Під сигнатурою Сергія Кримського

9 серпня 2010, 11:29 | Калейдоскоп-дайджест | 0 |   | Код для блогу |  | 

Сергій КУРБАТОВ

"Дзеркало тижня", 7 серпня 2010 року

«Когда умирают кони — дышат,

Когда умирают травы — сохнут,

Когда умирают солнца —

они гаснут,

Когда умирают люди —

поют песни».

Велимир Хлєбніков

Які пісні співав того дня, 30 червня 2010 року, Сергій Борисович Кримський, відають лише вищі сили. Коли перед самою смертю Філософа я прийшов до нього, він читав «Феноменологію духу» Гегеля. «Ось, Сергію, чомусь знову захотілося перечитати Гегеля, потягнуло до нього», — сказав він мені і замовкнув, замислився, заглибився в себе. Гегель для Кримського був улюбленим і єдиним філософом, про «думкогінну» силу якого він міг говорити годинами, причому слова складалися у візерунки вже його власних думок, щоб надихати, заворожувати, дивувати. Сергій Кримський був чистим мислителем, — утім, власне, у цій чистоті і можлива філософія як поле, в якому людина відкриває свою долю, історію та покликання.

«Времена не выбирают,

В них живут и умирают».

Олександр Кушнер

Добирати слова, які проговорюють життя недавно втраченої людини, — завдання складне й до кінця не здійсненне. Щось важливе, істотне й необхідне неминуче вислизає, ховається в мовчанні й таємниці. Біографія Сергія Кримського — це літопис долі інтелектуала і духовидця в радянську й пострадянську епоху. До честі філософа, упродовж цієї духовної калі юги він не просто вистояв, а й знайшов себе, мужньо виписав свої думки на скрижалях української культури. «Те, що не вбиває, робить нас сильнішими», — вважав Фрідріх Ніцше. Сергій Кримський був сильною людиною і водночас слабким, незахищеним від пронизливо-холодних вітрів злості, заздрості, зради. Проте він з дитинства звик боротися, виживати в боротьбі з драматичними обставинами, долати себе. Напевно, у цій граничності (яка інколи переходила в позамежність) і звучать по-справжньому струни буття, породжуючи музику сфер, мистецтво думки, натхненну радість пізнання і самопізнання.

«Війна — батько всьому», — сказав колись Геракліт. Думаю, кривава й жахлива Друга світова війна сформувала характер Сергія Кримського і навчила його не тільки бути людиною, мати власну гідність, а й усіма фібрами душі бачити, відчувати в інших людяність. Тому він так часто в останні роки життя подумки звертався до лихоліть евакуації в далекому й холодному Оренбурзі. А перемога над нацизмом знаменувала для Кримського знаходження свого міста, Києва, що його Сергій Борисович любив і обожнював. Це був не просто переїзд на нове місце, а якесь «кармічне повернення», містична історія Улісса, який дивом знайшов свою, досі небачену, але так пристрасно очікувану Ітаку.

«Я вернулся в мой город,

Знакомый до слез…»

Осип Мандельштам

«Я фізично відчуваю століття і тисячоліття київської історії», — любив повторювати філософ. Тут, у Києві, він закінчив середню школу №132, відкрив і запоєм прочитав повне зібрання творів Гегеля і в результаті став студентом філософського факультету Київського державного університету. На жаль, в університеті Сергій Кримський сповна відчув згубні жорна машини тоталітарної держави: п’ята графа в умовах боротьби з космополітизмом автоматично стала підставою для гонінь, але він вистояв, переміг і успішно закінчив університет. Проте в аспірантуру, попри складені на відмінно вступні іспити, його не взяли.

«Терзаясь и таясь,

как будто я — обманщик,

У холода и тьмы о солнышке молю.

И все мне снится сон,

что я — еврейский мальчик

И в этом русском сне

я прожил жизнь мою».

Борис Чічібабін

У 1957 році відбулося друге «кармічне повернення» Сергія Кримського, і у вже улюбленому Києві він знайшов своє доленосне місце — Інститут філософії імені Григорія Сковороди, в якому філософ пропрацював аж до смерті. Він щиро пишався своєю причетністю до становлення цього наукового закладу, був однією з найяскравіших постатей на філософському небосхилі українського шістдесятництва. А московський інтелігент Павло Копнін так і залишився для Сергія Кримського еталоном академічного управлінця. Крім Копніна, серед друзів філософа тих років можна згадати видатного мислителя і дисидента Олександра Зинов’єва та всесвітньо відомого скульптора Ернста Неізвєстного.

Як любив згадувати Сергій Борисович, він ніколи не робив кар’єри. Єдина позиція, яку прагнув отримати, щоб займатися улюбленою роботою, — це посада молодшого наукового співробітника, на яку його переводять 1960 року. Доти протягом трьох років він був лаборантом і бібліографом. У 1963 році Сергій Кримський захищає кандидатську дисертацію «Генезис форм и законов мышления», а в 1974 році — докторську дисертацію «Научное знание и принципы его трансформации». Свої наукові ступені він здобував нетрадиційним чином, минаючи аспірантуру й докторантуру, за результатами опублікованих раніше однойменних монографій. «Я не розумію людей, котрі зводять філософію до переказу чужих, хай і глибоких, думок та поглядів. Наскільки ж цікавіше придумати щось оригінальне і своє!», — як на мене, це висловлювання можна вважати філософським кредо Сергія Кримського.

У 1967 році Сергій Борисович стає старшим науковим співробітником, а в 1987 році — професором. У сфері його наукових інтересів тих років — питання теоретичної філософії, логіки і методології науки. Одночасно він займається питаннями української культури, і одна з його перших московських публікацій — стаття у «Философской энциклопедии» про одного із засновників Кирило-Мефодіївського братства, чудового математика Миколу Гулака, що вийшла 1960 року у співавторстві з тодішнім директором Інституту філософії Д.Х.Остряниним. На початку 70-х спільно з Іваном Драчем і Мирославом Поповичем Сергій Кримський пише книжку про Григорія Сковороду. Занадто нестандартна і смілива на ті часи, ця праця потрапила на полицю і побачила світло лише 1984 року.

Минає день, минає день, минає день!

А де ж мій Сад

Божественних пісень?

Ліна Костенко

Для Сергія Кримського творча праця була чимось святим і сакральним. «Якщо я не пишу щодня, це тисне на психіку і псує життя», — любив повторювати він. Шліфувати до досконалості знайдені формулювання, знаходити запаморочливі метафори, робити філософський текст одночасно поетичним і музичним — ось основні риси стилю Сергія Борисовича. Пригадую, колись на початку нашого знайомства я запитав його про оптимальне визначення поняття культури. Практично не замислюючись філософ відповів: «Культура — это то, что превращает вещи в вещание»

«Все то, чего коснется человек,

Приобретает нечто человечье:

Вот этот дом,

нам прослуживший век

Почти умеет пользоваться речью».

Самуїл Маршак

Після перебудови і здобуття Україною незалежності книжки Сергія Кримського виходять одна за одною. Публікації всього напрацьованого за роки застою було дано зелене світло. У 1989 році опубліковано монографію «Рациональность в науке и культуре» (співавтори П.Йолон і Б.Парахонський), у 1992-му — «Верификация социальных прогнозов» (співавтори В.Пилипенко і Ю.Салюк), у 1993-му — «Эпистемология культури: введение в обобщенную теорию познания» (співавтори Б.Парахонський і В.Мейзерський), у 1998 році — «Пути и перепутья современной цивилизации» (співавтори Ю.Пахомов і Ю.Павленко). У 1996 році вперше було опубліковано програмну для Сергія Кримського статтю «Архетипи української культури», в якій сформульовано таку значущу для нього ідею софійності буття як фундаментального принципу національного світорозуміння та основи духовності українського народу.

Век мой, зверь мой, кто сумеет

Заглянуть в твои зрачки

И своею кровью склеит

Двух столетий позвонки?

Осип Мандельштам

На межі тисячоліть розпочинається новий етап у творчій біографії Сергія Кримського. 2000 року виходить його книжка «Философия как путь человечности и надежды», 2003-го — «Запити філософських смислів». За ці дві праці у 2005 році Сергій Борисович Кримський був удостоєний звання лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка. Того ж року він стає переможцем загальнонаціонального конкурсу «Людина року» в номінації «Учений року». 2006 року у Москві виходить його «Экспликация философских смыслов», а 2008-го — книжка «Під сигнатурою Софії», передмову до якої Сергій Кримський завершує фразою європейських книжників DIXI: «Я все сказав, і тим самим полегшив душу». Тоді ж, 2008-го, перебуваючи тривалий час у лікарні після другого інфаркту, він пише значну частину книжки «Ранкові роздуми», яка вийшла у світ 2009 року. Ця праця стала для читачів побажанням доброго ранку в усіх творчих задумах і просвітління всіх складнощів на життєвому шляху. Її остання фраза: «Світає...» відкриває екзистенціальні обрії справжнього, високого неба Сергія Кримського усім нам.

Останньою прижиттєвою працею філософа став збірник науково-публіцистичних і філософських статей «Про софійність, правду і смисли людського буття», опублікований до 80-річного ювілею у 2010 році. Багато колег та друзів встигли отримати автограф автора 22 червня 2010 року під час торжеств в Інституті філософії імені Григорія Сковороди, присвячених цій знаменній даті. Це сталося усього лише за вісім днів до раптової смерті...

«Уйдет вода из рек,

и льды вернутся снова,

И станет плотью тень,

и оборвется нить.

О как нас Бог зовет!

А мы не слышим зова.

И в мире ничего

нельзя переменить…»

Борис Чічібабін

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Моніторинг ЗМІ

    Останні коментарі

    • velovs@ukr.net | 16 вересня 2019, 11:19

      Владика Борис Гудзяк: «...інколи можна кривду виправляти (особливо якщо вона кривдить інших), її ігнорувати не можна». --------- Дуже схоже, що нинішня ситуація в Україні, а особливо результати

    • velovs@ukr.net | 16 вересня 2019, 11:04

      Р. Р. S. Між іншим, тогочасний геноцид в Руанді був спрямований не лише на масове знищення етнічної меншини тутсі, а й проти багатьох тих людей з народу хуту, які притримувалися поглядів, більш

    • velovs@ukr.net | 16 вересня 2019, 10:15

      Р. S. До речі, як відомо, під час масштабного нищівного геноциду, вчиненого 1994 р. в Руанді тодішнім тамтешнім диктаторським режимом, очільники й функціонери якого походили з народу хуту, над

    • velovs@ukr.net | 16 вересня 2019, 09:43

      "ПАПА НЕ ПЕРЕСТАЄ МОЛИТИСЯ ЗА ПРИПИНЕННЯ ВІЙНИ В УКРАЇНІ". --------- "Продовжує молитися", водночас (по суті, на догоду кривавому кремлівському агресору і загарбнику) - жодним

    • Михаил | 15 вересня 2019, 19:39

      Рыжий Зоря, как всегда врет, выдаёт желаемое за действительное, и не дружит с головой и юриспруденцией. С его пту-шным образованием очень сложно понять, что такое обеспечительные меры, накладываемые

    Популярні статті місяця