"Ті, хто ліпить суспільну думку, свідомо вдають, що Церкви немає або вона є для маленької кількості людей"

Інтерв’ю з протоєреєм Андрієм ТКАЧОВИМ, співробітником Синодального відділу релігійної освіти, місіонерства та катехизації УПЦ, членом редколегії журналу «Отрок.ua», настоятелем храму преподобного Агапіта Печерського при медичному університеті м. Києва

Нещодавно в Києві відбулася конференція «Патріарший візит до України: відповідаючи на виклики часу», під час якої одним з головних доповідачів був о. Андрій ТКАЧОВ, який акцентував увагу на необхідності медіа-служіння Церкви. В інтерв’ю РІСУ ми попросили його розширити цю тему, а також висловитися з приводу медіа-висвітлення візиту Патріарха Кирила до України.

— Як ви оцінюєте інформаційне висвітлення українськими ЗМІ візиту Патріарха Кирила до України?

— У ЗМІ не було досвіду висвітлення подібних заходів. Тому, для першого разу, ця масштабна подія була висвітлена дуже добре. Тут ще треба подякувати Патріархові. Відчувалася свіжість, потужність, правдивість, щирість, креативність.

Також провели велику попередню роботу. Слід віддати належне церковному супроводу, котрий змусив ЗМІ звернути увагу на візит. Якби віддали все на відкуп ЗМІ, то було б набагато гірше.

Інформація була несподівано високо запитувана величезною кількістю «споживачів». Рейтинги проповідей зашкалювали, увага людей була прикута до екранів.

Ступінь висвітлення події був адекватним масштабності події.

— Ви говорили про відсутність досвіду у висвітленні подібних заходів. Проте був приїзд Папи Римського Іоанна Павла ІІ. Рік тому Україну відвідав Патріарх Костянтинопольський Варфоломій.

— Безумовно, певний досвід є. Розумієте, за трапезою сучасного світу Христові призначається останнє місце. Перші місця на цьому бенкеті посідають манекенниці, спортсмени, бізнесмени, кіноактори. «Христос мов жебрак сидить в кінці столу», - слова Іустина Поповича. Питання про церковне життя відсунуте на маргінес. Ті, хто ліпить суспільну думку, свідомо роблять вигляд, що Церкви немає або вона є для маленької кількості людей. Життя Церкви не висвітлюється адекватно її впливові на душу людини. А тут Патріарх зламав цей стереотип.

Візит Папи Римського – дещо інша пісня. Папа – це особа, яка може здійснювати візити двох видів. Він, у випадку необхідності, заявляє, що відвідує якесь місце як державна (глава держави Ватикан) особа або ж здійснює пастирський візит. Візит нашого Патріарха – лише пастирський. Тому одна зі складових частин іміджу Папи – світська особа. Для них написати компакт-диск із піснями – вже стало звичною справою. Іоанн Павло ІІ робив, зараз Бенедикт цим займається. Вони роблять речі, які лестять ліберальній свідомості. Вони лестять світу. Тому той (папський візит) був формально – світський візит. Усі католики йдуть на богослужіння, а ЗМІ кажуть: «Як добре, що Папа приїхав». У нашому випадку йдеться зовсім про інше.

В українському суспільстві до Папи Римського, я б сказав, шанобливо-байдуже ставлення: «О, хороша людина! Добре, що приїхав!» Без ажіотажу. А до фігури Патріарха Кирила пристрасне ставлення. Його або не люблять в Україні, або дуже люблять: байдужості він не викликає. Тому для ворогів візиту краще було би замовчати те, що сталося, а то будь-яка інша інформація дуже резонувала.

І візит Варфоломея, за всієї поваги до Святішого, не був оповитий такою масштабністю, не було такої народної уваги. Так, зібрався політичний бомонд, постояли в Софії Київській, помучилися, послухали грецьке богослужіння. (Вони ж і своє ледве вистоюють.) Але ніщо не сколихнулося в народному житті.

А тут розбентежили все суспільство. Або велика любов, або велика ненависть – власне, це нагадує ставлення до Самого Господа Ісуса Христа. Його або ганять, або благословляють. Його не можна не помічати.

— У професійному журналістському середовищі України доволі критично оцінювали готовність Патріарха Кирила йти на контакт із пресою. На відомому «спілкуванні з інтелігенцією» на «Інтері» половина учасників була з Росії і аудиторія, в цілому, — доволі лояльна до Патріарха. Святіший під час візиту не провів жодної повноцінної прес-конференції, де б йому могли задати будь-які (і незручні також) питання.

— І що?

— Тобто спеціалісти були праві, що Патріарх не вміє спілкуватися з пресою в умовах свободи слова?

— А ви дізнайтеся у журналістської спільноти: як «борці за свободу слова» готують свої прес-конференції на широку аудиторію, і як там вказують, що з питань задавати, а що ні. Ви думаєте: всі «борці за свободу» повністю відкриті? Скажуть усе, що ви запитаєте?

Це ілюзія, що людина повинна відповідати на все, про що запитають, а журналіст має право задавати питання про все, що завгодно. Хто сказав і де написано, що журналістика полягає в постановці каверзних запитань? Коли можна припинити цю гру словами, це забавляння, це зведення високих тем до рівня вартості годинників, то це слід зробити. Я тільки за це.

Не секрет: один божевільний може перекричати весь автобус. Хіба свобода слова зводиться до прагнення перекричати всіх? Справді, будь-яка прес-конференція, будь-яка публічна діяльність людини подібного масштабу завжди передбачає обмеження на потрібні і непотрібні питання, це спроба не розмінюватися на дрібниці.

— Та все ж таки, питання вартості годинника дуже важливе. Воно впливає на загальне уявлення про особистість. Свобода преси і полягає в тому, що публічна людина робить своє життя публічним і з цим змиряється.

— От недавно помер Патріарх Сербський Павло – неординарна особистість. Він міг знайти чоботи на смітнику, сам їх зашити і ще п’ять років у них ходити, їздив у громадському транспорті і не користувався автомобілем. Коли наше журналістська спільнота так закохана у некорисливість, то чому не дали жодного репортажу про Патріарха Павла? Він доступна фігура – можна було щодня побачити на вулицях Бєлграда. Але – мовчанка.

Гамір довкола годинника кон’юнктурний. Був би Патріарх Кирил одягнутий по-жебрацьки і їздив ба на «Запорожці», то зустрів би насмішку і неповагу з боку тих, хто сьогодні пафосно висловлюється про вартість годинника.

А ви хочете, щоб він носив на шиї пісочний годинник? Ви думаєте, він ходить по крамницях у купує предмети розкоші? Правильно сказав хтось із прес-служби: йому, найшвидше, їх подарували. Може, той же Папа Римський.

Питання зовсім у іншому: як жити? що робити далі? які питання ставить перед нами сучасність? і як на них відповідати?

Якщо журналіст не готовий задавати питання подібного характеру, то не варто з ним розмовляти – гаяти час на порожні речі.

— Напередодні візиту УНІАН запустила розділ «релігія». За інформацією з різних джерел, це спільний проект УПЦ та агентства для висвітлення перебування першоієрарха РПЦ в Україні. Курували наповнення розділу (60% контенту повинно бути присвячене УПЦ) з Інформаційно-просвітницького відділу УПЦ. Проте після завершення візиту проект значно знизив свою активність. Чи буде його реанімація?

— Це слід запитувати у тих, хто цим займається, кого поставлено керувати цим процесом. Я зовсім не володію ситуацією. Чому проект млявий, це питання до тих, хто повинен ним керувати.

— А в цілому, які медіа-продукти слід запустити Церкві для серйознішої присутності в медіа-просторі?

— Я нещодавно прочитав статтю про одного французького письменника, Франсуа Моріака, котрий перед смертю сказав: «Сподівання світу я пов’язую з наверненням до Бога російської інтелігенції». Це був ревний католик, і його слова значать багато.

Церква повинна говорити мовою високої культури – просвічувати і освічувати, а просвічуючи – виховувати. Триєдність: виховання, просвіта та освіта. Такої інформації чекають від Церкви.

Якщо раніше шість-сім років тому будь-яка інформація про християнство сприймалася з радістю, мовляв, Церква є, вона живе, то сьогодні змушені говорити на більш якісному рівні. Не потрібно множити кількість сайтів, а слід поглиблювати їхній якісний стан.

Християнський погляд – це єдиний погляд у світі, здатний вирішити, примирити, вилікувати виразки. Людина не знає, навіщо жити, тому вона так бездумно скаче по життю, щоб не замислюватися. Щойно починає замислюватися, не маючи віри, - божеволіє. Лише християнський погляд достатньо глибокий, широкий, гармонійний і пов’язаний з минулим, теперішнім та майбутнім. Поліпшувати якість християнського звернення до світу слід.

Апостол Павло казав, що він винен усім: і еллінам, і юдеям, і вченим, і невігласам. Слід навчитися говорити з невігласами простою мовою. І слід говорити освічено. Глибоке воцерковлення інтелігенції – запорука довголіття та успішності християнської місії.

— Ви сказали ключове слово «виховувати». Наприклад, в Українському католицькому університеті спеціально відкрили Магістерську програму екуменічних досліджень зі спеціалізацією «релігійна журналістика» для світських журналістів. Щось подібне готується в стінах УПЦ?

— Такі речі повинні бути. Ми повинні підіймати інтелектуальний рівень світських журналістів – тих, хто хоче. Повинні допомагати воцерковлюватися, говорити їм про церкву грамотною мовою.

Світський журналіст – не запорука безбожності та непролазного невігластва у духовних питаннях. У нього теж є святі теми: діти, батьківщина, любов. Тема Христа і Церкви також повинна бути в цьому переліку. До неї у Великодні та Різдвяні дні так чи інакше усі ЗМІ наближаються. Хотілося, щоб ці події висвітлювалися все ж таки, людьми небайдужими і освіченими.

— Тобто можна очікувати запуску конкретних програм?

— Можна молитися і прагнути цього. Тобто щоб знайшлися талановиті люди, котрі можуть простягти руку освіченій частині світського суспільства. Ми повинні це робити.

— УПЦ якраз має подібний потенціал: найбільша прес-служба серед релігійних організацій в Україні; якісні ЗМІ (ТК «ГЛАС», журнали «Отрок.ua», «Фома»).

— Не все робиться одразу. Починається все з маленького. Як зачаття дитини – це ж «лише темрява утроби і крапля сімені», - як пише Григорій Богослов. Усе буде поступово. Дайте лиш час.

Дай Боже, щоб часу вистачило, щоб ця релігійна свобода і громадянський мир у суспільстві, котрі сприяють Церкві, не перервалися негативними подіями. Щоб Церква не зірвалася на злеті у своєму розвитку.

— Ви сказали про «релігійну свободу». Але після виступів деяких спікерів (особливо Дмитра Табачника) на сьогоднішній конференції склалося враження, що її в країні немає, і насувається тоталітарний режим.

— Абсолютної релігійної свободи в Україні, звісно, немає. Світ – це зіткнення воль і боротьба ідей. На релігійному полі України воюють між собою кілька воль та ідей. Світ відносний. Але простій людині дозволяється певний ступінь добровільної участі, свободи в плані вибору світогляду. Звісно, людиною маніпулюють, керують, на неї впливають. Але ніхто не забирає останнього слова: «так» або «ні». У людини є доступ до інформації, є право обрати життя і не обрати смерть. Існує відносний громадянський мир і відносна релігійна свобода, котрі, порівняно з минулими часами, являються суттєвими.

— Дякую за розмову!

Розмовляв Микола МАЛУХА
Київ, 20 листопада 2009 року

Фото з сайту «Православ’я в Україні»