У духовній семінарії у Львові (1887 – 1889). Каліка

16.03.2011, 11:01
Все ж таки не можна сказати, щоб ці псоти не розстроювали життя в духовній семінарії. Хотів їм запобігти о. Бачинський і не раз являвся він на коритарі в часі ловів, а тоді сигнал дзвінка опам'ятовував питомців, що мерщій через захристію втікали до церкви на молитви.

Чи не найбільше зустрічався з питомцями віце-ректор о. Йосиф Мільницький (народився р. 1837, висвячений в целібаті 1860, помер на становищі крилошанина Львівської капітули дня 11.I.1914 на 74 році життя, а 54 священства). Був він доктором богослов'я, людиною дуже трудящою, видавав друком житія святих і недоладну граматику церковно-слов'янської мови.

Звісний був о. Мільницький під назвою Каліка, бо налягав на одну ногу. Надавався він більше на ченця чи на референта консисторії, як на провідника молоді.  Не знав він світу, а мав упроваджувати в нього питомців. Віце-ректор семінарії мав, окрім скромного приміщення в духовній семінарії та харчу, 500 ґульденів річної платні. А все ж таки о. др. Мільницький удержував при собі якогось бідного хлопця, посилав його до школи, справляв убрання і книжки. Хлопця називали питомці жартома "чадом" і за цей милосердний вчинок о. віце-ректора шанували. Все ж таки підхоплювали слабі сторони вдачі о. Мільницького на глум.

Кожний другий тиждень мав він службу, заглядав до кімнат, чи питомці повставали на ранішнє богослуження, чи не грають в карти вечорами, ловив питомців-псотників по коритарах, а вони бігали за ним та творили всякі можливі псоти, вигукували і передражнювали, словом, на лови відповідали теж ловами. "О, господин!" - викрикував др. Мільницький по коритарах, а питомці передражнювали його таким самим голосом: "О, господин" і втікали дальше стрімголов. Оповідають, що кількома роками раніше був Михайло Світенький, що вмів знаменито наслідувати його хід, руки і голос. Носив о. Мільницький високу "папафію". Пит. Світенький справив собі таке саме покривало на голову, взяв теж у руки ліхтарку і гонив по коритарах. Питомці не догадувалися, що це імітація віце-ректора. Біжать в одну сторону, їм назустріч йде Каліка і кричить: "О, господин!". Біжать у другий бік і там бачать Каліку, утікають бічними сходами в долину чи на перший поверх і не раз чують, як оригінальний Каліка зустрінувся із своєю імітацією.

- О, господин! - кричить Каліка.

- О, господин! - відгукується його двійник. Оба світять собі ліхтариками до очей, а по хвилині Світенький сходить швидко бічними сходами і дальше полює на питомців, що наввипередки втікають за другим по коритарах до помешкань або до огородів.

Коли Каліка почав ходити вечорами попід числа, щоб приловити питомців при картах, відзивався легкий сигнал дзвінка, і коли хто-небудь грав у карти, вони негайно щезали із стола.

Раз прикрили питомці коциком басетлю і вийшли з кімнати та ждали за углом коритара, докиль не ввійде до неї Каліка на контролю.

- О, господин, прошу вставати на молитви! - кликав він до басетлі, а коли струни під дотиком його пальців почали видавати звуки, він відгрожувався:

- Господин, прошу не многословити!

Питомці підбігли за той час під двері та реготалися, а по молитвах уставили в інший спосіб ліжка і о. віце-ректор не міг відгадати, під котрим числом йому улажено псоту.

Що тільки могла Молодечно пустота видумати, це переводжено в діло. Питомець Зенко Кирилович умів знаменито наслідувати півня, так що півні із сусідніх городів відкликувалися. Я лаяв цілком добре, як собака, Зацерковний Йосип просто по-мистецьки наслідував свиню. Коли ми, всі три "концертанти", зійшлися перед вечірніми молитвами літом в огороді та почали наслідувати голоси згаданих звірят, лаяли собаки від огороду князя Сапіги та сумежних камениць, піяли півні, а навіть свинки, що Вареха годувала, почали рохкати. Саме під той вечір о. Каліка дижурував в огороді та стежив, чи всі питомці пішли на молитви, а на найближчій сесії ректорату радив, щоб "трьом" питомцям освятити воду і перечитати над їх головами Євангеліє, бо їх опутав злий дух. Члени ректорату розійшлися із сесії серед сміху.

Каліка не знав життя, не розумів його і відгороджував себе від світу аскезою. А питомці, як звичайно молодь, доводили до псот і дисонансів, що йому затроювали життя у хвилинах, коли він з найбільшою запопадливістю хотів сповнити свій обов'язок.

Мав заодно о. Каліка великий острах перед військовою владою. Коли ми йшли до "лабораторії" завдань матуральних для учнів Академічної гімназії, Остап Нижанківський писав візування в німецькій мові. Їх перебивано на циклостилі і прикріплювано на них печатку з лаку, а на ній цісарського орла з якої-небудь монети. Такий  "форлядунок" був для о. Каліки приказом. Ми ховали його сквапно до кишені, щоб не попався часом до рук о. ректора, виходили на місто та писали натуральні завдання. О. Мільницькому вияснювали ми, що це далеко на Замарстинові, там "де жовнір ходить", і діставали ліценцію на три години.

А все ж навіть із псотників виходили зразкові священики. От. М. Світенький був опісля військовим священиком, незрівнянним проповідником, дуже гарним журналістом, а вкінці парохом Ладичина, де умер на 77 році життя у травні 1937 року.

Все ж таки не можна сказати, щоб ці псоти  не розстроювали життя в духовній семінарії. Хотів їм запобігти о. Бачинський і не раз являвся він на коритарі в часі ловів, а тоді сигнал дзвінка опам'ятовував питомців, що мерщій через захристію втікали до церкви на молитви.

"Львівська пошта", 20 вересня 2011 року (рос.)