"Необхідно розуміти і шанувати ті духовні дари, які отримує кожен член Церкви відповідно до свого у ній покликання"

26 червня 2008, 16:58 | Архів веб-конференцій | 0 |   | Код для блогу |  | 

Святослав (Шевчук)У гостях: о. Святослав ШЕВЧУК, ректор Львівської Духовної Семінарії Святого Духа УГКЦ, перший душпастир українських заробітчан в Греції

Запитання і відповіді розміщуються в порядку отримання останніх — найсвіжіші угорі

Провідна тема веб-конференції: Покликання молоді до служіння Богу: мирянство, монашество, священство


23. Запитання від редакції

1. Наше запитання місяця: Які небезпеки сьогодні існують для духовного світу дитини, молоді і сім'ї?

2. Чи можна в загальних рисах описати портрет сучасного семінариста: чим він цікавиться, який рівень його інтелектуальних можливостей, чи вміло він їх використовує і т.п.?

3. Які душпатирські напрямки в УГКЦ вважаєте найкраще розвинутими, а які найслабші?

4. Як Ви думаєте, які перспективи для випускників ЛДС сьогодні відкриваються поза Збручем?

5. Ви згадали про зацікавлення мас-медіями серед семінаристів. А які ще специфічні напрямки і засоби душпастирства цікавлять сучасних семінаристів УГКЦ?

6. Минуло вже пів року, проголошеного Синодом УГКЦ Роком покликань. Як на Вашу думку, чи належним чином повнота Церкви звертає увагу на тему покликання? Що за ці пів року зроблено у цьому напрямку в самій Семінарії і що ще планується?

Дуже дякуємо Вам за участь у нашій веб-конференції. Нам дуже приємно буде й надалі з Вами тісно співпрацювати, зокрема, у мас-медіальній сфері. РІСУ має хороший досвід співпраці з випускниками ЛДС, які цікавляться журналістикою. Бажаємо Вам численних нових покликань, незгасаючого почуття гордості за своїх вихованців та численних Божих ласк і талантів у Вашому служінні!

1. Цих небезпек так багато, що годі про всі згадати у цьому форматі. Найбільшу небезпеку я вже згадував у відповідях на попередні запитання – сьогодні людина не вміє любити. Дитина, що не отримала любові, є зраненою особою, родина, яка не є вогнищем любові, стає полем смерті, суспільство, яке складається з таких клітин та осіб, розвиває «культуру смерті» як її окреслив блаженної пам’яті папа Іван Павло ІІ. Єдиним джерелом любові і життя є Господь Бог. Я би дуже бажав, щоб з цього джерела якнайбільше черпали всі ми і не лише цього місяця чи року.

2. На складне запитання спробую знайти просто розв’язку. Семінарист – це особа, яка розвивається і перебуває в постійному процесі пошуку, дозрівання, пізнання себе і Бога. Я вже згадував про різні виміри семінарійного виховання, може сказати, що кожен з них семінарист особисто глибоко переживає. Можливо навіть цього не усвідомлюючи. Семінарист Львівської семінарії – це активна і допитлива особа, яка постійно провокує Ректорат шукати можливості, які б, з одного боку – розвинули його індивідуальність, але з іншого — допомогли йому стати особою сопричастя, тобто людиною, яка творить спільноту, розуміє її динаміку і відчуває себе живим та активним членом Христової Церкви. Семінарист Львівської духовної семінарії – це вроджений лідер, який підходить до всі теоретичних і абстрактних понять з практичного боку, і завжди питає – як цю теорію використати на практиці? І це постійний виклик для викладачів, особливо для абстрактних мислителів.

3. На мою думку, душпастирська діяльність УГКЦ у всіх напрямках є в зародковому стані. Доволі повільно священик з служителя культу переображається в душпастиря. Передбачаю, що цей процес триватиме довго, я б хотів, щоб він тривав постійно. На даний момент, як я розумію, найбільш розпрацьованим видом душпастирства є парохіяльне служіння, хоча не завжди і не всюди наші парохії є такими, якими ми хочемо їх бачити. Тому в душпастирському вишколі семінаристів нашої семінарії ми наголошуємо на капеланському служіння та місійній діяльності.

4. Величезні. Кілька місяців тому, з ініціативи семінаристів, була створена місійно-координаційна група. Діяльність її полягає в тому, що за благословенням Архиєпископа Львівського семінаристи збирають по парохіях церковні речі, богослужбовий одяг і все те, що парох може і хоче передати для братів за Збручем. Пізніше брати в порозумінні з єпископом Богданом Дзюрахом особисто розвозять ці речі по наших громадах на території Київської Архиєпархії. Дивлячись в очі цих семінаристів я бачу величезний ентузіазм і ту перспективу, яку вони бачать для свого служіння там, за Збручем.

5. Найбільш цікавими для наших братів є різні інтерактивні методи катехизації та праці з молоддю і старшими, Якими сьогодні успішно послуговується Церква на Заході. Особливо велике зацікавлення і бажання навчитися, яке сьогодні панує серед братів – це навики праці з малими спільнотами, праці з узалежненими від наркотиків та алкоголю, неповнолітніми злочинцями та дітьми вулиці. Це ті напрямки, в яких вони працюють, але не мають відповідних знань, вмінь чи не володіють певною методикою. При допомозі різних семінарійних спільнот та організацій таких як : Братство Введення в храм Пресвятої Богородиці, пасторальний центр «Еклезія», біблійне товариство «Еффата», центр душпастирства військовослужбовців, спільнота капеланів Городоцької спецшколи – ми намагаємося задовільними ці намагання і ці потреби. При нагоді хотів би звернутися до тих, хто міг би допомогти Ректорату, щоб виховувати семінаристів, до співпраці.

6. Кожна церковна спільнота і структура на своєму рівні дуже цікаво переживає цей рік покликань. У Львівській духовній семінарії Стрийська єпархія і Львівська архиєпархія провели День вівтарного дружинника: у ці дні до нас приїхали сотні хлопців, для яких ми допомогли організувати особливу програму «Покликання». Знаю, що силами Молодіжної комісії Львівської архиєпарїі було проведено день відкритих дверей по монаших спільнотах у Львові. В ці дні десятки дівчат і хлопців мали нагоду ближче з ними познайомитися. На наших пародіях, зокрема у Львівській архиєпархії, відбуваються численні акції присвячені року покликання. Якраз ці особи, які на парохіяльних заходах виявили зацікавлення монашим життям чи священством, мали нагоду їх відвідати і побачити те, що їх цікавить. Якраз у цих днях, 26-27 червня, силами Патріаршої молодіжної комісії організовано Форум покликання, на який кожна єпархія і екзархат виявили ініціативу привезти зацікавлених осіб. Сьогодні ввечері у нашій семінарії ми готуємося прийняти близько 300 таких людей, які через брак місця ночуватимуть у спортзалі у спальних мішках. Завтра для всіх наших гостей ми організовуємо окрему програму для ознайомлення з семінарією. Отже, рік покликання, зокрема в нашій семінарії, відбувається досить бурхливо.


22. o. Awhustyn

— Wseswitlishyj otche rektore! Chy beretsia nashym Synodom do uwahy nastupni jawyshcha u nashij Cerkwi: welyke zmenshennia kilkosti poklykan do swiashchenstwa (poriwniano z seredynoju 90-yx rokiw); bahato seminarystiw otrymawshy dyplom widmowlajutsia wid swoho poklykannia i podajutsia u swit za "xlibom nasushchnym".

Jix mozhna chasto zrozumity. Chy bude rozpraciowuwatys KYMOS u Cerkwi prohrama materialnoho zabezpechennnia swiashchenykiw, bo na bilshist mojix spiwbratiw meni chasto azh shkoda dywytys? Ja ne howoru tut pro otciw iz miskyx (bahatshyx) parafij. DIAKUJU.

21. Ігор

— Всесв. о. д. Святославе, у Львівській Архиєпархії зокрема (хоча напевно це проблема і ширша) частина священиків підробляє заробітчанством, підприємництвом. Не з огляду на пошук роскішного життя, але щоб гідно звести кінці з кінцями, дати можливість належної освіти дітям тощо. Яка ваша думка на таку не нормальну ситуацію? Та чи у виховному процесі семінарії є дійсна співпраця з Архиєпископом стосовно належного і справедливого забезпечення усіх священиків належними гідними умовами для служіння? Дякую

— Відповім разом. Матеріальне забезпечення священнослужителів УГКЦ і наших інституцій є складним і багатоплановим. У форматі веб-конференції годі дати на них вичерпну відповідь, але з цього приводу хотів би зазначити наступне:

1. Як це не звучить парадоксально, але священик, і семінарія в цьому числі, живуть з милостині. Єдиним джерелом фінансування є добровільні пожертви парафіян та доброчинців. Священик, а особливо семінарист, належить до найбільш соціально незахищених верств українського суспільства. Оскільки не має ні пенсійного забезпечення, на іншого соціального захисту, які мають інші працівники підприємств, котрі відраховують відсотки до різних державних соціальних фондів.

2. Питання фінансування церковних інституцій пов'язане з тим способом присутності УГКЦ, який вона сьогодні має в українській державі: УГКЦ не є офіційно реабілітованою, як Церква не має статусу юридичної особи, не відбулося жодної реституції церковного майна, яке було насильно забране. Сьогодні релігійні громади, в тому числі і семінарія, платять за комунальні послуги таку саму ціну як комерційні структури, звільняються з орендної плати лише за рішенням органів місцевого самоврядування та ін.

3. Якби не велика жертовність наших вірних, а також вселенська солідарність Католицької Церкви, ми б сьогодні не мали за що існувати.

4. Кожна з церковних інституцій – семінарія, архиєпархія – з усіх сил намагаються сьогодні забезпечити сьогодні належні умови та винагороду усім, хто в них служить і працює, але ці можливості не безмежні і ми щиро сподіваємося, що читачі сьогоднішньої веб-конференції своєю пожертвою і підтримкою відповідно до своїх можливостей і місця у суспільстві, докладуть всіх зусиль для того, що УГКЦ як Церква-мучениця перестала в Україні бути Церквою поза законом і знайшла державну підтримку.

5. Погоджуюся, що багато духовенства, зокрема ті, що перейшли до УГКЦ з Православної Церкви або стали священиками без належної підготовки, не були готові до того, щоб жити з милостині, і тому ми спостерігаємо такого типу поведінку, про яку ви згадуєте. Молімося за них і підтримуймо їх, не скидаймо це нелегке завдання лише на плечі єпископа.


20. Наталя, gggd.1@mail.ru  

— Добрий день, отець Святослав. Моє питання не стосується сьогодняшньої теми конференції. Але не змогли б відповісти на таке питання: яке з християнських свят є найголовнішим, найбільшим? У нас у Львові більшість, вважає, що це Благовіщення, але ж у всьому християнсбкому світі найголовнішим святом вважається Пасха. Дякую.

— Згідно з прадавньою традицією Церкви найбільшим християнським святом є Пасха Господня. Саме з цього празника розвинувся весь цикл рухомих і нерухомих свят, які ми святкуємо протягом року. Текст Пасхальної утрені називає це свято «празником празників і торжеством усіх торжеств». Благовіщення у літургійному календарі появилося пізніш від празника Пасхи хоча ця подія богословськими текстами оспівується як «начало нашого спасіння». Але я б не рекомендував виробляти «рейтинг важливості» одного християнського свята над іншим, бо це може скерувати нас в цілком неправильному напрямку духовного життя і богословського мислення.


19. Олег

— Отче-Ректоре, питання про патронат церковного проводу над богословською освітою у Львові. Як відомо, Преосвященний Владика Ігор Возьняк дуже часто навідується до Львівської Духовної Семінарії Святого Духа, а Блаженніший Патріях Кардинал Любомир Гузар є Канцлером Українського Католицького Університету. Чи плануються якісь тісніші і регулярніші зустрічі наших Владик з викладачами богословами, які викладають і в Семінарії, і в Університеті? Як мені відомо, такі зустрічі відбуваються з питомцями і з керівництвом навчальних закладів, але їх трохи замало з викладацьким складом. Чи Ви погоджуєтесь з цією думкою, і якщо так, то як практично це може бути втілене в життя.

— Щодо патронату церковної влади над богословською освітою хотів би зауважити наступне: викладач богослов'я, зокрема у католицькій установі, сповняє учительську місію Церкви, яку Христос поручив своїм апостолам, а апостоли передали єпископам: «Дана мені усяка влада на небі і на землі, ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: хрестячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт 28:18-20). Таким чином, вийняти богословську освіт з церковного контексту – означає її погубити. Тому такою важливою є присутність наших владик в богословському інтелектуальному середовищі, оскільки при таких нагодах і ті, хто навчають, і ті, хто навчається, починають глибше розуміти, що найвищим виконавцем учительського уряду в Церкві є єпископ, а викладач богослов'я є його відпоручниом та представником у цій місії. Я цілковито погоджуюся з Вами, що живий зв'язок між наслідниками апостолів – єпископами та викладачами богослов'я є вкрай необхідний.

Практично це втілюється в життя за допомогою архиєрейських відвідин наших інституцій. Владика Ігор часто відвідає Львівську духовну семінарію на запрошення ректора і принаймні в нашому контексті такі зустрічі відбуваються регулярно, особливо в часі великого посту і про них подається о відома заздалегідь. Якщо хтось з викладачів давно вже на таких зустрічах не був, то нагально прошу відновити свою присутність.


18. Mik

— Всесвітлійший отче-ректоре! Важко не погодитись із тим, що Львівська семінарія сьогодні є однією з найкращих шкіл виховання майбутніх священиків, але не може не турбувати й те, що багато випускників, яких, до речі, в семінарії вважають зразковими семінаристами, чомусь не хочуть бути священиками. Церква вкладає в них не лише матеріальні ресурси, але й великі духовні зусилля, натомість вони обирають шлях світської кар'єри. Чи не вважаєте Ви це поразкою вихователів семінарії?

При нагоді хочу привітати Вас із нагородою, яку Ви отримали нещодавно від владики, а також подякувати, не зважаючи на дещо песимістичне запитання, за високий рівень підготовки майбутніх священиків, адже багато Ваших випускників сумлінно ведуть нас до Царства Божого.

— Дякую за таку високу оцінку нашої інституції. Я не до кінця погоджуюся з вашим твердженням, що зразкові семінаристи не хочуть бути священиками. Дійсність доводить протилежне, не знаю, наскільки повно Ви з тією дійсністю знайомі. Семінарія – це інституція, яка покликана готувати кандидатів до священства. Коли хтось, навчаючись у семінарії, починає розуміти, що не бажає бути священиком, або Ректорат семінарії спостерігає ознаки втрати священичого покликання в певного кандидата, то ми рекомендуємо йому залишити семінарію, і, у випадку зразкових студентів, перейти на світську програму з богослов'я, яку пропонує мирянам Український Католицький Університет.


17. Дмитро

— Шановний Святослав ШЕВЧУК, можливо моє запитання прямо не стосується теми веб-конференції, але будьте ласкаві, скажіть, чи сприяє ваша семінарія налагодженю міжконфесійного миру і толерантності в Україні або керівництво семінарії не ставить перед собою такого завдання? Чи Ви вважаєте, що майбутні священики мають ставитись зневажливо до представників інших релігійних організацій і відверто це демонструвати?

Чи є якісь конфесії в Україні, діяльність яких ви вважаєте незаконною і якщо так, то на яких підставах? Дякую за щиру відповідь

1. У семінарії ми намагаємося допомогти нашим семінаристам стати зрілими християнами. Зрілий християнин – це людина миру: миру Божого і миру Христового, якого світ і людина не має і не може дати. Згідно з такою метою ми вчимо їх бути носіями миру та шанувати релігійні переконання тих, у кого вони відмінні від наших. Ми їх вчимо також не боятися діалогу, мирного діалогу з представниками інших конфесій та релігійних організацій, без того щоб йти на фальшиві компроміси, які ми часто розуміємо під словом "толерантність". Я переконаний, що свідчити про Iстину можна мирно і спокійно, не викликаючи конфліктів, хоча і не боячись гонінь та агресії з боку інших, як це чинив сам Ісус Христос.

2. Розрізняти між законними та незаконними конфесіями в Україні – це не моя компетенція. Для цього існує закон державний та відповідні державні чинники. Однак як громадянин я переконаний, що кожна особа, в тому числі віруюча, має право на захист від будь-якої агресії, в тому числі і релігійної.


16. Олександр

— Чи не вважаєте ви, що служити Богу можна і без того, щоб ставати мирянином, монахом чи священиком? Тобто чи може людина служити Богу своїм щоденним життям, поклоняючись Творцеві в дусі та правді?

— Відповідно до слів самого Христа, поклонятися Богові в Дусі і Правді, можна лише будучи християнином (пор. Йо 4: 1-42). Оскільки дар Духа Святого ми отримаємо у святих таїнствах Хрещення і Миропомазання, то лише за Його діянням культ поклоніння Отцеві стає в нас всеохоплюючим: вся особа, у всіх своїх вимірах і всім своїм життя кланяється Отцеві в Дусі та Правді. Такий фундамент лежить і повинен лежати в основі життя мирянина, священика чи монаха. Хто не прийняв дару Духа Святого у Христовій Церкві, той подібно як самарянин поклоняється не знаючи кому (пор. Йо 4: 22).


15. Юлія, м. Кам'янець-Подільський

1. Отче, чому часто священики та богопосвячені особи вважають своє покликання "вищим", ніж у мирян? Що говорите Ви на цю тему своїм студентам?

2. На Вашу думку,які нові предмити потрібно ввести у програму навчання семінаристів, щоб їх знання відповідали вимогам сучасності?

1. На це запитання я вже відповів.

2. Програма Львівської духовної семінарії є настільки переобтяжені і багатогранна, що ми зараз намагаємося її зробити максимально гнучкою, щоб вона була відповідна потребам нашої Церкви. При нагоді запрошую Вас відвідати сайт семінарії, щоб ознайомитися з програмою (www.lds.lviv.ua). Працюючи над вдосконаленням цієї програми, в найближчому майбутньому ми хочемо ввести предмет місіологія, який відповідно до рішень синоду наших владик, є необхідним для сучасного священика УГКЦ.


14. Світлана Ярошенко

— Слава Ісусу Христу, отче Святославе! Маю до Вас два запитання:

1) яка в Україні на сьогодні є реальна потреба у священиках УГКЦ, тобто чи достатня кількість їх є і готується, щоб забезпечити наявну паству пастирями?

2) миряни, монашество, священство... Отче, чи стикалися Ви з тим, що це вже навіть як своєрідні "касти" у наших Церквах? Оминаючи те, що до всіх без виключення потрібно ставитись шанобливо, все ж монашество і священство на кілька пунктів підноситься над мирянством. Вже створився навіть певен стереотип стосовно людей у сутанах і габітах. Які практичні речі Ви б порадили, щоб розвивати той внутрішній діалог і співпрацю, адже покликання у нас всіх одне — служити Богу і прославляти Його.

1. На сьогоднішній день УГКЦ в Україні переживає своєрідний «вибух», творяться нові структури, відкриваються нові парохії, набирає обертів процес міграції, який виносить наших вірних поза межі своїх церковних структур, відкриваються нові напрямки для душпастирського служіння (академічне капеланство, військове капеланство і т.д.). Все це породжує постійний дефіцит кадрів. Однак питання не в кількості, а в якості підготовки майбутніх священиків, які могли б відповідати потребам нашої Церкви сьогодні. За моїми підрахунками щойно тепер в Україні наша Церква має більш-менш таку кількість священиків, яку вона мала до її ліквідації радянською владою в 1946 році. Таким чином, ми постійно наздоганяємо, але ще ніяк не випереджуємо потреби у священиках, які УГКЦ має сьогодні.

2. Церква є єрархічною структурою, у який кожний її член має однакову гідність в Божих очах, але різну функцію. Про це навчає апостол Павло (пор 1Кор 12:4-26). Тому, з одного боку я абсолютно погоджуюся, що необхідно долати кастовість, оскільки вона відокремлює членів церковного тіла і руйнує єдність Церкви, але з іншого боку необхідно розуміти і шанувати ті духовні дари, які отримує кожен член Церкви відповідно до свого у ній покликання.


13. о.Ігор

— Останнім часом стає очевидним політична заангажованість Львівської Духовної Семінарії, наприклад неодноразові відвідини п. Катерини Ющенко, інших пропрезиденьських представників,особливо коли Президент майже повністю втратив довіру українського суспільства, чи це є піаром і певним сигналом про якісь таємні домовленості? Оскільки піблічно наша Церква звжди була понад будь якими політичними аферими.

— Відповідь дає саме вже Ваше запитання. Жодного «піару» для Львівської духовної семінарії не може створити особа, яка, за Вашими словами, не має популярності в суспільстві. Окрім цього, в мас-медіа цілком не прозвучало ім'я Львівської духовної семінарії у зв'язку з візитом пані Катерини Ющенко до Львова. На відміну від багатьох інших інституцій семінарія не потребує «піару» і його ніколи не шукає, але ми завжди раді вітати будь-кого, хто, не зважаючи на його політичну заангажованість, цікавиться Львівською духовною семінарією, яка цього року святкує 225 років з дня свого заснування, і є найстаршою та найславнішою семінарією у нашій Церкві.

Пані Катерина Ющенко прибула до семінарії з нагоди завершального етапу всеукраїнського дитячого конкурсу «Пісня серця», на який до нас прибуло понад 200 дітей з усієї України. Я дякую Вам за Ваше запитання, оскільки, якби не Ви (Ваше запитання), то про цю подію багато людей не знало б.


12. Степан Мельник

— Скажіть будь ласка, хто готує священиків для праці в Східній та Південній Україні? Чи отримують семінаристи спеціальні знання для роботи у негреко-католицькому середовищі?

— Прошу дивитися відповідь на запитання № 5.


11. Оксана

— Отче-ректоре, чи є якісь вимоги щодо майбутніх дружин священиків? Чи проходять вони якусь співбесіду щодо того, чи гідні бути їмостями? Якщо ні, то було би непогано.

— Очевидно, що є. Згідно з церковним правом, коли одружений кандидат складає документи до свячень, серед них обов'язково має бути письмова згода дружини (див Канон 796 параграф 1 пункт 2). Ця письмова згода означає, що дружина свідомо і добровільно засвідчує перед єпископом свою готовність бути зі своїм чоловіком там і в таких обставинах, куди його пошле Церква. Для того, щоб допомогти таку згоду свідомо і добровільно сформулювати з дружинами майбутніх священиків проводиться необхідна співбесіда, а в деяких наших єпархіях існують програми вишколу дружин священиків відповідно до тих умов і обставин, в яких перебуває дана єпархія.

Питання підготовки дружин священиків на останньому з'їзді ректорів семінарій нашої Церкви. До цього спонукав сам Блаженні ший Любомир, але на жаль отці ректори констатували той факт, що на сьогоднішній день семінарії не в силі зайнятися такою програмою, а тому це питання передано до компетенції правлячих архієреїв.


10. Юлія

— о. Святославе, що найважче для молодої людини сьогодні в священичому чи монашому покликанні і чим можна пояснити негативне наставлення членів монаших спільнот до тих осіб, що виступили з монастиря? Дякую

— На мою думку, яка опирається на той досвід, що ми маємо в семінарії, сьогодні для молодої людини є досить важко «дати себе повести», хоча апостол Павло говорить, що християни – це особи ведені духом Божим (пор. Рим 8:14). І цей дух може повести туди, де особа зазвичай не хоче йти (пор. Йо 21:18). Така дійсність криється за покликом Христа «Йди за мною». Сьогодні для сучасної людини, яка живе в індивідуалістичному суспільстві, де кожен знає, що треба робити і має власний проект особистого життя, своя приватна правда, відповідь на таке покликання неминуче наражається на вищезгадану трудність. Сьогодні найосновнішою причиною виключення з семінарії є те, що особа не піддається на семінарійну формацію, стає автокефальною та не може інтегруватися у спільноту.

Причини негативного ставлення до тих, хто покинув монашу спільноту можуть бути різними. З власного досвіду можу сказати, що здебільшого ставлення монашої спільноти до особи, яка її покинула, вмотивована болем цієї спільноти за втраченим братом чи сестрою.


9. Ігор

— Всечесний отче, прошу відповісти на такі запитання:

1. Які вікові рамки теперішніх питомців Львівської духовної семінарії?

2. Наскільки готові, на вашу думку, випусники семінарій УГКЦ в Україні до випробувань священичого стану? Адже не завжди буде в них матеріально багата парафія і не всюди буде прихильність людей...

1. Згідно з нашим внутрішнім уставом до семінарії можуть бути прийняті неодружені особи чоловічої статі віком від 18 до 30 років. В окремих випадках особи, які мають більше 30 можуть отримати окреме благословення від єпископа, щоб усунути перешкоду вікового цензу.

2. На мою думку, вони є достатньо проінформовані про всі випробування, негаразди і труднощі, які можуть їх чекати. Чи достатня поінформованість означає достатню готовність, я не знаю. Але дійсність показує, що наші випускники працюють на найбільш віддалених і бідних пародіях у різних єпархіях нашої Церкви, за що єпископи неодноразово нам дякували.


8. Олесь Пустоцвіт

1. Отче-ректоре, чи відслідковуєте який відсоток випускників семінарії стають священиками?

2. З яких причин не всі випускники семінарії приймають свячення?

3. Які основні засоби для збільшення числа покликання до священства Ви би виділили?

1. За нашими підрахунками, які ми зробили на основі шести останніх випусків, приблизно 85% тих, хто закінчив семінарію, стали священиками.

2. Ці причини є дуже різноманітні. По-перше це особисті причини, наприклад одруження, подальше навчання, особисті стосунки між кандидатом та єпархіальним управлінням і т.д. Багато наших випускників після закінчення семінарії продовжують навчання в Україні і за кордоном. І, оскільки, вони хочуть одружуватися, то до повного закінчення свого навчання вони цього зробити не можуть.

Справедливості ради необхідно сказати, що дехто з таких студентів, які вчилися за кордоном, загубив своє священиче покликання, і повернувшись до України, отримавши наукову чи викладацьку посаду, задовільняються таким служінням і не бажають себе жертвувати у священстві. Назагал можу ствердити, що той, хто після закінчення семінарії, перемагає нові спокуси, які в цьому періоді на нього чигають, є витривалим у своєму покликанні до священства, стає священиком.

3. Один з важливих засобів плекання покликань до священичого і монашого стану є душпастирство покликань, яке включає молитву за покликання, працю з родинами, особливу опіку над тими, хто подає ознаки покликання та ін.


7. Студет ІІ курсу ІФТА

— Чи можна перевестися до вашої семінарії з Франківської, якщо можна то що для ціого потрібно?

— Теоретично це можливо за згодою та благословенням правлячого архиєрея та ректоратів обидвох семінарій. Однак, буде трудність інтеґруватися в навчальну програму нашої семінарії. Сьогодні кожен наш семінарист є студентом Українського Католицького Університету, який має державну акредитацію богословської програми. Тому для того, щоб вступити до університету, треба скласти іспити, як вимагає держава. Згідно з положенням про навчальний процес УКУ та семінарії, наші інституції не можуть надати диплом тим, хто навчається у нас менше трьох років. Отож, тому кому залишилося до закінчення семінарії менше ніж три роки, міняти місце навчання я б не рекомендував.


6. Taras

— На що найбільше потрібно наголошувати у вихованні майбутніх священиків?

— Дуже важливим у вихованні майбутнього душпастира є збалансованість та інтегральність. Перенаголосити один аспект, а забути про інший означає пошкодити майбутньому священикові. Сьогоднішня програма підготовки священнослужителів у нашій Церкві включає у себе 4 основних виміри: загальнолюдський, духовний, інтелектуальний і душпастирський.

1. Загальнолюдський вимір виховання полягає в тому, щоби виховати гармонійну особистість майбутнього душпастиря. Щоби бути добрим священиком, перш за все треба бути доброю людиною.

2. Духовний вимір полягає в тому, щоб за роки навчання в семінарії майбутній священик з духовної дитини міг стати духовним отцем. Без глибокого особистого і спільнотного духовного життя всіх, хто належить до семінарійної спільноти, немає семінарії. Тоді вона перетворюється на гуртожиток.

3. Інтелектуальний вимір полягає в тому, щоб семінарист зміг відкрити для себе і почерпнути скарби віри і вчення Церкви, глибоко їх засвоїти та вміти в сучасний і зрозумілий для людей спосіб донести до своїх вірних.

4. Душпастирський вишкіл полягає в тому, щоб виховати в молодого юнака "серце Доброго Пастиря", яке було би чутливим до потреб сучасних християн, та дати йому можливість здобути всі необхдні практичні навички та сучасні методи душпастирського служіння, без яких його майбутня місія не буде успішною.


5. Микола

— Хотів би подякувати Вам, о. Святославе, за щиру, добру працю, чи радше служіння, яке ви сповняєте як "керівник" і духовний натхненник Львівської Семінарії. Промотор багатьох добрих справ: конференцій, зборів, нарад, дискусійних зустрічей і т.д. Хай Господь Вас провадить. Ви багато займаєтесь вихованням семінаристів, чи радше формацією: чи, на вашу думку, потрібно розробити окрему програму, набрати спеціалістів, які б могли приготувати священників для праці поза Збручем? Думаю самих поїздок є замало, потрібно практику наповнинити теорією спочатку.

— Дякую за гарні слова на мою адресу, думаю, що я їх не заслужив. Згідно з досвідом виховання місійних покликань, який має Католицька Церква. Tакі покликання найкраще плекати в тому пасторальному контексті, в якому вони готуються служити. Прямий контакт з дійсністю місійних теренів чи новоутворених громад є незамінним фактором для плекання таких покликань. Очевидно, певна інтелектуальна підготовка, яка б допомогла краще зрозуміти культурну, мовну, релігійну та інші особливості даного контексту є корисною, але не може замінити самої дійсності.

У планах будівництва нової семінарії по вул Хуторівка у Львові передбачено побудову пасторально-місійного центру. Роль цієї інституції полагала б у тому, що вона мала б бути місцем зустрічі між душпастирями з тих теренів, де сьогодні наша Церква відновлює свою діяльність, та семінаристами, яких ми заохочуємо до праці на тих теренах. Там теж думаємо створити Місійний інститут, який би своєю академічною програмою міг надати того специфіного місійного вишколу, якого потребують наші майбутні місіонарі.


4. Микола

— Oтче Святославе! Як ви ставитесь до певного стереотипу, який витворився в релігійному соціумі, про те що покликання до монашого життя є неймовірною пожертвою, відреченням від світу і всіх його благ, а покликання до подружнього життя є чимось закономірним. Хіба вони не є рівними?

— Найбільше, що мене турбує в таких сучасних стереотипах, це намагання за всяку ціну уникнути будь-якої пожертви, що згідно з християнським розумінням складає саму природу любові.

Це є одна з найбільших проблем сучасної культури — люди не вміють любити. Саме жертовна любов є основою всякого християнського покликання — монашого, священичого, подружнього. Хто думає, що для подружньої любові не потрібно самовіддачі і пожертви, той глибоко помиляється.

Отож, з огляду на таку основу покликання як до монашого так і подружнього стану — вони є рівні, хоча не треба забувати, що зміст цих покликань є дещо відмінною, тому саме цього року, який Церква оголосила роком покликань, є добра нагода для того, щоб ми всі разом відкрили для себе зміст покликання до різних станів християнського життя, та цим, можливо, спростували певні упередження та стереотипи.


3. Тетяна Дзядевич, редактор соціального відділу двотижневика "Парафіяльна Газета: Католицький Вісник" 

— Як Ви узгоджуєте у своєму служінні необхідність дотримуватися закону і нелегальний статус переважної більшості українських заробітчан у Греції?

— Я завершив своє душпастирське служіння у Греції 2001 року. З цього часу багато змінилося і в Греції і в Україні. Парафія УГКЦ в Афінах відсвяткувала 10 річницю.

Нелегальний статус наших громадан у багатьох країнах не звільняє від обов'язку надавати їм душпастирську опіку. Навпаки, допомагає державним чинникам зрозуміти проблему еміграції, а відтак подбати про соціальний і юридичний захист громадян. Кожна людина має право на працю і справедливу зарплату. Якщо цивільні закони суперечать цьому природньому праву, то такі закони є радше беззаконням і потребують вдосконаленя або навіть зміни.

Наша трудова еміграція в Греції — це чесні і порядні люди, які не поїхали шукати легшого життя, але тяжкою і виснажливою працею хочуть чесно заробити на отримання сім'ї і майбутнього дітей. Якщо б такі суспільства, як грецьке, не потребували праці наших емігрантів, не затруднювали їх, то очевидно, що вони б повернулися додому. Грецька держава потребує праці наших людей — це було очевидним перед Олімпійськими іграми в Афінах, хоча не спішиться їх легалізувати, оскільки з нелегального робітника можна більше визискувати, гірше платити, коли він не потрібен — видворити з країни. І тому наша Церква намагається надати опіку нашим добрим людям, щоб захистити їх гідність, дати можливість жити повнокровним християнським життям.


2. Олена, Херсон 

— Скажіть будь ласка, чи вивчають студенти Вашої семінарії предмет "Церква і мас-медіа"? Чи цікавляться вони мас-медіальним служінням?

— Протягом останніх трьох років у нас у семнарії була організована школа місіонаря. В програмі цієї школи вперше було запроваждено навчання використання мас-медіа в пасторальній діяльності, і ця програма дала свої результати. Семінаристи вже не один рік ведуть програму "Духовна мандрівка" на радіо "Львівська хвиля". Самостійно зняли і випустили фільм про військове капеланство в українських військових формуваннях, видають часопис "Пізнай правду", у якому все без виключеня статті, макетуваня - є працею студентів.

Крім цього, цього року 4 наших випускники будуть навчатися на магістерській програмі журналістики — 2 в НАУКМА, 1 ЛНУ, 1 - в папському селезіянському університету в Римі. З наступного навчального року на базі семінарії і Філософсько-богословського факультету УКУ запроваджуємо окрему магістерську програму спеціалізації з пасторального богослов'я. Згідно з цією програмою, на 4 курсі семінарії буде впроваджено предмет "мас-медіа у пасторальній діяльності Церкви", який буде обов'язовим.


1. Тарас

— Отче Святославе, яка тенденція з покликаннями до священства в УГКЦ в останні роки?

— Сьогодні Церква в Україні входить в нормальні обставини свого життя і діяльності. Очевидно, що великого вибуху і кількості покликань як після виходу з підпілля вже немає. Але в цих нормальних обставинах Господь не перестає кликати кандидатів до священства. Богу дякувати, сьогодні ми покликання маємо, вони є численні і щораз то більше глибокі і серйозні. У нашій семінарії за остінні кілька років ми відчуваємо тенденцію збільшення абітурієнтів. Цього року конкурс до семінарії був 2 чл на місце. Збільшується кількість з вищою освітою. Крім цього, цього року вперше ми відкили програму для пізніх покликань, тобто для тих хто старші віком, одружені, мають серйозну освіту, але все ж таки відчувають покликання до священства. Таким чином, в нових обставинах ми повинні по-новому служити тим, кого Господь кличе до священства.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Точка зору

    Останні коментарі

    • keleynik | 21 квітня 2017, 17:05

      Vadim Petrov: Беркут добивав людей, котрі стучалися в двері. Я це бачив і був присутній. - По-видимому - в форме беркута? Многие нашли убежище в монастыре - это факт.

    • enzian | 21 квітня 2017, 16:45

      А москвославна гнилота на чолі з Гундяєм не освячує зброю нашого ворога?

    • Vadim Petrov | 21 квітня 2017, 12:06

      100% з Вами згоден. В документальному фільмі Розкол все чітко показано. Крім того, Римо-католики, Греко-католики моляться за мир. Папа Римський надає благодійну допомогу. А ця гнилота Філарет,

    • Vadim Petrov | 21 квітня 2017, 12:03

      Мільйони обдурених! Так! Православні Українці тільки на папері віруючі, а на практиці ходять в церкву 2-3 рази на рік. Українцям фіолетово який патріархат, головне щоби освятили. До Вашого відома,

    • enzian | 19 квітня 2017, 22:27

      Нині за Патріархом Філаретом - мільйони православних українців. А не визнають Київський Патріархат лише через шалену протидію гундяївської церкви.