• Головна
  • Церква повинна визнати провину і почати розв’язувати нелегкі проблеми дитячого розбещення, — директор Центру захисту дитини...

Церква повинна визнати провину і почати розв’язувати нелегкі проблеми дитячого розбещення, — директор Центру захисту дитини

13.03.2017, 11:44
Церква повинна визнати провину і почати розв’язувати нелегкі проблеми дитячого розбещення, — директор Центру захисту дитини - фото 1

Директор Центру захисту дитини, декан Інституту психології і проректор з навчальної роботи Папського Григоріанського університету в Римі о. Ганс ЦОЛЛНЕР розповідає про впровадження заходів із запобігання сексуальним та іншим зловживанням проти дітей та інших вразливих осіб, а також про заходи для унеможливлення повторення таких злочинів в Католицькій Церкві.

Католицька Церква поступово відходить від шоку, спричиненого скандальною поведінкою окремих представників її клиру, внаслідок якої в різних частинах світу діти ставали жертвою сексуальних зловживань. Церква не лише засудила ці злочинні дії і спроби їх приховування чи замовчування, а й зробила серйозні кроки для запобігання будь-якому сексуальному насильству як всередині церковної спільноти, так і за її межами. У 2012 році при Папському Григоріанському університеті в Римі створено Центр захисту дитини (The Centre for Child Protection). Він займається впровадженням заходів із запобігання сексуальним та іншим зловживанням проти дітей та інших вразливих осіб, а також просвітницькою діяльністю щодо важливості створення і підтримки середовища, яке б унеможливило повторення таких злочинів в Католицькій Церкві.

Hans Zollner. www.thetablet.co.ukДиректор Центру захисту дитини, декан Інституту психології і проректор з навчальної роботи Папського Григоріанського університету в Римі о. Ганс ЦОЛЛНЕР поділився з виданням The Tablet подробицями і планами діяльності Центру. За згодою автора пропонуємо український переклад інтерв'ю.

Центр захисту дитини (ЦЗД) існує уже п’ять років. За цей час ви відвідали близько 40 країн на п’яти континентах з метою підвищення обізнаності та популяризації заходів захисту. З огляду на цей досвід, яким є ваше поняття Вселенська Церква”?

— Куди б я не поїхав, я переживав єдність віри, мав відчуття дому — чи це було у храмі під час Літургії, чи зустрічі з людьми різних культур у їхніх школах, на робочих місцях, чи за обіднім столом. Відчуваєш взаємозв’язок незважаючи на те, як віра виражається у різних культурах. Звичайно, що спільний Катехизм, Символ Віри та Євхаристія є універсальною точкою сходження та єдності.

Однак, я також зрозумів, що ми, як всесвітня Церква, єдині перед проблемами, які постають перед нами. Тривожить, що сексуальне розбещення неповнолітніх стається у кожному куточку світу і в кожній країні, де є наші Церкви. Таке відкриття призводить до усвідомлення, що частиною проблеми є також і певні фактори, які стосуються церковної організації. Це й дії єрархії стосовно несправедливості, яку чинить один із її членів, і стосунки між єпископом чи провінційним настоятелем з підлеглими священиками, коли йдеться про серйозну проблему. Багато де я бачив рішучість, готовність до змін і активного протистояння широкомасштабним труднощам, до яких належать, наприклад, фундаментальне розуміння ролі священика у сьогоденні, питання щодо особистісної формації для семінаристів та богопосвячених осіб. Ми усвідомлюємо, що в час, коли автентичність є найвищою цінністю, ми покликані переглянути своє ставлення до влади, грошей та комфортного способу життя, співставляючи це із вченням Євангелії. Не можемо виправдати право людини здобувати бажане будь-якою ціною, навіть ціною неналежної сексуальної поведінки.

— Отож, яким може бути рішення? Щось на кшталт міжнародної Церковної поліції?

— Звичайно, що мова не може йти про церковну поліцію на зразок нової інквізиції. Церква не виконує ролі світської влади у світі і не повинна цього робити. Перш за все, Церква поважає організаційну структуру держави і, де це можливо, співпрацює з правоохоронними та судовими органами. Ми виступаємо за прозору співпрацю з цивільним правом у випадках, коли йдеться про злочин. Проте бувають справи, де обвинувачення недостатньо чіткі або закінчився термін позовної давності, або ж поліція діяла недостатньо ефективно. У цих випадках Церква все ж має моральний обов’язок діяти або щонайменше оцінити ситуацію обвинувачених і вирішити, чи можуть вони надалі відповідально служити у Церкві.

Як Церква ставиться до заяв про те, що кількість випадків розбещення зростає. Кардинал Йозеф Ратцінгер, будучи префектом Конгрегації доктрини віри (КДВ), виступив з ініціативою, щоби справи, які стосуються сексуального розбещення серед духовенства, передавалися на розгляд цієї Конгрегації. З того часу, як КДВ перейняла цю відповідальність у 2001 році, розгляд заяв почав відбуватися більш ґрунтовно, а відтак багато кривдників серед духовенства вдалося притягнути до відповідальності. Однак діяльність КДВ має свої обмеження. Також канонічні процеси вимагають багато часу, і тому потерпілі та обвинувачені часто не знають, на якому етапі розгляду перебуває їхня справа.

Незважаючи на ці недоліки, залишається однозначна потреба у централізованому органі, який буде займатися цією проблемою, і у Церкві цей обов’язок лежить на КДВ. Вона також надаватиме рекомендації Єпископським конференціям під час розробки директив щодо захисних заходів. Оскільки достеменно невідомо, наскільки голова єпископської конференції чи митрополит можуть забезпечити дотримання порядку в даному питанні, необхідний незалежний координаційний орган, суб’єкт “superpartes”.

Однак цього не достатньо, оскільки тут не береться до уваги необхідність та потенціал Церкви, які вона має для того, щоб сприяти захисту в межах своєї діяльності та поза нею. Можливо, це і є однією з причин того, що в березні 2014 року Папа Франциск створив Папську Комісію у справах захисту неповнолітніх. Цей орган об’єднує людей різних професій із різних континентів та виконує дорадчу функцію для Святішого Отця. Оскільки я очолюю робочу групу Папської комісії, що зосереджена на освіті церковних лідерів, ця моя роль перегукується з роботою Центру захисту дітей.

Дотримуючись принципу субсидіарності, на якій часто наголошує Папа Франциск, будь-яке завдання можна делегувати до нижчого (місцевого) рівня відповідальності, оскільки на цьому рівні можуть бути гарантовані необхідні компетенції та правоздатність. Центр захисту дитини Папського Григоріанського університету якраз і використовує цей підхід до питання захисту. Ми пропонуємо освіту і формацію, які можуть бути адаптовані до різних мов та різних місцевих і соціокультурних контекстів, одночасно будучи частиною спільного глобального проекту захисту неповнолітніх.

— Ви наголосили на тому, що існують культурні відмінності. Що пропонує Центр захисту дітей для дотримання відповідного підходу до різних контекстів?

— Центр захисту дітей працює як академічна структура у співпраці з університетами та науковцями. Дотримання наукового стандарту, який передбачає дослідження і публікації, що базуються на фактах і професійних рецензіях, —  і є ключовою частиною місії центру. Поза тим, науки, які ми залучаємо, використовують наукові методи, які є певною мірою залежними від історичного та наукового факторів. Часом буває складно дійти однозначного розуміння, наприклад, що означає “дотик” у кожній культурі, навіть якщо йдеться просто про потиск руки. Це наводить на думку, що в питанні захисту нам важко погодити спільний стандарт. Однак наголошувати на відмінностях було б помилкою. Кожна культура розуміє, що таке зґвалтування. Люди різного походження розуміють, коли довіра порушена. Отож, з одного боку, ми хочемо використовувати науковий підхід, щоб визначати наслідки розбещення та ефективність захисних заходів.

З іншого боку, якщо ми не трактуватимемо серйозно культурних відмінностей — різних способів ведення сімейного життя, вибудовування довіри, ставлення до влади і т. д., — тоді ми упускаємо можливість зрозуміти чітку форму та модель того, як виникає розбещена поведінка, як вона санкціонується в умовах певної культури, як на неї реагують(включаючи відшкодування втрат чи байдуже ігнорування) і куди можна втрутитися чи застосувати захисні заходи.

Якщо ми спробуємо запровадити західні стандарти, люди можуть відкрито погоджуватися з ними, але не житимуть відповідно до них так, як це необхідно для впровадження сталих змін. Я можу навести деякі приклади, які можуть вразити людей із західною ментальністю. Нещодавно у Мексиці єпископ розповів мені про місцевий звичай: батьки можуть продавати своїх доньок сусідам, і це приймається як звичайна річ та визнається племенами того регіону. Або ж можемо згадати про випадки в Індії, які трапляються серед місцевого населення. Якщо дівчина має статеві стосунки поза подружжям і вагітніє, а батько дитини не відповідає очікуванням сім’ї дівчини, існує ритуал відшкодування. Сім’ї вбивають двох кіз, і коли кров пролита — вважається, що провина загладжена. Згодом вони влаштовують свято, а дитину забороненого союзу віддають на виховання прийомній сім’ї. Таким чином дівчина стає вільною, щоб одружитися з тим, кому вона була обіцяна. Виглядає, що люди погоджуються із цим рішенням, але якби реагував на це західний світ зі своїм уявленням про закон?

Інший приклад можемо взяти з Філіппін. У них відмова торкатися чи пестити дітей вважається чимсь дивним чи навіть нездоровим. Для них є цілком звична річ, коли двоє чоловіків ідуть по вулиці тримаючись за руки. Як ви навчите дітей і дорослих, де є межа між невинними і загрозливими доторками? Можна навести багато подібних прикладів, які в певному контексті суперечать звичним поняттям захисту. І тому наполягання на формулюваннях захисту в розумінні культур англомовних чи західноєвропейських країн насправді не допоможе вирішити проблеми. Отож, поки ми не зрозуміємо цих глибоко вкорінених моделей поведінки та як людська емоційність відображається у певній культурі, ми не зможемо мати жодного впливу.

Інші культури потребують нашої інформації, але важливо, щоб вони переклали її на свою власну мову, свої символи, способи виховання людей та зміни поведінки. Людей необхідно навчити та дати можливість поводитися у новий спосіб, для прикладу, критикувати владу. Уявіть собі опір такій ідеї в Африці, де у багатьох місцевостях священик панує як вождь племені!

У цей історичний момент Церква має унікальну можливість спричинити і підтримати переміни у мисленні та поведінці. Ми володіємо унікальною глобальною системою комунікації, що заснована на вірі та проголошує одинакові цінності, навіть якщо вони передаються та розшифровуються по-різному. Ми можемо достукатися як до самих низів, так і до рівня лідерів організацій та урядів. Церква може бути унікальним джерелом спілкування та співпраці, проте ми ще не повністю скористалися з цієї переваги. Проблема розбещення є прикладом браку нашої співпраці через те, що майже у кожній країні Церква щоразу повторювала помилки попередників.

— Чого можна навчитися у країн, які вже пережили медійні атаки стосовно проблем сексуального розбещення у церковних організаціяхКанади, Німеччини, Сполучених Штатів, Бельгії, Нідерландів, Австралії, а тепер Франції…?

— Це правда, що одним із викликів для нас є те, як ми працюємо як світова спільнота, як розвиваємо шляхи та методи спільної праці та вчимося один від одного. Ми побачили, що там, де був чіткий, впевнений та переконливий провід, там добре працює впровадження програм захисту. Нам немає потреби винаходити колесо, щоб відповісти на головні питання даної тематики. Для прикладу, Австралія зробила чудове дослідження та може запропонувати багато інформації. Кілька країн здобули нелегкий досвід того, як правильно реагувати, і вони можуть ділитися своїми ресурсами. У кожній країні на серйозні реакції спромоглися лише після того, як медіа заговорили про спроби приховати факти розбещення. Складається враження, що без цих публічних скандалів нічого не змінилося б. Наш простий заклик до країн, де Церкви ще не пройшли через медійне випробування: розпізнавайте потенційні проблеми і починайте змінюватися вже!

Ми зрозуміли, що нам необхідний центральний орган влади. Там, де немає чіткого проводу, де заплямовані владні структури і стосунки, там виникають небезпека та негідна поведінка, і тому важливим є втручання вищої влади, особливо, коли йдеться про справедливість для потерпілих. Субсидіарність означає, що потрібен хтось, хто має авторитет, знання та репутацію, але й готовий поділитися ними. Нам потрібні кваліфіковані люди, які можуть впроваджувати зміни у структурі, і вони повинні бути дуже наполегливими.

Ми також зрозуміли, що нам потрібні різноманітні освітні програми для того, щоб достукатися до різних рівнів суспільства. Люди володіють різними вміннями, ми не можемо очікувати, що вони пройдуть усі 36 розділів електронного навчання. Також нам необхідні програми “базового навчання”, щоб не втрачати впливу, не опускати контексту і скрупульозно досліджувати витоки проблеми.

— Зважаючи на усе сказане вище, що необхідно зробити зараз? Куди рухатися Церкві для того, щоб просувати питання захисту неповнолітніх?

— За останні п’ять років маємо нове розуміння проблеми дитячого сексуального розбещення в усіх частинах світу. Ця проблема відкрито обговорюється та маємо можливість організовувати конференції і освітні програми. Зважаючи на велику потребу мати відповіді всередині Церкви і від її імені, зростаючу відкритість до співпраці, Центр захисту дитини має можливість сформувати модель співпраці між різними країнами і культурами.

Ми уже рухаємося в цьому напрямку. ЦЗД пропонує програму електронного навчання, яка була розроблена з можливістю адаптації в різних культурах, і тому ми просимо наших партнерів не лише про відгуки, але також про інформаційне долучення та співпрацю. Ми працюємо над тим, щоб розробити базу знань, побудовану на дослідженнях, навиках викладання, контактах з усього світу та досвіді у різних галузях. Ми відвідуємо країни та черпаємо досвід з перших рук, з’ясовуємо, як люди ставляться до цієї проблеми та формуємо з усіх цих ситуацій діалог. На даний час ми співпрацюємо із 25 партнерами у більш ніж 15  країнах на чотирьох континентах. Майже всі наші партнери — це університети або факультети педагогіки, богослов’я, психології та медицини.

Однак ми не можемо бути єдиним осередком у Римі, що розробляє рішення для всіх. Необхідно, щоб наші партнери адаптували програму до контексту, зробили її суть доступною, використовуючи зрозумілу мову та метод. Це необхідно зробити враховуючи їхню власну ситуацію, а ми зі свого боку пропонуємо у цьому свою допомогу. Ми працюємо над тим, щоб розповсюджувати знання у вигляді, який буде зрозумілий у всіх куточках світу. Наприклад, багато людей не розуміють канонічного права, хоча воно стосується усіх католиків та всіх священиків. Що ми робимо —це працюємо з експертами зі спеціалізованих дисциплін, таких, як канонічне право, щоб донести їхні знання до ширшої аудиторії.

ЦЗД вирізняється своїм міждисциплінарним підходом, залучаючи психологію, богослов’я, канонічне право, соціологію, педагогіку та медіа. Він унікальний через те, що ми навмисно не продаємо програму, але просимо партнерів нести співвідповідальність за неї. Така активна та усвідомлена участь у програмі може її змінювати, оскільки самі тренери розвиваються, щоб бути експертами для своїх власних ситуацій.

Окрім електронного навчання, Папський Григоріанський університет пропонує дипломний інтенсивний семестровий курс для тренерів, об’єднуючи експертів для викладання у сфері їхньої діяльності. Ми співпрацюємо із Конгрегацією євангелізації народів, щоб виявити території, де є низький рівень обізнаності, та забезпечуємо стипендії для студентів, які неспроможні покрити витрати на навчання. Дипломний курс спонукає учасників обговорювати випадки, різні культури, виклики та шукати шляхи для постійної співпраці.

Нашим наступним кроком є створення Світового альянсу Центру захисту дитини. Це мережа партнерських інституцій у різних країнах, з якими ми створили серйозні робочі відносини. Ці основні партнери стануть нашими уповноваженими центрами у різних країнах та регіонах для інкультурації та розповсюдження ресурсів щодо захисту, знову ж таки для творення співпраці. Натомість, ми пропонуємо нашим партнерам постійну формацію для їхніх тренерів, засоби для того, щоб підтримувати найактуальніші знання та методи, а також щось на зразок системи наставництва.

Отож, що необхідно зробити для досягнення успіху та набуття стабільності? Різні країни та місцеві Церкви мають підтримувати один одного, щоб не діяти розрізнено. Ми можемо шукати способів, як організувати «побратимство» дієцезій та парафій для того, щоб підтримувати один одного. Нам необхідно віднайти більше шляхів співпраці з організаціями з-поза Церкви, які роблять ту саму справу, і Центр захисту дитини уже розпочав це робити. У такий спосіб, разом ми творимо рух захисту неповнолітніх, і він набирає обертів.

— Якби ви мали бажання стосовно вашої роботи, що б це було?

— Перш за все, я б хотів, щоб усі, хто залучилися до цієї праці та є чутливими до даної тематики, не розчаровувалися, коли зустрічатимуться із протидією чи інертністю, але щоб радше набиралися відваги та були сильними! Ця тема не є приємною, а разом із тим існують культурні, системні та особистісні перешкоди. Існує певний сором, який супроводжує розмови про це, і доки сором буде здоровою та нормальною відповіддю на речі, що позбавляють особу її гідності, це не повинно бути для Церкви перешкодою визнати провину і почати розв’язувати нелегкі проблеми.

Я б побажав кращої інфраструктури, щоб Церква і суспільство були залучені до захисних заходів та щоб кожне актуальне питання щодо правосуддя для потерпілого було розглянуте. Я сподіваюся на кращий духовний супровід та інтеграцію потерпілих, які б хотіли поділитися з суспільством досвідом своєї духовної мандрівки. Я також хотів би, щоб була належна опіка над порушниками, особливо над тими, які несуть в собі високий ризик завдати кривди повторно. Я з нетерпінням чекаю часу, коли та велика кількість людей, які є залучені до цієї сфери, краще об’єднається та зосередиться на наукових і процедурних викликах, які вже відомі нам. Ми працюємо над цими цілями. Одним із прикладів є те, що наступного року матимемо конгрес “Гідність дитини у цифровому світі”, на якому ми хочемо об’єднати лідерів із бізнес-середовища та інтернету, політиків, представників правоохоронних органів, психологів, психіатрів та церковних лідерів. Святий Престіл уже запевнив нам свою підтримку у цій справі.

Переклад Наталя Цюпка, Ірина Скоропадська