Коли брат не чує брата: постмайданні проблеми у стосунках між українськими та російськими протестантами

25 березня 2014, 13:02 | Відкрита тема | 0 |   | Код для блогу |  | 

Підготувала Тетяна МУХОМОРОВА

Суспільно-політичні події в Україні приносять практичні наслідки не лише в політиці, а й в духовній сфері. Так, зокрема, склались вельми дивні стосунки між російськими протестантами та їхніми українськими братами. Російські євангельські християни у своїй більшості підтримали політику Кремля щодо Євромайдану та засудили молитовну участь українських одновірців у ньому. Коли ті запросили російських колег приїхати до Києва заради того, щоб побачити як все відбувається насправді, — російські протестантські лідери відмовилися. Натомість вони проголосили доволі нейтральні заяви з приводу війни та анексії Криму, не засудивши агресію Росії. А в соціальних мережах пішла інформація, що російські протестанти готові перебрати під свій контроль громади в Криму.

Українські брати не один раз звертались в бік Москви та протестантів з Російської Федерації — спочатку з роз’яснення ситуації, а потім із осудом російської агресії в Україну. Зокрема, про це йшлося в листі Ради євангельських протестантських Церков України, прийнятому на засіданні 14 березня.

Окрім того, Українська Міжцерковна Рада, яка об’єднує молоді протестантські церкви, 19 березня направила звернення до Росії та братів з країн СНД, підкресливши, що «в Україні не орудують так звані "банди бандерівців і фашистів", відсутні явні утиски за етнічними, мовними, політичними і релігійними ознаками, в тому числі немає масових переслідувань росіян, євреїв та інших національних меншин».

Аби дізнатись про причини, можливі мотивації та деталі ситуації ми звернулись до українських пастирів, що безпосередньо вели переговори з російськими одновірцями. Зазначимо, що на наші листи до російської сторони ніхто не відповів.

Анатолій КалюжнийАнатолій Калюжний: Засідання на курортах нас не влаштовує

Голова Собору незалежних Євангельських Церков України, єпископ церкви «Нове життя». Він безпосередньо вів перемовини з російськими братами, пояснював їм ситуацію та запрошував в Київ, аби побачити все на власні очі. Зазначимо, що на момент розмови рішення від російських братів з Євангельського альянсу не було отримане.

Я організовував зустріч з усіма протестантами. Туди входить і Ряховський, керівник п’ятидесятників та харизматичних церков, і євангельські християни, вся Протестантська Рада Церков як і у нас. Я мав переговори з їхнім представником. У нас було чимало попередніх розмов, вони спершу пропонували це зробити в Москві за участю представника Держдепартаменту Росії, який дав би нам відповіді на всі питання. І ми розуміємо, що б то була за зустріч. Тому після консультації з головами наших Церков, зокрема, з Михайлом Паночком, В’ячеславом Нестеруком та іншими керівниками ми одностайно вирішили, що зустріч треба робити в Україні, тому що міфи від російської пропаганди втілились в життя, в їхню свідомість, а саме щодо бандерівців, антисемітизму тощо. Краще було б, щоб ми прийняли їх тут, всі побачили б ситуацію на власні очі.

Я запропонував зі свого боку організатора зустрічі в особі Михайла Черенкова, який дуже позитивний, сам росіянин за національністю – така персоналія не викличе жодних сумнівів. Російська сторона вивчила його кандидатуру і категорично заперечила, тому що він мав відношення до Майдану. Я був приголомшений, в той самий час вони пропонують від себе людину – Самойлова Володимира. Я їм тоді просто пояснив – він не священнослужитель, колись він сам назвався політиком. Я з ним знайомий, в мене з ним були дебати, він викликає неоднозначні почуття. Самойлов – прошарок між християнськими структурами і політичним представництвом Росії. Я їм сказав: «Шановні, цей чоловік зовсім не та людина для перемовин, якщо ви хочете діалогу, він буде протягувати політику Кремля».

Що вони роблять? Розуміючи те, що я його знаю і в мене є багато фактів, лідери церков РФ починають телефонувати до інших представників конфесій і кажуть, що Самойлов прибуде, аби домовитись про організацію зустрічі. Тоді на засіданні нашої ради я розказав те, що про нього знаю. Всі підтримали та відмовились від нього, аби шукати іншу кандидатуру. Через дві години після розмови подзвонив вже сам Самойлов, а я йому пояснив, що нам потрібна людина, яка буде шукати правду і намагатиметься бути об’єктивною.

Ще один жахливий момент – з чим мав приїхати до нас Самойлов. Після вивчення проблеми керівники церков Росії категорично відмовляються їхати в Україну. Натомість, вони бажають провести зустріч в Туреччині, або в Чорногорії – вони одночасно могли б собі дозволити на березі моря спокійно відпочити і десь там трохи ще й поговорити про те, що ж там в Україні відбувається. Я категорично поставив питання, що коли в нас оголошена війна через загрозу з боку Росії, йде мобілізація, ми закликаємо до посту і молитви – це морально принизливо так робити. Окрім того, в нас би банально не стало грошей на розваги.

Паралельно з цими розмовами я спілкуюсь з іншими російськими пастирями, наприклад, Євангельським альянсом Росії. Якщо верхній ешелон протестантського руху в РФ досить корумпований в плані політичному і він рівняється на Кремль, то ми перейдемо вже на інший рівень духовних лідерів – я відчуваю від них розуміння, вони за нас моляться і вони готові до діалогу, однак, це буде діалог іншого плану. Ми з ними намагаємось домовитись про зустріч, але однозначно, що в РФ діє сильна пропагандистська машина, яка дійсно тисне. А з іншого боку – Путіну вдалось зробити таку вертикаль контролю в духовних колах, що вони не мають права перед Кремлем озвучувати іншу позицію, окрім офіційної, інакше їм це буде дуже дорого коштувати.

На засіданні протестантської ради України було прийняте рішення закликати всі Церкви до посту та молитви, а в 16 березня на всіх майданах, по всіх церквах проводилась спільна молитва. Також ми провели церковне віче — ми розуміємо, що це перше, що ми можемо зробити. Водночас ми розуміємо, що треба мобілізувати армію, збільшити фінансування на неї, але ми маємо стояти на речах духовних. Певен, що Путін діє не сам по собі. Україна стала символом духовного пробудження, а нормальна людина не може робити ті всі речі, тому я переконаний, що на нього діють величезні сили зла. Це боротьба на рівні духовному. Сьогодні час України і нам треба усвідомити, що вся пролита кров говорить про те, щоб взяти відповідальність, покаятись перед Богом та рухатись далі.

Ми зупинились зараз на тому, що російський Євангельський альянс обговорює можливість поїхати в Україну, а засідання на курортах нас не влаштовує. Наразі ми спілкувались з лідером Альянсу – Сергієм Вдовіним – він мені здався дуже щирим, тепер все залежить від того, що вони вирішать на груповому рівні.

Михайло ЧеренковМихайло Черенков: Протестантські Церкви будуть українськими, а не радянськими

Доктор філософських наук (релігієзнавство), відомий богослов та професор. Він мав бути представником української сторони на переговорах з Москвою, однак кандидатура Михайла Черенкова була категорична заперечена через його активну підтримку Майдану.

Я думаю, що наші московські брати хотіли зустрітись на своїй території та нав’язати свій порядок денний. Зустріч у Москві з українською делегацією – це було б дуже символічно: українці приїхали радитись зі старшим братом. Чим би вони не мотивували відмову, це виглядає погано. Зараз Україна переживає лиху годину, і якби російські церковні лідери приїхали до Києва, то вже фактом присутності підтримали б нас. Якщо ж вони вимагають візиту до себе, то це не солідарність з постраждалим, це шантаж слабкого сильним.

Натомість Володимир Володимирович Самойлов – “постійний представник” при консультативній раді протестантських церков Росії. Кого або що він представляє? Я думаю, що він уособлює мейнстрім державної політики у церковній сфері. Він добре знає московську ситуацію, але зовсім не знає української, тому в Україні йому буде складно.

Також на засіданні української протестантської Ради 14 березня було прийняте звернення до Церков із закликом проводити Молитовне віче по всій Україні за мир та єдність. Окрім того, протестанти прямим текстом засудили агресію з боку Росії.

Розбіжності між нами й нашими братами з сусідньої країни існували завжди. Але з 2000 року вони стали загострюватись. Росія пішла шляхом неототалітаризму. Україна продовжила боротьбу за демократію. Найгостріші конфлікти відбулись під час “революцій” 2004 та 2013-2014 рр. – одні акцентували на лояльності владі, інші – на свободі та правді.

Наразі конкретних планів щодо майбутніх дій не існує. Протестантизм різноманітний, всіх поєднати загальним планом важко. Але ясно, що протестанти пережили свій Майдан і будуть з українським народом. Вони будуть українською, а не радянською Церквою.

Михайло Паночко

Михайло Паночко: Братським духом ані не пахне

Старший єпископ однієї з найбільших українських протестантських конфесій — Церкви християн віри євангельської України.

Домовленість про зустріч із російськими протестантами йшла через Анатолія Калюжного, старшого пастора церкви «Нове життя». До мене особисто ніхто не звертався, Я чув лише від нього, що вони хочуть провести зустріч. Потім ми чуємо, що частина з них готова їхати, а дехто боїться, чи не хоче приїжджати. Натомість, вони пропонують нейтральну сторону для переговорів, Туреччину. Це відпадає, тому що наша позиція чітка: хочете знати що саме відбувається – приїдьте сюди, ми все покажемо, розкажемо, пояснимо, щоб ви мали дані з перших вуст, а не з кривих сюжетів російських ЗМІ. І нам жаль, що вони відмовились, однак це їхня справа. Мені видається, що вони знаходяться під міцним пресингом і не є самостійними у своїх діях.

Якщо в людини присутня слабкі віра та позиція – тоді її поведінка, слова, характер, ставлення будуть такими. Я щиро вірю, що прийшов час «ікс», який випробовує нашу духовну будову. Кожен щось будує, як казав Христос, але один будує на камені, а інший – на піску. Ці будинки стоять до тієї пори, поки не приходить випробування, тоді дім на піску терпить руїну. Якщо є фундамент віри, то незалежно від влади, вітрів та системи – ми стоїмо на Божому слові, яке є незмінне та є Істиною. Я маю право так казати, тому що зустрічався не раз і не два з колишнім президентом Віктором Януковичем і ми, члени ВРЦіРО, йому казали правду в очі, що, я певен, ніхто з російських лідерів не посмів би то сказати своєму лідеру.

Януковичу було неприємно, він себе чув некомфортно, але стримувався, щоб не проявити негативну реакцію. Але ми йому казали по-батьківські, як служителі Божі, без помпезності, зверхності, притиску. Ми йому радили, ми його просили, ми казали правду. І я маю право робити висновки, маю право сказати, що, на жаль, лідери євангельських об’єднань Росії, що зрозуміло з їхніх листів та звернень, не мають чіткої позиції. Вони бояться назвати речі своїми іменами. З їхнього боку мала прозвучати перша теза, що Росія звершила агресію проти України. Друге – що події в Україні не повинні збуджувати ненависть, презирство, насмішку з українців. Адже це окрема сім’я, окремий народ. А тепер треба розбити вщент віками нав’язуваний брехливий догмат, що вони наші брати. Братським духом тут ані не пахне, вони ще раз показали своє лице. Тому я вважаю, що краще б лідери мовчали, ніж робили якісь подібні заяви, які нічого не визначають.

Я не можу когось засуджувати чи штовхати до дій, але коли є в серці страх, то краще мовчіть та моліться, не кидайте тінь, ми не втручались у справи інших країн, хай розбираються самі. А Україна чомусь всім пече, болить та свербить, кому не лінь плюють та звинувачують. А неправдива інформація розливається на весь світ.

В нас є духовна перевага в тім, що ми для Росії зробили багато добра. Сотні наших місіонерів приїжджали на порожні місця безкрайньої Росії. Проповідували людям, рятували, будували доми молитви. Від Тамбова до Магадана українцями відкрито тисячі церков, де люди почули добре слово, люди навертались до Бога, ставали чесними громадянами РФ. Тому вклад духовний українського народу в Росію – величезний, але вона це не оцінила і не оцінює. І я в тому вбачаю великий гріх невдячності. За те добро вони ще й напали як армада, брязкаючи зброєю та лякаючи. А другий чинник – український народ ніколи не піднімав бунти в Росії, вони не виступали проти влади, якою б вона не була, навпаки піднімали економіку. І навіть духовну допомогу, яку їм принесли, не оцінили. Наші брати-місіонери їхали до чукчів та ненців на всюдиходах, через сніги, адже там народ вимирав від алкоголю. Вони живуть максимум до 40 років, бо їм привозять тільки горілку, а всю продукцію забирають. Українці ж везуть їм Євангеліє, а в Ній — любов до всіх народів.

Пам’ятаєте Петра Першого, одного з потужних лідерів Росії, який сказав про український народ: «Он, яко пчела любодельна, дает Российскому государству и лучший мед умственный, и лучший воск для свещи Российскаго просвещения, но у него есть и жало». Вони вирішили не мати нас за добрих сусідів, вони вибрали інший шлях, але забули важливу річ – що є Бог на небі, який ставить і знімає. Вони його ніколи не згадують, а це найбільша стратегічна помилка, а тому кінець буде плачевний. І це свідчить про їхній культурний, духовний, політичний рівень. Ми бажаємо, аби народ Росії прокинувся, скинув з себе оту пелену небезпечної ейфорії, якою страждав німецький народ в 1933-1939 роках, мільйони були в захопленні, плакали від радості, коли до влади прийшов Гітлер. Але ніхто тоді не бачив кінцівки, як і мільйонів трупів, посіяних на територіях багатьох країн Європи. Ми молимося за мир і благополуччя народу Росії в церквах, на молитовних вічах по всій Україні, молимося за всіх християн Росії, щоб вони зайняли вірну позицію віри, правди та любові.

Тарас ДятликТарас Дятлик: Не критикую, бо вони могли і промовчати

Викладач-богослов, член Громадської ради при Міністерстві освіти і науки України, докторант (PhD) Evangelische Theologische Faculteit, Leuven, Belgium

Я не так критично, як деякі інші українські брати-баптисти, оцінюю офіційні заяви євангельських церковних союзів Росії (уважно вивчаючи їх зміст) з кількох причин. По-перше, знаючи, під яким пильним поглядом певних відділів держбезпеки знаходиться більша частина церковних служителів Росії. Перед багатьма, розуміючими, що насправді відбувається в Україні (особливо тими, кого ми назвемо «євангелістами», вихідцями з України), стоїть дуже складний вибір: або відкрито заявити про свою точку зору і бути «депортованим» (і в буквальному, і в переносному значенні), або не робити заяви (але ставити відповідні likes на Facebook), щоб залишитися на своєму місці і продовжувати духовно годувати Церкву.

По-друге, з офіційних заяв російських баптистів мені здається, що вони не до кінця усвідомлюють роль українських євангельських християн, яких Бог використовував весь час як стримуючий від насильства фактор в суспільно-протестному русі, оскільки вони молилися днями і ночами, постили і свідчили людям та світу Христовому.

По-третє, мені здається, що офіційні заяви російських євангельських християн не враховували (або поставилися до них без належної уваги) офіційних заяв спілок ЄХБ, ХВЄ та інших євангельських груп і церков в Україні. Я впевнений, що все могло б закінчитися набагато більшою кров'ю 21 лютого, якби не миротворча і молитовна присутність християн в найгарячіших точках нашої країни. І ці християни — українці гідні нашої молитовної підтримки, а не осуду.

По-четверте, контекст жорстко накладає свою печатку на заяви як української, так і російської сторін. І нам цього не уникнути. Але я вдячний Богу, що один з лідерів євангельського російського християнства Юрій Кирилович Сипко зміг висловити думку багатьох баптистів в Росії конкретно, ясно, без оглядки на політиків, визначивши чіткі біблійні цінності у відповідному контексті. Це дає мені надію, що ми зможемо знайти краще взаєморозуміння, якщо продовжимо чесний відкритий діалог (а не монологи). Принаймні, я молюся про це. Адже в Москві дійсно все набагато складніше, ніж в Україні. Тому навіть до таких заяв, які були зроблені, я особисто ставлюся більш, ніж терпимо. Адже вони могли б і промовчати. Хтось, можливо, скаже, що краще було б промовчати. Але мені здається, що в даному випадку краще хоча б висловитися так (і почути реакцію українських братів), ніж взагалі ніяк. Але це моя особиста приватна думка. Можливо, багато хто не розділить її зі мною.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Точка зору

    • 12 червня 2017, 16:14 | Відкрита тема | 

      Українські віруючі та їхні Церкви: хто, де, скільки?

      В Україні традиційно в кінці травня активізуються релігієзнавці, соціологи та священики, адже Центр Разумкова майже щорічно саме в цей час публікує результати власного дослідження. 2017 рік не став виключенням.

    • 8 червня 2017, 09:57 | Колонка Катерини Щоткіної | view photo | 

      З Блаженнішим Любомиром можна було говорити про що завгодно

      Гузар для мене назавжди залишиться синонімом до слова "говорити". Тому що з ним я розмовляла більше, ніж з будь-яким іншим героєм моїх публікацій. Тому що коли виникало традиційне журналістське запитання "з ким би про це поговорити" першим в переліку, який висвітлюється автоматично, було його ім'я.

    Останні коментарі

    • Fr. Valerii | 20 червня 2017, 17:59

      Це Традиційне Християнське Свято.

    • Ігор Мицько | 18 червня 2017, 13:18

      Це не традиційний український празник, а нав"язаний Ватиканом.

    • Walentin | 18 червня 2017, 11:13

      ГРОШІ НЕ ПАХНУТЬ -ЦЕ ОСНОВНИЙ ДЕВІЗ НАШОГО ПОЛІТИКУ І ЯК КАЖУТЬ В РОСІЇ-ОБІЦЯТИ ЦЕ НЕ ЗНАЧИТЬОДРУЖИТИСЬ. НАЖАЛЬ.

    • Грицько | 15 червня 2017, 15:17

      я не дивлюся тв. а статтю Гузара читав в оригіналі.

    • Taras Antoshevskyy | 15 червня 2017, 15:08

      Те, що городите про благословення на кровопролиття на Майдані - є саме цими кремлівськими штампами, які вата повторює, бо це їй вставив вєсті-зомбіящик

    Популярні статті місяця