За претензіями з боку РПЦ до українських греко-католиків стоять зовсім інші причини

13 вересня 2011, 16:25 | Відкрита тема | 4 |   | Код для блогу |  | 

Анатолій БАБИНСЬКИЙ,

магістр богослов’я, головний редактор журналу «Патріярхат», редактор РІСУ

В своєму коментарі Reuters митрополит Іларіон (Алфєєв) вкотре пригадав про конфлікт між греко-католиками і православними в Західній Україні на початку 90-х років. Як і в минулі роки, цей конфлікт названо головною причиною неможливості зустрічі Патріарха Кирила і Папи Бенедикта XVI.

Така заява на одному з найповажніших світових інформаційних агентств — це дуже вдалий тактичний хід. В Московському Патріархаті застосовують таку ж тактику, яку застосовує Російська Федерація щодо своїх політичних опонентів. Замість того, щоб вести переговори безпосередньо з тим, до кого є претензії, опонента намагаються виставити в поганому світлі перед очима світової спільноти, зокрема, інтелектуального середовища.

Щодо самого питання церковного майна, то ще попередній Глава УГКЦ Любомир (Гузар) в інтерв‘ю ВВС сказав: «Ці закиди я вже не знаю скільки років роблять. Тільки я ще не чув, щоб хтось їх довів. Є латинська приповідка „Gratis aseritur, gratis negatur” – хто безплатно щось твердить, тому безплатно можна і заперечити. Якби ми почули солідні аргументовані закиди, які справді можна прийняти як об’єктивні, це було б цікаво. До сьогодні, крім публічних тверджень, поданих Ватикану чи іншим, я не бачу доведеного твердження. Ніби говорять, що ми, греко-католики, перешкоджаємо православним Московського Патріархату будувати храми на Західній Україні або що ми їх насильно забрали. Я не знаю, чи є хоч один приклад, де б ми забрали хоч один храм, який збудували православні Московського Патріархату. Остаточно у 1946 році РПЦ одержала від держави дуже багато, якщо не помиляюся, понад 500 церков до літургійного вжитку, а інші церкви, храми були віддані на світський вжиток, такий, як кіно, театр чи якийсь магазин. Але ті, що були передані, годі казати, що це були храми Московського Патріархату. Вони ніколи не виявляли бажання нам їх віддати, так, як би належало це зробити, коли на це прийшла свобода і час».

Зі слів Патріарха Любомира можна зробити висновок, що УГКЦ готова вияснити це питання, але Московський Патріархат повинен аргументовано подати докази, чому конкретні храми повинні належати їм. Спроба вирішити питання приналежності храмів відбувалась ще в часи конфлікту між греко-католиками і православними в Галичині. Маю на увазі роботу Чотиристоронньої комісії у 1990 р. (за участю представників Ватикану, УГКЦ, РПЦ і УПЦ), однак вимоги православної сторони були тоді неприйнятними для греко-католиків (зокрема Московський Патріархат не бажав повернути греко-католикам собор святого Юра, центр і головну святиню УГКЦ до 2004 року, коли осідок Глави Церкви було перенесено до Києва. РПЦ також відмовлялась визнати УГКЦ Церквою в юридично-канонічному аспекті, відповідно, за їхніми переконаннями, греко-католики не могли виступати як структура і претендувати на спадщину ліквідованої в 1946 році Церкви). Через ці та інші умови митрополит УГКЦ Володимир Стернюк покинув ці засідання. Про цю подію часто згадують у Московському Патріархаті, зокрема і сам митрополит Іларіон, однак вони ніколи не озвучують справжніх причин, чому греко-католики відмовились брати участь у переговорах.

Отже, відкритість до діалогу в цьому питанні колишній глава УГКЦ Любомир Гузар продемонстрував, але в Московській Патріархії на ці слова не зреагували, а тільки продовжували надалі виставляти публічні звинувачення.

Наступним аспектом цієї справи є те, що Московський Патріархат не визнає еклезіальної природи УГКЦ, вважаючи її тільки частиною Латинської Церкви (В РПЦ схильні ставити знак "=" між Католицькою Церквою (частиною якої УГКЦ дійсно є) і Латинською Церквою). Тому претензії звучать постійно «через голову» УГКЦ – до Папи Римського, який, на думку очільників РПЦ, повинен вирішити це питання. За словами самого митрополита Іларіона, від керівництва Католицької Церкви він почув, що УГКЦ є автономна (Архиепископ Волоколамский Иларион ответил на вопросы журнала «Шпигель»). З цих слів можна зрозуміти, що головному російському церковному дипломатові натякнули, що РПЦ повинна самостійно порозумітися з УГКЦ, оскільки остання в цих питаннях є незалежною. Проте, як я зазначив вище, в Московському Патріархаті не бажають нічого вирішувати безпосередньо.

Тут, видається, є кілька причин: Московська Патріархія відмовляється визнавати на території колишнього Радянського Союзу повноцінну легітимність будь-якої церковної інституції, крім Римо-Католицької (маю на увазі Латинську Церкву), яку можна віднести до Церкви діаспори, а греко-католиків вигідніше вважати частиною РКЦ, тільки східного обряду. Визнання іншої церковної автономної структури не виглядає для них можливим, оскільки таку інституцію доведеться трактувати рівною собі, а це для РПЦ неприпустимо, на тій території, яку вона вважає суто своєю. Тому рівною вважається тільки ціла Католицька Церква з центром у Римі й аж ніяк не помісна Греко-Католицька Церква з центром в Києві. Москва ніколи не сяде за стіл переговорів із УГКЦ, адже це означатиме визнання легітимності автономної, канонічної структури у своїй «вотчині».

Наступна причина: в Московському Патріархаті ще не визначились, як і про що вести діалог із Римом, окрім соціальної сфери. Антиекуменічні настрої в РПЦ є доволі популярними. Гучний відхід єпископа Діомида та «іжевських священиків» від Патріарха-екуменіста (читай єретика) став серйозним сигналом щодо екуменічної активності й загрожує розколом у самій РПЦ. Тому важко до кінця бути впевненим, що Патріарх Кирил бажає зустрічі з Папою Римським, оскільки вона може спровокувати багато проблем всередині РПЦ. Діалог РПЦ із Римом виглядає радше як противага діалогу між Римом і Константинопольським Патріархатом та Церквами, які його підтримують. Таким чином Москва намагається контролювати процес православно-католицького діалогу, базуючись на перевазі матеріальній і кількісній у відношенні до решти Церков Вселенського Православ‘я.

Однак у всій цій полеміці в Московському Патріархаті вперто не хочуть помічати однієї дуже важливої деталі. Говорячи про «розгром трьох православних єпархій», замовчується справжня статистика православ‘я в Галичині. А вона справді вражає. Ось яка кількість тут православних парафій: в Івано-Франківській області налічується близько 462 православних парафій (34 — УПЦ (МП), 279 — УПЦ КП, 149 — УАПЦ), у Львівській, відповідно, 912 (69 — УПЦ (МП), 460 — УПЦ КП, 383 — УАПЦ ), в Тернопільській - 663 парафії (125 — УПЦ (МП), 227 — УПЦ КП, 261 — УАПЦ). Для порівняння візьмемо Донецьку область (одна з найбільших в Україні), де діє 757 православних громад, чи Житомирську — 848 парафій і наостанок Одеську з 684-ма православними парафіями. Чи можна за такої кількості православних парафій говорити про розгром православ‘я в Галичині? Як показує статистика, такі центри «канонічного Православ‘я», як Донецьк чи Одеса, не перевищують за кількістю громад «розгромлену» Львівську область, де є 912 громад.

За кількістю православних парафій Галичина дуже стабільно виглядає на тлі всієї України. Річ тільки в тім, що більшість цих парафій не належать до Московського Патріархату. Їхні вірні, які бажають бути православними галичанами, мають можливість безперешкодно молитися в своїх храмах. Московська Патріархія гіпотетично вирішила б свої внутрішні проблеми і відновила б свій потенціал у Галичині, який вона мала до 1990 року, а й навіть перевищила його, якщо б до неї перейшли всі ці парафії. Однак, ці православні парафії, з одного боку, не бажають переходити/повертатися в Московський Патріархат. А з іншого, такі переходи є не надто бажані для самої РПЦ, оскільки вони в кілька разів підвищать проавтокефальні настрої в УПЦ (МП). Для Московської Патріархії ці автокефальні парафії — чи то УПЦ КП чи УАПЦ — стали б «троянським конем».

Виглядає так, що своєю антигреко-католицькою полемікою в Московському Патріархаті намагаються відвести погляд від гострішої проблеми — внутрішньоправославної. При всіх цих заявах логічно б виглядало, що для РПЦ пріоритетом мало би бути налагодження стосунків із одновірцями, які, проте, не хочуть належати до їхньої юрисдикції, але володіють храмами, ніж вимагати щось від греко-католиків. Тим паче, що на пропозицію Патріарха Любомира подати аргументи на свою користь нічого не було подано.

Таким чином, претензія стосовно того, що головною причиною неможливості зустрічі Патріарха Московського і Папи Римського є храми в Галичині, має замало підстав. І, мабуть, саме тому ці звинувачення лунають не прямо в бік УГКЦ, а десь «поза очі».

Система Orphus
Рейтинг
0
6
4коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • ZVS | 17 вересня 2011, 20:44
    Коментувати коментар

    Міркування релігієведа дуже сумнівні! Православ’я - ортодоксальна релігія і уся її суть якраз в тому і полягає, що в ній повинні зберігатися і дотримуватися усі традиції, прийняті її засновниками (пентархієй) - старими православними церквами : Римською, Константинопольською, Александрійською, Антиохійською і Єрусалимською в 451 році (тепер місце Римської церкви за старшинством займає Кіпрська - вона виникла майже на 1300 років раніше московської автокефалії) - сукупна думка цих патріархів представляє усю Церкву. Московську церкву пентархія визнала автокефалією у кінці XVI століття (у 1589 році) і тільки тоді їй був наданий патріарший статус. Верховенство Церков - засновниць православ'я має історичні корені, тому Москва не може його заперечувати або відкинути. Зрештою, саме ними була визнана її автокефалія і був проголошений Московський патріархат. Рішення патріархів пентархии про необхідність для усіх православних Церков поважати і строго дотримуватися географічних меж своїх юрисдикцій в тому вигляді, як вони визначені священними канонами підлягає неухильному дотриманню - саме на цьому стоїть православ'я. Для РПЦ відкинути авторитет пентархії означатиме поставити під сумнів існування самої себе, а про УПЦ МП від РПЦ і казати нічого - самопроголошена церква, схожа на секту!

  • P.Best | 14 вересня 2011, 21:30
    Коментувати коментар

    вони й на рішення Пентархії не реагують.. в них своя реальність - сили й великого хапка...

  • Тарасій | 14 вересня 2011, 15:17
    Коментувати коментар

    На такі закиди в МП переважно взагалі не реагують, навіть наймані для того гавкуни.

  • P.Best | 13 вересня 2011, 20:25
    Коментувати коментар

    коли Москві нема чим крити, а зустрічатися не хочеться, то постає "українське питання"... а стаття - сильна.

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Точка зору

Останні коментарі

  • velovs@ukr.net | 22 жовтня 2019, 18:29

    Р. S. От у Вікіпедії знайшов, зокрема, таку інфу. Тобто, що у с. Сартана (недалеко Маріуполя) була збудована нова ГРЕЦЬКА церква Святого Георгія (2005 р.) – за активної участі Маріупольської

  • velovs@ukr.net | 22 жовтня 2019, 17:51

    А, може, в Маріуполі є? Як відомо, це місто було засновано і заселено, переважно, етнічними греками, яких царський уряд виселив з Криму...

  • ukrlem | 22 жовтня 2019, 16:15

    Назовіть хоча одну грецькомовну громаду на сході України будь ласка. Хоч одну!

  • ukrlem | 22 жовтня 2019, 16:11

    Ой так, так 12 листопада!!! Які ви професйонали.

  • Ігор Затятий | 22 жовтня 2019, 14:28

    Під гаслом: "Згинь нечисть!"

Популярні статті місяця