"У Православ’я на Західній Україні велике і славне майбутнє"
У гостях: владика АВГУСТИН (Маркевич), архиєпископ Львівський і Галицький Української Православної Церкви, голова Синодального відділу із взаємодії зі Збройними Силами й іншими військовими формуваннями України, повноважний представник Предстоятеля УПЦ у Верховній Раді України
У гостях: владика АВГУСТИН (Маркевич), архиєпископ Львівський і Галицький Української Православної Церкви, голова Синодального відділу із взаємодії зі Збройними Силами й іншими військовими формуваннями України, повноважний представник Предстоятеля УПЦ у Верховній Раді України
Запитання і відповіді розміщуються в порядку отримання останніх — найсвіжіші угорі
31. Запитання від редакції
— Високопреосвященніший владико, на недавніх святкуваннях Ви доволі оптимістично, як на наш погляд, висловили сподівання, що наступний ювілей, через 5 років, може будете святкувати вже у новозбудованому львівському соборі. Чи є підстави для такого оптимізму? Як взагалі зараз складається справа з виділенням земельної ділянки для будівництва собору Львівської єпархії УПЦ?
— Ми домагалися цього вже майже 15 років, хоча безрезультатно. Однак сьогодні вже, мабуть, прийшла пора, бо є ознаки того, що справа зрушилася. Ми бачимо, що люди, від яких залежить вирішення цього питання, справді бажають нам допомогти. І справа не в мотивах, а самому факті.
Наступне запитання. Які перспективи розвитку військового капеланства в Україні. Зокрема, чи буде запроваджено такий тип капеланства, який є в Європі, коли капелани мають військові звання? Яке звання тоді Ви, як Голова відповідного Синодального відділу, могли би отримати?
— Питання організації повноцінної духовно-пастирської служби у Збройних Силах (військове капеланство) для України є не простим, на відміну від Прибалтики чи постсоціалістичної Європи, де до цього їх спонукав вступ до НАТО (туди приймають лише при наявності капеланства). Чисто теоретично: якби нас у наступному році приймали до цієї організації, то до кінця поточного року у нас все було б налагоджено. І гроші знайшлися б. Однак, поступово рухаємося, проблем у стосунках між різними конфесіями, що задіяні в духовно-пастирській роботі у військах, немає. Є лише один великий, “унікальний” на весь світ негативний феномен: розкол у Православ’ї. І противники введення капеланської служби у Збройних Силах цим спекулюють. Є проблема з підготовкою достатньої кількості військових священиків. Але планомірно налагоджуємо. Відносно військових звань капеланів є декілька моделей, в тому числі американська (і польська), коли священики є штатним військовим і мають звання. Головний з кожної конфесії капелан – генерал. Але у німців, наприклад, цього немає. Думаю, “була б риба, а вудка знайдеться”. Хіба справа у званні і статусі?
Ви також є офіційним представником Предстоятеля УПЦ у Верховній Раді. Як складалася Ваша співпраця з депутатським корпусом за останній рік? Які плюси і мінуси?
— Цей рік був сумбурним для Верховної Ради, однак мені не доводилося конфліктувати чи мати інші непорозуміння з депутатами. Звичайно, останнім часом я намагався бути особливо уважним, делікатним, щоб не викликати нарікань та не давати привід для провокацій. Мав більше, ніж звичайно, не колективних, а індивідуальних зустрічей. Дійшов цікавого висновку: майже кожен окремий депутат – розумна, толкова людина, яка здатна на компроміс, може бути толерантною. Але, як зберуться разом декілька однодумців, однопартійців, все стає складнішим…
Дуже дякуємо за згоду взяти участь у нашій веб-конференції. Ще раз висловлюємо Вам щирі привітання з нагоду ювілею і бажаємо Вам многая та благая літа душпастирського служіння!
— І Вам щиро дякую за можливість спілкування (хоч і віртуального) з різними людьми, які є небайдужими до релігійного і церковного життя в Україні. Дай, Боже, щоб від цієї Веб-конференції була користь.
30. уважний читач
— Високопреосвященний Владико, на жаль, доводиться констатувати, що у цьому спілкуванні Ви пересмикуєте певні факти. Так, відповідаючи на запитання № 11, щодо папи Ви вживаєте слово "непогрішимий" — кальку з російського "нєпогрєшимий", не уточнюючи, що йдеться про НЕПОМИЛЬНІСТЬ (погрешность = помилка), а не БЕЗГРІШНІСТЬ (грех = гріх), а це далеко не одне й те саме. Нижче, де про Венецію — невже Ви самі не відчуваєте, що нашим людям у далекій країні йдеться про рідний ОБРЯД, а не про ВІРУ?! Навіщо ж так? І, зрештою, доки Ви та інші представники МП та УПЦ будете твердити про "розгром уніатами трьох православних єпархій на Галичині". Звідки взялися ці "уніати", з неба впали, чи як? Багато з них до 1989 року відвідували ці ж храми. І чому ніколи не кажете, що більшість тих галичан, хто не захотів повернутися або перейти до греко-католицької церкви, нині є вірними кількох єпархій УПЦ КП та УАПЦ і становлять лише у Вашій області аж 30% усіх релігійних громад (УПЦ має близько 2%), щиро вважаючи себе православними?
— Уважний читачу! Справді, перепрошую! Термін «безгрішність» я вжив машинально, як церковнослов’янський термін, однак не варто придиратися, адже у моїй відповіді було зрозуміло, що мова йде не про гріхи, а про непомильність в питаннях віри. А відносно «Обряду» і «Віри» (про Венецію), то Ви самі повинні визнали, що це є найгіркішим і найтрагічнішим плодом унії. (Що важливіше для православного та римо-католика – обряд чи віра?). Щодо співвідношення кількості вірних трьох гілок Православ’я на Галичині: це якраз і повинно бути приводом для Ваших більш глибоких роздумів: якщо всіх греко-католиків в 1946 році насильно перевели в Православ’я, то чому ж сьогодні на Львівщині, при наявності 1500 греко-католицьких парафій, існує понад 800 (!) православних парафій (у даному контексті про канонічність мова не іде). А ще уявіть, яке б стало співвідношення греко-католицьких і православних громад в нашій області, якби припинився тиск на православних, в тому числі на УПЦ-КП і УАПЦ, та якщо б народ побачив, що представники влади стали нейтральними і перестали публічно наголошувати на своїй приналежності до УГКЦ!!! Погодьтесь, як мінімум, все було б навпаки. Все це є свідченням того, що унія є неприроднім явищем і була нав’язана галичанам насильно. Ще подумайте: чому в Білорусі і на Волині (навіть на Холмщині і Підляшші!), незважаючи на великі зусилля греко-католицьких місіонерів, унію відродити неможливо. А там вона була набагато сильнішою, ніж в Галичині… Ось що таке історична пам’ять!
29. Тарас Гринчишин, Львів
— Владико Августине, скажіть, будь ласка, чи має намір УПЦ засновувати власні (українські) парохії серед діаспори, зокрема у державах нової трудової міграції: Іспанія, Італія, Греція тощо, оскільки доводилось, зокрема, чути про таку місію о. Миколи Макара в Італії?
— На відміну від держав традиційно православних, у країнах Західної Європи це робити простіше. Однак необхідне певне узгодження з місцевою церковною владою, врахування наявності православних парафій інших юрисдикцій. А взагалі-то, цим питанням займається Відділ зовнішніх церковних зв’язків УПЦ.
28. канонічний українець
— Я знову стосовно Диптиху. Місце у Диптиху та дружні стосунки єпископів це дещо різні речі. Я думаю, Ви розумієте, що мова йде про статус церкви, який в УПЦ представлений у вигляі російського ноу-хау(широкої автономії).Ми знаємо про автономні церкви: Синайська, Фінляндська, Японська та ін. УПЦ в переліку (ДИПТИХУ) немає ні серед автономних ні серед автокефальних церков. Тому УПЦ не маючи НІЯКОГО відокремленого від МП канонічного статусу не має права називатися українською церквою, і має повне право називатися російською церквою в Україні, або собор архієреїв РПЦ в Україні.
— Якщо Ви на цьому наполягаєте, то можете, як канонічний українець, так називатися. Можливо, Вам полегшає. Але я вбачав би необхідність дискусії на цю тему лише в тому випадку, якби такі побажання висунув не співвітчизник і одновірець, а хтось із єпископату, богословів чи каноністів інших Помісних Православних Церков. Поцікавтесь, як вони ставляться до цієї теми.
27. єпископ Володимир Гарбар, [email protected]
— Слава Ісусу Христу. Як Ви відноситесь до вчорашньої заяви Ватикану, що тільки вони є церквою, а всі інші, хто вірить в Ісуса Христа — неповноцінні? Чим є церква, взагалі? Хто є Головою Церкви, зокрема? Дякую. Божих Вам благословінь.
— Це мене не здивувало. Кожен справжній католик завжди так вважав (адже чим пояснити створення унії, в т.ч. Берестейської).
В християнському світі є дві головні позиції щодо меж Церкви Христової, лише в якій можливе спасення.
1. Традиційні (стародавнього походження): православні, католики, орієнтально православні (дохалкидонці) визнають, що межі саме їх Церкви співпадають з межами Єдиної Святої Соборної Апостольської Церкви, де є повнота благодаті, а всі інші конфесії перебувають поза нею. Щодо глави Церкви: католики вважають, що Христос – невидимий Глава Церкви, а Папа Римський є Його вікарієм (намісником) для Церкви на землі, тобто Главою Церкви Католицької, яка, за католицькою еклезіологією, є єдиною повноцінною, справжньою Церквою Христовою. Ми, православні, вважаємо це єрессю, бо у Церкви є єдиний Глава – Христос, і ніякого Свого намісника на землі Він не залишав. Всі православні патріархи і митрополити, які очолюють Помісні Православні Церкви є їх предстоятелями, а не главами.
2. Більшість протестантів є послідовниками так званої “теорії гілок”, згідно з якою різні християнські віровизнання — це ніщо інше, як гілки єдиної Церкви Христової. З точки зору православних і католиків – це єресь.
Щодо повноцінності християнина висловлюсь словами святителя Філарета (Дроздова): коли його запитали чи спасуться католики, то він відповів: я не знаю, чи спасуться католики, але я без Православ’я не спасусь.
26. Андрій
— "Итак идите, научите все народы, крестя их во имя Отца и Сына и Святаго Духа,..." — (Мф 28:19)
Владико, Христос говорить апостолам про НАРОДИ, а не про ЛЮДИ, як Ви говорите у відповіді Захарію. Якщо немає ні елліна ні юдея, ні росіянина, то чому є Російська Церква, а не церква ЛЮДЕЙ? Не плутайте ЛЮДЕЙ і не плутайте НАРОДИ, досить вже.
— Шановний Андрію! Раджу Вам уважніше читати Святе Письмо. Наприклад, зверніть увагу на такі слова Христа: «…породить же Сина, і наречеш Йому ім’я Іісус, бо Він спасе людей Своїх від гріхів їх» (Мф.1,21), « Іісус, щоб освятити людей Кров’ю Своєю, постраждав…» (Євр. 13,12). Взагалі, не рахуючи часте вживання цього слова у Святому Письмі Старого Завіту, в Новому Завіті термін «люди» зустрічається аж 138 разів. У багатьох випадках слова «люди» і «народ» — це синоніми. Не можна, щоб надмірні емоції і незадоволення позицією опонента затьмарювали здоровий глузд.
25. от. Яків
— Благословіть! Владико, які результати та підсумки роботи тієї богословської комісії, яку, здається Ви, очолювали, по викриттю та припиненню єресі "старчика Леонтія"? Адже по при таємничість, відомий факт, що дуже багато "леонтійців" отаборились та утвердились в монастирях МП первфжно на Західній Україні (наприклад Корецький монастир). Раніше було відомо, що до цієї єресі причетні навать декілька архієреїв УПЦ МП західного регіону, зокрема ВАРФОЛОМІЙ (Ващук), Архиєпископ Рівненський і Острозький.
— Вважаю, що висновки Синодальної Богословської комісії УПЦ з цього питання, під якими підписалися як ревні шанувальники Леонтія, так і їх різкі опоненти – вдалий документ і повинні бути основою для порозуміння і оздоровлення розбурханої частини вірних. Якби до цієї проблеми духовенство і вірні, які не вважають можливим ставитися до мандрівного проповідника Леонтія, навіть як до благочестивого православного християнина і сприймають шанування його як духовне спотворення, підходили все-таки з християнськими почуттями, з розумінням, що всі православні віруючі — це частина Тіла Христового і що треба з любов’ю і співчуттям лікувати недуги в церковному суспільстві, то не було б такого розвитку ситуації.
24. Олег Кисельов
— Вітаю, Владико! Скажіть, будь-ласка, чи відчуваєте Ви – архієпископ Львівський і Галицький Української Православної Церкви – тиск, ворожнечу чи нетолерантність із боку греко-католиків? Чи маєте контакти із католицькими львівськими архієпископами Ігорем (Возьняком) та Мар’яном Яворським? Як Ви думаєте, чи готова УПЦ вести богословський діалог із УГКЦ?
— На жаль, до цього часу відчуваю, і не лише я. Особливо виразно це адресується духовенству і вірним на парафіях, де домінують греко-католики. Однак архієпископ УГКЦ Ігор (Возняк) тут допомогти нам не в змозі (?). З католицькими владиками маю стосунки доброзичливі, нормальні.
23. Уверовавший, 33 года
— Уважаемый епископ. Меня зовут Богдан. По традиции мои родители крестили меня в Православной Церкви. Когда я стал взрослым, у меня возникло желание приблизится к Богу. Этого я искал в проповедях православных священников, на протестанских собраниях, на католических богослужениях. Я пришел к выводу: Православная Церковь наиболее искренная в вопросе как прийти к Богу. НО меня сильно смущает следующее: на приходах вашей церкви поощряются разные суеверия, проповедуется политика, распространяется разного рода политагитационная литература, создается невообразимый культ "батюшки" и все это вместо проповеди основ веры и огромного богословского наследия нашей Церкви. Это я видел на многих приходах нашей Церкви. Должно ли быть так в Церкви Христовой?
— Ваше питання перегукується з питанням о. Ярослава (№16). «Святе місце порожнє не буває!» Адже Ви, в 33 роки повинні пам’ятати, яким був духовний стан і рівень катехизації суспільства в Радянській Україні. Прошарок релігійно освічених людей був зовсім незначним. А потім – свобода, несподівана, незвична, через це — безсистемність, мішанина, недостатня організація ефективної місіонерської і катехизаторської роботи в Церкві (адже був розрив традицій і практики). Люди отримали можливість вгамовувати голод чим доведеться. Потім звикли до духовного сурогату. Це звичайно, не просто проблема — це біда! Треба долати її усім миром: духовенству спільно зі свідомими, освіченими, активними мирянами.
22. василь
— Cкажіть, будь-ласка, чому у церкві на Короленка більшість українців і серед священиків і серед парафіян не можуть бути на службі Божій з українським акцентом з читанням Апостола та Євангелії українською мовою. Чому Ви особисто забороняєте проповідь священикам українською мовою? Погодьтеся це смішно, — коли зі страшенним акцентом українець українцеві проповідує російською заради "принциповості" одного владики. Кому це потрібно? Навіть У Почаєві з цим легше. Я сподіваюся, що за цим не є імперських планів і подібних дурниць. Але благаю Вас Владико — дайте українцям відчувати себе нормально. Дякую
— Свято-Георгієвська церква була російськомовною у післявоєнний час і до початку 90-х років, єдиною на весь Львів! Такою вона і повинна залишитись надалі. Ще на початку мого служіння влада на моє прохання дати приміщення під кафедральний собор, або виділити земельну ділянку для його будівництва, зокрема через те, що я, як правлячий архієрей Галичини, повинен служити з галицькою вимовою і за місцевою традицією, відповіла: а ви служіть почергово у цьому храмі: один день з київською вимовою, а другий – з галицькою. Цікаво, правда? Вже пройшло 15 років, а собору немає. Львівські православні галицького походження повинні мати кафедральний собор, якого їх позбавили. Правда у нас є маленька дерев’яна церква на Сихові, але їй теж не дають можливості розбудуватись.
Щодо проповіді. Особисто я проповідую виключно українською з самого початку (1992 рік). Священикам жодного разу я не забороняв проповідувати українською, але забороняти проповідувати російською теж не буду. Кожен повинен діяти за своїм сумлінням. А влада тільки й хоче того, що ви пропонуєте: тоді відпаде питання про необхідність кафедрального собору.
21. Степан Мельник, православний
— Високопреосвященніший владико, щодо Вас кілька років тому звучала інформація, що Ви прихильник ідеї надання УПЦ статусу канонічної автокефалії. Чи ця інформація правдива? І як Ви зараз ставитеся до цієї ідеї?
— Ще 10 років тому, виступаючи, як Голова Богословської комісії, на цю тему на соборі УПЦ у Києві за участю архієреїв, духовенства і мирян, я сказав приблизно таке: «Пропоную обговорювати питання подальшої долі канонічного статусу нашої Церкви не з точки зору доцільності чи недоцільності автокефалії, а тверезо, реально оцінити ситуацію, чи можливо це зробити у найближчий час без появи нового розколу, тільки за інших мотивів» Після цього розмова пішла в інше русло. Ми дійшли висновку: більша частина православного народу настільки розчарована і обурена методами та наслідками філаретівської кампанії за здобуття автокефаліі в 1991-92 рр., що, поклавшись на волю Божу, цю тему треба відкласти. За 10-15 років нічого, крім ще більшого розчарування, не змінилося, тому і моя позиція залишається попередньою.
20. свящ. Миколай
— Слава Ісусу Христу! Благословіть Владико!
Прошу Вас, як голову синодальної Богословської комісії всетаки прокоментувати Історико-канонічну декларацію УПЦ КП.
Річ у тому, що історія знає багато випадків, коли РПЦ грубо помилялась: це й рішення Московського собору про перехрещування католиків, не визнання сану католицьких кліриків до 1946 року. Звідси друге питання: якщо не має в регіоні громади РПЦ, а є УПЦ КП та УГКЦ, то де православним, котрі волею долі, опинились у такому регіоні, задовольняти свої релігійні потреби?
— На це питання я вже відповів. Щодо ситуації з відсутності канонічної церкви: а що б Ви робили, якби у Вашому районі не було ні громад УПЦ КП, ні УГКЦ, а лише протестантські (скажімо, баптисти і п’ятидесятники)? Чи Ви самі хочете визначати, з якими громадами, що перебувають за межами Святої Православної канонічної Церкви припустимо вступати в молитовне і євхаристійне єднання?
19. Orthodox
— Поясніть, будь-ласка, у чому суть конфлікту між Вами та владиками Всеволодом та Іларіоном. Росіяни, душпастирем яких являєтесь Ви (пробачте, може серед них є також і зрусифіковані особи інших національностей), завжди були і будуть меншиною у Львові, а ці владики приїхали, щоб служити для свого рідного народу на своїй землі на своїй мові і у канонічній єдності із Вселенським Патріархом, чи не так?
— Шановний Orthodox! Прошу взяти до уваги, що росіяни є частиною громади свято-Георгіївської церкви у м. Львові, поряд з іншими (в т.ч. корінними галичанами). А у Львівській єпархії є 62 парафії від Карпат до Волині, більшість сільських. Щоб оцінити ступінь їх зрусифікованості, раджу відвідати. Можливо, переконаєтесь, що Ви помиляєтесь. А суть проблеми, пов’язаної з порушенням архієрейської присяги і елементарних церковних правил поведінки архієрея в іншій єпархії, зокрема, Високопреосвященнішого архієпископа Всеволода і Преосвященнішого єпископа Іларіона, викладена у моєму “Зверненні до Предстоятелів Помісних Православних Церков” від 15.06.2006 р.
18. М.М.
— Доводилось спілкуватись із одним православним віруючим інтелігентом. Він сказав, що нізащо б не сів до круглого столу богословських дискусій із католиками, а саме із-за тієї причини, що католики перемогли б у дискусії. І взагалі, якщо ведуться подібні заходи, то тільки на рівні ікономічних різниць, але мова про ФІЛІОКВЕ чи про примат папи фактично майже не порушується. Чи можливі насправді такі зустрічі у Львові? Що Ви думаєте з цього приводу?
— Я не вважаю зайвими такі зустрічі. Напевно, це буде доцільним і констуктивним трохи пізніше, коли врегулюються гострі міжконфесійні проблеми.
17. Украинец
— Мене вразила заява єпископату Української Православної Церкви стосовно псевдо-Собору 1946 р. Невже владики і всі решта, хто підписався під таким документом, насправді вірять, що греко-католицьких єпископів було заарештовано за співпрацю з фашистами? Невже вони живуть радянською епохою, не знаючи про те, що давно вже оприлюднено багато нових документів і досліджень про ці роки? Як можна співати анафему у першу неділю великого посту своїм братам, які теж вірять в Ісуса Христа, маючи ті самі відправи і таїнства? Хіба це не мракобісся (перепрошую за вислів)?
— На це запитання я відповідав п. Олександру Єрмєєву.
16. От. Ярослав. Київ
— Благословіть, владико!
Я постійно, щороку, відвідую виставки православної книги у Києво-Печерській Лаврі. І з року в рік ситуація погіршується, на мою думку. На останній я не знайшов творів Василія Великого(?!), дуже мало Іона Златоуста(один екземпляр), про Максима Сповідника взагалі ніхто не чув. Зате різного роду брошур, на кшталт:"Записки старца Антонія","Батюшка Серафим — Мысли о вечности" та ін. — безліч. Я вже не кажу про зміст та мову тих книжечок, в більшості яких червоною смугою проходить ідея Єдіної і Нєдєлімої, ідеї величі всього російського та нікчемності всього неросійського, Третій Рим, нерозлучність трьох братерських слов’янських народів, спільна історія і т.д.. На мою думку є неприпустимим позбавляти український православний люд творінь Великих Учителів Церкви і підміняти справжнє вчення про спасіння якоюсь низькопробною писаниною, яка вагонами пре з північного сходу. Навіщо це робиться?
— Однозначно, брак свято-вітцівської літератури за сучасних умов – це нонсенс. Щодо літератури, так би мовити, духовно-популярної, то вона теж має право на поширення. Однак, на мій розсуд, тут потрібна і цензура, і роз’яснювальна робота про пріоритети в тематиці церковно-духовної літератури. Дуже важливо попрацювати з видавцями, бо від них це теж дуже залежить. На цю тему також є цікава стаття “Осторожно: "духовная литература"”у журналі “Живой родник” за червень цього року.
15. Анатолій Бабинський, магістр богослов'я
— Слава Ісусу Христу!
1. Не так давно УПЦ КП випустила у світ свою "Історико-канонічну декларацію". Зі сторони УПЦ майже ніякої реакції не було (не враховуючи двох-трьох слабких коментарів на окремі пункти). З однієї сторони зрозуміло, УПЦ не збирається реагувати на Декларацію, оскільки, це означало початок діалогу. Але з іншого боку Документ УПЦ КП попри всі недоліки, містить моменти, які спростувати чи заперечити буде не те, що важко, але й неможливо. Це, на мою думку, ставить УПЦ в ситуацію, що в ряді суперечливих питань правда виходить на стороні УПЦ КП... Чи не вважаєте Ви важливим все ж вступити в діалог стосовно тем тої ж самої Декларації?
— Коментувати цю Декларацію складно. На мою думку, робота диякона Олександра (Драбинка), нині архімандрита, “Чому розкольницькі угруповання в Україні називаються неканонічними. Історико-канонічний аналіз”, яка вийшла два роки тому, наперед дає відповіді на ключові питання цієї Декларації. Раджу також ознайомитися зі статтею Катерини Щоткіної у газеті “Дзеркало тижня” (№ 18 від 12 травня 2007 року), про цей документ. Зверніть увагу: не богослов, а зрозуміла, про що йде мова і для чого випустили Декларацію! Думаю, що Синодальна комісія УПЦ з канонічних питань ще дасть оцінку цій Декларації, якщо ж буде необхідність і благословення Священноначалія, я готовий опрацювати цей документ складом Синодальної Богословської комісії.
2. Після 17 травня у Православному світі має місце черговий канонічний безлад. 1971 року, надавши автокефалію ПЦ в Америці, МП також надала їй відповідну канонічну територію. Парафії МП в Америці підпорядковуються вікарію-єпископу Зарайському. Сьогодні ж на "канонічній території" ПЦ в Америці Московська Патріархія має також свої єпархії — РПЦЗ. Зрозуміло, що в Америці православних деномінацій багато. Але з точки зору Москви, яка визнає за ПЦ в Америці канонічну територію, наявність цих російських єпархій є, можливо, нехтуванням канонів, які сама ж голосно відстоює. Але в українських реаліях така форма була б всеж прийнятна: та частина вірних і клиру, яка прагне автокефального устрою УПЦ, мала б його, інша частина — була би підпорядкована у формі Екзархату МП. Таким чином всі українці перебуватимуть в єдності зі своїми братами в Сербії чи Греції, але в тій формі, яку вважає прийнятною. Як Ви ставитись до можливості існування двох канонічних православних юрисдикцій в Україні?
— Про це я вже теж сказав.
3. Керівництву МП діяльність тов. Каурова і Ко подобається (орден дали), а в УПЦ?
— Про це я вже сказав.
4. Отримання Автокефалії Помісними Церквами сприймається як свято. Її святково відзначають в ювілеї, вітають інші Церкви з отриманням автокефалії. Отже, це подія велика і радісна. Чому ж ведеться компанія проти автокефалії УПЦ?
— Я вже трохи торкався цієї теми. Україна – за ментальністю, світоглядом – особливе, складне державне утворення: це не Грузія і не Сербія (Галичина — Крим). Сьогодні, коли в Україні ще не подолано православний розкол, піднімати питання про якийсь інший статус УПЦ це те ж саме, що переконувати центральну, східну та південну частину України в необхідності негайного вступу до НАТО.
5. Я, будучи юним студентом одного з львівських ВУЗів, відвідував бібліотеку при Вашій Святогеоргіївській церкві. Мені подобались твори о. О. Меня і одного разу, спитавшись чи не має їх у Вашій книгозбірні, вислухав від присутніх працівників єпархіального управління "на чому світ стояв" про цього "клятого єретика". Тоді я вийшов приголомшений і нерозумів в чому справа. Я зіткнувся з такою річчю, яку потім ще зустрічав в МП — "православним сектанством" (гарним прикладом зараз є кілька тез єпископа Діомида про ІНН, екуменізм і так далі). Як на Вашу думку, чи такі речі не відвертають від Вашої Церкви багатьох людей, які повинні бути православними не по вірі, а по ідеології?...
Дякую!
— Прошу Вас спочатку ознайомитися з оцінкою диякона Андрія Кураєва діяльності отця Олександра Меня, а потім продовжимо розмову на цю тему. Дякую за толерантність і культуру у спілкуванні!
14. Ігор, м. Львів, [email protected]
— Ваше Високопреосвященство!
Поясніть, будь-ласка, чи визнає УПЦ дійсність і важність церковних таїнства та благословень, які звершуються в УГКЦ?.
Як що так, то чому у храмах очолюваної Вами єпархії нерідко можна побачити вивіски чи почути усні роз'яснення священнослужителів про неблагодатність всяго, що робить УГКЦ, потребу повторного прийнятя Таїнства Хрещення і т. д. і т. п.
Якщо ні — то чи не суперечить це відповідним погодженням та домовленням між світовим Православ'ям (зокрема й РПЦ) та Католицькою Церквою?
Також, коли Ваша ласка, повідомте, будь-ласка, чи надсилали Ви запрошення ахриєпископу Ігорю /Возьняку/ на уасть у святкуванні Вашого ювілею.
Щиро дякую за можливість спілкуватися з Вами!
— Як відомо, у 1946 році, греко-католики увійшли до лона Православної Церкви без повторного хрещення і миропомазання, тобто через чин Покаяння. Але це не означає, що греко-католики знаходяться в лоні Єдиної Святої, Соборної і Апостольської Церкви, тобто в повноті благодаті, від якої вони відпали через розрив з Вселенським Православ’ям. Щодо сучасної ситуації, то свою позицію я виклав у відповіді на запитання Галі (№8). Готовий обговорити це питання з вами на особистій зустрічі.
За деякий час до святкування дня пам’яті блаженного Августина я мав особисте спілкування і з Главою УГКЦ Любомиром кардиналом Гузаром, і з Львівським архієпископом Ігором Возняком. Вони подякували за запрошення і пояснили, що в цей день мають бути разом з усіма іншими єпископами УГКЦ за кордоном. Вчора, під час нашої зустрічі на офіційному заході у м.Львові, архієпископ Ігор поцікавився у мене, як пройшли урочистості у нашій єпархії.
13. от. Костянтин
— Благословіть Владико. „Росія є останньою опорою для українського Православ'я”, „Ми чекаємо кроків з боку Росії – як загін, який чекає команди кинутися в бій”. З Вашої промови на Всесвітньому російському народному соборі у Москві 4 квітня 2006 р. Ваші коментарі.
— Фрази в лапках – не цитати з мого виступу, а невдалі, перекручені парафрази. Мова тоді йшла про сучасний моральний і духовний стан суспільства на пострадянському просторі. Я закликав своїх братів-одновірців, — не лише росіян, — а усіх православних, спільно протистояти зусиллям антихристиянських сил зруйнувати, знищити православну самобутність. «Загоном» для інтересів Росії я себе не називав, а був вислів про те, що всі здорові сили повинні бути єдиним сміливим загоном у цьому духовно-апокаліптичному протистоянні, ніякої політики у виступі не було.
12. Канонічний українець
— Ваше Високопреосвященство, Благословіть!
У мене декілька запитань.
1. Чи знаєте ви що: в диптиху такої церкви як УПЦ не існує. Отже розмови, що ми є українська церква і таблички на храмах є обман, а отец лжи — диявол. Чому не сказати правду — ми є російська церква в Україні і не морочити людям голову.
2. Чи знаєте ви що: Автокефалія неминуча для такої країни як Україна.
3. Думаючі люди розуміють, що ви, та частина єпископату УПЦ МП виконують спецзавдання Кремля(подібно десанту) по недопущенню утворення в Україні Єдиної Помісної Церкви.
Дорогий владико, може ви і байдужі до України та до долі українського народу, але пам'ятайте, що число не байдужих росте в суспільстві, навіть серед кліру та прихожан УПЦ МП. Простіть за різкі висловлювання.
— Якщо назва нашої Церкви – УПЦ неправдива, то чому лише її, єдину в Україні, визнають і шанують всі без винятку Помісні Церкви, їх представники беруть участь у святкових богослужіннях в Києво-Печерській Лаврі, запрошують Блаженішого Митрополита Володимира до себе? При чому тут таблички? Дуже жаль, що, хоча Ви себе і називаєте «канонічним українцем», з Ваших реплік і докорів видно, що Вас хвилює все, що завгодно, лише не те, як спасти свою душу у сучасному поділеному і збаламученому суспільстві.
11. странник
— Владыко! Каково Ваше отношение к известному изречению архиерея Виленского и Литовского Иосифа (Семашко): "Народ униатский, за весьма малым исключением, столь же православен, как и до обращения его в Унию. И будет православным, скоро лишь пастыри его станут православными"? Актуально ли оно сегодня?
— Цей вираз цілком відповідав дійсності в його час. Митрополит Йосип (1798-1868) жив тоді, коли в народі зберігалась пам`ять про його (народу) православні корені, і він був обтяжений насильницьки нав’язаною йому унією. Крім того, в той час уніати були утиснені та дуже принижені римо-католиками, так що серед уніатів, в тому числі серед духовенства, існувало невдоволення унією. Сьогодні цей вираз також може бути прийнятним для західної України, хоча із певними застереженнями. Більшість теперішніх уніатів (мирян) не володіють глибоко основами віри, деякі з подивом дізнаються, що, наприклад, римський папа є непідсудний ніякому суду церковному та є абсолютно непогрішимий у питаннях віри. Вони знають про це у загальних рисах, але коли простій віруючій людині пояснити ці засади її віри, вона часто ніяковіє. Сьогоднішнє уніатство є дуже строкате та вельми політизоване.
Деякі уніати справді в душі, так би мовити, генетично, православні. Про це свідчить розповідь священика з Венеції. Коли він запитав численних греко-католиків, наших заробітчан, чому вони, минаючи декілька римо-католицьких храмів, приходять саме до православного, то вони відповіли, що їм тут все є ближчим, все рідне: літургія, наспіви, традиції. Проте, значна частина греко-католиків все ж таки тяжіє до Риму.
10. Мирослав
— Преосвященний Владико! Ви мабуть читали на сайті Української Православної Церкви спогади владики Іонафана (Елецких) про Філарета та Євгенію Петрівну Родіонову. http://orthodoxy.org.ua/uk/tserkovni_hroniki/2007/06/11/8457.html
Як на мене, то це не робить честі ані владиці Іонафану ані ієрархії Православной Церкви взагалі. Якщо всі кандидатури єпископів затверджувались Політбюро КПРС і КДБ, то про яку канонічність РПЦ (чи УПЦ) може йти мова? КОЛИ ПАСТВА ДІЖДЕТЬСЯ ПОКАЯННЯ З БОКУ ІЄРАРХІЇ?!
— В спогадах владики Іонафана, наскільки я пам’ятаю, немає категоричного твердження, що ВСІ кандидатури архієреїв затверджувались в Політбюро і КДБ, в іншому випадку, виходить, що і він сам, говорячи вашою мовою «неканонічний», чого він навіть у думках не міг допустити. Більш того, він пояснює провал Денисенка на виборах патріарха саме тим, що його СВІТСЬКА влада не підтримала! Якби всі кандидатури затверджувалися у КДБ, а Денисенко, за словами Владики Іоанафана, мав з ними добрі стосунки, то він став би патріархом, проте, цього не сталося. Так що пропонована вами концепція про ніби неканонічність єпископату не відповідає реальній картині того часу. Отже, і питання про покаяння всієї ієрархії з посиланням на вказану вами інформаційну базу є не доречним.
Щодо моральної теми, я вважаю, що для церковного осуду колишнього митрополита Філарета було достатньо канонічних порушень, а тому розгляду питань його моральності, враховуючи минуле та наявну ситуацію, можна було уникнути. Але це моя особиста думка.
Це виходить так, що більшість тих людей, яких свого часу призначила атеїстична влада з метою розвалу Церкви взагалі, та їхні вихованці досі керують в УПЦ?! Тоді виходить парадоксально, але, Філарет Денисенко поступив правильно, що він від"єднався від такого єпископату?
— Якщо керуватися Вашою логікою, то і він був поставлений КДБ, але тоді він «від’єднувався», за вашим виразом, очевидно, керуючись іншими мотивами, а не з причини зв’язку когось з КДБ.
Як пояснити про це православному народові? Як простій людині розібратися у цьому всьому? А уніати тоді взагалі виходять чисті і лише мученики? Адже я бачив на свої очі анкети-бланки, які кожен православний ієрей мусів заповнювати, і давати звіт про діяльність "невозз"єднаних" священиків його приходу? І Ви ще дивуєтеся чому православіє непопулярне на Західній Україні? На мою думку ПОКАЯННЯ — це єдиний шлях, який піднесе УПЦ в очах більшості людей... Що Ви думаєте з цього приводу?
— Для того, щоб пояснити все це простим людям, потрібно уважно читати оприлюднені Синодом УПЦ документи, в яких вся історія з Денисенком докладно викладена. Що стосується «популярності» у нас Православ‘я, то я ніколи не вважав і не вважаю, що воно є безперспективним! Якщо говорити в загальному про контакти духовної та світської влади, то потрібно починати говорити про інвеститури в середньовічній католицькій Церкві і згадати султанські фірмани для православних патріархів в Османській імперії, про використання західними спецслужбами сучасних сект для прикриття своєї діяльності в багатьох країнах. Тому рішуче не можу погодитися з Вашою оцінкою наслідків контактів деяких священнослужителів з радянськими спецслужбами.
По-перше, ініціаторами цих контактів не були православні священники. По-друге, якщо Ви порівнюєте православних з уніатами, то чому Ви замовчуєте відомі факти контактів уніатів з тією ж радянською владою і особливо з фашистами? Достовірно відомо, що уніати співпрацювали з фашистами добровільно. В роки першої світової війни католики сприяли ув’язненню православних віруючих в концтабір Талергоф. Чому ж їх ніхто не закликає до покаяння? Відповідь на це запитання одна: сьогодні політично вигідно замовчувати факти про злочини католиків, уніатів та виокремлювати певні факти з історії Православ’я. Але ж всього п’ятнадцять років тому все було по-іншому! А тоді пропонували каятися уніатам, а не православним…
9. Ігор
— Владико! Скажіть, будь-ласка, якими Ви бачите перспективи розвитку Православія на Львівщині? Яким чином саме можливо представити Православіє у позитивному світлі? Мені, як віруючій людині, дуже боляче, що люди бачать у Православії лише "обмосковщення", не знаючи агіографії, містики, богословія, аскетичного досвіду. Адже для пересічної людини в принципі байдуже яка конфесія, але боротьба проти Православія, як і проти Католицизму — це боротьба проти християнства в цілому. Як пояснити обивателеві, що Київський Патріярхат — це зборище без благодаті, яке не має дійсності св. Тайн?! Так як для католиків є важливою єдність із папою римським, так само і для православних важлива єдність із всіма помісними православними церквами. А філаретівщина — це породження пострадянської доби, яке мусить відійти в минуле?
— У Православ’я на Західній Україні велике і славне майбутнє. Оптимізму мені додають слова Тертулліана, не один раз підтверджені історією: кров мучеників – насіння християнства! Галицька земля в прямому розумінні слова напоєна кров’ю невинно убієнних святих, сльозами гнаних католиками і уніатами наших віруючих. Я вірю, що цей духовний грунт принесе добрий плід. Православ’я не потрібно показувати, репрезентувати позитивно, воно все позитивне: його історія, його богослов’я, його святість – потрібно лише відділити політику від віри.
8. Галя
— Преосвященний владико Августине! Поясність, будь-ласка, чому Православна Церква Московського Патріярхату не визнає св. таїнства Хрещення, яке було здійснене священнослужителями інших юрисдикцій?
— Українська Православна Церква визнає хрещення в тих випадках, коли воно здійснено 1) в ім’я Святої Троїці і 2) з триразовим зануренням у воду. Однак, коли мова йде про угрупування, які не просто відійшли від єдності з Вселенським Православ’ям, а ще й ворогують проти своїх одновірців, свідомо і цілеспрямовано шкодять Святій Церкві, в історії були такі випадки (в тій же Греції) коли таке хрещення не визнавалося. Саме цим мотивується і позиція УПЦ щодо хрещення, звершуваного, зокрема, в філаретівському розколі. Це не є прецедентом в православному світі.
7. о. Тарас Петруняк, настоятель громади Різдва Христового (Малага, Іспанія) Митрополія Іспанії і Португалії (Вселенський патріархат),[email protected]
— Ваше Високопреосвященство!
Чи могли б Ви прокоментувати лист православних віруючих Криму до Його Сятості Патріарха Олексія II, від 2 липня 2007 року.
Чи Ви згідні з тим, що "тлетворные зерна раскола прорастают в УПЦ и дают свои плоды"?
Чи справді Владика Лазар нехтує релігійними почуттями віруючих, назначаючи в храм священників із Західної України? Про відстоювання яких інтересів РПЦ в Україні можна говорити, адже Україна це канонічна територія Української Православної Церкви?
Р.S. Завжди думав, що Владика Лазар про-московських поглядів, але в даному випадку схиляю голову перед ним.
— Зміст і тон листа нагадують мені претензії і звинувачення Галицьких «ура-патріотів» щодо канонічної Православної Церкви, які лунають в нашому краю з кінця 80-х років минулого століття, тільки з протилежним знаком. Такі реалії сьогодення в політичному, суспільному і релігійному житті України. Звичайно, кожен має право висловлювати своє бачення шляхів розбудови нашої держави, однак при цьому не можна претендувати на роль церковного собору чи іншої вищої інстанції і нав’язувати свій спосіб мислення і дій іншим. Щодо претензій до духовенства («свій – чужий», «добрий-поганий» тощо): я не чув конкретних звинувачень, які повинні були б стурбувати православних віруючих. Церковно мисляча людина не буде визначати якість служіння священика, виходячи лише з того, якого він походження чи з якого він регіону, а по тому, який він веде спосіб життя, що він проповідує, до чого закликає, як розбудовує парафіяльне життя, як ставиться до «зовнішніх» (тих, хто поза Церквою), тобто як він веде свою паству до Царства Небесного. На жаль, як я сказав на початку, таке сучасне життя в Україні: у Криму – одне, на Галичині – інше.
Крім того, я радив би вам почитати заяву, з якою виступила прес-служба Симферопольської і Кримської єпархії стосовно «утиску російських священнослужителів».
6. Ростислав Мартинюк, вірний РПЦ
— Владика Августин. Благословіть!
1. Мене турбує ситуація в двох єпархіях: Білоцерківська і новоутворена Старобільська. Чому владика Митрофан опинився у Білій Церкві, де його попередник, і чому замінили благочинного катедрального Собору? Чи не є саботаж єпископа Пантелеймона на Луганщині відгуком "великоруської фронди" кримських православних (скарги до Патріярха Алєксія на українське походження священства)?
— Я не є членом Священого Синоду Української Православної Церкви і розтлумачувати рішення Священноначалія з таких питань не берусь, до того ж навіть робити припущення було б не коректно. Дозволю собі лише зазначити факти. 1. Преосвященний єпископ Серафим, колишній Білоцерківський і Богуславський, згідно з його проханням, почислений за штат. Напевне, Владика дійшов висновку, що, перебуваючи у великій схимі, яку він прийняв добровільно раніше, у критичний момент свого життя, непросто повноцінно виконувати обов’язки Керуючого єпархією, на яку його призначив Священний Синод. 2. Високопреосвященнішого архієпископа Митрофана, Керуючого справами УПЦ, вікарія Київської митрополії, підвищено до посади Правлячого архієрея. У місті Білій Церкві – найближча до Києва єпископська кафедра, що сприятиме ефективному виконанню обов’язків Правлячого архієрея і Керуючого справами УПЦ. 3. Правлячий архієрей, як правило, є настоятелем кафедрального собору, тому і ключара, і благочинного він призначає на свій розсуд. Це поширена практика, яку духовенство сприймає як повне і беззаперечне право єпископа. 4. Щодо «саботажу» Преосвященнішого єпископа Пантелеімона: Ви, напевне, цим словом називаєте прикрощі, пов’язані з спекуляціями через невизначеність юридичної приналежності новозбудованого кафедрального собору? Вважаю, що храм Божий повинен належати Церкві, а не комусь іншому, навіть якщо це благодійники чи будівничі. Владику Пантелеімона призначили на новостворену кафедру, очевидно, як єпископа, який до служіння на Вінниччині аж 9 років ніс послух намісника знаменитої Глинської пустині, що на Сумщині, на кордоні з Росією, і має досвід будівництва і розбудови церковного життя, а також орієнтується в місцевих особливостях і регіональних проблемах. Хай Бог йому допоможе!
2. Чи має повноваження УПЦ МП створювати на своїй канонічній території Екзархати? Чи не час виділити Кримську єпархію та дві Закарпатських в окремі Екзархат УПЦ? (О. Андрій Дудченко відповів: А для чого це потрібно? А мені цікаво: ЧИ МАЄ ПОВНОВАЖЕННЯ і якщо "ні", то ЧОМУ?)
— Екзархати, як відомо, створюються в межах лише патріархатів. Якщо вести мову про Українську Православну Церкву, то треба мати на увазі, що новостворений екзархат повинен був би опинитися за її межами. Враховуючи, що екзархати створюються за національно-регіональним принципом (як і автономія), то треба визнати, що такої потреби наші єпархії не мають. Однак, якби така необхідність виникла, то, без сумніву, знайшовся б і механізм її реалізації.
3. Який все ж таки канонічний статус УПЦ МП? Не автокефалія, не автономія. Езкархат, НАЗВА якого (статтею №1 в положенні про УПЦ) "упразднена" і запроваджена УПЦ?
— Офіційно статус УПЦ прописаний в Статуті МП. В ньому говориться, що Українська Православна Церква має самоврядування з правами широкої автономії. Тобто, УПЦ має статус вищий за автономію.
4. Чи можливо "упраздніть", наприклад, назву Одеська єпархія і назвати її Одеська Православна Церква, а її митрополиту дати статус Блаженнішого?
— Єпархії можуть змінювати свій статус тільки на той, який передбачений статутом Церкви. Вище єпархії знаходиться екзархат. Це об’єднання декількох єпархій. Отже, єпархія не може бути екзархатом, не кажучи вже про щось інше.
5. Як Ви ставитеся до нагороди РПЦ панові Каурову?
— Патріарх, як і президент, як відомо, вирішує сам, кого нагороджувати. Звичайно, це робиться за невеликим винятком, на чиєсь клопотання за певні заслуги, в тому числі благодійництво, сприяння катехизації, соціальному служінні Церкви тощо. Давати оцінку рішенню Священноначалія не можу і не хочу.
6. Чи можливо повернути канонічні території Київської митрополії у Польщі до складу УПЦ? Чи потрібна автокефалія Польської Православної Церкви — уламка Київської?
— Польська Православна Церква входить в сім’ю православних Помісних Церков і відповідає всім вимогам, що ставляться до них, в тому числі вона відповідає принципу помісності. Тому в наявній політичній і церковній ситуації така постановка питання є недоречною. Я вже не кажу про те, що Ваше запитання є образливим для Повноти Польської Православної Церкви. Можете це перевірити, звернувшись з таким запитанням до православних поляків.
7. Чому не служать в храмах УПЦ МП російською мовою? ЯК Ви ставитеся до перспективи створення церковно-російської і церковно-української мови?
— Ні російська, ні українська мова не має усталеної церковно-богословської термінології, не існує жодного задовільного перекладу боголужбових текстів, в тому числі зроблених у філаретівському розколі. Створення церковно-російської або церковно-української мови може перетворитися на черговий суржик. Господь подарував слов’янам церковну мову, зрозумілу для всіх слов'ян, яка об'єднує їх, подарував її через рівноапостольних Кирила і Мефодія, яких ми шануємо як святих. Моліться Богу на цій мові, дякуйте за все і не винаходьте «колесо».
8. РПЦЗ я щиро рахував розкольниками. Жахався, коли русскіх розкольників без покаяння пускали до Серафімо-Дівєєвської пустині. Тепер кажуть: то був не розкол, а РОЗДІЛЕННЯ (бо свої, русскіє?) А мені тепер здається в Україні, не розкол, а РОЗДІЛЕННЯ. Чи можна так ставитися до проблеми УПЦ КП? Чи "не на часі"?
— Не можна порівнювати ситуацію в Росії з Зарубіжною Церквою і в Україні з УПЦ – КП. В той час в Росії була така ситуація, що навіть слово “розкол” до неї не підходить. Там була інша мотивація поділу. Мова йшла про чистоту віри і про загрозу втручання в церковне життя антицерковної влади. А коли утворився розкол УПЦ – КП – хіба йшла мова про чистоту віри? Навпаки, тут розкол реалізовувався під політичними і псевдопатріотичними закликами за підтримкою і використанням влади.
9. Чи знаєте Ви Господню молитву та Символ Віри білоруською мовою? Чи така ж фатальна ситуація з білоруською мовою у БПЦ? ЧИ існує білоруська православна традиція окрема від московської і української?
— Тексти Молитви Господньої та Символу віри білоруською мовою майже тотожні українським. Я користуюся перекладеними на білоруську Святим Письмом і Молитвословом та маю ще деякі церковні книжки цією мовою. Двічі на рік відвідую Білорусь і спілкуюсь із співвітчизниками по-білоруськи. Білоруська православна традиція нічим не відрізняється від української чи російської. А питання про використання білоруської мови у богослужінні у Білорусії сьогодні не є актуальним.
10. Чи можливо "дерусифікувати" вимову у церковнословянській службі? Чи є львівський досвід для цього? Дуже ріже вухо простолюдинське російське "акання" і таке ж українське "гекання", що існує по всіх наших приходах.
— Я би не поспішав робити узагальнення, сумніваюся, що ви побували у всіх парафіях нашої Церкви. Ще ніколи наказове введення інновацій у богослужіння не давало позитивних результатів. Щодо чистоти вимови церковнослов'янської мови, то за цим повинні слідкувати настоятелі храмів. Відносно українського “гекання” мушу зауважити, що у церковнослов'янській мові не існує звуку, тотожного російському [ґ] і навіть в сучасній російській мові у словах Бог і Господь повинно вимовлятися українське [г]. Так що вухо ріже скоріше [ґ -екання]. Московський ізвод церковно-слов’янської мови – це не російська мова, як і київський – не українська.
11. Улюблений храм у Києві?
— Хрестовоздвиженська церква та Трапезна церква Києво-Печерської Лаври, де мене рукопокладали у єпископа. У цих храмах мені особливо легко і затишно молитися.
5. Дмитро
— 1. Які ви бачите перспективи розвитку канонічного Православ'я на Галичині? Чи УПЦ залишатиметься у тіні чотирьох галицьких "гігантів" УГКЦ/РКЦ/УПЦ-КП/УАПЦ як невелика місія на "ворожій території", чи зможе з часом зрівнятися з ними, або й випередити, стати домінуючою конфесією у регіоні?
— Історично доля святого Православ’я у західній Україні на протязі останніх шести століть залежала від політичної ситуації. При пануванні польських королів була насильно впроваджена унія, потім разом зі зміною політичної ситуації стало відроджуватися Православ’я. Останні 15 років в регіоні домінують антиправославні політичні сили. Якщо не буде політичного переслідування православних, то перспективи розвитку Православ’я у нашому регіоні, з ласки Божої, непогані. Тиск на православних віруючих не може продовжуватися безмежно. Україна рано чи пізно буде змушена реально забезпечити права усіх своїх громадян на свободу совісті, а значить, і права православних.
2. Чи зберігаються у парафіях Львівської єпархії регіональні літургійні особливості (мова богослужінь, наспіви)? Як ви ставитесь до відродження київського ізводу церковнослов'янської допетровської доби замість нинішнього московського ізводу в УПЦ загалом, і зокрема в Галичині та інших західних єпархіях?
— Зберігається і відроджується. Я вважаю, що це має бути природньо процес, без не примусу. Хоча це, зрозуміло, не буде той самий ізвод допетровської епохи, бо ніхто, до речі, не знає, як звучала в давнину церковнослов'янська мова.
3. Чи проводиться місіонерська діяльність серед римо-католиків і греко-католиків? Чи є, на Вашу думку, потреба в цьому?
— Наше місіонерство на Галичині є особливим, бо духовенство і вірні повинні своїм особистим життям і прикладом свідчити оточуючим про істинність Святого Православ’я. Хоча ми використовуємо кожну можливість розповісти про істину Христову та показати велич і красу Православ’я.
4. Як ви вважаєте, що могло спричинити чутки про перехід митрополита УПЦ-КП Андрія (Горака) до УПЦ? Чи є у регіоні якісь реальні перспективи повернення єпископів/священиків/парафій УПЦ-КП і УАПЦ до УПЦ, чи про таке не слід і мріяти?
— Не пристало архієрею обговорювати чутки. Кожен може покаятися і повернутися у лоно Церкви. Розкол, як рани на Тілі Церкви, на відміну від єресі, має внутрішню, природну схильність до загоєння. Тому рано чи пізно він має зникнути… Одному Богу відомо, як, у який спосіб це станеться.
5. Як ви ставитесь до діяльності "Союза православных граждан Украины" В.Каурова? Це офіційне православне братство УПЦ, чи політико-релігійна організація, що не має відношення до УПЦ? Бо на Київщині священики УПЦ звуть їх "розкольниками" і "клоунами", а в Москві В.Кауров отримує офіційні нагороди Московської Патріархії.
— На відміну від церковних братств, які є релігійними організаціями, реєструються за згодою церковної влади і повинні все робити з благословення Священноначалія, “Союз православних громадян України” є громадською організацією і діє самостійно, формально не потребуючи узгодження своєї програми і діяльності з церковною владою. Хоча, на мою думку, справді віруюча людина повинна радитися з духівником, настоятелем, архієреєм (залежно від рівня своєї діяльності), чи варто це робити, чи правильно він чинить, щоб не зашкодити церкві, не скомпрометувати добру ідею чи загубити хорошу справу. Але, мабуть, такі і подібні організації називаючись православними чи католицькими, обирають статус громадських, а не релігійних, щоб мати більше можливостей, ширше поле і незалежність у своїй діяльності.
6. Як голова богословської комісії УПЦ, яких значних сучасних українських православних богословів Ви можете назвати? Які їхні праці порекомендувати?
— Моє уявлення про те, кого можна називати богословом, відрізняється від прийнятого більшістю, особливо серед світських людей. Для мене богослов — не той, хто завчив певні формули і вивчив думки інших, щоб їх вдало використовувати, а той, хто використовує святовітцівську традицію до вирішення сучасних проблем, які виникають перед Церквою, хто здатний мислити самостійно і творчо, зберігаючи при цьому вірність традиції отців Церкви. І, нарешті, це морально бездоганний шукач істини. За моїми уявленнями в Україні ці вимоги задовольняє Блаженніший митрополит Київський і всієї України Володимир. Його ім’я відоме далеко за межами України. Ви знаєте, що в Україні до початку 90-х років не було православної богословської духовної академії. Зараз доводиться відроджувати українську богословську школу. Є ще авторитетні особи, зокрема в Україні, перш за все, це митрополит Харківський і Богодухівський Никодим. За останні роки у нас з’явилося багато талановитих молодих вчених, котрі уже знані своїми науковими пошуками, доробками і публікаціями, наприклад, клірик Кам’янець-Подільської єпархії, член Богословської комісії протоієрей Олексій Добош, хочу теж згадати про високий богословський рівень ректора Київських Духовних Академії і Семінарії Преосвященнішого єпископа Бориспільського Антонія. Зараз виховується нова плеяда українських молодих богословів у Київській Духовній Академії, а також в богословських школах Греції, Росії, Польщі.
7. Як особисто Ви ставитесь до ідеї автокефалії УПЦ? Чи до ідеї офіційного утвердження статусу автономії? За яких умов і коли ці питання можна піднімати, чи їх взагалі не варто торкатись? Чи потрібне, на Вашу думку, створення двосторонньої Москва-Константинополь комісії щодо "українського питання" аби зменшити різкі висловлювання з обох боків і врегулювати розбіжності у поглядах стосовно надання автономії/автокефалії?
— Питання про автокефалію є одним з найскладніших. З позицією УПЦ щодо цього питання можна ознайомитися на офіційному сайті УПЦ. Лише зазначу, що сьогодні питання автокефалії не може бути вирішене політиками, а повинно вирішуватися ЛИШЕ з ініціативи загальновизнаної канонічної Церкви в Україні, якою є Українська Православна Церква. Іншого шляху поза УПЦ немає, а умови УПЦ неодноразово були нами обнародовані. Будь-які двосторонні зустрічі представників Московського і Константинопольського патріархатів за останні роки фактично зводяться до питання про діаспору і право на неї Константинополя. А українське питання, як і естонське, – це лише привід звірити позиції з цієї наболілої теми. Без УПЦ ці зустрічі ніякого кінцевого рішення прийняти не можуть.
4. Чіпка Варениченко
— Вельмишановний Владико, скажіть, в чому полягає сенс життя сучасного монаха?
— Сенс життя монаха не змінюється з часом: від першого монаха у стародавній Церкві і до останнього, котрий почує сурму на Страшний суд. Преподобний Серафим Саровський сказав про це: “Стяжи дух мирен і біля тебе спасуться тисячі”. Тобто сенс життя – спасення через надбання Святого Духа.
3. Єрємєєв Олександр
— Преосвященний Владико! Маю такі питання:
1. Якщо створення єдиної Помісної Автокефальної Православної Церкви дійсно неможливо, то чому б це питання не врегулювати так само, як це було вирішено в Естонії в 1990-х роках, де співіснують дві визнані православні ієрархії і нарешті припинити ворожнечу між православними християнами в Україні? Московський Патріархат дійсно на це здатен, то чому не робить? Якщо не робить це свідомо — значить частково несе відповідальність за стан Православ"я в Україні і перекладати усю провину лиш на Святішого Патріарха Філарета — глибоко не по-християнськи.
— Українська Православна Церква визнана цілим православним світом єдиною канонічною Православною Церквою в Україні. Мова може йти лише про підвищення її статусу з широкої автономії до рівня автокефалії. Це питання не закрите, воно обговорюється.
Що ж до естонського сценарію, то треба зазначити, що, на відміну від Православ’я в Україні, Православна Церква в Естонії перебуває у меншості і не впливає на долю всієї країни. У нас є загроза, що непорозуміння всередині Православ’я із церковних можуть перейти у политичні. По-друге, естонське питання не може бути для нас прикладом, бо, при створенні паралельної юрисдикції, Константинополем були порушені всі домовленості, що само по собі категорично відкидає принцип помісності і суперечить духу православної еклізіології. Відомо, що ця проблема привела до тривалого погіршення двохсторонніх стосунків між Церквами-сестрами. Естонська модель не сприятиме єдності всередині самої України, а отже, не стане вирішенням проблеми, а лише її ускладнить.
2. Чому псевдособор 1946 р. в УПЦ-МП та РПЦ і досі іменують "Торжеством возз'єднання уніатів з Православ'ям"? Чому в РПЦ і УПЦ-МП досі не принесли покаяння у слові і в ділі за співучасть в цьому злочині тоталітарного режиму?
— Львівський собор 1946 року є повноцінним собором по возз’єднанню уніатів, що колись відпали від Православ’я. Згідно з православним канонічним правом, уніати, прийнявши католицьку віру, впали в єресь. Але вони залишились в канонічному полі Церкви, і Церква, за умови покаяння, тобто відмови від заблуджень, може повністю відновити їх в членстві. На початку ХХ ст. завдяки богословським пошукам протоієрея Гавриїла Костельника частина уніатів усвідомила свої віроучительні помилки. Особливо треба зазначити, що ще до вступу радянських військ в західну Україну для Костельника питання про унію було закрите – він уже вирішив возз’єднатися з Православною Церковою, а отже, у 20-40 роки жодні спецслужби не мали до відношення ні до самого Костельника, ні до його однодумців. І коли помінялася політична ситуація, то він зміг втілити в життя свій задум. Згадаємо, 1596 рік, коли зовсім по-іншому розвивалися події по насадженню унії, бо ніхто з православних не бажав змінювати своєї віри, але їх змушували до цього сотні років.
Пам’ятаємо, за яким сценарієм відбулося возз’єднання Західної України з рештою українських земель, але це сприймається як факт, який не підлягає переоцінці, і дякуємо за нього Богові.
2. Roman Zakhariy, [email protected]
— Chy Vy viryte shcho Xrystos — Bog i Car zemnyx cariv, i v Joho Bozhe provydinnia jakym Vin peredbachyv daruvaty ukrajinskomu narodu povnu nezalezhnist vid Moskvy? Chy Vy pohodzhujetes z Bozhym provydnniam i Joho voleju? Chy Vy zbyrajetes povernutysia na svoju batkivshchynu Bilorus? Chy vashi batky zhyvut na Bilorusi? Chy vy znajete svoju ridnu bilorusku movu?
— Я – православний християнин – вірую згідно з Символом віри та вченням Святої Церкви. Не треба змішувати духовне і політичне.
Шляхи Господні незбагненні, не знаю, хто яким приладом виміряв Промисел Божий щодо України. Бог звільняє від головного ворога: від диявола, від гріха, від вічної смерті. “У Бога немає ні грека, ні іудея” (Гал.3, 28), немає українця, росіянина, білоруса чи поляка… Є Люди – Його творіння, Його образ. “Бог хоче, щоб всі спаслися і в розуміння істини прийшли” (1Тим.2,4).
Я — білорус за походженням, народився у Білорусі. Але з раннього дитинства жив у Житомирській області, куди мого батька — священика перевели на пастирське служіння. Білоруську мову знаю на рівні білоруса, котрий виріс в Україні. Буваючи у Білорусі, спілкуюся з усіма і немаю докорів. Промислом Божим став архіпастирем Української Православної Церкви. Вважаю, що сучасний єпископ за прикладом єпископа у древній Церкві, повинен все життя нести свій архіпастирський хрест на тій кафедрі, куди його поставили. Львівщина – мій послух і, з ласки Божої, я готовий нести його до смерті.
1. Іван Верстюк (м. Київ, безробітний)
— Владико, всі ми, православні українці, щиро переживаємо за долю нашої Церкви і нашої країни. Ми знаємо, що частина нашого народу після катастроф ХХ сторіччя вимушена була емігрувати до США, Канади, Великобританії, Австралії, де в свою чергу поставали українські православні громади, котрі тепер переважно ввійшли під омофор Святійшого Вселенського Патріарха. Отож, моє запитання: Владико, чи вважаєте Ви можливим залучити когось з архиєреїв УПЦ на еміграції до служіння в Україні задля забезпечення історичної духовної тяглості нашого Православ'я? Чи можливо було б, наприклад, запросити Предстоятеля УПЦ в США Блаженнійшого Константина до візиту в Україну, а то й — якщо це, звісно, буде коректним — на одну з українських єпископських кафедр? Особисто я щиро бажав би мати можливість молитися з митрополитом Костантином за спільною Літургією в одній з київських святинь і благаю за це Господа. То ж яка ваша думка, Владико?
— Кожен архієрей будь-якої канонічної Церкви може приїхати в Україну, узгодивши свій візит з Священноначалієм. Запрошувати архієреїв з діаспори до постійного служіння на кафедрі немає необхідності, окрім того, у діаспорі існують мовні, звичаєві та традиційні особливості, незвичні для України. Хочу зазначити, що Православна Церква в Україні має набагато більший духовний потенціал, ніж Церква в діаспорі, яка десятиріччями перебувала відірваною від своїх коренів. Наша Церква пережила жахливі гоніння безбожної влади, сьогодні вона докладає всіх зусиль до відновлення занедбаних та розбитих під час атеїстичного режиму храмів, відродження шкіл. Якщо українці з діаспори мають щире бажання надати допомогу у відродженні Православ’я в Україні, ми з вдячністю це приймемо, бо її, зокрема, особливо потребують наші духовні школи. Проте, на жаль, доводиться визнати, що сьогодні часто непогоджені дії наших одновірних братів з-за океану підривають церковний мир в Україні.
