Операція «спадкоємець»: хто буде наступним Патріархом Московським?

16 травня 2018, 21:27 | Відкрита тема | 1 |   | Код для блогу |  | 

Дмитро Горєвой

Як грім серед ясного неба з’явилась інформація, що Синод РПЦ призначив єпископа Тихона (Шевкунова) керуючим Псковською митрополією. Призначення та переміщення архиєреїв на кафедри – звичайна справа. Але не у цьому випадку — іншого масштабу постать о. Тихона. Чим унікальний єпископ Шевкунов, хто за ним стоїть, які у нього в майбутньому перспективи і як до нього ставиться Патріарх Кирил – про все це читайте в матеріалі нижче.

«Гоша Шептунов»: штрих до портрету

Георгій Шевкунов (мирське ім’я о. Тихона) народився в Москві у 1958 році. Навчався на факультеті сценарної справи у ВГІКу, який закінчив 1982 року. У 80-ті він віднайшов віру і став послушником Псково-Печерського монастиря. Ходять чутки, що органи держбезпеки завербували його ще в молоді роки, а ченці називали його «подслушник Гоша Шептунов». З 1986 року працював у Видавничому відділі Московської Патріархії під керівництвом митр. Питирима (Нечаєва), відомого своєю співпрацею з КДБ. 1993 р Шевкунова призначають настоятелем подвір’я Псковського монастиря, яке розташувалося на території Стрітенського монастиря в самому центрі Москви. Двома роками пізніше о. Тихона призначають намісником вже самого Стрітенського монастиря.

З призначенням на посаду настоятеля Стрітенського монастиря Шевкунов починає зближуватися з представниками держорганів. Путіна, під час його перебування директором ФСБ, з Шевкуновим познайомив Сергій Пугачов. Та й географія дозволяла: від Стрітенки до Луб’янки рукою подати. Вже після того, як Путін став президентом РФ, Шевкунова починають помічати з ним в різних поїздках. Зокрема, він супроводжував главу держави в Нью-Йорк для переговорів з РПЦЗ у 2003. Як пише в книзі «Вся кремлівська рать» Михайло Зигарь, Тихон був одним з ідеологів цього об’єднання, він же і супроводжував Путіна в цій поїздці. В результаті за рік до закінчення другого терміну Путіну вдалося об’єднати Церкви. З тих пір в ЗМІ Шевкунова охрестили «духівником Путіна». Він цю інформацію не підтверджував, але й не поспішав спростовувати. Йому, мабуть, імпонувало виглядати солідним і впливовим священиком. Хоча швидше за все прямого впливу на Путіна у нього не було, але певні зв’язки з ФСБ все ж мали місце.

ФСБ МП

Протягом усіх 2000-х о. Тихон повільно, але впевнено накопичував капітал, розвивав монастир і збільшував свою власну політичну вагу в Церкві. У монастирі зібрали чимало християнських реліквій, облаштували територію, відкрили магазин, видавництво і семінарію. А хор Стрітенського монастиря вже давно став не колективом обдарованих ченців, а брендом, що складається з професійних оперних співаків. Саме вони дають численні концерти як в Росії, так і за кордоном. Нині Стрітенський монастир вважається одним із найбагатших в Росії. Рідко нині можна зустріти обитель, де у кожного ченця є свій IPad. Технологіям монахи цього монастиря приділяли чимало уваги. Намісник обителі є головним редактором одного з топ порталів серед російськомовних православних – Православие.ру. До всього Тихон ще й успішний письменник. Його книга «Несвятые святые» пережила 14 перевидань і виходить мільйонними тиражами. І хоча злі язики стверджують, що текст готував не сам монах, а досвідчені редактори, проте ім’я Тихона Шевкунова стало відоме багатьом віруючим у провінції. Критики відзначають, що сам текст написаний в дусі соцреалізму з нотками ностальгії «за тими часами».

Отець Тихон Шевкунов не є звичайним церковним менеджером або, як кажуть, «прорабом Божим». Він з числа ідейних, або як охарактеризував його духовний пошук Микола Мітрохін, – він з тих, хто шукав віру. Шевкунов має усталений, цілісний світогляд. Як він сформувався: в монастирі, в 90-х при розвалі Союзу чи в 2000-ні внаслідок дружби з органами — сказати складно. Але те, що він послідовний — це факт. Він антизахідник, прихильник монархізму, причому авторитарного і безальтернативного положення православ’я як головної і єдиної релігії для суспільства. Він схильний до постійного пошуку ворогів і пояснює всі біди Росії їхніми підступами. Він ідейно дуже близький до Микити Міхалкова. Антизахідну параною підтверджує і Сергій Пугачов. Він стверджує, що коли священик приїжджав до нього в Лондон, то наполягав на зустрічі на відкритій місцевості, бажано в лісі, щоб західні спецслужби не могли його прослуховувати.

У 2008 році, напередодні президентських виборів в Росії, о. Тихон презентує документальний фільм «Загибель імперії. Візантійський урок». Стрічку розкритикували за антиісторизм і пропагандистський характер. В описі Візантії легко вгадувалася нинішня Росія, а основною причиною падіння імперії стала не навала турків, а обман західними елітами (банкірами-венеційцями) і зрада еліти в інтересах того ж заходу. Глядачам пропонувалося винести головний урок – якщо не хочете долі візантійців, яких асимілювали турки, то потрібно згуртуватися навколо центральної влади.

Як зазначає Микола Мітрохін, фільм Шевкунова ідеально лягає в логіку підручників, за якими навчаються в Академії ФСБ. Тихон своїми історичними поглядами є зрозумілим для співробітників органів.

При таких поглядах неважко зрозуміти ставлення Шевкунова до України. Він не вважає українців окремим народом, а лише частиною розділеного триєдиного руського народу. Тихон любить повторювати вигадку, що Україну придумав Генштаб Австрійської імперії, та цитувати Бісмарка про необхідність посварити українців і росіян. Загалом стандартний набір сучасного путінського патріота.

Тихон також тісно дружить з бізнесом. Одним з найбільш близьких контактів в нього є з православним бізнесменом Костянтином Малофєєвим. Вважається, що Тихон теж і його духівник. Священик входить до опікунської ради Малофєєвського фонду Василя Великого. Проти цього фонду Рада Національної Безпеки і Оборони України ввела санкції за участь у війні на Донбасі.

Духовними чадами Тихона вважаються глава Конституційного суду РФ Валерій Зорькін, губернатор Санкт-Петербурга Георгій Полтавченко і секретар Радбезу РФ Микола Патрушев.

Нове призначення: підвищення або заслання?

Шевкунова вже давно пророкують в майбутні патріархи – в основному через його зв’язки і впливовість духовних чад. І це не може не напружувати нинішнього керівника Московського Патріархату. Справа в тому, що патріарх – довічна посада. Згідно зі статутом РПЦ, патріарх перестає управляти справами в разі смерті або зміщення. Помирати Кирил явно не поспішає, а перспектива «бунту на кораблі» його явно не радує.

Згідно з тим же внутрішнім документом РПЦ, майбутнім керівником Церкви може стати тільки архиєрей. Саме тому Тихона довго не висвячували в єпископський сан. Патріарх Алексій II остерігався його активності, а патріарх Кирил бачить в ньому прямого конкурента. За словами Миколи Мітрохіна, хіротонія Шевкунова перезріла років на 15, а журналіст Олександр Солдатов резонно зауважує, що цілком ймовірно, що сан єпископа для Тихона продавила кремлівська адміністрація і патріарх Кирил не міг їй відмовити.

Після отримання нового статусу, а особливо на тлі подій 2017 року (протести проти Матильди і звинувачення євреїв у вбивстві царя) про Шевкунова заговорили як про головного претендента на Московський церковний престол. Він всіляко відхрещувався, мовляв за статутом патріархом може стати тільки єпархіальний архиєрей (начальник церковної області), а він тільки вікарний (помічник). Втім тут о. Тихон правий, про це говорить пункт 17 глави IV статуту РПЦ.

Вищий орган РПЦ – Священний Синод призначив Шевкунова главою Псковської митрополії. Тепер він буде правлячим архиєреєм і зможе претендувати на патріарший престол. Виглядає як підвищення, більш того, Шевкунов з єпископа стає відразу митрополитом, минаючи ступінь архиєпископа. Це досить рідкісний випадок для РПЦ. Проте заслання більш-менш медійного єпископа в далекий Псков може виглядати як витіснення впливового конкурента на периферію, щоб його нейтралізувати.

Подивимося як обирався нинішній патріарх. Його обрав Помісний Собор, на якому з правом голосу брали участь не тільки єпископи, але й рядове духовенство і миряни. Кирил був дуже розкрученою медійною персоною. Його впізнавали не гірше за Патріарха Алексія, а все через відому передачу «Слова пастиря» на Першому каналі і традиційні 15-ти хвилинки для преси на церковних заходах.

Швидше за все, Кирил вирішив видалити небажаного йому єпископа подалі від уваги федеральних ЗМІ і владних кабінетів, але обставив усе як підвищення талановитого єпископа. Звичайно, ніхто Шевкунову не заборонить приїжджати в Москву, але на нього звалили великий обсяг роботи – керівництво митрополією, плюс за ним зберігається патріарша рада з питань культури – все, щоб менше сил і часу було думати про патріарший трон. І це ще не відомо, хто буде керувати Стрітенським монастирем і однойменною семінарією – Тихон або хтось інший.

Деякі вже починають будувати гіпотези, що митрополію Шевкунову продавили з Адміністрації Президента. Однак такий варіант є малоймовірним. Навіщо Кремлю відправляти Тихона в далекий Псков, якщо він їх кандидат? Простіше прибрати норму статуту, яка блокує амбіції Шевкунова. Швидше за все, це особиста ініціатива Кирила щодо усунення неугодного єрарха. До того ж, Псков – духовна батьківщина о. Тихона, що так само є аргументом для переміщення. Кумедно, що саме на псковських землях народилася ідея Москви як Третього Риму, яку так любить Шевкунов.

ФСБ МП

«Оголосіть весь список, будь ласка»

Однак Шевкунов не єдиний, а до недавнього часу навіть і не головний претендент на білий кукіль (патріарший головний убір – Д.Г.). Ні для кого не секрет, що патріарх Кирил готує собі наступника в особі митрополита Іларіона (Алфєєва). Він на 20 років молодший за Кирила, що якраз вписується в нову традицію зміни поколінь. Кирил був на два десятка років молодший за Алексія II. Нинішній патріарх ще під час перебування головою Відділу зовнішніх церковних зв’язків (такий собі церковний МЗС – Д.Г.) всіляко просував Іларіона (Алфєєва), допоміг йому отримати гарну західну освіту і його руками «навів порядок» в англійських єпархіях.

Іларіон (Алфєєв)Після інтронізації Кирил призначив свого протеже на посаду глави ВЗЦЗ. Таким чином, Іларіон представляє РПЦ за кордоном. Він також веде програму в недільний прайм-тайм на каналі «Росія 24», що робить його дуже впізнаваним серед пастви. Активність Алфєєва — це стиль Гундяєва 15-20 років тому. Митрополит також, як і патріарх, намагається балансувати між двома ідеологічними полюсами в Церкві, хоча на початку свого професійного зростання обидва були переконаними лібералами. Але в Росії це не популярно, до того ж широкі кола пастви з подачі конкурентів можуть запідозрити в зраді віри, ось і доводиться їм робити реверанси в бік консерваторів.

Нещодавно опублікував передвиборну аналітику і прот. Всеволод Чаплін (колишній чиновник Церкви). Він пророкує на патріарший престол київського митрополита Онуфрія, за умови, що посада глави Церкви буде церемоніальною, а всі реальні повноваження перейдуть до Синоду і Архиєрейського Собору. На Онуфрія немає компромату і він вдало створив образ «молитовника», якому не до інтриг, а значить чіпати місцевих феодалів він не буде. Також Чаплін ставить на митрополита Варсонофія, керуючого справами патріархії. Через нього проходить підбір єпископату, а значить багато хто зобов’язаний йому своєю кар’єрою, до того ж він відає компроматом на багатьох архиєреїв. Алфєєва і Шевкунова Чаплін як серйозних кандидатів не розглядає. На його думку, вони можуть розраховувати хіба що на підтримку влади.

Тут важливо розуміти, що Іларіон для Чапліна ідейний ворог, оскільки бере участь в діалозі з католиками, а ось Шевкунов ідейно близький о. Всеволоду. Більш того, саме ідея про самодостатність і навіть шкідливість будь-яких діалогів із західними християнами потенційно піднімає рейтинг Тихона в очах влади. Якщо курс на самоізоляцію Росії продовжиться (а швидше за все так і буде), то фігура відкритого до діалогу космополіта Кирила буде, м’яко кажучи, дивною у вертикалі влади. Ось тут і «вистрілить» фігура Тихона.

Олії у вогонь підливає і українське питання. Якщо Константинополь його розв’яже (а все до того йде), то Москві потрібно буде якось реагувати, щоб зберегти обличчя. «Проковтнути» поразку вони навряд чи зможуть, а тому, швидше за все, спробують організувати розкол в світовому Православ’ї, перетягуючи на свою сторону Помісні Церкви. І ось в такому напівізольованому статусі Тихон вельми органічно впишеться в роль патріарха.

Ну і вишенька на тортик – сам Тихон вміло запустив байку, що йому одного разу старець напророкував патріаршество. По-перше, це красиво – православні люблять пророцтва різноманітних «старців», та й можновладці теж. По-друге, це зручно – старця давно вже в живих немає і запитати, чи дійсно це так – ні в кого. Так що, залишається тільки нагадувати всім, від кого це залежить, що патріаршество Шевкунова — це воля Божа.

І слід пам’ятати, що головне – не хто обирає, а хто рахує. І якщо контролювати всіх учасників Собору (а це і миряни, і рядове духовенство) російська влада не зможе, то ось лічильну комісію, яку до речі формує більш контрольований орган – Архиєрейський Собор, легко. А значить багато на майбутніх виборах буде залежати не від делегатів-виборців.

Фото зі сайтів Радіо Свобода, odigitria.by, znak.com

Система Orphus
Рейтинг
0
0
1коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • velovs@ukr.net | 17 травня 2018, 19:31
    Коментувати коментар

    Поки що всі ці "розумування" й "аналітика" з чималою претензією на "компетентність" схожі на ворожіння на кавовій гущині... ----- А ось неодноразові посилання шановного автора на "авторитет" відомого войовничого російського "антиклерикала" - затятого МАТЕРІАЛІСТА й АТЕЇСТА в дусі ледь не комуно-більшовицької пропаганди "войовничого безбожництва" 20-30-х рр. ХХ ст. Миколи МІТРОХІНА дійсно: спонукають до певних роздумів...

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Точка зору

  • 24 вересня 2018, 16:12 | Колонка Катерини Щоткіної | 

    Після Томосу: що чекає на Церкву і суспільство

    Лікування Томос напевно піде на користь Україні. І тому, що церковна незалежність — органічна частина остаточного виходу з СРСР і деконструкції імперії. І тому, що суспільно-політична ситуація змінилася докорінно й готова «потягнути» за собою Церкву.

  • 18 вересня 2018, 08:29 | Відкрита тема | view photo | 

    РПЦ і Орвелл: Розрив з Константинополем

    Занурення РПЦ в світ Задзеркалля почалося вже багато років тому. На жаль, чим далі, тим все більше РПЦ нагадує «партію» з роману Джорджа Орвелла «1984».

Останні коментарі

  • dutchak1 | 24 вересня 2018, 16:52

    а хто нам покаже монахів, які привикли жити по державних законах а не церковних?

  • Halo | 24 вересня 2018, 16:52

    Щоб поменше було невігластва та провокаційних закликів, рекомендую почитати історію Почаївської Лаври Івана Огієнка http://azbuky.in.ua/?product=svyata-pochajivska-lavra

  • Ortox | 24 вересня 2018, 16:46

    З якого місця заяви Геча це взяв, знову наснилось?

  • Halo | 24 вересня 2018, 16:46

    Себто ви навіть не чули, що Почаївський монастир перебував з 1596 року (офіційна дата заснування) до 1720 у юрисдикції Константинополя. А скіт поблизу, за переказами та згідно рукопису-артефакту,

  • Agiopolis | 24 вересня 2018, 16:37

    Абсолютно дике містечко! Євангеліє там мабуть ще зовсім на вулицях не звучало - тільки завивання "московських попів"... Уперед з Богом нищити царство диявола у Почаєві!

Популярні статті місяця