Мармороська готика: проблеми збереження

29 грудня 2015, 13:18 | Відкрита тема | view photo | 1 |   | Код для блогу |  | 

Володимир МОРОЗ

Унікальна архітектура, якою гордяться на національному рівні, спадщина, яку вважають одним із національних символів і показують туристам з усього світу. Неповторні дерев'яні церкви, занесені до світової спадщини ЮНЕСКО. Усе це – Мармороська готика. Але не в нас, а в сусідній Румунії. В Україні, на Закарпатті, кращі зразки цієї самобутньої групи сакральних споруд роками стоять з прогнилими балками й дірявими дахами, крізь які протікає на давні оригінальні ікони... Якщо уперше дізнаєшся про ці шедевральні витвори “української народної архітектури” із книг Григорія Логвина як от “По Україні. Стародавні мистецькі пам'ятки”, а потім вирушаєш подивитися на них, то отримуєш шок. Без прикрас.

Церква святої Параскеви в Олександрівці – один із кращих зразків Мармороської готики, що зараз руйнується через байдужість громади

“І всі сидять та чекають...” – констатував у розмові з автором фахівець із вивчення сакральної архітектури Закарпаття Михайло Сирохман.

Поширення і значення

Отож, Мармороська готика – група дерев'яних церков, у стилі яких відчутний вплив готичного архітектурного стилю мурованих споруд.

“Тип храму з баштою над бабинцем, на нашу думку, виник як оборонний вже в ХІІ-ХІІІ ст. за часів жорстоких і безперервних воєн… – пише Г. Логвин у згаданій книзі. – Очевидно, в кінці ХІІІ ст. або на початку ХІV ст., паралельно з проникненням рис готики в кам’яну архітектуру, вони з’являються і в дерев’яному будівництві, саме в тих елементах, які становили найбільш “рухому” частину композиції мас – вінчання башти. На них влаштовують височенний шпиль – спершу один, а згодом – з чотирма маленькими баштами, на рогах покрівлі… Башти з кількома шпилями має велика крайниківська група церков у Стеблівці, Крайникові, Сокирниці, Данилові та Олександрівці”.

Усі ці села входять до Хустського району і в даній статті йдеться про долю храмів саме в них.

Вежа церкви святого Михайла XVII століття у селі Крайниковому

“Мармороська готика в Україні є тільки у Закарпатті і вже цим унікальна. Цей тип сакральної архітектури захоплює також частину Румунії. У наших сусідів він піднесений до рівня  національного символу. Якщо порівнювати ці храми в Україні та Румунії, то українські церкви якісь затишніші, обжитіші. Можливо, український характер проявляється саме в цьому відчутті... У тому, що ідея вертикалізму не перекреслює прості житейські радощі”, – говорить М. Сирохман.

Одначе ці слова стосуються не реального стану реальних храмів, а є мистецтвознавчою рефлексією і їх автор та дослідник розуміє це, як мало хто в Україні. слід визнати, що цю неповторну спадщину ми можемо втратити через байдужість та радикальну трансформацію почуття краси у самих українців – віруючих місцевих громад, чиї прадіди творили готику у дереві. Більше того, ніхто не поверне у ці церкви втрачені ікони і розписи. Дух їхнього часу заледве проглядається пунктиром у нашій свідомості – загал не те, що не знає, а й не розуміє їх цінності. Для багатьох пластикова вагонка, видрукувані на принтері блискучі образи та цибульчасті синенькі бляшані куполи із золотенькими зірочками на них є набагато важливішими…

Спільні проблеми збереження

Звісно, що ситуація кожної з названих церков індивідуальна і заслуговує на окремий розгляд, що й спробуємо зробити нижче. Водночас багато банально-прозаїчних проблем, які мали б просто не існувати в розвинутій країні, яка ось уже вже чверть століття на словах “прямує до Європи” – типові для всіх п'яти випадків. І їх врахування – сумний вступ до теми.

Стан старовинних ікон та розписів – плачевний

а) Перша проблема усіх пам'яток Мармороської готики, що одразу кидається у вічі – потреба оновлення покрівель. Річ у тому, що здавна такі храми вкривали спеціальними дощечками-лемехом – покрівельним матеріалом із довгих дерев'яних пластин, які відмінні від ґонту і складніші у виготовленні. А тому дорожчі. Зрозуміло, що вони потребують регулярної заміни.

“Я вже думав, щоб ці церкви накривати не лемехом, а ґонтом, хоча це й не відповідає традиції”, – говорить про варіанти вирішення питання М. Сирохман”.

Покрівлі – найнагальніша справа.

б) Друга проблема – брак коштів.

“Фінансування – основне питання. Ми пропонували внести до Списку Світової спадщини ЮНЕСКО церкви мармороського типу, але румуни подали скоріше і їх внесли. Тому, коли експерти відвідували ці церкви, то запропонували до списку Ужок і Ясіня, оскільки мармороський тип уже внесли, номінація відпала, а ці два храми – відрізняються. Загалом (у 2013 р. – авт.) вісім храмів України внесли до Списку Світової спадщини ЮНЕСКО – Дерев'яні церкви карпатського регіону Польщі і України”. Ці пам'ятки розташовані у Львівській, Закарпатській та Івано-Франківській областях – авт.).  Ще за Януковича, ми зверталися до держави з пропозицією виділити 50 млн грн на ці пам'ятки протягом п'яти років. Звернення підписували голови обладміністрацій трьох областей. На жаль, наше прохання залишили без відповіді”.

Зображення святих біля церкви з традиційним для Марморощини високим шпилем. Розпис цоколю під намісною іконою у церкві в селі Сокирниця

Т. Сипко вказує, що коли у 1970-ті “Укрзахідпроектреставрацію” фінансували з держбюджету, всі церкви стояли перекриті.

“Що ми можемо тепер? Наприклад, церкву в Колодному Тячівського району ми перекрили за рахунок американського гранту. Церкву в Лікіцарах Перечинського району нам допоміг перекрити меценат з Києва. Ми стараємося залучати будь-які кошти і відкриті до співпраці. Телефон управління культури – 38-0-312-61-76-43. Мій телефон – 38-050-700-59-88, – деталізує Т. Сопко. – Змушений наголосити, що за всі роки Незалежності Закарпаття на ці речі не отримало з держбюджету жодної копійки. Ще коли Балога був міністром з надзвичайних ситуацій, то на Ужгородський замок виділяли з МНС певну суму. А більше – ні. Всі кошти йдуть з обласного бюджету. На цю справу будь-де: в Угорщині, Словаччині, Польщі, в першу чергу кошти виділяє держава. Ми ж отримуємо відписки з Держбуду, з Міністерства культури. Приміром, звертаємося з приводу виділення коштів на Ужгородський замок, а нам пишуть, що оскільки він не належить до заповідника, то й не підлягає фінансуванню, згідно з бюджетним кодексом. Це стосується і дерев'яних церков, і палаців. Просто йде відписка... Так треба у бюджетний кодекс записати: в Україні є стільки-то тисяч дерев'яних церков, і давайте на них виділимо кошти! Повтору, що якби у 1970-ті на це не були виділені кошти, ми б уже цих пам'яток не мали”.

Намісна ікона Ісуса Христа і розпис на цоколі під нею у церкві святого Миколая 1779 року в селі Данилово

До слова, на комплексну програму – на 1690 пам'яток Закарпаття – у 2015 році з обласного бюджету виділили 2 млн 400 тис. грн. Звичайно, що цих коштів недостатньо, якщо брати всі дерев'яні церкви, яких понад 100 в області, замки тощо.

в) Третя проблема, яка стоїть на шляху збереження пам'яток області, – брак контролю.

“У нашому відділі, на жаль, є тільки двоє працівників. Також цими питаннями займаються голова управління і його заступник, – говорить Т. Сопко. – І це тоді, як у Львові було, не знаю, чи є зараз, але було 20 відповідних працівників для самого міста і 13 – для області”.

За таких умов, як на Закарпатті зараз, прослідкувати за дотриманням охоронних угод дійсно складно. Про це свідчать ситуації і з церквами групи Мармороської готики у селах Данилово, Крайниково, Олександрівка, Сокирниця та Стеблівка. Щоправда, держава потенційно має значні можливості впливу на ситуацію – усі храми перебувають у державній власності. Відтак точкою відліку, з якої можна починати розмови про відновлення усіх п'яти храмів, є те, що вони всі перебувають на балансі місцевих сільських рад. Охоронні договори на них, щоправда укладали ще в часи Союзу.

“Але ми вважаємо їх дійсними”, – наголошує  головний спеціаліст управління культури з питань охорони культурної спадщини Закарпатської облдержадміністрації Томаш Сопко.

Втрачена церква Різдва Пресвятої Богородиці на розписах 1941 року каплиці при резиденції Мукачівських греко-католицьких єпископів в Ужгороді. Автор - Йосиф Бокшай. Світлина 12 грудня 2015 року

Данилово: церква святого Миколая

Храм є наймолодшим у групі: напис на його дверях засвідчує, що будівлю склали 14 травня 1779 року.

Церква святого Миколая у селі Данилово. Фото 2015 року

“Споруду утворюють два зруби, збудовані з дубових колод. Зруб нави з бабинцем має опасання і високий двосхилий дах. Значно менший вівтарний зруб вкрито стрімким дахом. На західному фасаді бабинець продовжений закритим ґанком з аркоподібними прорізами. Такі ж віконця має вівтар. Вікна нави – квадратні, заґратовані кованими «готичними» прутами з вигнутими «вусиками», – йдеться у книзі М. Сирохмана “П'ятдесят п'ять дерев'яних храмів Закарпаття”. – Над ґанком, вище опасання, влаштовано відкриту галерею. Мотив аркади повторений у формі голосниць під шатром вежі. Усередині дерев'яна ажурна арка відділяє бабинець від нави та вівтаря, перекритих високими арковими склепіннями. Збереглося малювання 1828 року роботи художника І.Корнмаєра (напис на західній стіні вівтаря). Біля церкви розташована струнка дерев'яна каркасна дзвіниця під шатровим верхом, а в ній – три дзвони”.

Пам'ятку реставрували у 1968 році архітектори Л. Дмитрович та Іван Могитич.

Дзвіниця біля церкви у селі Данилово

Тепер громада у Данилово конфесійно поділена. У селі є парафія УПЦ (МП) – зареєстрована 31 липня 1991 року, парафія Мукачівської греко-католицької єпархії – зареєстрована 21 жовтня 2005 року, спільнота Церкви Адвентистів Сьомого Дня – зареєстрована 25 червня 1998 року, повідомила завсектором релігій відділу національностей та релігій Закарпатської облдержадміністрації Маріанна Лендєл. Дерев'яний храм рішенням облвиконкому Закарпатської обласної ради 19 вересня 1991 року передавали у користування громаді УПЦ (МП). Тепер церквою-пам'яткою користується невелика греко-католицька громада.

“Ми перекрили цей храм років чотири тому. Пам'ятка перебуває у доброму стані”, – каже Т. Сопко.

Справді, з огляду на те, що парафія невелика, стан її церкви особливо приємно вражає як зовні, так і всередині. Більше того, біля храму, ефектно розташованого на високому пагорбі, можна знайти оголошення з телефоном місцевої жительки, яка радо відімкне святиню і дозволить її оглянути. Тут же можна зробити пожертву на храм. А на ґанку є ще й стенд з інформацією про найвизначніші дерев'яні церкви області.

Краєвид данилівської церкви від підніжжя гори, на якій вона стоїть

“У самому Даниловому до нашої церкви насправді ходять три родини. Але ще із Золотарева приходять люди – ті, кому у данилівську церкву ближче, ніж у золотарівську, – розповідає отець-декан Віталій Полянський, який служить у Даниловому. – Церкву перекрили за сприяння владики Мілана і держави. На превеликий жаль, коли проводили ту реставрацію, усередині “зішкурили” старі розписи і їх уже не відновити. У старому іконостасі зберігся старий намісний образ Ісуса Христа, а Пресвятої Богородиці немає. Є давні образи святого Миколая і Хрещення Ісуса Христа. Іконостас потребує реставрації. Одначе коли церква ще не була передана греко-католицькій громаді, з неї продали частину ікон”.

Інтер’єр церкви святого Миколая у Даниловому. Втрачені ікони замінили новими. Старі ікони збереглися унизу

До підніжжя пагорба, на якому збудований храм, веде асфальтова дорога, яка закінчується зручним місцем для паркування. Але первісного оточення храму це не руйнує завдяки значному перепаду висот. Туристи їдуть у Данилово охоче, каже священик.

Крайниково: церква святого Михайла

Церкву звели у 1666-1668 роках, про що свідчить напис на дверях.

Церква святого Михайла у селі Крайниково. Фото листопада 2015 року. На задньому плані – будівля сільради

“Дерев'яна, двозрубна, тридільна з меншим за розмірами східним зрубом. Складена із високих дубових брусів, кутові вруби – у натяжний замок... Дзвіниця з високим шпилем і фартухом біля основи. Шпиль розташований на підсябитті, зашитому вертикальними дошками з нарізкою. На фартух центрального шпилю спираються чотири вежечки, які також завершуються шпилями. Опасання над першим ярусом охоплює всю споруду і на західному фасаді переходить в перекриття над ґанком”, – характеризує пам'ятку другий том книги “Памятники архитектуры и градостроительства УССР”.

В радянські часи в церкві облаштували музей. Рішенням виконкому обласної ради від 19 вересня 1991 року храм передали у користування громаді УПЦ (МП). Згодом дзвіницю від церкви св. Михайла перемістили до місцевої православної церкви й оббили бляхою.

Церква святого Михайла у селі Крайниково. Фото 1921 року з альбому Флоріана Заплетала “Дерев’яні церкви Закарпаття”. На світлині видно дзвіницю, забрану до православної церкви

Як повідомляють у секторі релігій відділу національностей та релігій Закарпатської облдержадміністрації, тепер у селі є дві громади: парафія УПЦ (МП) – зареєстрована 31 липня 1991 року та парафія Мукачівської греко-католицької єпархії – заснована 22 листопада 1999 року. Але остання почала діяти раніше: як пише М. Сирохман, ще влітку 1997 року храм передали у користування греко-католикам.

“Храм належить до тих, небагатьох в Україні, що мають настінне малювання по полотну, наклеєному на гладкі стіни дерев'яного зрубу. Малювання XVII-XVIII століть досить запущене. Композиції, що імітують іконостас на східній стіні нави, ще зберігають первісний колорит. Відчутно втрачено більш пізній розпис графічного характеру у вівтарі. Окремі ікони з розібраного іконостасу 1769 року роботи "маляра Яворського з Вілок" прикрашають наву”, – читаємо у книзі М. Сирохмана “П'ятдесят п'ять дерев'яних храмів Закарпаття”.

У наш час архітектурну композицію храму псує будівля сільради, зведена неподалік від цієї дерев'яної пам'ятки.

Стан збереження старовинних розписів у крайниківській церкві

Греко-католицька громада у Крайниковому дуже нечисельна – п'ять сімей, за словами  адміністратора місцевої парохії о. Віктора Сабова. Водночас видно, що громада не байдужа до долі своєї святині: під час останньої поїздки автора цієї статті у Крайниково, 13 листопада 2015 року, місцеві жителі якраз впорядковували подвір'я – вирівнювали терен, згрібали листя, обрізали гілки дерев. Також оточили храм новою дерев'яною огорожею, у серпні її ще не було.

“Ми вже перекрили церкву. Громада сама не в змозі утримувати її. Це вдалося зробити за допомогою меценатів із Закарпатської області. Пожертви збирали впродовж декількох років, – каже о. В. Сабов. – Були у селі й реставратори. Вони спробували реставрувати маленький клаптик розписів і сказали, що це можливо. Але тепер знову все розходиться в гроші”.

Молодь прибирає біля церкви у Крайниковому 13 листопада 2015 року

Церква у Крайниковому також популярна серед туристів і реставрація її інтер’єрів тільки сприяла б відвідуваності.

Олександрівка: церква святої Параскеви

Церква збудована у 1753 році. Це вже другий храм у селі і його нижні бруси, як вважає львівський дослідник Андрій Кутний, походять із XV століття.

Краєвид церкви святої Параскеви в Олександрівці

“Дерев'яна (із дубових брусів), двозрубна, тридільна, з меншим за розмірами східним зрубом і ганком, що прилягає до притвору. Обшита дубовим лемехом. Коробові склепіння східного об'єму і нефу та плоскі перекриття бабинця заховані під двома стрімкими двосхилими дахами, що лежать на двох рівнях. Вежа-дзвіниця каркасної конструкції виростає із західного зрубу і завершується підсябиттям, оточеним у нижній частині вертикальними дошками, прикрашеними фігурною нарізкою. На фартухові основи шатра встановлені чотири маленьких шпилі з фартухами біля основи. До західного фасаду прилягає аркова галерея і ґанок з покрівлею на стовпцях. Покрівля ґанку переходить в опасання, що оточує церкву з усіх боків”, – так охарактеризовано споруду у другому томі книги “Памятники архитектуры и градостроительства УССР”.

Церква святої Параскеви в Олександрівці. Фото 1921 року з альбому Флоріана Заплетала “Дерев’яні церкви Закарпаття”

Дубові зруби встановлено на потужних підвалинах довжиною 9,2 м та перетином 34-65 см.

“В олександрівському храмі можна побачити багаті, найповніші і найліпше збережені настінні розписи, виконані у 1779 році майстром Стефаном Теребельським, і малювання народних майстрів. Про це повідомляє напис на західній стіні нави. Колись бабинець з плоскою стелею від нави з високим арковим склепінням відділяла зрубна стіна з відкритим порталом. Усередині ХIХ століття прохід було збільшено. Вівтарний зруб відгороджено чотирирядним іконостасом XVIII сторіччя”, – читаємо на сайті “Дерев'яні храми України”.

У наші дні олександрівська церква святої Параскеви перебуває в занедбаному стані, хоча на стіні й висять таблички з інформацією, що це – пам'ятка архітектури, яку охороняє держава, і що ця пам’ятка – краєзнавчий музей. У храмі протікає дах. Видно, що місцева громада його долею не надто переймається – має новий мурований храм.

Нова мурована церква, на яку місцева громада проміняла унікальну пам’ятку

У селі, як повідомила завсектором релігій відділу національностей та релігій Закарпатської облдержадміністрації Маріанна Лендєл, є громада УПЦ (МП) – зареєстрована 31 липня 1991 року, громада Церкви Адвенстистів сьомого дня – зареєстрована 30 квітня 1992 року і дві громади Церкви Адвентистів сьомого дня реформаційного руху – зареєстровані 2 серпня 2004 року і 18 лютого 2011 року.

Церкву в Олександрівці потрібно рятувати в першу чергу, погоджуються М. Сирохман і Т. Сопко.

“Це страшно – два роки видзвонюють сільського голову села Олександрівка, просять купити руберойд, щоб накрити і неможливо про це домовитися, – коментує М. Сирохман. – Таких церков, як олександрівська, може з 10 в Україні. З них на Закарпатті – половина”.

Занедбаний і понищений інтер’єр храму в Олександрівці

За словами Т. Сопка, храм святої Параскеви планують включити до переліку пам'яток, відновлення яких фінансують на кошти обласної комплексної програми.

“Для проведення ремонту потрібні документи. Але я думаю, що ми цю церкву не втратимо, бо це було б гріхом. Першим завданням тут є ремонт даху, а далі стоїть питання реставрації унікальних фресок. У нас люди, на жаль, не знають своєї історії і тому відносяться до неї неналежно, не шанують”, – говорить Т. Сопко.

На запитання про те, чи не доцільно було б зробити церкву в Олександрівці філією котрогось із музеїв, наприклад, Хустського, фахівець із охорони пам'яток відповідає, що дійсно колись була подібна практика.

Вежа олександрівської церкви

“Колись у Хусті, Мукачеві були філіали Закарпатського краєзнавчого музею, але вони відмовилися від цього, – продовжує Т. Сопко. – Скажу більше, ми б хотіли навіть Горянську ротонду зробити філією Закарпатського художнього музею, щоб ставити питання реставрації її фресок тощо. Не настільки важливо у якій власності буде церква в Олександрівці. Головне – її зберегти...”

Сокирниця: церква святого Миколая

Храм збудований у 1704 році і первісно, як церква-хата без вежі з високими дахами й солом'яною покрівлею, перебував у селі Тросник теперішнього Виноградівського району. У 1748 році у церкві встановили іконостас. У 1770 році споруду перенесли в Сокирницю і перебудували, додавши високу вежу над бабинцем та аркові склепіння над усіма частинами. Того ж року збудували дзвіницю.

Церква святого Миколая у Сокирниці. Світлина листопада 2015 року

“Дерев'яна, двозрубна, тридільна. Зведена з міцних дубових брусів, вкрита лемехом. До загального п'ятистінного зрубу нави і бабинця прилягає прямокутний східний зруб. Ґанок бабинця зі зрубу освітлюється вікнами трикутної форми, верхній ярус галереї над ґанком – відкритий, каркасний. Нава і бабинець з галереєю перекриті високою стрімкою двосхилою покрівлею. Нижча покрівля східного об'єму зливається з широким опасанням, влаштованим на випусках вінців зрубів. Вежа вміщена над бабинцем (квадратна у плані і сильно звужена вгорі), каркасна, із підсябиттям, увінчана високим шпилем. Шпиль спирається на шатрове завершення, на кутах якого встановлені чотири маленькі вежі, також увінчані шпилями”, — читаємо про церкву у другому тому книги “Памятники архитектуры и градостроительства Украинской ССР”.

Більшість давніх ікон із сокирницького храму святого Миколая зникла в радянський період, коли його закрили для вірників. Уціліли давні ікони Богородиці та святого Миколая, а також старовинні розписи.

Інтер’єр давнього храму в Сокирниці

“Старе малювання збереглося на цоколях під намісними іконами. На композиції «Святі Антоній і Феодосій Печерські» посередині, між фігурами святих зображено церкву зі шпилем. Збережено обрамлення намісних ікон XVIII сторіччя, царські врата, свічники, кивот”, – читаємо у книзі М. Сирохмана “П'ятдесят п'ять дерев'яних храмів Закарпаття”.

Рішенням виконкому Закарпатської обласної ради від 19 вересня 1991 року № 161 цей храм надано у користування місцевій громаді УПЦ (МП), яку зареєстрували 31 липня 1991 року, повідомила завсектором релігій М. Лендєл. У наші дні церква-пам'ятка перебуває на балансі сільради і в користуванні громади Мукачівської греко-католицької єпархії, зареєстрованої 25 грудня 1995 року. Утім, у храмі наразі не служать літургії, адже у 1997 році громада звела нову, муровану, церкву. Відтак стара, а також дзвіниця, руйнуються: роками псується дах, усередині – пустка.

“У Сокирниці, якби всі скинулися по 10 гривень, то перекрили б церкву. Але ж місцевий майстер захотів по три долари за дошку”, – коментує М. Сирохман.

Найпроблемніший – північний – бік покрівлі церкви святого Миколая у Сокирниці до перекриття: 8 серпня 2015 року

Якщо не взятися за церкву зараз, потім потрібно буде набагато більше зусиль і коштів, аби її врятувати. Значних зусиль до виправлення проблеми доклав сільський голова Юрій Іванчо, каже Т. Сопко.

“Він дуже активний у цьому відношенні, турбує облраду і до нас приходить, – розповідає головний спеціаліст управління культури. – На цю церкву уже виготовили паспорти, хочемо включити її до реєстру нерухомих пам'яток. Востаннє її перекривали в радянський час, а років з 10 тому перекривали вівтарну частину – вона невелика. Найпроблемнішим є північний бік покрівлі. Цьогоріч з обласного бюджету виділили 794 тис. грн, тож плануємо перекрити цю церкву дубовим лемехом, як і було первісно”.

Як нам розповів місцевий отець-адміністратор Павло Цапко, роботи на даху вже тривають.

“Розпочали їх у другій половині листопада і планували завершити до нового року. Але коли розібрали накриття, то побачили, що деякі елементи, котрі утримують дах, потріскали і покрутилися. Їх потрібно було замінити, – говорить священик. – Довжина старих балок – понад 12,7 метра і довелося заготовляти нові. Раніше “козли” були розміщені на відстані 1,5 метра одні від інших, але майстер сказав, що їх треба встановлювати з інтервалом в 1 метр. Майстри з Драгова уже працюють. Більша частина лемеху готова. Роботи проводить місцева фірма”.

Святі Антоній і Феодосій Печерські – розпис сокирницької церкви

За словами о. П. Цапка, ремонти триватимуть і в новому році. Після храму потрібно буде реставрувати дзвіницю, а також інтер'єр церкви.

“На жаль, у церкві ми зараз справді не служимо. Але на храмові празники літнього і зимового Миколи робимо, як і належить, обхід церкви, читання Євангелія, – продовжує отець-адміністратор. – Від людей зараз виходить думка, щоб коли закінчать роботи, раз у тиждень, у четвер, який у нас присвячений святому Миколаю, служити в старій церкві”.

Незважаючи на те, що гроші на перекриття даху дали з обласного бюджету, за словами о. П. Цапка, вірники в Сокирниці також збирають пожертви. Храмом-пам'яткою, як каже душпастир, жваво цікавляться туристи з України та з-за кордону. Приїжджають переважно влітку.

Стеблівка: церква Різдва Пресвятої Богородиці

Церква була збудована у 1797 році, хоча окремі елементи – 14-метрові дубові бруси – датують XVI століттям. Цей храм можна побачити тільки на старих світлинах і кресленнях, бо він згорів. Але все – за порядком.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці і Стеблівці. Світлина 2015 року

“Дерев'яна, тризрубна, з баштою над бабинцем. Зруби бабинця й нефу рівноширокі, прямокутні в плані, вужчий східний зруб – з тригранною східною частиною. Зведена з дубових колод, вкрита лемехом. На відміну від багатьох аналогічних споруд, західний зруб, так само як східний і нава, перекритий коробовим склепінням. Церква вкрита двома крутими дахами ж високим над центральним зрубом і низьким – над східним зрубом. Каркасна вежа-дзвіниця підвищується над західним зрубом і завершується підсябиттям, обшитим вертикально дошками з фігурною нарізкою внизу і високим конусним шпилем з фартухом біля основи. На чотирьох сторонах фартуха розміщені такої ж форми шпилі, що нагадують димарі закарпатських хат цього району...”, – характеризує втрачену церкву другий том книги “Памятники архитектуры и градостроительства УССР”.

Як і в випадку чотирьох попередніх храмів групи Мармороської готики, рішенням виконкому Закарпатської облради № 161 від 19 вересня 1991 року передали у користування громаді УПЦ (МП), зареєстрованій, як і в попередніх селах 31 липня 1991 року. Вочевидь, йдеться про оту масову реєстрацію праволавних громад по всій Україні, яку з ініціативи радянської влади провели для того, щоб церкви на місцях не дісталися греко-католикам. Саме тоді Церква виходила з підпілля. Дійсно, греко-католицьку громаду у Стеблівці зареєстрували 19 вересня 1991 року...

Церква Різдва Пресвятої Богородиці у Стеблівці: фото 1925 року з альбому Флоріана Заплетала “Дерев’яні церкви Закарпаття”

Утім, як виглядає, у планах православної громади ця церква не займала якогось особливого місця й не була для неї неймовірної ваги набутком: вірні збудували новий храм і в 1992 році забрали до нього дзвіницю від дерев'яного. Згодом її розібрали і повернули назад – але без дзвонів. Щодо самої церкви, то її після відходу громади УПЦ (МП), передали в користування парафії Мукачівської греко-католицької єпархії. 25 серпня 1994 року храм згорів. Згідно з висновками пожежників, пожежа виникла від удару блискавки. Відтак греко-католицька громада звела собі нову, муровану, церкву. Але й про стару не забула.

“У справі Стеблівки є ентузіасти, зокрема архітектор Василь Фречка (родом зі Стеблівки – авт.), які виступають за збереження того, що збереглося після пожежі. Ми також підтримали цю ініціативу. Я був у комісії з обстеження цієї церкви, – говорить Т. Сопко. – Данилово ми перекрили, Сокирницю перекриваємо, Олександрівку перекриємо. Коли дійде до фінансування Стеблівки, я не знаю, але там такі люди, що хочуть багато зробити і їм багато чого вдалося. Окремо слід сказати, що у селі в розібраному вигляді збереглася дзвіниця і її варто відновити”.

Вцілілий кам’яний вівтар церкви у Стеблівці із викарбуваним на ньому роком створення “1643”

М. Сирохман дещо обережніше ставиться до можливості відновлення цього храму.

“У Стеблівці люди надбудували залишки церкви, яка згоріла, накрили їх і наполягають, щоб це вважали пам'яткою. Це казус, бо ж пам'ятка згоріла. Але й людей не хочеться розчаровувати. Відбудувати церкву у Стеблівці зараз важко, – пояснює він. – Уявіть ту кількість дуба, яку потрібно. 300 років тому це було зробити легше, бо існував громадський, ліс, панські і церковні ліси, власники яких давали свою частину матеріалів”.

Громаді, як повідомляє сайт “Дерев'яні храми України”, двічі пропонували віддати залишки святині до музеїв під відкритим небом у Мукачеві або Колочаві. Одначе вірники не погодилися – вони прагнуть відбудувати святиню. У листопаді 2009 року створили ініціативну групу для вирішення цього питання. Згодом над залишками пам'ятки облаштували накриття, яке не спирається на конструкцію храму, а також гідроізоляцію фундаментів. При цьому дотримали порад фахівців та отримали необхідні дозволи. Так залишки церкви стоять досі, очікуючи на реконструкцію.

Нова церква у Стеблівці, яка замінила місцевій громаді спалений храм

Отець Віктор Сабов – прихильник відновлення церкви і сам проводить до неї охочих подивитися на врятовану від неї дещицю.

“Наша громада у Стеблівці – це приблизно 150 сімей. Люди виступають за відновлення церкви, але своїми силами це нереально зробити. Все, що ми тепер маємо – оте накриття,, зроблено на кошти громади. У старій церкві ми служимо тричі на рік: на третій день Пасхи, перед святом Михайла і в першу суботу вересня, бо на цей час випадає день села. Дзвіницю нам повернули, але як набір брусів – потрібно залучати архітекторів, щоб її скласти”, – говорить священик.

За словами архітектора Василя Фречки, громада Стеблівки вклала у збереження храму вже понад 100 тис. грн.

“Якщо вести мову про відновлення церкви, то треба розуміти, що йдеться про екстер'єр, бо інтер'єр уже не відтворити, – каже він. – Протягом п'яти років, коли я був депутатом районної ради, я писав депутатські запити і в районну раду, і в обладміністрацію. Уже приїжджали експерти “Укрпроектреставрації”, фахівці з Києва”. Але все зупинялося на рівні слів... Прогрес є хіба у тому, що коли з 1994 до 2002 року церкву у Стеблівці хотіли виключити з переліку пам'яток, то після численних звернень цьому вдалося запобігти. Вдалося добитися включення її до районної програми збереження пам'яток і виділення 200 тис. грн на проведення науково-дослідних робіт. На ескізний проект реконструкції потрібно саме біля 200 тисяч”.

Давній кований хрест: “вінчання шпилів – шедевр ковальського мистецтва” – писав про нього мистецтвознавець Григорій Логвин

Загалом на відновлення будівлі потрібно 1,5-2 млн. грн., додає він.

Декларацією стеблівської громади, що церква Різдва Пресвятої Богородиці таки постане відродженою, є пам'ятна дошка на фасаді мурованого греко-католицького парафіяльного храму. У ньому зараз служать літургії. На дошці – зображення церкви до пожежі.

Замість висновків

Таким чином можна підсумувати, що ситуація зі збереженням крайниківської, або ж хустської, групи церков – так званої Мармороської готики – надзвичайно складна. Потрібна докорінна зміна, навіть радикальна перебудова, державної політики у цій сфері, яка передбачала б не тільки закладення та “освоєння” коштів, а й ґрунтовну освітньо-виховну складову, передусім серед місцевого населення, молоді. Зусиль, які докладають на місцях для підтримання стану розглянутих церков, недостатньо і унікальний пласт української культури може бути знищений через елементарну байдужість правнуків тих, хто творив ці шедеври, та бюрократію державної машини.

Доводиться констатувати, що вже безповоротно втраченими є частини інтер’єрів цих храмів, безцінні ікони, розписи, руйнується архітектурне оточення. Таким є результат багатолітньої гуманітарної політики (а чи її відсутності?) незалежної держави України в рамках одного, конкретно взятого прикладу.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
1коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • Komunikator | 29 грудня 2015, 18:53
    Коментувати коментар

    подяка автору за цікаве дослідження святинь Мараморощини, дужн цікаво

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Точка зору

Останні коментарі

  • Василий Петров | 18 листопада 2017, 00:49

    Всякое царство, разделившееся само в себе, опустеет; и всякий город или дом, разделившийся сам в себе, не устоит. И если сатана сатану изгоняет, то он разделился сам с собою: как же устоит царство

  • батюшка | 17 листопада 2017, 21:58

    молодці місцеві хоч і на емоціях, але відстоюють своє, видно натерпілись від Московського Патріархату

  • батюшка | 17 листопада 2017, 21:41

    Московський Патріархат в Україні знову викрив своє брехливе нутро

  • velovs@ukr.net | 17 листопада 2017, 20:00

    Поглянув, але НІЧОГО, на жаль, не побачив...

  • velovs@ukr.net | 17 листопада 2017, 19:27

    Як наголоджується в Слові Божому, диявол - злобний брехун і наклепник та батько всілякої лжі. Так що, як виглядає, всі ці облудно-наклепницькі медіа-чинники УПЦ МП та, загалом, їхні

Популярні статті місяця