Католики ідуть у відрив

15 серпня 2013, 14:19 | Відкрита тема | 5 |   | Код для блогу |  | 

Максим ВІХРОВ

журналіст-колумніст, соціолог, м. Луганськ

Максим ВіхровСвяткування Хрещення Русі тимчасово повернуло релігійні стосунки в Україні у фокус суспільної уваги. Здебільшого спливли заяложені теми. Хто патріотичніший – Патріарх Філарет чи Митрополит Володимир? За ким правда – за «схизматами» чи «уніатами»? Чиї вказівки виконує УПЦ (МП) – Патріарха Кирила чи Путіна? Розводитися на подібні теми українці можуть безкінечно. Але майже непоміченим лишився ще один принципово важливий факт, вірніше – цілих два.

Під час святкування Всесвітнього дня молоді, Папа Франциск закликав католиків та католицьке духовенство відмовитися від клерикалізму. «Я хочу, щоб ми протистояли усьому світському, усьому статичному, усьому комфортному, усьому, що пов’язане із клерикалізмом» — заявив він. Згодом аналогічним чином висловився очільник УГКЦ Патріарх Святослав: «Думаю, що сьогодні для всіх Церков в Україні з одного боку дійсно потрібно бути партнерами держави… але з іншого боку лишатися вільною від надмірної державної опіки». Звичайно, низка українських ЗМІ згадали про обидві заяви, але увага аудиторії все ще була прикута до кирилівського «бронепоїзду» і суспільної дискусії не вийшло. І дарма. Антиклерикальний курс католицьких лідерів – не спроба сподобатися публіці, а презентація стратегії, яка, в тому числі, визначатиме перебіг міжконфесійного діалогу в Україні.

Католицизм і православ’я, окрім всього іншого, відрізняються ще й способами взаємодії з оточуючим середовищем. Для Ватикану характерне прагнення до автономізму, натомість православні церкви історично тяжіють до «симфонії» зі світською владою. Власне кажучи, останнє – і є тим, що прийнято називати клерикалізмом – втручанням духовенства у позацерковні справи, розширенням його влади у питомо світських сферах. Переваги клерикалізму ми можемо оцінити на прикладі РПЦ, яка користується відкритою підтримкою держави і має доступ до адміністративних важелів впливу на соціум. В світі, де Церква постійно перебуває під тиском не- і антихристиянських вчень і організацій, клерикальний симбіоз з державою іноді видається рятівним шансом.

Але природа сучасної держави така, що вона тяжіє до тотального контролю над всім, що відбувається всередині її кордонів. Тому симбіоз з нею закінчується завжди однаково: Церква стає придатком бюрократичного апарату, таким собі «міністерством духовності», а не самостійним суб’єктом суспільного життя. Про зворотній бік клерикалізації писав незадовго до своєї загибелі о. Адельгейм: «У нас віра в церкві змінилася на ідеологію. Церква зайняла місце колишнього Політбюро КПРС». Схоже, реальність такої перспективи ані в УПЦ (МП), ані в УПЦ КП не усвідомлюють. Тому обидві Православні Церкви затято борються за місце під бюрократичним сонцем, колекціонуючи політичних патронів. Крім того, статус «придворної» неодмінно робить Церкву співучасником всього, що робить той чи інший політичний режим, і так чи інакше понесе солідарну відповідальність.

Проте у «симфонії» Церкви і держави є ще один аспект. Справа в тому, що національні держави стрімко втрачають суверенітет. Сучасний ізраїльський історик Мартін Кревельд свідчить, що цей процес почався ще у 1970-х. «Світова система рухається від зібрання окремих, територіально цілісних, суверенних, юридично рівних держав до інших… структур. Що стосується окремих держав, є вагомі підстави вважати, що багато з них скоро або не захочуть, або не зможуть контролювати і захищати політичне, військове, економічне, соціальне та культурне життя своїх громадян» — пише він у передмові до своєї книги «Розквіт та занепад держави». Тому, в певному сенсі, симбіоз Церкви з державою – це квиток на «Титанік». До того ж, національні бюрократії – не така вже й надійна опора для Церкви. Під тиском міжнародних інституцій вони демонтують основи європейської культури, впроваджуючи гендерну ідеологію, легалізуючи одностатеві шлюби і т.д. Враховуючи євроінтеграційні прагнення України, Церквам треба готуватися радше до протистояння, а не співробітництва з державою.

Першим звільнятися від національних бюрократій почав бізнес. Сьогодні бюджети деяких корпорацій в рази перевищують бюджети не надто розвинених держав. «Осідлавши» цунамі глобалізації, корпорації стали самостійними гравцями міжнародного ринку і нерідко диктують умови національним урядам. В світлі цього зрозуміло, чому Ватикан закликає звільнитися від клерикалізму, і чому провід УГКЦ і не переймається боротьбою православних за «придворний» статус. Більше того, УГКЦ відкрито демонструє претензії на суспільну суб’єктність. У ситуації навколо річниці Волинської різанини УГКЦ провадила самостійну політику і досягла кращих результатів, ніж український парламент, президент та дипкорпус разом узяті. Схоже, що у владики Святослава є всі шанси стати впливовим духовним лідером Східної Європи, а не чиновником в рясі на підхваті у чергового президента бананової республіки. А от ким стануть Митрополит Володимир та Патріарх Філарет (чи їхні наступники) – питання відкрите.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
5коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • S.Melnyk | 16 серпня 2013, 08:50
    Коментувати коментар

    У відриві важливо також те, щоби вся маса Церкви рухалася слідом. А не впевнений, що так є.

    • vasyltk | 16 серпня 2013, 14:41
      Коментувати коментар

      ніколи такого не було щоб вся маса йшла вслід за лідером (виняток ленінізм-сталінізм). відсотків 60-70 а це цілком реальний варіант у нашій Церкві, готово крокувати вслід за патріархом, лише необхідно видіти світло...

  • vasyltk | 15 серпня 2013, 16:35
    Коментувати коментар

    на жаль це правда, не вся УГКЦ така, як владика Святослав. Але ще на більший жаль, за два роки, до кінця пізнати, владику Святослава, так і не вдалося. Можливо, на відміну від папи Франциска, він розраховує на те, що має ще багато часу попереду, може що інше. Мусимо визнати, в певній мірі, йому реально складно, насліддя в спадок залишилося далеко не таке, якого хотілось би, та й попередній наш глава, на відміну від попереднього папи, не сидить в клявзурі, а все бачить, все знає та намагається тримати руку на пульсі. Але разом з тим, й папа Франциск, отримав зовсім не те про що мріяв. Тому так воно є, з однієї сторони: один в полі не воїн, але з іншої "Трохи закваски квасить усе тісто".

    • S.Melnyk | 16 серпня 2013, 08:52
      Коментувати коментар

      Думаю, що ситуація в КЦ загалом гірша, ніж в окремій УГКЦ. Проте світове співтовариство - це набагато краще середовище для доброго пастора, яким є Папа Франциск, ніж українське середовище для Патріарха Святослава.

  • Тарасій | 15 серпня 2013, 15:18
    Коментувати коментар

    Може то все бло б так позитивно, але УГКЦ не вся така, як владика Святослав. Минулорічні вибори показали, що серед навіть єпископату досить таких, які більше нагадують шанувальників симбіозу з власть імщімі, ніж тих, про яких тут автор пише. Тобто не завжди голова є такою, як і все решта тіло. І так про багатьох сказати можна.

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Точка зору

  • 13 вересня 2019, 11:33 | Колонка Михайла Черенкова | 

    Після Томосу вчімося жити разом

    Після Томосу Україна вчиться жити в нових умовах — коли проблему канонічності начебто усунуто, але суспільство і церква не стали менш розділеними. І виникає питання: як жити в умовах непереборного поділу, в умовах складного різноманіття?

  • 10 вересня 2019, 11:16 | Колонка Віктора Єленського | 

    Втручатися не можна ігнорувати, Або що робити державі з релігійною політикою?

    Всі держави світу мають політику відносно релігії і об’єднань, які створюють громадяни на її, релігії, ґрунті. Атеїстичний уряд Китаю і теократичний уряд Ірану, могутні США і крихітна Андорра – словом, всі.

Останні коментарі

  • velovs@ukr.net | 15 вересня 2019, 07:30

    Може, якийсь "святейший" і дійсно (де-факто) буде проти. Але ж на то є чітка й однозначна БОЖА ВОЛЯ і ПЛАН-ЗАДУМ. Й тому ХТО, врешті-решт, здатен і направду зможе завадити і не допустити їх

  • barni | 15 вересня 2019, 05:27

    Взагалі то, є три ОСНОВНІ гілки християнства це католики, православні і протестанти і говорити про визнання т.зв "угкц", ну на край смішно. А щодо об"єднання - хто ж проти, але

  • Ігор Затятий | 14 вересня 2019, 19:28

    Що за "Київська Русь", а також Московська, Новгородська, Африканська та Антаркидна (для пінгвінів). Недоумки -"Київська держава"

  • enzian | 14 вересня 2019, 18:39

    Та то не Філарета адвокат, а Гундяя.

  • enzian | 14 вересня 2019, 18:38

    Мішка, не примазуйся до католиків. Ти загальновизнаний агент Москви.

Популярні статті місяця