"Взірець релігійного журналіста – це людина, яка вміє не лише проінформувати, а й переконувати, захоплювати на емоційному рівні"

15 травня 2008, 20:49 | Архів веб-конференцій | 0 |   | Код для блогу |  | 

Алла БойкоУ гостях: Алла БОЙКО, доктор філологічних наук, професор Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, експерт з релігійної журналістики

Провідна тема веб-конференції: медіа-освіта і релігійна журналістика

Запитання і відповіді розміщуються в порядку отримання останніх — найсвіжіші угорі


18. Запитання від редакції

1. Пані Алло, як Ви бачите взірець релігійного журналіста?

— Дякую за такі змістовні і гострі запитання.

Необхідно розрізняти журналіста, який працює в конфесійних ЗМІ і того, хто висвітлює релігійні проблеми у світських мас-медіа. Взірець релігійного журналіста – це людина, яка вміє не лише проінформувати, а й переконувати, захоплювати на емоційному рівні. Тобто, він має публіцистичний дар. У минулому, на мою думку, це були В.Екземплярський, М.Петров, В.Барвінок — професори Київської духовної академії, греко-католицькі духовні особи і талановиті публіцисти – А.Шептицький, Ф. Коструба, Г.Костельник (ще як католик) та ін. Із сучасників, вважаю таким є Євген Сверстюк, редактор газети «Наша віра». Є й інші цікаві молоді автори, є талановиті. Але поки що про них рано говорити.

2. У своєму посібнику "Релігійна проблематика в мас-медіа України" Ви рекомендуєте студентам використовувати матеріали РІСУ. Що, як на Вашу думку, є корисного для студентів, які слухають такий курс, на нашому порталі, а що би ще вартувало поставити?

— Корисний вже сам портал. Ви першими намагаєтесь зібрати всі публікації з мас-медіа, які стосуються релігії. Може, є можливість публікувати не лише друковані статті, а якимсь чином подавати відеоматеріали? Необхідно хоча б іноді публікувати матеріали з конфесійних видань, найбільш гострі і ті, які можуть викликати резонанс. Я не маю на увазі пропаганду якоїсь конфесії, а говорю про моральні і світоглядні проблеми, які б об’єднали суспільство. Думаю, варто було б частіше звертатися до думок експертів, іноді навіть влаштовувати дискусії. Можна запрошувати іноді навіть тих, кого вважаєте опонентом. Хай висловиться. А люди мусять дати оцінку його словам.

3. Припустимо, Вам довірили організувати магістерську програму з релігійної журналістики для студентів факультету журналістики, які вже отримали ступінь бакалавра. Які предмети Ви вважаєте потрібно їм читати, на що потрібно звертати увагу?

— Більш докладний і поглиблений курс релігієзнавства; курс «Релігійна проблематика у мас-медіа», «Історія релігійної публіцистики», «Релігійні мас-медіа в Україні і світі», «Прес-центри Церков і релігійних організацій», проводити творчі майстерні тощо. Все це є у методичних планах, які я подавала в ІЖ.

Дуже дякуємо Вам за участь у нашій веб-конференції! Сподіваємося, що наша подальша співпраця матиме не лише науково-теоретичний характер, але сприятиме розвитку практичної релігійної журналістики в Україні! Всіх Вам гараздів!

Щиро дякую за запрошення провести таку цікаву веб-конференцію. Я дуже ціную вашу самовіддану роботу і мені приємно, що така кількість людей зацікавилась проблемами, які є не лише моїм науковим інтересом, а й захопленням. Ще раз дякую всім, хто брав участь у веб-конференції.


17. Максим Балаклицький, balm@ukr.net

1. Економічний стан багатьох релігійних медіа ще гірший, ніж культурницьких. Найкращий (за визначенням часопису "Критика") український літературний журнал "Березіль" платить гонорари, про які соромно говорити, але ж ХОЧ ПЛАТИТЬ. Але релігійний (християнський) медіа-продукт, як заявляє модератор порталу www.maranatha.org.ua — одного з найпотужніших релігійних інтернет-ресурсів України, не може бути прибутковим ЗА ВИЗНАЧЕННЯМ. Як Ви, в цьому контексті, оцінюєте перспективи релігійних медіа в нашу прагматичну добу?

— Більшість релігійних медіа виходять за підтримки релігійних організацій, які не є найбіднішими. За будь-яку працю має бути винагорода. Це започатковували в релігійній журналістиці ще в ХІХ ст., це мусить бути і зараз. Для фахівця ЗМІ журналістика – не хобі, а робота. Одним із гріхів у християнстві є затримка або невиплата грошей. Якщо працівників «найпотужнішого інтернет-ресурсу» влаштовує аматорська діяльність, то нащо співпрацювати з ними фахівцеві?

2. На сьогодні головною перешкодою на шляху до подачі об'єктивної інформації стають інтереси замовника. Релігійний журналіст узагалі опиняється між молотом і ковадлом: на його текст впливають як тиск поверхового й спраглого до сенсацій світського читача, так і неготовність релігійних організацій приймати реалії плюралістичного суспільства, де їх цінності (святині) можуть ставати предметом розкутих дискусій. Як віруючому журналістові лавірувати між вимогами корпоративної солідарності його релігійної спільноти й потребою говорити ПРАВДУ?

— Не впевнена, чи можна назвати спільноту, яка забороняє журналістові говорити правду, релігійною. Може, це дійсно якась корпорація, клуб за інтересами. Але якими? Якщо релігійна організація не приймає реалії суспільства, то це не проблеми фахового журналіста, і не проблеми суспільства. Може, лідерам варто переглянути власне ставлення до життя і знайти свої шляхи до людини. Якщо цінності будь-якої релігійної організації обговорюються, стають предметом розкутих дискусій, то, на мою думку, необхідно навчитися дискутувати і переконувати опонентів, а не закриватися від суспільства і змушувати це робити журналістів. Фахівець мас-медіа не кріпак, і може знайти інші ЗМІ, де його думки, праця, ідеали зрозуміють і підтримають. В Україні більше 300 медіа, а світських ЗМІ значно більше.


16. Андрій Андрушків

— Скажіть будь ласка, які сучасні мас-медіа Ви вважаєте сьогодні найбільш перспективними та актуальними? Як Ви ставитеся до Інтернет-радіо, подкастів та Інтернет-телебачення? Заздалегідь вдячний!

— Неоднозначно ставлюся. Проте за ними не лише майбутнє, вони і тепер легко завоюють аудиторію. Тільки вона обмежена користувачами Інтернет. А, як відомо, в Україні їх не так вже й багато. Щодо Інтернет-телебачення, радіо, подкастів – тут постає проблема авторського права. Про це не треба забувати. Звичні нам радіо і телебачення все ще залишаються актуальними, і, сподіваюсь, довго ще ними будуть. Серед друкованих ЗМІ сьогодні лідерами є тижневики. Проте я віддаю перевагу газетам.


15. Мар'яна Карапінка, Український Католицький Університет

1. Чи досліджували Ви практику релігійних журналістів за кордоном? І як вона відрізняється від української?

— Дякую. Так, я почала досліджувати практику конфесійних журналістів української діаспори, а зараз вже й інших країн. Концептуально вона й не може відрізнятися від вітчизняної. Але, на мій погляд, більшість закордонних видань, принаймні ті, що я читала, багато уваги приділяють суспільному життю. Намагаються керувати ним, коментувати події з позицій релігії, аналізують різні суспільні явища. Більшості з них властива стилістика суспільно-масових ЗМІ.

2. Як, на Вашу думку, журналісти можуть зберегти баланс між цікавістю і профанацією, висвітлюючи релігійні питання?

— Це складне питання і воно потребує аналізу у кожному конкретному випадку. Але це можливо. Навіть про серйозні теологічні проблеми можна розказати цікаво, на прикладах, емоційно, навіть з гумором. До речі, такими є деякі протестантські телепередачі видання США, особливо місіонерські. А проблеми моралі, виховання дітей, міжлюдських стосунків не так уже й важко розглянути так, щоб усім було не лише зрозуміло, але й цікаво. Профанація – це викривлення. Хіба неодмінно треба щось профанувати, коли пояснюєш вчення Христа дитині або людині, яка вперше чує про нього? Але й профанувати можна цілком серйозним тоном, з посиланнями на церковні авторитети. Почитайте деякі конфесійні видання, ви зрозумієте мене.

3. Чи повинна бути релігійна журналістика метаконфесійною та метарелігійною?

— Релігійна журналістика - метарелігійною? Не знаю, не впевнена. А ось в тому, що в Україні має бути екуменічне періодичне видання або теле-, радіопрограми, я впевнена.

 


14. Ігор, Львів

— Вельмишановна пані Алло, ви є одним з провідних дослідників власне православної преси наприкінці XIX-на початку XX ст. Чи сучасні видання різних Церков України, які іменують себе православними, продовжують пропагувати світоглядні ідеї, порушують вагомі суспільні та релігійні проблеми і наскільки панорамно? Дякую.

— Спасибі за питання. Так, я написала перше в українському журналістикознавстві дослідження з історії преси Православної Церкви. Але вже кілька років я займаюсь конфесійними мас-медіа незалежної України і світу. Православна періодика сучасності вражає кількістю, на жаль, це важко сказати про її якість. Проте є часописи, які поглиблено і щиро пишуть про моральні і світоглядні проблеми – «Отрок», наприклад, ще деякі. Але гучно і агресивно заявляє про себе інша преса, яка мало спільного має з філософією та релігією, і за нею судять про все Православіє. Політичні ідеї проголошуються як релігійні тощо. Це прикро, що таким чином використовують віру.


13. Ольга Тищук

— Добрий день, пані Алло!

1. Сьогодні релігія зайняла провідні позиції в українському суспільстві. Разом з тим, зросла потреба в якісній і об’єктивній релігійній журналістиці. Чи звертались до Вас представники різних конфесій з пропозицією порадити їм фахових журналістів у стінах Інститут журналістики?

— Дякую, Олю! Важко сказати, щоб релігія зайняла провідні позиції в нашому суспільстві. Значно збільшилась інформація про релігійне життя у ЗМІ, то це так. До нас звертались представники однієї з найбільших православних конфесій, там постійно потрібні фахівці. Кілька студентів з Інституту масової комунікації і зараз працюють там.

2. Які зміни відбулись в релігійній журналістиці за роки незалежності України? Чи можна сказати, що мас-медіа в цій галузі зробило крок вперед?

— Без сумнівів, за роки незалежності України кількість релігійних видань різних конфесій збільшилась у сотні разів. А якщо загадати, що в радянський час виходив усього один часопис… До того ж, у нас є дуже цікаві періодичні видання, теле- та радіопрограми. А вже той факт, що у світських ЗМІ публікують чималий масив інформації про Церкви можна оцінювати як позитивний. Правда, якою іноді є та інформація, це вже не наша провина, а наша біда.

3. Чи потрібно релігійному журналісту керуватись релігійною етикою у своїх матеріалах?

— Не лише релігійному, але й світському. Взагалі, журналісту варто дотримуватися професійних стандартів. Прочитайте Хартію, яку ми запропонували на Круглому столі, може, щось допишете або посперечаєтесь з нами.


12. Журналістка

1. Як Ви вважаєте, чи припустимо церкві використовувати різні сучасні піар-технології для покращення свого іміджу в суспільстві? Де є межа в цих технологіях? І чи не є це штучними спробами обманути людей або маніпулювати їхніми релігійними почуттями?

— Самі по собі піар-технології не можуть бути поганими або добрими. В кожній книжці з піар вам напишуть, що існують технології «білі», «сірі», «чорні» та ін. Проте, на мою думку, церкви не можуть дозволити собі «сірі» або «чорні» технології. Думаю, що церкви і релігійні організації мусять формувати певний імідж у ЗМІ. Але між тим, щоб показувати власні позитивні риси і обманювати людей вигадками про себе і свою релігію існує різниця. Маніпуляцією можна назвати виховання людини, проповідь добра тощо. Якщо це йде на користь людині – то хай буде такий піар, якщо на користь маніпулятора, то в церкві це недопустимо. Як, втім, і в політиці, і в суспільному житті.

2. Чи зустрічали в світських ЗМі релігійну "джинсу" і, відповідно, світську "джинсу" в релігійних ЗМІ?

— І те, й інше було, і є. Чи буде? Це залежить від совісті журналіста і дотримання ним професійних стандартів.


11. Студентка

— Ви згадали про свій спецкурс "Мас-медія Церков і релігійних організацій...". Скажіть, медіа яких конфесій і які конкретно видання у ньому розглядаються?

— Дякую, пані студентка, що зацікавились навчальним курсом. Він передбачає аналіз медіа всіх конфесій України. Зараз мені вже цікаво подивитися і дослідити те, що робиться у всьому світі. Є можливості, і є бажання. У межах спецкурсу намагаюсь проаналізувати більшість видань, які виходять в Україні. Якщо Вас цікавлять безпосередні назви, то це офіційні органи різних конфесій, але їх подаю лише для ознайомлення. Зосереджуюсь на тих, в яких порушуються суспільно-моральні проблеми: «Наша віра», «Успенська вежа», «Чадо», «Отрок», «Арка», «Мета», «Начало», «Спасите наши души», «Наша парафія», «Стяг», періодику різних релігійних організацій, коли потрапляють до рук видання РУНвірівців, свідків Єгови, буддистів, досліджуємо і їх. Проте більшість мас-медіа в Україні все ж таки православні і греко-католицькі, тому й виходить, що працюємо з ними. Дуже допомагає РІСУ.


10. Олена Кулигіна

— Вітаю Вас, шановна пані Алло!

1. На форумі РІСУ зав’язалась дискусія, під час якої виникла думка, що релігійна (світська) журналістика не має перспектив, її існування взагалі недоцільне. Автор цієї тези наполягав, що журналіст, який пише про релігію, завжди буде заангажованим своєю конфесійною приналежністю або демонструватиме байдуже ставлення до релігії як такої. Чи погоджуєтесь Ви з такою точкою зору?

— Пані Олено, дякую за дуже цікаві питання. Як може бути недоцільним якийсь сегмент журналістики, якщо він віддзеркалює суспільні процеси, особливо такі важливі, які стосуються світогляду? Думаю, що мають існувати конфесійні мас-медіа, свого роду носії ідеї, «пропагандисти», якщо завгодно. Чим більше їх буде, тим краще. Тоді перед аудиторією сформується складна, хай суперечлива, але дуже цікава і різноманітна мозаїчна картина релігійного життя України, Європи, світу. І хай людина вибирає те, що їй ближче. Звернуться до того, хто краще зможе переконати? Ну, що ж, значить, всі інші мають стимул працювати краще. Україна має історичний досвід існування чудових періодичних видань, що виходили під егідою православної, римо-католицької, греко-католицької церков. Його необхідно вивчити й активно ним користуватися сьогодні.

А щодо світських ЗМІ, то тут заангажованість може комусь і нашкодити. Проте фахівець, якщо він дотримується професійних стандартів журналістики і намагається писати об’єктивно, чесно, різнобічно, не буде «агітувати» в суспільно-масовому або політичному ЗМІ за ту конфесію, до якої він належить.

2. На Вашу думку, чи не на часі в Україні створення кафедри релігійної журналістики? Такі спеціальності починають виникати в конфесійних навчальних закладах: УКУ (Львів), КХУ (Київ). А світські вузи ще про це не думають?

— Дуже рада, що в УКУ та КХУ починають виникати такі кафедри. Я не маю інформації про те, щоб у світських вузах започатковували кафедру релігійних мас-медіа. Хоча вважаю, вони просто необхідні. Образ релігії і Церков, релігійних організацій у ЗМІ іноді просто не відповідає дійсності, а іноді жахливо викривлений Це вже початок відповіді на Ваше третє запитання.

3. Пані Алло, сьогодні образ Церкви у ЗМІ постає досить викривленим. А на Вашу думку, на кому сьогодні більше відповідальності щодо цього: на журналістах, які з різних причин не говорять про релігію об’єктивно, або на Церквах і їхніх прес-службах, чия співпраця з мас-медіа залишає бажати кращого? Дякую!

— Тут має бути колективна відповідальність. Журналісти у більшості просто не уявляють собі життя церкви і релігійне життя суспільства. «Беруть» те, що лежить зверху або шукають сенсацію. Це професіна налаштованість, і тут нічого не зробиш. Але якщо журналіст буде спеціалізуватися лише з релігійної проблематики, мати певні знання з предмету, обережно і відповідально ставитися до інформації, джерел, до коментарів фахівців і власних роздумів, то й мас-медійний продукт буде значно якіснішим.

А щодо прес-центрів Церков, то й там потрібні фахівці для того, щоб Церква не була «закритою зоною» для суспільства. Про що розказують прес-служби – про візити владик до монастирів та звітують про проведення свят і богослужінь. Про справжнє глибоке, напружене, драматичне життя Церкви журналістам не кажуть. Та й те, що подають прес-центри різних конфесій – лише суха інформація, факти, які можна опублікувати цікавою і легкою мовою, проілюструвати яскравим відеорядом, а можно мовою звітів, та ще з архаїзмами. Ось тому суспільство втрачає інтерес до такої інформації.


9. Олександр з Тернополя

— Я прочитав в РІСУ, що в квітні відбувся круглий за Вашої участі. Що цікаве Ви винесли з нього? І яка доля хартії, про яку там йшла мова? Тай взагалі, яка користь з таких круглих столів?

— Дякую за питання. Круглий стіл, який відбувся в Інституті журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка 7 квітня, був, сподіваюсь, першою ланкою у низці заходів, присвячених розвитку релігійних ЗМІ та віддзеркаленню релігійної інформації у світських мас-медіа. Ми намагалися виробити певні професійні стандарти у висвітленні релігійної інформації у ЗМІ. Запропонували проект Хартії, який є на стадії обговорення. Його пропонуємо обговорити для того, щоб уточнити деякі пункти, щось додати, щось викинути. Тобто, домовитися про певні етичні моменти у висвітленні релігійної інформації.

Для мене особисто було важливо те, що всі учасники висловили думку про необхідність фахового навчання журналістів і працівників прес-центрів Церков і релігійних організацій. Люди відчули брак знань, і готові їх здобувати. Принаймні, так висловлювались. Якщо Вас цікавить, що для мене було важливим, то я підготувала до публікації матеріали для спецкурсу «Релігійна проблематика у мас-медіа України». Після засідання Круглого столу цей посібник збільшився на 37 сторінок. Тобто, цей захід дав мені матеріали для роздумів, аналізу, отже, й для написання. Сподіваюсь, що всі, хто там був присутній, теж серйозно задумався над проблемами, які склалися в українських ЗМІ. А думка, як відомо, рухає подіями.


8. Дмитро, Київ

— Пані Алло, скажіть будь-ласка, чи правда, що журналіст Владислав Павлов, який часто пише про релігію, вчився в Інституті журналістики КНУ ім. Шевченка? Може Ви знаєте, які він мав оцінки?

А також ще одне питання: якщо Ви спостерігаєте за роботою ваших студентів-журналістів, чи впливають їхні професійні успіхи (або провали) на оцінки? Бо все таки завдання вищої школи виховувати не теоретиків, а професійних практиків. Дякую!

— Відповідь на перше питання: Я не володію інформацією про те, де здобував освіту В. Павлов, тому й не знаю про його успішність у навчанні. Крім того, цей курс я читаю лише четвертий рік. В.Павлов, думаю, закінчив університет значно раніше.

Друге питання: Певно, що професійні успіхи студентів впливають на оцінки. Ми на практичних заняттях читаємо і слухаємо публікації, розбираємо статті та радіо- і теле-сюжети. Студенти пишуть творчі завдання на задану або вибрану ними тему. Все це обговорюється на заняттях. Стежимо за поточними публікаціями, знаходимо позитивні і негативні аспекти. Тобто, вчимося писати, а якщо пощастить, то й думати. На «провалах», як Ви їх називаєте, не зосереджуємось, і не «караємо» їх оцінками. Вчимося на чужих і своїх помилках.

Цікавою формою є зустрічі з редакторами і журналістами конфесійних видань. Лише за один семестр студенти зустрілись з представниками УПЦ КП, протестанського видання, іудейського і мусульманського.


7. Марина, студентка

— Як давно ви досліджуєте релігійну журналістику в Україні і які зміни в ній відбуваються протягом останніх років? Чи покращується якість релігійних публікацій у мас-медіа або тільки зростає їхня кількість?

Сьогодні студенти факультетів журналістики і релігієзнавства починають досліджувати конфесійні видання. Але теоретична база з цієї тематики практично відсутня. Що би Ви порадили почитати про розвиток релігійної журналістики в Україні, а також де можна знайти Ваші публікації на цю тематику? Дякую!

— Релігійну журналістику в Україні я досліджую з 1994 р., проте мої наукові розвідки були історичного характеру. Їх результатом стала монографія «Преса православної церкви в Україні 1900-1917 рр. Культура. Суспільство. Мораль» і низка статей. Якщо Вас цікавлять мої публікації, то вони є у «Наукових Записках» Інституту журналістики КНУ, «Актульних проблемах журналістикознавства», «Збірнику праць Науково-дослідного центру періодики» ЛНБ ім. В.Стефаника. Є цікаві дослідники релігійних мас-медіа – Юля Комінко, Максим Балаклицький, Марія Левчук, Тарас Різун, Ігор Скленар. Цінний матеріал зібраний у щорічнику «Релігійна свобода» за 2001.


6. Світлана Ярошенко

— Вітаю Вас, пані Алло! Ви викладач, і багато років працюєте з молоддю, студентством. Сьгодні ми звертаємо їх (студентів) увагу на релігійну тематику. А чи цікава вона їм? Чи це так би мовити, просто тема, яку не хочемо оминути? Чи дійсно молоді люди, Ваші студенти, хочуть знати про той релігійний світ? І тим паче, чи хочуть писати про нього?

— На жаль, я не можу сказати, що усі масово йдуть на спецкурси з релігійної тематики. Більшість приваблює політика і спорт, когось кримінал, а когось сільське господарство. Але є й такі студенти, які цікавляться саме релігійними проблемами.

Чи хочуть молоді люди писати про релігійний світ? Мені дуже приємно, що кілька студентів Ш курсу після того, як пройшли спецкурс у мене, пішли працювати у конфесійні видання. Є студентка, яка працює на загальноукраїнській радіостанції і висвітлює переважно релігійні проблеми. Пишуть курсові і магістерські, значить, готують себе для того, щоб серйозно і фахово працювати з релігійною тематикою. Ви маєте рацію, таких студентів поки що небагато, але й курс цей читається лише четвертий рік. Будемо сподіватися на краще!


5. Олег, oleg1965@meta.ua

— При приїзді Папи Римського відчувався брак фахової журналістики (яка б була професійно підготовлена) як на телебаченні так і в друкованих засобах. Особливо це відчувалось при коментарях на телебаченні. Розкажіть про плани підготовки журналістів з релігійним нахилом.

— Дякую за питання. Плани є: я підготувала курс і спецкурс з релігійної проблематики у мас-медіа. Кілька років читаю його в Інституті журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Є багато матеріалу для підготовки фахівців для конфесійних ЗМІ. Готова до захисту дисертація М.Левчук з проблем православної преси, науковий керівник – А.Бойко. Але цього замало, брак підготовки фахівців відчувається. Думаю, було б непогано готувати журналістів як в релігійних навчальних закладах, так і в світських університетах. Можливе не лише загальногуманітарне навчання, а магістерська підготовка людей з вищою духовною, журналістською, філологічною, філософською (релігієзнавчою) освітою для роботи у мас-медіа.


4. прот. Микола, м. Чернівці

— Вельмишановна пані Алло! У анонсі веб-коференції Вас представлено, як "експерт з релігійної журналістики". Будьте ласкаві, дайте відповідь на наступне запитання: Як Ви оцінюєте загальний рівень українського релігійного медіа продукту?

— Думаю, що українські релігійні медіа, як втім, інших країн теж, варто розглядати у двох аспектах – конфесійні ЗМІ та висвітлення релігійних проблем у світських мас-медіа. І там, і там є позитивні і негативні моменти. Є яскраві та цікаві радіо- і телепередачі. конфесійні часописи – «Арка», «Мета», «Наша віра», «Отрок» та інші, на жаль, не можу сказати, багато інших. Їх зовсім небагато. Я свідомо не вказую конфесії, оскільки розглядаємо увесь інформаційний продукт. Є цікаві автори у суспільно-масових ЗМІ – К.Гудзик, К.Щоткіна, ще небагато інших. Але розвиток конфесійної преси у нас був припинений на сході України у 1918 р., а на заході – у 1939 р. У радянські часи виходив лише одни, суворо цензурований часопис. Традиції релігійної публіцистики, яка існувала в Україні з 1860 р. сьогодні лише відроджуються. Зараз більшість конфесійних ЗМІ, та й переважна більшість публікацій з релігійної тематики знаходяться в Україні на аматорському рівні. Але питання про серйозну конфесійну журналістику порушено, інтерес до неї є і у фахівців, і в суспільства. Є потреба в якісному інформаційному продукті, значить, треба його «готувати» і « подавати».


3. Ігор

— Алло Анатоліївно, прошу сказати, які принципи журналістських шкіл Заходу можна запозичити сьогодні для формування кадрів зі спеціалізації "релігійна журналістика"? Дякую.

— Думаю, що українській журналістиці, як світській, так і конфесійній, варто запозичити і засвоїти принцип відповідальності за інформацію. Так, свобода слова необхідна для нормального функціонування мас-медіа. Але свобода – це не право вільно говорити те, що заманеться, не думаючи про наслідки. Журналіст мусить відповідати за свої слова, дії, зйомки тощо і перед аудиторією, і перед суспільством, і перед собою. І перед Богом.


2. Олесь Пустоцвіт

1. Як Ви можете схарактеризувати конфесійні мас-медіа, якими мусять вони бути, на вашу думку?

2. Чи запрошували Вас чи Ваших колег читати лекції в духовних закладах?

1. Я не думаю, що варто оцінювати всі конфесійні ЗМІ одним словом або одним реченням. Так, більша частина періодичних видань деяких конфесій зосереджена на внутрішньоцерковних проблемах. Це, вважаю, найбільш негативний фактор. Автори статей забули про суспільство і пишуть про себе і для дуже вузького кола «своїх».

На шпальтах інших видань йде агресивна пропаганда політики – навіть не світоглядних і не релігійних засад – а саме політичних ідей іншої держави. Думаю, що це неможливо у часописі, який позиціонується як конфесійне видання.

Бажано, щоб стиль конфесійної періодики відповідав часу – був легким, доступним для широкої аудиторії, щирим, як сьогодні кажуть, «без пафосу». Публікації мусять бути цікавими, розумними, якщо читачам пощастить, то й мудрими.

Усе це можливо лише за наявності професійної підготовки конфесійних журналістів. Читачі втомились від аматорської журналістики.

2. Мені не відомо, щоб семінарії або духовні академії будь якої конфесії запрошували до співробітництва моїх колег. Проте ми, принаймні я, готові до співробітництва.


1. Степан Мельник

— Пані Алло, чи зверталися до Вас за консультаціями представники прес-центрів різних конфесій? Які курси Ви читаєте в Інституті журналістики?

— До мене за допомогою звертались кілька разів з прес-центру УПЦ МП. Як це не парадоксально, але поради були потрібні випускниці Інституту журналістики КНУ, аспірантці ІЖ КНУ — серйозному фахівцю і талановитій журналістці. Усі інші співробітники конфесійних видань, сподіваюсь, збираються підвищувати свій освітній рівень.

В Інституті журналістики КНУ я кілька років читаю курс «Проблематика ЗМІ (релігія)» і спецкурс «Мас-медіа церков і релігійних організацій в інформаційному полі України». Є кілька студентів, які вже зараз працюють – і зовсім непогано – у конфесійних мас-медіа.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Точка зору

    Останні коментарі

    • Грицько | 15 березня 2017, 10:58

      це на мові військових це називається : збройний конфлікт низької інтенсивності. Війна - це велика Вітчизняна війна, 1-ша світова війна, вітчизняна війна 1812 р. і т.д. война — это крайняя, наиболее

    • Грицько | 15 березня 2017, 10:27

      'Але так уже повелося в православному світі: якщо є національна держава , рано чи пізно з'являється національна незалежна Церква" зараз на всеправославному рывны іде діалог з приводу одержання

    • Стефан | 13 березня 2017, 23:30

      Самостоятельность Украинской Церкви - естественное состояние, свободное от влияния коммунистических кураторов, травящих уже 100 лет православных и одобряющих вооружённое сопротивление сепаратистов,

    • Николай Григорьев | 10 березня 2017, 22:19

      Полный текст комментариев размещен под 16 частью этого Цикла Александра Андрущенко

    • Николай Григорьев | 10 березня 2017, 22:19

      Полный текст комментариев размещен под 16 частью этого Цикла Александра Андрущенко.