Михайло Паночко: «Реформація у наш час – це відвага жити за Божим Словом»

17 жовтня 2017, 11:49 | Інтерв'ю | view photo | 1 |   | Код для блогу |  | 

Спілкувалася Ірина Наумець

Михайло ПаночкоМихайло Паночко вже 19 років є старшим єпископом Української Церкви Християн Віри Євангельської (п`ятидесятники) – однієї з найбільших протестантських конфесій в країні. У 2017 році він служив черговим головуючим Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій, є активним членом Ради Євангельських Протестантських Церков та Міжнародної Асамблеї Християн Віри Євангельської. Бере активну участь у роботі Українського біблійного товариства. За роки його головування УЦХВЄ найбільше розвиває соціальний напрямок служіння. «Церква – це спільнота, яка реагує на потреби одне одного та всього суспільства. Бог дає дари для того, щоб ми служили. У євангельському сенсі той, хто є найвищим при владі, по суті, має бути найбільшим слугою. Кожен з нас несе відповідальність за те, як використовує Богом дані ресурси», — зауважує Глава УЦХВЄ. За його словами, ефективні зміни в економіці та політиці можливі лише після духовної реформації суспільства. З нагоди Року Реформації ми поговорили з Михайлом Паночком про те, чи потребує реформації П’ятидесятницька Церква, які вона має здобутки та які долає виклики.

— Реформація 500 років тому і реформація у наш час має зовсім різні цілі. Як би Ви окреслили завдання реформації сьогодні?

— Кожен історичний період має свої труднощі. 500 років тому було дуже складно проводити реформи у традиційній Церкві. Мартін Лютер мав надзвичайну сміливість, відвагу виступити проти того, що перечило Слову Божому і спонукати Церкву переглянути свої догми. Це було небезпечно і невигідно, але він не побоявся. Не так багато в нашому суспільстві людей, які не бояться вийти проти системи. Але коли справа від Бога, то вона обов’язково матиме результат. Який вплив мала Реформація на Європу, ми знаємо – поява книгодрукування, розвиток освіти і науки, створення просвітницьких гуртків і, зрештою, переклад Біблії та поширення серед різних прошарків суспільства.

Сьогодення також має свої виклики. Глобалізація позначилася появою нових релігій, загострилися міжнаціональні та міжетнічні конфлікти, дві світові війни, а далі війни у різних країнах, розділення. Світ потребує добрих змін і сьогодні. Святкування 500 років Реформації євангельські християни розцінюють як унікальний шанс показати суспільству, що з Богом завжди є вихід і ніяка темрява корупції, жорстокості та імперіалізму не зможе затлумити і загасити Його світла правди.

Ми вже переконалися, що ні влада, ні наука, ні культура не є достеменно дієвими методами, щоб зупинити руйнівні процеси в суспільстві. Окультизм, безбожництво, матеріалізм і нацизм – це гримуча суміш «ізмів», яка може розірвати нашу планету. Ці болячки на тілі суспільства дають нам сигнал, що ми потребуємо лікаря, а лікування полягає в реформації нашого серця і розуму. Реформація у наш час – це відвага жити за Божим Словом.

— У якій сфері, на Вашу думку, людство найбільше потребує реформації?

— Як казав мудрий Соломон, на все є свій час під сонцем. Кожна цивілізаційна епоха позначена окремою групою реформ. Хоча найважливішим виміром людського життя є духовний критерій реформації. Доктор Мартін Лютер виступав за духовну реформацію. Людина має дві природи – фізичну і духовну. Зміни в духовному житті обов’язково відобразяться і в її щоденному побутовому житті. Духовні переміни мають також матеріальне вираження в політичній та економічній сферах. Якщо корупція виїдає душі і жаба заздрості підточує серце, то обов’язково буде руїна і в економічному плані. Звичайно, усі хочуть жити краще, і є країни, які живуть краще. Коли починається духовна реформа – тоді відбувається й економічне процвітання.

— А що саме П’ятидесятницькій Церкві вдалося зробити в суспільній, соціальній сфері за роки незалежної України?

Михайло Паночко— Часи незалежної України – це роки, коли ми нарешті змогли розправити плечі. До того ми пройшли серйозну школу 70 років комуністичного атеїзму, який був ворожим до усіх християнських конфесій. Наша Церква була на маргінесі. Нас переслідували, створювали перешкоди у здобутті вищої освіти, зневажали, засуджували і всіляко намагалися показати, що таких не існує. Тоді була тільки одна партія – «розум, честь і совість» всієї епохи.

Тоталітарна система переконувала, що церква – це пережиток минулого, і довго не проіснує, але життя усе розставило на свої місця. Потужна атеїстична система рухнула як той ідол у Книзі пророка Даниїла. А Церква була, є і буде.

Прийшла свобода – ми, так би мовити, розправили плечі, пішли проповідувати у тюрми, вели християнські програми на телебаченні та по радіо. Колись ми це змушені були робити підпільно, а тепер відкрито перед сотнями людей, які навернулися до Бога. Зараз кращі умови для реформації людських сердець, і, вірю, ми побачимо результати цих змін на суспільному рівні. Щоб змінювати ціле суспільство, треба критична маса людей.

Не може 1-2% християн, які мають високі цінності, відразу змінити 98% інших. Мінімальна маса – це хоча б 10%, а найкраще, щоб у суспільстві було 25-30% людей, які щиро вірять у Бога. Тоді можна охопити і внести реформи в законодавчу, судову, виконавчу сфери. Таким шляхом йшли європейські країни, люди будували свою державу на біблійних засадах. Ми тільки на початковій стадії. Усі хочуть реформ, але мало хто усвідомлює, як це робити і звідки вони починаються. Церква знає, звідки починаються найголовніші реформи, і перед нею величезне поле праці. Це неможливо зробити за один день, але коли є ціль, жертовна праця, тоді результат неодмінно буде.

— Які церковні проекти вдалося реалізувати?

— Ми починали допомагати людям, які були на дні суспільства. Відразу після Незалежності досить успішно розвинули служіння тюремних капеланів. Десятки тисяч ув’язнених почули Боже Слово і покаялися. Навіть керівництво тюрем визнало, що після наших служінь ув’язнені змінюються, є великі переміни в поведінці. Цього результату Церква досягала не тому, що ми звемося п’ятидесятниками, а тому, що ми несемо людям Боже Слово, яке сильне душевно і духовно оживляти їх і реформувати. Ні культура, ні дисципліна, ні державні закони не можуть стримати людської натури. Треба сила згори, яка є в Божому Слові і в Святому Дусі.

Ми довіряємо Богу, віримо і йдемо. На сьогодні ми працюємо у понад 120 тюрмах. Люди, яких не могла змінити тюремна система, тепер є законослухняними громадянами і мають гарні сім’ї. Рецедивісти, які до покаяння кілька разів відбували покарання, тепер іншим проповідують, що надія є і не можна опускати рук, даючи гріховній трясовині себе засмоктати.

Такі зміни в людях запалили нас до наступного напрямку – праці з наркозалежними. Звичайно, це складно медичними термінами пояснити, як наркозалежні можуть звільнятися від проблеми у християнських реабцентрах, але це факт. Центри від нашої Церкви активно працюють у Житомирській, Волинській (Нововолинськ), Рівненській, Київській областях, а також на сході України.

Завдяки такій праці ми здобуваємо до 45% наркозалежних, які проходять у нас реабілітацію. Молитвами, розмовами нам вдається допомогти їм побороти залежність, що не завжди вдається досягнути шляхом медичних інтервенцій. Зараз на утриманні церковних реабцентрів близько 1000 наркозалежних. З ними працюють пастори, проповідники, соціальні працівники.

Успішно реалізовуємо дитячі просвітницькі заходи. Особливо ефективно відбуваються літні дитячі табори, на які приходить багато дітей. Ми вчимо їх любити Бога, поважати батьків, основам християнської поведінки. Усе це у формі гри, а не у формі теологічних уроків. Як казав відомий чеський педагог Ян Камінський, дітей треба виховувати граючись.

Окремий напрямок – це соціальна робота у прифронтовій зоні. За час війни церкви відправили на схід України тисячі тон гуманітарної допомоги – це одяг, продукти, будівельні матеріали для відновлення пошкоджених обстрілами будинків. Також були сформовані будівельні бригади, які допомагали у цій відбудові. Люди з церков активно відгукнулися на потреби переселенців і тих, хто лишився у зоні бойових дій. Це не якась одноразова акція, проводиться системна робота з матеріальної підтримки продуктовими пакетами впродовж 3 років. Минулого року ми вивезли на схід більше 2 тис тон продуктів.

Найбільше виїздів на схід провів, як я його жартуючи називаю, «головний волонтер України» – єпископ Житомирської області Володимир Бричка, який долучився до діяльності братів з Донецької області. Вони облаштували склади на базі місцевих церков, куди звозять продукти та одяг. Активно до гуманітарних проектів долучилися брати з Львівщини, служитель Віталій Безкровний, директор місії «Добрий Самарянин» Ростислав Боришкевич, єпископ Рівненської області Віктор Боришкевич.

Також Церква надає матеріальну допомогу українським госпіталям та медичним закладам. Українська діаспора з США передала цілий контейнер медикаментів (40 тонн) на суму $800 тис. Також ми вручили Головному військовому клінічному госпіталю по вул. Госпітальній, 16 у Києві медичне обладнання на суму близько 20 млн грн, зібраних закордоном. Закуповували меблі в лікарняні палати, препарати для опечених. Деякі лікарні звернулися до нас за допомогою у пошуках закордонних фірм, які виготовляють прилади для знімання опеченої шкіри. Два такі апарати нам таки вдалося дістати.

Ще один напрямок – служіння дітям-сиротам. На сьогодні ми маємо 24 сиротинці при церквах і 16 сімейних будинків для дітей-сиріт. Будинки сімейного типу – це альтернатива інтернатам, які не виправдали себе, бо в них діти не отримують хорошої опіки і виховання. Церква працює без будь-якої фінансової підтримки чи пільг від держави. Ми віримо, що те, що робимо в ім’я Христа – буде записане на Небі. Зараз навіть одну дитину-сироту врятувати – це вже велика справа, а в нас їх більше 300. Крім дитячих будинків, також маємо близько півтора десятка будинків для людей похилого віку.

Ми проводимо численні євангелізації під час свят. Хочемо пробудити в людей любов до Божого Слова. Не обряд змінює людину, але Боже Слово, яке як зерно в добрій землі, проростає і проявляється в змінах характеру і світогляду, менталітету загалом.

Святкування Року Реформації – це Богом даний шанс працювати і на вищих щаблях суспільства – в політиці, освіті, науці. Євангелія змінює стосунки між людьми, ставлення до праці, до природи. Віруюча людина не може засмічувати цей світ, але дбає про чистоту й екологію. Бореться з корупцією, брехнею і підступами. Ніхто і ніщо нас так не змінить, як Бог, бо Він є нашим творцем. Тому починати реформи треба з реформ серця та думок.

— А чи потребує реформації сама П`ятидесятницька Церква?

— Як змінюється після народження дитина – зростає, мудрішає, дорослішає, так і Церква переходить від одного етапу до іншого. Вона має бути світлом і сіллю. Якщо дерево плоду не приносить, воно мертве. Церква має рости, цвісти, приносити добрі плоди і бути завжди в русі. «Я є Лоза, а ви – галуззя; хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду; бо без Мене не можете нічого робити», — казав Христос (Ів. 15:5).

— З одного боку Реформація спонукає до дії, а не лише до декларування правильних життєвих принципів. З іншого боку веде і до поділів між людьми. Власне, серед протестантських церков є багато поділів. А як же тоді реагувати на біблійні слова: «Будьте єдинодушні і однодумні»?

Михайло Паночко— У будь-якій сім`ї всі різні. Як і в кожній сім`ї, так і в Церкві може бути кілька різних позицій щодо певного питання. Кожна людина є окремою особистістю з власним досвідом. Головне, духовно зростати, а не тупцювати на місці. Господь передбачив, що люди матимуть подекуди різні точки зору, але в Божій присутності усі християни будуть прагнути до єдності і братолюбства. Люди, які не ростуть духовно, не зближаються з Богом, не шукають того небесного хліба, прагнуть до прославлення і демонстрації своєї сили, переваги. Так було, є і буде. Є люди, які відпадають від Церкви, як Юда від Христа. Не тому, що Бог так хотів, а тому що він полюбив гроші більше правди. Бог ніколи не позбавляє нас індивідуальності. Ми не роботи і нас неможливо запрограмувати. Кожен з нас є унікальним. Об’єднати усіх – це досить складна справа. Хто любить Бога, той любитиме і людей і не шукатиме різниці, а пропонуватиме альтернативу, запрошуватиме до власного досвіду, може й інакшого, але не менш цінного. Хто не любить Бога, той і людей не любитиме, хоча може і зватися християнином. Отож може ми і не станемо цілковито єдиними, зате дружити сім’ями будемо, ділитися досвідом – також. Щось добре є в нас – ми готові ділитися, щось в інших – готові переймати. Це добра конкуренція, а не заздрість чи піднесення. Це дружба і співпраця, яка не змушує усіх мислити за єдиним шаблоном, а відкриватися на досвід іншого. Що ближче ми до Ісуса, то тим більше між нами єдності.

— Між П’ятидесятницькими Церквами теж частково є поділи. Чи не заважає це у служінні?

— Ми розуміємо слабкість людської натури. Єврейський народ був близько з Богом, але через свою впертість і твердошиїсть відпав від Бога в пустелі і був покараний. Життя продовжується, і в П`ятидесятницькій Церкві є також різні рівні – вікові і духовні. Мудро, коли ми приймаємо одне одного і зважаємо на цей вік. Не всі церкви, як той мудрий старець і не всі такі, як молодий юнак. Бог любить всіх незалежно від нашого духовного віку. Не треба боятися поділів, хоча це дуже неприємна штука. Але не треба про це переживати. Ми не завжди можемо правильно розцінити мотиви людей, які ведуть до поділів. Тільки Бог знає усі таємниці серця, усі задуми і плани. Він розбереться з кожним згідно з Євангелією.

У нашому братстві є більше ніж 1600 церков. Хочемо, щоб люди трималися Слова, трималися Бога і знали, за ким ідуть. Наше завдання – бути відповідальним за свою ділянку праці перед Богом і любити людей. Треба робити добро незалежно від того поважають мене чи ні. Щоб усе збагнути, треба мати широке серце. У вузьке серце вміщається лише те, що нам подобається, або чому ми симпатизуємо.

— А скільки церков вдалося створити українським місіонерам за кордоном?

— У Росії за 25 років – це тисячі церковних громад від Санкт-Петербургу до Магадана. Побудовані сотні молитовних будинків. Багато хто прийняв громадянство і лишився там жити. Тепер ми тримаємо наш місіонерський курс на Європу, бо вона цього потребує. На сьогодні ми маємо 10 церков в Іспанії, 3 церкви в Німеччині, три церкви в Польщі та одну у Бельгії. Також є церква в Італії, але поки що ми її ще не зареєстрували. Нещодавно місіонери поїхали в Хорватію, є місіонери в Чехії. Ми направляємо їх у країни, де працюють наші українські емігранти-заробітчани. Хотіли б охопити весь континент. До 2020 року плануємо відкрити 400 нових церков в Україні.

— Які три найбільші виклики стоять перед церквою в Україні?

— Перший виклик – зберегти Богом дану благодать. Бо тільки тоді проповідуєш в силі, коли маєш цю благодать. Христос казав: «Ідіть по цілому світу і проповідуйте Євангеліє». Церква має бути готовою нести у суспільство Слово правди – словом, ділом, поведінкою.

Другий виклик – це розвиток місіонерського служіння. Хотілося б, щоб було більше людей, які посвятили би себе суто для пасторської роботи між людьми, які покаялися. Навернути людей до Бога – це одна справа, а бути для них душеопікуном, зрощувати їх – це вже інша, клопітка робота. Посадити – це одне, зростити – друге, зібрати – третє. Має бути завжди три – віра, довіра і вірність. Можна повірити, але Богу не довіряти. А ми маємо повірити і довіритися.

Третій виклик – це розуміння часу. Віруючі люди повинні відчувати ознаки часу. Церква має вчасно реагувати, бо коли вона це робить повільно, тоді мало впливає на суспільне життя. Якщо Церква не сприяє добрим змінам в людях і між людьми, якщо люди не каються і не навертаються до Бога, тоді це тільки форма і обряд. Отоді ця церква і потребує реформації, живого спілкування з Богом. Коли людина близько з Богом, тоді вона сповнена ентузіазму, її не бере депресія, на неї не впливає економічна криза. Вона міцно стоїть на твердому фундаменті, яким є Христос.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
1коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • velovs@ukr.net | 17 жовтня 2017, 16:31
    Коментувати коментар

    "— А скільки церков вдалося створити українським місіонерам за кордоном?" У напрямі на Північ і Схід й, зокрема, "у Росії за 25 років – це тисячі церковних громад від Санкт-Петербургу до Магадана. Побудовані сотні молитовних будинків. Багато хто прийняв громадянство і лишився там жити. Тепер ми тримаємо наш місіонерський курс на [Захід, в] Європу, бо вона цього потребує. На сьогодні ми маємо 10 церков в Іспанії, 3 церкви в Німеччині, три церкви в Польщі та одну у Бельгії. Також є церква в Італії, але поки що ми її ще не зареєстрували. Нещодавно місіонери поїхали в Хорватію, є місіонери в Чехії. Ми направляємо їх у країни, де працюють наші українські емігранти-заробітчани. Хотіли б охопити весь континент. До 2020 року плануємо відкрити 400 нових церков в Україні." І подібний перебіг подій, коли українське християнство (різних його історичних традицій і деномінацій), яке утвердилося на перехресті Сходу і Заходу, Півночі і Півдня, буде розвиватися, причому із самих його початків, - поміж іншого - як саме МІСІОНЕРСЬКЕ, був Божим Провидінням визначений і описаний, по суті, ще в Біблії. І в цьому контексті див., зокрема, таку публікацію: https://kyrios.org.ua/literature/articles/20424-dzvoni-chornobilja-bozhe-poslannja-dlja-ukrayini-i-svitu.html

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Точка зору

Останні коментарі

  • velovs@ukr.net | 20 листопада 2017, 19:09

    При цьому, тут, мабуть, ще дещо варто пригадати. Й, зокрема, що та Київська Церква, будучи засадничо закоріненою у східнохристиянській обрядовості й духовності, водночас прагнула й практично

  • velovs@ukr.net | 20 листопада 2017, 18:18

    Й, до речі, ще у 30-40-х рр. ХVII cт. на українсько-білоруських теренах мали місце активні спроби загасити тодішнє - гостре місцеве релігійно-супільне - правослано-унійне протистояння. Тобто

  • velovs@ukr.net | 20 листопада 2017, 17:54

    І саме тому, як каже й наголошує - і якраз щодо ПОДІБНОЇ ситуації - Господь у Своєиу Слові Божому, "шукав Я у них [бодай] одну людину, яка поставила б [захисну] стіну і стала б переді Мною у

  • Vitaliy Darmits | 20 листопада 2017, 17:16

    Шкода , не здогадалися розлючену корову або бика випустити на таран бусіка і гундяївської шобли .

  • Vitaliy Darmits | 20 листопада 2017, 16:54

    гундяєвська пропаганда

Популярні статті місяця