Ревізор із Кремля: черговий замір рівня малоросійства в Україні

Іван МАКАРЧУК, історик, філософ, Рівне-Київ

Про приїзд новообраного Московського патріарха в Україну написано і сказано на різноманітних прес-конференціях так багато, що не знаю, чи цікаво буде читати ще щось. А тому я не буду робити аналіз можливих наслідків приїзду патріарха – нікому такий аналіз не потрібен, бо в Україні немає жодної інституції, яка б з того аналізу могла скористати. Хіба що за принципом – а поговорити? Тому підіб’ємо підсумки візиту вже після його закінчення. Я також відкидаю мудрагелівські розмірковування на кшталт: Чи вплинув візит Кирила у Фанар і переговори із Вселенським патріархом Варфоломієм на можливі заяви Московського патріарха в Україні? Як каже народна мудрість – скільки вовка не годуй, а його все рівно у ліс тягне. Тобто скільки б Московських патріархів і куди б не возили, а вони знай все свою імперію розбудовують… А тому наразі є лише одне питання – хто і чого їде в Україну?

До нас їде ревізор (патріарх всієї Московії Кирило)… І це очевидно, що їде саме як ревізор. Хоча, безперечно, є в Україні кілька сот чи навіть тисяч людей, які вірять, що до нас їде один із православних первосвящеників сусідської держави. Принаймні так офіційно нас переконують мало не півроку всілякі російські в Україні ЗМІ. Проте з часів отого першого кривавого синовбивці Івана ніхто і ніколи з Росії не їздив до нас з душпастирством. От і нинішній Кирило все про якусь турбулентність в українській політиці розповідає, забороняє нам переглядати свою (і їхню, цебто московитську) історію (щоб, очевидно, не каятися Московській Церкві за співпрацю із НКВД-КГБ). А про те, що в Росії за останні 19 років загинув вже трьохсотий журналіст (ним стала 15 липня ц.р. Наталя Естемірова) – ніде ні слова… Хоч і знає патріарх, що Істина починається із Слова…

Отже, їде. І нема на це ради. Їде в черговий раз щось зміцнювати. Об’єктивно – російський духовний гніт… А тому можливі протести українців проти таких ревізорів були б цілком виправдані.

Але чому організатори візиту і сам патріарх так бояться цих протестів?

На це, виявляється, є об’єктивні причини. Здоров’я у нашого ревізора нікудишнє. Як свідчить його давній (із 1971 року) КГБешний друг Вадим Мельников, вже на 1998 рік нинішній Московський патріарх переніс три інфаркти (див. статтю І.Бобрової «Как митрополит Кирилл чуть не погиб в Швейцарии» у газеті «Московский комсомолець», яка вийшла на початку року, але чомусь зараз вже не доступна на сайті газети. — авт.).

Надзвичайно гарячі були для владики Кирила 90-ті роки. Треба було заробляти стартовий капітал для подальших «великих справ». Спирт, горілка, тютюн, нафта, газ – чого лише не продавала Московська патріархія, не сплачуючи податки у казну. Про мільярдні афери нинішнього патріарха багато писала тогочасна російська преса. А чи не єдина книга про господарську діяльність Московської патріархії Н.Мітрохіна, завдяки зусиллям патріархії, так і не поступила у широку продажу. Із масштабів економічної діяльності православних владик можна зробити висновок, що інфаркти – це ще дуже мала плата за ті оборудки. Багато із тодішніх скоробагатьків вже з десяток років у поминальних книгах. Проте для Кирила тоді все закінчилося щасливо.

Про реальний нинішній стан здоров’я нинішнього Московського патріарха відомо не багато. Проте дуже красномовним був факт непритомності патріаршого місцеблюстителя Кирила при відспівуванні спочилого Олексія ІІ. Очевидці розповідають, що картина із лежачим у ризниці вверх ногами з двома крапельницями в обох руках посинівшого патріаршого місцеблюстителя була моторошною. От-от здавалося, що скоро відспівувати будуть обох…

Тому, напрошується висновок – зустрінь українці нинішнього Московського патріарха так, як у 1990 році зустріли Олексія ІІ, і візит прийдеться максимально урізати у часі…

Що перевірятиме ревізор із командою у своїй, як йому здається, вотчині?

Питання, на мій погляд, не складне – нинішній рівень малоросійства чи, точніше, хохляцтва в Україні. Причому на всіх рівнях – від політиків і кліриків до вірян у сільських приходах. Це необхідно після низки успішних російських політичних і економічних антиукраїнських акцій. Адже кремлівське керівництво дуже цікавить – чи й надалі лобзатимуть московські руки, чи не перегнули, бува, палицю? Чи український російськомовний (та частково – україномовний) православний ще здатний опиратися тому потоку брехні, який щохвилинно ллється із російських та російськомовних в Україні ЗМІ щодо нашої історії, культури, політики, економіки тощо?

Довіри соціологам немає. От і будуть проведені польові заміри у всіх регіонах – Центр, Захід, Схід, Південь.

Попередні прогнози щодо майбутнього візиту для москвичів втішаючі. З Московським патріархом не зрозуміло з якого дива буде офіційно зустрічатися Президент України, що автоматично піднімає ранг візиту. Адже, якщо вже так хочеться, можна було зробити зустріч неофіційною чи приватною (в противному разі слід зустрічатися із всіма главами Церков сусідніх держав, які навідуються в Україну). А після Президента до лобзання руки підтягнеться майже вся чиновницька рать…

Дивують регіони і окремі міста. В злиденних і дотаційних Волинській й Тернопільській областях будуть потрачені сотні тисяч приходських/людських, а подекуди й бюджетних гривень на зустріч московських гостей. Проте саме звідти йде найбільше звернень до президентських та урядових структур з проханням допомогти у відновленні храмів… От і міська рада Севастополя офіційно виділила на заходи, пов’язані із приїздом Кирила, 811 тис. грн. Зрозуміло, що кошти будуть забрані із гуманітарних та соціальних програм міста – шкіл, лікарень тощо. Чи буде хоч одна карна справа за таке нецільове використання державних коштів?

Приїзд Московського патріарха вже намагаються використати у своїх цілях майже всі промосковські шовіністичні організації Криму. В т.ч. й ті, які відверто виступають за від’єднання півострова від України. Щось подібне, але в менших масштабах, буде відбуватися і на Донеччині. Розправили крила всі українофоби Києва. Україною їздять наче у себе вдома російські православні байкери, яких благословили В.Путін і патріарх Кирил, проводиться масштабна агітаційна, часто антиукраїнська, робота… Чи зможе Українська держава втримати ситуацію під своїм контролем? Хто цим буде займатися – деморалізоване СБУ, де навіть генерали, які відповідають за релігійний напрям, вже почали вкорочувати собі віку?

На сторожі державності мали б стати українські громадські організації, оте «громадянське суспільство», про яке багато говорять т.зв. українські демократи, але яке, на мій погляд, існує вже лише у теорії. Є в нас розрекламована організація «За Помісну Україну», яка за останні роки не провела жодної акції, яка безпосередньо стосувалася б теми Помісності – всі зусилля були потрачені на створення музею «Українці в світі». Є «Просвіта», РУХ, який «20 років держить слово», незрозуміло, правда, яке і кому дане тощо. І що? Усі, виявляється, перейняті «політичною доцільністю»…

Що ж панове, тоді не дивуйтеся, що в країні ніхто скоро не захоче розмовляти українською. Всі ж бо будуть зайняті одним – як би першим облобизати чергову «московську руку» за чергову нікчемну подачку.

Історія вчить, що вона нікого не вчить. Це – про українців. Вже Мазепа відчув, що означає віддати український духовний простір церкві чужої країни (він же й віддав, борючись за владу – див. статтю П.Кралюка «Мазепа як дзеркало українського політикуму»). Поразка Мазепи була запрограмована ним же, коли він організував вибори Київського митрополита і заставив його їхати на висвяту до Москви. Що ж дивуватися, що гетьмана не зрозуміли свої ж українці – у всіх церквах в Україні московські попи розповідали, що шведи є загарбниками, а гетьман – зрадником…

Подібні ж помилки робили і роблять практично усі наші лідери – достатньо згадати знамените висловлювання Грушевського: «обійдемося без армії і попів». Не обійшлися, а обидва ці фактори взяли собі на службу вороги України. І нинішнє загравання українського політикуму із московським православ’ям до добра в Україні не приведе. Щоб зробити такий висновок не треба бути провидцем. Досить уважно почитати історію Московського патріархату та висловлювання деяких нинішніх владик УПЦ МП.

А ми, українці, все вдаємо із себе всеядних, комплексуємо – мовляв, хай їде в Україну хто хоче і чого хоче. А от чи зміг би Предстоятель УПЦ КП безперешкодно з’їздити до своєї немалої пастви в Російську Федерацію? Я в цьому дуже сумніваюся…