Коли ж Ісусові рождатися?
Нещодавно було висловлено ідею про перенесення святкування Різдва на 1 січня. Наскільки православною ця ідея є за своєю суттю? Що втратить Церква і що отримає в результаті такої реформи календаря?
Христос рождається! Різдво Христове — це таємниця, що лежить понад часом, Він рождається предвічно. Одначе людині хотілося би мати проекцію цієї духовної дійсності в профанному часі. Саме тому цими днями обходимо це величне й водночас сповнене благоговійної тиші свято, з чим усіх і вітаю.
Незважаючи на очевидну умовність такої проекції, людям з різних причин завжди хотілось цю дату уточнити, підкоригувати. Коли народився Христос насправді? Однозначно не взимку, кажуть деякі дослідники. Олександр Мень у своїй праці «Син Людський» звертає увагу на той факт, що період, коли пастухи в умовах палестинського клімату ночували з худобою в полі під зорями — це сезон з весни до осені.
Інший цікавий момент — коли нам зручно святкувати Різдво. В умовах конаючої Римської імперії найзручніше було зробити своєрідний замінник дня народження непереможного Сонця. Відтоді Вифлеємська зоря, волхви, пастухи, Немовля в яслах — все це у християнських народів нерозривно пов’язане зі сніжною зимовою казкою.
І ось, на третій тисячі років знов почалась якась дивна ворохобня, пов’язана з переносенням дати Різдва. А найцікавіше те, що затіяли цю суєту не «модерністи»-католики і вже точно не «пристосуванці»-протестанти, а «самые, что ни на есть» блюстителі чистоти апостольської віри і охоронці непорушності отцівських традицій.
Зовсім нещодавно в інтернеті з’явилась пропозиція від одного представника православного духовенства щодо перенесення дати Різдва на 1 січня. Аргументація така. На ваш просмерджений гнилим духом західного лібералізму григоріанський календар ми все одно не перейдемо, краще вже мученицька смерть за нашу віру. А ось щодо дати Різдва — чому би нам, браття католики, не піти на маленький компромісик. Хай ні вашим, ні нашим — першого січня. Естетика дати в тому, що саме від Різдва Христового починається християнське літочислення. Та й до того ж так не в тему цей піст у новорічну ніч! Не знаю вже, чи Церква в особі деяких служителів вирішила піти назустріч побажанням трудящих… А чи заїло служителів, що після невдалих висловів про Pussy Riot їх почали нишком відлучати від стану придворних богословів. В такій ситуації доброю є кожна нагода нагадати про себе.
Слідом за російськими колегами й деякі українські клірики у півголосу почали озвучувати цю ідею. Резонанс пішов, і в такій ситуації дуже б не пошкодило з’ясувати, на скільки така календарна реформа є православною за своєю суттю. Простіше кажучи, звідки ростуть ноги. І ось вам пряма мова для молитовних розмірковувань. «Бурхливо відзначивши новоліття, росіяни вже не можуть належним чином відзначити і Різдво», — каже священнослужитель. У духовної особи не виникає жодних застережень щодо «бурхливого відзначення» під час різдвяного посту. Духовну особу, представника Церкви, яка позиціонує себе як лікарня людських душ, не переймає те, що вся країна так бурхливо відзначає, що і через сім днів не приходить до тями. І що це, по суті в його країні є загрозою для її, країни, існування. Для духовної особи привабливою є ідея безмежно розумної й оригінальної самої ж духовної особи: побистрячку пережити радість Різдва, доки все народонаселення не наквасилося всмерть.
По суті з Різдвом хочуть удруге зробити те, що й у перші віки християнства — прив’язати до мирського свята. Тоді метою такого заходу було подолання язичництва, заміна імперсько-язичницьких символів на духовні, коли Сонцем правди виступає Христос. Неодмінною жертвою тоді була десакралізація свята і неминуча профанізація християнства взагалі. Але тоді релігія виходила з катакомб і проходила неминучий період інституалізації та соціальної адаптації, простіше кажучи, ставала надбанням не лише духовної еліти, а й широких мас. Наслідком пропонованої реформи знову стане секуляризація свята. От тільки заради чого приносити в жертву дух Різдва, який бодай якось ще жевріє — незрозуміло.
Куди в такому разі переносити Великдень? На перше квітня? Вже бачу цю картину:
— Батюшка, у вас ряса іззаду біла.
— Де?
— Христос воскрес! Га-га-га!
Як результат — складається парадоксальна ситуація «за що боролись — на те й напоролись». «Ми зберегли» — це лебедина пісня православного духовенства на пострадянському терені, до того ж незалежно від юрисдикції. Коли питаєш що саме, бундючно відповідають: намолений «язик», юліанський календар, купу дрібниць у богослужінні. І хочеться запитати: а чи нічого не забули? Адже бути православним — це не означає триматися мертвою хваткою за архаїчні форми. Надто, коли від перенапруження губиш їх дорогою, що показують останні умонастрої. Це протистояння цивілізації утилітаризму, але не методами „тащить и не пущать“, а як каже Христос Яннарас, шукати способу розв’язання конфронтації між православ’ям і західною цивілізацією, — способу, іпостазованого і явленого в житті святих.
Сергій ФІЛІППОВ,
журналіст
