"Церква має навчитися якісно інформувати про свою діяльність та навчитися знаходити спільну мову з редакторами ЗМІ"

13 травня 2008, 17:03 | Архів веб-конференцій | 0 |   | Код для блогу |  | 

Мирослав ПавлюкУ гостях: Мирослав ПАВЛЮК, директор Радіо "Воскресіння", заступник голови Комісії соціальної комунікації Української Греко-Католицької Церкви

Запитання і відповіді розміщуються в порядку отримання останніх — найсвіжіші угорі

Провідна тема веб-конференції: Роль церковних засобів масової комунікації в суспільстві


15. Запитання від редакції

1. Пане Мирославе, які проблеми у висвітленні релігійної тематики в українських світських ЗМІ Ви би виділили?

— Світські ЗМІ, як правило, ставляться до релігійної тематики дещо зверхньо. Оцінюючи діяльність Церков і церковних діячів, вони застосовують критерії, які використовують щодо політичних сил і політиків. Нехтується містична складова Церкви. З іншого боку, дуже часто на висвітлення релігійних процесів посилають малодосвідчених журналістів. Релігія займає „на шпальтах” місце між спортом і культурою, навіть менше ніж скандали чи життя зірок. Є усталені міфи, упередження керівників та редакторів світських ЗМІ. Зрештою, треба враховувати, що вони часто керуються фінансовими інтересами, а за розміщення релігійної інформації ніхто не заплатить.

З іншого боку, часто продукт, який пропонують церковні прес-служби, є непридатним для світських ЗМІ, недопрацьованим, сирим. Церква має навчитися якісно інформувати про свою діяльність та навчитися знаходити спільну мову з редакторами. А для цього повинні існувати спеціальні курси, навчальні програми в духовних закладах.

2. Як Ви оцінюєте перспективи відкриття журналістських факультетів з релігійно-інформаційною спеціалізацією?

— Це потрібно робити. Також потрібно набратися терпіння, оскільки результати будуть не миттєвими. Очевидно, що має крім того існувати релігійне журналістське середовище, яке користується церковним сприянням. І часто самі Церкви не йдуть на співпрацю, навіть з церковними ЗМІ. На практиці знаю, що часто церковні діячі відмовляються від участі в наших програмах. Значною мірою через те, що вони не розуміють ефекту впливу мас-медій і не хочуть тратити свій час на це. Можливо б цього не було, коли б їх свого часу навчили, як важливо використовувати мас-медіа у своїй духовній праці.

З іншого боку, існуючі університетські програми загалом не дають, за рідким винятком, молодим журналістам базових знань для спілкування з духовними особами і належного висвітлення релігійного життя, розуміння його відмінності від буденності політичної чи економічної. Тому завданням таких відділень також буде напрацювання наукової бази та вироблення методик, які б сприяли налагодженню ефективних зв’язків між Церквою та мас-медіа.

3. Які медіа-проекти Вас зараз найбільше цікавлять?

— Взагалі хотілося б реалізовувати релігійно-мистецькі проекти, які б впливали на процеси у мистецькому середовищі, на сучасну літературу, театр, музику, кінематограф. Хотілося б робити церковні проекти у телевізійній сфері, робити телепрограми, фільми, мультимедійні продукти.

Дуже дякуємо за гарну дискусію. Для редакції РІСУ Радіо „Воскресіння” є до певної міри матірним мас-медіа, бо саме тут багато з нас пройшли початки своєї журналістської діяльності. Бажаємо Вам творчих злетів, нових ідей та нових авторів! Звичайно, ми впевнені, що ми можемо робити і спільні проекти.

Дякую всім, хто взяв участь у цій веб-конференції. Дякую РІСУ за надану можливість для спілкування. Христос Воскрес!


14. Тетяна, Львів

— Пане Мирославе, як Ви вважаєте:

1. Яку інформацію можна назвати релігійною інформацією?

2. Можна зацікавити людей релігійною інформацією, зробити її конкурентно спроможним продуктом у мас-медійному світі? Чи знаєте Ви успішні мас-медійні проекти, які використовують релігійну інформацію, в Україні чи інших країнах?

3. Як ви оцінюєте якість функціонування релігійної інформації в українському мас-медійному просторі?

4. На вашу думку, чи можливе в Україні успішне функціонування "екуменічних" ЗМІ?

Мирослав Павлюк1. Я би заніс до поняття „релігійна інформація” все, що стосується життя Церкви. А це може бути: 1) питання віровчення; 2) обрядові та богослужбові теми; 3) аспекти соціального служіння Церкви та багато іншого. Загалом, я би розділив релігійні інформації на богословсько-пастирські та подієві. В житті людини і суспільства немає тем, на які би Церква не мала свого бачення, виробленого протягом століть.

2. Я впевнений, що можна зацікавити. Людина має відрізняється тим, що має крім матеріальних, фізичних потреб, має і духовні. Не вдосконалюючи себе на рівні духовному, вона деградує, може потрапляти в узалежнення, в негативні ситуації, які не мають розв’язку на матеріальному рівні. І тут якісна релігійна інформація може мати прикладне значення, допомагаючи людині налагодити своє життя. А, отже, вона може бути затребуваною, тобто конкурентною.

Загалом, в нас недооцінюють таку інформацію і не вміють її подати.

Щодо успішності проектів, то насамперед потрібно звертатися до досвіду Європи. Ми ще змінюємося, ми ще в перехідному періоді. Тому навіть просто важко знайти точку відліку успішності. Приклади для наслідування можна шукати і в Польщі, і в Росії, чи Франції, Італії. Можливо не так придатним для нас є досвід американських релігійних ЗМІ з огляду на їх особливості релігійного життя.

3. Загалом ніяк не можна поставити відмінну оцінку. Хоча окремі зусилля вартують уваги чи вдячності. Я мабуть повторюся, але ще раз скажу, що значення релігійної інформації дуже недооцінюється в українському мас-медійному просторі і не тільки тут. Головні редактори світських ЗМІ також не вміють користуватися напрацюваннями релігійних прес-служб та агентств.

4. Я вважаю, що спочатку потрібно застановитися, що це за такі ЗМІ. Скоріше всього, це буде або перевага одної конфесії, яка є організатор ЗМІ, або представники одної конфесії будуть тягнути на собі всю роботу. Інша річ, коли ЗМІ засновує одна конфесія, але воно відкрите до співпраці з іншими Церквами. Треба сказати, кращий результат можна очікувати від професійності журналістів та редакторів, ніж від їхньої екуменічної налаштованості. З іншого боку, як на мене, участь конфесійних ЗМІ у спільних проектах є ефективнішим, ніж намагання створити якесь позаконфесійне видання. Бо в цьому випадку керівництво будь-якої Церкви радше згодитися на участь свого ЗМІ у певному спільному проекті, ніж фінансово чи якимсь іншим чином підтримає екуменічну редакцію, на яку не впливає і не контролює. Звідси випливає, що екуменічні проекти можуть лише тоді успішно розвиватися, якщо вони досягнуть комерційного успіху.


13. Студентка

1. Пане Мирославе, чи Радіо "Воскресіння" надає можливість студентам проходити практику?

2. Чи думаєте розширювати тематичний спектр радіопередач, а також збільшувати ефірний час?

1. Студентам, які бажають пройти практику на Радіо „Воскресіння”, ми завжди раді. Просимо завчасно зголошуватися до головного редактора Василя Ковалишина. Наші контакти є у нас на сайті.

2. Ми намагаємося найближчим часом здобути ефірний час у Тернопільській та Івано-Франківській областях в діапазоні FM. Зрозуміло, що наші можливості щодо збільшення ефірного часу є фінансово обмежені. А щодо тематики, то ми постійно шукаємо нові ідеї, нових авторів. Зокрема, плануємо активніше висвітлювати діяльність благодійних організацій, які працюють із узалежненими людьми.


12. Олександр, Київ

— Добродію Мирославе, який продукт Радіо "Воскресіння" Ви вважаєте своєю гордістю, що Вам особливо цінне?

Мирослав Павлюк— Є дуже вдалі радіо-серіали, створені у співпраці з видатними українськими науковцями. Для прикладу назву декілька: Дмитро Степовик „Іконологія та іконографія”, „Візантологія”; Олександр Саган „Національні прояви українського православ’я”; Микола Тимошик „Життєвий шлях Іларіона Огієнка”; Володимира Качура „Бесіди з репресованими священиками”. Або цикли радіопрограм з Мирославом Мариновичем, Олегом Турієм, Петром Шкраб’юком, Сергієм Здіоруком. Неперевершеним успіхом користувалися ранішні розважання світлої пам’яті Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського. Дуже популярними були радіо-читання книг о. Олександра Меня „Син Людський”, Яна Добрачинського „Листи Никодима”. Добре сприйнялася радіо-версія книги Верінфріда ван Страатена „Де Бог плаче”. Тут би я хотів відзначити творчий доробок нашого диктора заслуженого артиста України Ореста Гарди. І в цьому головна заслуга не стільки колективу радіо, скільки внесок людей різних конфесій, які допомагали нам ці програми робити.


11. Религиовед

— Уважаемый Мирослав Павлюк, Вы критически высказались о новостях, но как же тогда Ваш продукт АРИ? Ведь это были в первую очередь новости. Планируете ли Вы возобновить выпуск АРИ?

— Справді, був такий романтичний період в нашій діяльності, коли ми намагалися заснувати Агенцію Релігійної Інформації. Починали у 1994 році з випуску інформаційного бюлетеня в друкованому вигляді. Прожитковий мінімум в Україні дорівнював в той час 5 USD на місяць. Але життя дорожчало і наше аматорство в галузі новин стало надто збитковим. Ідея АРІ так і не змогла стати самостійним проектом, ніколи не одержувала цільових інвестицій, а кількість передплатників була мізерною, дарма, що бюлетень був десять років з передплатним індексом і розповсюджувався «Укрпоштою».

Після припинення виходу АРІ в світ пройшло два з половиною роки. Подивіться прощальну статтю головного редактора АРІ Богдана Дубінського під назвою «Агент релігійної інформації», опубліковану в останньому номері, який вийшов у грудні 2005 року, щоб зрозуміти з якими почуттями ми закривали справу, якою займалися 10 років.

Хто працював в режимі новин прекрасно знає, як «вигоряють» журналісти від такої роботи — емоційно, насамперед, адже це робота на виснаження. Якщо справа виявляється непотрібною і занепадає, то, очевидно, сьогодні стан людей, які пережили таке у своєму житті, не спонукає до необачних починань на ниві релігійної журналістики.

Ми не плануємо відновлювати випуск АРІ.


10. Андрій з Києва

— Пане директор, я подивився на сайт РВ, проглянув Ваші перші відповіді і прийшов до висновку, що Вам бракує уваги до молодої аудиторії. Якщо себе переконати, що "молодь нас не слухає", то так і буде. А згодом тих, що слухають, буде щораз менше. Вибачте за таку сумну думку-припущення, але якщо би Вам тай ще трохи молодих і хороших журналістів-авторів, то Ваш проект міг би стати набагато цікавішим. Тому моє таке запитання: чи Ви плануєте залучати молодих авторів (можливо Ви вже це робите), зокрема світських осіб?

— Очевидно, що Ваші зауваження є дуже слушними. Ми будемо старатися налагодити ситуацію. Але молодих людей крім саме перспектив самореалізації цікавить також зарплата. А ми, на жаль, не можемо бути цікавими як роботодавці у цьому плані. Проте в нас є технічні можливості, є досвідчені спеціалісти, які зможуть передати молодим радіожурналістам непоганий досвід. І, що не виключено, молодь зможе зробити конкурентноздатний медіа-продукт.


9. Василь Іванович, Коломия

— Як Ви думаєте, які найбільші проблеми в греко-католицьких мас-медій? Чи виконують вони свої завдання?

— Проблеми, однозначно, існують. Насамперед, це проблеми кадрів і фінансування.

Мирослав ПавлюкТакож слід відзначити загальне недооцінювання духовенством можливостей, які дають мас-медіа Церкві. Наприклад, дуже обмежено фінансується Церквою діяльність Комісії соціальної комунікації УГКЦ, яка би ми мала координувати злагоджену діяльність мас-медій УГКЦ і сприяти професійному зростанню журналістів, які в них працюють.

Я також хочу зауважити, що діють певні політичні чинники, які втручаються у діяльність церковних структур , і це, як наслідок, негативно відображається на перспективі розвитку греко-католицьких мас-медіа.

Також, на жаль, спостерігається тенденція втрати здобутків, що мали наші ЗМІ у 90-х роках, коли ми були, можна сказати, лідерами серед християнської журналістики в Україні.

Загалом, видання УГКЦ свої завдання виконують, але хотілося б, щоби робота була ефективнішою. Тим більше, що багато можливостей залишаються невикористаними.


8. Ірина

— Пане Мирославе, чи мають церковні ЗМІ обговорювати внутрішньоцерковні біди і таким чином "виносити сміття з хати"?

— Добре було б, щоб у нас відбувалася полеміка з приводу тих чи інших болючих питань, а наслідки діалогу були конструктивними. Але перш ніж зважитися на викривання чи критику якоїсь особи, треба спочатку з нею поговорити. Потрібно з’ясувати також думку правлячого єпископа і всіх дійових осіб, якщо мова йде про конфлікт. Може, потрібно навіть і дозволу в єпископа попросити на таку публікацію, навіть будучи заздалегідь впевненому в неодержанні такого дозволу.

Ми не є вже аж такі готові професійно провести журналістське розслідування і, до того ж, не маємо достатньо авторитету, щоб домогтися потрібних результатів після публікації. Якщо такої впевненості немає, то краще боротися із злом, апелюючи виключно до церковного уряду. Якщо ж у підготовці до публікації Ви помилитеся, то, як показує практика, ситуація значно погіршується і страждають невинні люди. Ніколи не керуйтеся у своїх судженнях плітками, стережіться страшних „правдивих історій“ з уст неврівноважених людей, не піддавайтеся на маніпуляціям. Пізнавайте дерево за плодами, а не шелестом вітру між листям.

Біда всього українського суспільства полягає в тому, що ми дуже подрібнені, рішення приймаємо закулісно, постійно конфліктуємо, не здатні вести публічних дискусій і нехтуємо всім тим, що насправді нас може об’єднати. Погляньте на наших політиків: вони б’ються за владу тільки для того, щоб потім конвертувати її у гроші. Ніби немає інших способів багатіти, як красти і „продаватися“, а влада сама по собі ні для чого іншого ніби й не потрібна. Це ознака недозрілості і суспільства, і держави, і націй, які в нас представлені.

У кого двоє дітей, добре знають, коли якась одна дитина підбере іграшку, що можливо, місяцями була закинутою і нікому не цікавою, то починаються суперечки і бійки між дітьми, бо інша дитина миттєво виявляє бажання заволодіти тим самим.

На жаль, мало таких, що творять і шукають щось нове, більшість можуть тільки мавпувати.

Людина мала б прагнути убожествлятися, наслідувати Христа, вдосконалюватися і преображатися. Якщо церковні ЗМІ „зацикляться“ лише боротьбі зі злом, то стануть розповсюджувати замість Доброї Новини безліч гидких поганих новинок про неподобства у церковних громадах та серед духовенства. І що від того зміниться?


7. Андрій

— Пане Мирославе, як на Вашу думку, чи конфесійні ЗМІ (різного ґатунку) роблять все від них можливе щоби формувати в Україні громадянське і толерантне суспільство?

— Ваше запитання розіб’ю на дві складові частини.

Спочатку скажу, що думаю про те, що роблять і що є можливим робити для конфесійних ЗМІ, а потім поділюся міркуваннями про формування суспільства. Одразу зауважу, що це мої абсолютно приватні думки, які я нікому не нав’язую і які не мають ніякого впливу на позиції будь-яких офіційних осіб, політичних партій чи конфесій.

Не можна говорити про те, що конфесійні ЗМІ своїми силами можуть формувати суспільство. Впливати на суспільство повинна Церква — користуючись ЗМІ чи нехтуючи ними, інше питання. Якщо Церква не хоче втручатися в громадянські процеси (зрештою, це не є її головним завданням, бо Церква — не партія і не держава), то витрачатися розвиток своїх засобів буде неохоче. За кілька років, можливо, вже і не зможе... Зрештою, це — право вищого Церковного уряду приймати рішення саме такими, якими вони є, з огляду на політичні, фінансові чи інші причини.

На цей момент завдання багатьох конфесійних ЗМІ, думаю, обмежується тим, щоб обслуговувати вірних на внутрішньоцерковному рівні. Ми, наприклад, давно не спостерігаємо стрімкого розвитку єпархіальних ЗМІ. Особливо важко друкованим виданням, і хоча щороку їх чимало засновується, тиражі, в цілому, не зростають. Не кожна Церква похвалиться, що може профінансувати на належному рівні бодай один свій медійний засіб, включно з таким, що є для неї центральним.

Добре трималися дотепер хіба що церковні видавництва, більшість з яких вже налагодила свої виробничі потужності і маркетинг. Дехто скаже, що книжкове видавництво не належить до мас-медіа, але саме видавництва є дуже вагомим фактором інформаційної політики та ідеологічного впливу на суспільство. Схоже, із зростанням цін на продукти харчування, видавництвам теж доведеться нелегко.

Щоправда, знаю і позитивні приклади (чи винятки). Потужним і багатообіцяючим медійним проектом, на мій погляд, є телеканал „Глас”. Інших таких прикладів, на жаль, я не можу зараз навести.

Для більшості конфесійних видань, взагалі, стоїть завдання вижити, не припинити своє існування, щоб згодом адаптуватися до нових умов. Сподіваюся, що цей період швидко минеться і без великих втрат.

Але повернемося до суті Вашого запитання. Чому Ви так переживаєте за те, щоб суспільство стало громадянським і толерантним? Ви вже добре засвоїли ці цінності і вивчили причини, які нині роблять їх актуальними в Україні?

Мирослав ПавлюкМи живемо в епоху дуже масштабних змін, які змінять наше уявлення і про природу організації суспільства також. Воно буде, підозрюю, абсолютно іншим. Крах світової соціалістичної системи (ставлюся до неї негативно), яка насправді була підсистемою капіталізму (приховуючи законсервований феодалізм і рабовласництво з яких і живилася), раптом почав призводити до дуже непрогнозованих наслідків. Намагаючись зберегти тотальний контроль, глобальний капітал (я вкладаю у цей термін виключно нейтральний зміст) все наполегливіше (поспіхом) відмовляється від національних держав, як моделі суспільного ладу. (Якщо конфесія має виражені національні ознаки — а такі ознаки мають всі традиційні українські Церкви, то надмірна суспільна роль такої конфесії є небажаною і в процесі демонтажу національної моделі держави на модель федеральну така конфесія буде підштовхуватися до трансформації, сподіваюся, в дуже толерантний і громадянський спосіб. Та й взагалі, будь-який вид діяльності, який не може бути описаний в економічних вимірах, повинен бути або бути витісненим системою, або поставлений на рейки економіки. Ви готові сприйняття до такого розвитку подій? Чи Ви належите до конфесії, що не має виражених національних ознак і вам, з огляду на це, байдуже що саме буде відбуватися далі з конфесіями традиційними? Ну то маєте знати, першим наслідком встановлення громадянських суспільства, у країнах, які це пройшли, стала секуляризація...

Незрозуміло мені, щоправда, чому іншою стала культура виробництва. „Китай” привчив до засилля дешевого (на перших порах) і неякісного споживчого продукту. У світі науки, освіти і політики — всі ознаки такого ж „Китаю”. Заради швидкого економічного результату люди втрачають здоровий глузд, бо швидкий „зиск вже сьогодні” випозичений, так би мовити, у завтрашнього дня і позику цю не буде чим віддавати. Важко сказати, добре все це чи погано, але стає якось моторошно... Тобто, я вже у тому віці, коли люди намагаються дочитати інструкцію до кінця, перш ніж ввімкнути якийсь новий прилад у розетку.

А тепер про те, що ж нам робити...

Різні наукові (нецерковні) джерела вказують, що людина віруюча, яка знає силу молитви, а тому щодня молиться, живе в середньому на 7 років довше. Виглядає, що ці 7 років приносять їй більше людських радостей, ніж їх має якийсь захланний і „успішний” скоробагатько. Стараймося працювати так, щоб наші читачі, глядачі і слухачі жили довше, були щасливішими, здоровішими і користалися з інших Божих ласк.


6. Тетяна Шпайхер

— Христос воскрес!

1. Пане Мирославе, вкажіть будь ласка на головні особливості хрстиянських радіопередач в Україні?

2. Чого на Вашу думку сьогодні бракує християнським радіопередачам в Україні?

3. Який жанр релігійних радіопередач слід насамперед розвивати?

4. Якими є головні пріоритети розвитку радіо "Воскресіння" в найближчий час?

5. Якими критеріями Ви керуєтесь будуючи річний план для радіо?

Дякую за відповідь.

— Дякую за такий цікавий каскад запитань. Вони рятують мою участь у веб-конференції від цілковитого краху, з огляду на малий інтерес до моїх думок на тему „Роль церковних засобів масової комунікації у суспільстві”. Щодо відповідей, то сподіваюся, що ви з розумінням і долею поблажливості поставитеся до спроб відповісти. Все що буде мною написане, не може служити доповненням до жодної з теорій журналістики. Даруйте, все подальше випливає тільки з практики.

1. Про особливості. Можна говорити про два способи здійснення євангелізації засобами масової комунікації, зокрема у радіопередачах.

Спосіб перший: пряма проповідь. До цього способу вдаються всі християнські радіопрограми, однак якщо у передачах традиційних конфесій наявні ознаки професійної журналістики, а самих проповідей почуєш далеко не кожного дня, то у передачах протестантів звучать (деколи у дещо нав’язливому стилі і легкою демонстрацією зверхності з боку ведучого) винятково проповіді, частково прикрашені милими музичними творами, як правило в аматорському виконанні. (Це подобається „своїм”, але викликає роздратування серед інших, тому аудиторія обмежується „симпатиками”).

Спосіб другий: спонукання аудиторії до вияву зацікавлення духовним світом і життям церковних громад, шляхом застосування основних жанрів радіожурналістики (новини, інтерв’ю, репортаж, радіовистава) часто з заглибленням у суспільну і культурну проблематику, без нав’язування слухачеві власних релігійних переконань. (Це може сприйматися „своїми” як слабкість чи конфесійну невиразність, але збільшує аудиторію серед інших конфесій, і що особливо важливо — серед невіруючих).

Приклад з практики: Коли Радіо „Воскресіння” у 1997 році транслювало на УР-1 серіал за книгою Олександра Меня „Син Людський” аудиторія програми сягала 7 млн. осіб. Було багато листів, з них ставало зрозуміло, що багато з цих людей до церкви ніколи не ходили і наших передач раніше не слухали. Щоправда, у той час мережа УР-1 була більш розвинутою, одних тільки радіоточок було 5,4 млн.

За стилістикою ведення передачі пересічний слухач радіо може визначити її конфесійну належність: традиційна чи протестантська. У православних та католиків у студії працює зазвичай журналіст-мирянин, який не сподівається, що слухач піде до Церкви. У протестантів ведучим є, як правило, досвідчений проповідник, який емоційно „рибалить за душами” з Євангелієм у руках. (Запам’яталася одна з таких передач, у якій ведучий просив слухачів покласти руку на приймач, щоб у такий спосіб прийняти благодать).

Не буду вдаватися до аналізу позитивів і негативів обох цих способів. Радіо „Воскресіння” тяжіє до другого способу, наряду з такими радіопрограмами як „Кредо”, „Радіо Ватикану” та православними передачами. Значення Літургії для нашої традиції є мабуть найбільшим пріоритетом, на який ми маємо зважати, тому у програмах і немає жодної релігійної екзальтації, вона дуже схожа за формою на світську передачу.

Думаю, що все ж таки, засоби масової комунікації не можуть підміняти Церкву. Не кажу вже про те, як важливо не дратувати людину з іншої конфесії. Для Радіо „Воскресіння” це тим більше важливо, адже більшість слухачів „не є греко-католиками”.

Мирослав ПавлюкТепер про сокровенне. Якщо мої більш як двадцять років досвіду роботи (у сфері радіо, телебачення, поліграфії) в очах моїх молодих колег мають якусь вагу, то дослухайтеся думки, що у сучасному світі значення мас-медіа є трошки переоціненим (самі себе хвалимо!), і у порівнянні із впливом молитви і Святих Тайн, вони, взагалі, є жалюгідною імітацією. Нехай мене висміють мої молоді колеги-журналісти, не так давно я теж був переконаний у вирішальному впливі ЗМІ на суспільство, але з віком стає зрозуміло, що у духовній сфері кількісні показники (скажімо, рейтинги) не суть важні. Горстка кріпких у вірі ченців своєю професійною (хай пробачать вони таку нашу термінологію) молитвою структуризують простір (якщо так можна висловитися, в тому числі матеріальний світ) над нашою землею краще, ніж всі мас-медіа разом узяті з нашими ефірами, тиражами і Інтернетами.

2. Християнським радіопрограмам бракує участі у них духовних лідерів національного масштабу, особистостей яскравих, цікавих оповідників, здатних вести за собою аудиторію, а також скромних і непомітних назовні, але яким є чим поділитися: досвідом налагодження життя парохії, реабілітацією важкохворих, звільнення від алкоголізму чи наркоманії, заснування біблійних гуртків тощо. Пошук таких людей і залучення до співпраці є першочерговим завданням журналістів радіо. Якщо журналіст вважає, що він є головною дійовою особою у програмі, то такий журналіст є професійно непридатним.

Християнській програмі не гоже розвиватися за законами розважального шоу, тому роль ведучих в них має бути скромною. Натомість головним є Христове вчення. Тому я закликаю християнських науковців, церковних мужів, єпископів і священиків не переховуватися у стінах своїх келій чи кабінетів. Допомагайте Вашим журналістам (не всі ми однакові). Крім скандальних і сенсаційних, які не раз псували Вам кров своїм цинізмом, є ще і ми — церковні журналісти. Приходьте до нас, говоріть хоч дещо з того, що Ви говорите, наприклад, слухачам семінарій. Українські люди вартують чути і знати, що Церква з ними, що Господь чекає на них. Любіть людей, а журналіста треба просто терпіти... Знайдіть час, зателефонуйте до першого-ліпшого редактора Вашої конфесії і узгодьте тематику і план співпраці. І до вас повернеться свіжість і натхнення, як нагорода від самого Господа, за те що несете людям світло.

3. Для радіо головним жанром є інтерв’ю. Радіо потребує живих голосів. Тому не обов’язково зациклюватися лише на веденні програм і студійні розмови. Треба навчитися якісно працювати з мікрофоном на конференціях, семінарах, лекціях, будь-де, де зможе і погодиться учасник Вашої передачі. Зазвичай це завантажені працею люди, тому завдання журналіста створити комфортні умови для людини, яка надає змісту роботі самого журналіста.

4. Ми закінчуємо певний період у нашій біографії. Наступного року виповнюється 20 років з часу виходу в ефір першої передачі Радіо „Воскресіння” на частоті передавача у Монте-Карло. Тому багато що буде відбуватися за інерцією. Треба трішки посвяткувати...

Які потім будуть реформи у нашій роботі, ще рано говорити. Всі організації переживають свої життєві цикли від заснування до смерті. Реформа — це перезапуск, щоб уникнути занепаду. У творчих колективах життєві цикли короткі, тому реформи мають бути вчасними. Наступні зміни, ймовірно, будуть виконуватися новим менеджером. Тому мені не випадає про це говорити. Наразі ми помалу скорочуємо.

А це цікаво, зверніть увагу! Незабаром на нашому сайті з’явиться величезний блок звукових файлів із архівними записами Світлої Пам’яті Блаженнішого Мирослава-Івана Любачівського, який заклав золотий фонд нашої фонотеки, записавши біля 1000 духовних наук спеціально для Радіо „Воскресіння”.

5. Про критерії у плануванні. (Ох і пікантну темку Ви мені підкинули...).

Колись ще, у ранній період своєї трудової біографії, в часи перебудов і гласності, сплетеному з розвалом СРСР (Боже, невже я такий медіа-динозавр...). Ваш покірний слуга готувався займатися кіновиробництвом і дізнавався як важливо значить підготовчий період, проектний аналіз і таке інше, зіткнувся з фактом, що цей самий підготовчий період може бути більшим за рік. І чим важливіший проект, тим довшим може бути підготовчий період. А далі все за теорією: розробка концепції проекту, організація структури, офіс, маркетингові дослідження, управління ресурсами і комунікаціями, навчання персоналу, методи зниження ризиків... Вже не пам’ятаю всього... Теорія ця ніколи не була затребувана практикою. Тому мені легше буде відповісти, якщо домовимося, що слово „критерій” будемо трактувати як „фактор впливу на побудову річного плану, що викликає залежність”.

Головний фактор впливу — це наш ресурс, що складається з двох взаємопов’язаних складових: бюджету і ефірного часу. Організація радіомовлення у національному масштабі може залежати від політичних факторів.

Постанови Синоду Єпископів УГКЦ — щоб бути актуалізованими до проголошених там завдань — читаємо і враховуємо. Це — критерій.

Читаємо і новини від РІСУ (хоч і не дружимо з Інтернетом, але дружимо з Антошевським і Ко).

А ще ми завжди відкриті до інформаційної підтримки всіх церковних установ у їхніх акціях, форумах, семінарах, прощах, наскільки це в наших силах. (Безоплатно).

Ми також враховуємо творчі ідеї наших журналістів. Стараємося передбачати їх стан здоров’я, кризи жанру, пошуки кращої роботи, зміни місця проживання з України на інші світи, ризики вагітності для журналісток... (Вибачте, вирвалося).

Ми дуже стараємося врахувати графіки відряджень і зайнятість наших найбільш видатних учасників передач.

Максимально відповідально ставимося лише до вибору тем. Інколи нам вдається важливість теми поставити над її актуальністю.

Ми ніби не в моді, але про Голодомор і про боротьбу УПА Радіо „Воскресіння” говорило ще 17-19 років тому. Слово Екуменізм вперше з’явилося в інформаційному просторі України саме у нашій програмі. А ще була Апостольська Столиця, були ще евтаназія, хоспіс...

Ще раз дякую Вам, пані Тетяно, за запитання!


5. Іван Верстюк (православний богослов, м. Київ), verstyuk_i@ukr.net

— Пане Мирославе, чи повинні церковні засоби масової комунікації виховувати своїх реципієнтів, чи лише повідомляти їм останні новини?

— Пане Іване, ваше запитання досить дискусійне. Представники різних журналістських шкіл зійшлися б у двобої. Мені ж на нього відповісти доволі легко, бо я належу до людей, які нехтують новинами, коли мова йде про Церкву, але, будь-ласка, дочитайте до кінця. Що може бути насправді нового у тих новинах? Це якась мізерна чи більш-менш значуща подія, факт із життя людини чи установи, по суті, всі новини про одне і те ж, тобто про ніщо. Якщо говорити про Добру Новину, чи про те, що Христос Воскрес, то наступною гідної уваги новиною буде повідомлення про те, що Христос вдруге прийшов зо славою судити живих і мертвих. З огляду на це — всі новини у міжчасі між Воскресінням і Другим пришестям, не більше ніж інформаційний шум. Якщо Ви з цим погоджуєтеся, то я щасливий що знайшов однодумця. На богословському і філософському рівнях все те, що називається новинами, які плодять наші мас-медіа, мало б нехтуватися. Можливо для того ті новини і клепаються, щоб людям вже не стало наснаги заглибитися у молитву.

Але не будемо заходити у крайнощі і спробуємо розібратися у терміні «новина» і понятті «виховання». Справа в тому, що новини можуть або допомагати, або ж навпаки, унеможливлювати процес виховання. Тому підемо в іншу крайність.

Візьмемо «екстремальне» визначення новини, а саме — з точки зору ведення інформаційної війни. Тут новина вже перестає бути невинним свіжим повідомленням, а стає вибірковою інтерпретацією подій. Якщо частота повідомлень, наприклад, про пожежі у дерев'яних церквах співпадає з частотою пожеж, то тим більше люди сприйматимуть це як новину. Тут вже закладений ще один елемент, який спеціалісти називають амплітудою новини — страх людини перед вогнем. Наступний елемент — неоднозначність новини. У нашому прикладі: церква згоріла з причини необережності чи злого умислу? Є цей елемент? Здається є. Далі ще цікавіше... Має бути прив'язка до культурної значимості. І вона є — церкви ж стародавні, в них цінні ікони тощо... Йдемо ще далі. Очікуваність новини. А чи не чекаємо ми вже чергового повідомлення про пожежу? І ще одне, чим більше негативним є подія тим більш вона схожа на «новину».

Тепер про те, що означають такі новини. Вони лягають в основу, як кажуть спеціалісти, інформаційної операції, суть якої — в проведенні комплексу узгоджених дій з метою досягнення і утримання переваги, шляхом впливу на інформаційні процеси у системі противника (тобто в інформаційній системі Церкви). Враховуючи відсутність у такій системі спеціалістів аналогічного профілю, які могли б вжити контрзаходів, операція інформаційна успішно завершується і розпочинається операція психологічна. Метою такої операції є наступні заходи, спрямовані на трансформуванні потрібного настрою серед конкретної групи людей, у нашому випадку — конфесії, з подальшим забезпеченням потрібних типів поведінки.

Таким чином зачищається територія для здійснення реалізації наступних планів — політичних, економічних, а при потребі і військових...

Ось вам і уся правда про новини...

Тому церковні ЗМІ повинні розвиватися до такого рівня, щоб могти протистояти інформаційним війнам бодай у тих площинах, які стосуються Церкви.

Дякую за увагу!


4. Тарас

— Пане Мирославе, Ваше радіо звучить на різних хвилях, але дуже непомітно, фактично воно не суттєво впливає на молодь. А чи не плануєте Ви активно освоювати Інтернет-простір? Це дозволяло б бути з молодими людьми, які активно слухають радіо в Інтернеті.

— Радіо „Воскресіння“ сьогодні є соціальною програмою в академічному стилі, якщо так можна сказати, адаптованому для пересічної української людини, що позбавлена доступу до Інтернету, до газет, книжок, живе переважно на мізерну пенсію в районних центрах і селищах України.

Тепер про нашу, як Ви кажете, непомітність.

Судячи із змісту скарг з боку певних православних братств з приводу появи в ефірі програм „Радіо Ватикану“, де згадується також і наше скромне Радіо „Воскресіння“ в тому контексті, що католики вже перейшли всі допустимі, на їх погляд, межі і просто-таки окупували національний ефір, то я не розумію натяку, який Ви вкладаєте у слово непомітність. Якщо якийсь греко-католик зі Львова захоче почути, наприклад, голос Блаженнішого Любомира, новини про чергову акцію „Карітасу“, духовну науку владики Ігоря Возняка тощо, то він зможе це зробити навіть під час своєї відпустки в Феодосії, Ялті чи Алушті, знімаючи квартиру, просто попросивши господарів дозволити користуватися радіоточкою. Це стосується і санаторіїв. У Криму, між іншим, радіотрансляційна мережа у дуже доброму стані. Звичайно, у нас немає грошей на рекламу нашого ефірного часу в перервах телевізійного шоу „Свобода Савіка Шустера“, але у Львові принаймні, послухавши новини від Радіо „Свобода“ на 89,7 FM, ви хочете-не-хочете почуєте позивні Радіо „Воскресіння“, і так щодня, та ще й тричі на добу...

Якщо Ви знаєте якусь християнську радіопрограму в Україні, що була б більш помітною, то назвіть її, будь-ласка, і ми охоче переймемо її досвід.

Тепер про Інтернет і про молодь. Сьогодні Радіо „Воскресіння“ не може працювати з молоддю як цільовою аудиторією. На це є рнизка причин. Це також стосується і перспектив стосовно якихось спеціальних проектів в Інтернеті. Але не все так погано. У нас є своя сторінка за адресою www.rr.lviv.ua, на якій можна послухати щоденні радіопрограми, вибрані інтерв’ю, включно з такими, що були „забраковані“ до ефіру. Виглядає, що є досить звукових файлів, фоторепортажі, мистецька фотогалерея і, навіть, відео. Однак, наша Інтернет-сторінка, це, все ж таки, залишковий продукт, певний архів, де ще, між іншим, зберігаються файли з часу, коли наша редакція намагалася підтримувати інші проекти, такі як Бюлетень „Агенції Релігійної Інформації“ чи газету „Мета“ – часопис Львівської архиєпархії. Хоча, як на мене, то далеко не кожен християнський ресурс може похвалитися такою колекцією різноманітних тем та авторів.

Я свідомий з того, що для молоді все це не дуже цікаво, але...

Не так довго нам чекати і лави наших слухачів поповняться. Таке вже життя людини. І я дуже шкодую за тим нашим слухачем, з початку 90-х років ХХ століття: це був ввічливий, скромний, який писав своїми натрудженими руками листи і щиро вкладав у конверт зачовганого радянського карбованця... Скільки вже померло тих наших перших слухачів за 20 років нашої діяльності. І сьогодні ми не можемо покинути тих, хто ще живий і залишається з Радіо „Воскресіння“ на своїх малометражних кухнях з радіоточкою, догоджаючи невдячним дітям і онукам...

Сьогодні навряд чи більше 20 відсотків населення України можуть послуговуватися Інтернетом, ще 60 відсотків українців живе на території, на якій немає покриття радіочастотами FM. Живучи у Києві чи у Львові в це важко повірити, але зайдіть на сайт Ради Національної Безпеки та Оборони за адресою: www.telekritika.ua/media-rinok/regulyuvannya/official-documents/print/37321 та перегляньте Доповідь РНБОУ Раїси Богатирьової «Про невідкладні заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки України».

Погляньте на розміщені там таблиці і графіки. Ви побачите, що завдяки присутності нашої радіопередачі на Першій програмі Українського Радіо ми маємо кількамільйонну аудиторію з покриттям майже 100 % території України!

Наша непомітність також залежить від коштів на рекламу. Якщо ви не слухаєте програм УР-1, то ми для Вас будемо непомітні. Ми також свідомі з того, що величезна кількість людей взагалі не слухає радіо, але кількість людей, що не має доступу до Інтернету з технічних, фінансових чи з огляду на вік та рівень освіти, є не меншою.

Хочеться вірити, що не за горами час, коли з’являться ще багато нових церковних мас-медіа, серед яких будуть і молодіжні, і дитячі. І ми залюбки скористаємося їхньою допомогою і будемо співпрацювати.


3. Ігор

— Шановний пане Мирославе, чи церковні засоби соціальної комунікації знайшли належне місце в сучасному інформаційному просторі України? Чи не стоять вони зараз так би мовити на маргінесі?

— У Вашому запитанні одночасно й ховається відповідь. Думаю, що сучасний інформаційний простір є остаточно не сформованим. Дехто каже, що український медіа-простір нагадує смітник. Тому бути на маргінесі такого смітника не є вже так погано.

Але чи є на маргінесі віруючі люди? Очевидно, що ні. Я би казав про інформаційну нішу в просторі, яку займають конфесійні медіа. І в міру структуризації цього інформаційного простору поняття інформаційних ніш змінить критерій для їх оцінювання: маргінес це чи ні.

Мені здається, що існують різні інформаційні сегменти: одні люди бачать світ через Інтернет, але є багато людей, які ніколи не попадають до всіляких опитувань чи соціологічних досліджень, водночас є активними споживачами інформації з церковних ЗМІ. Тому не можна судити лише за першими про те, як і що слухають/читають/дивляться українські громадяни.

На мою думку, нове покоління потребує інтерактивних інформаційних мереж. Тому можна прогнозувати, що традиційні способи організації діяльності засобів масової інформації будуть з часом відмирати, якщо вони не трансформуються. І конфесійні ЗМІ повинні бути якнайкраще підготовані до таких змін.


2. Православний

— Яка мета вашого радіо? Хто його фінансує?

— Просте запитання, на перший погляд, насправді торкається фундаментальних положень справи, на яку я затратив більше 15 років свого життя, тому хочу відповісти, по-перше, відверто, по-друге, щоб показати ланцюжок своїх роздумів. Тому наберіться терпіння, якщо це Вас насправді цікавить, і вибачте за багатослівність.

Мирослав ПавлюкЗасновником Радіо „Воскресіння“ є Патріарша Курія Української Греко-Католицької Церкви, а стратегічне управління нашою діяльністю здійснюється Спостережною Радою на чолі з Блаженнішим Любомиром. Таким чином, ми є засобом масової інформації в руках Глави УГКЦ. У словосполученні “засіб масової інформації“ підметом є слово „засіб“. Схиляюся до думки, що це слово є головним, якщо говорити про мету нашого існування. Тому стратегічним завданням Радіо „Воскресіння“ — бути засобом в інформаційному просторі України для полегшення здійснення тих завдань, які ставить Церква перед іншими своїми структурами, що насамперед пов’язані з впливом УГКЦ, зокрема, та християнства, в цілому, на трансформацію суспільства. Такими структурами є насамперед церковні громади — парохії, духовні навчальні заклади, монаші згромадження, благодійні організації тощо. Ми повинні забезпечити для них, наскільки це в наших силах, сприятливі суспільні обставини для розвитку. Зауважу — тут йдеться не про рекламу чи PR, а про щось більше, скажімо репутацію чи громадську думку... Водночас слід зважати на наші доволі скромні можливості. А те, що суспільство трансформується постійно і хаотично, доводити непотрібно. Якщо зміни будуть чинитися на догоду миттєвим матеріальним потребам без врахувань духовних потреб, то наслідки будуть катастрофічними для кожного з нас не лише у духовному але і в матеріалістичному вимірі також. Ось у цьому хаотичному людському світі, що стрімголов летить до своєї неминучої загибелі, Церква намагається донести до кожної людини план спасіння, даний самим Творцем. Бути бодай мізерним знаряддям у цьому Плані, чим не достойна мета-місія для щоденної праці, що називається „в миру“ журналістикою. У нашому випадку — журналістикою церковною.

Тактичні завдання, які стояли перед нами у 1991-му році, у 2001-му році і будуть стояти у 2011 році — різні, але головне залишається незмінним — це євангелізація. Мета Радіо „Воскресіння“ — кажучи спрощено, закликати людину прийти до Церкви. Наприклад, людина, яка вважає себе православною у якомусь культуральному значенні, але водночас не є парафіянином — не молиться, не ходить до церкви, а таких дуже багато, все-таки, повинна захотіти стати учасником богослужень у православній церкві. Особисто я, закінчуючи ведення чергової радіопередачі, закликаю слухачів знайти час на молитву, час на читання Святого Письма і, що найбільш важливо, прийти на Святу Літургію до свого храму. Я значною мірою є противником трансляції богослужінь по радіо, бо люди мають ходити до церкви, а слухання літургії по радіо не заміняє і не може замінити присутності в Церкві. У тому і є прояв справжності християнської спільноти, щоб завести хвору сусідку до церкви або інколи покликати священика до хворого родича. Може це стане для хворого початком зцілення! І для тіла, і для Душі!

І ще одне наше завдання — утримувати плацдарм у тотальній інформаційній війні, що ведеться проти духовного світу людини. І у цій війні нам допомагають чимало людей різних християнських конфесій, більшість з них — православні (так і має бути в Україні), хоча ми у своїй редакційній політиці ніколи не стояли на позиціях позаконфесійності чи екуменізму. Те, що наша діяльність розпочалася з благословення Синоду Єпископів УГКЦ ще у 1989 році, ні для кого не є таємницею. Історія нашого створення досить докладно описана на нашій Інтернет-сторінці — www.rr.lviv.ua. Там є також відомості про склад Спостережної Ради та Ревізійної комісії, а також про найманий персонал — гвардійців кардинала, якщо Вам до вподоби такий вислів.

Мирослав ПавлюкРадіо „Воскресіння“ насправді не є радіостанцією в прямому розумінні цього терміну. Це специфічний мас-медійний проект, швидше студія-продакшн, яка позиціонує себе як радіо (у зв’язку з тим, що основну і найчисельнішу аудиторію має серед слухачів). Щоб зрозуміти краще мою думку, погляньте на нашу історію. Ми були першою радіопрограмою в Україні, яка потрапила у державний ефір не будучи продуктом державної чи політичної структури ще до дня проголошення державної Незалежності. Мало того, що ми були недержавними, ми були не київськими, більше того — ми програма зі Львова. Мало того що ми зі Львова, ми — програма християнська, а ще така, що належить УГКЦ. А тепер віднесіть це до 1991 року чи 1989 року, відколи Радіо „Воскресіння“ було засноване, а УГКЦ ще не була остаточно легалізованою в СРСР. Чи багато ви знаєте радіо- чи телепрограм, які сьогодні, у 2008 році, представляють Львів в ефірі Донецька чи Сімферополя?

Щодо нашого фінансування. Воно реалізується на пожертви віруючих та за сприяння благодійної міжнародної католицької організації „Церква в потребі“, а конкретно осередку Kirche in Not з Німеччини. Зрозуміло, що ця допомога організується від імені керівництва УГКЦ, а не з волі Мирослава Павлюка, як незалежного продюсера, чи будь-якої іншої приватної особи, навіть дуже відомої і впливової. Ми також вивчаємо можливість для пошуку і плекання українських жертводавців, які були б значущими для нашого бюджету, але поки що такого не ставалося, та ще й у такий спосіб, щоб воно стало публічним. Ми молимося за величезну кількість наших „маленьких“ жертводавців, імен яких навіть не знаємо, бо в них наша сила і також наша незалежність. Незалежність церковного ЗМІ від якогось конкретного багато інвестора — багато значить, але це вже інша тема.


1. Степан Мельник

— Пане Мирославе, чи Ви здійснюєте моніторинг, хто є Вашим слухачем, що найбільше цікавить, який відсоток населення України слухають Ваші передачі? Чи маєте Ви кореспондентів в інших регіонах? Дякую за відповідь!

— По можливості намагаємося звертаємося за послугами соціологічних фірм, які досліджують нашу аудиторію. Найбільше користуємося даними від Національної радіокомпанії України та місцевих FM-станцій, які транслюють наші програми.

Хочу відзначити деякі особливості нашої аудиторії. Ми надсилали книжки нашим слухачам, які зверталися до нас. Ми їх попросили відповісти на анкети, розроблені соціологами. Спеціалісти відібрали 2000 анкет, автори яких представляють всі області України. У результаті виявилося, що серед наших слухачів греко-католики становлять близько 13 %, православні УПЦ КП 26 %, УПЦ (МП) — 8 %, римо-католики і протестанти — по 3 %. Здивувало, що 20 % опитаних не відносять себе до жодної з конфесій, до церкви не ходять. Тобто, їх релігійна тематика цікавить як культурне чи соціальне явище.

Також здивувало, що найбільш активний слухач виявився у Луганській та Миколаївській областях, що ми не можемо однозначно пояснити. Однозначно, це питання варто досліджувати.

В нас немає можливостей залучати кореспондентів в інших регіонах, тому обмежуємося лише власним кореспондентом у Києві.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Точка зору

    Останні коментарі

    • protBohdan_Ohulch | 23 листопада 2017, 21:45

      Автор коментаря під іменем dutchak, можливо, має певну логіку аргументів та знання у цьому питанні. Але, на жаль, початок тексту зі словами Країна Дурнів, клоунада, посміховище тощо працює як

    • dutchak1 | 23 листопада 2017, 14:48

      "Сонце ще не зійшло, а в Країні Дурнів вже кипіла робота ..." (с) О.М. Толстой, "Золотий ключик або пригоди Буратіно" Країна Дурнів існує не в тому розумінні, що її жителі не

    • velovs@ukr.net | 23 листопада 2017, 12:18

      Р. S. Хочу тут навести деякі БІБЛІЙНО-МІСТИЧНІ ознаки, прямо пов'язані зі смертю Сталіна. Так от, на початку 1953 р. на Захід просочилися відомості, що кремлівський диктатор, зокрема, готує нову -

    • velovs@ukr.net | 23 листопада 2017, 11:00

      І багато в чому схожу ситуацію маємо і нині. Тобто, цинічно й зухвало - у лютому-березні 2014 р. - розпочавши агресивно-загарбницьку війну проти незалежної і соборної України, Путін - у т. ч. (поряд

    • Василий Петров | 23 листопада 2017, 10:32

      ...и не допусти нам отречься от тебя. но избави нас от обмана.