Московський Патріархат взявся за Волинську єпархію

24 жовтня 2016, 10:31 | Відкрита тема | view photo | 10 |   | Код для блогу |  | 

Дмитро Горєвой

магістр релігійних наук,

випускник Свято-Тихонівського православного університету (Москва)

Нещодавно, 18 жовтня 2016 року, відбулося засідання Священного Синоду УПЦ (МП). Церковні єрархи ухвалили рішення про нових вікарних архиєреїв, про настоятелів монастирів та реєстрацію нової редакції статутів. Здавалося б нічого особливо важливого, але це на перший погляд.

митрополит Нифонт (Солодуха). Фото Вікіпедія

Синод відправив на покій Луцького митрополита Нифонта (Солодуху) (очолював єпархію з липня 1992 р.), який ще з 2013 року мав поганий стан здоров`я та довгий час перебував у лікарні. На посаду керуючого Волинською єпархією було призначено вікарного єпископа Нафанаїла (Крикоту). Цілком нормальна практика, яка має місце в багатьох помісних Православних Церквах. Її логіка в тому, що архиєрей поступово готує собі наступника, якого до того ж всі знають. Таким чином при відході на спокій або смерті архиєрея, єпархія не впадає в анархічний хаос боротьби за вплив між різними групами.

Однак це модель ідеальна, а що ж в реальному житті? Важко собі уявити, щоби владика Ніфонт готував собі в якості наступника саме єпископа Нафанаїла, і на це є низка причин. Перша і найголовніша – ідеологічна. Нифонт є прихильником автокефалії УПЦ (МП) та бачить в ній шлях до подолання розділення.

Загалом владику можна характеризувати, як проукраїнську та якщо не ліберальну, то точно не консервативну людину. Він посприяв виданню старовинного Луцького Євангелія – пам`ятки української мови XIV століття та широко презентував його як в Україні, так і в Росії. Популяризація національної історії та культури свідчить радше про українофільські погляди. Також владика Нифонт доклав чимало зусиль для збереження міжконфесійного миру на Волині. Він публічно демонструє толерантне та поважливе ставлення до представників протестантських конфесій.

Під патронатом владики діє Волинська духовна семінарія. Цей навчальний заклад спрямований на підготовку одружених парафіяльних священників, на відміну від сусідньої Почаївської семінарії, значна частка випускників якої йдуть в ченці. Клірики волинських єпархій демонструють прихильність європейському вибору України, захисту цілісності держави та й взагалі патріотично налаштовані. Так, протодиякон Віктор Мартиненко став відомим завдяки жорсткій відповіді митрополитові Павлу (Лебедю) стосовно порівняння В. Януковича з Ісусом Христом.

Валентин МарчукСпікер Волинської єпархії прот. Валентин Марчук теж демонструє державницьку позицію. Зокрема, з благословення владики Ніфонта він з колегами прибув на початку березня 2014 р. у захоплений російськими окупантами Крим, з великими труднощами потрапили на корвет «Луцьк» і молилися там разом з українськими моряками. Серед військових, які захищають територіальну цілісність України, є також і випускники Волинської духовної семінарії.

«Владика Нифонт був і залишається дуже поважною та авторитетною людиною, незважаючи навіть на загальну політику УПЦ. В Україні є Українська Православна Церква за назвою та за духом. Владика Нифонт, як і покійний Митрополит Володимир (Сабодан) – представляли УПЦ за духом», – відзначає релігієзнавець з Луцька Ірина Клімук.

Попри все це існує стереотип щодо Нифонта, що він противник автокефалії через негативне ставлення до Київського Патріархату. Але скоріше за все це пов`язане з особистою образою. У 1990-х роках, коли відбувалися «міжконфесійні війни», в ході сутичок за кафедральний собор владика Нифонт, за власним свідченням, зазнав фізичного насильства від опонентів.

Перелічені вище факти якраз і свідчать про умовно ліберальну, проукраїнську позицію митрополита Нифонта.

єпископ Нафанаїл. Фото з сайту Волинське Агенство Розслідувань.

Діаметрально протилежними є погляди єпископа Нафанаїла. Він тривалий час був викладачем Одеської духовної семінарії. В 1992 році був одним з тих, хто вигнав з єпархії архиєпископа Лазаря (Швеця) за підтримку автокефалії УПЦ. Тоді частина одеського духовенства, переважно монахи, написали листа Патріарху Алексію II з проханням прийняти Одеську єпархію під своє пряме керівництво в обхід Київського митрополита. Врешті решт Лазаря тоді відправили до Криму, а в Одесу призначили одіозного монархіста та прихильника «русского мира» Агафангела (Савіна). Останній є етнічним росіянином, був депутатом-комуністом Верховної Ради України першого скликання, а також депутатом Одеської обласної ради від Партії Регіонів.

Нафанаїл є послідовним прибічником ідеї максимальної інтеграції УПЦ (МП) в РПЦ. У 2012 році він був включений до складу комісії, що мала привезти статут УПЦ відповідно до статуту РПЦ, зі скасуванням усіх пунктів, що уможливлювали автономність в керуванні УПЦ. Головою комісії був Донецький митрополит Іларіон (Шукало), а серед учасників одеський батюшка-сепаратист о. Андрій Новіков (що втік до Росії). Саме на цих трьох особистостей і розраховували в Росії, що вони зможуть ліквідувати надлишки автономності. Прихильник консервативних, монархічних ідей, а також культу царя Микола II, про що пише одіозний протоєрей з Одеси Володимир Корецький.

З 1997 по 2016 рік Нафанаїл (Крикота) був ректором Почаївської семінарії (ПС), яка є рупором ідей «русского мира». Про його жорсткий стиль керівництва та строгість до підлеглих свідчать випускники Почаївської лаври. Навчання, якщо так можна сказати, в ній побудовано особливим чином. Знання як такі не вважаються цінністю, якщо вони не можуть бути використанні у відстоюванні власної позиції. «Горе від розуму» та «послух вище за піст та молитву» – найпопулярніші у викладачів та студентів семінарії. Такі умови проживання і навчання за чотири роки виховують цілком лояльних та слухняних молодих людей, якими через низький рівень освіти досить легко маніпулювати.

хіротонія єпископа Нафанаїла. Фото з сайту Львівської єпархії УПЦ

Віруючі з осторогою відносяться до нового єпископа. «Існує припущення, що єпископ Нафанаїл почне застосовувати жорстку авторитарну модель правління. Це може спричинити конфлікт, оскільки в Луцьку до такого не звикли. Владика Ніфонт практикував модель «м`якого керування», без різких кроків та жорстких дій, чим і зміг зберегти єпархію. В місцевих є побоювання, що з приходом нового керуючого єпархією почнеться чистка кадрів, перш за все це стосується авторитетних проукраїнських священників, як, наприклад, о. Валентин Марчук», – ділиться думками Андрій Мельник з православного братства Миколи Святоші м. Луцьк.

Якщо ці припущення перетворяться на реальність, то ми зможемо спостерігати певне відображення центральних подій на місцевому рівні. Оскільки подібний крок буде дуже схожим на звільнення о. Георгія Коваленка з посади речника УПЦ. Марчук, як і Коваленко, є представниками т.з. проукраїнського крила в УПЦ. Маючи великий кредит довіри від суспільства, ці священики доволі довго за рахунок власного авторитету зберігали «людське обличчя» Церкви.

З призначенням Нафанаїла на волинську кафедру УПЦ ризикує, чого і хоче її вище керівництво, створити вибухонебезпечну ситуацію на Волині. В регіоні дуже багато протестантських громад, суттєво присутня УПЦ КП, в особі доволі радикального митрополита Михаїла. Зважена політика Ніфонта, толерантне ставлення до протестантів та проукраїнська позиція допомогли владиці зберегти власну єпархію від переходу більшості парафій до Київського Патріархату. Нафанаїл не буде демонструвати проукраїнську поведінку, однак буде везти безкомпромісну політику, як і більшість єрархів, що пов`язані з Почаївською Лаврою. Навіть на рівні спілкування перше, що може спричини спротив волинян новому єпископу – це принципове спілкування з підлеглими тільки російською мовою.

Все це органічно вписується в логіку протистояння керівництва УПЦ (МП) з українською державою та суспільством. Митрополія відчуває себе чужою в нових соціальних та політичних реаліях. Вона намагається відгородитися, будуючи стіну між вірянами, як нижчою єрархічною ланкою, і Синодом, як вищою. Помітним маркером, що відображає чужинність проводу УПЦ (МП) до суспільства, є те, що фактичним її спікером є заступник голови Відділу зовнішніх церковних стосунків. Це аналог першого заступника Міністра закордонних справ. Дивно, коли до власного суспільства звертається людина, відповідальна за зовнішню політику. Керівництво цієї Церкви цілком виправдано побоюється, що під тиском священників єпархіальні архиєреї почнуть проводити більш-менш проукраїнську політику. Роблячи кроки, які носять антидержавницький характер, чи то відверто чи то приховано, Церква в особі своїх митрополитів штучно створює конфліктну ситуацію. Подібні дії очікувано провокують радикальну частину населення. Цим користується Московська Патріархія та Кремль задля створення інформаційної кампанії проти України.

Робиться це все дуже вдало та акуратно, щоби в разі пред`явлення претензій завжди лишилася можливість «відійти» назад, заявивши, що «все було не правильно сприйнято». Таким чином київські владики МП семимильними кроками тягнуть власну Церкву на дно, в прискореному темпі втрачаючи залишки авторитету та репутації. Нажаль, попри гучні заяви про високі стандарти та рівень знань в духовних академіях і семінаріях, уроки 1917 року Церквою так і не було вивчено.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
10коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • Людмила | 31 жовтня 2016, 01:06
    Коментувати коментар

    Ісус посеред нас! Цікаву статтю для обговорення запропонувала редакція порталу. З моєї точки зору, цікава тим, що змусила пригадати улюблену в дитинстві забаву – знайти 10 відмінностей в однакових на перший погляд малюнках. Що будемо порівнювати в нашій ситуації? Істинність міркувань добродія Дмитра в його статті з джерелом Істини для віруючої людини – Біблією. Здивували уявлення магістра Дмитра про те, яким повинен бути архієрей – «проукраїнський та якщо не ліберальний, то точно не консервативна людина, щоб практикував модель «м`якого керування», без різких кроків та жорстких дій, зважену політику.» Прийшлося пере листати Новий завіт в пошуках підтвердження висновків добродія Дмитра, але виявилося, що це все – домисел автора, який він намагається видати за істину. То яким же повинен бути архієрей? «Кожний уважає нас як слуг Христових і завідувачів тайн Божих.» (1Кор 4:1), «Проповідуй слово, наполягай вчасно і невчасно, картай, погрожуй, напоумлюй із усією терпеливістю та наукою.» (2Тим 4:2), «Слузі ж Господньому слід бути ...лагідно картаючим тих, що спротивляються; може Бог дасть їм колись покаяння, щоб вони спізнали правду і виплуталися з тенет диявола, який схопив їх у полон - виконувати його волю.» (2Тим 2:25,26). І владика Нафанаїл, і владика Ніфонт є саме такими пастирями для Волинської єпархії, і зовсім не «діаметрально протилежними». За словами магістра Дмитра, клірики Волинської єпархії демонструють прихильність європейському вибору України, захисту цілісності держави та й взагалі патріотично налаштовані. Тим самим автор хоче нав»язати читачу інше уявлення про те, яким повинен бути священник в Україні. У відповідь хочеться сказати словами апостола Павла: «Іншої бо основи ніхто не може покласти, крім покладеної, якою є Ісус Христос» (1Кор 3:11). Я особисто не знайома з о. Віктором і о. Валентином, але знаю, що лише глибоко віруюча людина є справжнім патріотом своєї країни – таким, що любить свій народ. Клірики Волинської єпархії менш за все стурбовані тим, що про них напишуть в Інтернеті, бо вони є вірні слуги Христові: «Бо коли я проповідую Євангелію, нема мені від того слави, бо це мій обов'язок; і горе мені, коли б я не проповідував Євангелії.» (1Кор 9:16). Пан Дмитро не скупиться на пророцтва про можливі конфлікти, сіє недовіру та ворожнечу своїми підозрами, можливо, саме таким повинен бути патріот Волині за його уявленнями? Митрополит Ніфонт своїм служінням показував, що істина не в проукраїнській позиції, а в заповідях Христових: «З усіма дбайте про мир та про святість, без якої ніхто Господа не побачить.» (Євр 12:14). Життя спростувало всі розрахунки Дмитра. Ось про що повідомляє сайт єпархії:«Під час зборів єпископ Волинський і Луцький Нафанаїл обговорив із благочинними актуальні питання церковного служіння у Волинській єпархії, зокрема, благодійний, соціальний, місіонерський, духовно-просвітницький та молодіжний напрямки, а також реалізацію єпархіальних проектів.» Клірики Волинської та інших єпархій УПЦ дотримуються не порад релігієзнавців, а духовних законів: «Слухайтесь ваших наставників і коріться, бо вони пильнують ваші душі, за які мають звіт дати» (Євр 13:17). Взагалі стаття Дмитра Горєвого – це ода лібералізму, духу свободи, коли християнські цінності замінюються служінням ідеї. Пастирське служіння владики Ніфонта подається як «популяризація національної історії та культури», «відстоюванні власної позиції» – як найвище досягнення духовної освіти, смиренність та послух – як критерій низьких знань... Застереженням від таких нововведень є слова ап. Павла: «І не вподібнюйтеся до цього світу, але перемінюйтесь обновленням вашого розуму, щоб ви переконувалися, що то є воля Божа...» (Рим 12:2). Небезпека лібералізму криється в тому, що противники Православ»я проникають всередину Церкви і від імені християн починають проголошувати інші, модернізовані духом часу, цінності. Апофеозом статті пана Дмитра стали ідеї про «протистояння керівництва УПЦ (МП) з українською державою та суспільством», «створення інформаційної кампанії проти України». Дивно, чому листа з такими звинуваченнями автор не адресує до СБУ, а бере на себе не притаманні йому повноваження і звинувачує УПЦ, мою Церкву, в антитидержавницькому характері? Тлумачний словник дає чітке визначення таким діям – це наклеп, тобто навмисне поширення недостовірної інформації про когось чи щось з метою зганьбити репутацію. Цікаво, а яку позицію займає редакція сайту, друкуючи публікації такого змісту? На кого мені подавати до суду за приниження моєї гідності, як парафіянки Української Православної Церкви? Міркуючи над статтею Дмитра Горєвого, знаходжу не один доказ того, що її прихованою метою є маніпулювання свідомістю читачів - встановлення контролю над поведінкою і думками іншої людини. З якою метою? Щоб розповсюджена інформація впливала на наші уявлення та установки, а зрештою й на нашу поведінку. «Це не та мудрість, що сходить згори, а земна, тваринна, диявольська» (Як 3:16). Розраховуючи на схильність людей до спрощеного мислення, автор статті прагне переконати читача в авторитетності доказів, зазначаючи, що він – магістер релігійних наук (?). Емоційне, а не критичне сприйняття інформації робить нас жертвами маніпуляцій. Перша й головна умова успішної маніпуляції полягає в тому, що в переважній більшості випадків більшість громадян не бажає витрачати ні душевних і розумових сил, ні часу на те, щоб засумніватися в повідомленнях, які «піднесеними словами зводять серця простодушних.» (Рим 16:18), а сприймає все без критичного осмислення, на віру. Захистом від психологічного впливу на нашу свідомість є стійкі морально-етичні орієнтири, наші духовні цінності. Психологи радять єдиний спосіб, як виявити факт маніпуляції та адекватно протидіяти її впливу. Це – з»ясування істини, щоб мати власну, а не нав»язану думку. Проте ми, християни, маємо «пророче слово» - Святе Письмо, до якого нам треба звертатися, як до єдиного джерела Істини. «Пильнуй себе самого та навчання; дотримуйся цього, бо, робивши це, спасеш себе самого й тих, що слухають тебе» (1Тим 4:16). Щиро кажучи, ми розплачуємося за власне невігластво,. Чи прочитали хоча б раз Біблію ті мільйони людей в нашій країні, які по результатам соцопитувань називають себе православними християнами? Блаженнійший Митрополит Онуфрій з батьківською теплотою радить: «Людина повинна читати цю Книгу і дізнаватися з неї, що добре, а що погано, що світле, а що темне, що рятує, а що приводить до загибелі людини. Того, що добре, людина повинна триматися». І на завершення варто сказати, що ця публікація з метою приниження авторитету УПЦ в суспільстві насправді прагне втримати в центрі уваги УПЦ-КП, яка, судячи по чисельності її прихильників, «в прискореному темпі втрачає залишки авторитету та репутації.» Як пораду для пана Дмитра, наведу слова релігієзнавця з Луцька Ірини Клімук: «Конфесійний підхід не може бути застосований в релігієзнавстві, оскільки виражає суб’єктивні інтереси конфесії, її вищість над всіма іншими віросповіданнями. Конфесійно орієнтований дослідник є теологом, що пропагує та популяризує ... віровчення своєї конфесії, а це призводить до спотворення змісту.» ( «Методологічні принципи дослідження феномену релігійної ідентичності»). Будьте з Богом!

    • Леонтій | 31 жовтня 2016, 14:01
      Коментувати коментар

      Одразу скажу прямо: доволі непогано й продумано підготували для шановної п. Людмили цей дискутивний, а, по суті, піар-лобістський (щодо "УПЦ" МП), комент. У т. ч. точно підмітивши деякі - явно слабкі й невдалі арґументи й формулювання автора статті та - "у відповідь" - рясно "пересипавши" його, зокрема, відповідними біблійними цитатами. Не хочу й не буду - в усякому разі, прямо й безпосередньо - аналізувати й полемізувати з цим її постом. А викладу певні свої - ЗАГАЛЬНОСВІТОГЛЯДНІ думки й спостереження стосовно того, що наразі відбувається в Україні та довкіл неї. Й, передусім, у духовно-ідеологічній та ментально-психологічній царині. Й конкретно. Вельми складна і надзвичайно трагічно-тяжка й криваво-страдницька і водночас - героїчна історія України та вітчизняної Церкви - принаймні, останніх приблизно ста років, починаючи, мабуть, від періоду Фатімських об'явлень (1917 р.) і аж до сьогодення, - багато в чому нагадує перебіг подій на Святій Землі Маккавейської доби. Іншими словами, ми ясно досвідчуємо цей - дуже непростий, нелегкий і суперечливий (і, на жаль, не без прикрих, серйозних помилок і прорахунків, викривлень та падінь, зигзагів, відкатів і поразок) і разом з тим - благословенно-благодатний процес національного і духовного визволення і воскресіння, відродження й оновлення українського народу. А особливо наочним і переконливим чином - у останні три десятиліття. Тобто, саме після того, як в українському Поліссі - і саме у ніч на Лазареву суботу, 26 квітня 1986 р., яка, до того ж, тоді збіглася з початком старозавітньої Пасхи, - апокаліптичний "третій ангел затрубив, і впала з неба велика зірка", а "ім'я цієї зірки -"полин"" (Одкр.8:10,11). Й у такий спосіб, власне, тоді й була - чітко і ясно -проголошена Господня воля для України та її Божого люду: "вийди від неї" - цієї неовавилонської "великої блудниці" (імперії євразійсько-шовіністського "ІІІ Риму"), улюблений "народе Мій, щоб [більше] не брати вам участі у [тяжких переступах і] гріхах її та не зазнати покарань її; бо гріхи її дійшли до неба, і Бог пригадав [усі ці] неправди її" (Одкр.18:2,4,5). У т. ч. нині відбувається поступова і така непроста й важка відбудова й очищення Храму його християнської душі і серця від різного штибу згубного поганського ідолопоклоніння і збочення та чужинсько-імперських - лжерелігійних (і, насамперед, псевдоправославних) та політико-ідеологічних викривлень, спотворень і нашарувань, а також різних інших беззаконь і неправд. Включаючи всілякі чвари і розбрат, нетерпимість, ненависть та ворожнечу - чи то на суспільно-соціальному, або політичному, міжконфесійному, мовному (етнокультурному) чи світоглядному, реґіональному, расовому або будь-якому іншому ґрунті. Причому, вся ця відбудова й очищення відбувається якраз у той час, коли по всьому світі "ось темрява землю вкриває, а морок - народи". Й тому "горе тим, що живуть на землі і на морі. Бо зійшов диявол до вас у великій люті, знаючи, що [вже] небагато йому залишається часу" (Іс.60:2; Одкр.12:12). І нині, "в [ці] останні роки" всесвітньої Історії спасіння, вочевидь, чимала частка тієї диявольської "великої люті" виливається саме на наш край, куди зухвало вдерся підступний і цинічний імперський агресор і загарбник "від меж півночі" (Єз.38:8,15). А от саме ВСЕРЕДИНІ України він "презентований" досить широко розгалуженою і потужною - колаборантською "5-ю колоною" Кремля-ФСБ, важливою складовою якої, по суті, і є філія РПЦ в Україні (т. зв. "УПЦ" МП). Принаймні, її нинішнє священноначаліє та багато хто з ієрархів та духовенства - священиків і ченців. А також дехто (на жаль) і мирян... Але немає жодного сумніву, що Господь, тобто Той, "Хто почав у вас [це] добре діло", - наполегливо, послідовно та успішно, крок за кроком, етап за етапом - "вершитиме його аж до дня Ісуса Христа". У т. ч. "і того ворога, що прийшов від [меж] півночі, віддалю від вас, і вижену в землю безводну і порожню". Й чинитиме це саме задля потужного й переконливого "з'явлення" людям у всьому світі, включаючи, безумовно, й російські та інші пострадянські обшири, Божої величі і "слави", правди та любові, зцілення й спасіння. І тоді неодмінно "прийдуть народи до світла твого [Божий народе в Україні й усьому світі], і царі - до [Господнього] сяйва, яке сходить над тобою" (Іоїл 2:20: Флп.1:6; Іс.60:1,3).

  • 13moiseev | 26 жовтня 2016, 11:54
    Коментувати коментар

    Опять политагитация в стиле 1+1. Может пора стиль менять? Ведь уже в печени сидит ваше "Московский Патриархат", аферистов называют Киевским патриархатом и дела прошлых лет не поднимают ибо не в трэнде? Ха, снова домыслы любителя кеша на тему "Церковь в Украине".

    • Леонтій | 26 жовтня 2016, 12:56
      Коментувати коментар

      Так надо взять, г. 13moiseev, и эту Вашу печень просто ПОЧИСТИТЬ, напрочь удалив из неё всякую дрянь, мерзость и грязь ("Московский Патриархат")!

  • Оленка | 24 жовтня 2016, 16:16
    Коментувати коментар

    як лояльненько автор пише про позицію владики Ніфонта. А ось посилання на його власні згадки щодо подій "міжконфесійної війни": http://pokrov-fond.info/content/o-krovavom-raskole-1992-goda-na-volyni-v-vospominaniyakh-mitropolita-nifonta Це схоже на ситуацію із покійним блаженнійшим Володимиром, як його зараз висвітлюють проавтокефалом і противником РПЦ. А владика стільки разів уже підтримував воїнів АТО, що дивно читати про його "антиукраїнську" політику. Ось для показовості також дам посилання http://www.volynnews.com/news/economics/viyskovyy-hospital-otrymav-vid-vladyky-20-tysiach-hryven/.

  • Josephus | 24 жовтня 2016, 13:35
    Коментувати коментар

    Вот и чудненько! пусть поставят открытых сталинистов ВЕЗДЕ, чтобы остатки нормальных людей вышли из Вавилона перед его ликвидацией!

    • Леонтій | 24 жовтня 2016, 13:58
      Коментувати коментар

      І, до речі, судячи з усього, цей благословенний час праведного й справедливого Божого суду над хижою і злочинною імперією кривавого "ІІІ Риму" та її "канонічно"-(квазі)православною "церквою" (а точніше - типовою сектою), як і, власне, усім цим - гріховно-беззаконним і безбожним - світовим диявольсько-демонічним Вавилоном, уже невпинно ЗБЛИЖАЄТЬСЯ!!!

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Точка зору

Останні коментарі

  • Василий Петров | 18 листопада 2017, 00:49

    Всякое царство, разделившееся само в себе, опустеет; и всякий город или дом, разделившийся сам в себе, не устоит. И если сатана сатану изгоняет, то он разделился сам с собою: как же устоит царство

  • батюшка | 17 листопада 2017, 21:58

    молодці місцеві хоч і на емоціях, але відстоюють своє, видно натерпілись від Московського Патріархату

  • батюшка | 17 листопада 2017, 21:41

    Московський Патріархат в Україні знову викрив своє брехливе нутро

  • velovs@ukr.net | 17 листопада 2017, 20:00

    Поглянув, але НІЧОГО, на жаль, не побачив...

  • velovs@ukr.net | 17 листопада 2017, 19:27

    Як наголоджується в Слові Божому, диявол - злобний брехун і наклепник та батько всілякої лжі. Так що, як виглядає, всі ці облудно-наклепницькі медіа-чинники УПЦ МП та, загалом, їхні

Популярні статті місяця