Операція «спадкоємець»: хто буде наступним Патріархом Московським?

16 травня 2018, 21:27 | Відкрита тема | 1 |   | Код для блогу |  | 

Дмитро Горєвой

Як грім серед ясного неба з’явилась інформація, що Синод РПЦ призначив єпископа Тихона (Шевкунова) керуючим Псковською митрополією. Призначення та переміщення архиєреїв на кафедри – звичайна справа. Але не у цьому випадку — іншого масштабу постать о. Тихона. Чим унікальний єпископ Шевкунов, хто за ним стоїть, які у нього в майбутньому перспективи і як до нього ставиться Патріарх Кирил – про все це читайте в матеріалі нижче.

«Гоша Шептунов»: штрих до портрету

Георгій Шевкунов (мирське ім’я о. Тихона) народився в Москві у 1958 році. Навчався на факультеті сценарної справи у ВГІКу, який закінчив 1982 року. У 80-ті він віднайшов віру і став послушником Псково-Печерського монастиря. Ходять чутки, що органи держбезпеки завербували його ще в молоді роки, а ченці називали його «подслушник Гоша Шептунов». З 1986 року працював у Видавничому відділі Московської Патріархії під керівництвом митр. Питирима (Нечаєва), відомого своєю співпрацею з КДБ. 1993 р Шевкунова призначають настоятелем подвір’я Псковського монастиря, яке розташувалося на території Стрітенського монастиря в самому центрі Москви. Двома роками пізніше о. Тихона призначають намісником вже самого Стрітенського монастиря.

З призначенням на посаду настоятеля Стрітенського монастиря Шевкунов починає зближуватися з представниками держорганів. Путіна, під час його перебування директором ФСБ, з Шевкуновим познайомив Сергій Пугачов. Та й географія дозволяла: від Стрітенки до Луб’янки рукою подати. Вже після того, як Путін став президентом РФ, Шевкунова починають помічати з ним в різних поїздках. Зокрема, він супроводжував главу держави в Нью-Йорк для переговорів з РПЦЗ у 2003. Як пише в книзі «Вся кремлівська рать» Михайло Зигарь, Тихон був одним з ідеологів цього об’єднання, він же і супроводжував Путіна в цій поїздці. В результаті за рік до закінчення другого терміну Путіну вдалося об’єднати Церкви. З тих пір в ЗМІ Шевкунова охрестили «духівником Путіна». Він цю інформацію не підтверджував, але й не поспішав спростовувати. Йому, мабуть, імпонувало виглядати солідним і впливовим священиком. Хоча швидше за все прямого впливу на Путіна у нього не було, але певні зв’язки з ФСБ все ж мали місце.

ФСБ МП

Протягом усіх 2000-х о. Тихон повільно, але впевнено накопичував капітал, розвивав монастир і збільшував свою власну політичну вагу в Церкві. У монастирі зібрали чимало християнських реліквій, облаштували територію, відкрили магазин, видавництво і семінарію. А хор Стрітенського монастиря вже давно став не колективом обдарованих ченців, а брендом, що складається з професійних оперних співаків. Саме вони дають численні концерти як в Росії, так і за кордоном. Нині Стрітенський монастир вважається одним із найбагатших в Росії. Рідко нині можна зустріти обитель, де у кожного ченця є свій IPad. Технологіям монахи цього монастиря приділяли чимало уваги. Намісник обителі є головним редактором одного з топ порталів серед російськомовних православних – Православие.ру. До всього Тихон ще й успішний письменник. Його книга «Несвятые святые» пережила 14 перевидань і виходить мільйонними тиражами. І хоча злі язики стверджують, що текст готував не сам монах, а досвідчені редактори, проте ім’я Тихона Шевкунова стало відоме багатьом віруючим у провінції. Критики відзначають, що сам текст написаний в дусі соцреалізму з нотками ностальгії «за тими часами».

Отець Тихон Шевкунов не є звичайним церковним менеджером або, як кажуть, «прорабом Божим». Він з числа ідейних, або як охарактеризував його духовний пошук Микола Мітрохін, – він з тих, хто шукав віру. Шевкунов має усталений, цілісний світогляд. Як він сформувався: в монастирі, в 90-х при розвалі Союзу чи в 2000-ні внаслідок дружби з органами — сказати складно. Але те, що він послідовний — це факт. Він антизахідник, прихильник монархізму, причому авторитарного і безальтернативного положення православ’я як головної і єдиної релігії для суспільства. Він схильний до постійного пошуку ворогів і пояснює всі біди Росії їхніми підступами. Він ідейно дуже близький до Микити Міхалкова. Антизахідну параною підтверджує і Сергій Пугачов. Він стверджує, що коли священик приїжджав до нього в Лондон, то наполягав на зустрічі на відкритій місцевості, бажано в лісі, щоб західні спецслужби не могли його прослуховувати.

У 2008 році, напередодні президентських виборів в Росії, о. Тихон презентує документальний фільм «Загибель імперії. Візантійський урок». Стрічку розкритикували за антиісторизм і пропагандистський характер. В описі Візантії легко вгадувалася нинішня Росія, а основною причиною падіння імперії стала не навала турків, а обман західними елітами (банкірами-венеційцями) і зрада еліти в інтересах того ж заходу. Глядачам пропонувалося винести головний урок – якщо не хочете долі візантійців, яких асимілювали турки, то потрібно згуртуватися навколо центральної влади.

Як зазначає Микола Мітрохін, фільм Шевкунова ідеально лягає в логіку підручників, за якими навчаються в Академії ФСБ. Тихон своїми історичними поглядами є зрозумілим для співробітників органів.

При таких поглядах неважко зрозуміти ставлення Шевкунова до України. Він не вважає українців окремим народом, а лише частиною розділеного триєдиного руського народу. Тихон любить повторювати вигадку, що Україну придумав Генштаб Австрійської імперії, та цитувати Бісмарка про необхідність посварити українців і росіян. Загалом стандартний набір сучасного путінського патріота.

Тихон також тісно дружить з бізнесом. Одним з найбільш близьких контактів в нього є з православним бізнесменом Костянтином Малофєєвим. Вважається, що Тихон теж і його духівник. Священик входить до опікунської ради Малофєєвського фонду Василя Великого. Проти цього фонду Рада Національної Безпеки і Оборони України ввела санкції за участь у війні на Донбасі.

Духовними чадами Тихона вважаються глава Конституційного суду РФ Валерій Зорькін, губернатор Санкт-Петербурга Георгій Полтавченко і секретар Радбезу РФ Микола Патрушев.

Нове призначення: підвищення або заслання?

Шевкунова вже давно пророкують в майбутні патріархи – в основному через його зв’язки і впливовість духовних чад. І це не може не напружувати нинішнього керівника Московського Патріархату. Справа в тому, що патріарх – довічна посада. Згідно зі статутом РПЦ, патріарх перестає управляти справами в разі смерті або зміщення. Помирати Кирил явно не поспішає, а перспектива «бунту на кораблі» його явно не радує.

Згідно з тим же внутрішнім документом РПЦ, майбутнім керівником Церкви може стати тільки архиєрей. Саме тому Тихона довго не висвячували в єпископський сан. Патріарх Алексій II остерігався його активності, а патріарх Кирил бачить в ньому прямого конкурента. За словами Миколи Мітрохіна, хіротонія Шевкунова перезріла років на 15, а журналіст Олександр Солдатов резонно зауважує, що цілком ймовірно, що сан єпископа для Тихона продавила кремлівська адміністрація і патріарх Кирил не міг їй відмовити.

Після отримання нового статусу, а особливо на тлі подій 2017 року (протести проти Матильди і звинувачення євреїв у вбивстві царя) про Шевкунова заговорили як про головного претендента на Московський церковний престол. Він всіляко відхрещувався, мовляв за статутом патріархом може стати тільки єпархіальний архиєрей (начальник церковної області), а він тільки вікарний (помічник). Втім тут о. Тихон правий, про це говорить пункт 17 глави IV статуту РПЦ.

Вищий орган РПЦ – Священний Синод призначив Шевкунова главою Псковської митрополії. Тепер він буде правлячим архиєреєм і зможе претендувати на патріарший престол. Виглядає як підвищення, більш того, Шевкунов з єпископа стає відразу митрополитом, минаючи ступінь архиєпископа. Це досить рідкісний випадок для РПЦ. Проте заслання більш-менш медійного єпископа в далекий Псков може виглядати як витіснення впливового конкурента на периферію, щоб його нейтралізувати.

Подивимося як обирався нинішній патріарх. Його обрав Помісний Собор, на якому з правом голосу брали участь не тільки єпископи, але й рядове духовенство і миряни. Кирил був дуже розкрученою медійною персоною. Його впізнавали не гірше за Патріарха Алексія, а все через відому передачу «Слова пастиря» на Першому каналі і традиційні 15-ти хвилинки для преси на церковних заходах.

Швидше за все, Кирил вирішив видалити небажаного йому єпископа подалі від уваги федеральних ЗМІ і владних кабінетів, але обставив усе як підвищення талановитого єпископа. Звичайно, ніхто Шевкунову не заборонить приїжджати в Москву, але на нього звалили великий обсяг роботи – керівництво митрополією, плюс за ним зберігається патріарша рада з питань культури – все, щоб менше сил і часу було думати про патріарший трон. І це ще не відомо, хто буде керувати Стрітенським монастирем і однойменною семінарією – Тихон або хтось інший.

Деякі вже починають будувати гіпотези, що митрополію Шевкунову продавили з Адміністрації Президента. Однак такий варіант є малоймовірним. Навіщо Кремлю відправляти Тихона в далекий Псков, якщо він їх кандидат? Простіше прибрати норму статуту, яка блокує амбіції Шевкунова. Швидше за все, це особиста ініціатива Кирила щодо усунення неугодного єрарха. До того ж, Псков – духовна батьківщина о. Тихона, що так само є аргументом для переміщення. Кумедно, що саме на псковських землях народилася ідея Москви як Третього Риму, яку так любить Шевкунов.

ФСБ МП

«Оголосіть весь список, будь ласка»

Однак Шевкунов не єдиний, а до недавнього часу навіть і не головний претендент на білий кукіль (патріарший головний убір – Д.Г.). Ні для кого не секрет, що патріарх Кирил готує собі наступника в особі митрополита Іларіона (Алфєєва). Він на 20 років молодший за Кирила, що якраз вписується в нову традицію зміни поколінь. Кирил був на два десятка років молодший за Алексія II. Нинішній патріарх ще під час перебування головою Відділу зовнішніх церковних зв’язків (такий собі церковний МЗС – Д.Г.) всіляко просував Іларіона (Алфєєва), допоміг йому отримати гарну західну освіту і його руками «навів порядок» в англійських єпархіях.

Іларіон (Алфєєв)Після інтронізації Кирил призначив свого протеже на посаду глави ВЗЦЗ. Таким чином, Іларіон представляє РПЦ за кордоном. Він також веде програму в недільний прайм-тайм на каналі «Росія 24», що робить його дуже впізнаваним серед пастви. Активність Алфєєва — це стиль Гундяєва 15-20 років тому. Митрополит також, як і патріарх, намагається балансувати між двома ідеологічними полюсами в Церкві, хоча на початку свого професійного зростання обидва були переконаними лібералами. Але в Росії це не популярно, до того ж широкі кола пастви з подачі конкурентів можуть запідозрити в зраді віри, ось і доводиться їм робити реверанси в бік консерваторів.

Нещодавно опублікував передвиборну аналітику і прот. Всеволод Чаплін (колишній чиновник Церкви). Він пророкує на патріарший престол київського митрополита Онуфрія, за умови, що посада глави Церкви буде церемоніальною, а всі реальні повноваження перейдуть до Синоду і Архиєрейського Собору. На Онуфрія немає компромату і він вдало створив образ «молитовника», якому не до інтриг, а значить чіпати місцевих феодалів він не буде. Також Чаплін ставить на митрополита Варсонофія, керуючого справами патріархії. Через нього проходить підбір єпископату, а значить багато хто зобов’язаний йому своєю кар’єрою, до того ж він відає компроматом на багатьох архиєреїв. Алфєєва і Шевкунова Чаплін як серйозних кандидатів не розглядає. На його думку, вони можуть розраховувати хіба що на підтримку влади.

Тут важливо розуміти, що Іларіон для Чапліна ідейний ворог, оскільки бере участь в діалозі з католиками, а ось Шевкунов ідейно близький о. Всеволоду. Більш того, саме ідея про самодостатність і навіть шкідливість будь-яких діалогів із західними християнами потенційно піднімає рейтинг Тихона в очах влади. Якщо курс на самоізоляцію Росії продовжиться (а швидше за все так і буде), то фігура відкритого до діалогу космополіта Кирила буде, м’яко кажучи, дивною у вертикалі влади. Ось тут і «вистрілить» фігура Тихона.

Олії у вогонь підливає і українське питання. Якщо Константинополь його розв’яже (а все до того йде), то Москві потрібно буде якось реагувати, щоб зберегти обличчя. «Проковтнути» поразку вони навряд чи зможуть, а тому, швидше за все, спробують організувати розкол в світовому Православ’ї, перетягуючи на свою сторону Помісні Церкви. І ось в такому напівізольованому статусі Тихон вельми органічно впишеться в роль патріарха.

Ну і вишенька на тортик – сам Тихон вміло запустив байку, що йому одного разу старець напророкував патріаршество. По-перше, це красиво – православні люблять пророцтва різноманітних «старців», та й можновладці теж. По-друге, це зручно – старця давно вже в живих немає і запитати, чи дійсно це так – ні в кого. Так що, залишається тільки нагадувати всім, від кого це залежить, що патріаршество Шевкунова — це воля Божа.

І слід пам’ятати, що головне – не хто обирає, а хто рахує. І якщо контролювати всіх учасників Собору (а це і миряни, і рядове духовенство) російська влада не зможе, то ось лічильну комісію, яку до речі формує більш контрольований орган – Архиєрейський Собор, легко. А значить багато на майбутніх виборах буде залежати не від делегатів-виборців.

Фото зі сайтів Радіо Свобода, odigitria.by, znak.com

Система Orphus
Рейтинг
0
0
1коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • velovs@ukr.net | 17 травня 2018, 19:31
    Коментувати коментар

    Поки що всі ці "розумування" й "аналітика" з чималою претензією на "компетентність" схожі на ворожіння на кавовій гущині... ----- А ось неодноразові посилання шановного автора на "авторитет" відомого войовничого російського "антиклерикала" - затятого МАТЕРІАЛІСТА й АТЕЇСТА в дусі ледь не комуно-більшовицької пропаганди "войовничого безбожництва" 20-30-х рр. ХХ ст. Миколи МІТРОХІНА дійсно: спонукають до певних роздумів...

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Точка зору

  • 29 червня 2018, 14:45 | Відкрита тема | view photo | 

    Маленька Церква з Великої Моравії

    Томос про автокефалію — це тільки початок процесу становлення вільної громади. Далі йде період рецепції (засвоєння). Щоб навіть Церква-мати зрозуміла: «Дочка доросла». Навіть коли зростом вона невеличка, як Церква Чеських земель і Словаччини, хоча вона й росте.

  • 25 червня 2018, 11:50 | Колонка Тетяни Деркач | 

    Візит делегації УПЦ (МП) до Константинополя: читаємо між рядків

    За великим рахунком, ніяких особливих проривів від цієї події не очікувалось. Адже обстоювати інтереси української філії РПЦ їхали старі перевірені кадри, які представляли позицію тільки антиавтокефальної (промосковської) частини своєї Церкви.

Останні коментарі

  • amylal | 17 липня 2018, 10:06

    Thanks for sharing.<a href="https://www.seodigitalmarketing.in">Digital marketing company in pune</a>

  • В. Ясеневий | 16 липня 2018, 21:06

    Якби так розуміли наші українські інтелектуали...

  • В. Ясеневий | 16 липня 2018, 21:02

    Дуже м'ягко сказано, п.Ігоре Зенькович.. А насправді...вони не є християни, а сатаністи... Любити , чи зневажати весь народ, це свідчити свою віру в БОГА, або зневажати і плювати на НЬОГО і всіх

  • В. Ясеневий | 16 липня 2018, 20:36

    Державницька і державотворча Церква. Ці тези Глави УГКЦ викликають дуже серйозні роздуми. З історії минулих часів, хто може стверджувати , що якась конкретна сила НАМАГАЛАСЯ БУДУВАТИ НЕЗАЛЕЖНУ

  • Ігор Зенькович | 16 липня 2018, 10:38

    Вар"яти.