• Головна
  • Теми
  • «Оголошення Томосу — це прерогатива Константинопольського Патріарха і Синоду», — архиєпископ Євстратій (Зоря)...

«Оголошення Томосу — це прерогатива Константинопольського Патріарха і Синоду», — архиєпископ Євстратій (Зоря)

28.08.2018, 17:31
«Оголошення Томосу — це прерогатива Константинопольського Патріарха і Синоду», — архиєпископ Євстратій (Зоря) - фото 1

Чому саме Патріарх Вселенський має вирішувати долю і час надання Томосу Україні, чим ризикує Патріарх Кирил у разі проголошення цього Томосу і чи може у результаті відбутися розкол Вселенського православ’я, — в інтерв’ю з архиєпископом ЄВСТРАТІЄМ (Зорею), речником УПЦ Київського Патріархату.

Чому саме Патріарх Вселенський має вирішувати долю і час надання Томосу Україні, чим ризикує Патріарх Кирил у разі проголошення цього Томосу і чи може у результаті відбутися розкол Вселенського православ’я, — про це та інше в інтерв’ю з архиєпископом ЄВСТРАТІЄМ (Зорею), речником УПЦ Київського Патріархату.

Євстратій (Зоря)

Продовження. Частина 1.

Коли чекати на Томос?

Після детального огляду балканської ситуації давайте повернемося до України. Владико, що у нас відбувається з Томосом? Буде він чи не буде?

— Томос Шрьодінгера — він і є, і немає.

Поясніть. Ви як учасник переговорів, як людина, що знає набагато більше, аніж інші, скажіть яка послідовність дій Константинополя по датах? Коли буде вирішуватись саме українське питання? Синод у серпні буде розглядати наше питання?

— З того, що я знаю і що я можу стверджувати, – наступний етап, який має відбутися – це звіт тієї делегації, що об’їжджала помісні Православні Церкви і інформувала їх про намір Константинопольського Патріархату проголосити українську Церкву автокефальною. Саме так це було озвучено митрополитом Емануїлом Гальським в Києві. Ця комісія на підставі рішення Синоду інформує Церкви про рішення розпочати процес, кінцева мета якого, як це було сформульовано – автокефалія Православної Церкви в Україні.

А що вони збирали під час інформування – зворотню реакцію Церков, якісь зауваження, їхню позицію?

— По-перше, це формальний процес. Щоби в подальшому ніхто не міг сказати, що ми не знали, що відбувається, нас не інформували. Як приклад можу навести, що коли українське посольство звернулося до румунського Патріарха щодо організації зустрічі з приводу українських питань, то відповідь була така: доки ми не отримаємо інформації від Константинопольського Патріарха, ми не бачимо можливості обговорювати це питання. Коли делегація прибула, офіційно поінформувала Патріарха, відповідно для них з’явилась і можливість. Очевидно, що вони на офіційному рівні не будуть обговорювати те, що прочитали в інтернеті чи почули, що десь хтось переповідає. Це не є серйозно. Це тільки в фейсбуці можуть дати рецепти всього – від денуклеарізації Північної Кореї до вирішення проблем президента Трампа з розслідуваннями його передвиборчої кампанії. У нас є експерти абсолютно по всьому.

«В Греції відмовились приймати митрополита Іларіона (Алфєєва). Патріарху Кирилу довелось посилати листа через Предстоятеля однієї з Церков до архиєпископа Афінського, тому що безпосередньо від Московського патріархату вони не схотіли приймати подібних документів»

Але ж митрополита Іларіона вони приймали в деяких випадках раніше, аніж приїжджала Константинопольська делегація. Це показує низький рівень делегації митрополита Іларіона?

— Це показує ступінь напруження, який криза 2016 року внесла в православне середовище. Замість того, щоб стати фактором більш тісного єднання в православ’ї, собор на Криті ще яскравіше підкреслив відсутність єдності. Існує два табори: один прагне порозуміння, єднання на традиційних, канонічних і історичних засадах, де символом і центром – служителем такої єдності виступає Константинопольський Патріарх в силу свого положення і прерогатив, які склалися. Й інший, який Москва намагається сформувати навколо себе на підставі того, що вона є найбільшою в світі серед Православних Церков. Навіть більша, ніж всі інші 13 взаємно визнаних разом узяті. І криза 2016 року з плином часу не тільки не розв’язалась, але і посилилась. І необхідність для помісних Православних Церков знайти вихід з цієї кризи і диктує потребу такої взаємодії, інколи нестандартних кроків.

Так, в одних місцях приймали митрополита Іларіона, а в інших не приймали. Наприклад, в Греції відмовились.

Була спроба, і вони відмовились?

— Так. Уже після делегації Константинопольської. Навіть Московському Патріарху довелось посилати листа через Предстоятеля однієї з Церков до архиєпископа Афінського, тому що безпосередньо від Московського Патріархату вони не схотіли приймати таких подібних документів.

Тому завдання цієї делегації було провести формальний процес – інформувати офіційно.

І тепер вони мають викласти це у звіті?

— У звіті вони мають викласти те, що їм було доручено патріархом і Синодом.

Цей звіт буде прийнято зараз на серпневому Синоді?

— Ми чекаємо того, що це так мало би бути. Тому що станом на кінець липня офіційно не були відвідані дві Церкви – Албанська і Чехословацька. У нас є сподівання, що делегація за цей місяць ці дві Церкви якщо не відвідала, то відвідає. І тоді, коли комісія цей звіт складе перед Синодом, Синод може перейти до наступного етапу.

Ви маєте на увазі Синаксис?

— Ні, я маю на увазі, що уже Синод буде залежати від того, яке бачення буде у Вселенського Патріарха, і як він буде вважати за потрібне. Якщо він буде вважати за потрібне після звіту комісії, то може поставити питання про Томос вже на найближчому Синоді. Дуже важливий підсумок, який вже видно від роботи цієї делегації – це те, що жодна з помісних Православних Церков офіційно не заперечувала цієї справи…

…Як і передбачалось…

— …що є ще одним внеском в позитивне вирішення цієї справи. Були незадоволення, заяви, але жодного офіційного заперечення, окрім, звичайно, з боку Московського Патріархату – але це було передбачено. І тут вже все залежить від Вселенського Патріарха. Чи він внесе на розгляд Синоду питання про Томос, чи він перенесе розгляд цього питання на пізніший час.

 

Синаксис архиєреїв – це екстраординарна подія. Синод – це ординарна подія, бо його збирають регулярно

Формально, коли ми говоримо про Синаксис архиєреїв, то це екстраординарна подія. Синод – це ординарна подія, бо його збирають регулярно. Немає визначених дат проведення Синоду – в 10-х чи в 20-х числах, на початку місяця чи в його кінці, але приблизна регулярність проведення Синоду прослідковується. І ми бачимо, що за останній час засідання Синоду були в другій декаді, в 20-х числах квітня, потім наприкінці травня, потім на початку липня, тепер буде наприкінці серпня, і наступне очікується на початку жовтня. Тобто, приблизна частота – раз на місяць-півтора.

 

А останній Синаксис 3 роки тому був пов’язаний з підготовкою до Всеправославного собору. Це ключова річ для Вселенського Патріарха і всього його патріаршества, починаючи з 1991 року. І тепер скликання Синаксису архиєреїв свідчить про те, що мають обговорюватися речі екстраординарного порядку, це не розгляд якихось поточних питань.

Ще одна така промовиста деталь: в Константинополі було оголошено про скликання цього Синаксису за кілька днів після святкувань у Києві. «Після того» – не обов’язково «внаслідок того», але у мене є підстави вважати, що підсумки того, що відбулося в Києві 27-28 липня, з чим делегація Константинопольська звідси поїхала, яку інформацію отримала і яких вражень набула тут – це значною мірою вплинуло на те, що таке зібрання було оголошено. Хоча очевидно, що для такого зібрання є ще інші актуальні питання і крім українського.

Але у кого є право оголосити про Томос – у Синода чи у Синаксиса? Чия це прерогатива?

— Тому я і почав, що Синаксис – це екстраординарна подія. Жодного разу за останні 150 років потреби збирати Синаксис не було. Отже, це – прерогатива Патріарха і Синоду. Томос по суті проголошує Патріарх, який для надання цьому рішенню повноцінного канонічного значення і ваги залучає Синод. Так на це дивиться практика Константинопольського Патріархату. Тому це прерогатива Патріарха – подавати чи не подавати на розгляд ті чи інші питання, очікувати лише консультативного результату чи якогось більше формально юридичного результату.

Отже, рішення може бути прийнято на Синоді?

— Мені здається, що все буде залежати по-перше від того, як себе поведе Москва.

Чого чекати від візиту Патріарха Кирила до Константинополя

Зустрічаються не вперше

Так, Патріарх Кирил їде в Стамбул. Чого можна очікувати від цього візиту? Що він взагалі може привезти до Стамбулу такого, що могло би розвернути ситуацію на 180 градусів?

— Я думаю, що він буде послідовно добиватися трьох речей. Перше: щоби Томосу і автокефалії не було. Якщо це неможливо, то друге – відкласти це рішення на якомога віддалену перспективу будь-якими способами. Бо в Москві і досі свято переконані, що зміна влади весь цей процес поховає. І цю аргументацію вони використовують останні 20 років на всіх переговорах. Кожного разу, коли починається активність Константинопольського Патріархату в українському церковному питанні – а це кінець 90-х – початок 2000-х років, 2008 рік – кожного разу аргументація одна й та сама: ось ви зараз починаєте цей процес, але за рік будуть вибори, і прийде до Парламенту більшість, яка буде підтримувати курс на зближення з Росією, то навіщо зараз ви це все робите, все одно Україна буде з Росією інтегруватись…

Тобто, вони таки прив’язують це питання до політичної кон’юнктури – як би вони не казали, що це не може бути політичним питанням?

— По-іншому в Москві просто не дивляться. З ким Патріарх Кирил весь час намагався взаємодіяти в Україні під час своїх візитів? З народом? З інтелігенцією? Ні, з владою. Тому що народ в російській політичній культурі чи традиції – це статист, це масовка, яка використовується. Головне – це мати зв’язок, спілкування і порозуміння з «власть імущімі». І тому всі московські сценарії щодо України базуються на питанні «власть імущіх». А взаємодія з народом і вплив на народ як такий не передбачається.

Народ можна в фотошопі домалювати.

— В тому числі. І тому коли йдеться про Томос, про що буде говорити Патріарх Кирил, то він буде наполягати на тому, що в Україні невдовзі вибори, влада поміняється. І влада, яка прийде на заміну, буде не зацікавлена в Томосі. Вона або буде прохолодно до цього всього ставитись, або взагалі буде проти цього всього. Тому навіщо це все вирішувати? А навіть якщо і так, то давайте почекаємо. Може бути все що завгодно. Наприклад, пропозиція розморозити всеправославний підготовчий процес.

Почати його другий раунд?

— Так. Мовляв, давайте ми почнемо говорити про проведення Всеправославного собору. Константинополь буде казати: «так ми його вже провели». А Москва скаже: «а ми цього не визнавали, і давайте будемо шукати компроміс, будемо зближувати наші позиції, давайте спілкуватися» і т.д.

Отже, перший пункт – щоб Томосу і автокефалії не було. Якщо цього не можливо уникнути – треба це відкласти. А якщо неможливо і відкласти – виключити з цього процесу Патріарха Філарета. Це буде остання барикада, яку буде намагатися втримати Патріарх Кирил. «Не мытьем, так катаньем» переконати Константинополь, що навіть якщо автокефалія неминуча, і неминуча саме зараз – щоб вона була без Патріарха Філарета.

На чолі з ким? З митрополитом Онуфрієм? Питання автокефалії УПЦ взагалі може стояти?

— Для Москви це взагалі питання другорядне. Тому що сірих, невиразних і послушних митрополитів, яких вони можуть висунути кандидатами на голову Української Церкви, у них достатньо. Їм головне – щоби це не був Патріарх Філарет. Будь-кого – тільки не його. Оце ті три рубежі, які, як я передбачаю, Патріарх Кирил буде намагатися відстоювати.

Ці агрументи можуть вплинути на позицію Константинополя?

 

Патріарх Кирил не зможе переконати Вселенського Патріарха, оскільки не може дати гарантій, бо кредит довіри він втратив у 2016 році

— Чи зможе він переконати Вселенського Патріарха? Думаю – ні. Навіть якщо уявити, що Константинопольський Патріарх поставив ті чи інші умови або пропозиції для компромісу. Компроміс – це завжди те, що не задовольняє обидві сторони, але дає можливість їм якось зблизити свої позиції. Ключове: нема жодної гарантії того, що Московський Патріарх виконає те, що він пообіцяє. Що ті компроміси, які можуть бути навіть зафіксовані на папері, навіть з підписами і навіть опубліковані, навіть підтверджені рішеннями Синодів чи Архиєрейських соборів – на будь якому рівні, що це буде виконано. Отакої гарантії Московський Патріарх дати не може. З однієї простої причини: тому що кредит довіри він втратив у 2016 році.

 

Отже, рефлекс у Константинополя певний вже є.

— Є досвід. Що ось – обіцяли, гарантували, були компроміси. Це реальні речі, про які як знаю. В 2016 році прилетів митрополит Іларіон Алфеєв на Крит в рамках підготовчої групи. Питання: як мають сидіти Предстоятелі? Греки ставлять столи, як буде виглядати президія Собору. Митрополит Іларіон фотографує цю президію і відсилає у Москву. З Москви приходить вказівка: «категорично ні», так бути не може, має бути по-інакшому. Бо так, як ви ставили, це підкреслює особливу роль Константинопольського Патріарха. Виставляють так, як він говорить. Він знову фотографує, відсилає. Проходить час, знову приходить повідомлення від Патріарха Кирила: ні, так теж не годиться, повинно бути інакше. Тобто, доходило до анекдотичного. Шукали будь-який привід для того, щоби зробити перешкоду для проведення собору, і зробити в цих перешкодах винними саме організаторів – Константинопольський Патріархат. Але Константинопольський Патріархат пішов на всі поступки. Не хочете проводити в Стамбулі – давайте на Криті. Не хочете в такому форматі – давайте в іншому. Не хочете, щоб так сиділи – давайте, щоб сиділи інакше. Все можливе, щоб собор відбувся – вони зробили. І коли вже Москва не могла ні до чого причепитись, вони просто сказали: ми все одно не приїдемо.

Ми, наша аудиторія, всі ззовні цього процесу. А Константинопольський Патріархат понад 40 років всередині цього процесу підготовки до Всеправославного собору. І вони цієї підготовки, вибачте, наїлися досхочу від Москви. Особисто Патріарх і всі ті, хто долучений до цього процесу. І тому немає ніяких логічних підстав уявляти, що вони знову наступлять на ті ж самі граблі.

Чому ж все-таки їде Московський Патріарх, і чому його приймають?

— З Москви доходять чутки, що нібито Кремль поставив фактично ультиматум перед Патріархом Кирилом, що якщо він програє Україну, то він повинен піти. Раз він не здатний Україну втримати, то повинен прийти новий Патріарх – і цілком очевидно, на кого Кремль ставить – Тихон Другий, який за всіма своїми ознаками абсолютно вписується, на відміну від Патріарха Кирила, в путінську парадигму.

Головна проблема Патріарха Кирила в його взаємовідносинах з Кремлем в тому, що він «сам захотел царствовать и всем владеть». Його публічні проблеми, всі ці панк-молебни тощо – все почалося тоді, коли він сказав, що «Патриарх Церкви исторической Руси – это не Патриарх Российской Федерации, потому что историческая Русь объемлет намного большее пространство. Президенты и правительства приходят и уходят, а Патриарх остается». І от коли він пішов шляхом Патріарха Нікона – священство вище царства – то російська влада пішла шляхом Алексія Михайловича. І почала ставити Патріарха Кирила на те місце, яке в її уявленні належить Патріарху: красиво створювати картинку і слухняно виконувати те, що говорить цар. Виглядати благочестиво, але ніяких власних думок не мати. І в царський, і в радянський час саме так ставилась влада. І Патріарх Алексій І, і Патріарх Пимен, і Алексій ІІ були радянською владою обрані саме за цим критерієм. Гарний вигляд, красиве богослужіння, достатній інтелектуальний рівень, – але слухняність та неініціативність.

Я не знаю, чи ці чутки про заміну правдиві, але вони цілком логічні. І тому зрозуміло, чого їде Патріарх Кирил. Для чого це потрібно Константинополю? Константинополю це потрібно для того, щоб він не був ініціатором війни.

Колеги-конкуренти

У Вселенському православ’ї?

— Так. Моє особисте враження з того досвіду, який я маю, чому Константинопольський Патріархат не так швидко це робить, як ми хочемо? Це можна змоделювати на прикладі, який ми маємо сьогодні між Антіохійською та Єрусалимською Церквами через Катар. Вони розірвали стосунки. Але хто з ким розірвав стосунки?

Антіохія.

— Антіохія – з Єрусалимом. І тепер, наприклад, коли в Москві святкували 100 років відновлення патріаршества, було співслужіння. Всі служили, окрім Антіохійського Патріарха. Тобто, якщо Антіохійський Патріарх розірвав своїх відносини з Єрусалимським, то це його питання. Він не служить, а всі решта – служать між собою. Це приблизно та модель, як я уявляю, яку хоче досягнути Константинополь. Якщо Москва піде на розрив…

…То це буде її відповідальність…

— …Це буде її розрив. Вона його ініціює. Таким чином база для збереження єдності решти Церков залишиться. Так саме і решта Церков може мати добре чи погане ставлення до Єрусалимського чи Антіохійського Патріархату, чи взагалі ніякого ставлення, не мати своєї позиції з тих питань, які розділили ці дві Церкви. Але ніхто з Церков не приєднується до Антіохійського Патріархату в бойкоті співслужіння з Єрусалимським Патріархатом. Навіть Московський Патріархат. Хоча він, здавалося б, головний союзник.

І мені здається, що якщо Московський Патріарх до них їде, і вони його приймають, це ще один знак того, що «ми налаштовані на діалог та конструктив. І якщо те, що ми робимо, вас не задовольняє, ви хочете розриву і скандалу – це ваша відповідальність, а не наша». І мені здається, саме тому цей візит вкладений між Синодом і Синаксисом єрархів.

Продовження буде

Розмовляла Тетяна ДЕРКАЧ