Етнорелігійна пастка

28 жовтня 2011, 11:05 | Відкрита тема | 15 |   | Код для блогу |  | 

Катерина НОВІКОВА

Катерина НовіковаСтаття о. д-ра Мирона Бендика, ректора Дрогобицької духовної семінарії УГКЦ від 27 вересня 2011 р. «Враження греко-католика після ознайомлення з інтерв’ю львівського римо-католицького митрополита» отримала різку, вкрай зневажливу відповідь римо-католика Яна Бушча «Як Бендик з конопель, або Жменя жалю отця-автохтона до «гостя України», опубліковану на «Римо-католицькій сторінці о. Мар’яна Сковири» від 20 жовтня 2011 р. Обидві статті змушують замислитись над стосунками католиків різних обрядів в Україні. Я хочу вийти поза коло аргументації висловленого авторами і глянути на справу дещо ширше. Сама суперечка, викликана словами митрополита Мечислава, укотре доводить актуальність давніх етнорелігійних зв’язків і конфліктів на українських землях. Постає питання: чому між католиками, себто всередині Церкви, виникають такі гострі конфліктні ситуації?

Ключові тези суперечки та коментарів довкола неї оперують протиставленнями «свій-чужий», «дух-кров», «схід-захід», «гість-автохтон», а також такими термінами, як «прозелітизм», «канонічні території» та питання їх власності, - з усією гостротою виявляють запеклість конфлікту і водночас вказують, що він вийшов поза суто релігійні рамки.

Випереджаючи припущення щодо моєї позиції як автора, визнаю, що мені, як людині, охрещеній у підлітковому віці в Православній Церкві і яка в дорослому прийшла до РКЦ (згідно з канонічним правом належить до УГКЦ, але завжди практикувала латинський обряд), має магістерку з теології польського римо-католицького навчального закладу, як би це не видавалось дивним (а для декого, можливо, навіть зрадницьким), хочеться все ж таки звернути увагу на певні проблеми РКЦ. І саме для добра цієї Церкви. Католицька Церква, спочатку через латину, тодішню lingua franca Європи, а згодом, завдяки впровадженню національних мов до літургії, може бути сміливо названа Вселенською. Вона прийнялась у багатьох культурах, і не тільки європейських, та наявність у ній багатьох обрядів свідчить про чудове втілення принципу «єдність у множинності». Національного ж і культурного забарвлення на місцевому рівні, безперечно, не уникнути.

В Україну римо-католики прийшли із сусідньої Польщі, в якій Католицька Церква мала свою долю, ставши, зокрема, часткою національної ідеї. Останнє - чинник не лише є конфліктогенний чинником у відносинах з іншими народами і конфесіями, але й негативний для самої Польщі, але це тема для зовсім іншої статті. Натомість, бачимо, що РКЦ досі зберігає сильне польське забарвлення. Під час відродження Церкви після падіння радянського режиму можна було почути спостереження від парафіян стосовно священика-африканця: «О дивіться, польсько-африканський священик!». «Польський» у цьому випадку тотожний з «католицький»! Це ж зауважуємо на «Римо-католицькій сторінці о. Мар’яна Сковири», яка дубльована польською мовою, те ж саме бачимо на сайті Львівської архідієцезії РКЦ. Більше того, підрозділ про Митрополітальну базиліку Успіння Богородиці поданий виключно польською мовою. Католицький медіа-центр має, крім української й англійської, ще й польську мову! Виняток становить сайт Києво-Житомирської дієцезії, який є україномовним. Більше того, сайт видання «Волання з Волині», за винятком окремих статей, повністю польськомовний. Хоча на головній сторінці читаємо про видання, що покликане «документувати… і вказувати актуальні проблеми Католицької Церкви в Україні», з особливим наголосом, серед іншого, на житті Волині, з зацікавленням у католицько-православних контактах, екуменізмі, польсько-українських відносинах. (переклад власний) Постає питання: для кого це написано?

Повертаючись до «польськості» РКЦ в Україні, слід віддати належне саме тим польським священикам, які, будучи місіонерами, вчили українську мову та обстоювали її як мову літургії, у той час, як багато старших вірян тяжіли до використання польської мови в своїй католицькій практиці. Свого часу, прийшовши до латинської Церкви, я зіткнулася з цікавою ситуацією, коли віряни римо-католики знали польську або через свою етнічну приналежність, або ж вивчили її, прийшовши до цієї Церкви. І досі можна зауважити явище так званої сакралізації польської мови як релігійної для групи римо-католиків України. Я вже писала про етнорелігійні зв’язки у статті «Між міфом та національною ідеєю. Обличчя сучасного українського націоналізму».

Слід взяти до уваги, що РКЦ, як частка національної ідеї польського народу, стає заручницею такого свого стану і тому слабо інтегрується в культурно-національний простір нашої країни. Саме тому польсько-українські конфлікти і суперечки спалахували так легко. Можливо, не слід воскрешати їх, а через переосмислення історії знайти відповідний шлях для співжиття і діалогу сьогодні, в новій ситуації сучасності. Саме таким чином Церква відповідатиме своєму статусу Вселенської. Бо віддаючи енергію старим конфліктам, вона ризикує проґавити виклики постмодерної і постсекулярної сучасності, а відтак опинитись на пустелі. Тож можна погодитись з о. Мироном Бендиком, що РКЦ повинна сьогодні визначитись: чи бути польською Церквою і рухатися до вимирання, чи стати універсальною.

Парадокс: зараз УГКЦ немов знову опиняється між двома противниками – Російською Православною Церквою і Польською Римо-Католицькою. Росію і Польщу, хоч не однаковою мірою, зближують месіанські ідеї, які вони приписують своїм народам. Перша - за допомогою православної віри, міфу про візантійську спадкоємність та ідеї виняткової місії росіян в світі, просуває свої державницькі впливи. Польща, натомість, обмежується тотожністю католицької віри з національною ідеєю, що відіграло, зокрема, й позитивну роль для збереження власної культури і державності впродовж історії, що найкраще виражається в давньому усталеному стереотипі «поляк-католик». Сьогодні ж цей стереотип відіграє вкрай негативну роль для сучасної Польщі, що підтверджує активізація атеїстично-агностичних рухів та перемоги в останніх виборах ліберального і антиклерикального напряму партії Платформа обивательська. Саме у прагненні зберегти свою окремішність та ідентичність, українська Церква уклала Унію з Римом. Властиво, за намагання зберегти ідентичність власної Церкви, а через неї власного народу, і потерпають сьогодні греко-католики через римо-католиків та православних прибічників концепції «руського мира».

Безперечно латинська Церква присутня у культурно-релігійному просторі українських земель віддавна, ще коли місії домініканців прибували до Русі, коли готичні й ренесансні елементи інтерпретувались у сакральному мистецтві, теологічні ідеї ставали темою для нових іконописних сюжетів, а латинські Отці Церкви і латина викладались у навчальних закладах на рівні з грецькими Отцями Церкви, грецькою і церковнослов’янською мовами. Це культурний синтез, одним із феноменів якого й є УГКЦ, де латинська Церква зустрічається з візантійською. Відтак, саме діалог культур і віросповідань показує живу присутність латинської Церкви в українському просторі, а не візити папи чи суто релігійні святкування, як, наприклад, культ місцевих святих, процесії тощо.

То ж, може, краще облишити плекати старі стереотипи й творити парадигми? Тоді матимемо діалог замість конфлікту і дискусію замість суперечки інтересів.

Система Orphus
Рейтинг
0
6
15коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • Marko | 9 листопада 2011, 11:16
    Коментувати коментар

    Дякую авторці за статтю. Якщо не дивитися національно на християнство, то я виходжу з точки зору, що Боже Провидіння так дало, що католицькість в Україні означає саме православіє (тобто візантійська легеня, якщо взяти знаний образ про «дві легені» Церкви). Якщо ця східня легеня має бути чимось не віртуальним, вона мусить десь конкретно існувати. Тому всі католики мали б шанувати той факт, що Україна була, є і повинна бути «землею східньої легені християнства». Оскільки слід шанувати потреби і права «західних християн» на українських землях (а найчисленніший приклад це поляки), має бути і місце для церкви латинського обряду. Аналогічно тому має бути місце для церкви східного обряду для українців розсіяних по «латинському» світі. Треба змиритися з феноменом, що завжди будуть українці, які думатимуть, що «трава у сусіда» зеленіша і стануть адептами латинської традиції. Аналогічний феномен буває і серед роджених латинян, які стають адептами східних традицій. Але католицькість вимагає, щоб тим самими не ставити під сумнів католицькість «східньої легені» в Україні, мовляв «ми стали більш католиками ніж Ви є». Беручи загальне намірення, яке Римський Архиєрей запропонував на листопад 2011 року: «За Східні Католицькі Церкви, за те, щоб їхня гідна шани традиція була пізнана та нею дорожили, як духовним багатством усієї Церкви», то не може бути жодного сумніву в тому, що латинська традиція аж ніяк не потрібна українцям, аби вони стали членами вселенської Церкви (тобто католиками). Потрібен тільки звязок «сопричастя» з єпископом Першого Риму.

  • Бойко | 9 листопада 2011, 09:45
    Коментувати коментар

    стаття написана із 100 % реальністю - на даний час РКЦ- це церква польського народу. Священики служать і проповідують культ польської культури і мови. З одного боку - це добре, бо зберігається національна ідентичність поляків, з іншого - українця, який йде до костелу - теж ідентифікують із поляком. Дивно, але на Галичині і Поділлі це реальність.

  • batja.idiot | 7 листопада 2011, 13:28
    Коментувати коментар

    Поясніть мені нерозумному хто-небудь, де у Святому Письмі вказано, що Церква має бути національною? Приведіть будь-ласка цитату. Якщо шановні експерти звернуть увагу на той факт, що між конфесіями майже не існує протиріч у питаннях віри, то самі собою оголюються проблеми конфлікту інтересів. По- перше це питання кому будуть надходити кошти від парафіян та спонсорів. По-друге має місце політичне замовлення від сил яким вигідно підтримувати релігійний та міжнаціональний конфлікт у суспільстві, з метою відволікання уваги громадян від економічних проблем. За вищеприведених об`єктивних причин протиріччя будуть виникати й надалі.

    • anatolius | 7 листопада 2011, 13:35
      Коментувати коментар

      Абсолютно вірно, треба давно поскасовувати всі ці Російські, Болгарські та Українські...

  • Олексій | 2 листопада 2011, 15:52
    Коментувати коментар

    Те, що РКЦ в Україні має польське забарвлення, на мою думку утруднює навернення тих, хто не має ніяких родинних чи особистих зв'язків з польскою культурою чи народом. Перше враження у такої людини буде таке: то є польська (читай-чужа) церква. Треба більше впроваджувати богослужіння мовою місцевого етносу, тоді буде результат.

    • firemark | 2 листопада 2011, 22:25
      Коментувати коментар

      Так, пане Олексію, з точки зору стороннього спостерігача "РКЦ в Україні має польське забарвлення", але вперше я зіткнувся з діючою Церквою в Литві в чорнобильському 1986 році, а першим священиком, з яким я познайомився був латиш о.Ян Крапанс. І де тут переважна польскість? Хоча в "космополітичному" Києві й відчуваєш особливе ставлення "ветеранів РКЦ" до "неофітів початку 90х", але це не є схожим з Галичиною, де був націоналістичний режим Пілсудського та його антагоніст УПА. Я так вважаю, що ці рани (між РКЦ та УГКЦ) в Галичині скоро загоються, якщо нам не будуть "допомагати" північні сусіди русмирівці спільно з сучаснми польськми маргіналами-націоналістами та не будуть разом провокувати доморощених українських націоналістів (які до речи себе ідентіфікують приверженцями "РУН-віри", але при першій нагоді "обороняють" УГКЦ).

  • firemark | 1 листопада 2011, 22:28
    Коментувати коментар

    Пані Катя, як завжди пише коректно і правдиво, ба більше: з нею погодяться більшість вірних РКЦ Україні за винятком "етно=релігійно детермінованої" Галичини. Хоч, я думаю, не все так погано й там! Не можу погодитись с о.Міроном, що РКЦ в Україні скорочується, кількість вірних за часів папи Івана Павла ІІ дуже виросло, а зараз повільно теж зростає за разунок українців та інших "неполяків". Відповідь о.Яна, починаючи від назви, взагалі не витримує критики. Через те не хотів встрявати в коментарі до неї, бо сам як и пані Катя я вірним РКЦ. Каті - респект!!!

  • Щеткина | 31 жовтня 2011, 20:48
    Коментувати коментар

    Отличный текст. Идея Унии как прибежища для тех, кто зажат между Москвой и Польшей актуальна, как и прежде. Без всяких "как будто".

  • Bohdan Pankevych | 28 жовтня 2011, 18:33
    Коментувати коментар

    Є проблема. Ні РКЦ, ні РПЦ не знають (чи не хочуть знати)про злочини супроти українців, які творилися з їхнього мовчазного схвалення, а деколи ними ж ініціювалися. Адже у минулі століття офіційна політика Церков мала дуже мало спільного із справжнім християнством. От і не бачать потреби у покаянні, а отже і в переосмисленні свого ставлення та своєї політики в нових українських реаліях. Будемо їм допомагати нагадуваннями і порадами. Не забуваючи і за свої гріхи каятись перед Господом.

  • Паломник | 28 жовтня 2011, 16:06
    Коментувати коментар

    Цей конфлікт між польською РКЦ і УГКЦ виявив ще одну таку проблему: Росія сильна держава,і Польще вже досить таки сильна держава. А Україна, як завжди, слабка. Тому й топчуться по її гідності всі, кому не лінь. Тож пора нам задуматися, хто ми є і де ми живемо. Без міцної держави навіть чужоземні церковники дивитимуться на нас як на сміття.

    • Tomas de Torquemada | 1 листопада 2011, 16:42
      Коментувати коментар

      Госопода! Не путайте людей, не существует польской РКЦ, а есть РКЦ в Польше,как и РКЦ в Украине, а это 2 большие разницы. В отличие от УГКЦ, название которой само по себе говорит о строго национальной ориентации, и которая ведет себя некорректно по отношению к РКЦ, "перетягивая на себя одеяло", созадавая своими информационными поводами и заявлениеями что в Украине только одна Католическая церковь - УГКЦ. Ну и само по себе, что еще хуже, забирая себе Храмы РКЦ в Западной Украине.Что меня лично поражало и поражает- ведь мы одна церковь. :(( Во вторых, в Украине и не будет ничего хорошего пока такие как вы допускают подобные высказывания а дрес иностранных(а в первую очередь польских священников), которые помогают поднять Католическую церковь в Украине, и без которых большинство приходов в украине будет закрыто.

  • Тарасій | 28 жовтня 2011, 15:46
    Коментувати коментар

    Дуже добре написано.

  • Брат | 28 жовтня 2011, 13:55
    Коментувати коментар

    Просто і ясно пояснено проблему РКЦ в Україні. Звичайно, проблеми є і інші, але менш суттєві від названих вище.

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Точка зору

  • 27 березня 2020, 14:28 | Відкрита тема | 

    Кілька порад «Слугам народу» щодо нинішньої політики в царині державно-церковних відносин

    Нинішня влада з першого дня своєї діяльності оголосила про свій нейтралітет у ставленні до релігійної проблематики. При цьому позірність подібних заяв була очевидною від самого початку. Влада почала з того, що створила перепони на шляху вільного вияву симпатій православних щодо їхнього входження до складу УПЦ та ПЦУ. Це очевидна груба помилка влади.

  • 23 березня 2020, 12:17 | Колонка о. Андрія Зелінського | 

    Із острова украденої весни…

    Ми вимушено розбіглися по наших печерах, позбавляючи себе можливості дивитися одне одному в очі, потискати одне одному руку, вітатися й прощатися обіймами. Ми ж так звикли, що весна – час чи не для найважливішого в нашому житті, пора для якогось особливого тепла та цвітіння, час життя. У нас поцупили весну.

Останні коментарі

  • velovs@ukr.net | 28 березня 2020, 17:55

    "Христос більший за своє євхаристичне Тіло і Кров - святе причастя. Христос - це Боже Слово і Божа Премудрість, з якою ми зустрічаємося і якою ми наповнюємося, читаючи Святе Письмо. Христос - це

  • velovs@ukr.net | 28 березня 2020, 14:10

    "А біля тих храмів, які залишалися відкритими, на Великдень чатували міліціянти і комсомольці. Це було всього 30 років тому." -------- 30 років тому - це, значить, 1990 р. Одначе тоді,

  • velovs@ukr.net | 27 березня 2020, 19:43

    Начебто все правильно й актуально тут каже єпископ Риму. Разом з тим ми, по суті, ніяк не почули від нього, мабуть, НАЙГОЛОВНІШОГО. ---- А саме: дуже схоже, що нині людство переживає не просто

  • velovs@ukr.net | 27 березня 2020, 12:39

    "Боротьбу з епідеміями та подолання багатьох із них можна вважати одним із найважливіших, часто недооцінених, успіхів в історії людства. Зараз світ зіткнувся з новою пандемічною хворобою –

  • velovs@ukr.net | 27 березня 2020, 11:15

    Ми вже мали добре відомий досвід, коли, скажімо, ватажки позаминулої влади, по суті, піднесли УПЦ МП до (фактичної) ролі і статусу ледь не "державної" конфесії в Україні. ------- Чи от

Популярні статті місяця