Самочинне зібрання vs розкол

26 липня 2018, 14:09 | Відкрита тема | 8 |   | Код для блогу |  | 

Протодиякон Андрій Шмельов

Розкол, розкольники, в розколі – ми, православні християни України, тут мало-мало конфліктуємо між собою і підшукуємо опонентам «потрібні» слова. Як наслідок, хтось виявляється розкольниками, в розколі. Конфлікт затягнувся в часі, переваливши за двадцять п'ять років, і від нього втомилися всі учасники. У всякому разі, втомилися ті, хто дійсно бажає його розв’язання. Це змушує шукати можливі шляхи врегулювання, з різних боків підступатися до проблеми і уважніше вивчати Канонічне право (компенсуючи прогуляні уроки з предмету — примітка автора). Звідси, серед іншого, виник певний сумнів в коректності тієї термінології, якою ми давно вже звикли оперувати (якою ще зовсім недавно легко користувався і автор цих рядків).

За всю історію розвитку Канонічного права в ньому накопичилося безліч різних правил, постанов і прецедентів, які стосуються церковних чвар. Існує вибір засобів, що і в яких випадках можна використовувати для вирішення конфліктних питань. Рішення можуть бути різними, і багато залежить від того, як було визначено проблему. Таким чином, важливо, які саме слова підбиралися для визначення — «потрібні», тобто вигідні комусь на злобу дня, чи ті, які відповідають дійсності.

Перш ніж продовжити мову про Україну, звернімося до давніх правил, викладених в першому канонічному посланні Василія Великого до єпископа Амфілохія Іконійського. Василій Великий, розглядаючи тогочасні негаразди в християнському світі, класифікує такі поняття: єресь, розкол і самочинне зібрання.

1) Єресь. Коли між християнами існує догматична відмінність, принципова розбіжність у віровченні, значить, хтось із цих християн перебуває в єресі. До нашої сьогоднішньої теми прямого відношення не має.

2) Розкол. Посилаючись на традицію, Василій Великий вважає розкольниками тих, які «розділилися в думках про деякі предмети церковні і про питання, що допускають зцілення» (цитовано за працею Никодима Мілаша «Правила Святих Отців Православної Церкви з тлумаченнями»). Тобто, розкольники — це ті християни, у яких виникла якась дуже своя думка «про деякі предмети церковні і про питання», і тому вони розділилися з Церквою.

Поняття розкол має прямий стосунок до нашої теми, з огляду на назву статті, а от наскільки воно стосується суті церковного конфлікту в Україні — подивимося далі. Поки зауважимо, що пов'язані з розколом проблемні думки не стосуються церковної юрисдикції, адміністративного підпорядкування, тому що про це в наступному пункті.

3) Самочинне зібрання. У Никодима Мілоша слово «συνᾰγωγή» (зібрання) перекладене як «збіговисько». Але це, мабуть, модальність, емоції. Згідно з Василієм, отці Церкви назвали самочинними ті зібрання, які утворюються «непокірними пресвітерами або єпископами і ненавченим народом. Наприклад, якщо хтось, кого викрили у гріху, відсторонений від священнослужіння, не скорився правилам, а сам залишив за собою предстояння і священнослужіння, і з ним відступили деякі інші, залишивши католичну церкву». Вони й утворюють самочинне зібрання. Ось це, схоже, має найбільш безпосередній стосунок до української церковної проблеми.

Як бачимо, на думку Василія, не слухатись начальства — це дуже погано, мовляв, в результаті і Церкву католицьку (соборну) покидають. Але це зовсім не те ж саме, що і розкол (до слова, хоч би що писав у своїх коментарях Никодим Мілош, намагаючись все ж максимально зблизити ці поняття, нібито невелика різниця). У Василія ми бачимо чітке розрізнення термінології.

Тому що різниця є. Одна справа йти з Церкви, не погоджуючись з церковним вченням з якихось питань — не догматичних, але досить істотних, ось, скажімо, парочка таких питань з часів св. Василія: Чи можна приймати назад розкаяних відступників, чи ні? (А хто приймає їх у спілкування — той, може, і сам робиться відступником?!) Які таїнства дійсні — лише ті, що здійснює праведний священик, чи необов'язково лише праведний?

Одна справа розрив з Церквою через подібні питання, а інша — непорозуміння з приводу юрисдикції. Непослух церковному начальству з особистої вредності (або там, ну, якщо вже дуже треба) — все ж таки менший гріх, ніж, наприклад, вважати це начальство плодом єхидни, породженням пекла і слугою антихриста і з тої причини розривати спілкування з ним і всією його Церквою. Правда, якщо це начальство й справді не служить антихристові (жарт).

Перш ніж врешті продовжити про Україну, розглянемо цікавий епізод з церковної історії, але вже не давньої, а XIX ст. У другій половині XIX ст. Болгарія і Константинополь перебували в одній державі — Османській імперії. У церковному відношенні православні болгари підпорядковувалися Константинопольському патріарху, але захотіли незалежності і проголосили автокефалію. Після цього греки не соромилися у виразах. Схизматики (розкольники). Болгарська схизма. З'явилося звинувачення в єресі, страшно сказати, етнофілетизму (від грец. Фυλετισμός — расизм, трайбалізм). Сам етнофілетизм задовго до всесвітнього засудження нацизму був затаврований останніми словами. Однак в офіційних документах Константинопольської патріархії самовідокремлені болгарські православні називалися... всього-на-всього самочинним зібранням. Все ж таки у греків добрі церковні юристи.

А тепер, увага, питання: виходячи з класифікації Василя Великого, куди віднести УАПЦ і УПЦ КП?

Певна річ, якщо вже греки в позаминулому столітті не соромилися з висловами, то й нам сьогодні теж можна не соромитися, але якщо серйозно й офіційно, то що — в розкол їх?

Взагалі-то, УАПЦ і УПЦ КП самі в розкол не збиралися. Хіба у них з'явилося якесь власне церковне вчення? Якісь особливі міркування про предмети і питання? Чи, назвавши себе справді істинними, єдиними православними, вони пішли в ліси/катакомби і десь звідти, з похмурих глибин, шлють прокльони на весь білий світ? Чи що ще можна придумати?

...Та нічого придумувати. Гріх відомий. З огляду на зміну політичних кордонів, посилаючись на церковне право (4 правило I Вселенського Собору, 17 правило IV Вселенського Собору...), вони вирішили змінити кордони і церковної юрисдикції. Тобто, захотіли автокефалії. А їм не благословили. А вони все одно захотіли. Але ж їм не благословили! Тому, не підкорившись, залишивши за собою предстояння і священнослужіння, опинилися в самочинному зібранні.

Що ж тепер робити? Як відомо, гріх лікується покаянням (виправленням). Варто уточнити: конкретний гріх і відповідним покаянням.

1) Єретикові слід змінити своє догматичне віровчення. Виходить, щоб повернутися до Церкви, йому необхідно зробити справжній внутрішній переворот.

2) Розкольникові, ще нечужому Церкві (за Василієм), для примирення з церковною повнотою потрібно дещо підправити у своєму світогляді.

3) Самочинному зібранню — позбутися гріха, через який воно стало самочинним, і вирішити деякі церковно-юридичні питання, щоб відновити чин.

«Таким чином, навіть тих, які перебувають у церковних ступенях і відступили разом з непокірними, коли покаються, нерідко приймають знову в той же чин» — пише Василій Великий про повернення з самочинних зібрань. Це про те, що єпископів та інше духовенство можна приймати в існуючому сані, коли покаються.

Але ж вони не каються! — Часто лунає типовий докір.

Отже, ще раз, в чому полягає гріх УАПЦ і УПЦ КП? Захотіли автокефалії, але не мають благословення?.. До речі, вилучімо, врешті, з обвинувачення прагнення до автокефалії. Навіть якщо бачити в цьому прагненні якийсь нестримний каприз, то слід визнати: вони мають на нього право. Що тоді залишається? — «Відсутність благословення». Отже, подолання гріха для них — це отримання дозвільного благословення. Власне, чим ці громади і зайняті весь час — намагаються його отримати.

Ще понаробляли тут самопроголошених паралельних юрисдикцій. — Влучне типове зауваження.

Але якщо статус цих громад — самочинне зібрання, то зрозуміло, що вони створили паралельні юрисдикції, і зрозуміло також, що такі юрисдикції самопроголошені (без благословення). Що й потрібно виправити.

Щоб це виправити, їм потрібно повернутися в УПЦ. — Типова пропозиція з нашого боку.

Тільки говорити про таку пропозицію всерйоз можна лишень з великим запасом терпеливості і любові до водіння хороводів по логічному колу. Адже УПЦ не автокефальна і з церковної точки зору є частиною РПЦ. Виходить, що вони пішли з УПЦ, щоб отримати автокефалію, а ми в УПЦ чекаємо їх назад, не обіцяючи ніякої автокефалії — ні собі, ні людям.

То що ж, дозволити їм паралельну юрисдикцію? Але це суперечить канонам. Не можна, щоб в одному місті одночасно було два правлячих єпископи...

Зрозуміло, зрозуміло. Вище згадувалося, що в канонічному праві існує великий вибір правил, є й такі, що суперечать один одному, тому що багато з них були актуальні лише для свого часу. Так от, спираючись на канони, можна взяти і вирішити проблему, а можна її посилити, якщо у виборі канонічних засобів ми будемо виходити з корисливих внутрішньокорпоративних інтересів і не думати про благо всієї Церкви.

Спираючись на канони можна вибрати два підходи. Ось вони:

  • Ікономія (улаштування дому). Метод, де пріоритет віддається практичній користі. Коли з «людьми треба пом’якше, а на речі дивитися ширше». Природно, не виходячи за межі догматичних рамок і не пошкоджуючи віру православну. Ікономія наче спеціально придумана для замирення з самочинними зборами, щоб ті ставали чинними. Якщо когось дуже бентежить дилема з паралельними юрисдикціями, то приклади ікономії з цього приводу знайдуться в цілому ряді країн (по всьому світу), де різні православні паралельні юрисдикції є сусідами один з одним, визнають один одного, віруючі перебувають в молитовному спілкуванні. Взагалі, здається, вся Церковна Історія показує нам, що найбільш успішними рішеннями церковно-юридичних конфліктів були ті рішення, де завдяки ікономії відбувалася легалізація існуючого порядку речей.
  • Акривія (сувора точність). Характеризується латинською приказкою: dura lex, sed lex (суворий закон, але закон). Цей підхід розроблявся насамперед для злісних єретиків і найжахливіших грішників, щоб від безнадійності їх виправлення відколювати таких від Церкви. Акривія ставить людину перед вибором — або на тобі закон (законів у нас багато), або пішов геть. Уже для лікування розколу, — а розкольники часто і самі намагаються відпасти завчасно, — це може бути надто радикальний засіб. Загалом, там, де є можливість домовитися (не порушивши віру) і таким способом подолати розділення, метод ампутації не адекватний стосовно проблеми. Крім того, для успішних переговорів не годиться категоричність, непохитність, інакше конфліктуючі сторони не домовляться, після чого знову замаячіє ідея ампутації. Отже, акривія — точно не той метод, який доцільно застосовувати до самочинних зібрань УАПЦ і УПЦ КП. Не забуваймо: відколюємо ж бо ми від себе, так що обережніше треба б з duralex.

Понад сто років тому відомий російський церковний історик Василь Васильович Болотов назвав канонічним те, що корисно для Церкви.

Непохитна вимога, щоб УАПЦ та УПЦ КП повернулися під омофор Московського патріарха, знаючи, що вони не повернуться, тому що хочуть автокефалії, ... це корисно для Церкви? Чи вже краще благословити їм ту автокефалію, нехай навіть зі створенням паралельної юрисдикції?

А коли ми на повному серйозі і офіційно називаємо самочинні зібрання розколом, вбиваючи це кліше в церковне тіло, та ще піддаємо когось анафемі як розкольника, то складається враження, що ми без зайвої оглядки на lex поводимося просто dura.

Система Orphus
Рейтинг
1
2
8коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • В. Ясеневий | 14 серпня 2018, 14:51
    Коментувати коментар

    Шановні панове: Людмило,Валерію, Михаил, Н.Григорьев та інші.Прпускаю, що у вас, як і у мене великий пробіл із знання історії рпц, чи взагалі Всел.Церкви, тому дуже рекомендую аргументоване інтерв'ю, по хвилюючій вас, мене, та й багатьх темі,... на Р.в УКРАЇНІ відомого богослова-священика упц о.Богдана Огульчинськогоза 14.08.2018 (10.40)за назвою"Чому Об'єднана Помісна Православна Церква"може бути корисною для ВСІХ православних України".

    • Людмила | 19 серпня 2018, 22:43
      Коментувати коментар

      Христос посеред нас! В. Ясеневий, вдячна Вам за корисну інформацію. Мені особливо сподобалося закінчення «Але все залежатиме від нас, православних українців.» Це спонукає до роздумів, тому вирішила не залишитися осторонь, адже ці два слова наповнені для мене глибоким змістом. Проте насамперед мені хотілося б уточнити, що автор має на увазі під російською церковною традицією? І хто саме з «українського політикуму (за винятком явно проросійських і приховано проросійських сил) наголошував на необхідності визнаної автокефалії для утвердження України як самостійної держави і працював над цим?» До того ж у мене з»явилися сумніви, чи буде майбутня Помісна Церква Церквою? Жодного слова про Христа. З повагою вірянка УПЦ Людмила.

  • valerii | 7 серпня 2018, 13:42
    Коментувати коментар

    В документе «Патриарший и Синодально-канонический Томос Вселенской Константинопольской Патриархии, ОТ 13 НОЯБРЯ 1924 года, О ПРИЗНАНИИ ПРАВОСЛАВНОЙ ЦЕРКВИ В ПОЛЬШЕ церковью автокефальной» утверждается неканоничность отторжения Киевской митрополии Московским патриархатом. Что касается всей Московской патриархии и ее канонических границ, то Константинопольский патриархат придерживается в этом вопросе Томоса 1589 года, согласно которому практически вся территория нынешней Украины (за исключением Чернигова) не входит в состав Московского патриархата. Таким образом раскольники в Украине это УПЦ МП (кроме территории Чернигова).

    • Людмила | 12 серпня 2018, 21:40
      Коментувати коментар

      Валерію, мої вітання Вам. Давайте поміркуємо над цією проблемою в іншому ракурсі, тобто під іншим кутом зору. :) Є такий юридичний термін "позовна давність". Мені думається, що в Константинопольському Патріархаті, як і в інших, було передбачене мирне вирішення спірних питань щодо територій та їх юрисдикції. Ви ж не будете заперечувати, що існувала домовленість про строки, протягом якого той чи інший єпископ міг звернутися до Константинопольського Патріарха, щоб оскаржити примусовий вплив чи зазіхання на його канонічну територію якогось із сусідів. При бажанні можна знайти інформацію про терміни, протягом якого часу одна Церква могла оскаржити дії іншої, але мені здається, що Київська Митрополія таких скарг не подавала! Ось в чому біда! Нам всім треба примиритися з таким фактом історії, який ще раз підкреслює одну із рис українського менталітету - терплячість чи відстороненість чи яке ще визначення можна підібрати для характеристики позиції Київського єпископа у 1684 році? А може вони щиро хотіли бути з Московською Патріархією? Нам цього не знати... Якби там не було, але сьогоднішня колізія - це наслідок свідомого вибору, здійсненого людьми ще аж в 17 сторіччі! Я - прихильник системного підходу до аналізу подій та явищ в спільнотах та суспільстві, читала, що між подіями може бути зв"язок в десятиріччя. А тут - на сторіччя! Вам не здається, що треба бачити нові перспективи, а не тягнути всіх у минуле? А як в житті вирішуються подібні спори між людьми? Наприклад, хтось згадав, що 20 років тому йому так і не віддали борг? Чи нащадки заможних селян можуть вимагати повернення їм дідівських земель чи будинків? Мені здається, що в будь-якому із випадків, завжди треба керуватися законом. Іншого шляху немає. В церковних питаннях чомусь все будується на емоціях.

  • Людмила | 29 липня 2018, 21:24
    Коментувати коментар

    Христос посеред нас! Пізнавальна стаття. Автор творчо підійшов до розкриття теми. Хто ж з нас, мирян, коли читає труди святих отців – стовпів Церкви?! Дійсно, слідкуючи за міркуваннями Василя Великого, переконуємося в духовній мудрості, прагненні напоумити кожного, хто заблукав від Матері-Церкви, та направити на шлях примирення. Коли читаю вкраплення особистих міркувань отця Андрія, то важко позбутися відчуття лукавства у його запевненнях, а кажучи простіше, помічаю спотворення реальних фактів, чи не навмисне? Ось що привернуло мою увагу: «Получается, что они ушли из УПЦ, чтобы обрести автокефалию, а мы в УПЦ ждем их обратно, не обещая никакой автокефалии – ни себе не обещая, ни людям.» Неправда, отче Андрію. Питання про автокефальний статус УПЦ був справою життя Блаженнійшого Митрополита Володимира, але для цього український народ повинен бути єдиним у прагненні до цього. Паства УПЦ живе і на захоплених Росією територіях сходу України. Не дивлячись на страхіття війни, УПЦ об»єднує в молитовному спілкуванні всі області України, а влада втратила десяту частину території нашої держави. Атокефальний статус УПЦ – це моя найзаповітніша мрія, як вірянки УПЦ. Але виходить, що мої наміри далекі від християнських, бо прагну автокефалії без жителів сходу України. Мені важко аналізувати стосунки УПЦ з РПЦ, бо їх стан, який сформувався попередньою історією, у нас вважається аксіомою, навіть постулатом. Спроба їх переосмислення вважається у нас зазіханням на святе. Ми ототожнюємо людські рішення чи домовленості з християнськими цінностями. А це - різні речі. Наприклад, є новозавітне вчення про Церкву, яке повинно стати програмним документом і керівництвом до дії для будь-якої православної Церкви. Чому очищення Церкви від мирського впливу ті зовсім не хвилюють Патріарха РПЦ? Проте найбільше зусиль прикладається для того, щоб зберегти існуючу модель стосунків між УПЦ і РПЦ. Стільки уваги на Архієрейському Соборі було приділено вирішенню проблем УПЦ, навіть створено новий розділ а Статуті РПЦ, але це не зняло напругу в суспільстві. Чому позиція РПЦ не принесла нашій Церкві плоди духа: любов, радість, мир, про які писав апостол Павел у посланні до Галатам? Ось чому у мене і виникли сумніви в тому, чи дійсно така модель стосунків є абсолютною? Ні, це – один із варіантів людських домовленостей, які потребують нового осмислення. Мені спочатку здавалося, що саме автокефальний статус позбавить УПЦ зв»язку з минулим, яке продовжує об»єднувати нас з РПЦ. Можна нехтувати публікаціїями про нинішній стан справ в РПЦ, але болючі проблеми нашого внутріцерковного життя нікуди від цього не зникнуть. Якщо ми - частина від РПЦ, значить, ці проблеми є і в УПЦ, просто вони замовчуються. Якщо розрив з минулим неможливий різко і відразу через автокефальний статус, значить, потрібно всім вірянам УПЦ докласти зусиль, щоб наша Українська Православна Церква змогла стати на шлях оновлення. Приниження авторитету Предстоятеля УПЦ – це не кращий шлях відновлення церковного миру на Україні. Наведу слова митрополита Олександра (Драбинка) з його інтерв»ю газеті «Експрес» щодо позиції Предстоятеля УПЦ по автокефальному статусу : «Думка суспільства або держави не змусить Митрополита Онуфрія змінити свою думку. Він готовий до тиску… Але Митрополит Онуфрій – людина, для якої дуже важливі інтереси Церкви як такої. Тому будь-яка розмова про автокефалію з ним має відбуватися у церковній, а не в суспільно-політичній плошині.» Владика Олександр був щирим, тому його думка, що Митрополит Онуфрій – людина, для якої дуже важливі інтереси Церкви як такої, свідчить, що зусилля влади щодо створення Помісної Церкви безпідставні. Стаття о. Андрія заводить нас у безвихідь. А дійсність зовсім інша. Я пропоную реальне закінчення нашій церковній історії. УПЦ-КП повертається в лоно УПЦ з дотриманням всіх церковних канонів, і ми разом будуємо нові стосунки вірян та священників з архієреями на основі принципу соборності, обговорюємо Положення про Церковний Суд, щоб наші батюшки не почувалися принижено і залежно. Лише таким чином ми розвіємо сумніви східняків щодо щирості наших намірів про автокефалію УПЦ. І тоді ініціативна група вірян – представників з кожної єпархії УПЦ, а не влада!, звертаємося до Священного Синоду УПЦ з питанням про надання РПЦ нам автокефального статусу. Майбутнє залежить від вибору кожного з нас. Поміркуйте, не спішить, щоб це був ваш власний вибір! Я зробила свій вибір, тому ви читаєте цей пост. Будьте з Богом! З любов»ю во Христі Людмила.

  • В. Ясеневий | 26 липня 2018, 19:30
    Коментувати коментар

    А якщо ті що "їм не благословили" -не прраведні та не святі, то як з цим бути??? Якщо грішні??? Василь Болотв про користь для Церкви... А хто, як і якими мірками виміряє цю користь??? Бо ж стверджували святі, що ЛЮБОВ вище за всі канони, догмати, устави, чини і т.д. як з цим усім бути??? Хіба омофор Москви, Стамбулу, Риму і т.д. рівноцінний-рівномірний і на всі 100 без усяких умов знаменує Небесний омофор самого Господа???

  • enzian | 26 липня 2018, 18:42
    Коментувати коментар

    συνᾰγωγή - це, зокрема, й синагога -зібрання, але аж ніяк не "збіговисько" юдеїв.

  • ALEKSEY333 | 26 липня 2018, 17:16
    Коментувати коментар

    Очень интересная статтья , мне понравилась!

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Точка зору

  • 7 листопада 2018, 10:21 | Колонка Катерини Щоткіної | 

    Політичне православ'я — прокляття чи неминучість?

    Ті, хто говорить, що Томос для України — політичний проект, мають цілковиту рацію. Як праві й ті, хто вважає автокефалію політичною потребою, яка, врешті, назріла і до якої дозріли. Але сказавши це «а», слід промовити і всі інші літери по черзі.

  • 22 жовтня 2018, 09:19 | Колонка Володимира Мельника | view photo | 

    Тест на християнство і карандишевство

    В контексті подолання розколу в Україні та власних реакцій на нього, багато спікерів і єрархів РПЦ дуже схожі на Юлія Капітонович Карандишева з «Безприданниці» О.М. Островського.

Останні коментарі

  • velovs@ukr.net | 16 листопада 2018, 17:41

    "...Константинополь по окончании Первой мировой войны 1914-1918 будет принадлежать России..." ------ "Помимо Константинополя, в докладе затрагивается будущее устройство Иерусалимской

  • Andrii Bo | 16 листопада 2018, 17:01

    Добродію, Ви Гуглом користуватися вмієте?)) Цю автівку 1999 року випуску із двигуном об'ємом 1998, власною вагою 1400 та повною вагою 1955кг 9 травня 2013 року зареєстровано ВРЕР-4 УДАЇ у м.

  • velovs@ukr.net | 16 листопада 2018, 17:01

    А от мені (чомусь) так видається, що ці його "релігійні переконання" обмежуються, головним чином, тим, що Христос означив - як "служіння мамоні" (Мт.6:24)... ----------- Й подібне

  • orthodox | 16 листопада 2018, 14:33

    Ну прям как две капли воды! :) И никто (особенно вы - РИСУ) не потрудились посмотреть на номера авто - Львовская область.... И последнее, - где там кипа еврейская? Это скорее модная тюбетейка. Совет

  • enzian | 16 листопада 2018, 12:53

    Слідство має бути доведене до кінця, а негідник - належно покараний. Доля Української церкви не повинна залежати від нікчемних реєстраторів.

Популярні статті місяця