Греко-католицька громада у Новій Зеландії: більшість парафіян є вихідцями зі Східної України

18 серпня 2016, 10:43 | Інтерв'ю | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Розмовляв Тарас Антошевський

о. Ігор КолісникЩо ми знаємо про Нову Зеландію? Конституційна монархія з парламентською демократією, входить до Британської співдружності. Країна вулканів, з неповторною природою, належить до найбільш розвинутих у світі. Тут живе невелика українська громада. І нещодавно тут була заснована перша суто українська парафія. Її перший настоятель — о. Ігор Колісник, донедавна протоігумен провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя в Україні. Нещодавно він побував на Батьківщині і ми скористалися нагодою з ним поспілкуватися.

Як все починалося…

— Після Другої світової війни велика кількість українців, які мали виправдані страхи перед Радянським Союзом і його режимом, виїжджали не тільки до США чи Канади, але й до Нової Зеландії. Тоді громада українців налічувала близько трьох тисяч осіб. Для такої маленької країни – це дуже велика громада. Ситуація з духовним проводом в Новій Зеландії склалася наступним чином: оскільки громада українців в Австралії була ще більша, то всі душпастирські сили були зосереджені там. Владика Іван Прашко разом із тими священиками, які були в Австралії, старалися ту велику громаду якось зорганізувати, дати духовну опіку, оскільки вірні були розкидані по цілому континенту. А громада в Новій Зеландії тим часом залишилася трошки збоку, з чисто об’єктивних причин, хоча наші священики приїжджали сюди служити час від часу. У Новій Зеландії я чув про одного з місцевих священиків латинського обряду, який знаючи і візантійський обряд, служив для українців в м. Крайсчерч (Christchurch).

Нова Зеландія

За тих 60 років після Другої світової війни українська громада трошки «розповзлася». Молодше покоління асимілювалося. Українці взагалі дуже швидко асимілюються, а в Новій Зеландії це відбувалося надзвичайно швидко. Друга і третя генерації практично повністю пропали з поля зору української громади, я вже навіть не кажу про Церкву. У 90-их приїхала нова хвиля української еміграції. Це вже не були політичні емігранти, це були люди, які приїхали туди з економічних причин. Передовсім приїжджали люди з Центральної і Східної України. Вони мали також трішки інакше відношення до церковного життя, ніж західні українці. Наші священики продовжували приїжджати з Австралії, щоб духовно підтримати земляків – 2-3 рази в році. Навіть за такої періодичності українців можна було змобілізувати прийти до церкви. Зазвичай було 30-40 людей на літургіях в Окленді, у Веллінгтоні було 20-30 людей, і це були не тільки українці.

Владика Петро Стасюк і ми спочатку були досить оптимістичними, коли говорили про заснування постійного душпастирства у Новій Зеландії. Я не скажу, що ми були пізніше розчаровані меншою чисельністю людей, які регулярно збираються тут на богослужіння, просто ми зрозуміли, що щоденна реальність є трішки інакшою. Полягає вона в тому, що українці стали дуже швидко частиною новозеландського суспільства, яке є надзвичайно арелігійним — 54% населення цієї країни є атеїстами, лише 11 % — католики. До речі, тепер католики стали найбільшою релігійною громадою Нової Зеландії, перед тим це була Англіканська Церква. Проте на загал релігійність й надалі постійно зменшується. Католицька громада зростає завдяки емігрантам з Філіппін, Індонезії та інших сусідніх країн, але загальне ставлення суспільства є доволі прохолодним щодо Церкви. І Богу дякувати, що не ворожим.

У Новій Зеландії немає таких глибоких і насичених внутрішніх конфліктів у Католицькій Церкві, як рівно ж напруги між Церквою, державою і суспільством, як в сусідній Австралії. Можливо через те, що тут зовсім інша юридична система, яка скоріш не заохочує до провадження безконечних судових процесів у більшості життєвих ситуацій.

Нова Зеландія

Українці ж в свою чергу стали частиною того суспільства, в якому дуже часто спорт на першому місці. Для новозеландців спорт понад усе, це своєрідна державна релігія, можна сказати. Крім того, тут доволі складні умови праці: люди мусять багато працювати, щоб підтримувати принаймні середній рівень життя. Властиво, їхнє життя сконцентроване на потребі заробітку і утримання родини, натомість акценту на потребу постійного духовного життя у церковній громаді тут нема.

Коли я приїхав і ми зібралися в Окленді, то на зустріч і Службу Божу в неділю прийшло 30 людей. На наступну нашу літургію прийшло п’ятеро людей. Але остаточно ми створили нашу маленьку громаду, яка фактично поділена на три, бо Літургії відбуваються у трьох містах: 2 рази на місяць в Окленді, 1 раз на місяць — у Веллінгтоні, 1 раз в місяць – на південному острові в Крайсчерч.

Ось так виникла українська парафія, яка хоч і не є чисельною, але вона жива і зацікавлена у своєму духовному житті. Очевидно, що є багато людей «співчуваючих». На великі свята, на Великдень до прикладу, ми збираємо 40 чи 50 людей.

Наші сподівання на самому початку були доволі оптимістичні, бо коли владика мене представляв, то ми мали надію, що за три роки у нас буде 3 українські парафії зі своїми школами. Нині я розумію, що це не виглядає реальним. В Австралії ми звикли дивитися на українську громаду як на доволі гомогенну спільноту, яка має за основу колишніх галичан, що мають традицію церковності і віри. Натомість Нова Зеландія – це в основному східні українці, зі своїм особливим ставленням до релігії. Ми усвідомлюємо, що більшість з тих, хто ходить до нашої греко-католицької громади, є православними за походженням…

Новозеландська громада

— Як вони Вас сприймають? Чи там немає православних священиків для них?

— У Новій Зеландії існують тільки парафії Московського Патріархату. А коли почалася Революція гідності в Україні, то місцеві представники МП виступили на стороні Росії, тому українці (не залежно від того, чи вони російськомовні чи україномовні) вирішили, що вони не можуть бути у громаді, яка виступає проти їхньої Батьківщини. Якщо вони навіть і ходили до МП, то тепер частина свідомо пішли до Сербської, Румунської чи Грецької Православних Церков. А деякі прийшли до нас. Але є часом проблема з розумінням церковної приналежності. У нас є добрі православні, які усвідомлюють себе приналежними до Київського Патріархату, але через відсутність постійного душпастирства приходять до нас. Звичайно, вони могли запросити когось із Української Православної Церкви в Австралії, але ті люди не можуть собі цього дозволити фінансово. А громади РПЦ існують завдяки підтримці Росії.

У деяких наших православних братів і сестер українців є таке переконання, що коли приходиш до греко-католиків, то зраджуєш свою традицію і віру. Ми намагаємося пояснити, що ми є спільнотою християн-католиків візантійського обряду. Пояснюємо, що вони можуть приступати у нас до сповіді та Причастя, брати повну участь у Літургії, залишаючись православними. Хтось є свідомим цього, але багатьом не вистачає розуміння. Для них саме слово «католики» є тим бар’єром, який вони не можуть переступити.

— А як ви тоді себе там називаєте?

— Ми щиро і відверто кажемо, що ми – Українська Греко-Католицька Церква. Багато це сприймають і не мають з тим жодним проблем, адже ми з самого початку сказали, що ми є спільнотою, яка відкрита для всіх. Оскільки розуміння Святих Тайн з православними у нас однакове, тому ми нікого не відпихаємо, тільки запрошуємо. І до нас прийшли не тільки православні, але й протестанти, і вірні латинського обряду, які зацікавлені у східному обряді. Один чоловік з Аргентини є на кожній літургії.

— Що його зацікавило?

— Багато речей. Передовсім думаю, що обряд. Також багатьом людям подобається, як не дивно, що нас є мало. Тобто богослужіння більш «домашні», камерні, є спілкування до і після, не обтяжене формальностями. Одна з переваг малих громад – це родинність, яка може мати навіть свої певні традиції. До прикладу, після Літургії ми маємо спільну трапезу, нагоду поговорити. Це щось більше і глибше, ніж просто формальна приналежність до певної церковної громади – це сімейне, а не структурне життя вірою.

Ще раз кажу, все воно виглядає інакше на практиці, ніж ми собі думали. Бо тут ми маємо іншу соціальну структуру церковної громади. Перше, ніхто нікого не питав: хто, звідки, навіщо. Просто ми кажемо, що будемо тоді-то і там-то і кожен може прийти. Тепер всі комунікують через Фейсбук та отримають е-мейли – інформації достатньо. Ми від нікого не ховаємось.

Новозеландська громада

— Скільки саме греко-католиків є в цій громаді, який відсоток?

— В Окленді є 4 родини, а в цілому місті всього 500-600 людей українського походження. Якщо порахувати, то з тих приблизно 50-ти людей, які прийшли на Великдень, можливо, п’ята частина були греко-католиками.

Треба зауважити, що структура наших громад є різною, тому на півдні Нової Зеландії ми маємо більше греко-католиків – 12 людей. Проповіді є двомовні (українською і англійською), окрім Окленду, де ми можемо бути виключно україномовними, хоч і не завжди. Маємо пам’ятати також, що українська громада в Новій Зеландії є здебільшого російськомовною.

Ми не маємо своїх храмів – збираємося у римо-католицьких. В Окленді збираємося в храмі редемптористів, у Веллінгтоні – в бічній каплиці головної катедри, в Крайсчерчі – в костелі римо-католиків. Кардинал-архиєпископ Веллінгтонський відкритий до нас, ми чудово знаходимо з ним порозуміння.

Моє життя в Новій Зеландії не обжене лише душ пастирством в українській громаді. Я живу у великій спільноті редемптористів – 15 людей, 3 монастирі в одному місті. Допомагаю їм в душпастирстві серед римо-католиків.

— Чи є покликання до монашого життя?

— Покликання є, але не аж так багато. Зараз в Новій Зеландії багато священиків з Філіппін, Індонезії, В’єтнаму. У Новій Зеландії соціальна структура вірних-католиків досить специфічна – велика кількість вірних є немісцевими (індійці, індонезійці, в’єтнамці, вихідці з полінезійських островів). Сиро-Малабарська Католицька Церква є дуже сильною в Новій Зеландії – тисяча парафіян тільки в самому Окленді. Власне, душпастирством сиро-малабарців в Окленді займаються також редемптористи.

Церква і національне…

— Соціальне питання: чим там українці займаються? Де живуть – в сільській чи міській місцевості, яка освіта, інтелектуальний рівень?

— Більша частина українців мають вищу освіту, а часом – дві, три. Залежить від місця. Ті, що живуть в Окленді, великою мірою є ІТ-ішниками — саме вони приїхали сюди в 90-х, бо був запит на них. Тепер їм вже складніше знайти працю, бо кількість ІТ-ішників в Новій Зеландії перевищує процентну кількість музикантів і лікарів в Ізраїлі (усміхається).

Частина українців живе на фермах, на півдні, або займаються бджолярством на півночі. Багато українців працюють будівельниками, бо через землетрус в Крайсчерчі місто дотепер потребує відбудови. Тобто люди різні, та, мабуть, істотна частина тих людей є не з одною вищою освітою.

Новозеландська громада

— А взагалі вони відчувають себе там українцями? Що впливає на їхній національний світогляд?

— Напевно, що загальна проблема полягала в тому, що на «краю землі» існує потреба в духовних друзях. Довший час також і Новій Зеландії існувала певна ідея «homo soveticus». Ідея полягала в тому, що ми — колишні «радянські» – один народ. Це також досить сильно пропихалося російською державою, Церквою: ми тут один народ і нам немає чого ділити. Майдан в Україні був важливим для змін у свідомості, він кристалізував певні речі, він став головним елементом для відрізнення: для росіян це був «державний переворот», а для українців – виступ на захист гідності свого народу, права на справедливість. До революційних подій частина «постсовєтських» людей приходила просто для того, щоб поспілкуватися, але ті всі люди у кінці 2013 року відсіялися.

Зараз, українська громада стала більше національно свідомою. Можна би було сказати, що це почалося з 2013 року, але це буде неправда. Це почалося істотно раніше, бо не можна стати українцями за місяць чи два. Майдан і війна допомогли цим процесам викристалізуватися. Тепер всі наші українці тут мають вишиванки, які дістали ледь не кров’ю і потом, горді ходити в них. Так, багато з них говорять російською, але український прапор – це їхнє все. Вони стали активнішими. Тепер я знаю тут 2-3 спільноти, які збирають кошти для української армії, для переселенців, сиріт на Сході України.

— Хто на них має такий вплив, яка інформація? Зрозуміло, що російська пропаганда там була, але звідки вони черпали інформацію про події в Україні?

— Через Інтернет і контакт з близькими. Доступ до інформації неможливо обмежити. З іншого боку, Нова Зеландія трішки інакше підходить до подій в Україні, однак загально можу сказати, що новозеландська преса є досить проукраїнською. І ті акції, які ми робили на підтримку українців, отримували схвалення з боку новозеландського суспільства, медійного простору. Чисто з точки зору правди і справедливості Нова Зеландія стоїть на боці України.

Очевидно, що і тут не обходиться без російської пропаганди, деякі люди живуть в конспіраційних теоріях нищення Америкою Росії, хоч не кожен розуміє ці «змовницькі теорії» і може їх пояснити. Нова Зеландія, з огляду на свою історію, має трошки антиамериканський настрій. Він не аж такий надзвичайно сильний, але він є. Тому коли є якісь конфлікти між США і кимось, то люди думають: «а може підтримати ту іншу сторону». Але у випадку конфлікту України і Росії, то новозеландці однозначно підтримають нас. Ще більше ця позиція утвердилася через події в Сирії. Чесно кажучи, Сирією новозеландці переймаються більше, ніж Україною. Того року вони прийняли 750 біженців з Сирії і постійно допомагають біженцям.

Мушу сказати, що хоч новозеландці живуть на краю світу, але вони переймаються подіями цілого світу. Більше того, це не просто цікавість, але й намагання брати активну участь у процесах.

Про те, що єднає

— Яка родзинка вашої громади? Хоч як вже розуміємо, що вона належить до найбільш екуменічних.

— Ми любимо поїсти (усміхається). Українці в Новій Зеландії взагалі дуже люблять добрі українські страви. Тому ми любимо побути разом при спільній трапезі після Літургії.

Спільна трапеза

— А є щось таке, що українці принесли в кухню Нової Зеландії, такого, чого там раніше не було?

— Ми пробуємо навчити інших їсти вареники, борщ, сало… Великою родзинкою є та гордість і бажання пропагувати українську культуру серед місцевого населення. Ми робимо воркшопи з виготовлення українського вбрання, ляльок-мотанок. Є дуже багато креативних українців, які хочуть і намагаються щось робити. Можливо, не завжди вдається, бо не так багато часу – для того, щоб зібратись, багатьом потрібно далеко доїжджати. В принципі, скільки людей – стільки родзинок. Ніколи не було проблемним питання волонтерства на міжнародних ярмарках тощо.

Більше того, новозеландці, як і українці — дуже шанують родинність. Тому українцям з ними не важко знаходити спільну мову і популяризувати свою культуру.

Так що, у нас все чудово!

Світлини з фейсбук-сторінки о. Ігоря Колісника

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Точка зору

    • 13 вересня 2019, 11:33 | Колонка Михайла Черенкова | 

      Після Томосу вчімося жити разом

      Після Томосу Україна вчиться жити в нових умовах — коли проблему канонічності начебто усунуто, але суспільство і церква не стали менш розділеними. І виникає питання: як жити в умовах непереборного поділу, в умовах складного різноманіття?

    • 10 вересня 2019, 11:16 | Колонка Віктора Єленського | 

      Втручатися не можна ігнорувати, Або що робити державі з релігійною політикою?

      Всі держави світу мають політику відносно релігії і об’єднань, які створюють громадяни на її, релігії, ґрунті. Атеїстичний уряд Китаю і теократичний уряд Ірану, могутні США і крихітна Андорра – словом, всі.

    Останні коментарі

    • Zenia | 17 вересня 2019, 23:30

      В том и беда, что исповедоваться на родном языке и своему соотечественнику украинцам не позволяют русские оккупанты. Ты что, оккупант, читать не умеешь? :))

    • Zenia | 17 вересня 2019, 23:28

      Підтримую! :)

    • Zenia | 17 вересня 2019, 23:27

      Все їм храмів мало...

    • Zenia | 17 вересня 2019, 23:26

      Молодці!

    • Zenia | 17 вересня 2019, 23:19

      Хай серед своїх перевірять, в них таке часто трапляється.)))

    Популярні статті місяця