йорк. Парох церкви Пресвятої Покрови (Бриджпорт, Конн), Стенфордської Єпархії Української Греко-Католицької Церкви в Америці. Ступінь бакалавра він отримав у Коледжі св. Василія в Стемфорді. У 2005 р. отримав докторат з релігійної освіти від Університету Фордама (Fordham University). Отець Іван Кащак є автором кількох книг і понад вісімнадцять років служить капеланом резервістів військово-повітряних сил американської армії.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Моніторинг ЗМІ

    Останні коментарі

    • Михаил | 16 вересня 2019, 22:44

      Исповедаться можно священникам, а ряженые пцу-шники таковыми не являются. Их никто не рукополагал в священный сан, имея апостольское преемство. В данной же печальной ситуации, наверное можно

    • Михаил | 16 вересня 2019, 22:31

      Хватит бредить! Расскажи лучше что- нибудь из серии, как завтра все церкви мира вприпрыжку побегут признавать "пцу" или как "почётный патриарх" Денисенко полезет обниматься с

    • enzian | 16 вересня 2019, 18:51

      То не вандали, то московські агенти.

    • enzian | 16 вересня 2019, 18:49

      Які проблеми? Заборонити ув'язненим москалям сповідатися російським попам.

    • Стефан | 16 вересня 2019, 16:18

      Владимир Дудка и Константин Давыденко, как и многие другие честные и справедливые люди, неизбежно попадают под репрессии от рулящих лжецов, мошенников и лицемеров, противостоять которым долг верующих

    Популярні статті місяця