Веб-конференція Архімандрита Філарета (Звєрєва), голови Літургічно-богословської комісії при Священному Синоді Української Православної Церкви

Пропонуємо вашій увазі відповіді голови Літургічно-богословської комісії при Священному Синоді УПЦ архімандрита Філарета (Звєрєва) на запитання користувачів нашого сайту.

Галина Бєлова, журналіст: Чи мають підстави закиди окремих осіб до РПЦ про можливу канонізацію Сталіна? Чи готується Православна Церква найближчим часом до канонізації когось із достойних?

Архімандрит Філарет (Звєрєв): Пані Галино! Хоча це питання дещо «не за адресою», але коротко мушу сказати наступне: «закиди окремих осіб» щодо канонізації Сталіна спричинені, як на мене, повним нерозумінням самої суті як канонізації, так і святості (у її церковному сприйнятті). Канонізація — не нагорода від імені Православної Церкви «за значний особистий внесок у справу…», чи «з нагоди ювілею», але офіційно-урочисте визнання Церквою самого факту святості канонізованої особи. Церква не канонізує за державницькі справи, військові успіхи тощо. А приклади канонізації князів, царів або воєначальників прекрасно ілюструють той факт, що людина може угодити Богові в будь-якому соціальному стані — але йдеться саме про святість життя, православну віру і належність до Церкви, а також народне шанування, чудеса за життя і посмертні тощо. Тому говорити про канонізацію Сталіна, особливо коли взяти до уваги ті страшні репресії проти Церкви, які були за сталінських часів, як на мене, просто недоречно.

А щодо канонізації «когось із достойних»… Знаєте, комісія з канонізації святих Української Православної Церкви працює дуже плідно. Тільки минулого року було урочисто прославлено 13 святих. І зараз, наскільки мені відомо, комісія розглядає матеріали до канонізації подвижників благочестя різних часів і в різних чинах святих. Я переконаний: будуть прославлені тільки й виключно достойні, бо сама канонізація — не стільки адміністративна процедура, скільки здійснення волі Божої. Тому і прославляються достойні.

Никита: Слышал, что в православии числа 3, 12 и 40 есть неким символом полноты. Значит ли это, им придаётся некий сакральный, нумерологический смысл?

Архимандрит Филарет: Уважаемый Никита, указанные Вами числа действительно имеют в Священном Писании и православной церковной традиции определенный символический смысл. Только не следует его путать с нумерологией, которая, имея претензию на обладание некими эзотерическими «тайнами», пытается придать этим и другим числам значение большее, чем символическое.

Юрій: Слава Богу Ваше Високопреподобіє! Скажіть, будь ласка, чи на даний момент, ведеться переклад богослужбових текстів, і скажіть, в деяких Православних храмах, (УПЦ МП) літургію відправляють українською, чи канонічні ці дії?

Архімандрит Філарет: Юрію, навіки слава Богу! Думаю, що питання стосовно богослужіння українською мовою сьогодні виникатиме ще неодноразово, тому відповім Вам якомога докладніше, а потім уже просто посилатимуся на цю відповідь.

Перше, робота з перекладу текстів ведеться. Це робота копітка, складна і достатньо тривала. Робити переклади якнайшвидше просто не годиться — ми перекладаємо не газету чи навіть класичний твір. Коли перекладач торкається богослужбових текстів, авторами яких є святі отці і подвижники Церкви, потрібно не просто мати відповідні знання і української, і церковнослов’янської, і грецької мов — перекладач має перебувати в молитві; до того ж той, хто береться за переклад, має бути причасним традиції Православної Церкви.

Отже: робота триватиме достатньо неспішно, однак певні проміжні варіанти, дасть Бог, будуть з’являтися скоріше.

А богослужіння українською мовою є цілком канонічним. З цього приводу хочу нагадати фрагмент житія наших святих просвітителів — рівноапостольних Кирила і Мефодія.

У травневому томі житій святих святителя Димитрія читаємо так: (без перекладу): «Когда стало распространяться божественное учение между славянами и богослужение совершаться на их языке, тогда первый и злостный завистник, диавол, не вынося сего, вошел в свои сосуды и начал многих возбуждать, говоря им: "Этим Бог не прославляется. Если бы Ему это было угодно, то разве Он не мог сделать, чтобы и изначала для Его прославления проповедь слова Божия записывалась на язык того народа, которому возвещалась. Но три языка только избрал Бог: еврейский, греческий и латинский, на которых и подобает воссылать славу Богу". Так говорили латинские и немецкие архиереи, священники и их ученики. Константин вступил с ними, как некогда Давид с иноплеменниками, в спор и словами священных книг победил и назвал их трехъязычниками, подобными Пилату, написавшему на трех языках титла на Кресте Господа».

Інше питання, що богослужіння має відбуватися тією мовою, яка прийнятна в громаді. Не можна у примусово-наказовому порядку все богослужіння зробити україномовним — я буду першим противником цього. Але якщо громада бажає — перешкод канонічного плану немає.

Я ж особисто відправляю богослужіння церковнослов’янською, дуже люблю цю мову, але працюю як над її подальшим вивченням (вона дуже глибока!), так і над питаннями перекладів, для духовної користі тих, хто цього потребує.

Роман Іванович, Сарненська єпархія, 22 роки: Чи є в духовних семінаріях нашої Церкви заочне відділення для мирян? Якщо є, то вкажіть, будь ласка, саме в якій семінарії. Які вимоги до особи, яка бажає прийняти священний сан?

Архімандрит Філарет: Шановний Романе Івановичу, є заочне відділення для мирян у Полтавській Місіонерській Духовній семінарії. Це зумовлено місіонерською специфікою цієї духовної школи. Владика-ректор, Високопреосвященніший архієпископ Филип, завжди наголошує, що випускник місіонерської семінарії, отримавши духовну освіту, має або прийняти священний сан, або нести православне свідчення у тій сфері, де він працює, не будучи священиком. Саме тому в Полтавській семінарії приймають у сектор заочного навчання і мирян. Ви можете подзвонити до семінарії за телефоном 0 (5348) 2-53-02, або відвідати Інтернет-сторінку: http://orth-mission.org.ua. Думаю, там Ви зможете отримати відповіді на всі питання, які Вас цікавлять.

Щодо вимог до осіб, які бажають прийняти священний сан. Кандидат на прийняття священного сану має бути по-перше (вибачте за такі, на перший погляд, дуже прості речі) чоловічої статі і належний до Святої Православної Церкви (як мати законне Хрещення, так і не перебувати в розколі). По-друге, мають бути відсутні так звані канонічні перешкоди — про це Вам варто поговорити із Вашим духівником. По-третє, потрібен певний освітній рівень — краще систематична богословська освіта, або, в усякому разі, достатнє знання Святого Письма, Православного вчення та богослужіння — все це визначається на так званих ставленицьких випробуваннях (іспитах). По-четверте, слід визначитися із сімейним станом: або вступити до шлюбу (це має бути перший шлюб як кандидата до священства, так і його дружини), або скласти чернечі обітниці, або (набагато рідше) прийняти священство безшлюбним (целібат). В усякому разі, з цим визначаються саме до рукоположення. Нарешті, бажаючий стати священиком або дияконом має усвідомлювати всю складність цього служіння, зокрема наявні матеріальні проблеми, часом необхідність заради користі церковної бути переведеним на нове місце служіння тощо.

Якщо це питання стосується особисто Вас, я радив би звернутися до досвідчених священиків особисто, і від них отримати більш докладні відповіді на всі питання. Помагай, Боже!

Виктор: Батюшка благословите! Скажите, пожалуйста, во сколько лет разрешается рукополагаться?

Архимандрит Филарет: Уважаемый Виктор, не сочтите за уклонение от вопроса… Несмотря на наличие в церковных канонах четко определенного возраста, в котором полагается посвящать в тот или иной священный сан, на практике с самой седой древности от этих правил допускались отступления, за которые, однако, мы почти не находим применения канонических санкций.

Практически дело обстоит так, что не допускается рукоположения ранее совершеннолетия (из чего мне также известны исключения), а далее принимается во внимание состояние самого ставленника, его духовный уровень, опытность, церковность и прочее.

Хотя, чем больше я служу, тем более мне кажется правильным, что не следует особенно спешить с принятием священного сана… Я стал священником без нескольких месяцев в 24 года — не скажу, чтобы совсем уж молодой-зеленый, с законченным высшим образованием. И все же я, будь постарше, наверное, избегнул бы тех ошибок, которые, к глубочайшему моему сожалению, я успел сделать…

Роман, Хмельницкий: Скажите, пожалуйста, почему в наших храмах за Литургией Преждеосвященных Даров не причащают младенцев? Возможно, эти священнослужители считают, что в Чаше в этот момент не Кровь Христова, так как нет освящения Чаши?

К сожалению, приходится встречаться с таким мудрствованием, интересно, что же еще может быть в Чаше, как не Кровь Христова?

К примеру, как Вы относитесь к труду Карабинов И. «Святая Чаша на Литургии преждеосвященных Даров» или к замечательному, на мой взгляд, труду иеродиакона Пантелеимона (Шустова)?

Вот ссылка:
http://vstrecha-mpda.ru/archive/22/svjataja_chasha_na_liturgii_prezhdeosvjashhennykh_darov/

Архимандрит Филарет: Уважаемый Роман! Я думаю, что ответ на ваш вопрос Вы можете легко найти в цитированной Вами статье.

Этому «мудрствованию» не одна сотня лет, а перемены воспринимаются в Церкви а) неоднозначно, б) часто без особенной радости. Поскольку Вы человек, как видно, достаточно начитанный, то хорошо уловите, о чем я буду говорить далее: в предыдущих редакциях служебника диалог священника с диаконом после Херувимской был изложен, мягко говоря, достаточно странно (в частности, священник обращался к диакону с такими же благожеланиями, как во время архиерейской службы — к архиерею: «Дух Святый найдет на тя…»). Громко вопрос об этом был поднят на Соборе 1917-1918 г.г. А изменения в диалог были, по благословению блаженной памяти Патриарха Алексия ІІ, внесены, кажется, в 2002 году — через 85 (!!!) лет. И это касается, скажем так, не самого важного момента службы…

А возьмите тропарь третьего часа внутри эпиклезы… А совершение утрени в составе всенощной с вечера… И сколько таких вопросов — вроде все понятно, только вот сделать росчерк пера и… Но посмотрите Интернет — какие горячие дискуссии происходят на серьезных площадках вокруг отчета по деятельности комиссии! Доходит до взаимных обвинений и почти что ругательств…

Трагедия времен патриарха Никона нас должна многому научить. Тогда тоже пытались делать, как кажется, достаточно правильно, во всяком случае — желая добра. Что случилось — известно.

Выход здесь один. Сейчас нужно безбоязненно обсуждать эти вопросы — так, как не боялись отцы Собора 1917-го года говорить обо всем, касающемся богослужения. И только когда церковное сознание придет к какому-то определенному состоянию и мнению, можно будет говорить о конкретных изменениях.

Только в наших дискуссиях очень важно не забывать о Христе. В пылу полемики следует обязательно помнить, что идейный противник — не враг, а сторонник иной точки зрения. Ни в коем случае нельзя, чтобы столь необходимые дискуссии допускали деление на «своих» и «чужих», «умных» и «глупых», «реформаторов» и «консерваторов». Когда в каждом участнике мы увидим человека, ищущего блага и пользы Церковной — результаты появятся скорее, чем можно представить.

Василий: Дорогой отец, благословите! В нашем городе были такие случаи, когда архиерей служил две Литургии в один день. На одной служил и причащался, а на другой пресуществял Святые дары, рукополагал во диакона, но не причащался! Позволительно ли это?

Архимандрит Филарет: Уважаемый Василий! Я очень не люблю анонимности такого рода: «в нашем городе», «были такие случаи», и т.п. Не зная обстоятельств и подробностей, я не могу выносить каких-то суждений. Тем более, что сообщивший Вам такие сведения мог чего-то недопонять. Приведу пример из личной практики: когда-то я вел вечернюю школу для взрослых в нашем кафедральном соборе, темой занятия была структура Великого Поста. И я рассказывал, что есть Великая Четыредесятница, по окончании которой поется известная стихира «Душеполезную совершивше Четыредесятницу».

А потом — Лазарева Суббота, Вход Господень в Иерусалим и Страстная Седмица. В течение всего этого времени собственно пост имеет свои особенности… После этого неизвестный мне доброхот сообщил покойному митрополиту Феодосию о том, что я сказал, будто от Лазаревой субботы пост уже отменяется… Владыка просто изумился, узнав что к чему… Вот и я не хочу пользоваться такими непроверенными сведениями, да еще безадресными и безличными. Если же Вас этот вопрос смущает — почему бы не спросить этого самого архиерея, который, как Вы говорите, служил так-то и так-то?

Константин, Чернигов: Здравствуйте, отче, кроме представленной здесь ссылки на Отчёт о деятельности возглавляемой Вами комиссии сети есть уже несколько комментариев на этот Отчёт. Ссылка на один из них: http://www.bogoslov.ru/text/523063.html

Если позволите, несколько вопросов по этому поводу:

1. Не повторится ли вновь ситуация времён XVII века, когда богослужебные тексты, издаваемые в Киево-Печерской Лавре, не признавали в пределах Московской Митрополии?

Обсуждались ли где-нибудь вопросы одновременного "хождения" старых и новых Служебников и неприятия новой редакции Служебника частью духовенства (как в УПЦ, так и в пределах РПЦ)?

2. Кто должен быть инициатором составления нового богослужебного текста: епархиальные власти или с такой инициативой может выступить любой православный христианин? достаточно ли у вверенной Вам Комиссии информации (документов, воспоминаний) для составления богослужебных текстов?

Архимандрит Филарет: Уважаемый Константин! Я уже успел ознакомиться и с комментариями, и с комментариями на комментарии, и с производными от них комментариями. Слава Богу, что эти вопросы начали гласно обсуждаться. Даст Бог, это обсуждение принесет свои плоды.

По Вашим вопросам могу сказать вот что:

1. Служебник, который готовится, когда будет готов окончательно, будет еще раз рассмотрен Комиссией, а потом представлен на рассмотрение Священноначалия, и только после благословения Его Блаженства и Священного Синода на всё и на частности можно будет его обсуждать. Пока же обсуждается «то-не-знаю-что» — точнее, «то-чего-никто-не-видел». Дискуссия же идет не вокруг идеологии комиссии, а вокруг взглядов комментаторов и рецензентов.

А ситуация хождения «старых» и «новых» служебников сейчас как раз имеет место — сравните служебники издания Московской патриархии до 2002 и после 2002 года — диалог после Херувимской, поминание властей на литургии святителя Василия Великого, «елицы ко просвещению приступите» вместо «изыдите»… И ничего, ходят обе редакции!

2. Инициатором создания богослужебного текста может быть любой православный христианин. Известны авторы богослужебных текстов патриархи и простые монахи, князья и священники, мужчины и женщины. А далее этот текст уже следует направлять в литургическо-богослужебную комиссию, которая, по рассмотрении текста, или направит его, с необходимыми правками, на утверждение священноначалия, или попросит автора что-то изменить, привести в соответствие с законами церковной гимнографии и Уставом.

Тогда же, когда перед комиссией стоит проблема создания новой службы — мы нуждаемся в максимальном количестве житийного материала. В большинстве случаев, этот материал находится.

Микола, 32 роки: Доброго дня, чесний отче! Як ми, прості миряни, можемо допомогти у діяльності Комісії, яку Ви очолюєте (коштами, пошуком і збором рідкісних текстів...)?

Хотілося б, щоб по скоріше вийшов Псалтир українською мовою та молитвослов для мирян. Хай Вам Бог помагає!

Архімандрит Філарет: Шановний Миколо! Перша допомога від кожного — посильні молитви, адже йдеться про таку важливу і складну проблематику, як богослужіння. Будемо вдячні, якщо на адресу комісії Ви зможете надсилати рідкісні богослужбові тексти (зараз ми маємо нову електронну адресу: [email protected]), як старовинні, так і сучасні.

Над молитвословом українською працюємо, а от Псалтир — справа складніша. Доведеться трохи почекати. Вибачте.

Владислав: Отец Филарет, скажите, ведется ли работа по исправлению богослужебных книг (молитва 3-его часа в Евхаристическом Каноне, исправление ряда тропарей в канонах, не соответствия во многих текстах нужных окончаний и т.д.), что бы сделать наше богослужение более идентичным с древним? Ведь не секрет, что Реформа Патриарха Никона хотя и много хорошего принесла, но внедрила и ряд недостатков.

Архимандрит Филарет: Уважаемый Владислав! Сейчас началось достаточно широкое обсуждение этой темы. Некоторые изменения сделаны (2002 г., утверждено Архиерейским Собором 2004 г.) — диалог после Херувимской, поминание властей на литургии святителя Василия Великого, «елицы ко просвещению приступите» вместо «изыдите», о чем я говорил ранее.

Но: давайте не сделаем «кавалерийского наскока» и не повторим тех ошибок, которые были сделаны именно во время Никоновских реформ. Реформы сверху хороши, но в Церкви почти всегда «дают осложнения», как ни прискорбно.

И главное — как определиться с философией, с методологией изменений, направленных на то, как Вы говорите, «чтобы сделать наше богослужение более идентичным с древним»? Какую именно древность богослужения Вы предлагаете сделать точкой отсчета? 17-й век? Или 15-й? А почему не 5-й? Или даже 2-й? Красивая общая фраза «как в древности» практически всегда или не означает ничего конкретного, либо — увы! — изменение чего-то, что не устраивает конкретного автора. Притом мы забываем, что приблизительно в одной и той же «древности» не только разные Поместные Церкви имели различные традиции совершения богослужения, которые со временем становились достоянием других Поместных Церквей, но и в различных монастырях образ совершения службы был различен.

Народ Божий — такой же полноценный участник богослужения, как и духовенство, и литургическая комиссия не может поставить себя в позицию «коллективного папы», который будет предлагать «простолюдинам» и «непросвещенному духовенству» верные и непогрешимые рецепты. Тогда, когда наша просветительская деятельность начнет приносить свои плоды, тогда достаточно просто решатся многие, казавшиеся нерешаемыми, вопросы.

Из самого же последнего… Книга «Правила ко Святому Причащению», изданная в 2009 году Издательским отделом Украинской Православной Церкви, содержит полный вариант канона ко Святому Причащению, с правильными припевами к каждому тропарю.

Георгий, Донецк: Благословите, отец Филарет. Скажите, как Церковь относится к общей исповеди и предполагает ли Божественная литургия читать записки о здравии и об упокоении на ектении более пятнадцати минут, не читая их на проскомидии?

Архимандрит Филарет: Уважаемый Георгий! Подозреваю, что в Ваших вопросах содержится ответ.

Если более пространно, то:

1. К общей исповеди отношение, естественно, отрицательное — это явление вынужденное. Более того, кроме редчайших случаев, когда такая исповедь вызвана объективными причинами, в большинстве своем ее наличие свидетельствует о недоработках со стороны священника. В подавляющем большинстве случаев общая исповедь вызывается к жизни практикой, во-первых, сверх-редкой исповеди (в лучшем случае раз в каждый пост, а то и однажды в год, Великим Постом), а, во-вторых, обязательной привязкой исповеди к причащению и, соответственно, предъявлением к подготовке к исповеди тех же требований, что и к причащению (пост, «вычитывание» правила). Естественно, что когда практически весь приход идет к исповеди в первое воскресенье Великого Поста, ни о какой индивидуальной исповеди, да еще за целый прошедший год, речи быть не может — успеть бы до вечера надо всеми молитву разрешительную прочитать!

Но если священник постарается объяснить пастве смысл и значение исповеди (не только как условия допуска к причастию, но и как таинства личного общения кающегося с Богом), и ее допустимость не только перед причастием, но и по движению сердца — ситуация может измениться радикально.

2. Относительно чтения записок дело сложнее. Можно здесь вспомнить древнюю практику гласного чтения синодиков и диптихов, можно привести в пример монастырскую практику, когда по сигналу из алтаря братия открывает свои поминания и читает их, в то время как в алтаре проскомисающий священник изымает частицы…

Мне кажется, что в крепких общинах, где все хорошо знают друг друга и где всем известны духовные нужды каждого, что мое имя имеет конкретный смысл и значение. Во многих же общинах поминание безвестных «Дарьи-Марьи-Ивана-Степана», и порой поболее, чем 15 минут, более удовлетворяет гордыню подававшего «граматку»: «МОИХ поминают!». Соответственно, в таких общинах поминовение на проскомидии «менее популярно» — никто ведь имен не слышит (Бог, очевидно, не в счет).

Опять-таки, многое зависит от просветительской работы священника. Это не разрешится за два дня, и не решится отказом брать записочки «на ектению», а только «на проскомидию». Может, понадобятся и месяцы, и годы — но толк будет.
 
Дионисий: Спаси Вас Господи! У нас в храме два настоятеля: почетный и просто настоятель-исполнитель. Как правильно в таких случаях петь многолетия, и возглашать их имена на ектениях?

Архимандрит Филарет: Уважаемый Дионисий! Моя бы воля, так я бы просто не называл имен на многолетиях — просто «настоятеля и братию». А на ектении — посоветуйтесь с настоятелем (не почетным, а просто): как он благословит, так и будет. Я думаю, вряд ли оба священника устроят бой за право упоминаться первым на ектении или в многолетии.
 
Богдан, 25 років, Львів: Скажіть будь ласка чи практикує Українська Православна Церква проводити служби українською мовою? Якщо так, то які саме? Яким перекладом користуються священнослужителі в таких випадках? Якщо дозволяється, то які конкретно постанови Священного Синоду це регулюють?

Архімандрит Філарет: Шановний Богдане! Українська Православна Церква практикує богослужіння українською мовою — це стосується і відправ добового кола, і треб. А от перекладами користуються при цьому якнайрізноманітнішими. Тому одним із завдань комісії, як це відзначено в концепції діяльності, схваленій Блаженнішим Митрополитом Володимиром і Священним Синодом, і є робота над створенням уніфікованого богословськи і філологічно вивіреного тексту перекладу богослужіння українською. В українській Православній Церкві не існує заборони на богослужбове використання української мови, хоча, як мені відомо, більшість парафій користується в богослужінні церковнослов’янською — але україномовне богослужіння для нас не екзотика, а звичайна практика.

Тимофей, город Черновцы: Благословите, отец Филарет! Должен ли христианин обязательно причащаться на Пасху? Если да, то когда должна быть исповедь: на полуношнице или на утрени? Расскажите, пожалуйста, об этом поподробнее.

Архимандрит Филарет: Уважаемый Тимофей! Проблема причастия на Пасху очень болезненна… Во многих храмах именно на Пасху мирян не причащают, причем с «богословским обоснованием» (в каждом храме своим). Практически же священники постарше знают, что эта традиция идет из тех лет, когда в храме на Пасху появлялось множество не сильно трезвого народа, плюс комсомольские активисты, которые в сочетании с прежде помянутыми лицами превращали пасхальное богослужение в шум, гам и беспорядок. Очень сложно в таких условиях было даже без опасности пролития Даров просто выйти с Чашей на причастие, не говоря уже о собственно причащении и предшествующей исповеди. И с тех пор как-то установилось, что мирян на Пасху не причащают в достаточно многих приходах.

У нас в Полтаве по благословению Владыки архиепископа Филиппа с 2002 года возобновилась традиция служения поздней Литургии на Пасху (в 9-00). Вот на ней практически нет ни нетрезвых, ни «искателей приключений» — там желающие и причащаются.

А исповедь в любом случае желательна вне богослужения — ведь в большинстве храмов литургия Великой Субботы совершается достаточно рано, и вечером, или даже вскоре после Литургии, наверное, можно было бы поисповедовать желающих ночью причаститься. Только не за полунощницей, ни за утреней — такие ведь глубокие службы! Время для исповеди как раз в этом случае вполне достаточно до служб.

Протоієрей Валентин Мороз, Житомирська єпархія: Доброго дня, шановний, отче! Серед основних напрямків діяльності Літургіко-богослужбової комісії, яку Ви очолюєте, я побачив такі, як адаптація богослужбових текстів та переклад богослужбових текстів на сучасну мову. У зв’язку з цим питання: скажіть будь ласка, наскільки успішною є робота в цьому напрямку і які є проблеми? За Вашою інформацією, який відсоток парафій нашої Церкви готовий сприйняти, наприклад, богослужіння українською мовою?

Архімандрит Філарет: Отче Валентине, робота в цьому напрямку ведеться — як щодо перекладу, так і в плані адаптації текстів. Наскільки вона є успішною — побачимо результати, буде видно; оцінювати ж роботу в процесі роботи досить важко.

А питаннями статистики я, чесно сказати, не цікавився, і от із якої причини: якщо навіть п’ять парафій на всю Україну таке бажання висловлять, це слід робити. Але, наприклад, у багатьох західних єпархіях таких парафій багато (десятки на єпархію). І шкода, що не встигаємо робити все, що потрібно, притому разом швидко і якісно. Прошу святих молитов!

Александр, город Киев: Благословите батюшка! Хотелось бы узнать, где можно достать службы новоканонизированным святым (в том числе, Одесскую минею), а также жития и иконографические изображения этих угодников Божьих.

Архимандрит Филарет: Уважаемый Александр! Боюсь, ничего утешительного я Вам не сообщу пока что — издания разрозненные, о многих мне даже не известно. Однако сейчас мы начали серьезную работу по систематизации имеющихся богослужебных текстов и, Богу содействующу, они в обозримом будущем будут изданы. Кроме того, если Вас интересует служба, житие или икона конкретного святого, пишите на электронный адрес Комиссии ([email protected]) — чем смогу, помогу.

Ієромонах Лука Михайлович, Святоуспенська Унівська Лавра (УГКЦ): Отче архімандрите, мої питання стосуватимуться перекладу літургічних текстів на українську мову:

1) Відомо про певну відкритість щодо перекладу на українську мову літургічних текстів у лоні Української Православної Церкви на даний час. Отож, чи існує методологія перекладів (або чи ведеться праця над такою)?
2) Який стан справ, щодо формування літургічно-богословської термінології, зокрема найбільш важливих догматичних понять?
3) Чи плануєте Ви використовувати перекладацький досвід інших українських церков
візантійської традиції, зокрема відомий переклад Літургії Іоанна Золотоуста патріарха Йосифа Сліпого?
4) Наскільки мені відомо, у деяких єпархіях УПЦ з благословення правлячого архієрея благословляться використовувати україномовні переклади літургічних текстів. Коли і ким здійснено ці переклади?
5) Яка Ваша думка, щодо можливості співпраці (спільних консультацій, дискусій, обміну досвідом)у сфері перекладів богослужбових текстів між церквами візантійської традиції?
Наперед щиро вдячний. Нехай Господь допомагає Вам у служінні і праці на богословсько-літургічній ниві.

Архімандрит Філарет: Дякую за низку питань. Оскільки вони пов’язані одне з одним, відповім відразу на всі без особливого розділення. Питання методології перекладу наразі розробляються; так само і з україномовною літургічною термінологією.

Як у теоретичних, так і в практичних питаннях братиметься до уваги досвід будь-яких перекладів, але саме у питаннях літургічних важливою є проблема конфесійності перекладу; відтак, ми працюємо саме над православним перекладом богослужіння, і цей переклад відбиватиме не просто термінологічні досягнення, але саме літургічний досвід Православної Церкви, який точно відображає Православну ж догматику, аскетику тощо. А зараз у єпархіях Української Православної Церкви використовуються різні переклади літургічних текстів. Недосконалість їхня і спонукає нас до активізації роботи і з питань методології, і термінології, і власне до перекладацької роботи. Дякую.

Яків, Київ: Грузія і Україна вважаються країнами з розвиненим хоровим співом. Грузія використовує народний спів при виконанні церковних творів під час богослужіння. В Україні не сформульовано потреби у виконанні церковної музики в українській народній манері.

Скажіть, будь ласка, як Ви вважаєте, чи є сенс у формулюванні церквою потреби на церковні твори для виконання українським народним хором та пропагування таких виконань?

Архімандрит Філарет: Звичайно, потреба є. Та я не зовсім зрозумів, що означає «не сформульовано потреби» у виконанні церковної музики в українській народній манері. Якщо Ви уважно прислухаєтеся до мелодій багатьох наспівів, Ви почуєте саме українські народні мотиви. З іншого боку, багато традиційних, в тому числі обиходних мелодій стали цілком і повністю народними. Та і композиторські настільки часом сприйняті народом Божим, що їх також можна вважати народними.

А якщо йдеться про прості і доступні для виконання хором без особливої музичної освіти, «на слух і голос», з урахуванням української співочої традиції — звичайно, така потреба є. Але та велика кількість богослужбових нот, які вже є, і ті мелодії, що нині створюються, просто самі собою проходять перевірку на «народність», частина їх сприймається, частина ж міцно і зручно розташовується тільки на полицях найпрофесійніших хорових колективів, стаючи скоріше не богослужбовим, а концертним піснеспівом на певний літургічний текст.

Ирина Семеновна, 43 года, город Чернигов: Как подробнее узнать о староверах и родовом проклятии? По рассказам тетки и моим наблюдениям первым был дедушка по отцовской линии. Как защитить себя и сына?

Архимандрит Филарет: Уважаемая Ирина Семеновна! Я не вполне понимаю, какая связь может прослеживаться между староверами и родовым проклятием… но вопрос почему-то задан, как будто это так?

Я все же рискну решить, что это два разных вопроса, и отвечу по отдельности:

1. Узнать о старообрядцах Вы сможете, или набрав в строке любой поисковой системы Интернета слово «старообрядцы», или что-то более конкретное. А можно сразу перейти на официальные страницы — например: http://www.rpsc.ru/ и http://staroobryad.narod.ru/

2. Относительно же «родового проклятия» я бы рискнул посоветовать обойтись без поисковых систем Интернета… Любая идея о «родовом проклятии» и подобных вещах вкладывает в сердце помысел о том, что в Ваших бедах виноват кто-то — наславший это проклятие. Одновременно просто обязана родиться идея, что уже все в жизни предначертано, предрешено…

Это противоречит духу Евангельскому и всему опыту Святой Церкви — как Ветхо-, так и Новозаветной. Первый призыв проповеди Иоанна Крестителя — «Покайтесь!»; первые слова проповеди Спасителя — «Покайтесь!». Не сказано: найдите причину и источник родового проклятия… Причина большинства бед и проблем — в человеке. Если же пытаться искать где-то вне, существует опасность уйти из Церкви и от Бога.

Почитайте Библию — и Вы увидите, что Бог никогда не был заложником чьих бы то ни было человеческих решений, тем более проклятий. Кто бы, кого бы и как бы ни проклинал — Бог сильнее этого, и Вы, пребывая с Богом и в Боге (в особенности же очищая сердце покаянием и причащаясь Святых Тела и Крови Христовых) в силе пережить любое горе и испытание. Взыщите Бога — и жива будет душа ваша (Пс. 68.33)!
 
Виталий, студент, Полтавская епархия: Ваше Высокопреподобие, у меня два вопроса.

1. Скажите, будьте добры, почему в храмах, которые расположены недалеко от университетов, училищ и школ (муч. Иоанна Воина; мучч. Веры, Надежды, Любви; муч. Пантелиимона) не совершается Литургия с открытыми Царскими Вратами? Ведь это сближает всех и молодые люди, такие как я, смогут видеть и понимать, что происходит в Алтаре. Ведь на пасхальной седмице всегда служится Литургия с открытыми Царскими Вратами, почему этого нельзя сделать хотя бы в воскресные дни?

2. А ведется ли работа над совершенным переводом Литургии на украинский язык?

Архимандрит Филарет: Спасибо за вопросы.
Относительно первого могу сказать, что в двух из трех названных Вами храмов Полтавы Царские врата не настолько велики, чтобы через них был бы хороший обзор происходящего в Алтаре. В течение почти всей литургии Вы будете созерцать спину священника… Это одна сторона вопроса. Есть и другая: участие в Божественной Литургии предусматривает не только визуальное восприятие происходящего, а сближает всех в Литургии, уж простите, не открытые Царские врата, а Евхаристия — вот когда Вы и все, кто в храме, приступают ко Святой Чаше, тут-то и происходит настоящее единение, общение, кинониа. А для того, чтобы понимать, что на Литургии происходит, вИдения совершенно недостаточно — тут уж нужно и знание. Приходите, Виталий, в собор, я помогу и с литературой, и с пособиями в электронном виде.

И еще: отношение к открытию Царских врат за Литургией различное у различных священников, да и у литургистов. Некоторые считают даже, что такая награда, как служение с отверзтыми Вратами Божественной Литургии лишает символизма открытие и закрытие Врат.
На второй Ваш вопрос я уже ответил ранее, будьте так добры, посмотрите предыдущие ответы. Спаси Христос!

Євгеній: Чи актуальною в наш час є ектенія оглашенних?

Архімандрит Філарет: Наявність в наш час єктенії про оглашенних викликає суперечки, — відтак, я, маючи свою точку зору, утримаюся від ї оприлюднення, для того, щоб вона не була сприйнята як точка зору Літургічно-богослужбової комісії.

Парфений Рогожин, 31 год, Вилково, Одесская область: Отец Филарет, объясните, в чем заключалась необходимость церковных реформ Патриарха Никона в XVII-м веке? В наших краях очень много старообрядцев, есть возможность заходить в их храмы и сравнивать. От этих сравнений у меня сложилось впечатление, что произошла не реформа, а настоящая порча богослужебного строя и текстов, "идеологическая диверсия" против русского Православия. Приводить конкретно тексты не буду, могу только сослаться на труд историка Б.П.Кутузова "Тайная миссия патриарха Никона", где сверка текстов приведена очень детально.

Богослужебные тексты стали, несомненно, хуже, а сами "реформы" вызвали грандиозный раскол в русском Православии. Неужели нужно было устраивать реформу ради того, чтобы сокращать богослужение, портить богослужебные тексты?

Архимандрит Филарет: Уважаемый Парфений, Вы так патетически задаете мне вопросы… Я ведь не патриарх Никон, как же я могу ответить, для чего нужно было устраивать реформу?

Знаете, мне лично кажется, что и патриарх Никон, и противники реформ хотели добра Церкви — и одновременно каждая из сторон была в чем-то слишком категорична. Случилось то, что случилось, и, вероятно, сейчас главным будет не то, кто, для чего и почему сделал то или другое — главным будет не повторять ошибки наших предков. Когда мы говорим об изменениях богослужебного строя — а они происходили, происходят и будут происходить! — нельзя видеть в сторонниках различных мнений «своих» и «чужих», «просвещенных» и «обскурантов», но постараться, любя Христовой любовью даже думающего о спорных вопросах инако, иметь в виду и пользу Церкви, и угождение Богу, и спасение народа Божия. Тогда мы будем считать, что извлекли уроки из событий уже достаточно далекой старины.
 
Кирило, 21 рік: Благословіть, отче, на всяку добру справу!

1. Здається наболілою проблема стану церковного співу в багатьох наших храмах. З одного боку стоїть невмілий та невдалий спів в храмах небагатих парафій, а з іншого —абсолютно нецерковний так званий професійний спів в більш багатих парафіях.

Останній мені вважається дуже великим злом. Крім "безчинних воплей" це ще й призводить до скорочення й так доволі покаліченого строю служби, а ще й відсторонює людей від участі в богослужінні. Хіба ж може людина, що тільки-но почала ходити до храму, зрозуміти, що саме співає той "професійний" хор!?

Звичайно, дуже багато залежить від настоятеля храму, але ж вигнати такий хор з церкви священик не наважується ще й тому, що замінити його хором з бабусь непрестижно...

Чи не є у зв’язку з цим нагальним прийняття якогось документу (рішення Священного Синоду або рекомендації, настанови чи т.п.), що впорядковував би виконання богослужбових текстів під час богослужіння, де б містилися конкретні вказівки (можливо аж до переліку творів світських композиторів, які не рекомендуються до богослужбового вживу). А з іншого боку чи не є потреба в прийнятті рішення, що кожен настоятель повинен зорганізувати парафіяльний "простий" хор?

2. Чи не є нагальною проблема українізації проповіді (як частини богослужіння, що не є зафіксованою в богослужбових книгах) в наших храмах? Це сприятиме розробленню української богословської термінології, підвищенню освітнього рівня пастирів та слугуватиме добрим аргументом в діалозі з розкольниками, бо підтвердить, що ми ніяка не московська, а справжня українська церква. Як Ви вважаєте?

Архімандрит Філарет: Дякую за питання.
1. Повірте, Кириле, проблема церковного співу в нас постала достатньо давно, і є наразі однією з кардинальних. Багато в чому справи саме такі, як здається Вам. А з іншого боку… Здається, про праведного Алексія Московського, великого угодника Божого, мудрого пастиря і талановитого настоятеля, писалося в житії, що тривалий час святий батюшка не міг налагодити пристойного церковного співу… І це в ті часи, коли в столиці колишньої імперії було вдосталь і церковних людей, і співаків окремо, і церковних співаків!

Про що ж говорити нині? Але просто Синодальною ухвалою навряд чи що можна змінити. Виховання, вибачте за світський вислів, хорошого церковно-співочого смаку потребує років і років — я говорю про виховання цього смаку у парафіян. Колись я був ініціатором вилучення із богослужбового вжитку одного поважного храму «Покаянія» (пс. 136), автором якого є Артемій Ведель (того самого твору, де наприкінці звучить багаторазово «І разбієт, і разбієт, і разбієт, разбієт, разбієт… о камінь, о камінь, о камінь»). З почуттям виконаного обов’язку я слухав звичайний обиходний спів, аж ось після богослужіння до мене підходять кілька стареньких жіночок і кажуть: «Батюшка, дозвольте, щоб наступної неділі співали оте наше звичайне «Покаянія», а то ми помремо, а отого зворушливого сердешного співу не почуємо!». Ну, і що б Ви порадили?

І так налаштовані багато хто — їм подобається партес, Ведель і іже з ним! І виявиться раптом, що «просвічені» ми з вами запровадимо спів, проти якого виступить переважна більшість громади. Хто буде правий? І тоді вже чи не краще повернути знаменний спів?

У покійного архімандрита Матфея (Мормиля), великого регента, є думка про те, що зникнення з широкого вжитку знаменного співу і заміна його іншими видами має об’єктивні підстави, відтак не можна відкидати все, що «не-знам’я» та «після знаменного».

Питання-то полягає, якщо хочете, взагалі в аскетиці. Багато хто звик тужливі ридання хору сприймати як «духовність» — а від обиходу серце багатьох ну просто мовчить. І коли ми навчимо наших парафіян саме молитися, а не зітхати в тон черговому оперному шедевру в православній обгортці — тоді питання про спів і хор почне вирішуватися саме собою.

Святий Александр (Петровський), архієпископ Харківський, у бутність свою духівником монастиря в Козельщині, завів загальнонародний спів — і це є альтернативою «простому хору», який часто самотужки службу «не потягне». Можна взяти до уваги досвід Закарпаття, де змінні частини богослужіння співають дяки, а незмінні та найбільш поширені — весь народ.

А з іншого боку, є світські хори, змішані, артистичні, які прекрасно співають, виразно вимовляючи всі слова, і в цілком церковному дусі.

Нарешті, треба вже зараз від дитинства виховувати своїх співаків та співачок — бо інколи батюшка в храмі і радий би запровадити «простий хор», так ніхто співати не вміє!

А просто наказом Синоду ситуація не виправиться.

2. Питання українізації проповіді, як на мене, в Українській Православній Церкві, наразі не є актуальним. У переважній більшості парафій проповіді виголошуються тією мовою, якою найбільше користується парафія у розмові. Полтавська єпархія — самий центр України, тут майже зразкова літературна українська мова (про суржик не кажу…) — і проповіді тут говорять переважно українською, але й російською також. І мене це аніскілечки не засмучує — у нас є і україно- і російськомовні парафіяни. Наш архіпастир проповідує обома мовами однаково добре. І переважна більшість наших пастирів виголошує проповіді переважно українською. Думаю, насправді проблеми немає. Ми проповідуємо українською не для того, щоб приспати пильність наших опонентів, але тому, що цього потребує наше пастирське сумління.

Протоієрей Олександр, Шепетівська єпархія: Слава Іісусу Христу! Отець Філарет, в мене питання пов’язане з практикою приходського служіння. Ось, наприклад, у цьому році день вшанування пам’яті Вселенських учителів і святителів Василія Великого, Григорія Богослова і Іоанна Златоустого припадає на п’ятницю сирної седмиці і, згідно з Типиконом, служба їм переноситься на четвер. А як бути на приході, де немає щоденного Богослужіння?

Такі питання виникають нерідко. В зв’язку з цим є прохання, чи побажання, щоб у «Богослужебных указаних», що видаються Українською Православною Церквою давалися рекомендації як чинити в подібних ситуаціях.

Божого Вам благословення у Вашому нелегкому служінні. Спаси Вас Господь.

Архімандрит Філарет: Отче Олександре, навіки слава Богу! На приході, де немає щоденного служіння, куди б яка служба не переносилася б — все’дно! І тут вихід, на мою думку, має бути лише один: у дні таких свят на парафії має бути богослужіння. З благословення нашого архіпастиря у всіх храмах міст та райцентрів Полтавської єпархії, крім недільних днів, відправляються у піст всі Передосвячені, а також богослужіння більшості полієлейних свят. За свідченням духовенства, це потроху активізує богослужбове життя парафії, а також є прекрасним засобом лікування розколу. А у богослужбових вказівках що ж можна писати: «Аще випаде Вознесіння не на неділю, служби не буває»?

Иулия Алексеевна, Донецк: Благословите! В отчёте Литургико-богослужебной комиссии говорилось о сокращённом чине елеосвящения. Можно ли его разместить на официальном сайте Украинской Православной Церкви? Я отсылала этот запрос на адрес комиссии, но ответа пока нет.

Архимандрит Филарет: Уважаемая Иулия Алексеевна, сам чин обсуждается. Когда он будет согласован и одобрен Священноначалием — все разместим.

Сергей, Сумская епархия: Отче Филарете, поздравляю с Рождеством Спасителя нашего!

Не так давно в Украине "началось" почитание иконы Богородицы "Пантанаса"(Всецарица). Увы, но экология и прочие факторы жизни этому способствуют. В сети и в продаже можно найти текст акафиста, читаемого перед этой иконой. а вот насчёт текста службы...не густо. есть CD-диск, с записанным молебным каноном, в исполнении брати Ватопедского монастыря. Но как Вы понимаете, с греческим у большинсва украинцев не сложилось. А совершать богослужение, применяя Минею Общую крайне неудобно, так как текст службы, который подается там, совершенно не подходит.

Есть ли уже текст службы? (может Ваша комиссия его уже рассматривала, а информация широко не распространилась).

Архимандрит Филарет: Сергей, спасибо за поздравления, и Вас с праздником Рождества и грядущими! Спасибо за вопрос, рассматриваю его как глас народа. Греческий текст службы (канона то есть) нашел, будем думать над проблемой литературного перевода. Прошу молитв.

Татьяна: Уважаемый архимандрит Филарет. Скажите, пожалуйста, как Православная Церковь относится к деятельности батюшки Александра из Катюжанки? Спасибо.

Архимандрит Филарет: Уважаемая Татьяна! Я лично о его деятельности не знаю практически ничего. А официального мнения Церкви я на сей счет не встречал.

Олександр, 31рік: Доброго дня! Скажіть будь-ласка до якого коліна, не знаю як правильно, діє заборона на шлюб між родичами? Відповідь прошу також надіслати на мою поштову скриньку: [email protected]

Архімандрит Філарет: Посилаю відповідь на Вашу скриньку. В принципі, будь-який священик зміг би Вас проконсультувати, тим більше в конкретному випадку.

Сергій, Тернопіль: Отче, інформую Вас і шановних читачів сайту про те, що в нашій єпархії вже вкотре робиться спроба силового захоплення храму УПЦ представниками "духовенства УПЦ КП" з підтримкою бойовиками "УНА-УНСО" та повним невтручанням представників правоохоронних органів та місцевої влади. Йдеться про ОСТАННІЙ православний храм у Збаразькому районі у селі Мусорівці. На цей раз захоплення відбувалося особливо жорстоко - з ломами, болгарками та димовими шашками. Пролилася кров захисників храму. Є фото і відеоматеріали з захоплення.

У зв’язку з цим постає наступне запитання: чи ДОЦІЛЬНО продовжувати діалог з УПЦ КП в світлі цього і чи не варто дещо переглянути концепцію політичного православ’я, засуджену на останніх засіданнях Священними Синодами Української Православної Церкви?

Архімандрит Філарет: Дорогий Сергію! Я бачив очі людей, які називають себе православними і водночас просто випромінюють ненависть… Спілкувався з учасником оборони захопленого згодом Рівненського собору…

Та я повністю погоджуюся з тією позицією, яка висловлена в ухвалі Священного Синоду від 24 листопада.

Зокрема з таким моментом:

«<…> 2. Вважати за необхідне продовження пошуку шляхів приєднання до Матері-Церкви тих, хто на даний час знаходиться поза духовно-канонічним спілкуванням з нею. 3. Українська Православна Церква зазначає, що діалог може бути можливим виключно за умови усвідомлення та дотримання непорушності канонічних норм устрою Церкви. 4. Констатувати категоричну недопустимість насильницьких спроб захоплення парафій УПЦ неканонічними церковними структурами». Думаю, що тільки за таких умов можливий діалог.

А щодо концепції політичного православ’я… Якщо православ’я стане політичним, ми з Церкви перетворимося на партію. Церква — соборна, вселенська, а партія — від слова «pars», себто «частина». Я хочу бути в Церкві, а не в партії, і тому зі ставленням Священноначалія до проблеми політичного православ’я погоджуюся повністю.

 Микола, 28 років, Чернівці: 1. Серед громадськості та деяких церковних кіл Росії чути заклики до редагування "малозрозумілих місць" богослужбових текстів, аж до повного перекладу сучасною російською мовою. Як, на Вашу думку, чи так постане питання в Україні: чи доцільно взагалі щось змінювати, чи, якщо змінювати, то, може, українською? (Для прикладу: церковносл. живот - рос. жизнь - укр. життя). Чи не втрачатиме від цього церковнослов’янська мова, як надбання від святих Кирила та Мефодія? Чи не доцільніше поширити щось типу тлумачного міні-словника тих же "малозрозумілих місць"?

2. Як планується редагувати богослужбові тексти новопрославленим святим угодникам Божим, які вже є у широкому вжитку?


Архімандрит Філарет: Шановний Миколо! Питання в Україні вже постало — звичайно, в першу чергу актуальною є адаптація текстів українською. Але чи правити малозрозумілі місця, чи користуватися тлумачними словниками? Власне, це питання відбиває два принципові підходи до пояснення богослужіння. Як на мене, слід вживати й те, й інше. Але найскладніші і найбільш «темні» місця все ж слід адаптувати. Тим більше це важливо, що церковнослов’янська напрочуд схожа з українською, відтак у ній існують так звані «хибні друзі перекладача» — слова та вирази, які в церковнослов’янській означають одне, а в українській — інше. У таких випадках питаннях навряд чи хто полізе в кишеню до словничка: «миром Господу помолимся» — а тут не «всім миром, разом», але «в мирі»; а «теплий» слов’янською — це «гарячий» українською, а «прóсті» — це зовсім не від слова «простити». Словом, проблеми є. Саме тому я радію, що відбувається дискусія з цього приводу; у ній викристалізуються позиції, прибічники різних підходів та точок зору зможуть у ї ході взаємно збагачувати один одного. Так, дасть Господь, будемо випрацьовувати спільну позицію — простим адміністративним рішенням не вирішиться все.

2. Богослужбові тексти, які вже є в ужитку, якщо вони мають благословення Священноначалія, редагуватися не будуть. Але коли використовуються тексти, які не розглядалися відповідними уповноваженими на це органами — тут відбуватиметься редакція за звичайними правилами.

Гліб Васильович, 43 роки, Черкаська єпархія: Ваше Високопреподобіє, чи вважаєте Ви можливим ведення служб, або деяких треб українською мовою? В якій мірі зараз перекладені богослужбові тексти українською мовою? Чи можливо в цьому напрямку використання напрацювань УГКЦ, УПЦ-КП?

Архімандрит Філарет: Шановний Глібе Васильовичу! Я вже відповів на це питання трохи раніше. Дякую Вам.

Юрій, Івано-Франківськ: Яка символіка розпиття спільної чаші з вином на під час Таїнства шлюбу в храмі?

Архімандрит Філарет: Обряд має походження від звершення Таїнства шлюбу за Божественною Літургією — тим більше, що перед тим співається й Молитва Господня. Нині спільна чаша набула значення вже іншого і набагато пізнішого та, якщо бажаєте, більш поверхневого — «на знак того, що вони мають жити в нерозривному союзі і ділити між собою чашу радощів і скорбот, щастя й нещастя», — написано у відомому посібнику зі літургіки.

Ксения, Чернигов: 1. В одном из наших храмов, настоятель во время богослужения, в честь храмового праздника Казанской иконы Божьей Матери произносит возглас "Христос Воскресе!". Можно ли это делать согласно канонам?
2. Священик одного из храмов призывает причащаться без исповеди и соблюдения поста; и самое страшное, с моей точки зрения, прихожане реагируют на его призывы! Вопрос: можно ли поддаваться на призывы этого священника? И можно ли ходить в такой храм, молиться там и слушать священника?

Архимандрит Филарет: Уважаемая Ксения! Я уже отвечал ранее на вопросы подобного свойства, и сейчас скажу еще раз кратко: не зная ситуации, я не могу ничего прокомментировать. Простите.

Виктор Петрович, 40 лет, Киев: Во время выхода на полиелей все кланяются Предстоятелю. Насколько уместен в этом случае поклон священников друг другу?

Архимандрит Филарет: Уважаемый Виктор Петрович, если я правильно Вас понял, то, кажется, вполне достаточно поклона предстоящему. Чтобы богослужение не превратилось в бесконечную череду поклонов…

Альберт, 32 года, Белгород: Отец Филарет, если я не планирую в храме исповедываться и причащаться, могу ли я остаться дома и просто посмотреть трансляцию богослужения по телевизору?

На кого рассчитаны эти трансляции и могут ли они в полной мере заменить присутствие в храме во время богослужения?

Архимандрит Филарет: Уважаемый Альберт, трансляции богослужения в первую очередь рассчитаны на менее церковную аудиторию — если вы обращаете внимание, уважающие себя и зрителей даже светские телеканалы приглашают квалифицированных церковных комментаторов, которые рассказывают о смысле и значении богослужения, пересказывают или переводят смысл основных молитвословий.

А вот так относиться к походу в храм… не знаю, меня это несколько коробит — даже если не причащаться, молитва в храме стоит того, чтобы на нее потратить время. Разумеется, никакая ТВ-трансляция не заменит живого участия в службе.

Екатерина Ивановна, 43 года, Сумы: Насколько целесообразно сегодня возвратить в наш быт традицию совершать Таинства Венчания и Крещения во время Божественной литургии?

Архимандрит Филарет: Да, целесообразно. Уже издано последование крещальной Литургии (в России), сейчас мы имеем несколько вариантов венчальной литургии — пока не утвержден ни один. Даст Бог, этот чин через определенное время появится.

Володимир, Житомир: Отче, Христос Народився! Скажіть, будь ласка, навіщо звершувати освячення храму малим чином, якщо потім все одно його освятять Великим? Взагалі, розкажіть, що таке Малий чин освячення храму та у яких випадках його застосовують?

Архімандрит Філарет: Володимире, мале освячення, власне, відбувається після ремонту Святого олтаря (без порушення Престолу), після того, як до святого Престолу торкалася несвященна рука, або храм осквернено нечистотою, яка порушує святиню, або в храмі пролита кров, чи хтось помер насильницькою смертю. Це власне «класичні» причини здійснення малого освячення, яке у відповідних випадках супроводжується читанням особливих молитов «на отверзення церкви».

Та часто малому освяченню засвоюється значення освячення «попереднього» — коли, наприклад, споруджено храм, але він ще не розписаний, тільки споруджується іконостас, часто не повністю довершено якісь будівельні роботи із зовні, але в ньому вже можна служити, хоча б і на тимчасовому престолі. В таких випадках звершення малого чину розглядається як молитовне благословення на звершення тут Літургії, з тим, щоб по завершенні всіх робіт здійснене було і велике освячення. Але це вже сучасна практика, і можна сперечатися, наскільки вона прийнятна.

Людмила, 35 лет, Тель-Авив: Отец Филарет, я очень часто бываю на богослужениях в храмах Иерусалима и его окрестностях. Так вот у нас разрешается сидеть во время богослужения. Даже оборудованы специальные стасидии. А вот была в Киево-Печерской Лавре, такого нет, даже, несмотря на то, что в храме очень много пожилых людей. Это связано с традициями Вашей Церкви или недороботка священнослужителей?

Архимандрит Филарет: Уважаемая Людмила! Преимущественно речь идет именно о традиции. Я знаю многих людей отнюдь не богатырского здоровья, которые не позволяют себе сидеть в храме — «Неудобно перед Богом сидеть на молитве, тем более в церкви». С другой стороны, в большинстве приходских храмов есть места для сидения — правда, их ограниченное количество, и ими в основном пользуются те, кто стар и слаб здоровьем.

Инок Власий, Брянск: Отче, с Рождеством Вас! Как Вы относитесь к исповеди по Интернету или по телефону, в частности в смс или с помощью переговоров?

Не кажется ли Вам, что это уместно, особенно в тех случаях, когда духовника и чадо разделяет огромное расстояние?

Архимандрит Филарет: Отче Власие! Я все же предложил бы разделять откровение помыслов и духовную беседу, духовный совет с одной стороны, и таинство покаяния — с другой. Для первых, вероятно, вполне уместен телефон, письмо, электронная почта — переписывались ведь великие духовники прошлого и настоящего со своими духовными чадами. А вот таинство покаяния по телефону, телеграфу и почте — извините. Оно совершается очно, кроме разве совершенно чудесных случаев — но они не регламентируются, как и случаи причастия от Ангелов или пострижения от Бесплотных…

Володимир, 35 років, Бостон, США, Українська Православна Церква в США Константинопольського Патріархату: Шановний отче Філарете!

Хочу подякувати Вам за великі зусилля та досягнення у такій надзвичайно важливій та відповідальній справі як робота Літургічно-богословської комісії. Щиро бажаю Вам нових успіхів.

Як Ви дивитесь на можливість співробітництва у сфері розробки богослужінь українською мовою з Українською Православною Церквою в США та з Українською Православною Церквою в Канаді в юрисдикції Константинопольського Патріархату?

Архімандрит Філарет: Володимире, вітаю Вас. З усіма православними канонічними юрисдикціями ми готові до співпраці щодо розробки як методології перекладу, так і літургічної термінології, і, звичайно ж, власне в обміні досвідом перекладу.

Євгенія: Ваше Високопреподобіє! Я знаю, що Ви маєте репутацію доброго проповідника, і майже за кожною літургією Ви виголошуєте проповідь. Тож скажіть, будьте ласкаві: наскільки важлива проповідь як частина богослужіння? Чи допустимо служити без проповіді в неділю чи свята? Чи можна загалом сказати, що проповідь є невід’ємною часткою богослужіння?

Архімандрит Філарет: Шановна Євгеніє! Бог святий відає, який з мене проповідник… Але, на мій погляд, проповідь є невід’ємною частиною богослужіння. І служити в недільні та святкові дні без проповіді не можна — на це звертає увагу один із церковних канонів: «Предстоятели церквей должны по вся дни, наипаче же во дни воскресные, поучать весь клир и народ словесам благочестия, избирая из Божественнаго писания разумения и рассуждения истины, и не преступая положенных уже пределов и предания Богоносных отцов» [19-те правило VI Вселенського собору]. Висновки відповідні.

Юрий, Луганск: Отче, благословите! Какое из богослужений Вам нравится более всего? Какие богослужебные тексты Вам особенно близки? И что для Вас богослужение?

Архімандрит Філарет: Богослужение для меня — сама жизнь. Из служб, разумеется, дороже всего Евхаристия, а также постовые и пасхальные службы. И богослужебные тексты этих периодов мне очень близки, они как-то особенно трогают. Ну, и близкие к великопостным службы предпразднств Рождества Христова и Богоявления.

Павло Олександрович, 34 роки, Київська єпархія: У храмах Галичини та Закарпаття збереглися давні літургійні традиції, - спів, залишки студійського статуту, священицький одяг, київський ізвод богослужбової мови, який до речі є точнішим за нині панівний в УПЦ Московський. Пересічний мирянин сприймав це, як залишки уніатцва, але з розвитком мас-медіа дізналися, що такі ж традиції в румун, болгар та сербів.

Чи доречно вводити в західних регіонах України (в канонічних храмах та монастирях) московські літургійні традиції, що зараз відбувається в Закарпатті та на Тернопіллі?

Архімандрит Філарет: Павле Олександровичу! Сказати чесно, я не відаю, щоб у західних регіонах запроваджувалися московські літургійні традиції. В усякому разі, Закарпаття (там бував частіше, ніж на Тернопільщині) настільки дорожить своїми службами, своїм зовсім особливим співом, що мені важко уявити, щоби будь-яка традиція змогла витіснити місцеву — скільки разів бував у Закарпатті, стільки в цьому переконувався.

А щодо ізводу богослужбової мови, який є «точнішим» — вони просто різні. Зараз відтворити «той самий», Кирило-Мефодіївський. досить складно. Але пересічний підручник із історії старо- і церковнослов’янської мови Вам продемонструє, що одне лишилося незмінним у східно-руському ізводі, інше — у західно-руському. А ще є сербський ізвод, болгарський, і там є своя специфіка… а ще є достатньо специфічна вимова старообрядних православних християн — всі згадані варіанти є законними нащадками слов’янської богослужбової мови, яка зазнала певних змін на конкретному мовному ґрунті. Погляньте, який змін зазнали вимова «ять», «єсть», «глаголь» у різних ізводах… Тому з’ясовувати, яка вимова і який ізвод «точніший» — заняття безперспективне.