"Оптимальна ступінь співпраці Держави і Церкви – такі партнерські відносини, при яких Держава максимально сприяє розвитку церковних інституцій, а Церкви беруть посильну участь у вирішенні соціальних проблем суспільства"

25 березня 2008, 18:26 | Архів веб-конференцій | 0 |   | Код для блогу |  | 

Олександр СаганУ гостях: Олександр САГАН, доктор філософських наук, голова Державного комітету у справах національностей та релігій

Запитання і відповіді розміщуються в порядку отримання останніх — найсвіжіші угорі

 

Провідна тема веб-конференції: Державно-конфесійні відносини в Україні


45. Запитання від редакції

1. Нещодавно видано Постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження Типового положення про управління (відділ) у справах національностей та релігій обласної, відділ у справах національностей та релігій Севастопольської міської державної адміністрації" (12 березня 2008 року № 171). Як знаємо, після 2005 року у багатьох областях їх було ліквідовано. Свого часу ці відділи і управління були підзвітні Держкомрелігій. Як зараз у Держкомнацрелігій складаються відносини з регіональними відділами/управліннями? І чому знову вирішено в областях відновити такі структури?

— На це питання я вже частково відповідав, відтак лише зазначу, що Держкомрелігій відновив юридичний зв’язок із своїми регіональними структурами – відділами в ОДА, які знову мають подвійне підпорядкування (ОДА та Держкомнацрелігій). Це значно посилює можливості наших співробітників у регіонах при відстоюванні вимог чинного законодавства.

2. В останні роки релігійна тематика частіше почала з'являтися в ЗМІ. Як на Вашу думку, чи загалом достатньо і якісно вона представлена?

— Вважаю, що рівень журналістських матеріалів з етнічної, а особливо релігійної проблематики є низьким, щоб не сказати більше. Окрім низької загальної кваліфікації, часто відчувається ще й заангажованість того чи іншого журналіста (видання в цілому), незнання законодавства, об’єкта розгляду в цілому. Відтак ми вже давно потребуємо своєрідних курсів підвищення кваліфікації, спеціалізації на журналістських факультетах тощо.

3. РІСУ дуже часто отримує з регіонів інформацію про порушення релігійної свободи з боку представників місцевої влади, релігійних організацій. Нерідко це голосні процеси. Ми думаємо, що про більшість з них Ви отримуєте більш вичерпну інформацію. Як саме Держкомнацрелігій реагує на такі випадки? Чи можете навести приклади?

— Реакція Держкомнацрелігій різноманітна – це може бути виїзд наших співробітників і розгляд ситуації на місці, робота із місцевими чиновниками різних рівнів, звернення в інституції, які займаються подібними проблемами (прокуратура, МВС, СБУ тощо) і т.ін. Адже інколи ззовні проблема має характер релігійного (міжконфесійного) конфлікту, а при більш детальному розгляді проявляється риси, що лежать у компетенції силових відомств. Порушень не так вже й багато за суттю, проте вони часто однотипні й кількісно „тиражуються” в різних регіонах країни. Перший блок проблем пов’язаний із церковним майном, а точніше із юрисдикційною належністю храмів, крадіжками церковного майна (особливо від цього потерпають старообрядці), невиділенням земельних ділянок для будівництва культових споруд тощо. Другий блок – проблеми із вандалами та антисемітами, протестами біляцерковних організацій, протестуючими проти присвоєння ідентифікаційних кодів тощо. Третій блок – міжконфесійне та міжцерковне протистояння, яке нині набуває різноманітних форм. Четвертий блок, який, до речі, щороку кількісно стає все менший – чиновницьке свавілля чи потурання/протекція тій чи іншій релігійній організації на шкоду іншим. Думаю, що з часом, в міру росту матеріальних статків та правової свідомості віруючих і закінчення процесу структурних змін у конфесіях, цих та інших проблем у суспільстві буде менше.

4. Нерідко ми зіштовхуємося із ситуацією, коли в регіонах представники органів місцевого самоврядування не ознайомлені із законодавством про свободу совісті, тому діють щодо запитів релігійних організацій не згідно з законодавством, а згідно зі своїми конфесійними чи політичними симпатіями. Чи проводить Держкомнацрелігій якісь заходи для такої правової просвіти місцевих можновладців? РІСУ зацікавлена долучатися до таких заходів, зокрема у формі днів релігійної свободи.

— Держкомнацрелігій звертає особливу увагу на проблему, яку Ви порушили. Ми плануємо перш за все постійно працювати над кваліфікаційним рівнем своїх співробітників, а також чиновників у регіонах. Для цього передбачаються наради, конференції, семінари із участю міжнародних експертів тощо. Із задоволенням залучатимемося до Днів релігійної свободи, інших заходів РІСУ та інших громадських й державних інституцій.

Пане Олександре, ми дуже вдячні Вам за готовність поспілкуватися з нашими читачами. Ця веб-конференція вийшла найбільшою за понад річну практику проведення веб-конференцій РІСУ. Це означає, що тематика державно-конфесійних відносин і сфера діяльності Державного комітету у справах національностей та релігій, а також Ваша особиста позиція викликають особливий інтерес у читачів РІСУ. Хай Бог опікується і благословляє Вас у родинному житті та державному служінні!

— Дякую. На жаль, не зміг на багато питань більш повно відповісти – надто мало часу і багато питань. Проте, сподіваюся, головні свої ідеї мені вдалося прояснити. Дякую також всім, хто віднайшов час поставити запитання. Удачі Вам та Божих благословінь у всіх добрих справах.

Щиро О.Саган


44. Vitaliy Proshak, researcher Utrecht University, The Netherlands, vitalyproshak@yahoo.com

— В чем проявляеться позитивная роль академической деятельности религиозных организаций на Украине и в чем ее недостатки? На Ваше мнение, будет ли религиозное образование на Украине развиваться в либерально-плюралистическом направлении или лидирующая роль будет принадлежать какой-либо одной религиозной организации/ традиции?

— Академічна освіта релігійних організацій у нас ще на стадії становлення. Проте вже зараз можна із впевненістю сказати, що її перспектива, користуючись Вашою термінологією – ліберально-плюралістична. І це пов’язано із багатьма об’єктивними та суб’єктивними факторами, характером української ментальності.


43. Тарас

— Пане Олександре, чи вважаєте Ви слушним твердження, що чинний в Україні Закон про свободу совісті є надто ліберальним? Чи не підтверджує цього той факт, що наша держава, яку дехто з закордонних релігійних діячів називав "взірцем свободи совісті", водночас є далеко не взірцем у багатьох інших відношеннях, а релігійна різноманітність не сприяє єдності нації?

Олександр Саган

— Закон є не „надто”, а просто ліберальним. Надто багато свободи ніколи не буває. Є невміння нею користуватися. Закон – це інструмент, який необхідний державі для проведення державно-конфесійної політики. І тут багато залежить від того, хто і як цим інструментом користується. Адже можна мати чудові закони, які не працюють. Щодо взірця – назвіть хоча б одну державу, яку нині можна назвати взірцевою у сфері державно-конфесійних відносин. Думаю, що такої немає. Є значні і цікаві напрацювання, але завжди присутній людський фактор. При всьому сприянні законодавства, у Європі тисячі християнських храмів закриваються чи продаються на аукціонах – немає віруючих. У нас кожен звертає увагу в інших країнах лише на той аспект, який йому вигідний, забуваючи, що явище слід оцінювати лише в комплексі. А це: мораль, виховання, традиції, рівень економічного розвитку, наявність елементів громадянського суспільства тощо. Тому який би закон не був, він буде працювати рівно настільки, наскільки суспільство готове його сприйняти, тобто враховувати його норми у реальному житті. Україна вже давно заверстана у глобалізаційні процеси – сотні тисяч людей приїхали до нас, мільйони українців виїхали. Ми вже об’єктивно не зможемо бути монорелігійною країною, як не може такою бути ні Росія, ні Білорусь, ні жодна інша країна світу. Інша справа, що багато інших життєвонеобхідних інститутів державного будівництва у нас не працюють. І це дійсно велика проблема.


42. Офіційний сайт УПЦ (www.orthodox.org.ua)

— Олександре Назаровичу, після свого призначення на цю відповідальну посаду Ви відвідали Блаженнішого Митрополита Володимира. Скажіть будь ласка, чим для Вас є благословення Його Блаженства? Як давно Ви знаєте цю людину і які враження у Вас від спілкування з ним?

— Це питання дуже особистістне, а тому я не хотів би багато про це говорити. Скажу лише, що Блаженніший митрополит Володимир – це унікальна і непересічна особистість, спілкування із якою не забувається.

— Як Дeржкомрелігії ставиться до святкування цього року 1020-річча Хрещення Русі? Розкажіть, на якому рівні і в якій якості у святкових заходах прийматиме участь Держкомрелігій?

— Нині Указом Президента України створений оргкомітет із підготовки та відзначення в Україні 1020-річчя хрещення Київської Русі. В Указі вже окреслено низку заходів. Думаю, що після перших засідань робочої групи певну кількість заходів ще буде додано. Я входжу у склад оргкомітету, відтак Держкомітет, звичайно ж, буде долученим до проведення більшості урочистих заходів.

Як Ви сприйняли ідею та ставитеся до побудуви в Києві кафедрального собору? Чи бували Ви на місці будівництва? Можливо, Держкомрелігій якось допомагає УПЦ у цій справі?

— Ідею побудови кафедрального собору сприйняв позитивно. На місці будівництва був, в тому числі і під час закладки і освячення каменя у минулому році. Держкомрелігій не має коштів для допомоги у будівництві будь-яких храмів.


41. Юрій, релігієзнавець

— Літом 2007 року в інтерв’ю газеті «Дзеркало тижня» виконавчий директор Центру релігійної інформації та свободи Української асоціації релігієзнавців Людмила Филипович визнала безумовним злочином, коли батьки позбавляють дитину освіти, здоров’я чи навіть життя (наприклад, відмовляючись від переливання крові). Як Державний комітет у справах національностей та релігій планує протидіяти подібним злочинам?

— Цитата не зовсім точна. Проте Ви задали дуже комплексне питання, яким повинен займатися не лише Держкомнацрелігій, але й освітянські, правоохоронні інституції, лікарі. І кожен конкретний випадок потребує детального розгляду. Адже, наприклад, ні в кого не викликає заперечень необхідність освіти чи охорони здоров’я дітей. Проте відомі десятки випадків, коли люди (діти) отримували смертельні недуги від переливання крові. А якщо до цього додати ще й релігійні переконання, пов’язані із особливим трактуванням крові, то ситуація вже буде не така однозначна.


40. Дмитро

— Шановний Олександре! Якщо ви кажете, що вірите В Ісуса Христа, а від так, сподіваюсь, віруєте і в спасіння, яке Він дарує кожному по його вірі — як Ви можете захищати саєнтологію і лобіювати їх інтересі в Украіні??? Невже Вам так байдуже духовне здоров"я нації? (Вам прекрасно відомо, що саєнтологія заборонена постановами судів в деяких європейських країнах).

— На це питання я вже відповідав. Додам лише, що в згаданій експертизі мова йшла не про, як Ви пишете, „лобіювання” когось чи чогось (до речі, твердження абсолютно бездоказове, бо поза фактом експертизи жодного факту Ви не зможете навести – їх немає), а про вияснення питання – це релігія чи не релігія. Група експертів з’ясувала, що мова йде дійсно про релігійне віровчення і відповідну релігійну організацію. У квітні минулого року такий же висновок зробив і Європейський суд із прав людини.


39. Петро Гануліч, директор відділу суспільних звязків та рел. св. Ц АСД, Ген. секретар Укр. ас. рел. св., skifg@ukr.net

— В газетах "Дело", "Експрес" опубліковані матеріали, які принижують релігійні почуття АСД і інших протестантів. Їх змальовують в дусі войовничого атеїзму, вбачають в їх діяльності загрозу національній беспеці. Чи планує ДержКом запровадити якусь "цензуру" таким публікаціям? Саме такі матеріали є загрозою міжконфесійного миру. Де шукати захисту від таких горе журналістів?

— Держком не може вводити цензуру на ті чи інші публікації в ЗМІ. Проте ми можемо робити експертизу – чи дійсно окремі видання чи статті розпалюють міжконфесійну чи міжнаціональну ворожнечу. А захист від цих публікацій поки що один – суд. І хоча б один раз це треба пройти, щоб навчити, як Ви пишете, „горе журналістів” поважати релігійні почуття інших людей.


38. Єромонах Леонтій (Федоров), svpokrova@ukr.net

— У нас запитання. Чому КМДА направляє на аукційни торгі релігійні громади, як тільки громада подала дукументи на землеотвід під будову церкви, каплиці? Ми не комерційне підприємство. Це не справедливо. І не по християнськи. Ми робимо вивод хто у влади. З повагою ініціатор відбудови "Залізноі" церкви св. Іоанна Златоуста єр. Леонтій (Федоров)

Олександр Саган— Погоджуюся із неприпустимістю виставлення на аукціонах земельних ділянок, призначених для будівництва храмів. Держкомітет категорично виступає проти таких нововведень. Тим більше, що у генеральному плані забудови Києва передбачені земельні ділянки для будівництва культових споруд. Принаймні два роки тому на зустрічі керівництва КМДА із главами Церков і релігійних організацій говорилося про сто таких ділянок у межах Києва. Я вже не говорю проте, що одна-дві церкви у Києві отримують десятки гектарів, а інші – кілька соток. Це пов’язано з тим, що вирішення питань регулювання земельних відносин знаходиться у виключній компетенції сільських, селищних, міських рад (п.34 ст. 26 ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні”). А тому Ваш підхід до розгляду проблеми вважаю правильним – треба робити висновки, хто у місті біля керма, і чи їм там місце.


37. Ірина

— Доброго дня! Чи релігійні організації на сьогодні сприяють формуванню в Україні громадянського суспільства? Якщо так, то до яких конфесій вони належать? Як Ви ставитесь до того, що більшість українських церков і релігійних організацій використовують свою доброчинну діяльність з метою поповенння своїх лав новими віруюючими? Дякую за відповіді.

— Вважаю, що більшість релігійних організацій сприяють розбудові в Україні громадянського суспільства. Це переважно представники тих конфесій/церков, які пропагують міжконфесійну злагоду, роблять реальні кроки до розбудови в країні громадянських інституцій, підвищення відповідальності віруючих за свою громадську й політичну діяльність. Не погоджуюся із Вашою тезою про те, що більшість церков „використовують свою доброчинну діяльність з метою поповнення своїх лав новими віруюючими” – якщо це і є у тих чи інших організацій, то довго й ефективно тривати така діяльність не може. Як свідчить практика, неофіти, навіть попри свій невеликий релігійний досвід, швидко розбираються у щирості/нещирості намірів організаторів такої діяльності.


36. Пилип

— Хотів дещо уточнити, прочитавши Вашу відповідь на моє запитання, але я не мав на увазі Міністерство внутрішніх справ України, а Міністерство внутрішньої політики України, хоча у світлі інформації, яку Ви повідомляєте про фактичне відновлення у всіх ОДА структурних підрозділів (управління чи відділи) у справах національностей та релігій, в мене появилися інші запитання:

1) яким чином формуватимуться такі структурні підрозділи держадміністрацій, адже бюджет і кошториси вже затверджені, а голови адміністрацій – це удільні князі, які жодної лишньої копійки не віддадуть просто так?;

2) прозвітуйте, коротенько хоча б, про діяльність Міжвідомчої комісії з підготовки пропозицій щодо відновлення прав церков і релігійних організацій, які були порушені внаслідок проведення колишнім Союзом РСР тоталітарної політики стосовно релігії щодо виконання Указу Президента України від 21 березня 2002 року № 279/2002 «Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій».

1. У більшості областей структурні підрозділи, які займаються проблемами національностей та релігій, не були повністю ліквідовані. Маю на увазі те, що проблеми нікуди не дівалися. А тому в управліннях внутрішньої чи гуманітарної політики залишалися чиновники, які й надалі виконували покладені чинним законодавством на ОДА функції, пов’язані із роботою із нацменшинами та релігійними організаціями. У деяких областях такі відділи чи навіть управління взагалі не ліквідовували, проте на якомусь етапі розвитку вони юридично підпорядковувалися лише керівництву ОДА, але на практиці функціонально не могли не взаємодіяти із центральними органами виконавчої влади, які займаються профільними питаннями. Відтак мова йде про реструктуризацію апарату у межах визначеного бюджету.

2. Я не входив до складу „Міжвідомчої комісії з підготовки пропозицій щодо відновлення прав церков і релігійних організацій, порушених унаслідок проведення тоталітарної політики у минулі часи”, а відтак не можу звітувати про її роботу. Знаю лише, що було проведено кілька засідань, на яких так і не було сформовано базові підходи до вирішення питань повернення майна. Комісія сформувала робочу групу, яка розробила проект закону про повернення релігійним організаціям культових будівель. Остаточного варіанту тексту закону я ще не бачив.


35. Cвященик Сергій Ткачук м.Київ, frserge@i.ua

— Шановний Олександре Назаровичу ! Наша православна громада 12-ть років проводить роботу по відбудові зруйнованого у 1934 році храму Стрітення Господнього на Львівській площі м.Києва. Ініціативу нашої громади в справі відродження зруйнованої святині - Стрітенської церкви, підтримав Президент України В.А. Ющенко і в Указі від 25.02.2008 № 157/2008 Про невідкладні заходи щодо розвитку міста Києва зазначено про відродження Стрітенської церкви. Враховуючи те, що Київський Міський Голова Л.М. Черновецький вже неодин раз невиконував доручення Глави Української Держави щодо відродження Стрітенської церкви і протягом 2-х років роботи по відбудові храму були заблоковані і на сьогодні ситуація, ще не змінилась. СКАЖІТЬ чи існує якийсь державний орган чи якась конкретна служба чи установа, яка покликана контролювати виконання Указів Президента України і з ким нам контактувати у справі відродження пам"ятки історії м.Києва-Стрітенської церкви ? З повагою протоієрей Сергій Ткачук м.Київ.

— Отче, знаю і поважаю Вашу подвижницьку працю з відбудови зруйнованого у 1934 р. храму Стрітення Господнього на Львівській площі. Проте Ви вірно підмітили – є листи підтримки, є Укази Президента України, проте місто займається іншими справами. От зовсім недавно, наприклад, у Шевченківському районі Києва побудували, а потім продали за кілька мільйонів гривень храм. Такий собі бізнес на Божій справі. Щодо контролю за виконанням Указів – наскільки я знаю, спеціальної державної служби, яка б відслідковувала цей процес немає. Думаю, що найбільш реальну допомогу Ви можете отримати від співпраці із депутатами Київради, голосуванням яких і визначається розподіл бюджету міста.


34. Сергій, forpost@ua.fm

— Якщо помісні церкви створюють союз церков, кому у Госкомнацрелігій подають документи, передбачені законом? Який взагалі сьогодні порядок реєстрації нових союзів?

— У чинному законодавстві чітко прописана вся процедура реєстрації союзу церков. Якщо є нез’ясовані питання, більш детальну консультацію з цього приводу можна отримати у відділі реєстрації та статистичного обліку релігійних організацій Департаменту у справах державно-конфесійних відносин та забезпечення свободи совісті Держкомітету.


33. Священик Костянтин Холодов (УПЦ КП)

— Моє шанування Вам пане Олексендре. Знайомий із Вашою книгою "Вселенське Првослав"я". Дякую за пророблену нелегку наукову працю. Книга дуже потрібна та корисна. У мене до Вас декілька запитань.

1. У тому відомстві, яке Ви очолюєте, чи багато ще працює "старої гвардії" кучмівської єпохи? Чи збираєтесь Ви їх якось врозумляти чи звільняти, адже "старі кадри" продовжують "стару політику": надають преференції лише одній закордонній конфесії (навмисно не називаю якій, у даному контексті це неважливо). Наприклад, у Вінницькій єпархії Ваші підлеглі (Селецький І. та Кирилішин П.) фактично відмовляли у реєстрації 12-х релігійних громад УПЦ КП, мотивуючи це абсурдними аргументами; навіть піддавали сумніву Статут Церкви. Відбувалося навмисне затягування часу. Цілий рік вони, глузуючи над священиком, "реєстрували" ці 12 громад.

2. Чи залишилися Ви на посаді радника Президента після призначення Вас на нову посаду? Якщо ні, то хто сьогодн є радником Президента з питань релігії?

3. Чи можете Ви надати прогноз "помісному" Собору УПЦ МП, який призначений на літо 2008? Яким буде його рішення стосовно автокефалії?

4. Як Ви оцінюєте сучасну політико-церковну діяльність диякона Андрія Кураєва, який останнім часом більше часу перебуває в Україні аніж в Росії? Яка мета його таких частих та затяжних візитів до України?

1. Проблема з кадрами, звичайно, існує. В т.ч. і в тому контексті, про який Ви зазначаєте. Базовими критеріями в оцінці діяльності того чи іншого чиновника я визначаю чітке дотримання чинного законодавства, єдині стандарти у вирішенні подібних питань, порядність, відкритість діяльності. Кожен факт, подібний тому, про який Ви написали, ретельно мною перевіряється. А тому прошу Вас більш детально написати про згадану проблему окремим листом на моє ім’я (01025, Київ, вул. Володимирська, 9).

Олександр Саган2. На посаді радника Секретаріату Президента України мене не залишили – це була не зовсім зрозуміла мені принципова позиція керівництва цієї установи. Моя посада ліквідована. Чому не зрозуміла позиція – вважаю, що маючи радника поза штатом у виконавчій структурі, можна було б більш ефективно координувати роботу у формуванні державної політики у сфері етнонаціональних, державно-церковних відносин, а також щодо проблеми міграції та біженців. Тим більше, що я залишаюся головою експертної комісії з питань свободи совісті Національної ради з питань культури і духовності при Президентові України. А тому співпраця все рівно продовжується.

3. Від згаданого Вами Собору особливих чи революційних рішень не чекаю. Швидше за все це буде ювілейний захід із всіма відповідними таким заходам наслідками.

4. Щодо диякона Андрія Кураєва, то вважаю, що у нього зараз більше політична, аніж церковна місія. Нажаль, і це не лише моя думка – цей талант нині покладений не на той вівтар. А звідси і його затяжні візити в Україну – наче в Росії всі питання з розвитком православ’я вже вирішені. Факти ж свідчать про протилежне – ситуація із розвитком православ’я в Україні набагато краща, аніж у згаданого диякона на Батьківщині.


32. Андрій Смирнов, "Острозька академія"

— Шановний Олександре Назаровичу!

1.Наскільки виправданим і ефективним є поєднання питань релігійної і національної політики під дахом одного Комітету?

2.На якій стадії перебуває процес розробки та прийняття нової редакції Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»?

3.Які кроки робить Держкомнацрелігій для пришвидшення утворення єдиної помісної православної церкви як фактору консолідації українського суспільства?

1. Вважаю це поєднання виправданим – дуже часто релігійне і етнічне практично неможливо розділити у діяльності тих чи інших етнічних меншин. А тому ми можемо ефективно координувати вирішення виникаючих проблем у межах одного Комітету.

2. Нова редакція згаданого закону фактично розроблена. Але прийнята вона може бути (і про це домовилися між собою конфесії) лише після прийняття Верховною Радою закону „Про концепцію державно-конфесійних відносин”, що дозволить при прийнятті нової редакції закону про свободу совісті уникнути небезпеки, що він вийде із стін законодавчого органу зовсім не таким, яким він туди потрапив після узгодження із експертами та представниками Церков.

3. Сприяємо ініціативам (якщо такі є) Церков, спрямованим на налагодження міжцерковного діалогу. Вважаємо, що Помісна Церква може бути конституйована перш за все зусиллями самих православних віруючих.


31. Іван, 32 роки, м. Коломия

— Шановний Олександре Назаровичу! До яких пір в Україні де в Дніпровській купелі прийняла Святе Хрещення в Православній Вірі вся Русь, єдина канонічна Українська Православна Церква, яка є єдиною в Україні, що перебуває в духовному спілкуванні з усім Православним Світом в т. ч. і Московським Патріархатом буде піддаватись утискам та гонінням з боку представників влади та ЗМІ, в той час, як усі храми цієї церкви на відміну від самопроголошених релігійних організацій, завжди наповнені віруючим українським народом. Чому, з боку держави не забезпечено хоча би рівність з іншими конфесіями, а іде явне і безпідставне дорікання за духовну єдність з Московським Патріархатом. Адже, католиків України ніхто не дорікає не лише за духовне спілкування, а і за безпосереднє підпорядкування Папі Римському і ніхто не вимагає створення незалежних помісних католицьких церков. Подібних фактів, до так званої помаранчевої революції в Україні не було. Чому, при врегулюванні церковних протистоянь в Україні не враховується позиція Православного Світу в якому визначають лише Українську Православну Церкву, очолювану Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Володимиром, а також не надається належна і об’єктивна оцінка діям представників так званого самопроголошеного Київського патріархату, а у всякий спосіб їм сприяється. Чи відчуваєте Ви, яка відповідальність покладається на Вас в силу Ваших посадових повноважень. Щиро бажаю Вам міцного здоров’я та успіхів. Дякую.

— Не можу погодитися з Вами щодо „утисків та гонінь з боку представників влади та ЗМІ” на УПЦ, що у єдності із Московським Патріархатом (згідно із Статутом Руської ПЦ). Нині ця Церква – одна із найкрупніших в Україні. У нас на сайті Держкомітету є статистика за останні роки – можете порівняти. Повірте, що гонима Церква ніколи не мала б таку структуру, яку має УПЦ в Україні. Зрештою, якщо є конкретні факти — я готовий їх розглянути. А завдання Комітету я якраз і бачу в тому, щоб в Україні не було подвійних стандартів у ставленні до тих чи інших Церков у різних регіонах країни – ми спільними зусиллями повинні забезпечити рівність конфесій, як це й визначено чинним законодавством.


30. Пастор Української Християнської Церкви Олександр Федоров, oif@ua.fm

— Добрий день! Скажіть будь-ласка, яким чином можна вирішити питання оплати за газове опалення храмів, будинків молитви, на пільгових умовах, - так як релігійна громада не є прибутковою організацією?! Чи можливо, якимось чином, вирішення цього питання? Дякую.

— Ваше питання є дійсно складним і знаходиться у компетенції виключно Кабінету Міністрів України. Держкомітет підтримує ініціативу конфесій визначити плату за газ для церков на рівні ціни для населення. Адже багато Церков займаються значною благодійницькою діяльністю, утримують сиротинці, будинки для літніх людей, госпіси тощо. Фактично виконують ту роботу, яку має вести держава. Будемо сподіватися, що нинішній Уряд більш лояльно поставиться до вирішення цього питання. Сподіваюся, що це питання буде обговорено на майбутній зустрічі Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій із Прем’єр-міністром України.


29. Ірина

— Пане Олександре, чому на українських телеканалах надзвичайно малий відсоток програм християнського характеру. Чи не є обов`язком Держави підтримувати християнські ЗМІ? Дякую.

— Розділяю і підтримую Вашу стурбованість. Вважаю, що вже давно назріла проблема не лише збільшити кількість програм духовного характеру на телеканалах, але й створити окремі духовні радіо- та телеканали, на яких могли б розміщати свої програми як християни, так і представники інших релігій.


28. Андрій Чмєль, http://cerkva.ks.ua/

— Слава Ісусу Христу! Пане Олександр, як Ви бачите свою основну місію як голова Державного комітету у справах національностей та релігій? Церква і Держава - яка, на Вашу думку, степінь співпраці є оптимальною? Ваше ставлення до терміну "націотворча Церква"? Дякую за відповідь. З повагою

Олександр Саган— Свою основну місію як Голови Держкомітету бачу у налагодженні чіткої і злагодженої роботи колективу у відстоюванні тих прав і свобод наших громадян, якими опікується Комітет. Оптимальна ступінь співпраці Держави і Церкви – такі партнерські відносини, при яких Держава максимально сприяє розвитку церковних інституцій, а Церкви беруть посильну участь у вирішенні соціальних проблем суспільства (робота із безпритульними, хворими, немічними, наркозалежними, подолання корупції тощо).

Вважаю, що термін „націотворча Церква” має право на існування. Єдине, що у випадку із Україною на такий статус навряд чи може претендувати лише одна Церква.


27. Лесогор Николай, "отдел информации" АСД, lesogornb@rambler.ru

— Приветствую вас Олександ САГАН, с миром Божиим! И хочу спросить.

Если нет ОФИЦИАЛЬНОГО - утверждённого и согласованноного со всеми церквами и министерством образования - положения про этику и эстетику. НА КАКОМ ОСНОВАНИИ:

1) Православие и ещё некоторые церкви, "крадут" (а иначе и не назовёшь)детские умы и души, выдавая СВОЁ УЧЕНИЕ за преподавание этих предметов в школах? И этим забирая свободу выбора и мышления (Что защищается Богом, законами страны и конституцией)и обманом навязывание их религий с детсва? ГДЕ ЖЕ свобода выбора? Когда это будет урегулировано и остановлено насилие в школах по навязыванию религии?

2) Во многих православных церквах и храмах висят ПРАЙСЫ на услуги и цены отрегулированы. Почему если я за выполненную работу беру сумму денег и должен уплатить налоги А в церкви это "покрывается" и выдаётся за доброворльное пожертвование. А где же налоги и контроль с этих бизнесуслуг? Где есть прайс, - к добровольным и к пожертвованиям это не может относиться и это бизнес. ВОЗМОЖНО ли это остановить или ЗАПРЕТИТЬ оказывать православным служителям услуги БОЖИИ народу за деньги.

— 1. Не погоджуюся із Вашою думку про „крадіжки”... Предмети духовного спрямування читаються в школі педагогами із спеціальною освітою. Інколи це може бути і священик, якщо він має відповідну освіту і кваліфікацію.

2. Треби у храмах – це не бізнес-послуги. Знаю, що багато священиків вже відмовилися від оплати треб та інших послуг. Думаю що з часом (після відбудови зруйнованих у тоталітарні часи храмів, вирішення нагальних матеріальних потреб громад тощо) питання оплати у церквах взагалі може зникнути. Нині це питання врегульоване чинним законодавством і ті зміни, які Ви пропонуєте, можна внести лише через його зміну.


26. Алла

— Будь ласка, пане Олександре, чи можна отримати консультацію з приводу державно-церковних відносин? Вибачте, але користуюсь нагодою, бо не знаю, чи можна ще десь отримати компетентну відповідь. Церква має маленьке приміщення на 4 сотках землі, яке використовує як офіс. Землю не може приватизувати, бо ціну віставлено 60 тис грн. А тепер не можливо заключити договір з РЕСом на електропостачання, бо земля не приватизована. Чи обовязково договір на оренду землі складати, щоб потім на елктропостачання скласти?

Будь ласка, чому церква, яка орендує приміщення будинку культури для проведення богослужінь, повинна платити земельний податок? Та ще й у розмірах кумедних у порівнянні з іншими орендарями: ресторану виставлено 190 грн, комерційному банку щось біля 250, а церкві 800? Зала, де богослужіння проходять, займає більшу квадратуру, але оренда ж погодинна? А у інших орендарів — оренда постійна. Будь ласка, де можна отримувати консультації з подібних питань? А їх немало...

З повагою, Алла

а) Чинним законодавством України не передбачена залежність встановлення договірних відносин щодо електропостачання будівлі або споруди від наявності договору оренди на земельну ділянку.

б) Відповідно до ст.26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” затвердження ставок земельного податку знаходиться у виключній компетенції сільських, селищних, міських рад. Консультації з питань формування ставок земельного податку можуть надати посадові особи виконавчих органів відповідних рад.


25. Олена Владиславівна, голова релігійної громади УПЦ Св. Рівноапостольних кн. Володимира Великого і кн.Ольги в м.Ужгород, Elenka7-7@yandex.ru

— Наскільки законними є дії місцевої влади міста, яка відмовляється продовжувати термін оренди земельної ділянки, яка була виділена з цільовим призначенням під будівництво храму? Мотивацією є несплата непомірної орендної плати протягом останніх років. Попереднє керівництво міста обіцяло вірникам і вищому духовенству, що борг буде скасований оскільки жодна релігійна громада ніколи не платила орендну плату за землю. Проте, після виборів нового мера ситуація змінилася і теперішнє керівництво міста вимагає сплати боргу за весь період. Нині ця сума сягає понад 25 тисяч гривень! Громадою поставлений фундамент церкви, служби йдуть у вагончику, але продовжувати будівництво без належних дозволів і погоджень ніхто не наважується. Також немає гарантій, що у разі сплати боргу розмір орендної плати не підніметься ще вище. Як можна вирішити це питання? Адже ця земля у свій час була у відомстві залізниці і залізниця погодилась надати цей шматок землі саме під церковну споруду. У міської влади вже були декілька спроб відібрати цю землю під бізнесові проекти. Поки ці спроби виявилися невдалими. Як захистити церковну землю від зазіхань "земельних торговців"?

— Відповідно ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою. Якщо такий договір є укладеним, то його умови, поряд із іншим, передбачають порядок та термін користування землею, розмір орендної плати та відповідальність сторін за порушення умов договору. За наявності між сторонами інших, на відміну від передбачених договором оренди домовленостей, умови договору підлягають зміні за підписом усіх учасників договору. За наявності спірних питань, що не можуть бути вирішені шляхом переговорів, справа може бути передана до суду.


24. Чернышева Леонида Петровна, верующая-католичка

— Я являюсь членом Римско-католической общины святого Климента в городе Севастополе. Недавно мне стало известно, что по вопросу возврата костела католикам (ныне кинотеатр «Дружба») городским Советом решено провести общественные слушания. В соответствии со ст. 34 Конституции Украины, а также статьями 5, 9, 28, 29, 32, 33 Закона Украины «Об информации» прошу Вас дать информацию о нижеследующем:

1. Проводились ли общественные слушания по вопросам возврата культовых сооружений религиозным организациям (конфессиям) в период времени с 1990 года и по февраль 2008 года?

2. По каким именно культовым сооружениям проводились общественные слушания в связи с возвратом их верующим?

3. В соответствии с какой нормой Закона Украины «О свободе совести и религиозных организациях» проводятся общественные слушания о возврате, изъятого в советское время, церковного имущества?

— Відповідно ст.13 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” територіальна громада має право проводити громадські слухання – зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належить до відання місцевого самоврядування.

Громадські слухання проводяться не рідше одного разу на рік.

Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов’язковому розгляду органами місцевого самоврядування.

Порядок організації громадських слухань визначається статутом територіальної громади.

Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” не містить правил проведення громадських слухань.


23. о. Серафим

— Як ви ставитеся до журналіста "Дела" Владислава Павлова?

— Я не знайомий із цим журналістом.


22. Роман, roman800@gmail.com

1. Чи Ви вірите що Ісус Христос є Сином Бога і Творцем Всесвіту?

2. Що є на Вашу думку метою життя людини на землі?

3. Чи Ви вірите в нематеріальну душу та життя після смерті?

— Я вірю, що Ісус Христос є Сином Божим, що від Отця народився перше всіх віків..., який є іпостассю Святої Трійці. А метою свого життя на Землі бачу спасіння своєї нематеріальної душі, яка житиме і після смерті мого фізичного тіла.


21. Cвященник Дмитрий Останин, настоятель Свято-Богоявленського прихода г.Берген, Норвегия

— Уважаемый Александр Назарович, известно, что Россия активно поддерживает своих соотечественников, оказавшихся за границей. Эта поддержка, в известной мере, распространяется также и на Русскую Православную Церковь. В связи с этим вопрос, как в настоящее время взаимодействует украинское государство и Церковь в Украине для оказания помощи украинским соотечественникам. Существуют ли какие-либо государственные программы, нацеленные на поддержку соотечественников за границей и какую роль, по-Вашему, здесь может сыграть Церковь?

— На жаль, Україна нині ще не має державних програм для підтримки своїх співвітчизників за кордоном, хоча сподіваємося, що вони найближчим часом з’являться, оскільки наприкінці минулого року вийшов Указ Президента України № 972/2007 (від 15.10.07) «Про розвиток зв’язків з українцями, які проживають за межами України, щодо збереження, захисту та популяризації культурних надбань українства у світовому цивілізаційному просторі». Такі програми надзвичайно важливі для іміджу Держави, і наведені Вами, отче, приклади роботи Росії із своїми співвітчизниками, переконливо доводять їх необхідність та ефективність.

У 2006-2007 роках, будучи радником Секретаріату Президента України із гуманітарних питань, я ініціював необхідність відповідних Доручень Президента України щодо активізації роботи із українцями, що постійно чи тимчасово проживають за кордонами України, підтримки багатьох ініціатив Церков, які, на мій погляд, можуть зробити надзвичайно багато не лише для зупинення асиміляції українців в іншомовне й іншокультурне середовище, але й у відстоюванні їхніх особистісних прав. До Президента України неодноразово зверталися єпископи УГКЦ, особисто її Предстоятель кардинал Любомир Гузар, а також представники інших Церков з приводу необхідності налагодження координації зусиль державних органів із церковними та громадськими інституціями у справі організації духовного й культурного життя, соціального забезпечення українських емігрантів за кордонами України. Нині існують проблеми організаційного та комунікативного характеру, які ускладнюють роботу українських Церков за кордоном (відсутня координація зусиль різних інституцій у роботі з трудовою еміграцією, існує необхідність сприяння у наданні віз для священиків, потрібна допомога в організації заходів духовно-культурного та соціального характеру тощо). Значну частину цих проблем можливо розв’язати за сприяння Міністерства закордонних справ України. Відтак назріла необхідність активізації діяльності структурних підрозділів вказаного Міністерства у координації роботи державних та громадських інституцій України щодо вказаних проблем. А тому мною пропонувалося на основі напрацьованого значного позитивного досвіду роботи Управління з питань закордонного українства МЗС України, врахування світового досвіду вирішення подібних проблем, створити робочу групу, котра б взяла на себе функції координації діяльності посольств і консульств України щодо порушених проблем. До її складу мали б ввійти представники Церков, громадських організацій та наукових інституцій, які займаються перш за все духовно-культурницькими та соціальними проблемами української трудової міграції. Я оптиміст і вірю, що згодом ситуація зміниться на краще.


20. диакон Андрей Глущенко

— Уважаемый Александр Назарович! Целым рядом православных интернет-сайтов распространяется информация, будто Вы якобы являетесь сторонником сайентологии. Насколько мне известно, это связано только с тем, что несколько лет назад Вы сделали экспертное заключение, в котором сайентология была признана религией. Не могли бы Вы прокомментировать этот вопрос (т. е. дать опровержение данной информации).

— На цьому питанні я хочу зупинитися дещо детальніше. А тому почну свою відповідь із маленького історичного екскурсу. Погоджуючись у 2005 р. на посаду наукового консультанта Президента України, я знав, що відбувається активна компанія із дискредитації нової президентської команди. Проте я прийшов не із бізнесу і не з політики, а тому не мав за собою тих „хвостів”, про які можна було б говорити шукачам „гарячих новин”. Відтак на мене не вдалося зібрати ніякого компромату, проте дуже хотілося. Тоді окремі біляцерковні „активісти” почали аналізувати мою наукову роботу. Нападки на мої статті та книги, присвячені православ‘ю, не дали ніяких дивідендів, оскільки така критика потребує високої кваліфікації. Знаю навіть, що за „розгромну” критичну працю на мою книгу „Вселенське православя” деяким особам пропонувалися досить непогані гонорари.

Вихід був віднайдений просто – взяли експертний висновок щодо саєнтології, який я разом із колегами виконував в Інституті філософії НАН України за завданням Президії НАН України, і на основі цього оголосили, що я і сам є саєнтологом. Спочатку я сприйняв це як невдалий жарт. Адже як науковий співробітник Інституту я брав участь у виконанні багатьох подібних експертних робіт. Проте коли до „розкрутки” цих звинувачень були підключені окремі народні депутати і навіть на їх вимогу в Інституті філософії працювали слідчі Генпрокуратури (одразу зазначу – ніяких порушень не було виявлено), я зрозумів, що це єдина зачіпка хоч якось мене дискредитувати. Якщо в принципі може дискредитувати когось належність до тієї чи іншої релігійної організації. Як відомо, ще в минулому році (05.04.07) Європейський суд з прав людини визнав незаконним відмову у реєстрації Міністерством юстиції Росії саєнтологічної церкви як релігійної організації. Зазначу також, що у експертному висновку щодо згаданої церкви йдеться про характеристику суспільного явища, яке ми зобов’язані були вивчати і як науковці, і як співробітники інституції, яка отримала завдання від свого керівного органу.

Цікаво, що я вже кілька разів пояснював свою позицію з цього питання, а саме неналежність до саєнтології, окремим ЗМІ. Проте з незрозумілих (або дуже зрозумілих) причин ці коментарі не входили у тексти статей. От і зовсім недавно одна із журналісток не вважала за потрібне навести мої слова про означену проблему, проте у своїй статті розмістила коментар про мою належність до саєнтології, який дав керівник однієї із маловідомих організацій із Дніпропетровська. Коли я запитав цю людину, на основі яких даних він зробив висновок, що я належу до церкви саєнтології, то відповідь була до болі простою – „він десь про це почув”. Проте обіцяне мені спростування у даній газеті так і не з’явилося. Я офіційно заявляю про свою неналежність до церкви саєнтології, членом якої я не є і ніколи не був. Я не розділяю також положень саєнтологічного вчення, оскільки маю інші (православні) віросповідні переконання.

До недавніх пір я не вважав за необхідне тратити свій час на спростування через суд брехливих тверджень щодо мене. Проте, як показує практика, хоча б один раз це треба буде зробити.


19. М. Ялокін, м. Львів

— Шановний Олександре Назаровичу! 1. Який шлях подолання розколу Українського Православ"я Ви вбачаєте? Чи будете продовжувати потуги побудови Помісної Православної Церкви в Україні? Як до цієї ідеї ставиться Константинопільський та інші патріархи?

2. Яку модель акридитації богословської освіти Ви б хотіли запровадити? Яке у Вас ставлення до сучасної української богословської освіти (у Вас є досвід викладання в Київській духовній академії тому всі її плюси та мінуси знаєте з середини). Чи варто акридитовувати богослов"я в напрямку філософія? Чи може Державний комітет у справах національностей та релігій ініціювати процес акридитації теології як окремого напрямку?

1. Не слід дивуватися із того факту, що питання подолання розколу в Українському Православ’ї є значною мірою політизоване. Воно об’єктивно не може бути інакшим. Всі країни, які свого часу вирішували проблему конституювання місцевої Помісної православної церкви, балансували на межі еклезіології та політики (про це я детально пишу у свої книзі „Вселенське православ’я: суть, історія, сучасний стан”). На мою думку, розділення Православ’я в Україні можуть подолати лише самі православні. Але для цього повинні скластися відповідні об’єктивні та суб’єктивні передумови. Значним стимулом для такого об’єднання буде усвідомлення нарешті того факту, що таке об’єднання – одна з умов виживання конфесії в умовах глобалізаційних процесів й активізації місіонерської діяльності інших конфесій та релігійних напрямів.


2. Щодо акредитації богословської освіти – то тут модель може бути одна, яка випробувана у тих країнах, де така акредитація існує. А саме – виконання тих акредитаційних вимог, які існують у конкретній державі та у світі в цілому щодо вищої освіти. Держкомнацрелігій, наскільки мені відомо, ніколи не заперечував проти самого принципу акредитації богословської освіти. Ситуація дійсно не нормальна, коли молода людина 5-8 років навчається у духовних семінаріях та академіях, захищає кандидатську роботу, а держава визнає за ним лише рівень середньої освіти. Проте ініціювати процес акредитації повинні духовні навчальні заклади, а сам процес ліцензування й акредитації повинен здійснювати відповідний державний орган – Міністерство освіти й науки України. Нині я бачу значні зміни у сфері духовної освіти окремих Церков, врахування останніми багатьох вимог, які ставить держава до тих закладів, які мають право давати дипломи про вищу світську освіту. Згодом така політика може дати позитивні результати.

 


18. Юрій Данилець, yurijdanilec@yandex.ru

— Шановний пане Саган! Декілька років займаюся дослідженням історії православної церкви на Закарпатті в ХХ ст. Чи є можливість встановити звязки з одним із науково-дослідних інститутів? Чи існують окремі програми з підтримки подібних досліджень? Дякую

— Тематика цікава. Я порадив би Вам звернутися до Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України (279-04-18 або 279-4812, вул.. Трьохсвятительська, 4, Київ, 01001). Щодо підтримки таких досліджень – треба з’ясувати, що Ви вкладаєте в поняття „підтримка”, який результат Ви очікуєте отримати від своїх досліджень, а тоді шукати відповідну допомогу.


17. Єромонах Леонтій (Федоров)

— Вельмишановний п. Александр. Запитання, чому зараз харизматичним сектам ідуть на зустрич і також УПЦ МП У ирешении так земельних ділянок КМДА. Ми вісім років не можемо зробити землеотвід під "Заллізну" церкву зруйнованую у 1934 р.Чому перевага іноземцам,та УПЦ МП? З повагою ієр. Леонтій (Федоров)

— Розумію Вашу стурбованість. Дійсно, останніми роками у Києві та деяких інших регіонах країни порушений принцип рівності Церков в отриманні земельних ділянок. Про це неодноразово писали ЗМІ, виступали із заявами представники нашого Комітету. Деякі громади десятки років не можуть вирішити свої земельні питання. На жаль, вирішення питань регулювання земельних відносин знаходиться у виключній компетенції сільських, селищних, міських рад (п.34 ст. 26 ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні”).


16. Микола

— До нас Православна віра прийшла тисячі років тому. Чому наша держава дозволяє розвиватись іншим конфесіям, сектам, принижуючи канонічну Православну віру? Чому йде знищення православія, а уніатам, філаретівцям, посольствам божим, так званим всюди відкриті двері? Ні в жодній державі немає такого розгуляйства, як в нашій милій Україні.

— Хочу відразу сказати, шановний п. Миколо, що я не можу погодитися із змістовною частиною запитання. Діяльність релігійних організацій в Україні унормована дією цілої низки законів та нормативно-правових актів, які регламентують сферу їхньої діяльності. Це, перш за все, Конституція України, Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», інші нормативно-правові акти. Їхнє порушення чи невиконання посадовими особами тягне за собою дисциплінарну та кримінальну відповідальність. У цьому контексті говорити про приниження, як Ви стверджуєте “канонічної Православної віри”, а тим більше “знищення православ’я” вкрай несправедливе. Не маючи можливості проведення ґрунтовної дискусії із цього питання наведу лише статистичні дані, які говорять самі за себе. На сьогодні мережа УПЦ становить 11334 парафій – це 67,7 відсот. православних громад країни, церква має 173 монастирі, 34 братства, 18 духовних навчальних закладів, 10 місій та 4112 недільних шкіл. Служителями культу церква забезпечена на 82%. За всіма вказаними показниками УПЦ займає провідні позиції і фактично завершену церковну структуру для повноцінного задоволення релігійних потреб своїх віруючих. Тому певну емоційність поставленого Вами питання я відношу до недостатньої поінформованості стосовно кількісних і якісних показників функціонування церковних інституцій, а також тих процесів, які мають місце сьогодні в релігійному середовищі.


15. Владислав

— Шановний Олександре Назаровичу! В Україні існують різні напрями в іудаїзмі: ортодоксальний, месіанський іудаїзм тощо. Що робиться Вашим Комітетом, аби спонукати до співпраці релігійні громади іудаїзму? Чи зустрічалися Ви особисто з лідерами громад ортодоксального, месіанського іудаїзму, напр., у столиці?

2. На яких юридичних підставах працює в Україні група "Маген" magen.ru? З повагою, Владислав

1. Розуміючи конкретну суть поставленого Вами, Владиславе, питання, зазначу, що на сьогодні мережу іудейських релігійних організацій репрезентують наступні центри: Об’єднання іудейських релігійних організацій України, Всеукраїнський конгрес іудейських релігійних громад, Релігійне об’єднання громад прогресивного іудаїзму, Об’єднання хасидів Хаббад Любавич. Мої зустрічі із керівниками цих духовних центрів дають підстави стверджувати, що ці релігійні утворення в основному дотримуються вимог чинного законодавства, успішно вирішують матеріальні проблеми, все більше утверджуються у суспільному житті країни. Разом із тим, дійсно існують певні протиріччя богословського характеру між представниками ортодоксального іудаїзму та іудео-християнами, інша назва – месіанський іудаїзм. Хочу сказати, що сьогодні аспекти співпраці іудейських релігійних інституцій достатньо різносторонні і включають такі форми соціальної роботи – це діяльність центрів духовного життя та соціальної допомоги, в яких функціонують бібліотеки, комп’ютерні класи та Інтернет клуби, школи мистецтв і спорту, курси іноземної мови. Організовуються молодіжні зібрання та лекторії, розгортається мережа молодіжних клубів спілкування та дитячих центрів. Не можу не погодитися із тим, що употужнення соціального служіння в діяльності іудейських релігійних організацій потребує всебічної консолідації спільних зусиль, налагодження конструктивного діалогу щодо існуючих проблемних питань, які мають місце у взаємовідносинах, бути скерованими на виховання у представників різних релігійних течій і груп поваги до принципів свободи совісті й віротерпимості.

2. Група «Маген» не зареєстрована в Держкомнацрелігій, ніяк себе не проявила на громадському рівні. Наскільки нам відомо, ця ідеологія має певне поширення в Росії.


14. Andrew

— Пане Олександре, доки наша держава використовуватиме радянську модель церковно-державних відносин, за якою парафія як церковна одиниця є власністю громади? Чи усвідомлюєте Ви, що це руйнує еклезіологічну модель Церкви? За радянських часів це була спланована державна політика, а кому це вигідно зараз?

— Відповідно до ст. 7 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Наразі змінити цю статтю складно, оскільки в умовах розділенності деяких конфесій на Церкви і наявної можливості зміни громадами своїх церковних юрисдикцій ми можемо внести значну нестабільність у суспільство. Адже тоді виникатимуть ситуації, коли, наприклад, сільська громада за власні кошти побудує храм і освятить його в одній Церкві. Якщо ж згодом ця громада повністю перейде в іншу Церкву (юрисдикцію), а такі випадки нині не поодинокі, то люди змушені будуть залишити храм попередньому церковному керівництву і будувати новий. Звісно, на це ніхто не піде. Відтак з’являться нові „гарячі” точки, судові справи, протистояння.


13. о.Ігнатій

— Пане Олександре, до Вас такі питання:

1.Чи внесуть зміни до Держбюджету по зменшенні оплати із 3% до 1% за аренду землі для культових споруд.

2.Чи проголосує коаліція в другому читанні за передачу землі релігійним громадам в постійне користування. Дякую!

— На жаль, відповіді на Ваші питання лежать поза компетенцією Держкомнацрелігій. Зі свого боку, ми докладаємо значних зусиль, щоб оплата за оренду землі для культових будівель була зменшена (на рівні експертів та погоджень підтримуємо зміни до відповідних законів). Проте чи будуть подані на розгляд Верховної Ради України ці законопроекти, чи проголосують за них депутати – не відомо. Для позитивного вирішення цих питань потрібна й активність самих церков…


12. Руслан Басиров, громадський активіст

— В кримській пресі (головним чином російській) вже тривалий час мусується думка про необхідність боротьби з так званим "чистим", "закордонним" ісламом, який нібито суперечить та навіть намагається придушити місцеві татарські традиції. Чи справді, на Вашу думку, є загроза у таких інтерпретаціях ісламу, які головно апелюють до першоджерел - Корану та Суни?

Олександр Саган— Погоджуюся стосовно того, що питання поширення в Автономній Республіці Крим ідей ісламського фундаменталізму, низки його напрямків і шкіл, досить широко обговорюється в засобах масової інформації, серед релігієзнавців та експертів громадських організацій. Слід констатувати, що останнім часом все помітнішими стають спроби впливати на мусульман Криму через можливості арабських духовних і громадських організацій. Фіксуються спроби поширення серед місцевих мусульман, особливо серед молоді, фундаменталістських ідей, у тому числі радикального спрямування. В сучасних умовах Криму, коли мусульманська громада виступає не лише релігійною, але й етноконфесійною спільнотою, із чітким залученням до певної національної групи, ідеї “чистого ісламу”, “зарубіжного ісламу” неоднозначно сприймаються у вітчизняному мусульманському середовищі. Оскільки цей вплив не завжди збігається з традиційним духовним світоглядом кримських татар, він викликає занепокоєння та невдоволення з боку кримськотатарського духовного керівництва, послідовників традиційного кримськотатарського ісламу, що призводить до звільнення Духовним управлінням мусульман Криму з посад імамів, пов’язаних з фундаменталістськими групами. Беручи до уваги поліконфесійність Української держави, а також те, що від мінімізації етноконфесійних конфліктів значною мірою залежить стабільність та сталий розвиток нашого суспільства, не викликає сумнівів, що функціонування мусульманського релігійного сегменту країни має відбуватися на засадах толерантності і взаємоповаги, згідно з вимогами чинного законодавства.


11. Пилип

— Запитання перше. Пане Саган, як у вас вистачає сміливості у вступі до монографії „Українське Православ’я” відносити себе ж до „...наукової школи, що існує на базі Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАНУ. Це науковий доробок професорів А.Колодного, П.Яроцького, Б.Лобовика, Л.Филипович, Г.Надтоки, докторів наук В.Єленського, О.Сагана та ін.”? Невже так приємно самолюбуватися?

Запитання друге в контексті першого. Пане Саган, після таких публікацій можна, використовуючи посаду радника Секретаріату Президента України, поводити зовсім не по-християнськи: невже Ви мали право трохи більше року тому назад, захищаючи невідомо з чиєї вказівки одного з сивочолих голів обласної державної адміністрації, який у питаннях релігії розуміється так само, як православний священик в діодах Гана, звертатися у зверхньому тоні до Предстоятеля Української Православної Церкви Митрополита Київського і всієї України Володимира з вимогою „заспокоїти” одного із правлячих архієреїв, який ніби-то „керує” областю? Мабуть, після таких кроків і стають головами Державних комітетів, який Ви, до речі, разом з деякими харизматичними „єпископами”, зокрема, Гарбаром, рекомендували Президенту України Віктору Ющенку ліквідувати? А тепер, виходить, Ви не відмовилися від пропозиції його очолити. Тоді, хоча б порадили колегам із блоку НУ-НС та БЮТ уважніше відноситися до написання „Угоди про створення коаліції демократичних сил у Верховній Раді України VI скликання”, адже дивує незнання її розробниками Конституції України, частина перша статті 35 якої вже дванадцятий рік передбачає, що „Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність”. А вони все товчуть своє – нова редакція Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації”. Здається, в Україні так і існує або швидше всього, не існує, ні свобода совісті, ні свобода світогляду, ні свобода віросповідання, а є лише релігійні організації, з якими держава не звикла рахуватися. Так само, як у додатках про розподіл посад між представниками БЮТ та НУНС, у додатку 1.2 „Центральні органи виконавчої влади, які координуються міністерствами”, помилково вказують назву неіснуючого вже більше року Державного комітету України у справах національностей та міграції. Можливо, Ви цю Угоду і не читали?

Запитання третє. Пане Саган, як Ви ставитеся до існування Державного комітету України у справах національностей та релігій? Які перспективи на місцях у зв’язку з тими змінами, що відбулися протягом 2005-2008 років в царині ліквідації, як окремих структурних підрозділів органів виконавчої влади, управлінь і відділів у справах релігій, та перетворення їх у придатки до управлінь внутрішньої політики (а в деяких областях – головних управлінь), які дуже тісно співпрацюють з осередками політичних партій? В мене, наприклад, у зв’язку з цим, є пропозиція утворити Міністерство внутрішньої політики України, а Державний комітет, який Ви без вагань очолили, ліквідувати, утворивши в складі одного з департаментів такого Міністерства, підрозділ з питань міграції і національностей та сектор у справах релігій у складі 3 чоловік. Як Вам така ідея?

1. Щодо вступу до монографії – не зовсім зрозуміла моя крамола. Я себе відношу до наукової школи. То й що? На початку 90-х років минулого століття жоден науковець не займався в Україні філософським обґрунтуванням терміну „Українське православ’я”, яке розумілося виключно як „православ’я в Україні”. Мої статті і виступи з цього питання зазнавали масованої критики як з боку москвофілів, так і борців за чистоту віри (проти „етнофілетизму”) з боку представників україноцентричних церков. Пройшло десяток років, і ні в кого вже не викликає сумнівів у тих ідеях, які я відстоював наприкінці минулого століття. Наразі захищені кандидатські та докторські дисертації, і не лише у світських закладах, визнається специфіка православ’я в Україні, його відмінність від православ’я Російського, Візантійського та ін. Тому й вважаю можливим зараховувати себе до наукової школи.

2. Щодо другого питання – у Вас дуже викривлена інформація щодо моєї діяльності на посаді радника Секретаріату Президента України. Ніколи не звертався у зверхньому тоні до митрополита Володимира, а тим більше із проханнями когось із єпископів заспокоювати. У мене були робочі зустрічі із Предстоятелем УПЦ. Але йшлося на них про можливість участі представників Церкви у тих чи інших заходах, які готувалися на державному рівні, про формат зустрічей Президента України із єпископатом Церкви тощо.

Щодо ліквідації Держкомітету – не слухайте міфотворців. Вперше мене покликали на співбесіду щодо можливої праці в Секретаріаті Президента України майже через місяць після того, як Президент України оголосив у Житомирі про необхідність ліквідації Держкомрелігій. Відтак ніякого відношення до цього процесу я не мав. Ставши науковим консультантом Президента України, я написав біля десятка різних аналітичних та службових записок щодо неправомірності і невчасності (зважаючи на важку посттоталітарну спадщину у релігійних питаннях) такої ліквідації, хоча б уже з тієї причини, що наявність подібного державного органу передбачена чинним законодавством.

Таким чином у відстоюванні необхідності Комітету (принаймні на даному етапі розвитку українського суспільства, в умовах відсутності належної культури міжцерковного спілкування, незавершеності процесу реституції церковного майна тощо) моя позиція ніколи не змінювалася. На відміну від Вашої. Адже після активного протесту проти такої ліквідації та ставлення цього мені у провину, вже у наступному своєму питанні ви пропонуєте ліквідувати Комітет і передати всю роботу з релігійних питань трьом співробітникам Міністерства внутрішніх справ. Така пропозиція з Вашого боку свідчить про те, що Ви й уявлення не маєте, чим насправді займається Держкомнацрелігій...

3. Я вважаю, що існування Державного комітету України у справах національностей та релігій є гарантом дотримання в країні чинного законодавства у сферах етнополітики, державно-конфесійних та міжцерковних відносин, законодавства про біженців та шукачів притулку, проводиться політика щодо відновлення прав депортованих за національною ознакою осіб тощо. Фактично у всіх ОДА вже відновлені структурні підрозділи (управління чи відділи) у справах національностей та релігій, працюють відділи у справах міграції та біженців. В деяких областях працюють пункти тимчасового розміщення біженців. Завдяки наполегливій роботі Держкомнацрелігій Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову № 171 від 12.03.08 «Про затвердження Типового положення про управління (відділ) у справах національностей та релігій обласної, відділ у справах національностей та релігій Севастопольської міської державної адміністрації». Згідно цього положення відновлюється подвійне підпорядкування цих відділів – ОДА та Держкомнацрелігій. Це дасть змогу співробітникам на місцях мати більш незалежні позиції у відстоюванні положень чинного законодавства.


10. Михайло, Львів

— Пане Саган! Україна є релігійно толерантною країною, але не раз зустрічаються нападки на протестантські церкви (баптистів, харихматів, пятидесятників), коли їх обзивають сектами. Що ви робите для того, що розвіяти ці міфи? Дякую!

— На жаль, вказані Вами випадки мають місце в Україні. Найбільше цим „грішать” представники інших церков, але інколи й чиновники, що тим більше є неприпустимим. Ми детально аналізуємо кожен конкретний випадок і намагаємося роз’яснювати і віруючим, і чиновникам відповідні положення Конституції України та чинного законодавства, якими гарантується право на свободу совісті і рівність всіх релігій перед законом та забороняється проповідування ворожнечі та нетерпимості до віруючих інших віросповідань.


9. Роман

— Президент України Віктор Ющенко 25 лютого видав Указ «Про невідкладні заходи щодо розвитку міста Києва» (№ 157/2008). Президент замахнулся на Святыню, Киево-Печерскую Лавру. Храмы Божии становятся музеями, как в комунистические времена, а теперь под иные лозунги отнимаются у Церкви, верующих украинцев. Неужели президенту мало Софии Киевской, ведь он планирует соорудить там резиденцию по приему иностранных делегаций. Почему на сегодня не выполняются обещания перед Евросоюзом, вернуть храмы религиозным организацям (выражусь по светски)?

— Шановний пане Романе. Вказаний Вами Указ Президента України не містить жодного із тих жахів, про які Ви запитуєте. Комуністичні часи, про які так часто у ЗМІ із ностальгією згадують окремі православні ієрархи, вже більше не повернуться. А храми, свого часу конфісковані й зруйновані комуністами, згодом будуть повернуті віруючим. Так що моліться спокійно.


8. Олег, релігієзнавець

— Шановний Олександре Назаровичу, чи знаєте Ви, коли нарешті будуть здійснені хоч якісь спроби державного регулювання діяльності таких тоталітарних сект як "Посольство Боже" та "Свідки Єгови" - заборонених в більшості розвинених країн? Дякую

— Конституцією України та чинним законодавством гарантується право на свободу совісті і рівність всіх релігій перед законом та забороняється проповідування ворожнечі та нетерпимості до віруючих інших віросповідань. Такий принцип діє у демократичних країнах. А тому хотілося б почути про якісь конкретні „розвинені країни”, де заборонені названі Вами релігійні організації?


7. Сергій

— Скажіть, будь ласка, чому не вирішується питання надання юридичної особи церквам (не окремим парафіям, а як згромадженням)? І хто в цьому зацікавлений?

— У новій редакції Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” передбачається надання статусу юридичної особи церквам, як згромадженням, однак проти цього виступають деякі керівники релігійних центрів, оскільки вважають, що може виникнути спір за майно культового призначення між трьома православними юрисдикціями України.


6. Psy Drakon

— Деякі релігійні течії, наприклад растафаряни, послідовники Великої Укуреної Утки та різних напрямів нео-шуманізму вживають у своїй релігійній та медичній практиці психоактивні та психоделічні рослини та препарати — наприклад маріхуану, пейот тощо. Количи в Україні представникам цих груп, як то є в цивілізованих країнах, дозволять вживати ці речовини легально?

Олександр Саган— Коментуючи запитання, слід наголосити на тому, що вірування та практика деяких новітніх релігійних течій, зокрема, на які посилаєтесь і Ви, викликають обґрунтоване занепокоєння в суспільстві. Так, до новітніх релігійних утворень звертаються представники різних соціальних прошарків, члени і гармонійних, і неблагополучних сімей, зокрема, наркозалежні. Очевидним видається той факт, що чи не найважливішу роль у процесі залучення до таких “релігійних течій” нових адептів відіграє специфічна реклама “нової релігійності”, яка закликає через можливості медитативної практики, під час якої члени групи вживають психоактивні та психоделічні рослини та наркотичні препарати відкривати “новий божественний світ”. Вивчення психіатрами такої медитативної практики релігійних груп, у тому числі і названих Вами, свідчить, що вона призводить до розвитку особливих станів свідомості людини, які нагадують гіпнотичні. Для членів подібних груп характерні особлива поведінкова спрямованість, неадекватне сприйняття дійсності. Такі впливи, в тому числі наркотичні, можуть стати надзвичайно небезпечними для здоров’я людини. Згідно з чинним законодавством в галузі свободи совісті діяльність подібних псевдорелігійних утворень не може поширюватися на території держави.


5. Голуб Денис Олександрович, card80@mail.ru

— Доброго Дня! Будь ласка підскажіть, де і з ким можна проконсультуватись по питаннях реституції церковної землі - з чого почати? Дякую! Тел. 093 7537320

— Нині у нас немає жодних законодавчих підстав щодо реституції (повернення конфіскованої) церковної землі. Думаю, що це й неможливо. Адже до перевороту 1917 року церквам належали величезні земельні наділи. Прецедент повернення їх хоч одній церкві може викликати економічний колапс в країні. Чи може щось інше малося на оці?


4. Андрій

— Як ви ставитися до постаті керівника прес-служби УПЦ Василя Семеновича Анісімова та його діяльності?

— Я достатньо добре знаю Василя Семеновича Анісімова та його діяльність. А тому можу сказати, що його вклад у розділення православ’я в Україні ще буде належно оцінено і суспільством і Церквою, яку він нині презентує, як уже оцінено діяльність В.Каурова та його структур. До речі, В.Анісімов – один із авторів міфу про те, що я є саєнтологом. Принаймні у особистій розмові зі мною він це намагався стверджувати. Іншим його „науковим і журналістським відкриттям” було з’ясування фактів на кшталт того, що О.Саган є старий енкаведіст і у нього руки по лікоть у крові віруючих і т.ін. Після публікації подібних відкриттів в офіційній колонці прес-служби Церкви і без підпису, мені прийшлося навіть офіційно з’ясовувати, чи це позиція Церкви, а чи ж весняне загострення „на повний місяць” у голови прес-служби. Слава Богу, що підтвердилося останнє, а тому матеріал із колонки був знятий. Це, звичайно ж, образило митця влучного слова, а тому з’явилося „Письмо журналиста чиновнику”, де В.Анісімов пояснив, звідки і відколи у нього проблеми – виявляється від боротьби за свободу слова ще з часів комсомольської юності.


3. Леся, Львів

— Пане Олександре, які законопроекти комітет пропонує подавати цього року на розгляд ВР щодо кращого врегулювання права на релігійну свободу? Дякую!

— Проект Закону України „Про концепцію державно-конфесійних відносин”, а після прийняття останньої – нову редакцію Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації”


2. Юрій Володимирович, православний віруючий, м.Київ, ost61@ukr.net

— Чи збираєтесь Ви зруйнувати практику перекладання Комітетом своїх повноважень (з питань законопроектної роботи з релігійних питань), через можливості Кабміну, на інші центральні органи виконавчої влади, що є порушенням низки законів України та Положення про Ваш Комітет. Наприклад, Держконацрелігій просить дати доручення (звернення до Кабміну)відповідним центральним органам розробити проект...

— Всі законопроектні роботи у межах своєї компетенції ми здійснюємо самі, із залученням представників інших зацікавлених установ та відомств, а також громадськості. Якщо ж ми бачимо нагальну проблему, яка нас стосується дотично, то що в тому поганого, що ми актуалізуємо цю проблему на рівні Кабміну і лише долучаємося до її усунення як не основні виконавці?

— Всі законопроектні роботи у межах своєї компетенції ми здійснюємо самі, із залученням представників інших зацікавлених установ та відомств, а також громадськості. Якщо ж ми бачимо нагальну проблему, яка нас стосується дотично, то що в тому поганого, що ми актуалізуємо цю проблему на рівні Кабміну і лише долучаємося до її усунення як не основні виконавці?


1. Іван Верстюк (православний богослов, м. Київ), verstyuk_i@ukr.net

— Вітаю вас! Пане Саган, дуже хотілося б почути декілька слів ваших роздумів про співвідношення демократії та християнства. Дякую!

— Дякую за запитання. Це надзвичайно велика і важлива тема – демократія і християнство. Ви ж знаєте, що нині серед фахівців існують навіть цілі теорії, які висновують, що сучасна демократія стала можливою лише в умовах домінування християнства. Значною мірою погоджуюся із цим твердженням. Проте, як і в кожній проблемі, яку розглядають філософи та богослови, тут існує декілька але. Я не хотів би їх деталізувати, тому що це – тема окремої і великої статті. Можливо доцільніше було б це обговорити на якомусь науковому заході, а не в межах такого форуму.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Точка зору

    Останні коментарі

    • enzian | 27 липня 2017, 12:19

      Ні, це відображення реального місця "УПЦ МП" в житті українського суспільства.

    • enzian | 27 липня 2017, 12:17

      Нехай змінюють громадянство.

    • Ігор Мицько | 27 липня 2017, 10:35

      Напевно, зібрали близько мільярда євро, якщо для розподілу коштів створили стільки бюрократії.

    • Анатолій Наталія Денисюк | 27 липня 2017, 09:58

      Є заслуги але не перед Україною а перед Росією вони є московській патріархат те що каже путін вони і виконують, не визнавати і не брати участі в похоронах які загинули наші хлопці і дівчата патріоти

    • Анатолій Наталія Денисюк | 27 липня 2017, 09:19

      Ми визнаємо тільки українське, Київський Патріархат. А московській патріархат це бандити кегебисти і має бути негайна заборона московських кегебистів московського патріархату в них руки в крові і