Порятунок дерев’яних храмів Волині: місія нездійсненна?
У Страсний тиждень, 8 квітня 2015 року, у Камінь-Каширську на Волині дощенту згоріла 300-літня церква. Це п’ята за ліком дерев’яна церква, що знищена полум’ям за роки незалежності на Волині. Хоча Свято-Іллінська церква знаходилась в центрі міста, а пожежна частина на сусідній від неї вулиці, храм був приречений через… ремонти, проведені священиками та громадою без погодження з органами охорони культурної спадщини.
Дерев'яна Іллінська церква – яскравий зразок волинської школи дерев’яного зодчества – зведена 1700 року, відповідно до місцевої традиції окремо від неї споруджена дзвіниця. Під час «ремонту» у 1880-х роках оригінальну дзвіницю розібрали, а до церкви прибудували іншу – у псевдоросійському стилі. Зняли опасання, змінили вигляд центральної бані, розрізи вікон, храм пофарбували олійними фарбами. Протягом століть на храм лягли ще з десяток шарів фарби.
На початку 90-х років Свято-Іллінський храм перебував у аварійному стані, а тому фахівці інституту «Укрзахідреставрація» запропонували місцевій релігійній громаді проект відновлення автентичного вигляду, спотвореного синодальними перебудовами, однак отримали відмову. Що більше: під час останнього ремонту у 2011 році пам’ятка національного значення втратила інші характерні особливості: змінено покрівлю, встановлено пластикові вікна; церкву обшили вагонкою блок-хауз, сховавши круглі вікна на восьмерику.
О 21:27 7 квітня рятувальники отримали інформацію про пожежу в Іллінській церкві і о 1:42 полум’я вдалось приборкати. На цей час від церкви вже мало що залишилось. Пожежникам разом з громадянами вдалося винести деякі ікони та церковне начиння. За попередньою інформацією, причина займання – «коротке замикання» електропроводки, але самі священики у це не вірять.
«Вогонь швидко поширювався по пустотах між зовнішнім облицюванням з блок-хаусу та несучими дерев’яними стінами», — зазначалося на сайті ДСНС. У відповіді на мій інформаційний запит фахівці держслужби з надзвичайних ситуацій уточнили: «Між зовнішнім облицюванням стін (блок-хауз) та несучими дерев’яними стінами були влаштовані пустоти, по яких відбувалось поширення полум’я, що унеможливлювало гасіння. Оздоблювальна деревина негорючими розчинами оброблена не була, створена пустота незаповнена негорючим утеплювачем, а на старе оздоблення за три століття було нанесено чималу кількість горючого фарбувального матеріалу, що в свою чергу сприяло швидкому поширенню вогню».
Причини пожеж у дерев’яних церквах різні. Інколи їх спричиняє неуважність, наприклад залишена запалена свічка, відсутність належного громозахисту. Часом церкви горять для замітання слідів пограбування. Деякі пожежі відбуваються і з "тихого благословення" отця – замість старої дерев’яної церкви хочеться звести муровану. Дерев’яна церква для нас звичне явище, в той час як для європейця - унікальне. До Списку світової спадщини ЮНЕСКО внесено 19 церков в Україні, Польщі та Словаччині як шедеврів дерев’яної архітектури. Варто зазначити, що на реставрацію церкви Святого Юра у Дрогобичі Посольський фонд США виділив грант у розмірі 85 тисяч доларів, а використали їх, серед іншого, на встановлення пожежної сигналізації у храмі.
Однак ключ до порятунку дерев’яної сакральної архітектури не у посольських грантах, а у зміні ставлення релігійних громад до пам’ятки. Приміром, за координації голови Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Андрія Салюка на Львівщині у церкві села Кліцко Городоцького району було встановлено систему протизламної та протипожежної сигналізації, а потрібні гроші на обладнання зібрали з допомогою… кількох вертепів.
Подібних ініціатив на Волині не було. Що більше, дерев’яні церкви продовжують «вдосконалювати» з допомогою вагонки, пластикових вікон, подекуди дерев’яну церкву обмуровують. Подібні перебудови не тільки спотворюють зовнішній вигляд, але й вкорочують їй віку: «Якщо ми замуровуємо підвалини в бетон чи камінь, ліквідовуючи продухи, тим викликаємо зволоження дерева, його гниття. Це сприяє поширенню грибків та жуків деревогризів, що різко скорочує час життя споруди», — констатує дослідник сакральної архітектури, керівник видавничого відділу Інституту "Укрзахідпроектреставрація" Василь Слободян. – «У розвинених країнах пластиком покривають безвартісні тимчасові споруди, а не сакральні».
На Волині понад 200 дерев'яних храмів, третина з них – національного значення. Необхідно продовжити незакінчену справу – паспортизувати пам'ятки, укласти охоронні договори з громадами, виготовити акти технічного стану. Якщо виникає необхідність ремонтів та реставрацій проект мають розробити ліцензовані організації, наприклад спеціалізований Інститут «Укрзахідпроектреставрація»…
Багато залежить від позиції священика і його розуміння важливості збереження пам’ятки старовини. Я звернувся з листом до УПЦ (Московського Патріархату), адже всі знищені вогнем дерев’яні храми на Волині належали УПЦ (МП), і запропонував запровадити у духовних академіях та семінаріях спецкурс «Охорона культурної спадщини». Одним із навчальних посібників, на мою думку, може стати «Порадник з питань захисту сакральних об′єктів», а викладачами – фахівці спеціалізованих Інститутів Укрпроектреставрація, Укрзахідпроектреставрація, органів охорони культурної спадщини, мистецтвознавці.
Для збереження сакральних споруд дерев’яної архітектури також необхідно розробити туристичні маршрути для внутрішнього паломницького туризму, випустити путівники українською, російською, англійською мовами, щорічно відзначати успіхи релігійних громад-користувачів пам’яток у проведенні ремонтно-реставраційних робіт відповідно до вимог чинного законодавства.
Щодо Іллінського храму у Камінь-Каширську, то, на мою думку, найдоречніше реалізувати проект Інституту «Укрзахідпроектреставрація». Він дає змогу відтворити пам’ятку у її первісних формах. Адже дерев’яна сакральна архітектура Волині –«спадкоємець по прямій» давньоруського дерев’яного церковного зодчества. Відновлення храму в його автентичному вигляді стане унікальним прецедентом і хорошим прикладом для користувачів пам’яток дерев’яної сакральної архітектури в Україні.
Богдан Ворон,
аспірант ІМФЕ ім. М.Т. Рильського
