Священик повинен мати громадянську позицію, але не займатися політикою, — єпископ Маркос Оганесян, Глава Української єпархії ВАЦ

24 вересня, в день храмового свята на честь святого покровителя Георгія Переможця, єпископ Маркос Оганесян, Предстоятель Української єпархії Вірменської Апостольської Церкви відвідав з архипастирським візитом прихожан церкви Сурб Геворг в місті Миколаєві. Цей візит для Його Преосвященства також став паломницькою поїздкою, оскільки на території Української єпархії миколаївський храм – єдина церква, освячена на честь святого Георгія. Всі парафіяни храму Сурб Геворг і гості свята взяли участь в урочистій архиєрейській Літургії, її очолив єпископ Маркос, якому співслужив настоятель храму Сурб Геворг тер Вараг Япарян. Святкування завершилося традиційною для Вірменської Церкви "трапезою любові" – матахом.

Скориставшись можливістю, в бесіді з єпископом Маркосом дізнаємося, чим живе сьогодні Українська єпархія Вірменської Апостольської Церкви. Нагадаємо, що вірменська єпархія відновила свою діяльність та була зареєстрована 25 років тому, в листопаді 1991 року. Нині, за словами Глави єпархії, на території України діє 24 парафії, де близько 400 тисяч віруючих знаходять духовну підтримку Вірменської Церкви.

– Ваше Преосвященство, Ви маєте багатий досвід пастирського служіння в діаспорі: до призначення Предстоятелем Української єпархії Вірменської Апостольської Церкви дбали про духовне здоров'я віруючих в Росії та Латвії. Які є особливості священицького служіння в діаспорі?

– Певна річ, в кожній країні є своя специфіка. Однак, в країнах, які вийшли з СРСР, з'явилися спільні проблеми та виклики часу. Перша проблема – поява нових релігійних організацій, які займаються прозелітизмом і можуть відвернути від своїх духовних коренів віруючих. Друга проблема – це невоцерковленість віруючих. Люди за радянських часів віддалилися від духовності і Церкви. Можливо, якісь патріотичні почуття їх притягують до храму, в лоно Церкви. З ними необхідно працювати, воцерковлювати. Процес воцерковлення є дуже трудомістким і тривалим.

Крім того, для Вірменської Церкви в діаспорі є актуальним питання духовного виховання дітей та молоді. У нас немає середніх загальноосвітніх шкіл. Але є можливість в школах України мати свої класи чи культурні центри. Користуючись цими можливостями, намагаємося прищеплювати своїм дітям національні та духовні цінності, не дати їм відійти від своєї ідентичності та образу.

Також в Україні створені умови для широкого міжконфесійного спілкування – існує Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій. В її рамках є тісне спілкування з усіма традиційними релігіями. Це дає можливість будь-якому священнослужителю, будь-то глава єпархії або парафіяльний священик, швидко інтегруватися в українське суспільство, допомагає подолати труднощі інтеграції, які виникають, коли приїжджаєш в Україну.

– Ви почали своє служіння в Україні у квітні 2015 року, у важкий для нашої країни період: військовий конфлікт, зубожіння населення, моральна дезорієнтація частини суспільства. Що в таких умовах дозволяє Вірменській Церкві залишатися духовним авторитетом для своїх парафіян? Чи має право священнослужитель на свою громадянську позицію?

– Ви торкнулися вкрай чутливого питання. Світ сьогодні не є спокійним, тим більше в Україні відбуваються події, які не тільки хвилюють всіх громадян, а й кожна людина на собі гостро відчуває всі ці тяготи: моральні, духовні, соціальні, економічні. Все це може вивести людей з нормального, мирного русла та творчої праці.

Підкреслю, служіння Церкви багатогранне. Історично склалося так, що Вірменська Церква не тільки дбала про духовне та релігійне виховання народу, а й нерідко покладала на себе турботи про соціальну складову його життя. Так відбувається і сьогодні. І у Вірменії, і в Україні Церква реалізує багато різноманітних соціальних, культурних та освітніх проектів.

Крім того, наша єпархія щодо прихожан не діє самотужки. Ми працюємо в єдиній системі з Союзом Вірмен України. Цього року виповнюється 15 років з моменту його заснування. Як відомо, Союз має розгалужену систему, тому в багатьох містах є общинні організації та культурні центри. Ми тісно контактуємо з ними, а також на місцях у багатьох питаннях нам допомагають активні прихожани.

Щодо громадянської позиції. На мою думку, будь-який священнослужитель не тільки може мати свою громадянську позицію, але й повинен її активно проявляти. Звісно, я проти того, щоб священики займалися політикою, тому завжди нагадую, що духовність і культура повинні бути понад будь-якою політикою.

– Ваше Преосвященство, яка доля парафій ВАЦ на Донбасі і в Криму?

– Зрозуміло, є труднощі у зв'язку з ситуацією, яка склалася, але духовне життя там не перервалося. У Донецькій області діючий храм є в Макіївці, у Донецьку церква ще не добудована. У Луганську побудована каплиця, але ще не освячена. У цьому регіоні відбудеться зміна священнослужителя. Я планую в недалекому майбутньому туди поїхати і призначити нового священика. Кримські парафії духовно підкоряються нашій єпархії. Вони мають складності, характерні для всіх українських релігійних організацій в Криму.

– Перейду до питань про культуру. Ваше Преосвященство, вітчизняні вчені плідно вивчають історію, культуру і релігійні традиції вірменства в українському контексті. Союз Вірмен України постійно активно реалізує історичні та культурні проекти. У той же час для широкого кола українців залишається маловідомою унікальна культурно-релігійна спадщина, якою володіє Вірменія. Досить згадати, хоча б Матенадаран – Інститут стародавніх рукописів імені Месропа Маштоца або Музей "Скарбниця Ечміадзина". Чи планує Українська єпархія ВАЦ здійснювати у майбутньому власні проекти, сприяючи пізнанню сакральної культури і стародавніх духовних традицій Вірменської Церкви?

– У нас є такі плани на майбутнє. Зараз складно точно визначити їх масштаб і деталі. Поки плануємо поїздку наукових співробітників Національного заповідника «Софія Київська», а також вчених з інших наукових установ, до Вірменії. Хотілося б, щоб з часом такі контакти наукових і культурних діячів стали традиційними.

Крім того, в Україні під патронатом нашої єпархії, в рамках спільних проектів співробітників "Софії Київської" і вірменського товариства культурних зв'язків "АОКС-Україна", проходить багато пізнавальних заходів. Так, в серпні в «Софії Київській» відбулася лекція про вірменську християнську культуру. 21 вересня, в День Незалежності Вірменії, там само, в заповіднику, презентували у вірменському перекладі книгу Надії Нікітенко "Від Царгорода до Києва". Її перша частина присвячена дружині князя Володимира Великого – візантійській принцесі Анні Порфіродній, яка мала вірменське коріння.

Стала плідною та намітила великі перспективи на майбутній розвиток Міжнародна наукова конференція "Вірмени Поділля. Історія і сучасність", що пройшла у Вінниці на початку вересня.

– Як відомо, Вірменська Апостольська Церква має потужний медіаресурс. Хотілося б мати цілісне уявлення про життя Вірменської Церкви і її парафій в Україні. Чи буде створено офіційний веб-сайт Української єпархії?

– Скажу більше. Такий сайт вже працює. Поки він діє тільки вірменською мовою. Але вже йде робота над перекладом. Незабаром сайт функціонуватиме ще трьома мовами: українською, російською та англійською.

Наприкінці інтерв'ю, з нагоди свят Незалежності України та Вірменії, Глава Української єпархії ВАЦ, єпископ Маркос Оганесян привітав український і вірменський народи:

— Я і Вірменії, й Україні бажаю миру. Нехай Господь, який Сам дарує мир, рясно виливає Свої щедроти і дари на наші країни. Й Україні, і Вірменії для повного розвитку мир потрібен як повітря. Маю на увазі не тільки соціальні і економічні аспекти, а взагалі – для повноцінного життя. Зараз ми втрачаємо найдорожче і найцінніше – нашу молодь. Під час війни гинуть молоді люди або люди, які можуть бути корисними своїй країні в різних сферах життя. Мир – це здоров'я країни. Він необхідний країні, як здоров'я для кожної людини. Хочу попросити святого Георгія про заступницькі молитви за переможне завершення всіх цих ситуацій і труднощів, для здобуття повноцінного миру в наших думках, душах і, зрозуміло, країнах.

Світлини: Т.Длінної та з мережі Інтернет

Розмовляла Тетяна Длінна