Журналіст Олег ГАВРИШ: "Я залишився живий завдяки Господеві"

14 травня 2013, 09:50 | Інтерв'ю | 2 |   | Код для блогу |  | 

Бесідувала Надія ТИСЯЧНА

Олег ГАВРИШ — професійний журналіст. Працює у щоденній діловій газеті «Коммерсантъ Украина». Експерт з економічних питань. Проводив інтерв’ю з президентом, прем’єр-міністром, віце-прем’єр-міністрами України. Постійно висвітлює відомий економічний форум у швейцарському Давосі. Кілька разів перемагав у Міжнародному конкурсі ЗМІ «PRESSзвание». Директор Центру досліджень паливно-енергетичного комплексу.

На ріці Йордан, на місці Хрещення Господа Ісуса ХристаПроте Олег пише професійно не лише про економіку. Пише також і про релігію. (Він — вірянин Української Православної Церкви Московського Патріархату). Його публікації можна знайти на сайтах «Православіє в Україні», нашому РІСУ, релігія в Україні… А з 2010 року веде ЖивийЖурнал про християнство. До слова, блог дуже наповнений і екуменічний. Звичайно, відчутно, що його автор — православний. Відчутно також, що він — допитливий, людина енциклопедичних знань, богослов без богословської освіти (про таких кажуть — богослов на практиці), відкритий для інших конфесій. А зрештою, переконайтеся самі.

Олеже, скажіть, віра передалася Вам від батьків, чи ви її набули самотужки?

У моїй сім’ї всі віруючі. Тому ніколи не було проблем із тим, щоб вірити, ходити до церкви. Родичі притримуються позиції, що Ісус Христос — наш Господь, і визнають Нікейський символ віри. Відповідно, це головне, що треба визнавати, щоби спастися. Як написано в Новому Завіті: «Якщо устами твоїми ісповідуватимеш Ісуса Господом і серцем твоїм віритимеш, що Бог воскресив Його з мертвих, то будеш спасенний» (Рим. 10.9). Це — головне. Далі існує величезна кількість інтерпретацій християнства в різноманітних християнських конфесіях. І у нас в сім’ї була свобода — можна було йти куди хочеш. Я був хрещений у православній церкві — в Благовіщенському соборі в Харкові. Хрестили мене в підлітковому віці. На той час я вже прочитав П’ятикнижжя Мойсея і Євангеліє. І вже тоді розумів, що Православна Церква для мене — рідна. Якось у розмові зі священиком я порівняв християнство з родиною. У моєму випадку УПЦ (МП) — мама. У неї є сестри — інші Церкви. Я їх, звичайно ж, люблю також, але, образно кажучи, як своїх тітоньок. Вони для мене ближчі, ніж люди за сусіднім парканом. Всі християни — свої за вірою, тому що багато в чому ми стоїмо на спільній основі. Наші відмінності слід розуміти і приймати, але ми — одна сім’я.

З Предстоятелем УПЦ Блаженнішим Митрополитом Володимиром в його рідному домі в селі Марківці

— Для Вас не складає труднощів зайти у храм іншого патріархату чи конфесії?

На могилі Трірських мучеників у католицькому соборі св Пауліна в ТріріЗвичайно ж, ні. Наприклад, коли мені доводилося бувати в Об’єднаних Арабських Еміратах, я заходив у католицький костел і протестантську церкву. до речі, на порталі «Православ’я в Україні» публікувалася моя стаття про християнство в ОАЕ, де є позитивні відгуки про діяльність католиків і протестантів. Візьміть до уваги, що «Православ’я в Україні» — офіційний сайт Української Православної Церкви (Московського Патріархату). (Крім цього, є ще суто церковний портал — там можна ознайомитися з документами і поточними подіями). Я веду до того, що УПЦ (МП) — далеко не така, як її прийнято змальовувати, мовляв, це група фанатиків, які ставляться до християн інших конфесій різко негативно. Є різні православні. Як і протестанти. От був я якось у Вестмінстерському абатстві. І потрапив на молебень до святого Едуарда Ісповідника. Уявляєте, англіканці моляться святому…. Це тому що сьогодні протестантство являє собою розмаїття течій і напрямків. Те саме і в православ’ї. всі православні об’єднані довкола Євхаристії. Це, напевне, для багатьох є головним об’єднавчим моментом. Само собою, що догми у всіх однакові. Нікейський символ віри приймають і протестанти. Щоправда, у них інше розуміння Церкви — зібрання всіх віруючих у Христі. Але, незважаючи на це, вони можуть підписатися під кожним рядком і сказати «Амінь». Повторюся — у православ’ї всі також приймають Нікейський символ віри, але є різні люди. І за плодами — також.

— Олеже, про Вас кажуть, що Ви дуже нетиповий православний…

— Сприйму це як комплімент. Зазначу, однак, що в мене є немало однодумців.

В УПЦ (МП) є багато інтелектуалів. Як і в РПЦ. Візьмімо отця Андрія Кураєва. При всій його колючості і складності характеру протодиякона можна вважати інтелектуальною елітою православ’я. Він — дивовижна людина! Відкрита для багатьох речей.

Або, наприклад, Міжнародний фестиваль православного документального кіно «Покров», у концепцію якого закладено розуміння болю світу. Люди знімають артхаусні документальні фільми, де одночасно діймають владу, показуючи занедбаних сиріт, хворих на СНІД, безпритульних… Навіть важко собі уявити, що можуть проводитися такі масштабні фестивалі світських фільмів, де б так само «жучили» владу. Хоч головна ідея цього фестивалю — це, звичайно ж, не критика влади… Власне, артхаусне кіно про віру — це одне з досягнень сьогоднішнього православ’я. Як, зрештою, і багато інших фільмів про віру, відзнятих у Росії. Наприклад, «Острів», «Піп», «Цар», «Чудо», «Орда».

Зустріч архиєпископа Олександра (Драбинки) з православними блогерами

— «Я не вірю у світський гуманізм, просто добрих, вимитих, гарненьких людей, і в добренькі справи, — цитую Вас. — Це нісенітниця, що не має жодного відношення до реального життя. А от у надприродне переображення людини в Христі Ісусі я вірю». А як Вас Він переобразив?

— Не можу сказати, що досягнув якоїсь досконалості у Христі. Просто — йду за Ним, перебуваю в Ньому і роблюсь, напевне, кращим.

Всі ми помиляємося в молоді роки. Я, звісно, також проходив період турбулентності. Це було наприкінці 90-х років. Я був лисий і похмурий. Мало того, мене дуже приваблювала російська шовіністична ідеологія. Потім я від того відмовився. Тепер можу сказати про себе, що я — філосеміт — виявляю інтерес і повагу до єврейського народу. Господь відкрив нам, що Сам є євреєм, Богородиця — єврейка, багато апостолів були також євреями. Сподіваюся, що Писання, яке мені відкрив Господь, мене змінило.

А ще більше мене змінило те, що Він відповідав на мої молитви. До речі, це насправді була розмова з Ним. Іншими словами, мені могли б уже тисячу разів відірвати голову, але якимсь чином цього не сталося… Знаєте, у білоруської рок-команди «Ляпіс Трубецкой» є пісня (напевно, не дуже пристойна), де є слова: я повинен був померти стільки-то років тому. Але Бог чомусь зберіг моє нікчемне життя. Отже, я Йому потрібен, щоби послужити. А що я вмію? Лишень писати. Тому я й почав писати про християнство. Практично у всіх моїх статтях закладена ідея, що нам, християнам, необхідно об’єднуватися. Християни православні повинні врешті дружити з християнами-католиками і протестантами, і навпаки. Це і є одна з цілей мого служіння. Пам’ятаю, мій перший матеріал про християнство стосувався усіх без винятку конфесій. Я зосередився на позитивах кожної з них. І в кожної з них є свої, без сумніву, світлі сторони.

Зараз у Росії часто критикують РПЦ. У багатьох випадках справедливо — за дорогі автомобілі духовенства, за неадекватну поведінку стосовно Pussy Riot і таке інше… Деякі з тих, що критикують, кажуть, що, мовляв, краще бути взагалі невіруючим. Але ж у російському православ’ї є й інші священики, наприклад, ігумен Петро Мещерінов, протоєреї Георгій Митрофанов, Олексій Умінський і Георгій Кочетков, до яких в храми можна піти. Існує також багато служінь віруючих православних християн. Наприклад, «Данилівці» — волонтери, що товаришують і підтримують дітей у лікарнях і притулках Москви. А ще допомагають дорослим: добрими листами, гарячими стравами чи ремонтом у домі.

Якщо ж людина принципово не приймає православ’я, можна вірити в Бога, будучи католиком чи протестантом. Але такі люди і цього не роблять, вони не вибирають нічого, продовжуючи погано говорити про Церкву. Чому? Совість докоряє. Вони бачать у проповіді Христа те, що для них в принципі неприйнятно. Хоча це не міняє того, що деяким із тих, що називають себе православними християнами, все одно необхідно змінюватися.   

— Сучасна Церква більше зосереджена на фізичному (мається на увазі — наша реальність), аніж на духовному переживанні Бога. І тут певною мірою втрачається Його надприродність.

— Те, про що Ви говорите, напевне, пов’язане з двома речами. По-перше, самі люди можуть не вірити в чудо. По-друге, священики, з якими траплялися чуда (а я знайомий з деякими з них), бояться зайвий раз розповідати про них своїм вірянам, тому що не впевнені — чи є Божа воля на те, щоб чудесним способом розв’язати певні ситуації. Адже людина може розчаруватися у вірі, Церкві, якщо чуда не станеться.

Але чуда трапляються.

— У Вашому житті також?

— Багато разів! Як я уже згадував, я взагалі живий завдяки Господові. Якось потрапив у серйозну автомобільну аварію, але Він врятував. Просив подарувати мені дитину — за місяць дізнався, що буде донька. Прошу і зазвичай отримую. Досі.

Але є і другий — вищий ступінь віри. Пам’ятаєте, коли три отроки опинилися в вогненній печі, вони казали: «Якщо наш Бог, якому ми служимо, може визволити нас, Він нас визволить і з палаючої печі, і з твоїх, царю, рук. Але якщо так і не станеться, все одно, царю, знай: твоїм богам служити ми не станемо і золотому ідолові, якого ти поставив, не поклонимося». (Книга пророка Даниїла 3.17-18). Тобто, отроки припускають, що Бог може і не сотворити чудо… Проте, вони залишаться Йому вірними… Отака дивовижна віра. Вірю, тому що вірю.  

Ми повинні у всьому покладатися на Господа. І навіть якщо в нашому житті стаються неприємності і горе, наприклад, смерть близьких, все одно треба приймати це від Бога, розуміючи, що так краще.

Недавно дивився цікавий фільм, де чоловік, помираючи, каже: «Якби хтось сказав плодові, який знаходиться в материнському лоні, що в цьому світі існує оксамитове зоряне небо, безкраї океани, вітер, запах моря і чудові квіти, він би не повірив і все одно не захотів би вилазити назовні». Кіногерой говорив це в контексті, що коли ми помираємо, то нам відкривається новий світ. Адже смерть — це перехід в інше, краще життя.

— Олеже, а Ви боїтеся смерті?

— Думаю, що ні. Апостол Павло казав, що смерть для нього — це набуток. Я боюсь іншого — померти без Христа. І взагалі страшно жити без Христа. Якщо ти віриш, що Христа немає — отже, нема спасіння і є смерть. Якщо немає Христа, то Майкл Корлеоне — зразок для наслідування, вольова людина, яка може захистити себе і свою сім’ю; всіх поставити на місце (якщо треба — убити), заробляти гроші. Одним словом, класний мужик. Якщо невіруюча людина не прагне до такого ідеалу, то це або боягуз, або ненормальний. З віруючою ж людиною все по-іншому. Вона свідомо відмовляється від такого шляху, тому що це дорога до пекла.

— До речі, про дітей. Одна знайома, що взяла з дитячого будинку чудових хлопчика і дівчинку, розповідала, що часто Бог зупиняє її в безтямній любові до дітей, мовляв, вони належать Йому. А у Вас немає такого сильного зв’язку з донькою, тим паче, що вона — такий очікуваний подарунок Небесного Отця?

— Марії наприкінці травня буде 6 років. Незабаром іде до школи. Я її дуже люблю. Чудово розумію, що доньку мені подарував Всевишній. Як розумію і те, що Бог є важливіший за дитину. У християнина повинні бути вибудувані пріоритети: на першому місці — Господь, на другому — чоловік/жінка, на третьому — діти, на четвертому — батьки, на п’ятому — робота… Мені дуже важко говорити ці слова, і не приведи Господи, щоб це сталося, але якщо постане вибір, то людина, звичайно ж, повинна вибирати віру в Бога. Він стоїть вище, ніж твої чоловік/жінка/робота… Насамперед Небесний Отець, а потім всі решта. Якщо любиш когось більше, ніж Його — порушуєш другу заповідь. Слід пам’ятати, коли рідні стають вище за Бога, Він може забрати їх. От такі страшні слова. Але я вирішив їх сказати.  

Згадуючи у своєму блозі фільм «Хрещений батько ІІІ», ви наводите слова кардинала Ламберто, які він говорить Майклу Корлеоне: «Поглянь на цей камінь. Він лежить у воді вже дуже довго, але вода так і не просочилася в нього. Те ж саме стається і з людьми. Вони століттями оточені християнством. Але Христос не живе в них». І далі Ви уже продовжуєте, що тут дуже добре показана головна проблема в християнстві в цілому і в православному християнстві в Україні і в Росії зокрема. Хто, на Вашу думку, винен у тому, що багато християн так і залишилися формальними — духовенство чи вони самі?

— Як мінімум, священики можуть помолитися за таких людей. Написано, що молитва праведника може багато. Крім того, з ними потрібно говорити. Якщо б ми нічого не могли зробити, то Римська імперія не стала би християнською за три століття. Відбувалася активна місія: християни свідчили про християнство проповіддю, особистими прикладами. Віра — від слухання. Як можна вірити, якщо не почути суті Євангелія? А саме — для чого Ісус помер.

Одного водія таксі запитали, що таке Трійця? Він розгубився і сказав, що це — святий Миколай, Марія і Христос — вони зображені на іконках в його авто. І таких людей — безліч. В Україні православних, які ходять до церкви, за найоптимістичнішими оцінками — 9 мільйонів. Додамо сюди 6 млн. католиків і 1 млн. протестантів. Виходить, що в нашій країні — 16 млн. віруючих (на 48 млн. населення!) Отже, решта 32 млн — невіруючі?! Ви спершу розкажіть їм про Бога, наверніть до Христа, а потім будете мірятися, хто більше добрих справ зробив.

Звичайно, можна своїм переконанням, поведінкою відкрити Христа комусь іншому. Одна дуже близька мені людина практично все своє життя була невіруючою. Він навернувся недавно. А це багато років кропіткої праці: розповідей, пояснень… Аж до того, що в нього були якісь наукові заперечення, чому Бога не існує. Я навіть ходив до віруючого — відомого професора фізики брати інтерв’ю і ставив ті ж самі питання, що й друг мені. Але і це спочатку не допомогло. Наші розмови про Бога продовжувалися роками. Тим не менше, Господь до нього промовив.  

— Олеже, в деяких своїх матеріалах ви заявляєте, що пора вже починати молитися за зміну влади в Україні.

— Так, на мою думку, такий час вже настав.

— А як стосовно того, що кожна влада від Господа, як написано в Біблії?

— Звичайно. Я трактую ці слова таким чином: сама система влади, звичайно ж, від Бога, тому що, якби її не було, то настав би хаос. Погляньмо, наприклад, на Швейцарію, де інститут влади добре працює. Якщо там хтось чинить злочин, то поліція його заарештовує і цю людину судитиме чесний (а не наш продажний) суд. Винного чекає справедлива кара. І це від Бога.

Мій друг протоєрей Андрій Ткачов любить повторювати, що в Книгах пророків описано не лише про давній Ізраїль, але й про сучасну Україну. Якщо хтось із владних мужів думає, що єпископи їм посміхаються, мовляв, все добре, вони дуже сильно помиляються. Єпископат розуміє, що владні мужі знищують державу: підтримують неправедні прокуратуру, суди, міліцію; заохочують корупцію і злодійство, від чого стає все більше і більше жебраків. І взагалі Україна — перша в Європі за темпами зростання СНІДу; одна з перших за темпами зростання онкологічних захворювань; одне з ключових місць з розповсюдження героїну; країна, де діти чиновників роз'їжджають на Lamborghini, а на ліки онкохворим дітям у бюджеті немає грошей ... Вся ця несправедливість волає до Бога. І якщо ми не схаменемося, не візьмемося за те, щоб поміняти ситуацію: не створимо чесні прокуратуру, суди, міліцію, як вимагає Біблія, не знаю, що буде далі. (Чесні суди, МВС — найстрашніше, що може бути для нинішньої системи влади). Коли Всевишній судив древній Ізраїль, то віддавав їх, наприклад, в руки ассірійців. Навіть у когось із пророків було, мовляв, Боже, кого Ти послав до нас?! Хоч би праведніших, ніж ми, а то варварів з півночі — щоб Ізраїль судити?! Якщо прийдуть варвари з півночі, Ви розумієте, про кого я говорю, і України більше не стане, то це буде наслідком саме того, що у нас зараз відбувається. Я не закликаю нікого до бунту, але, щонайменше, ми можемо молитися. Принаймні. Молитися і просити Бога змінити ситуацію.

— Як Ви вважаєте, де більше людина відкриває Бога: в пустелі, тобто, під час випробування, чи переживаючи Божу любов?

— Безумовно, в любові. Бог кожного з нас любить. Він любить всіх людей. Питання тільки в тому, чи приймаємо ми Його любов? Адже часто першими не можемо зробити крок назустріч Отцю Небесному. Або буває, робимо, а потім назад. Навіть тоді, коли стаємо віруючими, іноді переходимо на бік тих, що плюють у Христа. Своїми діями, вчинками.

Але ми знаємо, хто нас може врятувати. Якщо йдемо за Господом, Він нас не залишить, бо любить. І виведе з пустелі в Місто, зроблене із золота, прикрашене дорогоцінним камінням.  

— Олеже, відчувається, що Ви щиро шукаєте Бога. Де Його знаходите? 

— Бога можна знайти практично у всьому оточуючому нас світі. У посмішці дитини. У зморшкуватих очах старших людей, повних мудрості. У саду, де все цвіте. У світанку і заході сонця. У храмі, де потріскують свічки і пахне ладаном. Одним словом, Його можна побачити в найдивовижніших місцях. Я читав інтерв'ю з Юрієм Луценком, яке той дав, коли вийшов на свободу. Там він п'ять чи сім разів згадує Господа. Раніше він ні в одному інтерв'ю так часто не говорив про Бога. Так що Бога можна знайти і у в'язниці. Напевно, якось Бог йому відкрився через всі ці випробування.

Втім, найголовніше місце, де можна знайти Всевишнього, — Його Книга. У ній Він відкривається нам.

— З Вашого пізнання Бога, що Ви можете про Нього сказати? Який Він?

— Він — чудовий! Господь здійснює багато чуд у моєму житті, на які я не заслуговую! Часто виховує, дає потрібні уроки. Характеризуючи Його, можна говорити багато: Люблячий, Всемогутній, Милосердний, Прекрасний, Прихисток, Захисник, Скеля ... Але насамперед Тато для мене — чудовий! Він мене просто здивував! А я — людина допитлива. Коли хтось дивує, намагаюся дізнатися побільше про нього. Якось Бог здивував мене кілька разів. І я вирішив пізнати Його. Так почалися мої стосунки з Богом.

* * *

Проект авторських інтерв’ю “Щиро про віру” виходить за сприяння медійного відділу спільноти Віднови в Святому Дусі “Мараната”, РКЦ

Система Orphus
Рейтинг
0
0
2коментарів

Коментарі

додати коментар 

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Точка зору

Останні коментарі

  • Стефан | 14 липня 2020, 22:39

    Схиигумен Сергий Романов прав, обвиняя лизоблюдов и подхалимов, которым нечего  ему возразить по существу предъявляемых им обвинений в отступлении от Православия, предательстве верующих, когда

  • wari2011 | 2 липня 2020, 22:42

    Кредит справа делікатна, тому треба обережно з його оформленням. Можу порадити блог, де багато корисної інформації про кредитування

  • bopa | 8 червня 2020, 11:43

    То перераховані факти ви називаєте "фантазиями и ночными кошмарами"? Чому викладену інформацію ви "Очередная статья нижайшего интеллектуального уровня"? У вас

  • Slava43 | 4 червня 2020, 13:46

    Це жодна агітація. На Буковині казали :»Мойше герехт, Сури герехт».

  • Slava43 | 4 червня 2020, 13:39

    За часів союза, УПЦ підлягала моіковському патріярхату, примусово. Від незалежності УПЦ старалась отримати незалежність від Москви. Тепер, коли Україна має ТОМОС та незалежність то Лавру потрібно

Популярні статті місяця