• Головна
  • Ярослав ЛУКАСІК: Євангельська Церква в Україні стала патріотичною...

Ярослав ЛУКАСІК: Євангельська Церква в Україні стала патріотичною

30.10.2014, 12:15
Ярослав ЛУКАСІК: Євангельська Церква в Україні стала патріотичною - фото 1
Про Східноєвропейський Лідерський форум, протестантський світ після Майдану та про ставлення до України у світі ми поспілкувались з організатором форуму, магістром філології Варшавського університету пастором Ярославом ЛУКАСІКОМ.

Східноєвропейський Лідерський форум, що проходитиме 12-15 листопада у Києві, пропонує поглянути на нові суспільні виклики перед Церквою з абсолютно різних аспектів. Про форум, протестантський світ після Майдану та про ставлення до України у світі ми поспілкувались з організатором форуму, магістром філології Варшавського університету пастором Ярославом ЛУКАСІКОМ.

Ярослав ЛУКАСІК

— Розкажіть про цьогорічний Лідерський форум. В чому його мета, місія? До чого він буде покликаний саме в 2014 році?

— Зазвичай форум має на меті знаходження біблійних моделей для різноманітної християнської діяльності. Тобто які цінності та світогляд є вірними для Біблії, актуальними для сьогодення.

А цей рік став особливим, несподіваним для всіх нас. Він примусив відповідати на різні питання, які часто взагалі не ставились в протестантському світі. З одного боку на цьому форумі ми будемо робити аналіз усіх викликів, що постали за рік. Наприклад, розглядати наше ставлення до цивілізаційної опції в Україні – ми Європа чи Євразія?

— Стосовно практичного втілення цінностей. Які теми будуть підніматись?

— Практичний вимір — загальна ціль форуму. Тому що місія Церкви втілюється в двох вимірах – залишитись вірним всьому, що написано в Біблії. І, по-друге, проповідувати Боже послання та біблійні цінності мовою, яка зрозуміла для сучасного покоління. Звичайно, на форумі є багато секцій: апологетика, євангелізація, мистецтво, молодіжне служіння, медіа та комунікації, місіонерство, освіта, сімейне служіння, лідерство, громадянське суспільство тощо. В цих сферах ми шукаємо те, що є ефективним та вірним християнській традиції.

Одна з ключових тем – питання патріотизму. Для багатьох протестантів це стало актуальним: як ми можемо любити свою батьківщину земну, коли ми живемо на небесах? Або вирішення питання ставлення до влади. Чи ми можемо брати участь в протестах? Або що значить, що Церква є сіль, яка її роль та місія серед людей? Багато християнських лідерів впізнали знаки часу – почали працювати з військовими, з біженцями. Почали повставати духовні ради в різних містах, з представниками від різних конфесій, які молились та думали, що ми можемо разом робити, щоб будувати громадянське суспільство. Є багато таких проектів, які будуть представлені різними лідерами з України та Білорусі.

— А служителі з Росії? Жоден не погодився приїхати?

— Ми ще поки не знаємо. Запрошення в Росію були надіслані, але ще жоден не погодився приїхати чи зареєструватись.

— Стосовно питання патріотизму в протестантському середовищі. Як Ви бачите ситуацію зараз, після розділення церков у ставленні до Майдану. Що зміни лося?

— Якщо Майдан поділив, то війна об’єднала. І більшість церков зайняли більш-менш патріотичну позицію. В протестантському середовищі є таке явище, як пієтизм. Рух, що народився у XVIII ст. в Німеччині як реакція на номінальну Церкву. Це шлях пошуку благочестя, набожності. Він, на жаль, має негативні сторони, як поділ на духовну та недуховну сторони життя. І питання влади чи політики – це якраз питання з «недуховного» світу. Пієтизм у протестантизмі був доволі сильним в Україні, наклавшись на наш православний фундамент. Звичайно, є якийсь відсоток Церков, які притримуються такої позиції. Вони кажуть, що це не наша справа, тому що «ми займаємось духовним, ми далеко від цього світу». Але я бачу величезну еволюцію, процес, який пройшла євангельська Церква за цей час. І вона реально стала патріотичною церквою. Це і позиції служителів, і молоді – вірю, що це величезний потенціал для України.

— В якому розумінні потенціал?

— В тому, що євангельська віра визволяє велику посвяту для людей і вони готові жертовно працювати заради Божих ідей.

— Як це проявляється в житті?

— Пастор каже, наприклад, що буде певна акція. І великий відсоток громади відгукується на його заклик. Це пов’язано з духовним досвідом всезагального священства. Реформація відкрила те, що кожен з нас є священиком. Кожен свідомий віруючий відчуває, що він є активним і він має щось робити. І явище «прихожанства» в протестантських церквах є значно меншим. Це величезний потенціал для побудови громадянського суспільства, Східноєвропейський лідерський форум хоче на це працювати.

Ми маємо вибори в державі. Люди кричать – дайте нам чесних кандидатів. Але насправді з часу Майдану небагато змінилось. Ще не вистачає категорії людей, які були б професіоналами та відчували власну альтруїстичну місію. Що людина не живе заради того, щоб їсти ковбасу, а вона їсть ковбасу, щоб виконувати свою місію від Творця.

— Якщо згадати про Церкву в умовах війни. Як Ви бачите зміни теології після усіх подій?

— Взагалі я вивчаю історію Реформації, особливо на теренах колишньої Речі Посполитої. Пацифізм був розповсюджений там, де не було війни. Проте в Україні, де постійно йшли війни, подібні ідеї не були популярними. Те саме ми пережили зараз. Коли за СРСР віруючих брали до армії, то пацифізм був здоровим проявом – нащо служити атеїстичній, ворожій армії. І коли з’явилась українська армія, сама ситуація змінилась діаметрально, але не змінилась поведінка людей. Віруючі зараз переживають швидку еволюцію.

Мені важко надати статистику, але значна частина вірян готова захищати свою батьківщину. Вони задавали собі ці практичні питання: «А що буде, коли прийдуть до твого дому і захочуть вбити твою родину? Як ти будеш поводитись?»

— Як це позначилось на сучасній теології? Щось суттєво змінилось?

— Вона стала значно більш практичною. І оцей громадський вимір теології став одним з перших місць за важливістю. Проте вносити зміни в протестантському світі важче. Наприклад, у католиків є чітка єрархія, де документ автоматично приймають всі за розпорядженням. У протестантів є Рада єпископів. Але хоч вони могли прийняти рішення, це не значить, що кожна церква буде так робити.

— Зараз є пастори, які поїхали в АТО не лише як волонтери чи капелани, а самі взяли зброю до рук. Як Ви ставитесь до цього?

— Важко відповісти. Є загальна християнська етика про те, що священик не повинен брати зброю до рук. В протестантському світі не має великої різниці між пастором та віруючим…

— Тобто це в принципі ситуація на рівні того, що віруюча людина пішла воювати

— Це особливості кожного, де він себе відчуває. Але поява таких батальйонів, як «Діви Марії» чи «Ісуса Христа» – я не дуже це сприймаю. Це як місцевий джихад.

— Відповідь від них звучить проста. Вони стикнулись з вибором – або священний захист Батьківщини, або заповідь «не вбий»

— Просто заповідь «не вбий» не говорить про те, щоб ні в якому випадку не вбити людину чи тварину. Бо коли була дана заповідь, Мойсей спустився і побачив зраду народу, і тоді він дав наказ вбивати. І коли народ входив в землю обітовану, то він вживав зброю, разом з тим дотримуючись 10 заповідей. Мова не йде про те, що ти маєш право на агресію. Є поняття християнської філософії – війни справедливої та несправедливої. В 1415 році в соборі в Констанці піднімалось таке питання. Тобто захисна війна в Україні – це справедлива війна.

— І можна брати до рук зброю?

— Це моя позиція – треба оборонятись. Моя логіка мені це підказує. Але я особисто нікого в житті не вбив.

— Як Ви бачите зміну сприйняття України в світі? І в релігійному середовищі за кордоном?

— Думаю, що взагалі Україна за останні 9 місяців стала центром світу.

— Навіть настільки?

— Настільки. Я вважаю, що немає більш гарячої точки, ніж Україна. Є багато земель, де триває війна, але стратегічне місце знаходиться у нас. Подібна війна народжує новий фронт. Є також загроза відновлення холодної, атомної війни.

— Перехід до біполярного світу?

— Так. Мені це здається очевидним. Звісно, Україна є у фокусі зараз.

— А серед протестантських громад за кордоном – як там сприймають Україну?

— Обговорюють. Тут цікавий аспект в протестантських громадах в США. І там, звичайно, це питання дуже сильно піднімається. Є багато змішаних церков, де є росіяни та українці. Інколи це народжувало конфлікт.

Ми знаємо позицію багатьох російських протестантських церков. Є велика загроза, що вони можуть піти шляхом, як колись це зробили німецькі брати. Відомо, що свого часу багато ліберальних християн Німеччини захопились ідеологією нацизму, багато з них підтримали Гітлера. Інші церкви, які притримувались пієтизму, зайняли пасивну позицію. І ми маємо результат – Другу світову війну, численні жертви. Є схожа небезпека, що подібне може відбутись в Росії тепер. Ми бачимо, що багато російських служителів підтримують Путіна, вони кажуть «мій президент» та підтримують його політику. Тільки невелика кількість служителів виступили проти, засудили його.

— Наше суспільство вже є зміненим. Однак настане час, коли завершиться війна і ми повернемось до світоглядних питань. Що чекає на протестантські громади, яким шляхом вони підуть?

— Це знає тільки Бог, але тут можуть бути два шляхи. Перший – це секулярний, на прикладі Європи, де суспільство комфортно живе. І люди, які добре живуть, часто питають «а навіщо мені Бог». Але може бути інший шлях. Що коли ми переживали кризу за кризою, ми знаходились в стані формування нації – саме це допоможе зайняти Церкві цю дуже важливу нішу. Коли я дивлюсь на Європу, то майже всюди ситуація траплялась така сама, християнство було визначальним фактором формуванні європейських націй. Я бачу неоднозначну ситуацію в Києво-Могилянській академії, яка має формувати еліту нації. Молодь губиться і далеко не всі зможуть зайняти позицію лідера. Україна потребує духовного пробудження, секуляризм нічого не принесе.

— Церква може стати ідеологом?

— Вона покликана до того, але може вона цього не до кінця розуміє. Церква, яка частіше знаходилась у підпіллі, не перелаштувалась на нові умови життя. І це заважає їй зайняти провідну роль, яку вона має нести в  побудові національного типажу, формуванні культури. Це як сільничка – в ній є сіль, якої потребує Україна, щоб вона мала смак. І вона є, вона дуже хороша. Але сільничка прикрита і сіль дуже слабо сиплеться. Потрібні такі потрясіння, як нам подарував товариш Путін, щоб вона відкрилась на повну.

***

Долучитись до Східноєвропейського Лідерського форуму може кожен охочий. Для цього необхідно пройти реєстрацію на сайті www.2014.forumeast.eu або написати на пошту: [email protected]. Контактний телефон: +38 067-1073779.

Розмовляла Тетяна КАЛЕНИЧЕНКО-МУХОМОРОВА