Маленька Церква з Великої Моравії

29 червня 2018, 14:45 | Відкрита тема | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Протодиякон Андрій Шмельов

— Там є Православна Церква???
— Більше того! Вона автокефальна і помісна. (Реальний діалог двох українців)

Православна Церква Чеських земель і СловаччиниХристиянство на землях Чехії, Моравії та Словаччини з’являється з першої половини IX століття, коли сюди прийшли проповідники з Греції, Валахії та Німеччини. У той час тут було Великоморавське князівство, а з боку німецького Східно-франкського королівства були деякі претензії на тутешні території. У 863 році, щоб допомогти позбутися опіки німецьких єпископів, на запрошення моравського князя Ростислава прибуває місія братів Костянтина (Кирила) та Методія, спрямована з Константинополя. Саме ці візантійські місіонери вважаються засновниками Православної Церкви Чеських земель і Словаччини, а Константинопольська Церква — Церквою-матір'ю.

Місію спіткала невдача, ініціатива все ж перейшла до прихильників латинського обряду. Вже на початку Х століття під натиском угорської навали занепадає і сама Велика Моравія. Угорське королівство, яке утворилося на більшій її частині, у своєму культурному розвитку зорієнтувалося на Рим. Так що в подальшому, після Великого церковного розколу 1054 року православ'я утрималося тільки в межах території Підкарпатської Русі (Більш звична назва для нас — Закарпаття, теперішня Закарпатська область України). У період розквіту Києва закарпатська єпархія була підпорядкована Київській митрополії, а після розпаду Давньоруської держави і створення Королівства Руського (на західній Україні), закарпатська єпархія деякий час входила до складу Галицької митрополії. Після монгольської навали в ХIII ст. ці землі стають частиною Угорщини, хоча культурні зв'язки з іншою Руссю не обривалися. У XV столітті в Закарпатті утворюється Мукачівська єпархія.

У свою чергу ураження Угорщини і її поділ в XVI столітті внаслідок турецьких завоювань призводить до того, що в Закарпатті все більше утверджується і набуває впливу Імперія Габсбургів. Загалом, до XVII століття і в цьому вогнищі православ'я в умовах тісного католицького (і протестантського) сусідства визріває ідея унії, тим більше, що поруч в Речі Посполитій подібна ідея визріла ще раніше (Брест 1596р.) І от 24 квітня 1646р. частина священиків Мукачівської єпархії в католицькій каплиці Ужгородського замку прийняла унію з Римом, до якої згодом приєдналася велика частина місцевого духовенства. Тут православні переходили в католицтво і раніше, але внаслідок Ужгородської унії в цьому регіоні з'являється велика греко-католицька громада.

У кінці XVII століття після Битви під Віднем і відступу турків вся територія Угорщини, в тому числі і Закарпаття, перейшла під владу Габсбургів. Приблизно в той же час на землях, які належать Габсбургам, в місті Карловіцах сербські емігранти на чолі з патріархом Арсенієм III заснували Карловацьку митрополію, яка пізніше стала патріархією. Незалежна Карловацька Церква зіграє важливу роль у відновленні православ'я в Закарпатті, яке занепало після Ужгородської унії, а також посприяє його поширенню по всій Словаччині та Чехії.

У XIX ст. через надмірну латинізацію частина греко-католиків пориває з Римом. З другої половини XIX ст. на території Словаччини та Чехії були організовані православні громади, які підпорядковувалися Буковинській митрополії. Буковина тоді перебувала теж під владою Габсбургів, а Буковинська митрополія була частиною Карловацької патріархії, яка окормляла всіх православних багатонаціональної Австрії.

Після Першої світової війни з'являється посилений запит на релігійну альтернативу. Католицтво в цьому регіоні переживає кризу (активізація національно-визвольних рухів і пов'язана з ними релігійна самоідентифікація). Так стається, коли одні конфесії розквітають не тому, що вони в усіх відношеннях кращі, ніж лідируюча Церква, а через кризи останньої. Причини у кризи можуть бути різними.

1920 р. створюється держава Чехословаччина, Закарпаття стає його частиною, і Карловацький патріархат починає формування тут єпархіальної структури. Однак, ще напередодні Великої війни канонічність сербської юрисдикції в Чехії, Словаччині та Підкарпатській Русі поставили ​​під сумнів. Хто ж засумнівався в канонічності сербської юрисдикції? Константинопольський Патріархат (у греків добра пам'ять), а також РПЦ (ну, самі розумієте...) На арені з'явилися церковні важковаговики. Відтоді тут відбувається зіткнення різних юрисдикцій, і в Церкву, яка розвивається, в ті роки прибуває духівництво, рукоположене в єпархіях Константинополя або РПЦ. Так Константинопольський патріарх Іоаким III призначив екзархом в Галичину і Угорську Русь архиєпископа Антонія Храповицького, мабуть вважаючи, що серби не могли виконувати свої функції під жорстким контролем австро-угорської влади. Як би там не було, війна закінчилася, і об'єднана Сербська Церква продовжила свою працю. Варто вказати, що з 1920 р. Карловацький патріархат скасований, кілька сербських церков об'єдналися в одну (нам українцям на замітку).

Про себе заявили гусити. Послідовники Яна Гуса. Від початку XV ст. вони придивлялися до православ'я, але щось їм весь час заважало, як наприклад, падіння Константинополя (1453 р.) Зате в 1920 р. через згадану кризу в Католицькій Церкві, коли з католицького середовища виділилася гуситська громада, то вже від гуситів відокремилася група, члени якої поставили собі за мету відродження в Чехословаччині Кирило-Методіївської традиції. Коротше кажучи, таки перейшли в православ'я. На чолі стояв ксьондз Матвій Павлик. З самого початку ця громада підпорядковувалася Сербській Православній Церкві і складалася в основному з колишніх католиків. У 1921 р. о. Матвій Павлик встановив контакт з Сербським патріархатом і з ім'ям Горазд був висвячений в Белграді на єпископа Моравсько-Сілезького.

Сербський патріархат робить Горазда своїм ставлеником, щоб той очолив Чехословацьку Церкву. Правда, на таке місце був і інший кандидат: за згодою чехословацького уряду Саватій Врабец був висвячений на архиєпископа Празького і всієї Чехословаччини Константинопольським патріархом Мелетієм Метаксакісом в 1923 р. Все-таки Константинопольська патріархія нагадала, хто тут Церква-матір. Сербський синод висловив рішучий протест, а в Чехословаччині сталося одночасне сусідство двох юрисдикцій — Сербської Православної Церкви та Вселенського Патріархату. Однак під дипломатичним тиском з боку Югославії пріоритет в Празі був відданий сербському ставленику єпископу Горазду. У 1929 році СПЦ створила в Чехословаччині дві єпархії — Чеську з центром у Празі і Мукачівсько-Пряшівську з центром у Мукачеві.

Храм свв. Кирила і Мефодія в Празі

Протягом наступних двох десятиліть до початку Другої світової війни єпископ Горазд і його сподвижники активно відроджували православ'я, будували храми і займалися перекладами богослужбової літератури на чеську мову. А вже в умовах гітлерівської окупації Горазд звернувся до архиєпископа Берлінського Серафима Ляде, який перебував в юрисдикції РПЦЗ (за кордоном), з проханням прийняти Чеську православну єпархію «під своє архипастирське піклування, турботу і захист, як у сенсі церковному, так і державно-політичному». Архиєпископ Серафим дав згоду, і в Статут Чеської єпархії було внесено відповідне доповнення. Не забули і Словаччину.

Тобто Церква отримала перепідпорядкування?

Єпископ Горазд перебував у Берліні, коли в Празі заслані агенти чехословацького уряду у вигнанні ліквідували гітлерівського ката Рейнхарда Гейдріха. Утікаючи від переслідувачів, ліквідатори (етнічні чех і словак) засіли в крипті православного катедрального собору святих Кирила і Методія, під час бою з есесівцями вони наклали на себе руки, а от кліриків собору заарештували. Повернувшись на Батьківщину з Берліна, владика виявив бажання розділити покарання з братією. Їх розстріляли (+1942р.), Православну Церкву в країні заборонили, її майно конфіскували, храми закрили, духовенство арештовували та ув’язнювали. Вже після війни в 1961р. єпископа Богемського Горазда прославила як новомученика Сербська Православна Церква, і в 1987р. — Чехословацька.

Отже, якщо під час війни при німцях в Чехословаччині заборонили Церкву, то після війни з благословення Кремля її дозволили. Тільки тепер вже точно перепідпорядкувавши. У 1946 р. Чехословацька Православна Церква перейшла від сербської юрисдикції під юрисдикцію Московського патріархату і була організована в екзархат. Синоду в Белграді знадобилося два роки, щоб соціалістичними темпами провести рецепцію (засвоєння) такої витівки. Але Сталін був ще живий, а у Йосипа Броз Тіто виникли з ним дуже важкі стосунки, щоб сваритися ще й тут. Так чи інакше, 15 травня 1948 р. з'явилося відповідне позитивне визначення Синоду Сербської Православної Церкви.

Гаразд, під час війни — то справа така... (РПЦЗ), але після неї — ким були два роки ті перепідпорядковані з канонічної точки зору? Розкольниками чи ні?

В умовах радянської присутності подібними питаннями займалися не хто-небудь, а уповноважені люди, і відповіді на них давали свої. Тому 28 квітня 1950 року в Пряшеві був скликаний Собор греко-католицького духовенства і віруючих. Собор оголосив про скасування Ужгородської унії 1646 р. і про возз'єднання з православ'ям. Йшлося про ліквідацію Греко-католицької Церкви в Чехословаччині. Навряд чи хто здивується, дізнавшись, що все відбулося під тиском влади. Греко-католицька Церква буде знову легалізована трохи пізніше, в ході Празької весни 1968 р. Тоді віруючі греко-католики зможуть повернутися назад в унію, покликавши з собою друзів і знайомих. Адже в масовій свідомості православ'я асоціювалося, перш за все, з Росією, і вторгнення радянських військ не додавало симпатій цій конфесії.

1950 р. Сталін все ще живий. У повоєнний час він збільшував кількість дружніх СРСР суб'єктів, такими, крім певних держав, могли бути і Церкви. Була у вождя своя церковна політика. Більшовицьке розуміння свободи дозволяло йому іноді здаватися навіть щедрим. Як наслідок, кілька Церков отримали автокефалію. У 1950 році черга дійшла і до Чехословаччини (правда, Закарпаття тоді вже не було її частиною). 30 січня Рада Міністрів СРСР таємно ухвалила і задекларувала необхідність надання автокефалії.

8 жовтня 1951 р. Патріарх Алексій I і Священний Синод на прохання Собору архиєреїв Православної Церкви в Чехословаччині дали попередню згоду на автокефалію останньої. 23 листопада 1951 року від імені Святійшого Патріарха і всього Архиєрейського Собору Російської Православної Церкви, в Патріархії був підписаний Акт про дарування автокефалії Чехословацькій Православній Церкві.

Але що ж Церква-матір?..

Константинопольський Патріархат цієї автокефалії не визнав, вважаючи, що Російська Церква не мала права її дарувати, оскільки з часів святих Кирила і Методія (у греків добра пам'ять) Чеська Церква перебувала в юрисдикції Константинопольського Патріарха. Не забуваємо, що ще з 1923 р. в Чехословаччині від Вселенського Патріархату діяла паралельна юрисдикція, яку очолював архиєпископ Савватій Врабец аж до своєї кончини в 1959 р. Згодом вона припинила існування, але в 1951 р. владика був ще живий.

Лише після розпаду СРСР Константинопольський патріарх Варфоломій у відповідь на звернення до нього чеських і словацьких єрархів, в 1998 р. видав «Патріарший і Синодальний Томос про дарування автокефалії святої Православної Церкви в Чеських землях і Словаччині». Незадовго перед цим у своєму посланні патріарх Варфоломій дипломатично зауважив, що «отримання Чехословацькою Церквою в 1951 р. автокефалії від Російської Церкви було єдиною можливістю для виживання в комуністичному оточенні».

У всій цій історії, де наші сусіди отримують автокефалію, ми, українці можемо знайти деякі актуальні для себе паралелі, і у нас можуть з'явитися питання. Отже, ми бачимо, як змінювався канонічний статус Чехословацької Церкви, змінювалася і її назва. Як Церква не один раз перепідпорядковувалася, а якби кожен раз панівна над нею юрисдикція заявляла, що саме вона її Церква-матір, то, скільки б матерів вона мала? Скільки взагалі може бути у Церкві матерів? У яких випадках і наскільки коректно з канонічної точки зору використовувати поняття «Церква-матір»? Чи іноді це просто стандартне формулювання, і було б точніше сказати «Церква-опікунка», або, скажімо, «Кіріархія»? (Питання адресовані тим, хто, на відміну від автора цього тексту, під час навчання не прогулював уроки Канонічного права)... Далі ми бачимо, як навіть крихітна Церква отримує Акт про автокефалію. Спочатку тільки від однієї юрисдикції. Відбувається це багато в чому завдяки політичним хитросплетінням свого часу. Але коли ж автокефалії вдавалися без політики? Бувало таке чи ні? Ще ми бачимо, як надання автокефалії заперечується, але в підсумку, теж надається, і знаходяться для цього потрібні слова...

Інтроніязація нинішнього предстоятеля ПЦЧС архиєпископа Ростислава

Після краху соц. табору Чехословаччина розділяється на дві держави — на Чехію і Словаччину. Однак Церква зберігає цілісність структури, коректуючи назву. З 1992 р. вона вже не Чехословацька, а Православна Церква Чеських земель і Словаччини. Вона автокефальна і помісна. Дві Митрополичі ради: Чеських земель в Празі, і Словаччини в Пряшеві. Кількість віруючих сьогодні доходить до ста тисяч. Моравський князь Ростислав канонізований. Тут ми бачимо одну з Православних Церков, яка найбільш динамічно розвивається, а кількість віруючих швидко зростає.

У той же час відомо, що далеко не все в цій Церкві відбувається гладко. Як і раніше, відчувається сильний вплив ззовні.

Про конфлікт навколо святкування неправильної дати автокефалії, а також про проблеми, пов'язані з відходом старого і виборами нового священного начальства можна прочитати тут. Або, наприклад, ось в цьому місці.

Так, маленьку Церкву знову намагаються використовувати в ролі арени. Вона видається добре знайомим майданчиком, у господарів якої не звикли питати дозволу на свою присутність. Ні Москва не звикла, ні Константинополь. Критику на адресу московських манер легко знайти в останному з вищенаведених посилань. А там ще цитується текст листа Вселенського Патріарха (з погрозою відкликати назад Томос про автокефалію 1998 р.). Читаючи його, складається враження (можливо, враження помилкове), що і Константинополь слабо засвоїв даровану ним же незалежність. У всякому разі, варто зайвий раз нагадати собі: Акт, або Томос про автокефалію — це тільки початок процесу становлення вільної громади. Далі йде період рецепції (засвоєння). Щоб навіть Церква-мати зрозуміла: «Дочка доросла». Навіть коли зростом вона невеличка, як Церква Чеських земель і Словаччини, хоча вона й росте.

Візит архиєпископа Ростислава до Москви

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Точка зору

    • 18 липня 2018, 10:42 | Колонка Анатолія Бабинського | 

      Гаряче церковне літо 2018

      Церковно-релігійна тематика вже давно не займала стільки місця в українських ЗМІ, як це відбувається впродовж цієї весни та літа. Сюжети про «Томос», «автокефалію» та інші дотичні феномени сьогодні можна побачити як на загальнонаціональних телеканалах, так і у найрізноманітнішій пресі та інтернет-ресурсах, які зазвичай уділяють церковним справам не надто багато уваги.

    • 29 червня 2018, 14:45 | Відкрита тема | view photo | 

      Маленька Церква з Великої Моравії

      Томос про автокефалію — це тільки початок процесу становлення вільної громади. Далі йде період рецепції (засвоєння). Щоб навіть Церква-мати зрозуміла: «Дочка доросла». Навіть коли зростом вона невеличка, як Церква Чеських земель і Словаччини, хоча вона й росте.

    Останні коментарі

    • enzian | 18 липня 2018, 15:39

      "Государство" від слова "государь" - це, мабуть, тільки у московитів (пор.State, Staat, Etat, Stato та ін.)

    • В. Ясеневий | 18 липня 2018, 15:34

      Зупинити не можна! Та якби її найскоріше втілити!!!

    • В. Ясеневий | 18 липня 2018, 15:25

      Митр.ГЛАДКИЙ, чи , вибачте, ГАДКИЙ??? А куди подів Владика свою дружину з якою вінчався, ще навчаючись в ЛДС??? До чого ми докотилися. Хіба може бути там вбогий, смиренний, скромний і за правду

    • В. Ясеневий | 18 липня 2018, 15:16

      СВ. СЕРАФИМ ПРЕДВОЗВЕЩАЛ(!!!), ЧТО ИЗ РАССЕИ ОБЯЗАТЕЛЬНО ПРОИЗОЙДЕТ А Н Т И Х Р И С Т !!!!Радуйтесь, дарагой Агвинатус.Это ж будет, а может уже есть, Ваш родной мацковский...

    • В. Ясеневий | 18 липня 2018, 15:12

      Идет борьба с грехом, с диаволом и со всяким злом!!! Внимательно читайте и анализируйте, дарагой ОРТОКС, на РИСУ И НА РЕЛИГИЯ В УКРАИНЕ по волнующей Вас теме все статьи ТАТЬЯНЫ ДЕРКАЧ И ЕКАТЕРИНЫ