Югославський досвід: вилікуватися релігією та вірою

11 травня 2015, 08:45 | Інтерв'ю | 0 |   | Код для блогу |  | 

Розмовляла Тетяна КАЛЕНИЧЕНКО-МУХОМОРОВА

Амра ПанджоПід час навчального візиту до Боснії та Герцеговини для українських журналістів і громадських діячів кореспондент РІСУ познайомилась з унікальною людиною. Молода мусульманка, Амра Панджо (Amra Pandžo), не лише розробила нову методику трансформації конфлікту, а й почала процес трансформації людей після війни. Вона працює як з дорослими, так і з дітьми, сподіваючись, що люди згадають про головне покликання релігії – побудову миру.

— Амро, розкажіть, будь ласка, трохи про себе та свою організацію.

— Я керую ГО «Small steps» (Малі кроки). Ми працюємо більше 7 років, але я особисто працюю в суспільній сфері більше 20, займаючись примиренням та трансформацією конфлікту. Те, що ми робимо, базується на методиці ненасильницького спілкування. Загалом, це практичні вправи з дорослими та дітьми. Ми намагаємось привести їх до того моменту, коли вони можуть пробачити інших та самих себе, «вилікуватись» релігією та вірою.

— І ви працюєте з усіма релігіями чи тільки з мусульманами?

— Ні, ми працюємо з представниками усіх релігій, але 95% відсотків населення в Сараєво – це мусульмани, тому більшість учасників все ж представники ісламу. Наша методологія також походить від християнства, від усіх монотеїстичних релігій. Ми також працюємо з дітьми, вихованцями релігійних шкіл. І частина нашого миробудування пов’язана з вченням Корану та вченням пророка Мугамеда. Але в нас є програми, де ми працюємо з різними людьми, які прийшли з різного релігійного ґрунту. Ми пропонуємо вправи та цикл тренінгів, які ведуть до прощення один одного. Зазвичай говоримо про страх, владу, конфлікт тощо.

До прикладу, ось так ми робимо вправу про владу або про лідерство. Діти стають у дві шеренги. Перша шеренга командує іншою – встаньте, поверніться, присядьте і так далі. Вони керують ними стільки, скільки захочуть. Але потім міняються ролями. І ми питаємо їх – як ви почувались, коли вами керували інші? І як ви почувались, коли інші виконували ваші команди? В якій ролі вам легше? Потім ми думаємо, як можемо розвинути кожного з них. Нерідко звертаємось до релігійних історій, наприклад, про Авраама і його сина, якого мали принести в жертву. Варто вказати на те, що батько не приніс би сина в жертву, якщо б він не був готовим піти на це. Син міг відмовитись чи піти на конфлікт, але він схилив свою голову перед Богом. Ми робимо акцент на тому, як важливо бути гарним лідером, але й при цьому як іноді важливо бути гарним послідовником.

Ми використовуємо чимало історій з Корану та Біблії, що допомагає вірянам. Стосовно міжрелігійного діалогу, то нам вдається вести змішані групи з християн та мусульман. Тут вони мають змогу без страху дізнатись більше один про одного та поставити ті запитання, які їх завжди хвилювали. В нас є просунутий ступінь врегулювання конфліктів, коли ми торкаємось глибинних причин агресії та релігійних аспектів. Наприклад, чи ми віримо, що люди з іншої релігії спасуться, чи тільки представники нашої релігії? Чи спасіння залежить від того, що людина — християнин чи мусульманин, чи все ж це залежить від того, як чинила ця особа протягом життя? Нехай це і болюча тема, але люди намагаються її уникати, а ми ставимо їх перед важливістю роздумів. Одного разу на тренінгу виступив християнський священик, який сказав: «Я хочу наголосити, що найкращий корабель, який приведе вас до Господа – це Сербська Православна Церква. І, звичайно, ви будете в безпеці з нами. Але є й інші човни навколо, які теж прибудуть туди». Насамперед релігія говорить про рівність, мир, про те, що Бог є для всіх, а не тільки для представників певної групи. І ці цінності ми несемо нашим учням. Тому що, якщо ви розумієте, що ви такі ж самі як і інші, ви боретесь за їхні права, втрачаєте байдужість.

— Що ви порадите робити в таких випадках, коли людина не хоче працювати у вашій групі? До прикладу, коли релігійний лідер принципово не хоче навіть бачитись з іншою групою і претендує на роль останньої інстанції істини. Як можливо побудувати діалог між ними?

— По-перше, надзвичайно важливо створити для них безпечні умови.

— Нейтральна територія?

— Йдеться не про нейтральність. Безпечне місце, де вони можуть помилятись. Ми маємо створити оточення, де правильне чи неправильне – це не індикатори. Де всі праві. Коли люди закриваються від інших і не хочуть нічого чути, в основні лежать їхній страх та почуття дискомфорту. Ви маєте працювати зі страхом, створити перед ними ситуацію, коли їхня думка — нормальна, незалежно від ставлення інших. І тоді можна починати будувати мости, але це не швидкий процес.

Два місяці тому я була в Гамбурзі, в католицькому соборі, де мене запросили розповісти про діалог між християнами та мусульманами. І я ще не встигла нічого сказати, коли одна жінка одразу заявила, що мусульмани ніколи не вибачаться за свої злочини. Тоді я просто сказала до неї: «Я щиро вибачаюсь перед вами і мені соромно. Ті люди, що творили злочини, не можуть називатись мусульманами, так як вони робили вчинки, які неприйнятні для ісламу. І мені дуже жаль». Тоді вона одразу відчула себе по-іншому і швидко промовила, що мені нема за що вибачатись, я нічого не зробила лихого. Після цього ми ще мали змогу поговорити про роль релігії удвох.

Зараз сприйняття релігії у світі змінюється через радикалів, але їхні вчинки не мають ніякого відношення до справжніх послідовників віри. Почнемо хоча б з того, що саме слово «іслам» означає мир, а мусульманин – той, хто створює мир. Але тільки ваше серце тлумачить слова у книзі. Тому, якщо ваше серце бачить там зло, то кожен побачить там що завгодно. І всі добрі речі обернуться злими.

По-друге, ви маєте зрозуміти, що ваше прощення немає нічого спільного з вибаченням. Зазвичай ми думаємо, що простого «пробач» достатньо. Ви можете хоча б сто разів просити пробачення, але коли прийдете додому, то знову відчуєте біль. Кажуть, що час лікує, але є люди, які десятки років живуть у внутрішньому конфлікті. Це про ваше особисте рішення, про вашу душу. Спіймайте момент, коли ви скажете собі, що ви хочете пробачити, вийти за рамки комфорту та відкритись. Тоді ви стаєте вільними для себе. Тільки тоді ви можете відкритись до діалогу, прийти та вислухати інших. Звичайно, такий діалог не проходить без напруження, але це не причина відмовитись від розуміння іншої думки.

— Розкажіть більше про свою організацію. Які саме тренінги проводите, як навчаєте дітей?

— Зазвичай ми працюємо з викладачами духовних закладів протягом двох або трьох днів. Якщо ж це одноденний тренінг, то ми збираємось ще раз вже через місяць. Коли мова йде про роботу з підлітками, то це також мінімум два-три дні. Предмет, над яким ми працюємо – страх, травма, розуміння інших, сприйняття ідентичностей, трансформація конфлікту. Коли ви приходите до діалогу, то як зрозуміти, де вже кінець і в чому ціль? Однак наша мета – це консенсус, відкритість наших сердець та думок. Це шанс дізнатись щось нове. Після цього ви приходите додому, в інші колективи і намагаєтесь створити таку ж атмосферу. Це дуже важко, зважаючи на умови сучасного світу. Але ми віримо, що Бог дозволить результатам бути справді корисними.

американські гості

— З якою аудиторією доводиться працювати?

— В Боснії та Герцеговині працюють приблизно тисяча вчителів у духовних закладах, а наша група навчання — єдина. Ми охоплюємо і дорослих, і дітей. Протягом минулого року нам вдалось попрацювати з більш ніж 500 дітьми.

— Чи траплялись особливі ситуації, коли ви побачили, що ось він той результат, заради якого і варто працювати?

— Таких прикладів багато, але мені згадується одна група дітей. Нам довелось піднімати їхні спогади про війну, тому що вона їх теж зачепила. Після закінчення бойових дій батьки наказували їм не ходити до представників іншого етносу в гості, тому що вони – вороги. Тоді до нас прийшла одна жінка, яка заявила: «Для чого ви намагаєтесь поєднати цих дітей, коли мусульмани стали жертвою геноциду? Навіщо зараз ви знову даєте їм неправильний сигнал, що вони можуть жити разом без проблем?» Одна з наших дівчаток розвернулась до неї та відповіла: «Будь ласка, залиште нас у спокої. Ми – нові діти». От тоді я зрозуміла, що це для мене результат. Це її право побудувати новий світ. Нехай 20 років тому була війна, тисячі людей загинули, але вона молода і має право жити далі.

Робота з дітьми

— Як ви знаходите своїх студентів, особливо дітей та підлітків?

— Ми йдемо в школи, попередньо отримавши дозвіл від Міністерства освіти. Часом звертаємось до директорів шкіл, щоб отримати доступ. Ми працюємо зі шкільними вчителями, це теж наша група. Часом робимо публічне запрошення, коли кожен може долучитись до нашої програми.

— Можливо, це трохи некоректне питання, але де ви знаходите фінанси на свою роботу?

— Ми робимо фандрейзинг, нас фінансують міжнародні організації за різними проектами. Деякі малі проекти підтримує і держава. Працюємо чимало з волонтерами, як з центром менонітів. Є група екуменічних жінок, які допомагають з благодійністю. Іноді ми звертаємось до посольств інших країн, пропонуючи свої послуги.

— Розкажіть більше про релігійну ситуацію в Боснії та Герцеговині. Зараз я розумію, що ваша етнічна приналежність означає й релігійну приналежність. Особисто я чула, що релігійний фактор мав великий вплив на перебіг війни.

— Це правда, що етнос та релігія дуже пов’язані, але зараз чимало людей навертаються в іншу віру. Звичайно, релігія зіграла свою роль під час війни, але я ніколи не скажу, що вона була її причиною. Це була війна за територію та владу, за перехід від комунізму до капіталізму, війна грошей. Але чимало людей не хотіли війни, проте були спровоковані на неї релігійними лідерами. До прикладу, священик з Сербської Православної Церкви казав, що представники іншої релігії – це злочинці. Було й чимало моджахедів, які виступали на боці мусульман. В церквах та мечетях спирались на конфлікт, а не на мир. Але бували й випадки, коли релігійні центри намагались нагадати про важливість миру.

— Як ситуація змінилась після війни і чи існує у вас зараз міжрелігійний діалог?

— Ситуація змінилась, тому що люди самі змінились. Багато чого залежить від того, які люди приходять до релігії. За цей час була створена Міжрелігійна рада, зараз вона втілює гарні проекти. Вони співпрацюють з нами у моніторингу релігійних організацій, освіти тощо. Я можу сказати, що ми радше громадська організація, але я була б рада, якби люди з низів працювали над побудовою миру. Якби священики та імами розповідали людям про єдність та рівність. Але загалом ситуація стала куди кращою, ніж раніше.

Я з радістю готова поділитись своєю методологією, якщо її використовуватимуть в Україні. І якщо хоч один священнослужитель почне говорити про врегулювання конфлікту, то про це говоритимуть і його віруючі. Важливо прийти всередину релігій та винести зерно миру. Зараз ми починаємо працювати в Косово і зустрічаємось з новими перешкодами. Але потроху, крок за кроком, ми просуваємось. І я певна, що є більше можливостей побудувати міст, ніж його зруйнувати.

— Як ви бачите світову ситуацію з міжрелігійним діалогом?

— Я бачу дві перспективи. Моя перша позиція як мусульманки — я вже стомилась доводити, що не винна у світовому тероризмі. Я хочу відчистити свою релігію від цих жахливих речей. І щоб не сталось у світі, ніхто не скаже, що це зробили християни. Вони скажуть, що це терорист певної національності і все. А як тільки винним виявляється араб, то одразу починається спекуляція на темі ісламу. Я не відчуваю, що я маю страждати через деяких радикалів, які не пов’язані з ісламом.

Моя ж друга позиція — точка зору будівельника миру. Є певні речі, які стають гіршими, а є й чудові зміни. Папа Римський зараз як ніколи відкритий до діалогу і це наш шанс щось змінити. Він як одна з великих дверей, з якої може початись діалог. З іншого боку, я бачу неправильні розуміння та використання релігії як зброї, що категорично неправильно. Коли є сильний вовк та слабкий вовк – хто краще? А краще той, хто годує цих вовків. Ми маємо підгодовувати позитивну сторону, руйнувати стереотипи та відкриватись світу. І саме так ми зможемо досягти консенсусу.

* * *

З 18 по 25 січня група українських журналістів, громадських активістів та представників місцевого самоврядування відправилась до м. Сараєво, Боснія та Герцеговина, у рамках навчання від USAID «Створення умов толерантності, налагодження діалогу та посилення єдності між регіонами України». Її розроблено у «Мировій Академії» (Mirovna Akademija, м. Сараєво) під керівництвом її директора Рендела Пулека-Шенка. Програма покликана показати українським активістам, як живе країна протягом 20-ти  років після завершення війни і як їхній досвіді може бути корисним для нас. Протягом 7 днів ми відвідували різні громадські та інші організації, які мають свій внесок у розбудову країни. Два дні з часу візиту були присвячені тренінгу з побудови миру, який дав ще одну змогу переосмислити процеси, що сьогодні відбуваються в Україні.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Точка зору

    • 4 лютого 2020, 22:21 | Колонка протоєрея Георгія Коваленка | 

      Православні Церкви України: стабільно нерозв’язаний конфлікт

      Кожного разу протягом ХХ століття, коли Україна проголошувала свою незалежність, або хоча б послабляла владу Москви, на наших землях виникав рух за церковну автокефалію і проголошувалася Українська Автокефальна Православна Церква. Але Московський патріархат нікуди не зникне

    • 3 лютого 2020, 14:48 | Колонка Дмитра Горєвого | 

      Річниця інтронізації: як наймолодший предстоятель керує автокефальною Церквою

      Рік тому, 3 лютого 2019 р., відбулася інтронізація першого визнаного автокефального Київського митрополита. Вперше за тисячу років київську православну кафедру, кафедру Святої Софії, обійняв автокефальний митрополит, рівний за правами та честю стародавнім патріархам.

    Останні коментарі

    • Paraeklezyarh | 18 лютого 2020, 18:42

      Не завадило б ввести подібне ( відсторонення архієреїв від управління, по досягненню певного віку) і в православній церкві України. Це могло б попередити і унеможливити маніянально-шизофренічні

    • velovs@ukr.net | 18 лютого 2020, 17:42

      Збирай, збирай, п. педерасте-неонацисте, якомога більше цього розпеченого вугілля на свою власну голову!!! :)

    • velovs@ukr.net | 18 лютого 2020, 17:37

      Ну що ж: чим більше цей (перепрошую) педераст-неонацист активно-затято поширює тут всілякі недостовірні та сумнівні домисли, а то й відверті - брехливо-злобні фантазії і нісенітниці щодо Святого

    • fedirtsiv | 18 лютого 2020, 15:17

      Оце дійсно "по-християнськи" повелися з останками померлих! Хтось засуджує культ Молоха чи богині Калі, а "християнські" храми самі є кладовищами померлих! Ось вам і повага до

    • fedirtsiv | 18 лютого 2020, 14:24

      Реально біблія є "гримучою сумішшю" добра і зла, де поряд із хорошими натхненними текстами, які євреї позичили в інших народів, є багато жахливих рядків їхнього закону!

    Популярні статті місяця