Богослов’я: пригоди через непорозуміння

3 листопада 2010, 14:27 | Відкрита тема | 0 |   | Код для блогу |  | 

Григорій КАСЬЯНЕНКО,

Центр релігійного моніторингу

Молоді богословиДва ректори проти богослов’я як філософської дисципліни

В жовтні відразу два ректори Духовних Академій різних православних Церков України висловились критично щодо утвердження богослов’я як спеціальності в межах загального напрямку підготовки «філософія». Один ректор висловив побажання як в розмові із міністром освіти, так і публічно, щоб богослов’я було цілим самостійним напрямком підготовки. Другий ректор був більш вигадливим. Він вимагав, щоб богослов’я не вносилось до переліку ВАКівських дисциплін ні в якості однієї із спеціальностей напрямку «філософія», ні в якості самостійного напрямку. На думку цього поважного ректора, богослов’я – не галузь філософії, а засіб спасіння. Тільки держава чомусь має визнавати дипломи, видані Вченими Радами церковних закладів освіти, визнавати самі ці заклади. А викладачі та студенти мають користуватися відповідними пільгами. Такого роду роздуми поважних ректорів є серйозним приводом для аналізу всієї проблематики.

Чому потрібне державне визнання?

Держава не визнає дипломи конфесійних закладів освіти та видані вченими радами цих закладів та органами церковного керівництва дипломів про звання кандидата чи доктора богослов’я. Через це виникають різного роду неприємності. Наприклад, священик закінчив Академію, провчився багато років, має світлу голову і, наприклад, знає кілька мов. І його запрошує світський інститут викладати, наприклад, грецьку чи староєврейську мову. І тут виявляється, що у священика є тільки середня освіта, бо держава із всіх його дипломів визнає лише атестат про закінчення школи. 4 роки в семінарії, 4 роки в Академії, захист кандидатської роботи з богослов’я – для держави всього цього як не було. У священика є реальні знання, але він не має права викладати навіть у школі, не те що у вищому закладі освіти. Щоб викладати християнську етику чи латинь, філософію чи культурологію, священики змушені закінчувати заочно світські ВИШі. Існують не поодинокі випадки, коли «запасна» освіта філолога чи юриста ставала основною спеціальністю.

Випадок другий. Священик працює на будь-якій роботі в бюджетній сфері. Наприклад, він експерт із релігійних відносин в аналітичному інституті при одному із державних органів. Чи просто голова селищної ради. За звання кандидата наук він має отримувати 30 % надбавки до своєї заробітної плати. Звертається священик у відділ кадрів із відповідною заявою, а йому кажуть: Ваше звання не визнане державою. Ви взагалі можете займати відповідну посаду тільки тому, що у Вас перша освіта – світська. А роки семінарії та Академії з точки зору держави у Вас промайнули без будь-якого результату.

Випадок третій. Закінчила людина і семінарію, і академію. І намагається знайти роботу в звичайному житті, поза межами церковних структур. А всі роботодавці говорять: у тебе немає жодної освіти. Дипломи семінарії та академії можна заховати в шухляду столу – все одно ніяк не допоможуть у пошуках роботи.

Очевидно, що державне визнання – потрібне. Тому що це – долі людей, це – заробітні плати для спеціалістів, це – шлях до часткового фінансування державою богословської освіти.

Чому неможливо все і відразу

Для акредитації «богослов’я» як спеціальності із напрямку підготовки «філософія» виявилась необхідною величезна кількість документації та організаційних кроків. Отже, необхідні програми із підготовки освітнього рівня «бакалавр» та близько сотні програм учбових курсів. Плюс всякого роду звичайна для освітніх закладів документація. Також необхідні програми з підготовки освітнього рівня «магістр» та близько півсотні програм учбових курсів. Крім програм, необхідні підручники, методичні посібники з підготовки до семінарів та самостійної роботи, тестові завдання, навчально-методичні комплекси тощо. Український Католицький Університет витратив кілька років роботи практично всіх своїх робітників на виконання необхідного об’єму роботи. Тепер необхідно проробити величезний об’єм роботи над впровадженням аспірантури, створенням Вченої Ради із захисту кандидатських дисертації. В майбутньому – робота над створенням Вченої Ради із захисту докторських дисертацій.

І ось вельмишановні православні ректори заявляють, що богослов’я – не галузь філософії, а самостійний напрямок підготовки. А отже, необхідно визначитися із тим, які можуть бути власне спеціальності в межах цього напрямку. Наприклад, богослови виділять кілька спеціальностей: «догматика», «біблеїстика», «патристика», «літургіка», «історія Церкви», «соціальна доктрина» тощо. І по кожній із цих спеціальностей борці за самостійність богослов’я мають розробити програми для підготовки спеціалістів (100 на кожну спеціальність) і магістрів (50 на кожну). Безумовно, що можна скоротити кількість програм через дублювання на стадії спеціалістів, але вже на стадії магістрів кожна нова спеціальність даватиме 50 додаткових програм. А це – підручники, посібники, і т.д.

Якщо ж немає можливості написати всю цю гору програм і підручників, то тоді не потрібно боротися за богослов’я як самостійний напрямок підготовки.

Крім того, як можна буде створити Вчені Ради зі захисту із кожної спеціальності «догматика», «біблеїстика», «патристика», «літургіка», «історія Церкви», «соціальна доктрина»? Де взяти стільки докторів наук, визнаних ВАК?

Не менш важлива наступна обставина. Якась спеціальність («догматика», «біблеїстика», «патристика», «літургіка») може бути визнаною державою, якщо з цього напрямку наукових досліджень в Україні пишуться десятки книг та виходять сотні статей. На сьогодні навіть на «богослов’я» взагалі важко набрати кількох десятків наукових монографій, написаних в Україні на рівні вимог наукового співтовариства.

Крім того, справжні проблеми із богослов’ям можуть виникнути в майбутньому. Наприклад, сталась фантастична ситуація. Держава дозволила сформувати Вченні Ради із наявних докторів богослов’я, визнавши їхні звання (хоча якість цих докторів породжує анекдоти в самих Академіях та семінаріях). І тоді на горизонті з’являються представники будь-якої релігії і заявляють – а ми теж видаємо дипломи і рішення про присвоєння вчених звань приймаємо – визнайте і нас. Держава опиниться в дуже незручній ситуації. Кожен, хто «спілкується із вищими силами» захоче визнання власного диплому, підписаного групою «контактерів». І якщо держава відмовиться визнавати ці вимоги, на неї подадуть в суд за порушення 4 і 5 статей «Закону про свободу совісті та релігійні організації». В цих статтях ясно записано, що всі люди рівні незалежно від власного ставлення до релігії і що заборонена будь-яка відкрита чи прихована дискримінація. А ось випадок, коли визнаються дипломи «православні»-«католицькі»-«протестантські»-«мусульманські»-«юдейські», але не визнається диплом «контактерів» чи ще когось – це вже точно підпадає під визначення прихованої дискредитації. А якщо за справу візьметься грамотний юрист, то можна довести і відкриту дискримінацію, а там вже і до рішення Європейського суду недалеко.

Тому не випадково в Європі існує система отримання визнаних державою дипломів «богослов’я» саме в університетах. Бо там «контактеру» спокійно скажуть про невідповідність його роботи вимогам до наукової роботи, чи про змістовні помилки, які унеможливлюють захист. І ніяких порушень. Кожна людина має право подати свою роботу на розгляд університетських богословів. А вони мають право аргументовано відмовити. А дипломи церковних семінарій (всіх – від християнських до «контактерських») визнають лише самі Церкви.

Можливість компромісу

Вся ідея щодо спеціальності 09.00.13 «богослов’я» із напрямку підготовки філософія – це компроміс. Який не є українським винаходом. А є українським варіантом втілення європейського досвіду компромісів.

Сьогодні держава може знайти на власній території 10-15 докторів філософських наук, які є людьми, що знають богослов’я. Тому що займають історією середньовічної філософії, російською релігійною філософією, академічною філософією, сучасною зарубіжною релігійною філософією. Також можна знайти кілька істориків та філологів. За допомогою цих людей можна сформувати Вчену Раду, в якій головне – енциклопедична компетенція Голови Ради та її вченого секретаря. Бо сьогодні це є люди, які просто не допускають в будь-якій Раді «непрохідні» дисертації до захисту. Із цієї невеликої кількості людей необхідно віднайти кандидатуру для експерта ВАК. І кандидатури на наукових керівників та опонентів щодо кожної дисертації.

Ці люди мають бути відкриті до релігійного світогляду, бути толерантними, виступати із позицій відстоювання науковості. Ці люди мають напрацювати методичні рекомендації щодо особливостей критерії науковості богословських робіт.

Чи реально все це зробити? Важко, але реально. За умови допомоги університетів та зацікавлених Церков, можна всю цю роботу здійснити і розпочати роботу Вченої Ради.

В такій Вченій Раді могли б захищатися всі бажаючі, з числа тих, хто має вищу освіту, визнану державою. В Україні є достатня кількість богословів, які за першою освітою були «гуманітаріями» чи «технарями». Здаєш кандидатські іспити, публічний захист – і ось вже кандидати філософських наук із спеціальності богослов’я. Додатковий резерв – нострифікація західних дипломів.

Деяка кількість богословів має вчені звання кандидата наук – філософських, філологічних, історичних. Ці люди можуть стати першими претендентами на захист доктора філософських наук із спеціальності богослов’я.

Таким чином, Церкви могли б сформувати собі власний «золотий фонд» докторів та кандидатів наук і надалі здійснювати власну освітню політику в нових умовах.

Що робити?

Кілька можливих причин можна назвати для відмови ректорів від дороги компромісу.

Здається, що ректори бояться того, що «світські» доктори наук, які будуть віруючими і толерантними, просто не зрозуміють, чому сьогодні рівень церковної науки залишається вкрай незадовільним як якісно, так і кількісно.

Здається, що ректори бояться поділитися владою і впливом із тими, хто має світську освіту та світські звання.

Щоб уникнути наслідків цієї боязні Церквам пора подумати про розмежування завдань підготовки власне церковних кадрів та визнаних державою «богословів». І щодо останнього напрямку розпочати спеціальні проекти, домовившись про заснування активно працюючих кафедр богослов’я в світських університетах.

Церкви могли б в якості експерименту підтримати кадрово і фінансово такі кафедри. Ці кафедри мали б розробити всю документацію та стати базовими для формування Вченої Ради із спеціальності 09.00.13. – «богослов’я». І якщо вже результат роботи цих кафедр в перспективі 3-5 років не виправдає сподівань Церков – тоді можна шукати нові шляхи та нові компроміси. Головне – що за 3-5 років Церкви можуть отримати кадровий резерв кандидатів та докторів наук та реформувати власні заклади освіти так, щоб вони не лише були «болонськими» по формі, але і могли видавати визнані державою дипломи.

Знову ж таки, на цьому шляху є кілька небезпек. Головна з них – це те, що справою створення кафедр богослов’я можуть зайнятися люди, які просто не здатні організувати написання навчальних програм, підручників, всієї документації, яка б забезпечувала навчальний процес. Важливо, щоб ця справа була поручена команді професіоналів, які б забезпечили написання всієї документації, налагодили як навчальний процес, так і захист дисертацій.

Поки що ситуація завмерла в точці невизначеності. Церкви не усвідомлюють того, що необхідно входити в ці відкриті двері. І не з пустими руками – а з суттєвою допомогою як кадровою, так і фінансовою. Бюрократи і філософи стомлюються від примхливої поведінки церковних діячів і вже не проти закрити ці двері, які самі і відкрили. Або залишити їх відкритими лише для УКУ, який не вимагає собі все більшого простору, а працює в полі тих можливостей, які є.

Отже, майбутнє богослов’я – в руках Церков. Архімед казав: «Дайте мені точку опори і я переверну світ». Спеціальність 09.00.13 «богослов’я» взагалі може бути тією точкою опори, через яку відбудеться нова християнізація української культури, нова євангелізація українського народу, нове навернення еліти та суспільства до ідеалів Істини, Добра, Справедливості, Любові. Але цією точкою опори треба вміти скористатися.

Система Orphus
Рейтинг
0
1
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Точка зору

    • 27 березня 2020, 14:28 | Відкрита тема | 

      Кілька порад «Слугам народу» щодо нинішньої політики в царині державно-церковних відносин

      Нинішня влада з першого дня своєї діяльності оголосила про свій нейтралітет у ставленні до релігійної проблематики. При цьому позірність подібних заяв була очевидною від самого початку. Влада почала з того, що створила перепони на шляху вільного вияву симпатій православних щодо їхнього входження до складу УПЦ та ПЦУ. Це очевидна груба помилка влади.

    • 23 березня 2020, 12:17 | Колонка о. Андрія Зелінського | 

      Із острова украденої весни…

      Ми вимушено розбіглися по наших печерах, позбавляючи себе можливості дивитися одне одному в очі, потискати одне одному руку, вітатися й прощатися обіймами. Ми ж так звикли, що весна – час чи не для найважливішого в нашому житті, пора для якогось особливого тепла та цвітіння, час життя. У нас поцупили весну.

    Останні коментарі

    • velovs@ukr.net | 28 березня 2020, 17:55

      "Христос більший за своє євхаристичне Тіло і Кров - святе причастя. Христос - це Боже Слово і Божа Премудрість, з якою ми зустрічаємося і якою ми наповнюємося, читаючи Святе Письмо. Христос - це

    • velovs@ukr.net | 28 березня 2020, 14:10

      "А біля тих храмів, які залишалися відкритими, на Великдень чатували міліціянти і комсомольці. Це було всього 30 років тому." -------- 30 років тому - це, значить, 1990 р. Одначе тоді,

    • velovs@ukr.net | 27 березня 2020, 19:43

      Начебто все правильно й актуально тут каже єпископ Риму. Разом з тим ми, по суті, ніяк не почули від нього, мабуть, НАЙГОЛОВНІШОГО. ---- А саме: дуже схоже, що нині людство переживає не просто

    • velovs@ukr.net | 27 березня 2020, 12:39

      "Боротьбу з епідеміями та подолання багатьох із них можна вважати одним із найважливіших, часто недооцінених, успіхів в історії людства. Зараз світ зіткнувся з новою пандемічною хворобою –

    • velovs@ukr.net | 27 березня 2020, 11:15

      Ми вже мали добре відомий досвід, коли, скажімо, ватажки позаминулої влади, по суті, піднесли УПЦ МП до (фактичної) ролі і статусу ледь не "державної" конфесії в Україні. ------- Чи от

    Популярні статті місяця