Видавництво “Дух і Літера”: свідчення, що Правда реальна

17 січня 2020, 17:01 | Інтерв'ю | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Розмовляла Ярослава Музиченко

Назва видавництва “Дух і Літера”, за словами його засновників, зародилася в Парижі на початку 1990-х. Там є часопис “Еспрі” (Дух) і однойменне видавництво. Українське видавництво при щойно відродженій Києво-Могилянській академії вирішили назвати “Дух і Літера”. “Ми радилися з Мирославом Поповичем, з людьми, які входили до редколегії часопису “Філософсько-соціологічна думка” та газети “Український оглядач” — де ми працювали з Леонідом Фінбергом, — пояснює директор видавництва Костянтин Сігов. — Перший наш видавничий досвід пов'язаний з цим колом авторів. Потрібно було заповнювати величезні лакуни в усій гуманітарній сфері, які в нас були після Радянського Союзу. Було чітке відчуття, що саме ці два слова – “дух” і “літера” можуть єднати науки про знакові системи і науки про Дух”.

Як зазначається на сайті, “Науково-видавниче об'єднання “Дух і літера” знайомить читачів з найкращими зразками світової та української класики, а також найновішими дослідженнями в галузях філософії, історії, культурології, соціальних наук, мистецтвознавства тощо”. На сьогодні вийшло друком понад 500 видань. Значну увагу видавництво приділяє книжкам з християнської тематики та літературі з юдаїки.

Наша розмова – зі співзасновниками видавництва: його директором, ученим-філософом та громадським діячем, директором Центру Європейських гуманітарних досліджень Національного університету “Києво-Могилянська академія”, організатором щорічної міжнародної конференції “Успенські читання” та Київського літнього богословського інституту Костянтином Сіговим та головним редактором видавництва, соціологом, директором Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства НаУКМА Леонідом Фінбергом.

“У нашій ситуації “постправда” означає “беззаконня”…”

— Яке значення має видавництво, що базує свою роботу на відновленні цінності правди в епоху “постправди”? Наскільки важливими є книжки, які закликають до пошуку істини?

Костянтин СіговКостянтин Сігов: Оксфордський словник зазначає, що після ситуації Брекзиту, коли політичні діячі відверто брехали, ми опинилися в ситуації post trueth, викривлення фактів. Утім для слов’янського світу цей вислів є набагато радикальнішим і драматичнішим. Тому що, починаючи з “Руської правди” Ярослава Мудрого, для нас “правда” означає “право” (ці слова недаремно є однокорінними), “справедливість” і “закон”.

Західний світ зараз у змозі охороняти правосуддя, там продовжують діяти правові процедури. Ми спостерігаємо ситуацію імпічменту президента США. Є rule of law – верховенство права, вимога справедливості. Але в нашій ситуації “постправда” означає “беззаконня”, “постправо” і “постсправедливість”. Це руйнує підвалини суспільства, що мають утримувати цивілізацію в нашому просторі.

Ми бачимо величезний контраст. На сході від нас ніхто навіть уявити не може собі процедури імпічменту, пов’язаної зі злочинами проти людства. А на заході ця процедура вже діє і обговорюється на всіх телеканалах. Бо людина “просто” намагалася викривити державні процедури на власну користь. Це зовсім іншого рівня злочин, ніж відбуваються на сході, але він спричиняє активну дію і правосуддя.

Саме тому для Східної Європи тематика правди і правосуддя є ключовою. Відповідно, є важливими такі книги як “Чарівність енергії” Леоніда Ушкалова про Михайла Драгоманова (вся тематика Драгоманова базується довкола образу правди). Ушкалов вживає щодо цього діяча Шевченківський вислів – “Апостол правди і науки” і каже, що в українській гуманітаристиці взагалі усе обертається навколо цієї формули Тараса Шевченка. Від часів самого Шевченка й Драгоманова до часів Миколи Зерова, про якого написав для нашого видавництва Володимир Панченко і до самого Ушкалова – в контексті цієї теми триває наше запитання: бути чи не бути? Адже якщо не буде правди – то й нічого не буде.

— Можна сказати, що через видання “Дух і Літера” ідея правди повертається в культурний простір України?

КС: Ми навіть цілу конференцію “Успенських читань” присвятили цій темі — "Шляхи просвітництва та свідки правди”. Вважаємо, що проблему стирання ключового розмежування між правдою і неправдою, між злом і добром не можна тримати на маргінесі дискусій. Саме зараз дуже важливо проаналізувати цей феномен. Бо саме від цього залежить наше життя на найближчі роки.

Ми про це нещодавно зробили спільний лист із Мирославом Мариновичем… У статті “правда” у книжці Леоніда Ушкалова “Моя Шевченківська енциклопедія”, автор, зокрема, каже, що першоджерела всієї української літератури пов’язані з боротьбою Правди і Кривди. І з намаганням Кривди захопити весь простір Землі. Щоб Правда пішла десь геть на небо. Оцей дуалізм подій, коли Кривда панує на землі, а Правда залишається лише в світі ідей — переданий у пісні, яку пов’язують із Сковородою – “Нема в світі правди”. Переконати всіх, що це не тільки елемент фольклору, але геополітична реальність, і що правди не варто й шукати, бо її взагалі нема в світі – це надзавдання “путінської партії”.

Влучно про це писав Пітер Померанцев. Мовляв, ідея не тільки сказати, що є “наша пропаганда” і є “їхня пропаганда” — що і те, й інше – то брехня. А медійне поле взагалі має бути зруйноване, бо довіри до жодного джерела інформації більше не може бути. Ми зараз бачимо, як певні сучасні медійні знаряддя у такий спосіб продовжують розвивати ту ідею, що Кривда має захопити весь світовий простір. Я думаю, що необхідно чинити цьому опір і свідчити в дуже конкретний спосіб про те, що Правда є, вона має тут своє коріння і свій шлях — вузький але реальний. І що освіта – середня і вища, обов’язково має своїм фундаментом свідчення про цю реальність, свідчення правди. Тільки в такий спосіб можливе те диво, про яке згадував один з кращих християнських мислителів ХХ століття, який загинув у Першій світовій війні – Шарль Пегі. Він казав, що коли він був хлопцем у школі, його вразило, що коли всі переказували якісь антисемітські плітки і проявляли агресію (а це доба “Справи Дрейфуса”), один хлопець, блідий, стояв на своєму і повторював: “Це неправда”. Оця здатність людини сказати, що це неправда і стояти на цьому, є початком усього. І в школі, і в житті, і в культурі.

“Це побудова мостів на важливому рівні…”

— Ваші видання так чи інакше базуються на юдео-християнській традиції…

КС: Загалом, так. Ми видали словник юдео-християнського діалогу. Заснували серію “Свідки правди” — про особисте свідчення правди. Видавали в цій серії як українських авторів, так і переклади. Там вийшли книги широкого діапазону. Назву лише дві. З одного боку, “Купина неопалимая”, де вміщено вибрані статті, проповіді, листи протоєрея Олександра Глаголєва та спогади його сина. Глаголєв був останнім ректором Київської духовної академії, що виросла з Києво-Могилянської академії. Він писав книги світового рівня з біблійної історії, археології, перекладав біблійні тексти. Його син Олексій, який народився тут, у стінах Києво-Могилянської академії, — праведник світу. Він разом з дружиною і донькою рятував євреїв у 1941 році від смерті в Бабиному яру. Його дочка зберегла родинні архіви, ми з нею спілкувалися. Її син працює у видавництві “Дух і Літера”. На будівлі Могилянки встановлена пам’ятна дошка на честь Глаголєвих.

Інший приклад – “Щоденник митрополита Андрея Шептицького”. Наші колеги знайшли в архіві його рукопис, один з останніх перед його смертю. І опублікували його. Велику радість мав Блаженніший Любомир Гузар від цієї книги, він був щасливий, що цей текст зберігся, а не канув у забуття. І що він надрукований саме в Києві. У цій серії вийшов також щоденник Давида Кагане.

Леонід ФінбергЛеонід Фінберг: Хочу додати щодо видання Андрея Шептицького. В архіві громадських об’єднань, колишньому партійному, лежав рукопис із зазначенням, що це “Щоденник українського націоналіста”. Жанна Миколаївна Ковба принесла цей документ. З першої ж сторінки мені стало зрозуміло, що це текст митрополита Андрея. Характерно, що це друга частина його щоденника. Там пронумеровані дати записів кожного дня, і рукопис починається із 40-х номерів. Вірогідно, частина з описом радянської окупації пропала. Принаймні, її за цей час не було знайдено.

Коли я переконався, що це рукопис Шептицького, то подзвонив Мирославу Мариновичу. Повідомив йому про віднайдення такого документа. Потім вийшло друком спільне видання за участі Центру юдаїки, Українського католицького університету, видавництва “Дух і Літера” та НаУКМА.

— Ваше видавництво започаткувало видання праць з юдаїки українською мовою. Який шлях уже пройдено?

ЛФ: 30 років тому, коли ми починали, юдаїки на цих землях не існувало. Початки її спостерігалися до так званої “жовтневої революції”. А потім було, як кажуть, то до війни, то після – інших часів не бувало. Ми знаємо, що ХХ трагічне століття на наших землях практично не давало можливості займатися наукою. У 1930-ті провадились специфічні, пролетарськи орієнтовані дослідження, значною мірою атеїстичні. Потім був Голокост, репресії. Почалося відновлення наприкінці 1980-х років. Пам’ятаю мою розмову з Романом Корогодським, коли я вже починав займатися юдаїкою. Він переконував, що нічого з того не вийде, що вже немає потенціалу. Тепер можу сказати, що він не зовсім був правий. Нам є що розповісти, і так чи інакше, українські читачі сьогодні мають певний корпус текстів, що дають уявлення про цінності юдейської цивілізації, про єврейську історію. Внесок у це зробив і наш Центр юдаїки, і видавництво “Дух і Літера” — близько 100 книжок з юдаїки.

Назву лише кілька провідних. Це двотомник “Єврейська цивілізація” — переклад Оксфордського підручника на 500 сторінок. Вона унікальна в усіх сенсах, добре написана. Минулого року ми видали декілька книжок з історії євреїв України та єврейського ортодоксального мистецтва Східної Європи, рекомендованих Міністерством освіти для гімназій. Якби ми захотіли це робити 15–20 років тому, нам навряд чи вдалося б. Це якоюсь мірою підсумок праці, здійсненої за ці роки.

Також ми видали два томи, близько 1000 сторінок – коментаря до Псалмів Давидових від рабина початку ХХ століття з Німеччини Гіршо. Це унікальне видання, у двох версіях: українській та російській. Це теж стало можливим лише завдяки тому досвіду, який ми набули за ці роки й десятиліття.

— Чи здійснено дослідження та чи складено список репресованих у роки радянської та нацистської окупації України рабинів та релігійних філософів?

ЛФ: На жаль, немає ще такої системної книги. Хоча, безумовно, вона потрібна. Ми видали певні точкові книги чи статті про репресії. Звісно, рабинів знищували не менше, ніж священиків. Усі релігійні люди оголошувалися “ворогами радянської влади”. Та й не тільки релігійні. Для радянської влади ворогами були майже всі мешканці Радянського Союзу. Тільки по черзі. Спочатку особи, які мали статки, потім діячі різних політичних партій, і так далі. Усе це ми так чи інакше на сьогодні знаємо. Сподіваюся, що з часом ми видамо книгу, про яку ви говорите. Адже сьогодні ми маємо зовсім іншого рівня колективи, команди. Це молоді люди, які мають відповідну освіту.

— Видавництво “Дух і Літера” від початків є одним з ключових організаторів міжконфесійного діалогу в Україні. Які ваші основні “екуменічні” видання?

КС: Найперше назву книжку “У пошуках єдності християн”, що містить виступи провідних богословів на міжнародному форумі “Декрет про екуменізм Другого Ватиканського Собору: сорок років після Собору – еволюція та непроминальне значення, сучасний стан і майбутні перспективи”. Свої думки стосовно досягнення порозуміння між Церквами висловили такі сучасні християнські мислителі як Вальтер Каспер, Йоан Зізіулас, Енцо Б’янкі, К’яра Любіч та інші.

У пошуках єдності Християн. – К.: Дух і Літера, 2008.

До речі, завдяки нашій праці, до України прибули знакові особи діалогу “Схід-Захід”, представники трьох ключових для світу християнських спільнот, які вперше зустрілися в Києві. Брат Алоїс, який очолює спільноту TAIZE у Франції, Мішель Ван Парейс, який упродовж 25 років був абатом бенедиктинського монастиря у Шевтоні, та Енцо Б’янкі – католицький богослов з Італії, засновник міжконфесійної чернечої спільноти в Бозе. Їхні твори вийшли друком у нашому видавництві.

Упродовж останніх десятиліть ми намагалися заповнити величезну лакуну, яка існувала в пострадянських бібліотеках. Перекладали ключові тексти з французької, німецької, англійської, італійської та інших мов. Це і книги великого формату – знакові тексти ХХ століття, і серія кишенькових видань – “Бібліотека Clementina”, спрямована більше на молодь, студентів, широкий загал.

Наш черговий проект, який єднає всіх нас – це видання найкращого на сьогодні українською мовою зібрання розповідей про святих. Це переклад з французької “Синаксару”, тобто житій святих християн. Уже видано чотири томи, буде всього 12. Кожен том присвячений місяцю року. Там зібрано життєписи святих першого тисячоліття по Різдву Христовому, коли християнство було єдиним, до розділення. У книжці вміщено житія святих із Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Греції, Великобританії та слов’янських країн. Носії імен Катерини, Анни, Варвари та багатьох інших зможуть дізнатися про святих, на честь яких названі. Ми знаємо, що коли дитині треба обрати ім’я, батьки шукають інформацію, хочуть зрозуміти сенс імені, контекст. На сайті ви можете погортати це видання. Воно проілюстроване гарно підібраними іконами з Греції, Ефіопії, Візантії, Парижу, Риму. Це дає змогу українцям побачити свою християнську традицію в набагато ширшому контексті, своє тисячоліття в цій традиції. Добре, що це видання є як французькою, так і англійською, румунською і українською. Відповідно, це побудова мостів на важливому рівні.

Синаксар. — К.: Дух і Літера, 2019.

Ви також організовуєте щорічні Успенські читання, яких відбулося уже близько двадцяти. У тематичних виданнях цих “читань” представлена уся панорама християнського світу та його діалогу з іншими світами…

КС: У “читаннях” беруть участь люди зі всієї України, постійно є представники Українського католицького університету. Видатні мислителі з Італії, Франції, Німеччини, Сполучених Штатів Америки, Бельгії, Швейцарії, Швеції та інших країн. Завдання цих щорічних конференцій – зблизити християн Сходу і Заходу, сприяти порозумінню між представниками різних християнських конфесій. Думаю, що саме цей визначний форум, який у вересні відкриває кожен навчальний рік у нашій країні, починаючи з 2000-го – це промовистий меседж, який ми намагаємося формулювати для подолання штучного розмежування, яке багато хто створював у попередню, радянську, епоху. І досі в університетах нашої країни, на відміну від Німеччини чи Великобританії, майже немає богословських кафедр чи дослідницьких центрів. І якщо філософи з богословами не мають шансу разом навчатися і грати в футбол, то хоч наші книги, які вони читатимуть, дозволять їм бути поруч і спілкуватися.

“Найкращі українські автори постають у діалозі зі світовою думкою…”

— До речі, перші міжнародні контакти Могилянки багато в чому відбулися завдяки діяльності видавництва?

КС: Можна сказати що так. Наші видавничі проекти стають основою для розвитку наукових контактів та спільних досліджень з провідними європейськими науковими школами. У 1993-му ми запросили до Києва, відкрити новий навчальний рік Могилянки, Поля Рікера. Найбільший філософ Європи приїхав до нас, став почесним професором Києво-Могилянської академії, а “Дух і Літера” надрукувала п’ять книг цього мислителя українською мовою. Ми з паном Леонідом розуміли, що до нас може приїхати абсолютно геніальна людина, але якщо жодної її книги кирилицею на даному просторі не видано – за лекційну годину слухачі можуть не зрозуміти ідей автора, та навіть не зібратися на його лекцію. Французи сказали б – це “зустріч, яка не відбулася”. А от якщо є книга, яку люди можуть прочитати і зрозуміти контекст, у них виникають грунтовні запитання і спілкування відбувається на високому рівні. Попередня публікація книги і жива зустріч з видатним автором – це ідеальна формула, яку ми намагаємося і надалі втілювати.

ЛФ: Запрошений вчений, якого ще не читала аудиторія, є просто гостем. А коли видані його книги українською мовою – то стає учасником творення української культури, адже і його тексти вже творять нашу культуру.

КС: Таким чином, до Києва з лекціями приїздили такі відомі вчені як Жорж Ніва, Райнхардт Козеллек, Ютта Шеррер, П’єр Асснер, Калліст Уер, Джонатан Саттон, Барбара Кассен та інші. Ми переклали, зокрема, твори Сімони Вейль, Емануеля Левінаса, Нобелівського лауреата Анрі Бергсона та “Одинадцяту заповідь” Андре Глюксмана. Це великий друг України, який чверть століття підтримував нашу незалежність та свободу і написав текст для Майдану в грудні 2013 року, його прочитали з майданівської сцени.

— Україна через книговидання збагачується світовим досвідом, і в той же час видавництво стимулює наших авторів також працювати над цією тематикою?

КС: Ми переконані, що саме так і відбувається. Пригадую, як ще студентом Могилянки Володимир Єрмоленко брав участь у перекладі ключового твору про політичну філософію Європи — “Левіафана” Томаса Гоббса. Сьогодні Єрмоленко є знаним істориком ідей Європи та його книга “Плинні ідеології. Ідеї та політика в Європі ХІХ–ХХ століть” отримала кращі премії в Україні. Звичайно, це талановита людина, але важливо, що від початку він брав участь у діалозі з ключовими авторами сучасного інтелектуального життя – і як перекладач, і як тлумач – людина, яка аналізувала, коментувала тексти. Мені здається дуже важливим, що найкращі українські автори постають у діалозі саме з інтелектуальною світовою думкою. Це стосується і світлої пам’яті Леоніда Ушкалова та Володимира Панченка, Михайлини Коцюбинської.

До речі, нещодавно ми отримали повідомлення, що книга “Україна в історіях та оповідях”, ідеологом та упорядником якої став Володимир Єрмоленко, сьогодні видана також англійською. Це вже ретрансляція української культури на Захід.

— Тобто, для того щоб відновився Дух, який міг би втілитися в Літеру на місцевому грунті, потрібно відновлювати єдність зі світовим інтелектуальним досвідом і постійно плекати з ним зв'язок…

КС: Це природній шлях усіх європейських культур, ще від Риму. Рим починав із того, що перекладав греків. Горацій говорив, що увійде в світову літературу, бо гарно переклав грецьких авторів. Французи, італійці, британці, німці – з латини і грецької. Кращі сучасні західні автори починали як перекладачі – Рікер, Деріда та інші. Україна просто повертається до природного процесу культуротворення.

ЛФ: Коли йдеться про запозичення або включення людини, яка перекладає з різних мов, та про те, як іноземні тексти стають текстами української культури, то найбільший проект тут – “Європейський словник філософії”. Наведу слова одного з перекладачів і редакторів цього, мабуть, одного з найбільших проектів нашого видавництва та одного з найвідоміших серед інтелектуальних проектів України останнього десятиліття. Професор Олег Хома сказав, що ми починали працювати над цією енциклопедією, будучи філософами, що знають ХІХ століття, а сьогодні вже володіємо і є представниками філософії ХХІ століття. Отже шлях, який проходить людина, спілкуючись із великими цього світу, з найкращими текстами – не минає безслідно. Він стає унікальним особистим досвідом тих, хто над цими текстами працює. Усі наші проекти – це найкращий шлях європейської освіти. Можу наводити десятки таких прикладів.

Свого часу у фонді “Відродження” був проект, яким керувала Наталя Вяткіна. Було отримано фінансування для видання близько ста назв новітніх посібників для вищої школи. Їх замовили українським викладачам. Було переконання, що наші науковці зможуть написати нову соціологію, історію, філософію. На жаль, цей проект не відбувся. Бо не було ще відповідного досвіду. Треба було пройти через десятиліття, щоб сьогодні реалізація цього задуму стала більш імовірною. Дуже точною ідеєю є те, що для нас найважливішим було ретранслювати цінності світової, зокрема, європейської культури, в культуру українську. Для того щоб українська культура піднялася до тих висот, на яких нині перебувають світові філософи, історики та інші інтелектуали. Це процес. 20 років тому це було неможливо.

Чи розширюється аудиторія видавництва?

КС: У перше десятиліття діяльності видавництва ми навіть уявити собі не могли, що будуть електронні книги, які читатимуть на всій планеті. Сьогодні десятки наших книг є в електронному вигляді. Будь-яка людина в будь-якій точці планети може їх завантажити. Є сайт, доступний для всіх охочих. Частину книг викладаємо там у відкритий доступ.

ЛФ: Ми потрапили в тренд, коли наклади усіх книжок в усьому світі зменшуються. Охоплення аудиторії – це окрема тема. Воно складається з декількох складових. Це і електронні книжки, і паперові. Я думаю, що тут різні тенденції у світі і у нас. У радянські часи казали, що в нас багато читають. Це була правда, читали багато. Наші суперподвиги були в тому, що ми прочитали самвидав. Ми витрачали багато часу на те, щоб його десь дістати, а потім читали через лупу за одну ніч “Архіпелаг ГУЛАГ”. У той же час, наша основна перемога – маю на увазі всі українські видавництва, — у тому, що ми сьогодні зробили українську культуру частиною культури світової. По-перше, перекладами. По-друге, розвиваючи свою українську літературу. У радянські часи не існувало філософських, історичних, культурологічних книжок українською – тільки російською і тільки з комуністично-ідеологічним наповненням. Сьогодні маємо перевагу у розширенні кола ідей, кола читачів, відповідно, впливу на світогляд людини.

А наклади – то на мою думку не так важливо. Коли друкувалися на друкарській машинці шість примірників якоїсь дисидентської книги, то їх читали тисячі людей. Я певен, сьогодні наші книжки читають десятки тисяч.

З іншого боку, у світі завершилася епоха інтелектуалів. Тепер є вузькопрофільна інтелігенція. Хтось сформувався як медик, хтось як інженер. У всіх тепер менше часу, щоб стежити за культурними новинами, філософською думкою. Це сумно, але так є в усьому світі. Відомо, що спеціалісти з історії Середньовіччя майже нічого не знають про історію античності і навпаки. Я вже не кажу, що історики майже не знайомі з працями філософів. Кожен знає свою парафію. А ми знаємо і тих, й інших, бо вони всі до нас приходять, ми вибираємо їхні книжки і видаємо.

Ваше видавництво займаються ще й підготуванням до видання загальнодемократичних серій книжок. Які з них найактуальніші?

ЛФ: Це, зокрема, “Бібліотека спротиву – бібліотека надії”, яка формувалася з книжок, дуже важливих для розуміння подій ХХ століття і сьогодення. Там вийшли книги і художні – Світлани Алексієвич, — і історичні, скажімо, “Як нацизм прийшов до влади”, публіцистика Сергія Єфремова початку ХХ століття, історія польського спротиву одного з провідних інтелектуалів сучасної Європи, свого часу одного з лідерів польської “Солідарності” Адама Міхніка, книжка Єжи Гедройця про діяльність знаменитого польського часопису “Культура”, “Автобіографія в чотири руки”. У цій же серії вийшла біографія Василя Стуса, яку написав син, Дмитро Стус. Також книжка “Синдром АТО. Нотатки “Айболіта”” — ветерана, лікаря, одного з наших сучасних героїв, який вивів з-під Іловайська близько 100 поранених, врятувавши їм життя — Всеволода Стеблюка. Про кожну з книжок цієї серії варто розповідати окремо.

Друга серія, важлива для нас усіх і для мене особисто – “Постаті культури”. Культурна людина, окрім простого знання історії, має знати історію емоційну, що проглядає в біографіях тих людей, які цю історію творили. Декілька років тому ми започаткували таку серію. Відкрила її книга Романа Корогодського про українських дисидентів – популяризаторів культури. У серії вийшли друком книги Леоніда Ушкалова про Сковороду і про Драгоманова, ми отримали вже безліч нагород за них. Книжка нарисів Андрія Пучкова про українських архітектурознавців, книжка Юрія Віленського про Віктора Некрасова. Зараз ми працюємо над тим, щоб інтенсивно розвивати цю серію.

— Видавництво опублікувало два величезні томи спогадів про Майдан.

ЛФ: Хоча про Майдан є вже чимало книжок, я нескромно скажу, що наше видання є одним з найцікавіших. З одного боку, ми маємо величезний досвід записування спогадів. З другого боку, значний видавничий досвід. До того ж, ми й самі були учасниками Майдану. Над цим проектом працювали понад 100 осіб, включно зі студентами, які розшифровували тексти. Ми дали людям, які були героями того часу, учасниками тих процесів, виступити майже монологічно – розповісти і про мотиви, і про свій досвід, і представити власні узагальнення. На відміну від тих книжок, що зосереджуються на подіях і дають коментарі різних учасників. Як сказав Тарас Возняк, “Ви ввели цих людей в історію”. Методичну частину підготувала наша співробітниця Анна Прохорова. Упорядковувала матеріали Олена Андреєва.

Ми зібрали близько 300 свідчень. Коли розшифрували – це було 40 000 сторінок тексту! А вже коли закінчили роботу над першою книжкою, то вирішили ще записати спогади про закордонну допомогу. Бо з нами були солідарні прогресивні люди з різних країн – Польщі, Чехії Німеччини, Канади, США, Ізраїлю та інших. Всюди були групи допомоги майданівцям, у першу чергу пораненим. Ми описали досвід лікарів, які допомагали постраждалим. Така інформація була розкидана по газетах чи соцмережах, а тепер зібрана, сконцентрована. Я вважаю, що якоюсь мірою це наша подяка всім, хто нам допомагав.

Це були складні проекти, здавалося, що найближчим часом за такі братися не будемо. І тут почали погіршуватися українсько-польські взаємини, зі зрозумілих причин. І ми вирішили, що видамо третю книгу. І зараз у нас на виході книга про польську допомогу Майдану, вона була однією з найбільших і найефективніших. Важливо показати тим, хто хоче зробити все, щоб розділити наші народи, що є інші групи, які роблять усе, щоб солідарність між людьми, між народами була збережена.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Точка зору

    Останні коментарі

    • velovs@ukr.net | 2 квітня 2020, 10:06

      Хто - за здравіє, а хто - за упокій... :)

    • velovs@ukr.net | 2 квітня 2020, 10:04

      Разом з тим: цей "новий переклад" Біблії мовою жестів - як і їхній звичайний - містить цілий ряд відредагувань і навіть прямих перекручень текстів Божого Слова. Тобто у відповідності до

    • Ігор Затятий | 2 квітня 2020, 09:34

      І в Україні потрібно термінового налагодити відправу над померлими від вірусу через інтнрнет.

    • velovs@ukr.net | 2 квітня 2020, 08:07

      Кожна церковна парафія, незалежно від традиції, деномінації та юрисдикції, має стати і надалі бути воістину ЖИВОЮ євангельською громадою - місцем благословенної зустрічі і спасенного й зцілюючого

    • velovs@ukr.net | 2 квітня 2020, 07:57

      А enzian та їй подібні - провокатори й розсадники запекло-параноїдної злоби та ворожнечі в Україні! :)

    Популярні статті місяця