Ora et labora, або 5 рівнів молитви Глави УГКЦ

31 травня 2019, 16:16 | Інтерв'ю | 0 |   | Код для блогу |  | 

Розмовляла Олена Ліпейкіна,

Прес-центр Національного Дня Молитви за Україну

Напередодні Національного Дня Молитви, який відзначається 8 червня, у розмові з Главою УГКЦ Блаженнішим Святославом (Шевчуком) говоримо про особисту відповідальність українців, про те, що нас вилікує, навчить поважати одне одного та бути вдячними.

Блаженніший Святослав 

— У Блаженнішого Святослава, як у Глави Української Греко-Католицької Церкви, чимало обов’язків. Чим для вас є молитва? Це — щоденний обов’язок єпископа?

— Змістом нашого християнства є життя в любові. Бо, хто любить, той живе. Хто не любить, той вже вмер. Коли ми молимося, то переживаємо і висловлюємо свою любов до Бога і до ближнього.

Вершина молитви — це висловити нашу любов до Нього. Хто каже: «Я люблю тебе, Боже», — той глибоко молиться. «Я люблю Тебе не за те, що Ти для мене зробив, наскільки я Тебе можу використати для своїх потреб», — це не є тоді слова любові. Справжня любов – це відкрити серце до Бога, як до джерела свого життя.

Коли я звертаюся до Бога своїми словами, то намагаюся пройти 5 рівнів молитви. Це є п’ять способів, як висловити свою любов до Бога.

Найперше, з чого я розпочинаю свою молитву, — я Богові дякую. Дякую за дар життя, дякую за те, що я можу до Нього говорити, дякую за новий день. Я звертаюся до Нього в подяці, як до свого Творця, який дає мені новий шанс.

І дякую за дар спасіння. Дякую Отцеві, що дав свого Сина, як Свій найбільший дар. В Ньому — прощення гріхів і спасіння. А той дар стає для нас досяжним через Дар Духа Святого. Думаю, що з цієї молитви ми маємо розпочинати нашу любовну розмову з нашим Господом Богом.

Наступний етап – це молитва покаяння. Я відчуваю перед собою Божу велич, і тоді відчуваю свою неміч і своє обмеження. Відчуваю Божу святість, — тоді усвідомлюю свою гріховність. Тоді я благаю у Бога милосердя.

Я не боюся Його, бо знаю, що Він мене дуже любить. Я не маю чого ховати перед Ним – мої немочі, мої гріхи, — Він їх знає! І ця любов у покаянні – це показати правду про себе і виставити її у сяйво Божої любові.

Наступний крок – третій — це молитва за ближніх, за інших людей. Хто каже, що Бога любить, а не любить свого брата, той неправдомовець. Тому, очевидно, що наступним етапом є молитва за ближнього, як вияв моєї любові.

Я хочу до Джерела життя і спасіння принести весь світ, всіх людей! Щоб вони пережили те саме, що у цю хвилину спілкування з Богом переживаю я!

І лише тоді, на четвертому місці, я молюся за себе. За ті потреби, які я маю, ділюся своїми переживання, часом, незрозумілими мені обставинами, прошу Господа Бога дати мені зрозуміти що саме Він від мене потребує, яка Його воля щодо мого життя, до моїх конкретних вчинків. Прошу мудрості, розуму, відваги, щоб свою віру свідчити у своїх справах. Щоб мої справи були сповіддю віри в люблячого Бога.

А п’ятий вид молитви, яким я завершую – це молитва прославлення. Бо все те, що ми робимо – наше життя, наша смерть, вся наша істота, — має бути славою Божою тут, на землі, щоб ми колись змогли бути причасниками слави Божої на небесах!

І, ось, якщо ми у своєму особистому спілкуванні з Богом пройдемо отих п’ять сходинок молитви – молитва подяки, покаяння, за інших, за себе, прославлення, — тоді ми пройдемо той гідний шлях школи любові, якою є справжня молитва.

— Чи бувало так, що Бог дивував Вас своєю відповіддю на молитви?

— Бог завжди мене дивує! Тому що він завжди перевершує те, про що я прошу. Часом я кажу: «Будь дуже обережним з тим, про що просиш, тому що ти отримаєш все, що просиш, але набагато більше, ніж сподіваєшся!»

Коли не просто промовляємо якісь завчені формули чи формально виконуємо якийсь обов'язок молитви, але, коли ми молимося до Господа щиро, по-справжньому, то відчуваємо, що Він торкається якогось боку мого «я». Бог торкається такої грані моєї істоти, яку я, можливо, до цього часу не розумів і не бачив.

Він, начебто, перевертає все з одного боку на інший. Ніби відкриває мені навстіж для мене моє власне серце! Святий Августин порівнював людське серце з підземними лабіринтами. І ми настільки глибоко можемо бачити в тих лабіринтах, наскільки глибоко їх можна освітлити тим світочем, з яким ми ходимо в підземеллі.

Щось подібне – і в молитві. Так глибоко ми можемо зрозуміти і пізнати навіть свої особисті потреби, як глибоко Боже Слово та благодать Духа Святого освітлить підземні галереї душі і тоді ми бачимо ті зиґзаґи, з яких складається моє внутрішнє особисте життя і внутрішній духовний світ.

І ось, коли Господь Бог справді освітлює ці зиґзаґи твого серця, допомагає тобі зрозуміти, що ж ти насправді хотів, коли просив те чи інше, ось тоді ми починаємо відчувати той сюрприз, оту велику благодать, що Господь Бог не лише вислуховує нас, наші потреби, а Він прислухається, як б'ється моє серце і намагається його мені освітлити.

— З часів, коли пролилася перша кров на Майдані, а потім на сході країни, українці почали свідоміше ставитися до молитви, бо «як тривога, — то до Бога!». Але, президентські вибори показали «клінічну картину» нашого суспільства – українці, немов ті недолюблені діти, не вміють бути вдячними та поважати полярну думку і право вибору свого ближнього. Як навчити цю націю бути вдячними одне одному і Богові?

— Людина, так само як і суспільство, є дуже мінливою. От, ми не можемо раз і назавжди повірити в Бога! Мусимо щодня, кожен наш момент життя наповнювати Божою присутністю.

Не можна один раз на все життя помолитися. Ні, ми мусимо молитися безнастанно. Саме через те, що коли ми не змінюємося на краще, тоді ми обов’язково стаємо гіршими.

Це такий, я би сказав, постійний процес. І тому часом ми маємо періоди піднесення, а часом – періоди занепаду, смутку.

Якщо б з духовного боку можна було поглянути на теперішній момент нашого історичного буття, я б його назвав періодом великого болю. Війна принесла нам рану. Ми є дуже зраненими. І ця рана, можливо, до кінця навіть ще нами не усвідомлена.

Ця рана болить. Ця рана провокує до певної дії. Ця рана провокує нас до того, щоби переосмислити всю нашу історію і наново подивитися, як нам рухатися далі. Я свято переконаний, що будь-яка рана повинна бути загоєна. Всяка рана повинна і може бути зціленою.

Коли ми говоримо про зранену особу, то її перша реакція — це закритися, відмежувати цю рану, щоб ніхто більше не зміг до неї доторкнутися, роз'ятрити, щоб збільшити наш біль.

Ось тому ми маємо велику спокусу сьогодні закриватися самим в собі. І тому є велика небезпека отакого розпаду суспільства на окремі його фрагменти, окремі групки, окремі особи, які намагаються себе відмежувати від того всього, що діється довкола нас.

Я думаю, що така реакція є зрозумілою, але вона — дуже небезпечна! Ми повинні молитися, тому що Той, хто може цей біль зцілити, і моє страждання із великого лиха перетворити на великий скарб — це є сила і благодать Святого Духа!

Тому, я хочу всіх нас заохотити не закриватися у своєму болю, але відкрити цей біль в напрямку до Бога. Не роз’ятрювати біль в напрямку до того, хто провокує мою рану. Не шукати ворога біля мене, але намагатися послужити ближньому.

Я пригадую собі часи Майдану, як молоді дівчата і хлопці спонтанно йшли здавати кров до відділків переливання крові. Запам’яталося, як одна дівчина відповідала на запитання журналіста: «А чого ти сюди прийшла, що тебе привело сюди?» А вона каже: «Коли я бачила що діється, то почала дуже страждати. Я зрозуміла, що мушу щось зробити, інакше я просто зійду з розуму! Тому я прийшла здати кров».

Ця рана може бути вилікувана, коли я буду служити ближньому. Я би хотів всіх заохотити не замикатися на своєму болю, але вийти в любові до Бога і до ближнього.

Служіння ближньому, солідарність, наша спільна молитва за Україну, спільна боротьба, праця для спільного блага нашого народу, — це є ті ліки, той рецепт, які Господь Бог нам доручає для того, щоб ми могли нашу рану вилікувати, бути успішними, переможними у нашій боротьбі, на нашому шляху. Щоб у нашому спільному домі, в нашій Україні, яку ми любимо, ми всі жили з нашим Богом!

— Американці з 1952 року проводять День Молитви за США на державному рівні. Ця країна була заснована на принципах Біблії. А чи потрібен Україні Національний День Молитви?

— Я думаю, що надзвичайно потрібний! Чому? Ми говорили, що любов – це є серце і душа нашої молитви. Коли ми молимося, ми виявляємо свою любов до Бога. А коли ми молимося за нашу Україну, за наш український народ, тим ми виявляємо свою любов до рідної землі, до своєї країни, до тих людей, які є поруч. Любов до найрідніших.

Я вважаю, що любов має бути не кінцевою метою, а причиною, генеруючою енергією усіх наших справ та вчинків. Не можна оцінити власною вигодою чи власним добробутом рівень любові – моєї до батьківщини, чи рівень любові моєї країни до мене. Тому, я б хотів, щоб ми молилися всі за Україну саме через те, що це є вияв нашої любові до Бога і до ближнього.

Молитва за Україну може бути тією силою, яка, з одного боку, нас всіх уздоровить, а з іншого боку, — об’єднає, зробить нас сильнішими. Молімося разом за Україну, тому що тим самим ми зможемо висловити ту силу любові до нашої батьківщини.

Саме ця любов здатна принести позитивні зміни в усі галузі життя. Нехай любов буде тією великою силою, яка спонукатиме нас до спільної щоденної праці на благо України!

— Той, хто регулярно практикує молитви — особливо за своїх кривдників, чи владу в країні, — той переконався, що чим більше ти молишся, тим менше претензій залишається до об’єкта твоїх молитов.

Яким чином українцям усвідомити, що влада несе свою відповідальність, а ми, громадяни, маємо пряму рекомендацію Святого Письма молитися за всі рівні цієї влади ?

— У Божому Слові, Священному Писанні, ми бачимо такий образ — Христос каже: «Хто нап'ється тієї води, яку Я йому дам, — йдеться про благодать Духа Святого, -то вона стане в ньому джерелом живої води, і з його нутра потечуть ріки». Це є дуже глибокий опис змісту, сутності, природи християнського буття.

Християнин — це той, хто носить у собі джерело. Християнин – це той, з якого випливає добро, випливає Божа Любов, тому що Господь Бог встановив криницю Якова у серце людини! Така людина радше буде давати іншим все, що має, аніж намагатиметься брати щось. І тому, така людина буде спонтанно молитися за своїх кривдників. Чому? Бо ті кривдники будуть схожими на тих, хто приходить і черпає воду.

І чим більше від мене тієї води забиратимуть, тим більше її витікатиме! І мені байдуже, чи ти мене любиш, чи ти мене ненавидиш. Я тебе люблю, тому що та Любов випливає з мого нутра незалежно від твого ставлення до мене.

Чому я говорю про християнина, як про джерело? Тому що ми знаємо, що в демократичному суспільстві саме народ є джерелом влади. Ось, коли ми обираємо нашу владу, то таким чином із джерела випливає наша довіра. Ми делегуємо ту відповідальність за державу, яку ми маємо, певним особам, певним політичним силам, тим, хто, на нашу думку, найкраще зможе виконати те, до чого кличе ота жива вода, яку ми носимо в собі.

Це є так само змістом нашої молитви за нашу державу, за нашу владу. Тому що ми не тільки один раз на п’ять років повинні здійснити свою відповідальність за державу, коли обираємо її очільників, але ми повинні повсякчасно відчувати себе відповідальними за те суспільство, в якому живемо.

— Кажуть, що чисто не там, де гарно прибирають, а там, де не смітять. Так можна сказати про будь-які інші сфери нашого життя. Ми не будемо засмічувати нашу державу ненавистю, крадіжками, іншими людськими пороками. Наше суспільство буде вільніше від того всього зла. І очевидно, що тоді з кожними виборами, щораз, — то кращі люди будуть приходити до влади в Україні.

— Тому я закликаю усіх бути відповідальними за ті вчинки, які ми робимо по відношенню до нашого ближнього, бути відповідальними, коли ми говоримо про вибори, які ми переживаємо у нашій країні, щоб ми брали відповідальність та дбали про довкілля, про екологію. 

І, зокрема, бути відповідальними, коли будемо оцінювати вчинки тих чи інших представників органів державної влади. Тоді побачимо, скільки ми маємо ще за них молитися!

І скільки по дорозі тієї води вони розхлюпали і не донесли до тих місць, де звершують свої державні функції! І такого типу «давання себе», давання тієї живої води правди і добра, з джерела, яким є християнське життя, буде тим життєдайним джерелом успіху, розвитку, щасливого майбуття усієї нашої держави.

Хто любить, той молиться! Тому що в любові він спочатку звертається до Господа Бога. І це спілкування з джерелом нашого життя і нашої любові. Хто любить Україну, той молиться за Україну, тому що він чинить діло любові до своєї рідної Батьківщини, до свого народу.

Якщо ви є справжніми християнами, то моліться за Україну! Бо це є найвищим виявом любові бо Бога і до ближнього, який ви можете вчинити цим простим, але надзвичайно життєдайним актом. Україна буде, якщо ви за неї будете молитися! Україна буде саме такою, якою ви її зробите своєю молитвою і своєю працею!

Нагадуємо, що Національний День Молитви за Україну відбудеться 8 червня у Палаці Спорту в Києві

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Точка зору

    • 4 червня 2019, 16:17 | Інтерв'ю | view photo | 

      Нам бракує спілкування від серця до серця, — митрополит Борис (Ґудзяк)

      Про те, що сьогодні потрібне Церкві і суспільству, які виклики стоять перед УГКЦ у США, - у розмові з митрополитом Філадельфійським Борисом (Ґудзяком)

    • 31 травня 2019, 16:16 | Інтерв'ю | 

      Ora et labora, або 5 рівнів молитви Глави УГКЦ

      Напередодні Національного Дня Молитви, який відзначається 8 червня, у розмові з Главою УГКЦ Блаженнішим Святославом (Шевчуком) говоримо про особисту відповідальність українців, про те, що нас вилікує, навчить поважати одне одного та бути вдячними.

    Останні коментарі

    • Михаил | 15 червня 2019, 23:28

      Для тех, кто в лесу родился, на пень Богу молился, объясняю. Если бы Варфоломей собрал всеправославное совещание с одной повесткой - независимость УПЦ, пригласил бы туда Порошенко, богословов,

    • barni | 15 червня 2019, 17:13

      Пане "Михайле" (чому в лапках, я вже писав - феесбешно-гундяєвський бультерьер ко кликухе "Михаил"). 1. Владика Філарет - біль і гордість Української Православної церкви

    • enzian | 15 червня 2019, 16:16

      Засланий кацапський козачок.

    • Ігор Затятий | 15 червня 2019, 12:50

      " хочуть відкрити музей Митрополита Андрея Шептицького". Тому і не передають, бо куплені мацкалями львівські "рагулі- урядовці у вишиванках" гальмують відкриття такого музею.

    • bopa | 15 червня 2019, 12:17

      Поки що з "будут просто хохотать и показывать на него пальцем" з Вас через відсутність християнської поваги і любові у дописах.

    Популярні статті місяця