Капелани в АТО. За крок до формалізації

14 вересня 2015, 17:23 | Відкрита тема | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Тетяна КАЛЕНИЧЕНКО

Допомога від капеланівМенше ніж за рік слово «капелан» увійшло в лексикон українців. Коли на передовій ще не було психологів, а волонтерський рух лише зароджувався, релігійні служителі у камуфляжній формі вже були серед бійців. Їм вдалось створити особливий феномен, поєднавши в собі ролі постачальників, психологів та душпастирів. Сьогодні потреба у священиках, про яку говорять військові командири, вперше закріплена документально. Однак через офіційне впровадження капеланської служби багато душпастирів можуть лишитись за межами нової системи.

До початку бойових дій на Сході та Півдні капелани в армії були представлені поодинокими служителями. Сьогодні ж в Україні існують три батальйони військових капеланів, створені як громадські організації, відділи військового духовенства при Церквах та релігійних громадах. Але через відсутність єдиної служби, ніхто не може встановити точного числа капеланів-волонтерів, які продовжують їздити, жити та служити бійцям на передовій. За рік через офіційні дозволи Міноборони на передову проїхали 350 капеланів, з них активними та постійними служителями стали 150, стверджує полковник Руслан Коханчук, старший офіцер Відділу роботи з громадськими та релігійними організаціями і шефських зв’язків Департаменту соціальної і гуманітарної політики МОУ.

Три критерії для служителя

Передовиками капеланської системи називають душпастирів від УГКЦ, які мають розроблену систему та працювали задовго до початку АТО. Священики, які служать військовим, мають особливу підготовку, відбувають місячні ротації на передовій та проходять супутнє навчання. Подібна систематична робота з літа 2015 року почала впроваджуватись і в УПЦ Київського Патріархату. На даний момент в АТО відправилась вже друга ротація військових священиків, які були набрані через мобілізацію з усіх регіонів країни.

Щоби внормувати капеланське служіння, у МО були розроблені певні вимоги для майбутніх капеланів та їхніх деномінацій. По-перше, членство у Всеукраїнській Раді Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО охоплює 95% релігійних організацій України). Це має бути знана Церква, «соціалізована», а діяти не як секта в соціологічному значенні.

По-друге, релігійне вчення не має відкидати збройний захист Вітчизни. Священик не може вагатись, чи робить він правильну справу.

По-третє, Церква має мати віруючих у Збройних Силах України. Якщо там декілька віруючих певної конфесії, то окремий капелан не потрібен. Замість нього буде або пастир, що буде приїжджати, або віряни (чи інший капелан) шукатимуть відповідну місцеву громаду.

Полковник Руслан КоханчукПолковник Руслан Коханчук умовно виділяє сім типів військових священиків, які йому зустрічались: священики-волонтери (до тижня перебування в АТО), їхні помічники, священики-капелани (від 3-х тижнів і більше) та помічники, місцеве духовенство, «гастролери» (Російська Православна Церква і Російська Православна Церква (закордонна)), священнослужителі, які воюють.

Якщо взяти до уваги результатами останніх опитувань, то поруч з військовими можуть опинитись зовсім інші служителі, якщо вони не запросять вже відомого капелана. Більше того, в неофіційних розмовах хлопці розповідають, що до початку війни були далекими від церков. За даними опитувань Центру Разумкова за 2010 та 2011 роки, 85% військовослужбовців назвали себе православними, 5% — греко-католиками, 8% — не відносять до жодної релігії, а лише 1,77% визначились як римо-католики, протестанти та мусульмани[1]. Більше 50% респондентів з Національного університету оборони України та Гуманітарного інституту (враховані лише контрактники) під час опитування у 2012 році заявили, що їм особисто капелан не потрібен[2]. Потребували душпастиря лише 19% опитаних, а 31% респондентів не змогли визначитись. За час проведення АТО дані могли змінитись, однак нових результатів ще немає.

«Етап становлення українського військового капеланства на тлі війни супроводжується своєрідними «дитячими хворобами лівизни», — вважає Руслан Коханчук. — Мова не про «виклик протестантизму», який, як стверджують представники батальйонів капеланів, Міністерство оборони блокує. Мова про так звані «парацерковні служіння або ініціативи» (parachurch ministry). Цей термін використовують в американському капеланстві, а лекція з відповідною тематикою входить до переліку обов’язкових. Тобто всім американським капеланам розповідають про переваги і небезпеки церковних «активістів». Зона бойових дій і зона психіки та духовності військового — це не та територія, де можливі біляцерковні “проби”», — підкреслив полковник.

Положення про військове капеланство, наказ МОУ № 40 від лютого 2015-го, має втілитись у вигляді нового Управління з питань військового духовенства, що діятиме спільно з Радою у справах душпастирської опіки при Міноборони. Зараз передбачається, що капелан прикріплятиметься на рівні гарнізону, а не бригади чи батальйону (до військових частин, що знаходяться у певному районі). У секторі АТО вже почали діяти старші серед капеланів певної конфесії, які контролюють служителів зі своєї течії, вирішують локальні проблеми та звітуються перед МО. Передбачається зовсім нова посада – помічник капелана – до якого набагато менші вимоги. Але Генштаб не узгодив цю діяльність, посилаючись на брак відповідних робочих місць. Якщо ж відкинути проблему з урахуванням квот, пропорцій вірян певної конфесії серед військових, капелани від батальйонів часто лишаються поза рамками нової системи.

Реформація протестантських капеланів

Перший український батальйон військових капеланів

На передовій діють три добровольчі утворення: Батальйон військових капеланів від п’ятидесятників (близько 60 служителів), Перший український батальйон військових капеланів (протестанти та православні, 48 служителів, з них 7 повертаються до УПЦ КП), Міжконфесійний батальйон військових капеланів (єднає протестантів, православних, католиків – близько 150 служителів). Почавши службу в якості волонтерів, вони утворили громадські організації та продовжили капеланське служіння. Однак за новими вимогами більшість з них лишається без права на подібну діяльність, тому що не всі є служителями релігійних організацій, що входять до ВРЦіРО та мають офіційну освіту. Тим паче, що не всі будуть готові відмовитись від цивільної кар’єри чи пастирського служіння заради державної служби та постійної місії військового священика.

Руслан Рос (Бусько)Командир Першого українського батальйону Руслан Рос (Бусько) зазначає про відкриту позицію служителів, але наполягає на урахуванні їхніх інтересів: «З’явилось багато різних батальйонів і стрімко з’явились ті, хто тепер хочуть їх контролювати. Поки що усі подібні рішення приймались без нашої участі, хоча ми погодимось на будь-який хороший механізм, запропонований державою. Вимога, щоб капеланами були пастори, які мають не менше року служіння, для нас є дивною. Це означає, що це питання ніхто не досліджував. Потрібно дуже багато часу приділяти як пастві в приході, так і військовим в АТО, тому це дуже важко поєднувати».

Однією з головних перепон є те, що батальйони служать як громадянські об’єднання, які не мають права задовольняти релігійних потреб, — пояснює Коханчук: «Оскільки ми наразі працюємо з позаштатними капеланами, то чомусь думають, що ніяких вимог не повинно бути. Навпаки, такі вимоги мають бути для всіх. Т.зв. «батальйони військових капеланів» цього не дотримуються. Колись євангельські християни-баптисти намагались діяти через громадське об’єднання. Було багато запитань, як це воно може займатися задоволенням релігійних потреб військових. Зараз їхні представники є членами Ради у справах душпастирської опіки при МО, і вони діють як Церква, в параметрах Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації», а не Закону України «Про громадські об’єднання». Громадська організація не може займатися організацією капеланського служіння священиків на передовій. Якщо хтось вважає, що я не правий – розкажіть мені в якому закордонному капеланстві є досвід «воєнного душпастирства силами громадськості».

Ігор Шторм (Шуліка)Протестанти мають іншу вагому причину залишатись на передовій. За словами командира Міжконфесійного батальйону військових капеланів Ігоря Шторма (Шуліка), пастирі мають унікальні знання про роботу з найважчими категоріями населення: «Питання в тому, що пастирі та диякони з протестантів мають досвід реабцентрів, тюрем, вони працювали з найважчими людьми. А інші священики не знають, як бути з залежними. І це дуже суттєвий мінус традиційних деномінацій. А як вони якісно зможуть служити військовим? Ми ж маємо програми, під різні категорії постраждалих. Зараз вже призначили старших капеланів за секторами. Вони майже нічого не роблять, а працюють ті, хто і до цього їздили. Старшими лишились традиційні Церкви, а працювати будуть інші – я з цим не згоден».

Сам Ігор при зустрічі розповів про свій перехід до Римо-Католицької Церкви, після більше як 20 років служіння пастирем. Маючи безліч друзів серед протестантів, він вказує на постійні утиски, які вони переживають: «В нашій країні скільки б ти хорошого не зробив, як би не служив, коли ти протестант — то ти залишаєшся сектантом. Крапка. Де я тільки не був у сфері соціального служіння, скільки не робив, все одно лишився сектантом. Хоча серед протестантів чимало достойних служителів. І все ж куди зайде православний чи католик, туди ніколи не зайде протестант. Більше того, я знаю випадок, коли представник протестантської церкви пропонував хабар за участь в Раді душпастирів за право голосувати».

Капелани разом

Чий будете?

Інша проблема – це питання розподілу капеланів за конфесійною приналежністю військових. Проте, за словами Руслана Роса, їхні капелани представляються тільки після конкретних питань бійців, не заявляючи про свою конфесію на початку служби. «Капелан — це священик, і по суті немає значення до якої конфесії він відноситься, головне, щоб людина жила по Слову Божому, якісно виконувала свої обов’язки та видно було результат. Коли бійці виходять з-під обстрілу вони не запитують капелана, з якої він церкви. Їм потрібна молитва і віра, те що їх буде підтримувати та надихати», — додає він.

Ротація капеланів УПЦ КП

Після зустрічі представників Першого українського батальйону з головою оновленого Синодального управління військового духовенства (СУВД) митрополитом Іоаном від УПЦ КП виникло непорозуміння. Коли представники батальйону написали про угоду про співпрацю, владика Іоан відрізав, публічно заявивши, що подібних домовленостей не було і він не готовий до нових зустрічей: «У нас є перспективи співпраці з іншими релігійними течіями, але на рівні особистостей, тому що не кожен готовий до такої міжконфесійної праці. Але ці приклади є повчальними для кожного. Є факти надуманого оскарження дій наших священиків. Існує бригада в секторі Б АТО, куди увійшли пастори. І коли наш священик звернувся до комбрига про проведення служби, то отримав відмову. Чи він сам є протестантом, чи він атеїст, але серед його воїнів не може не бути православних, як і причин для не допуску священика. Однак командир не дає змоги поспілкуватись з бійцями. І це ми називаємо прозелітизмом, коли не всі мають доступ до бійців підрозділів своєї конфесійної приналежності».

За його словами, при розподілі капеланів варто орієнтуватись на вірян того чи іншого гарнізону за простим принципом: є 51% представників певної конфесії і саме такий капелан має бути з ними. Але як бути з тим, якщо солдати не розрізнятимуть Київський та Московський Патріархат, — відповіді поки немає.

Служителів повернуть за парти

Пробна навчальна програма стартує вже цього року у стінах НПУ ім. Драгоманова – Психотерапія та капеланське служіння. Магістерська програма була створена разом з Християнським навчально-дослідницьким центром «Реаліс» та Центром дослідження релігії при Драгоманова за рівнем магістра та спеціальністю релігієзнавство. Попри зацікавленість у підготовці, на навчання поступили фактично тільки протестанти, які хочуть мати легітимні підстави для свого капеланського служіння.

Віталій Хромець«Ця програма орієнтована як на допомогу самим капеланам долати посттравматичні стани, так і для діючих капеланів, щоб надати їм компетентність роботи з людьми у посттравматичному стані. Там їх вчитимуть як долати посттравматичні стани, що пов’язані з війною. З пораненими, що знаходяться у госпіталях для медичних капеланів та вимушеним переселенців. Є церковні, які називають себе капеланами, що працюють з переселенцям», — розповідає засновник програми, кандидат філософських наук Віталій Хромець.

На перший рік навчання записались 8 протестантів, греко-католичка і агностик, триває набір на подальші напрямки. Гендерний розподіл рівномірний – 5 чоловіків та 5 жінок, хоча досі не було прецедентів жіночого офіційного служіння серед військових. Жінки працюють в інформаційному відділі батальйонів військових капеланів, як волонтери з допомоги та психологічної адаптації для різних категорій постраждалих. Зацікавлені особи діляться на дві категорії – тих, кому більше цікава психологічна складова, а також ті, кому цікава капеланська. Однак це будуть універсальні спеціалісти, які зможуть надавати і психологічну допомогу.

«УГКЦ, на мою думку, є моделлю того, як має існувати капеланська служба. В них є ротації священиків, які вже не вперше служать серед військових. Я також звертався до владики Іоана, керівника капеланської служби УПЦ КП. Він сказав, що більшість капеланів зараз надзвичайно зайняті і вони є діючими священиками, через що організувати навчання дуже складно. Від УПЦ (МП) я спілкувався з владикою Августином, наразі поступили 7 капеланів з Полтавської та Миргородської єпархії УПЦ. Римо-католики займають нейтральну позицію, тому вони не виявили зацікавлення. Таким чином у сухому залишку цією програмою найбільше зацікавились євангельські християни, окремі волонтерки та представники УПЦ МП», — додає Хромець.

Олеся ДолінаОлеся Доліна, жінка-капелан, яка раніше займалась служінням у жіночих колоніях, пропонує свій вихід з ситуації. Не зважаючи на готовність прийняти нову систему, вона пішла на другу вищу освіту в Драгоманова. «Я не на тому рівні, щоб щось приймати або міняти. Я не змінюю погоду, але вдягаюсь згідно з нею. Однак в цьому році, вже маючи за плечима вищу освіту, я поступила на програму від НПУ ім. Драгоманова. Зараз, вважаю, настав час примиритись один перед одним. Я не буду коментувати дії Руслана Роса чи Руслана Коханчука, вони обоє хороші люди. Нам варто зрозуміти, що кожен працює на своєму місці і ми – єдине тіло. І якщо я залишусь поза цим служінням, то знатиму, де зможу бути ефективною. Але сумніваюсь, що на моє місце буде багато кандидатів», — переконана Олеся.

Тим, хто створює систему, доведеться відповісти на інше питання – якою ж є реальна потреба у капеланах для ЗСУ, Державної прикордонної служби та Нацгвардії? Виходитиме так, що суттєва частина теперішніх капеланів може лишитись за бортом або ж почати неофіційну діяльність через невідповідність вимогам і малу частку протестантів у війську. В службі залишаться ті, хто готові відмовитись від іншої роботи та повністю присвятити себе капеланській справі. За сподіванням творців проекту, перший рік допоможе виправити основні проблеми та привести до створення нового закону про єдину службу капеланів.


[1] Дєточка О.Д., Поширеність релігійності серед військовослужбовців ЗСУ: проблемні питання соціологічного виміру. // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Соціальні аспекти капеланства: світ і Україна», — Київ, 2013.

[2] Слюсаренко П.М. Ставлення військовослужбовців військової служби за контрактом до запровадження інституту капеланів у ЗСУ. // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Соціальні аспекти капеланства: світ і Україна», — Київ, 2013

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Точка зору

    Останні коментарі

    • Учкудук | 24 вересня 2017, 10:54

      Папу звинуватили у єресі: ttp://u-news.com.ua/49734-papu-rimskogo-obvinili-v-eresi.html

    • Микола Третяк | 23 вересня 2017, 10:25

      Ботокс і шизуха прогресують.

    • Іванна Левкович-Яворська | 22 вересня 2017, 19:27

      фейсбук

    • Оленка | 22 вересня 2017, 18:38

      То чому ж було не обговорити питання з СБУ? А, певне тому, що вирішувати питання у виконкомі і не прагнули. Був наказ зверху було завадити УПЦ - ось його і виконали.

    • Оленка | 22 вересня 2017, 18:27

      Щось на кшталт: "Візьмемо цей стакан цукру,із нього виходить, що астероїд летить на Землю, а борщ у моєї бабусі позавчора був надзвичайно смачним". Із вказаних Зорею фактів аж ніяк не

    Популярні статті місяця