Повалення пам'ятника Лєніну — це перерізання пуповини з богоборчим минулим, — історик
Пам'ятник Лєніну в українській столиці повалено. Відразу хочу зазначити, що з великою натяжкою ті, які хочуть бавитись в снобізм, можуть собі дозволити ферментувати з приводу неестетичності самого видовища цього епізоду сьогоднішньої революції. Однак сьогодні я, як історик за фахом, як людина, яка ідентифікує себе християнкою за світоглядом, хочу звернутися насамперед до тих, хто свідомо кладе на себе хресне знамення.
Для себе ідеологію, яка панує в сусідній Росії, я визначила як «історичну шизофренію». Нагадаю, що цей психічний розлад характеризується проявами роздвоєння свідомості. Бо як іще можна назвати явище, коли в цій державі на рівні Патріарха повсякденно підтримується авторитарна путінська влада, утверджується культ мучеництва царської сім'ї, канонізуються мученики ХХ століття, які були знищені кривавою революцією 1917 року та більшовиками. а в той же час фактично на державному рівні відзначається свято «октябрьской» революції. Не пригадую жодної заяви з боку Московського Патріархату з однозначним осудом глорифікації режиму більшовиків та його героїв. Та найбільший біль, на мою думку, у мільйонів вірних Російської Православної Церкви має викликати наявний до сьогодні на Красній площі мавзолей Лєніна. Нагадаю, що Кремль завжди був святинею російського православ'я, під стінами якого і знаходиться мавзолей.
Про звірства більшовиків внаслідок прямих і однозначних вказівак Лєніна написано багато. Оплакувальникам пам'ятника нагадаю лише кілька: ще у 1918 році втопили єпископа Тобольського Гермогена, Патріарх РПЦ Тихон був арештований у 1922 і після тортур помер 1925 року, в 1922 році розстріляний петроградський митрополит Веніамін, через кілька років і його наступник, архиєпископ Твері Фадей був втоплений у ямі з нечистотами у 1937, в цьому ж році настоятель Троїце-Сергівої Лаври теж розстріляний. І тисячі ж імен знищених рядових священиків, монахів і монахинь, мабуть поіменно ніколи не вдасться встановити… Невже цих фактів замало, щоб православний люд Росії, керований своєю впливовою єрархією вже давно вимагав знищення будь-якої згадки про символи того тоталітарного режиму ?!
Щодо Києва — наприкінці січня 1918 року в Києво–Печерській Лаврі більшовики розстріляли митрополита Київського Володимира. Здійснивши вбивство, тіло владики підняли на штики і глумились над ним. Можливо хтось сподівається, що «добрий дєдушка Лєнін» був не в курсі? На початку 20-их з-під його пера з'являється вислів: "Поповская голова для нас — это пень, на котором партия затесывает свои коммунистические колья".
Щодо звинувачень, що знищення цього ідола – це акт вандалізму… Ще кілька фактів для відновленні пам'яті тих, хто досі не визначився у що вірить і яким саме символам поклоняється. Список чималий, і це лише по Києву: розпочали з Десятинної церкви, чи не тому, що саме там покоївся прах святителя України-Русі Володимира, його дружини Анни та княгині Ольги, знищений у 1928 році. Протягом 30-х рроків лише у Києві знищено повністю або майже повністю: Михайлівський Золотоверхий монастир, Богоявленський собор, Воскресенська церква, Борисоглібська, Петра і Павла на Подолі, Микільська, Георгієвський собор, частина Видубицького монастиря. Не сумнівайтесь, що така ж доля чекала Софію Київську: у 1934 році на сторінках світової преси з'явилась інформація про підготовку у 1935 році знищення цієї святині. Чи не тому, що з ініціативи архітектора з Англії В.Мільнера у газеті «The Times» було озвучено на весь світ про підготовку цієї акції, руку злочинців було зупинено.
Мене, як і багатьох моїх колег, обурили кадри недільних подій 24 листопада, коли лише на другий день після вшанування на державному рівні 80-их роковин Великого Голоду 1933 року, шеренги беркутівців стояли облогою довкола пам'ятника Лєніну, коли ще ніхто і не намагався його чіпати. Чи не такі дії підштовхнули до рішення покінчити з цим культом раз і назавжди?
Це цього року знову ж на державному рівні ми відзначали чергову річницю хрещення України. Ми декларуємо свою причетність до християнства, коли наші президенти приносять присягу на вірність Україні, поклавши руку на Євангеліє… Чи не задумуються наші державні керманичі над тим, якою наругою над почуттями віруючих був цей пам'ятник у центрі столиці? Однак, справді віруючих, а не тих, хто своє православіє використовує лише як піархід.
Повалення пам'ятника Лєніну для мене є ніби перерізанням пуповини з нашим минулим і тією, справді сатанистською, ідеологією, яка освячувала знищення мільйонів наших співвітчизників. Цим ми ще раз змогли довести, що Україна – не Росія. На жаль, за двадцять з лишнім років наша влада не спромоглася зробити це в інший спосіб.
Світлини з інтернету
Наталя МАТЛАШЕНКО,
історик, релігієзнавець
