“Молітесь Богові одному”

14.03.2011, 09:37
“Молітесь Богові одному” - фото 1
Молитися – це значить відриватися від грішної землі, переноситися духом на небо й наближатися до Бога. Коли ми говоримо, що Шевченко був дійсний християнин, що він вірив у Бога, то він також повинен був молитися.

Будеш, Батьку панувати
Поки живуть люди,
Поки сонце з неба сяє –
Тебе не забудуть.
Тарас Шевченко

Молитися – це значить відриватися від грішної землі, переноситися духом на небо й наближатися до Бога. Коли ми говоримо, що Шевченко був дійсний християнин, що він вірив у Бога, то він також повинен був молитися. Так, Шевченко постійно молився, без ніякої пересади можна сказати, що більшість Шевченкових творів – це щира й велика молитва до Бога. Про молитву та її потребу для людини ми маємо не одне місце в Шевченковому навчанні. Не раз він пригадує нам про обов’язок молитви, не раз вказує він, що вона є тихою розмовою з Богом, що приносить людині повне духовне задоволення, чи інакше це що ми називаємо блаженством душі. Молитва – це живучо-цілюща вода, що гоїть всякі рани не тільки духовного, але навіть фізичного характеру. Вона підносить настрій нашої радости. Всі тяжкі удари життя переходять лагідніше саме тоді, коли людина молиться, коли в молитві шукає не тільки втіхи, але також підпори в Бозі. Молитва в Шевченка має це значення, що про нього навчає іспанський теолог Мельчор Кано, говорячи: «Не дивуйся, що на кожне твоє горе поручають тобі молитву, бо без найменшого сумніву, всі інші середники без неї не мають ніякої вартости, а вона має вартість без усіх середників».

Шевченко ціле своє життя молився за себе, за своїх земляків, за Україну, молився на опам’ятання ворогів. Серед молитов Шевченка сильно вирізняється ця молитва, яку він вкладає в уста благочинному в «Гайдамках», закінчуючи словами:

Не плачте, братія: за нас
І душі праведних, і сила
Архистратига Михаїла.
Не за горами кари час.
Молітесь, братія!

Наказ молитви поета, це один з його перших заповітів, що його Шевченко так виразно висловив, наказуючи нам:

Свою Україну любіть,
Любіть її … Во время люте,
В останню тяжкую мінуту
За неї Господа моліть!

Коли Шевченко в 1847 році сидів у тюрмі, то згадав своє минуле: згадав рідне село, згадав батьків, що були у домовині. Великим болем запекло його серце, що нема кому згадати його. Коли, одначе, через закратоване вікно побачив він матір Миколи Костомарова, що «чорніша чорної землі, іде з хреста неначе знята», щоб відвідати сина, то поетові зробилося жаль тієї матері страждальниці, і він дякує Богові навіть за це, що його нема кому згадати й нема кому відвідати. І подякував він за це Богові молитвою:

Молюся, Господи, молюсь!
Хвалить Тебе не перестану,
Що я ні з ким не поділю
Мою тюрму, мої кайдани…

Коли Амелій, учень філософа, запропонував, щоб учитель пішов з ним зложити жертву божкам, то Плотін відповів йому: «Я вдоволюся внутрішньою службою  Богові – молитвою, а твої боги можуть самі до мене прийти, а  не я ходитиму до них». Це можна повторити сьогодні всім тим, що не хочуть визнати за Шевченком його глибокого християнства, що підходять до нього з такими мірилами, з якими до підходити не можуть, забуваючи, що Шевченко переростає нас під кожним оглядом і під оглядом своєї оригінальної молитви також.

Шевченко вірить, що молитва потрібна людині за її життя, потрібна вона християнській душі при смерті тіла. І тому він звертається до нас, щоб пом’янули ми його не злим, а тихим словом, про що маємо і згадку, і прохання у поемі «Тризна»:

Не заспіваю вам пісні нової
Про славу батьківщини моєї!
Зложіть ви самі псалом суворий
Про зборище народніх катів;
І вільним гимном згадайте,
Предтечу, друга свого.
І за гріхи… гріхи його
Сердечно Богу помоліться.

Відбуваючи свою незаслужену кару по тюрмах, казармах і військових фортецях, що дійсно були не карою, а знущанням деспотії над людиною, Шевченко одержував від своїх приятелів різнорідно матеріальну допомогу й моральну  піддержку. Раз він знав, а другий раз навіть  не знав, хто поспішив йому з братньою розрадою. Але, майже кожен раз, коли він згадує їх своєю християнською молитвою, про що маємо згадки в його «Щоденнику» та в листуванні. З нагоди одержання грошової допомоги від Лева Жемчужнікова маємо таку записку: «Жертва таємна-великодушна. Чим я віддячуся вам, великодушні земляки мої, за цю щиру жертву? Вольною молитвою, щирою піснею, піснею вдяки й молитви». Молитвою віддячується він своєму старому другові Щепкінові за це, що він відвідав його в Нижньому Новгороді в часі Різдва Христового, про що читаємо також у «Щоденнику»: «Чим я віддячуся тобі за це щастя? За ці радісні, солодкі сльози? Любов’ю! Але я люблю тебе давно та й хто, знаючи тебе, не любить? Чим же?» - запитує себе вдруге. Окрім молитви за тебе, крім найщирішої молитви – я нічого не маю!»

Це є чудове підкреслення своє фізичної вбогости, вбогости в’язня, але рівночасно колосального багатства християнського духа: віддячуватися жертводавцеві й другові молитвою в його намірення, яка є заплатою за добродійство. Це приклад, достойний наслідування. Такий спосіб вдячности поручає нам Христос і Його Церква.

Прислухаймося молитві наших невільників у поемі «Гамалія», а переконаємося, що вони «по-своєму Бога в кайданах благають»:

Ой, Боже наш, Боже, хоч не за нами,
Неси Ти їх з України;
Почуємо славу, козацькую славу,
Почуємо – та й загинем!...

Сердечний плач козаків у неволі турецькій і їх молитва розбуджують до чину козаків на Україні

Молитва залізо ламає,
Молитва гори ворушить
Молитва до вітру й до моря
Молитва чиста й свята до Бога.

Вислухало її море, подало вістку лиманові, а Лиман Дніпрові – дужому дідові, а цей братові Лугові й сестрі Хортиці.

Таким способом козацька молитва – це реальний наслідок козацького походу проти турків.

Молитву Шевченко вважає святим обов’язком кожної людини. Він вірить, що людина, заснувши без молитви, має погані сни, він вірить, що вона є тією драбиною, що пов’язує землю з небом:

Господи б, хотілось
Згадать хоть щонебудь! Та оце й наткнувсь
На таке погане, що так і заснув,
Богу не молившись… От мені приснилось…
Свинею заснувши, звичайне, такий
І сон приверзеться…

Сковорода основою життя вважав піддання Божій волі, яке він опирає на молитві, навчаючи: «З приводу всього, що з тобою трапляється, не ставай безумно проти Бога, а все, радуючися, завжди дякуючи, - молися». І Шевченко піддавався Божій волі, ніколи не ставав проти Нього, все дякував Йому за всяку допомогу молитвою. І нам наказує іти своїм шляхом, до нас звертається з проханням і наказом, а наказувати нам Шевченко має повне право, як наказувати має право пророк:

Моліться Богові одному,
Моліться правді на землі,
А більш на землі нікому,
Не поклонітесь…

Тільки Богові! Ні волові, ні ослові, ні золотому теляткові; ані можновладцям цього світу; ані розкошам, тільки Богові й правді.

А правда, абсолютна правда – це сам Бог!

"Є речі, яких ми не можемо збагнути нашим нікчемним розумом, а які можемо відчути глибиною нашої душі, сльозами й молитвами, а не людськими турботами» - говорить Микола Гоголь.

Ці речі відчув Шевченко християнським духом, душею і цілим серцем. Він так далеко йде за навчанням Христа, так сильно вірить у могутність молитви, що словами свого християнського мученика Алкида наказує молитися навіть за своїх ворогів, навіть за катів:

Молітесь, братіє! Молітесь
За ката лютого! Його
В своїх молитвах пом’яніте.
Перед гординею його,
Брати мої, не поклонітесь!
Молитва – Богові! А він
Нехай лютує на землі,
Нехай пророка побиває,
Нехай усіх нас розпинає!
Молітесь, братія!

Не поклонитися перед гординею ката – це значить не визнавати його насильства над собою, не йти на його службу, не втрачати віри й надії на перемогу правди, боротися за неї так, як боролися християнські мученики. Так само наказує нам Христос Спаситель: молитися навіть за ворога, але рівночасно боротися з ним.

«Хіба ж може бути молитва чистіша, вища й Богувгодніша, як молитва за нерозкаяного грішника?» - запитує себе Шевченко у «Щоденнику». Християнська віра, як добра мати не відлучає навіть пре ступника з-поміж дітей своїх. За всіх молиться й усім прощає. А представники цієї лагідної, люб’ячої відтручають якраз тих, за яких повинні молитися. Де ж любов, яку переказав на хресті наш Спаситель-Чоловіколюб?»

Його душа протестувала проти спеціальної московської християнської віри, яка наказувала і до сьогоднішнього для наказу покору перед насильством, яка до сьогоднішнього дня наказує молитися не за ворогів у християнському розумінні, а за це щоб Господь покорив перед нею «всякого врага і супостата». Такої молитви Господь не може ніколи вислухати. Але, коли її навіть толерує у нашому людському розумінні, то робить це тому, що ще не прийшли ті, які мають «за правду стать, за правду згинуть». Московщина – це зразок дикого безбожництва, яке з якоюсь метою Господь толерує, але ми ще не збагнули стежок Його Провидіння.

Молитовні вірші Шевченка є самі собою освячені. Вони є нічим іншим, як тільки його молитвою. Молитва для Шевченка – це не тільки щоденна внутрішня потреба для нашої душі, для її заспокоєння. Ні, це не сама тільки психологічна настанова такої потреби самої людини, бо він глибоко вірить і він переконаний у її надприродну міць. Молитвою він заспокоюється, молитвою він захоплюється, що так чудово  виявив у своїх «Неофітах»:

…Молись.
Молилися перед хрестом
Закуті в пута неофіти,
Молились радісно. Хвала,
Хвала вам душі молодії,
Вовіки-віки похвала!
Хвала вам, лицарі святії.

Св.Бернард казав, що «хто працює й молиться, той власними руками підносить своє серце до Бога». Треба нам бути щирими й казати, признатися, що, мабуть, ніхто перед Шевченком і ніхто по ньому не працював і не молився так щиро, як саме він. Він, як отой ранній ратай, вийшов на нашу всенародну ниву, орав наш віками застояний духовний переліг, в Боже ім’я кидав на нього (наші невільницькі душі!) зерно віри, надії, любови; вказував нам шляхи відновлення християнської України; сам ніс і несе на своїх руках своє власне серце, підносить його високо до Бога, даючи нам примір, як треба здобувати «свою правду й свою волю!»

Один проповідник говорить: «Не просіть у ваших молитвах собі легке життя. Просіть, щоб ви були сильні. Не просіть Господа Бога, щоб дав вам тягар, відповідний до ваших рамен, але просіть про дужі-сильні рамена, що могли би двигнути всі ваші тягарі!»

Чи просив у Бога щось інакше великий християнин і філософ Тарас Шевченко? Де ж би там! Прослухаймо його молитву, і переконаймось, що він просив у Бога дужих рамен:

Роботящим головам, рукам
На сій окраденій землі
Свою Ти силу ниспошли…
А чистих серцем – коло їх
Постав Ти ангели Свої,
Щоб чистоту їх соблюдили!
Роботящим рукам
Перелоги орать,
Думать, сіять, не ждать
І посіяне жать
Роботящим рукам.

* * *

Тарас Шевченко

З НЕОФІТІВ

…Твоя дитина.
Твоя єдиная родина,
Любов єдиная твоя,
Гниє в неволі, у кайданах.
А ти, прескорбная, не знаєш,
Де він конає, пропадає
Ідеш шукать його в Сибір
Чи теє… в Скифію, і ти…
І чи одна ти?
Божа мати,
І заступи нас, і укрий!
Нема сім’ї, немає хати
Немає брата, ні сестри,
Щоб не заплакані ходили,
Не катувалися в тюрмі
Або в далекій
В британських, галльських легіонах
Не муштрувались…
О, Нероне,
Нероне лютий! Божий суд
Правдивий, наглий серед шляху
Тебе осудить…
Припливуть
І прилетять зо всього світа
Святії мученики – діти
Святої волі: круг одра,
Круг смертного твого повстануть
В кайданах, і… тебе простять:
Вони – брати і християни…

РІСУ надіслала Надія Князев

Д-р Дмитро БУЧИНСЬКИЙ

"Християнський голос" (Мюнхен), 8 березня 1964