РПЦ і Орвелл: Розрив з Константинополем

18 вересня 2018, 08:29 | Відкрита тема | view photo | 1 |   | Код для блогу |  | 

Володимир МЕЛЬНИК

Двоєдумство – душа партії, оскільки партія користується навмисним обманом, твердо тримаючи курс до своєї мети, а це вимагає повної чесності. Говорити явну брехню і одночасно в неї вірити, забути будь-який факт, що став незручним, і витягти його з забуття, як тільки він знову знадобився, заперечувати існування об'єктивної дійсності і враховувати дійсність, яку заперечуєш, — все це абсолютно необхідно

Джордж Орвелл «1984».

1. Двоєдумство як основний принцип РПЦ

Занурення РПЦ в світ Задзеркалля почалося вже багато років тому. І про ці процеси доводилося писати окремо. На жаль, чим далі, тим все більше РПЦ нагадує «партію» з роману Джорджа Орвелла «1984». Священноначалля РПЦ, активно використовуючи принцип двоєдумства, вимагає від своїх кліриків і мирян беззаперечно йому слідувати: «Ключове слово - біло-чорний. Застосоване щодо опонента, воно означає звичку безсоромно стверджувати, що чорне — це біле, всупереч очевидним фактам. Застосоване щодо члена Партії, воно означає цілковито віддану готовність сказати, що чорне є білим, коли того вимагає партійна дисципліна. Але не лише називати, але й вірити, що чорне є білим; більш того, знати, що чорне – це біле, і забувати, що колись ти думав інакше». Все вимірюється виключно миттєвою користю своїй організації. Про те, як цей принцип двоєдумства розкривається в контексті питання автокефалії Української Церкви, можна прочитати в моїй статті «РПЦ і Орвелл».

У цьому ключі дуже показова й інформаційна політика деяких кліриків РПЦ. Так, один архиєрей УПЦ знаний своєю любов'ю до фейків, які, не соромлячись періодично поміщає у себе на сторінці. При цьому, прекрасно знає, що ці публікації є саме фейками, але вірить, що використовує брехню «для користі церковної», тобто проявляє ту саму «віддану готовність назвати чорне білим». Жодного випадку принесення вибачень з його боку я не пам'ятаю. В кращому випадку, він мовчки видаляє свої публікації після досягнення бажаного ефекту в стилі «ложки знайшлися, але осад залишився». Проте, цей же архиєрей вкрай болісно реагує, коли бачить не тільки фейки, але навіть будь-яку неточну інформацію про себе, і щиро обурюється як люди можуть «безсоромно стверджувати, що чорне це біле».

Патріарх Кирил так само демонструє вірність принципу двоєдумства і з готовністю міняє як твердження, так і власні спогади на догоду миттєвим інтересам. Так, наприклад, 31 серпня 2018 року, під час відвідин ним резиденції Константинопольського Патріарха, він заявляє: «у мене з цим місцем пов'язані дуже світлі спогади, тому що ніколи ми не зробили нічого, що могло б зашкодити вселенському Православ'ю, єдиній Святій Соборній Апостольській Церкві». І, звертаючись до Константинопольського Патріарха Варфоломію, додає: «Я хотів би подякувати особисто Вам за ту атмосферу, яку Ви тут створюєте». Але проходить всього два тижні, Патріарха Кирил змінює свої спогади на прямо протилежні. Тепер він уже бачить «традицію» Константинопольського Патріарха підтримувати розколи і шкодити вселенському Православ'ю. То ж, коли саме бреше патріарх Кирил — залишається питанням риторичним. Але ця зміна спогадів являє чергову ілюстрацію двоєдумства: «Член партії знає у якому саме напрямку йому необхідно змінювати свої спогади; отже, він усвідомлює, що шахраює із дійсністю, втім за допомогою двоєдумства запевняє себе, що дійсність залишилася недоторканною. Цей процес має бути свідомим, інакше він не зможе бути провадженим з достатньо обґрунтованою і належною точністю, але водночас повинен бути і несвідомим, інакше виникне відчуття брехні, а значить, і провини».

Два патріархи

2. Ми повністю незалежні від Москви і Москва проінформує нас про нашу долю

Те ж двоєдумство проявляється і в основний риториці представників РПЦ. Вони навперебій говорять про те, що в УПЦ «є всі атрибути незалежності», що «УПЦ повністю незалежна», при цьому категорично проти проголошення цієї незалежності (тобто, автокефалії). Чесній і психічно здоровій людині складно зрозуміти таке двоєдумство. Якщо всі атрибути ВЖЕ є, якщо церква ВЖЕ повністю незалежна, то, по-перше, формалізація того, що ВЖЕ і так існує, нічого змінити не може в принципі. У цьому сенсі подібна хвороблива реакція, на жаль, діагностично значуща. По-друге, будь-яка чесна людина мала б лише порадіти, коли формальне приходить у відповідність з реальним. Особливо це має порадувати християн, для яких «Хай буде у вас “так – так”, “ні – ні”, а що понад того, то від лукавого» (Мт. 5:34). І в цьому контексті протести єрархів викривають їх же самих у лукавстві.

Втім, лукавство видає себе і в інший спосіб. «Свідчення» єрархів різняться. У 2009 році патр. Кирил запевняв президента України В. Ющенко: «Є Помісна Церква на Україні». Предстоятель УПЦ митр. Онуфрій переконує: «Ми самостійна Церква. У нас є свій синод, незалежний ні від кого. У нас є свій Архиєрейський собор, який не залежить ні від кого». Підкреслює цю незалежність і голова ВЗЦЗ митр. Іларіон (Алфєєв): «Українська Церква [...] повністю незалежна від Москви у ВСІХ питаннях організації свого внутрішнього життя». І ось, на останньому Синоді РПЦ патр. Кирил, забуваючи про те, що сам він роками намагався переконати всіх в повній незалежності УПЦ від Москви, повідомляє митр. Онуфрію: «Ми будемо мати дискусію в Синоді і потім, Ваше Блаженство, проінформуємо Вас про результати», тобто повідомляє про те, яке Синод РПЦ прийме рішення про долю УПЦ і те, як УПЦ повинна поводитися, і рішення спустять згори. Здавалося б, обуритися повинен був не тільки митр. Онуфрій, але і присутній на Синоді митр. Іларіон, повинен стримати патр. Кирила, нагадати йому, що УПЦ «повністю незалежні від Москви». Але цього не відбулося.

Синод РПЦ

Проливає світло на справжній стан справ глава інформаційного відділу УПЦ архиєп. Климент (Вечеря): «Коли сьогодні запитують, наскільки УПЦ незалежна від РПЦ, то я даю відповідь, що вона незалежна настільки, наскільки Україна є незалежною від Росії», при цьому владика Климент зазначає: «Україна, напевно, ніколи не була повноцінно незалежною державою». За такою логікою, боязнь автокефалії з боку священноначалія РПЦ викликана саме небажанням незалежної України. Зрештою, і патр. Кирил, говорячи про необхідність легалізації «розкольницької структури» Македонської Православної Церкви та її автокефалії заявляв, що це рішення є не лише вірним рішенням, а й необхідністю задля збереження національної ідентичності країни: «відновлення канонічного статусу Македонської Православної Церкви буде фактором, який у більшій мірі, аніж будь-який інший, буде забезпечувати збереження македонської національної, культурної, релігійної ідентичності». Вочевидь, збереження національної ідентичності України не розгадається в РПЦ як бажане.

Луганська єпархія вже не УПЦ

Нарешті, жонглювання вивісками і самоідентифікацією, притаманні УПЦ, теж вельми показовим. В одних випадках з табличок зникає згадка «Московський Патріархат» і залишається лише «Українська Православна Церква», як, наприклад, в Одесі. В інших випадках відбувається прямо протилежне - зникає будь-яка згадка про «Українську Православну Церкву» і залишається лише «Московський Патріархат», як, наприклад, в Криму і Луганську. Цікаво, що всі наведені наприклад відносяться не до рядових єпархій УПЦ, але до тих, якими керують постійні члени Священного Синоду УПЦ. Що ж, досить принципова позиція власної вірності двоєдумству: «член партії знає, в який бік змінювати свої спогади».

* * *

Недавня ж заява Синоду РПЦ з погрозами в бік Константинополя і зовсім явила черговий тріумф Двоєдумства. У цій заяві дивує багато, починаючи від тону і того, що слова «екзархи» і «автокефалія» взяті в лапки, і закінчуючи змістом тексту. Звернемо увагу лише на деякі особливо яскраві моменти.

3. Ми закликаємо дотримуватися документу, силу якого ми самі ж відкидаємо.

«Позиція з питання про автокефалію, яку озвучує зараз Константинопольська Патріархія, повністю суперечить узгодженій позиції всіх Помісних Православних Церков, виробленій в результаті непростих дискусій в рамках підготовки до Святого і Великого Собору і зафіксованої в документі «Автокефалія і спосіб її проголошення», який був підписаний представниками всіх Помісних Церков, в тому числі Константинопольської Церкви», - йдеться в Заяві Синоду РПЦ. Мова йде про проект документу, прийнятий на Засіданні Міжправославної Підготовчої Комісії в Шамбезі, 7-13 листопада 1993. Проте, саме Патріарх Кирил, з одного боку, стверджував, що документ ще не готовий, його «необхідно доопрацювати й узгодити на Всеправославному Соборі». З іншого боку, озвучив, що подібні документи можуть мати силу лише «на основі консенсусу» всіх Православних Церков. Але ж саме РПЦ відмовилася від участі у Всеправославному Соборі в 2016 році, унеможливлюючи як доопрацювання згаданого документу, так і його прийняття на основі консенсусу. Таким чином, з точки зору самого Патріарха Кирила і РПЦ згаданий документ «Автокефалія і спосіб її проголошення», як і інші проекти документів, які не затверджені усіма Церквами на Всеправославному Соборі, не має сили.

4. Ми повторюємо брехня в надії, що вона стане правдою.

Чи то, забуваючи про те, що на дворі XXI століття, і кожен, без особливих зусиль може перевірити інформацію, чи то, сподіваючись на невігластво віруючих або їхню амнезію, чи ж відданість вірян принципам двоєдумства, священноначалля РПЦ в черговий раз намагається підкласти фейк, у вигляді аргументу: «За відсутності офіційного прохання про автокефалію з боку єпископату Української Православної Церкви Патріарх Варфоломій прийняв до розгляду прохання, що надійшло від українського уряду і розкольників». Цей міф часто тиражується, мабуть, за відомим принципом пропаганди: «Брехня, повторена тисячу разів, стає правдою». Однак нічого спільного з правдою це твердження не має.

Нагадаю, що і єпископат УПЦ і Собор УПЦ кілька разів направляли офіційні прохання про автокефалію, причому, прохання одноголосні. Зокрема, такі прохання направляли:

(а) Архиєрейський Собор УПЦ, 6-7 вересня 1991 року, на якому єпископат УПЦ одноголосно підтримав автокефалію УПЦ, що відображено у відповідних соборних документах.

[Помісний] Собор УПЦ, 1-3 листопада 1991 року

(б) [Помісний] Собор УПЦ, 1-3 листопада 1991 року, що виражає повноту УПЦ в особі всіх архієреїв УПЦ, кліриків і мирян, представників від усіх 22 єпархій, представників всіх 32 монастирів УПЦ і представників всіх духовних шкіл УПЦ одноголосно підписують Звернення Собору УПЦ: «Учасники Собору, що представляють весь український єпископат, клір, мирян, монастирі і духовні навчальні заклади, одноголосно визначили звернутися до Вашої Святості і єпископату Російської Православної Церкви з проханням дарувати Українській Православній Церкві повну канонічну самостійність, тобто автокефалію, сприяти визнанню Української Православної Церкви всіма Помісними Церквами як рівноправної Церкви-Сестри у родині Православних Церков і сприяти заснуванню Східними Патріархами та Главами інших Помісних Церков Київського Патріархату». Під цим зверненням знаходимо і підписи нинішніх єрархів УПЦ, зокрема, митр. Онуфрія (Березовського), нинішнього Предстоятеля УПЦ, митр. Іринея (Середнього) Дніпропетровського, митр. Лазаря (Швеця) Сімферопольського, митр. Іларіона (Шукало) Донецького, митр. Варфоломія (Ващука) Рівненського, митр. Сергія (Генсіцький) Тернопільського.

Підписи єпископів

(в) Єпископська нарада УПЦ, 22 січня 1992 року в черговий раз приймає Звернення до Патріарха і Синоду РПЦ із закликом прискорити надання автокефалії УПЦ: «Ми вважаємо, що настав час дарування повної незалежності Української Православної Церкви, дарування автокефалії». І знову знаходимо під звернення підписи все тих же осіб. Саме ж звернення було особисто доставлено 29 січня 1992 нинішніми архиєреями УПЦ: митр. Лазарем (Швецем) Сімферопольським і митр. Варфоломієм (Ващуком) Рівненським.

Публікація в Московському церковному віснику

Більш того, священноначалля РПЦ прекрасно знає про ці проханнях, що і підтвердило цілком офіційно. Так, Архиєрейський Собор РПЦ 1-4 квітня 1992 року, розглянувши прохання Собору УПЦ про надання автокефалії, ухвалив «перенести обговорення цього питання на наступний Помісний Собор РПЦ». Жодне з вищезгаданих прохань не було в наслідок анульовано і не втратило своєї сили. Через багато років, після Помісного Собору РПЦ 2009 року, на питання про автокефалію УПЦ: «І все-таки вам потрібен автокефальний статус чи ні?», Предстоятель УПЦ, митр. Володимир (Сабодан) відповів прямо: «Цей статус повинен вінчати всі наші зусилля».

І знову РПЦ демонструє власну відданість принципу двоєдумства: «цілковита віддана готовність сказати що чорне є білим, коли того вимагає партійна дисципліна».

5. Ми активно розкидали бумеранги і тепер вони завдають нам біль.

Заява Синоду РПЦ стверджує: «[призначення екзархів] прийняте без узгодження з Предстоятелем Російської Православної Церкви і Блаженнішим митрополитом Київським і всієї України Онуфрієм - єдиним канонічним головою Православної Церкви в Україні. Це є грубим порушенням церковного права, вторгненням однієї помісної Церкви на територію іншої».

Автори заяви лукавлять кілька разів. По-перше, священноначалля РПЦ прекрасно розуміє, що світове Православ'я не знає такої структури, як УПЦ «на чолі з митр. Онуфрієм». Те, що відомо, як УПЦ, в Православному світі сприймається як «єпархії РПЦ в Україні», а митр. Онуфрій є звичайним правлячим архиєреєм РПЦ, який перебуває в Україні. Більш того, Вселенський Патріарх Варфоломій неодноразово на цьому наголошував аж ніяк не в кулуарах і приватних бесідах, а в офіційних документах. Так, наприклад, 2 серпня 2008 року Вселенський Патріарх Варфоломій в своїй відповіді на звернення Архиєрейського Собору УПЦ (28 липня 2008), зауважує, що (а) воно було направлено «всупереч встановленому порядку, згідно якому ієрархи спілкуються через своє керівництво», (б) Звернення було прийнято «на зборах (а, звісно, не на Соборі або Синоді) 35 єпископів України». (в) Звертається до митрополита Київського аж ніяк не як до «голови» або предстоятеля Церкви («Ваше Блаженство»), а як до простого архиєрея: «Ваше Преосвященство».

По-друге, як сказано в доповіді на Синаксисі професора єпископа Макарія Хрістопольского, «На підставі святих канонів всі митрополити Київські перервали поминання Константинопольського Патріарха, підлягають покаранню позбавленням сану. Не має значення, чи накладе Вселенський Патріархат покарання, запропоноване священними канонами, це - церковна і канонічна реальність. Сьогодні всі говорять про «Патріарха» Філарета, який в розколі, але, якщо ми хочемо бути щирими, ми повинні сказати, що в даний момент в Україні існує виліковуваний стан розколу та прихована неканонічність».

Почасти такий підхід – лише повернення бумерангів, які саме священноначалля РПЦ запускало десятиліттями. Багато років риторика РПЦ будувалася на декларуванні себе хранителями канонів, закликах дотримуватися канонів у всій строгості від першої до останньої літери, вказівках на непорушність і позачасову природу канонів. Ця риторика з особливою силою звучала в Україні, де РПЦ називала себе «єдино канонічною», і при найменшій нагоді підкреслювала «неканонічність» («а отже безблагодатність») своїх опонентів з УПЦ КП. І ось - яке диво! – розкидані бумеранги повернулися: «З усією строгістю канонів? Непорушні і позачасові канони? Самі найканонічніші? Добре, давайте так, якщо вже ви наполягаєте». Отже, втілилося Євангельське «Яким судом судите, таким будете судимі; і якою мірою міряєте, такою і вам будуть міряти» (Мф. 7:2). І виходить, що строго за канонами митр. Онуфрій не є канонічним.

6. Триумф двоєдумства або як священноначалля РПЦ засудило саме себе.

Як би там не було, можна погоджуватися з доводами Константинополя чи ні, але найцікавіше інше. РПЦ вважає Америку канонічною територією Православної Церкви в Америці (OCA - Orthodox Church in America), про що постійно наполягає. У той же час сама РПЦ має на цій території одразу кілька своїх церковних структур: (а) РПЦЗ (МП), (б) Патріарші приходи в США, (в) Патріарші приходи в Канаді і (г) Аргентинсько-Американську єпархію. Але чомусь не лунають умовляння з боку РПЦ до цих паралельних структур про те, що вони «розколюють єдність Церкви». Не чутні і заклики РПЦ до цих структур поважати канонічну територію і перейти під омофор OCA.

Більш того, РПЦ не погоджує свою кадрову політику в цих структурах з архиєпископом Вашингтонським Митрополитом всієї Америки і Канади Тихоном (Моллардом) - тим, кого сама ж вважає канонічним головою Православної Церкви в Америці. З точки зору священноначалія РПЦ їхні власні дії «є грубим порушенням церковного права, вторгненням однієї Помісної Церкви на територію іншої». І далі висновок, який РПЦ підказує OCA щодо власних дій: «У разі продовження антиканонічнії діяльності РПЦ на території ОСА ми будемо змушені повністю розірвати євхаристичне спілкування з РПЦ. Вся повнота відповідальності за трагічні наслідки цього поділу ляже особисто на Патріарха Кирила і архієреїв, що його підтримують».

Втім, це не перший раз, коли єрархи фактично засуджують самих себе. Так, нещодавно митр. Онуфрій фактично викрив патр. Кирила і деяких своїх колег як «перевертнів у рясах».

7. Ми йдемо на розкол єдності Православ'я, але молимося про єдність Православ'я

Священноначаліє РПЦ стверджує: «Московський Патріархат змушений призупинити молитовне поминання Константинопольського Патріарха Варфоломія за богослужінням і з глибоким жалем призупинити співслужіння з єрархами Константинопольського Патріархату, а також перервати участь Російської Православної Церкви в Єпископських асамблеях, так само як і в богословських діалогах, багатосторонніх комісіях і всіх інших структурах, в яких головують або співголовують представники Константинопольського Патріархату». Це своєрідний крик Юлія Капітонича Карандишева з фіналу «Безприданниці» О. М. Островського. Нагадаю:

Лариса: Йдіть! Я вашою бути не можу!
Карандишев (встаючи): О! Не розкайтеся ж про це! (Кладе руку за борт сюртука) Ви повинні бути моєю.
Лариса: Чиєю б бути, але не вашої.
Карандишев (запально): Не моєю?!
Лариса: Ніколи!
Карандишев (істерично): Так не діставайся ж ти нікому! (Стріляє в неї з пістолета).

Карандишев

Правда, в нинішньому римейку «Карандишев» стріляє в самого себе. Нинішня заява Синоду означає самоізоляцію РПЦ і розкол єдності Православ'я. Цікаво навіть не те, що РПЦ пішла на розкол зовсім не з догматичних, а з виключно адміністративних причин. І навіть не те, що на цей крок Москва пішла навіть до прибуття Константинопольських «легатів»-екзархів в Україні. А те, що одразу ж за цією заявою Синод РПЦ приймає постанову про піднесення молитов у всіх храмах РПЦ «про єдність Святого Православ'я». Приблизно так, якщо б залишаючи сімейну вечерю і голосно ляскаючи дверима, людина постановила б собі молитися «за єдність сім'ї». Залишається лише сподіватися, що і нинішній «Карандишев», подібно до літературного прообразу, зрештою вигукне: «Що я, що я... ах, божевільний! Що я накоїв! (впускає пістолет)».

8 . Про погрози кривавої бійні

У своєму інтерв'ю, яке відбулося після Заяви Синоду, митр. Іларіон (Алфєєв) пригрозив, що, в разі надання автокефалії Церкви в Україні, почнеться кровопролиття: «звичайно, православні віруючі будуть захищати ці святі місця і може початися кровопролиття». Що ж, загроза озвучена і прийнята, залишається лише гадати, хто саме буде стравлювати народ «постояти до крові» задля недопущення зміни однієї канонічної юрисдикції на іншу канонічну юрисдикцію. Але в цьому контексті дуже корисно буде нагадати владиці митрополиту його ж власні слова: «Дуже важливо, щоб ми не робили тих же помилок, які мали місце в минулому, щоб не допускали на екрани телевізорів релігійних представників, які сьогодні проповідують усілякі істини, що здаються привабливими, а завтра можуть зробити терористичну атаку. Важливо, щоб представники державних органів, спецслужб уважно стежили за появою подібного роду сект». Та й не тільки самому владиці Іларіону варто б загадати власні слова. Сподіваємося, що і представники державних органів і спецслужб, до яких звернені слова митр. Іларіона, їх почують.

 митр. Іларіон (Алфєєв)

P.S. Ліки чи отрута?

До гучних заяв священноначалля РПЦ додався і голос керуючого справами УПЦ митр. Антонія (Паканича): «Наполегливі й уперті спроби Вселенського Патріархату зцілити розкол в Україні шляхом надання автокефалії не є ліками, а отрутою, як для канонічної Української Православної Церкви, так і для всього Тіла Вселенського Православ’я». Що ж, все так! Ці спроби дійсно є отрутою з позиції владарювання, коли адміністративна єдність стає пріоритетною і їй приноситься в жертву єдність у Христі. Однак, з християнської позиції, де на перше місце ставиться єдність у Христі і єдність адміністративна відходить на другий план, вживані патр. Варфоломієм дії є саме ліками. Цю ж думку одноголосно висловлювала повнота УПЦ в 1991 і 1992 роках: «Усвідомлюючи, що головною метою проголошення автокефалії є благо Церкви, Собор вважає, що дарування автокефалії Українській Православній Церкві буде сприяти укріпленню єдності православ’я в Україні, […] слугуватиме примиренню і встановленню згоди між ворогуючими нині віросповіданнями, згуртуванню громадян усіх національностей, які проживають в Україні, і тим самим робитиме внесок в укріплення єдності всього українського народу [...] Собор одностайно засвідчує, що Українська Православна Церква має наразі всі необхідні умови для свого повного самостійного буття». Точка зору залежить від того що є для людини більш цінним: адміністративна єдність чи єдність у Христі. И кожен може обрати позицію, яка йому ближче.

В будь-якому разі, не лише нашим ієрархам корисно буде нагадати пораду, озвучену в Святому Письмі: «І тепер кажу вам: відчепіться від людей цих, лишіть їх. Бо якщо цей задум і ця справа від людей – вона зруйнується, а якщо від Бога, то ви не можете зруйнувати її; [стережіться], щоб часом не стати вам богоборцями» ( Дії. 5:38).

Система Orphus
Рейтинг
0
2
1коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • lerer10225@com.ua | 21 вересня 2018, 12:12
    Коментувати коментар

    Дуже точно і правильно... Чітко означено, що є білим і що є чорним в діях РПЦ.... І нехай не надіються, що їхні вірні настільки всі тупі і дурні, що будуть сліпо їм вірити... Не той час...

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Точка зору

Останні коментарі

  • незалежний | 20 жовтня 2018, 22:32

    Всі розумні коментувати!? Тоді підкажіть за яким законом України або каноном Церкви в нас митрополит Іван (Яременко) зі своєю ручною десяткою є головою і членом всіх парафії??? Тому і піднімаємо руки

  • В. Ясеневий | 20 жовтня 2018, 21:58

    П.Ігор Шевчук неперевершений коментатор промов Святослава ШевчукаЮ, так що будь-чиї коменти зайві і нікому, крім самого Ігора не зрозумілі, та й не потрібні...А що і кому вони можуть хоть що-небудь

  • velovs@ukr.net | 20 жовтня 2018, 20:32

    Вочевидь, у підготовці й прийнятті цього ганебно-заборонного рішення - активну й безпосередню - участь брали, зокрема, місцеві структури УПЦ МП. -------- Й тому цілком логічно - у відповідь - було би

  • John | 20 жовтня 2018, 20:24

    Чомусь, мало написали бридоти на мене, видно не зачепив.

  • velovs@ukr.net | 20 жовтня 2018, 19:19

    "Ці люди творять благородну, шляхетну історію нашої країни, нашого народу. Ми ними пишаємося. Вони спасали людей і через цей великий чин вони спроваджують благословення на нашу землю, – сказав

Популярні статті місяця