Кожна Церква і вся ВРЦіРО готові до співпраці з новою владою – о. Олекса ПЕТРІВ

Минулого тижня, 27 лютого, відбулась зустріч членів Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій з в.о. Президента України та спікером Верховної Ради Олександром Турчиновим. Про деталі цієї зустрічі та бачення подальших державно-конфесійних стосунків у розмові РІСУ з керівником Департаменту зовнішніх зв’язків Української Греко-Католицької Церкви митрофорним протоєреєм Олексою ПЕТРІВИМ.

— На днях відбулась зустріч ВРЦіРО з Олександром Турчиновим. У четвер, 27 лютого ми побачили офіційну заяву від Ради. Однак якими були деталі розмови та який формат співпраці влади з духовенством розглядався? Він буде новим чи буде переглянутий старий формат роботи?

— На зустрічі не обговорювався формат співпраці з владою, але ми, Церкви та релігійні організації, кожна зокрема і Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО) в цілому маємо досвід співпраці з владою. Ми сподіваємось, що та співпраця, яка була раніше у формі визнаних державою постійно діючих дорадчих органів, і далі буде продовжуватись. Обнадіює, що найвищий представник державної влади запропонував відновити не тільки те, що було, а й робити щось більше для взаєморозуміння та співпраці органів державної влади з релігійною спільнотою з огляду на важливість релігійного чинника в суспільному житті, як це показали останні події.

— Чи будуть змінюватись ради та органи при владі, які представляють інтереси віруючих, за нового керівництва?

— Склад їхній, звичайно, буде змінюватись, тому що вже минув певний час. Наприклад, в Комісії з питань забезпечення реалізації прав релігійних організацій при Кабміні – з боку уряду точно будуть зміни. Час минув — більше аніж 5 років від того моменту, коли вона була сформована, а за час урядування минулої влади вона мала тільки одне засідання півтора року тому.

Також сподіваємось, що буде започатковано більш системний діалог з Верховною Радою, бо, на жаль, дотепер цього не було, не зважаючи на те, які політичні сили були при владі. Але оскільки чинний голова Ради сказав, що це необхідно, та й сама зустріч була проведена в такі буремні часи, то виглядає так, що тут ми можемо сподіватись на системну співпрацю.

— Чи є конкретні пропозиції від ВРЦіРО стосовно змін, які хотілося б просувати за нового складу влади? Як і в питанні формату державно-конфесійних стосунків? Що б Ви хотіли їм запропонувати?

— Вони вже є у нас впродовж багатьох років. А деяким пропозиціям виповнилось навіть більше, ніж 10 років. Зокрема, фундаментальна річ, на базі якої мала б розвиватись співпраця на паритетних стосунках між релігійною спільнотою та державою, а саме Концепція державно-конфесійних відносин, у якій закладено саме паритетний спосіб співпраці. Концепція було представлено у грудні 2003 року, її широко обговорювали, має підтримку ВРЦіРО, одначе, дотепер вона не прийнята як нормативно-правовий акт. Настав час її прийняти як закон, який би окреслював магістральний шлях розвитку стосунків Церкви і держави, і життя Церкви у суспільстві.

Окрім того, на всіх зустрічах з попередніми президентами розглядалась ціла низка питань, їхня кількість варіювалась від 6 до 14. Церкви та релігійні організації завжди викладали їх на стіл, завжди не йшли з пустими руками, подавали на розгляд. Але, на жаль, з тих 14 тільки 1-2 частково були вирішені. А решта дотепер чекають свого вирішення. Дай Боже для початку полагодити те, що чекає свого вирішення вже тривалий час.

— А які сфери потребують уваги в першу чергу? Що саме з них?

— Безумовно, найперше — освітня сфера, там цілий блок питань. Друга річ – сфера благодійництва. Природа Церкви – материнська – проявляти своє материнське обличчя, тобто в соціальному служінні. У цій царині суспільного буття Церкви і релігійні організації могли б значно більше послужити. Одначе законодавство ставить такі перепони, коли повністю розкрити потенціал просто неможливо, і з кожним роком ситуація тільки погіршувалась. Наприклад, візьмімо тепер вже загальновідомий факт ускладнення, чи навіть неможливості розмитнення гуманітарних вантажів на митниці, тобто їхнього отримання. Чи взагалі діяльність благодійних організацій, зокрема заснованих Церквою, чия праця була значно ускладнена тими нормами, які були встановлені останнім часом.

Що стосується освіти, то там цілий блок питань, починаючи з визнання дипломів релігійних навчальних закладів і закінчуючи правом Церков та релігійних організаційзасновувати загальноосвітні навчальні заклади всіх рівнів акредитації. Там ціла низка проблем. Якщо взяти досвід наших європейських сусідів, то вирішення тих питань багато в чому допомогло державі, зокрема в піднесенні рівня моральності та правосвідомості у суспільстві.

— На початку розмови з ВРЦіРО О. Турчинов зазначив, що хотів би регулярніше організовувати зустрічі з духовенством для обговорення питань. Чи були домовленості про те, як вони відбуватимуться у майбутньому та коли можлива наступна зустріч?

— Поки не було означено. Ми плануємо проводити активну співпрацю з Верховною Радою, про наступну зустріч нічого не казали, але саме бажання – це вже позитив. Важливо, щоб керівництво Верховної ради України могло почути проблеми релігійної спільноти і старатись так направляти чинне законодавство, щоб Церкви та релігійні організації могли реалізувати весь свій потенціал для користі суспільства.

— А якщо взяти до уваги співпрацю з Кабміном? Чи можливе створення робочої групи з тих питань, які хвилюють ВРЦіРО?

— Це, мабуть, буде відновлена активна діяльність Комісії з питань забезпечення реалізації прав релігійних організацій.

— Як Ви б загалом оцінили зустріч зі спікером ВР? Особисто і з позиції ВРЦіРО?

— Зустріч була відкрита – особисто скажу – взаємно відкрита, було присутнє щире висловлення позицій, як від ВРЦіРО, так і від пана Турчинова. І було видно бажання спільно докладати зусиль для того, щоб вийти з тієї ситуації, що склалась. Власне і тому з’явилась заява, в якій означено те, що треба найперше вирішувати: це питання корупції; питання територіальної цілісності — ВРЦіРО вкотре закликає, щоб будь-які дискусії на цю тему припинити; потребу дотримання взаєморозуміння, миру і не провокування жодного протистояння на релігійному ґрунті. Але найбільше гостро відчувався запит, на який члени ВРЦіРО відповіли, закликавши громадян, а особливо державних службовців, сумлінно виконували свої обов’язки на місцях. Бо час дуже непевний і є інформація, що дехто боїться виконувати свою роботу, дехто саботує її, тому одним з пунктів був заклик до сумлінного виконання обов’язків особи і громадянина. ВРЦіРО запевнила, що буде слідкувати за розвитком подій і при потребі задіюватиме весь потенціал та авторитет, щоб прямувати до кращого. Ми будемо старатись допомагати владі чи корегувати її дії з морального огляду, коли виникатиме така потреба.

— Повернімось до Майдану. Зараз є чимало заяв від представників попередньої влади, завдяки яким вони намагаються реабілітуватись, вибачитись або перекласти провину на Віктора Януковича за все скоєне насилля. Тим самим вони хочуть долучитись до створення нової країни. Виходячи з позицій Церкви – чи це релевантно, чи можна таких людей допускати до керування державою і чи можлива співпраця з такими особами?

— Насамперед наголосимо на такій важливій речі як покаяння. Якщо є реальне, дійсне покаяння, а воно передбачає усвідомлення та визнання того, що було зроблено; висловлення щирого жалю за гріхи та принесення плоду, гідного покаяння. Коли ці три елементи є, то ставити перед людиною якісь непереборні перепони для нагоди виправитись було б несправедливо. Це б могло відбуватись і в спосіб залучення таких висококваліфікованих, талановитих фахівців й до системи державногоуправління. Але не для того, щоб знову дістатись до «кормушки». Діяльність таких осіб могла би бути досить корисною для суспільства. От приклад з Нового Завіту Апостола Павла, який через дію Святого Духа справді навернувся і став справжнім апостолом, і стільки зробив для Церкви, що годі й оцінити. Відкидати людину цілковито не можна. Але цей процес «навернення» має проходити за відповідною процедурою.

Слід пам’ятати, що ми живемо в правовому суспільстві і вся наша діяльність регламентується не тільки Божим законом, але й законом цивільним. І, в першу чергу, треба відповісти по закону світському. Тому всьому має передувати покута та чистота перед законом державним, воно може йти паралельно, але покаяння не знімає відповідальності перед законом державним, хоча, пом’якшує навіть його. Я недарма сказав про важливість державного закону у цьому питанні, бо якби був прийнятий закон про люстрацію і були б прописані відповідні процедури, тоді все б працювало чітко й зрозуміло.

— Ви особисто бачили приклади щирого покаяння від тих, хто був долучений до попередньої влади?

— Так. І воно було публічним, людина, яку я знаю по співпраці і не маю підстави не вірити її словам та вчинкам. Це було справді щирим, справді вислів жалю стосовно того, що так сталось.Але ще мусять бути плоди покаяння. Перші кроки вже були і треба молитися за тих людей, щоб Господь Бог допоміг і дав їм ту благодать щоб виправитись. Ми, як християни, мусимо пам’ятати, що Бог не хоче смерті грішника, він хоче, щоб той навернувся і повернувся до Нього. Так і ми хочемо, щоб кожен з них став у наші лави та допомагав будувати країну.

— Наразі доступні документи, які доводять провину учасників насилля на Майдані. Зокрема є дані про тих, хто були долучені до влади чи силових структур, є докази їхньої причетності до останніх подій. Лунали ініціативи про, наприклад, відлучення від Церкви Віктора Януковича чи інші пропозиції стосовно впливу на цих людей. Як Ви вважаєте, чи можливі тут певні дії з боку духовенства, якими б вони мали бути та могли бути?

— Дійсність є такою, що такий механізм виховного впливу як кари в Церкві існує. І в кожній Церкві, кожній конфесії вони регламентуютьсясвоїм церковним правом. В православ’ї це свої норми і процедури, при тому як в Католицькій Церкві – свої. У нас є цілий розділ про злочин і кару, прописаний і в Кодексі Канонів Східних Церков. Спільним є те, що різні кари, які Церква накладає як санкцію за злочини, є чітко регламентованими. Бо це дуже жорсткий спосіб реакції Церкви, матері, вчительки, на своїх дітей, котрі провинились супроти Тіла Христового. Це, як і в родині, питання дуже делікатне і суверенне. І тому жодна з конфесій не може вказувати іншій, як їйчинити щодо своїх вірних у плані покарання. Вони мають свої внутрішні регламенти стосовно того, як це відбувається. Просто так кидати анафеми, як дехто закликає — це було би неправильно.